Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка30/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   43

Тематика книг, організація книговидання, поліграфії та книгорозповсюдження

Як працювали давні друкарні


На світанку друкарства взаємини видавців з поліграфістами укладалися по-різному. Деякі підприємці-видавці були одночасно і власниками друкарень, в яких випускали книжки "своїм накладом" або на замовлення інших осіб. Великі колективні видавці — Києво-Печерська лавра та Львівське братство — мали свої друкарні і запрошували до них майстрів. Відомі випадки, коли частина обладнання належала замовникові-видавцеві, а інша друкареві-виконавцеві замовлень. Грошові розрахунки між замовниками і друкарнями нерідко доповнювалися угодами про розподіл між ними тиражу книги 1.

Ряд дослідників твердили, що Іван Федоров і його сучасники були такими самими "друкарями-одинаками", як майстри доби Ґутенберґа, що "Федоров вмістив у своїй особі повністю всю друкарню" 2. Однак відомо, що для Івана Федорова пунсони виготовляв Гринь Іванович, а син друкаря, званий Іваном Друкаровичем, мав фах палітурника. У джерелах нема вказівок на спеціалізацію "сопоспішників", згадуваних Іваном Федоровим, але це не означає, що такої спеціалізації не могло бути. Друкарні кінця XVI — початку XVII ст. (Івана Федорова, князя Острозького, Балабанів) потребували на видання книги певного обсягу і тиражу приблизно стільки само часу, скільки друкарні-мануфактури середини XVII століття. Якщо навіть майстер добре знав усі виробничі процеси, він не зміг би в такі терміни справлятися самостійно, без спеціалізованих працівників. Це, як і фрагментарні згадки про "помічників" майстрів, дає підставу вважати, що вже в початковий період історії друкарства деякі друкарні були підприємствами напівмануфактурного типу. Поряд з ними існували й дрібні друкарні (наприклад, Павла-Домжива Лютковича), які мали характер ремісницьких майстерень.


 1 Держ. архів у Перемишлі, ф. Перемишльського маґістрату, т. 91, с. 240.

 2 Розов Н.Н. Русская рукописная книга: Этюды и характеристики, Ленинград 1971, с.65; Забелин И.Е. Первый русский книгопечатник Иван Федоров // Древности. Труды Моск. археол. о-ва, т. 23, вып. 2, Москва 1914, с. 95; Коляда Г.И. Балабановские друкарки, с. 155.


Хоч самі майстри-підприємці ухилялися від цехового контролю, свої відносини з підмайстрами вони намагалися будувати на патріархально-цехових засадах. Однак більшості підмайстрів порівняно швидко вдалося добитися статусу найманих робітників. Збільшення обсягу виробництва зумовило появу постійних кадрів спеціалізований підмайстрів і поступове перетворення напівмануфактурних підприємств у справжні мануфактури. Серед працівників друкарень Києво-Печерської лаври, Львівського братства, Михайла Сльозки згадуються складальники, пилкарі ("батирщики"), прасарі; до роботи залучалися ливарники шрифту, рисівники, гравери та некваліфіковані допоміжні робітники. Отже, спеціалізація була значною, хоч і не досягала такого рівня, як на московському Друкарському дворі, де, крім вказаних спеціалістів, у 30-40-і рр. XVII ст. постійно працювали розбірники, рудники, "оліфлений майстер", писар 3. Концентрація виробництва на Україні була значно меншою: у великих друкарнях працювало по 12-15 осіб 4, тоді як на Друкарському дворі у 1617-1619 рр. — 15, але вже у 1624 р. 98, а в 1642 р. — до 150 осіб 5. Це, однак, зрозуміло, якщо звважити, що то був єдиний поліграфічний заклад на всю велетенську російську державу. Для порівняння вкажемо, що в Празі друкарня Мелантріха мала 15-20 працівників, а інші друкарні — по 2-3 чол. У Парижі й Ліоні друкарні з 15-20 робітниками вважалися великими, у Фробена в Базелі було зайнято 30 і лише у Плантена в Антверпені — до 160 чол. 6 У багатьох нарисах історії друкарства різних країн нерідко репродукується гравюра Абрагама фон Вердта — зображення друкарні XVII ст.
 3 РДАДА, ф.141, од. зб. 44, арк. 1; ф. 1182, оп. 1, од. зб. 8, арк. 6, од. зб. 17, арк. 7, 11, 16 та ін., од. зб. 44, арк. 5-15; Белокуров С.А. Материалы по русской истории, Москва 1888, с. 159.

 4 Тітов Хв. Матеріали.., с. 235-238; Першодрукар.., док. 137, с. 251; ЦДІАУК, ф. 128, оп. "друкарські" 1, од. зб. 87, арк. 6.

 5 Дополнения к дворцовым разрядам...стлб. 98, 105; Покровский А.А. Печатный московский двор в первой половине XVII в. // Древности. Труды Московского археологического общества, т. 23, вып. 2, 1914, с. 43.

 6 Rachlik F. Jiři Melantrych Rozdalovický z Aventynu. Praha 1930, s.128; Молдавская М.А. Зарождение капитализма в книгопечатном производстве во Франции в первой половине XVI века // Средние века, вып. 7, 1955, с. 163, 167; Савельева Е.Л. Издательство Плантена в XVI-XVII вв. // Сб. статей и материалов БАН по книговедению, вып. 3, 1973, с. 413.


Найближче до верстата стоїть пилкар, наносячи двома "пилками" фарбу на щойно складену форму, поруч, напевне, коректор, в глибині два майстри-складальники. Можна навіть уявити, що подібно виглядала друкарня Львівського братства, в усякому разі вежа за вікном віддалено нагадує дзвінницю Успенської церкви. Якщо навіть інтер’єр українських друкарень і був скромніший, то в цілому подібний. Це видно з дереворита, вміщеного в кінці книжки Антона Венґжиновича "Syllabus Marianus..." випущеної 1717 р. у Львові друкарнею римо-католицького братства св. Трійці. Ставлення до друкарства засвідчує напис на стрічці під малюнком "Lucem dabit atra fuligo" — даватиме світло чорна сажа. (Нагадаємо, що з сажі виготовляли друкарську фарбу).

Як вже відзначалося, в Києво-Печерській лаврі у XVIII ст., "за давнім звичаєм", при кожному верстаті працювало по троє складальників, "батирщик", "тискальщик", тобто прасар; нормою виробітку для них вважався "таборок", тобто 1200 аркушів за півтора-два дні 7. В друкарні Плантена 1250 аркушів друкували на одному верстаті за день 8, але там кожен верстат обслуговувала більша кількість робітників 9. Така продуктивність зумовила те, що найчастішим став тираж бл. 1200 примірників або трохи більше, оскільки підмайстри друкували для себе — з дозволу або й без нього — "прикладки", тобто додаткові примірники. Друкувати більші тиражі було невигідно, бо продаж їх блокував би повернення коштів, потрібних для купівлі паперу на дальші друки. У зв’язку з обмеженістю запасів шрифту, треба було якнайшвидше розбирати друкарські форми, бо майстри потребували літер для набору наступних сторінок. Саме тому коректура велася під час друкування, чим і пояснюються значні нераз відмінності між примірниками 10.

У друкарні Львівського єзуїтського колегіуму, яка мала один верстат, друкування книги, рівної за обсягом словникові Кнапіуса, займало один рік 11.
 7 ЦДІАУК, ф.128, оп. "друкарські" 1, од. зб. 32, арк. 5, 13.

 8 Voet L. The Golden Compasses: A History and Evaluation of the Printing and Publishing Activities of the Officina Plantiniana at Antwerp, vol. 2, Amsterdam 1972, p. 326.

 9 У Друкарському дворі в Москві верстат обслуговували два складальники, по чотири батирщики й тискальщики.

 10 Так було і в західних друкарнях. Див.: Martin H.-J. The French Book: Religion, Absolutism and Readership, 1585-1715, Baltimore 1996, p. 2-3.

 11 Sex propositiones arithmeticae.., p. 1.
Із звіту Львівського братства, поданого окружному старості 1774 р., видно, що на той час у друкарні було зайнято чотири або вісім працівників, залежно від того, як проводилася робота — на одному чи двох верстатах. Кожен верстат обслуговували складальник, прасар, пилкар ("батирщик", за прийнятою в Києві російською термінологією) і підмайстер для підготовки паперу. За відсутності замовлень братство давало двом першим інші доручення, щоб при потребі віднови друкування не довелося шукати кваліфікованих майстрів (останніх двох, мовляв, легше було наймати кожного разу з-поміж цехових ремісників). Палітурників, коли бував частішим продаж, наймали більшу кількість, але на час подання звіту вистачав один 12.

Порівняння даних про технічне оснащення і організацію праці в друкарнях Львівського братства і Михайла Сльозки у другій чверті XVII ст. з відомостями про братську і лаврську друкарні кінця XVII — першої половини XVIII ст. 13 дозволяє зробити висновок про застійність техніки поліграфічрюго виробництва, відсутність істотних технологічних удосконалень (крім частішого застосування техніки глибокого друку для гравюр на міді).

Виробничі потужності друкарень зростали шляхом збільшення числа верстатів. Лавра здавна мала чотири верстати. Тільки в 1746 р. "к четырем прасом и пятой новой прас прибавлен", а в 1749 г. і "шестой прас устроен" 14. З них постійно весь рік працювали чотири, два інші використовувалися час від часу, коли була термінова робота. За кожним з чотирьох станів закріплювалися по три вільнонаймані майстри: складальник ("зицер"), пилкар (батирщик) і прасмайстер (прасар), при зицерах були по два-три учні з числа вільних людей. Учні, зокрема, залучались до роботи, коли виникала потреба друкувати на двох додаткових верстатах.

З опису середини XVIII ст. 15 видно, що стандартним тиражем книг більшого формату й далі був "таборок" (1200 примірників), книг формату "октаво" (1/8 аркуша) — вдвічі більший. Протягом одного дня набиралася і видруковувалася лицева сторона одного аркуша і половина примірників зворотної, протягом другого дня додруковувалася решта зворотної, а тим часом коректори вичитували аркуш, який мав друкуватися наступного дня. Таким чином, з кожного верстата виходило за два дні по аркушеві. Зицерам і прасмайстрам у той час передбачалася відрядна оплата по 16 2/3 копійок за аркуш, батирщику — вдвічі менше. Додаткова оплата надавалася двом першим за вдруковування літер червоною фарбою. Після надрукування всіх аркушів тієї чи іншої книжки був потрібен певний час на їх просушування, і тоді майстри платні не отримували, а лише харчі. Час на комплектування і фальцювання книжок не встановлювався, але майстри самі прагнули, щоб це відбувалося якомога швидше, аби їхній заробіток не зменшувався через простій. Було досить докладно передбачено, яке харчування належалося працівникам друкарні — "товариству куншту типографського".


 12 НБВ, ркп. IV-5510, арк. 9-11.

 13 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. 1, од. зб. 1138, арк. 15, 16, од. зб. 1196, с. 46; оп. 4, од. зб. 5, с. 49; ЦДІАУК, ф. 128, оп. "друкарські 1", од. 32, 87.

 14 ЦДІАУК, ф. 128, оп. "друкарські 1", од. зб. 59, арк. З

 15 Огієнко І. Історія.., с. 287-289.


Часом працівники солідарно виставляли свої вимоги поліпшення оплати, якості та кількості харчів, погрожуючи, що, коли їхні вимоги не будуть задоволені, вони шукатимуть собі іншої роботи 16. "Прикладків", тобто тих примірників, які майстри могли продати на свою користь, у лаврській друкарні було менше, ніж в інших: з великих книг кожному зицерові і прас-майстрові виділяли по дві книги, батирщикам по одній, книг меншого формату відповідно більше. За друкування маленьких книжечок (каноники, недільні паракліси) майстри не отримували ніякої оплати, але їм дозволялося на власному папері кожному друкувати по 50 примірників для продажу на свою користь. Друкарська фарба виготовлялася на місці з сажі і покусту (оліфи), на місці також розтиралася на плитах цинобра (кіновар — червона фарба). Майстри мали свої будинки на землях Лаври, а за роботу звільнялися від повинності працювати на неї. Неодруженим їхні кімнати забезпечувалися дровами і свічками, учні отримували від монастиря тільки харчі й одяг. Друкарню обслуговували монастирські ремісники — токарі, ковалі, слюсарі.

Незважаючи на збільшення друкованої продукції в кілька разів, друкарні не могли повністю задовільнити попит навіть на богослужбові книги. Це видно хоча б з того, що в церквах усіх частин України аж до кінця XVIII ст., а подекуди й пізніше, вживалися і рукописні книги. Все частіше вони переписувалися за друкованими примірниками 17. Деякі з переписувачів встановили зв’язки з друкарнями: є рукописи з вдрукованими або вклеєними відбитками з дереворитних кліше лаврської або братської друкарень 18.

Б.В.Сапунов звернув увагу на те, що в Росії друковані книги до середини XVII ст. коштували більше, ніж рукописні 19. В Україні друкована книга також була дорожчою. Згадуваний Апостол Сльозки 1639 р. продавався по 12, 13, 15 зол. (в окремих випадках до 36 зол.), а рукописний Апостол в середині XVII ст. коштував 6-10 зол. 20 Євангеліє 1636 року за ухвалою братства мало продаватися по 14 зол., але фактична його ціна була 24-30 зол. і більше (максимальна відома нам ціна 50 зол.). Рукописні Євангелія купували по 5, 12, 13, 15 зол. Наприкінці XVII — початку XVIII ст. Євангеліє друку 1644 р. можна було купити за 26-30 зол., у той час як однойменну рукописну книжку — за 9-10 зол. 21
 16 Попов П. Матеріали.., с. 19-20; Книга і друкарство на Україні, с. 99-100.

 17 Слід відзначити, однак, зменшення кількості рукописних Євангелій і Апостолів — книг, які найчастіше друкувалися (Розов М.М. Маловідомі джерела.., с.178).

 18 ЛНБ, зб. Василіянських монастирів, ркп. 40 і 792; НБУВ, ркп. 476/309с, 8п/3; Книга. Исследования и материалы, сб. 7, 1962, с. 228-229.

 19 Сапунов Б.В. K истории русской книги XVI в. // Труды Гос. Эрмитажа, т. З, 1959, с. 8.

 20 ЦДІАУЛ, ф.52, оп.2, од. зб.2676, с.1064; Апостол у Державній історичній бібліотеці України, ркп. 32; НМЛ, ркп. F 32; НБУВ, ркп. 42/10с; Свенцицкий И. Каталог.., с. 10, 14, № 28, 43 та ін.

 21 Петрушевич А.С. Сводная галицко-русская летопись.., с. 120, 122; Петрушевич А.С. Дополнения к сводной галицко-русской летописи.., с. 266; Левицкий О. Отчет об осмотре старинных храмов в г. Полтаве и в мм.Богачке и Шишаках Миргородского уезда // ЧОНЛ, 1903, кн. 17, вып. 2, с. 31; Струменский К. Из острожской старины.., с. 14, 15; НМЛ, примірник 380810; ХНБ, примірник 37996; РНБ, примірник II, 9е, арк. 21; Б-ка Моск. ун-ту, примірник 2 ВД 77-2-й; РНБ, ркп. І 927; НБВ, ркп. Akc. 2980, арк. 37 та ін.


Продажні ціни богослужбових книг значно перевищували їх собівартість. Наприклад, собівартість примірника Апостола у другій чверті XVII ст. становила бл. 3,5 зол. (1,5 зол. за папір, 2 зол. — решта видатків), а продавали його по 12-15 зол. і більше. Навіть мінімальна продажна ціна становила бл. 300% собівартості. З такою ж високою націнкою продавалися й інші літургійні книги 22.

Водночас заробітна плата підмайстрів залишалася дуже низькою. Михайло Сльозка на Апостолі мав чистого прибутку не менше 9350 зол. (по 8,5 зол. на примірнику), а підмайстрам виплатив по 1800 зол. — по 15 грошів на день кожному 23. Однак, при постійному в ті роки зниженні вартості грошей, ціни книг зростали повільніше, ніж ціни більшості товарів, і через те прибутковість книговидання зменшувалася.

Значна частина витрат видавців призначалася на купівлю паперу 24. У 1615 р. на придбання паперу прийшлося до 40% всіх витрат на видання хроніки Длуґоша. За архівними матеріалами, що стосуються друкарень Львівського братства та Михайла Сльозки 40-х рр. XVII ст., можна підрахувати, що видатки на папір становили також близько 40% собівартості книги, приблизно стільки йшло на оплату підмайстрів, решту 20% залишалося на інші матеріали і на винагороду майстрові 25. Для порівняння вкажемо, що в Москві на папір йшло бл. 50% витрат (і біля третини на робочу силу), а в Плантена папір (найкращої якості) забирав 60-65% собівартості видань 26. Дорожнеча паперу зумовила необхідність значних грошових витрат, які окуповувалися не відразу у зв’язку з повільністю збуту книг, особливо в початковий період, коли книжковий ринок ще не сформувався. Тому друкарям доводилося шукати інших джерел прибутків: Іван Федоров деякий час був управителем маєтку Дерманського монастиря, а пізніше вдосконалював гармати, Михайло Сльозка торгував не лише книгами, але й іншими товарами. Відомо, що в Москві літургійні друковані книги спершу примусово нав’язувалися парафіям — за фіксованими цінами. Також і в Україні лаврська друкарня намагалася примусово поширювати свої видання, використовуючи авторитет церковної влади, але така практика не набула значного поширення. Львівське братство добивалося від короля та православної ієрархії привілеїв на монополію видання церковних книг.
 22 У Москві середня націнка становила 50-70%, а вищого рівня (до 360%) досягала рідко (Луппов С.П. Книга в России в XVII в., Ленинград 1970, с. 60).

 23 Приблизно стільки само одержували майстри-теслі, каменярам платили по 20-22 гр., некваліфікованим робітникам — по 10 гр. (Hoszowski S. Ceny we Lwowie w XVI i XVII wieku, Lwów 1928, s. 98).

 24 Застосовувався папір як місцевого, так і закордонного виробництва (Siniarska-Czaplicka J. Papier druków tłoczonych w latach 1570-1700 w oficynach położonych na południowo-wschodnich ziemiach Rzeczypospolitej // Rocznik Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, t. 11, 1976, s. 10-25; Różycki E. Z dziejów.., s. 624-628).

 25 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, t. 267, c. 1065; Першодрукар.., док. 137, c. 251.

 26 Луппов С.П. Книга.., c. 56-57; Kingdon R.M. Publishing at the Officina Plantiniana // The Library Quarterly, 1976, v. 46. N 3, p. 297.
Таким чином, і в Україні окремі видавничі осередки час від часу намагалися обмежити свободу збуту книжкової продукції, спираючись насамперед на церковні установи, частково і на державну владу. Однак жодному з видавничих центрів не вдавалося витіснити всіх інших, тому найбільші друкарні прагнули домовлятися про розподіл ринку між собою й інколи навіть надсилали одна одній для збуту значні партії своїх книжок. У 30-40 рр. XVII ст. друкарня Києво-Печерської лаври розповсюджувала львівські Анфологіони, Октоїхи, Євангелія, а львівські братчики та Михайло Сльозка торгували київськими Тріодями пісними, Євангеліями Учительними та іншими книгами 27.

Збут літургійних та навчальних видань у цей час було налагоджено добре. Тиражі розходилися швидко, що видно з перевидань однойменних книг: Анфологіон опубліковано у Львові у 1632, 1638, 1643, 1647-1651 рр., Катехизис вийшов у Києві в 1645 р. чотирма виданнями (два польських і два українських), а 1646 р. українське видання було повторене у Львові. Книги лаврської друкарні у перші ж роки після видрукування поширювалися по всій Україні і Білорусії, аж до їх західних околиць. Львівськими виданнями торгували не лише в західноукраїнських землях, але і в Наддніпрянщині. Різними шляхами проникали книги також у міста і села Російської держави. Багато з українських видань користувалися популярністю в Болгарії, Сербії, а також Молдавії, Волощині, Трансільванії 28. Попит на книги був передумовою розширення поліграфічного виробництва. У той же час на діяльності друкарень негативно позначалося посилення цензурних утисків. Друкарня Івана Федорова діяла в умовах їх тимчасового послаблення, але вже 1595 р. князя Констянтина Острозького попереджували, щоб він не друкував книг без королівського дозволу 29. Навіть цей впливовий магнат не наважився вказати місце видання на ряді полемічних антикатолицьких видань своєї друкарні. 1610 р. сконфісковано "Тренос" Мелетія Смотрицького, надрукований Віленською братською друкарнею, а її керівника Леонтія Карповича за це ув’язнили. У 1616 р. почалося судове переслідування Я.Щ. Гербурта за видання без привілею хроніки Длуґоша. Природно, що українські друкарні у Львові боялися видавати публіцистичні твори, а Києво-Печерська лавра видала 1620 року кілька полемічних книжок без вказівки на друкарню. Свою "Палінодію" керівник лаврської друкарні Захарія Копистенський не наважився надрукувати і при тому пояснив: "коли хто із наших, особливе проти латинников видасть книгу, теди такого преслідовати и през зверхность світськую опримовати не встидаються"  30.


 27 АЮЗР, ч. 1, т. 11, с. 695-696; Першодрукар.., док. 129, с. 232.

 28 СтояновиЂ Л. Стари српски.., с. 177, 283, 324; Тихомиров М.Н. Исторические связи России со славянскими странами и Византией, Москва 1969, с. 164; Атанасов П. Украинские старопечатные книги XVI — XVII вв. в Болгарии // Советское славяноведение, 1972, № 6, с. 72-83; Снегаров И. Културни и политични връзки между България и Русия през XVI- XVIII в., София 1953, с. 110, 113-115, 129; РДІА, ф. 823, оп. 3, од. зб. 28, арк. 1.

 29 РИБ, т. 19, стб. 661.

 30 РИБ, т. 4, с. 318;


Про спалення надрукованого Сльозкою панегірика православному єпископові вже згадувалося. Навіть для видання літургійних книг Львівське братство та Михайло Сльозка вважали необхідним заручитися королівськими дозволами. Характерно, що у Києві, де влада мусила рахуватися з політичним впливом козацтва, Лавра довгий час дозволяла собі видання релігійних книг без спеціальних привілеїв. Уряд не реагував на випуск 1645 р. у Києві польських та українських видань Катехизису, але, як тільки його передрукували у Львові, відразу було порушено справу в королівському суді про надрукування "ворожого святій римській церкві твору" 31.

Православні діячі разом з протестантами виступали проти контролю державної влади над книговиданням, натомість деякі католицькі публіцисти вимагали заборони випуску некатолицьких видань 32. Ватиканський нунцій до Речі Посполитої наполягав, щоб православним заборонили засновувати школи й друкарні 33. Таку спробу зроблено у 1651 р., коли король після поразки українського війська під Берестечком сконфіскував друкарні Львівського братства та Михайла Сльозки, а Андрія Скольського, який друкував в Уневі, було заарештовано і піддано катуванням 34. Анулювати конфіскацію львівських українських друкарень вдалося, але програму діяльності західноукраїнських видавців довелося звузити ще більше.

Крім державної, діяла церковна цензура. Вже згадувалася ухвала православного єпископату 1591 р., що "без відомости архиєпископа, митрополита і єпископов видавани бити не мають ніякіє книги" 35. У 1595 р. львівський православний єпископ Гедеон Балабан вимагав запровадження таких порядків, "як ся заховуєт в школах і в друкарнях грецьких и латинських: жеби ся новозмишленного єретичеського в друк не подавало... А коли схочуть в друкарні що нового друковати, книги церковниє іли отеческіє іли іниє школьниє науки, мають міні єпископу оповідіти, а я з духовенством маю дозріти, а потом, пересмотривши, благословити" 36. Подібні спроби впровадження суворої церковної цензури єпископам не вдалося здійснити, тим паче, що більшість з них перейшли в унію. Пізніше митрополит Петро Могила різко критикував книги, видані без схвалення духовної влади, і намагався, щоправда безуспішно, примусити Львівське братство подавати книги йому на цензуру. Він також розпорядився публічно спалити книжку Євстахія Ґізеля "Антапологія": в ній захищалася православна публіцистика, однак автор-протестант не приховував своїх симпатій до реформаційних поглядів Стефана Зизанія 37.

Католицькі видання, крім панегіриків та інших дрібних брошур, підлягали цензурі архиєпископської адміністрації. Монахи іноді вважали достатнім дозвіл свого ордену. Це призводило до конфліктів орденів з архиєпископом: 1642 р. останній розпорядився спалити видану без його згоди брошуру "Iudicia iudicans", хоча в ній не було нічого єретичного 38.


 31 Першодрукар.., док. 135, с. 247.

 32 Komorowski Z. Deklaracya złotej wolności, Lwów 1632, k. Ct. 2, Ct. 3.

 33 Litterae nuntiorum.., t. 6, 1962, p. 84-86, 103, 114, 122.

 34 ЦДІАУЛ, ф. 52, оп. 2, t. 62, c. 942-944.

 35 Першодрукар.., 1975, док. 67, c. 107.

 36 ЦДІАУЛ, ф. 129, оп. l, t. 953, арк. 1.

 37 Šmurlo E. Kurie.., (II), p. 110,1 116, 117; Diplic G. Antapologia.., [Raków] 1632, s. 115-287.

 38 ЦДІАУЛ, ф. 197, on. 2, од. зб. 1275, арк. 112-113; Józcfowicz T. Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do 1690 obejmująca dzieje dawnej Rusi Czerwonej.., Lwów 1854, s. 49.

Львівська католицька консисторія втручалася і в справи православних друкарень. Ватикан добивався беззастережного виконання заборони будь-кому читати книги, не дозволені католицькою цензурою. Щоб надати право унійному прелатові Григорію Коленді читати "єретичні та інші заборонені книги" з метою їх критики, потрібна була ухвала комісії з п’яти кардиналів. При цьому наказано після смерті Григорія Коленди книги спалити 39.

Посилення контрреформації в країні, як і відзначений вище наступ шляхти на економічні позиції та політичні права міщан, особливо згубно відбилися на діяльності дрібних друкарень, які не мали значних матеріальних резервів. До першої половини 40-х років XVII ст. відносяться останні спроби організації нових друкарень світськими людьми (Андрій Скольський, Петро Черкавський), а до середини століття з усіх приватних видавців на попередніх позиціях зміг втриматися лише Михайло Сльозка. Після його смерті залишилися лише друкарське підприємство Львівського братства і друкарні при монастирях. Характерно, що на польських землях і в Литві цей процес йшов одночасно: починаючи з 30-40-х рр. XVII ст. і там монастирі зайняли провідні позиції у книговиданні 40. Монополізація його церковними установами зменшувала залежність видавців від попиту на літературу, і це негативно позначалося на різноманітності книжкової продукції та її технічному рівні.


 39 РДІА, ф. 823, оп. 3, од. зб. 303, арк. 1.

 40 Buchwald-Pelcowa P. Badania nad historią polskiej książki drukowanej XV-XVIII w. // Przegląd Biblioteczny, 1974, Nr 4, s. 383-384; Turkowski T. Druki.., s. 38.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка