Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка32/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   43

Видання другої половини XVII- XVIII ст.


Тематика книг, що друкувалися в Україні, залежала від багатьох чинників і від попиту на ті чи інші видання, і від наявності меценатів видавничої діяльності, і від доступності книжок, друкованих за межами України. Дедалі більше на характер книжкової продукції впливали цензурні умови.

Аж до останніх десятиріч XVIII ст. більшість тих великих за обсягом книг, які друкувалися значними, як на той час, тиражами і поширювалися по всій Україні та за її межами, — це книги релігійні, насамперед, богослужбові тексти і молитовники, меншою мірою християнська повчально-моралізаторська література. Друкувалися такі книги переважно церковнослов’янською мовою кириличним шрифтом, однак у певних їх структурних частинах (передмови, присвяти) вживалася й українська книжна мова. Сприйняттю церковнослов’янщини як "високого стилю" книжної мови сприяли специфічно українські риси вимови традиційних текстів. З 20-х рр. XVIII ст. на українських землях, підвладних Російській імперії, друкарство українською мовою і українським варіантом церковнослов’янської було повністю заборонене. На Правобережжі і в Галичині обмежень щодо мови не існувало, але тільки в практиці василіянських монастирських друкарень, головно Почаївської, українська мова посіла помітне місце.

З освітніх видань масовими тиражами і досить часто друкувалися букварі. Хоч тексти для читання в них подавалися церковнослов’янською мовою, оволодівши ними, учні могли вільно читати й українські тексти.

Якщо богослужбові книги, молитовники, букварі набули значного поширення, то суто літературні публікації (вірші, програми п’єс, панегірики) й окремі публікації з гуманітарних та природничих наук (тези диспутів, посібники з граматики, історії тощо), за невеликими винятками, виходили малими тиражами і призначалися для вузького кола читачів. Видавалися вони різними мовами — книжною українською, церковнослов’янською, але найчастіше польською або латинською.



Ситуація змінилася в останніх роках XVIII ст., коли в Центральній, Південній і Східній Україні почали виходити різноманітні світські видання російською мовою, а в Галичині після 1772 р. — німецькою, польською, латинською, французькою. Почаївська друкарня й далі користувалася, в числі інших, українською книжною мовою.
Біблія і богослужбові видання. У богослуженні в українців, як і в інших народів Східної Європи, церковнослов’янська мова здавна відігравала таку ж роль, як латинська у католиків. Збереглася церковнослов’янська мова як літургійна і в католиків східного (візантійського) обряду. Зрозуміло, що цією мовою друкувалася головна для християн книга — Біблія. Надрукування 1581 р. в Острозі повного тексту Біблії було визначною подією в церковному і культурному житті не лише українців, але й сусідніх православних народів. Попри високий рівень філологічного опрацювання цього видання, за Петра Могили розпочато нове редагування тексту Біблії з метою його дальшого вдосконалення. Цю роботу, однак, не завершено, і друге в Україні повне видання церковнослов’янської Біблії вийшло у київській лаврській друкарні щойно 1758 року. Кияни у той час не мали іншої можливості, як тільки передрукувати текст московського видання 1756 року. Інша річ, що це видання повторювало опрацьовану українськими книжниками єлизаветинську Біблію 1751 р., в основі якої лежала московська Біблія 1663 р., а та, в свою чергу, як підкреслювалося в її передмові, була лише передруком "с готоваго перевода князя Константина Острожскаго печати неизменно, кроме орфографии и некоторых вмале имен и речений". Передруки тексту Острізької Біблії сприяли тому, що вжитий у ній варіант церковнослов’янської мови став найавторитетнішим. Біблія в Києво-Печерській лаврі видавалася ще (судячи з кількості збережених примірників, меншими тиражами) 1779 року у великому форматі, а 1788 р. — у зменшеному. Істотним внеском у спробу дальшого поширення біблійних книг стало почаївське видання Біблії 1798 p. Цікаво, що в якійсь незначній частині примірників говорилося, що книга видається "по повелінію, данном в Санкт-Петербурзі 1797, сентября дня 14" 70. Напевно, Почаївська друкарня вмістила ці слова, щоб не мати перешкод у розповсюдженні книги в межах Російської імперії.
 70 Максименко Ф.П Кириличні стародруки.., с. 89-90.
Повний текст Біблії — Старого і Нового Завіту — був доступний і потрібний порівняно вузькому колу читачів — богословам, церковній ієрархії, вченим ченцям, вчителям середніх шкіл. Із старозавітних книг лише з Псалтирем знайомилися всі, хто вмів читати: ця книга служила молитовником, її тексти звучали на богослуженнях. З новозавітних книг у богослужбах вживалися, в першу чергу, Євангеліє і Апостол. Всі три названі книги мусили бути в кожній церкві (в деяких по кілька); окремі священики, дяки, пізніше й учителі мали їх і вдома. Спершу в храмах користувалися тільки рукописними богослужбовими книгами, але від часу появи друкарства їх швидко витісняли друковані.

Найважливішою в усіх відношеннях церковною книгою християн залишалося Євангеліє. В кожному храмі мало бути напрестольне Євангеліє, по змозі гарно оправлене, яке відігравало дуже важливу роль в богослуженнях, насамперед, у літургії. Крім напрестольного, в багатьох церквах були й інші примірники. Нерідко побожні парафіяни дарували Євангелія своїм церквам. Упродовж другої половини XVII-XVIII ст. Євангеліє в Україні друкувалося 24 рази: п’ять видань у другій половині XVII ст., дванадцять у першій половині XVIII ст., сім — у другій половині. Менша кількість видань у другій половині XVIII ст. пояснюється тим, що більшість храмів цією книжкою на той час вже були забезпечені, а нові церкви будувалися у той час не так часто. Спершу видання Євангелія було зосереджено у Львові: друк Сльозки 1665 р., Львівського братства 1670 і 1690 рр. Всі вони повторювали текст видань Львівського братства 1630 і 1644 рр. 1697 р. вийшло перше київське лаврське видання, і з того часу Києво-Печерська лавра стала головним видавцем Євангелія, випустивши до 1784 р. ще шість видань в напрестольному форматі і чотири в зменшеному, зручному для індивідуального читання. Почаївська друкарня надрукувала у XVIII ст. п’ять видань (з них одне малоформатне), Львівська братська — три, Чернігівська — одне. Українські видання Євангелія друковані шрифтом великого розміру (який так і називали — євангельським), деякі Євангелія і окремі молитовники прикрашені сюжетними ілюстраціями.

За другу половину XVII-XVIII ст. зафіксовано 122 різних за обсягом видань Псалтиря, 67 різних Часословів, 63 Молитвослови, 42 видання Каноника. Велику кількість видань Псалтиря і Часослова можна пояснити тим, що їх читали не лише в церкві, але й вдома, ними користувалися для навчання грамоти. Слід при цьому мати на увазі, що певна частина малоформатних шкільних "Часовничків" і "Псалтирок" не збереглася, отже, вказані тут кількості видань є мінімальними. До тих богослужбових книжок, які мусили бути в кожній церкві, належали ще Служебники (44 видання за 1651-1800 рр.), Требники (37 видань за цей же час), Апостоли (20 видань), Октоїхи (24 видання), Тріоді пісні (17 видань), Тріоді цвітні (18 видань). Дуже популярними були різнотипні видання Акафистів (не менша 47 видань) і укладеного Йоасафом Кроковським акафиста св. Варварі (не менше 30 видань у XVIII ст.). Найбільша за обсягом церковна книга Анфологіон (Мінея празнична) видавалася одинадцять разів. Далеко не кожна сільська церква могла собі дозволити придбання цієї книжки. Ще менше доступними були місячні Мінеї служебні: ця 12-томна книга видавалася лише тричі (Київ 1750 і 1787 р., Почаїв 1761 р.).

Як зазначалося, і православна, і греко-католицька церкви друкували богослужбові тексти і молитовники церковнослов’янською мовою; винятки були нечисленними. Зокрема, в Тріоді пісній 1664 р. з друкарні Сльозки передруковано ряд пояснювальних статей книжною українською мовою в перекладах Тарасія Земки (вперше вміщених у київському виданні 1627 р. і повторених у виданнях 1640 і 1648 рр.). Цікавим експериментом було транскрибування в деяких українських виданнях уривків церковнослов’янських текстів засобами латинського алфавіту. У Почаєві 1793 р. опубліковано Акафист у перекладі з церковнослов’янської на латинську мову Гната Филиповича (З.І., 3719). Були й інші подібні друки.

Римо-католицькі латиномовні богослужбові книги в Україні спершу не друкувалися; католицькі діецезії замовляли їх у Кракові або, частіше, за кордоном. У XVIII ст. зрідка друкувалися доповнення до літургічних книг, служби окремим святим, меси за померлих. Порівняно часто католицькі друкарні видавали релігійно-повчальні і богословські книги, в тому числі і закордонних авторів, як латинською мовою, так і в польських перекладах.

Для більшості богослужбових видань великого і середнього формату типовим накладом був один "таборок" — бл. 1200 примірників. Такі тиражі на кінець XVII ст. забезпечили основними потрібними для відправ текстами більшість церков усіх регіонів України, включно з тими, де не було кириличних друкарень (Закарпаття, Буковина, Слобожанщина, Холмщина). Рукописні книжки де-неде залишались у вжитку до кінця XVIII ст. і пізніше. Про більшу авторитетність друкованих книг свідчить те, що вони коштували дорожче, ніж рукописні. Якоюсь мірою, це було наслідком монополізації друку церковних книг кількома друкарнями. Як показали статистичні дослідження примірників із записами, православні й греко-католицькі церкви в Україні користувалися переважно книжками українських друкарень (Лавра, братство, Сльозка, Чернігів, Унів, Почаїв), видання з-поза України (Вільнюс, Москва) становили незначний відсоток. У той же час, деякі книги, видані в Україні, вживалися в Білорусії, Росії, Молдові, Болгарії, Сербії.

Після проголошення Берестейської церковної унії також і ті парафії, які прийняли унію, користувалися богослужбовими книгами з православних друкарень. У 1709 р. унію прийняло Львівське Ставропігійське братство, а в 1720 р. Замойський провінційний собор зобов’язав його внести до своїх видань зміни відповідно до основних засад католицької догматики. Служби святим, запроваджені Замойським собором (в тому числі на честь св. Йосафата), були надруковані окремими брошурами у Львові, Уневі, Почаєві. Втім, навіть у кінці XVIII ст. друкарня Почаївського василіянського монастиря передруковувала деякі богослужбові книги з видань православних друкарень, вносячи до них лише незначні, хоч і принципові, зміни: згадування в богослуженнях папи, впровадження католицької версії Символу віри.

На вужче коло читачів розраховувалися богословські видання, зокрема, пояснення Біблії, тези теологічних диспутів. З теологічних тез Києво-Могилянської академії збереглися конклюзії з матеріалом чотирирічного курсу богословія під назвою "Primitiae cursus theologiae quadriennis...", що їх 29 листопада 1737 p. захищав слухач теології і одночасно викладач в курсі інфіми Інокентій Михалевич; головував на захисті професор теології Ієронім Міткевич (З.І., 1289). Подібних публікацій було порівняно небагато, однак вони стали істотним чинником богословської освіти. Про деякі з книг богословського змісту йтиме мова при розгляді публікацій літературних творів.

Невід’ємною складовою частиною давньої друкованої книги, особливо літургійної, стали орнаменти (набірні, які друкувалися з вилитих подібно до шрифту орнаментальних елементів, і гравійовані — відбиті з дереворитних або мідеритних кліше), а також зображення (спершу виключно дереворитні, пізніше й мідерити — відбитки з мідних кліше). Орнаменти не були просто прикрасою, тим більше зображення не були тільки ілюстрацією, поясненням тексту. Адже сакральним об’єктом, якому належало провідне місце в таїнствах і обрядах, була книжка в цілому, в нерозривній єдності тексту, який читали і слухали в церкві, і зорового ряду. Текст, зображення, церковний спів мали глибоко символічне значення, причому не зосібна, а в їх поєднанні. Саме тому таку велику увагу давні друкарні надавали мистецькому вигляду друкованих книг, особливо літургійних.

На Заході найдавніші літургійні книги наслідували книги рукописні, але дуже скоро розпочався зворотний процес: нові форми набору і прикрас, які з’явилися у друкованій книзі, стали впливати на книгу рукописну. Оскільки українська друкована книга мала замінити в богослужбовому вжитку рукописну, вона перейняла від неї обриси літер, засади поділу тексту на розділи, підрозділи та рубрики, форму заголовків. У той же час, з самого початку друкована книга мала багато такого, чого не було у давній рукописній книзі і що пізнішими рукописами було запозичено саме з друкованої книги.

Особливе значення в друкованій книзі посів титульний аркуш. Українська друкована книга протягом усього XVII-XVIII ст. щодо цього продовжувала традиції, закладені львівськими, острізькою, київською друкарнями ще в попередній період. Неодмінні атрибути титульної сторінки — назва книжки, набрана великими літерами, і вихідні дані, обрамлені дереворитною оздобною рамкою — "фортою", яка в ранніх виданнях має вигляд архітектурного порталу. З часом до чисто архітектурних колон стали додавати оздобний рослинний орнамент, — інколи бічні колони обплетені виноградною лозою. Архітектурна рамка доповнюється клеймами із зображеннями святих або свят, алегоричних композицій. Новим елементом у розвитку титульного аркуша були рамки без фронтону, замість нього центральну частину сторінки оточувала складна композиція, в якій численні клейма з’єднувалися барокковими гірляндами з листям, квітами, плодами. В деяких виданнях Києво-Печерської лаври в нижній частині титульної арки вміщували зображення головного лаврського храму Успенського собору. Трапляються форти, які своєю структурою нагадують іконостас: відповідним чином розміщені гравюри з орнаментальним обрамленням, що відповідало іконостасній різьбі. Втім, в середині XVIII ст. до ряду гарно оформлених літургійних видань повертається класична архітектурна рамка-портал.

Утвердження у літературі і мистецтві бароккової стилістики і ментальності не могло впливати на зміст літургійних видань, оскільки текст їх мав залишатися незмінним. Зате нова естетика позначилася на оформленні цих книжок, а інколи і на їх назвах. Так, Апостол, виданий Львівським братством 1666 р., має дивний, як на сучасного читача, заголовок "Таблица невидимая серца чловечаго на которой не пером, але пальцем Божіїм і язиком апостольським, не чернилом, а Духом Святим і слезами Апостольськими написана суть Посланія, албо Листи апостольськії". Заголовковий текст оточений рамкою у формі традиційного зображення серця, по боках ще два менші силуети серця з відповідно підібраними біблійними цитатами, яким властиві "сердечні" алегорії. Також у верхній частині цитата з Книги Притч: "Напишу же я на скрижалях сердца твоєго", над нею зображено, як Бог вручає скрижалі Мойсеєві. В рамці навколо центрального напису зображення апостолів Петра, Павла, Якова і Іоана, а в нижніх кутках малюнки язика і ока зі сльозою відповідно до згадок про язик і про сльозу в заголовку. Таке предметне, майже реалістичне зображення пов’язане з наданням речам і явищам символічного значення в контексті уявлень про сенс світу й життя. І якщо алегорично ускладнений заголовок у літургійних друках поширився мало, то подібні символічні зображення з відповідними цитатами стали в них доволі частими.

Дальшим елементом оформлення літургійної книги була фронтиспісна гравюра із зображенням святого, інколи із зображенням Розп’яття або Успіння Богородиці. В Діяннях і посланнях апостольських текстові передувала гравюра апостола Луки, зображеного переписувачем книги, в Псалтирі та нотному Ірмологіоні — "псалмопівця" царя Давида, в Євангеліях — зображення євангелістів. У ранніх друках ці зображення монументальніші і пригадують ієратичні композиції ікон, пізніше до портретних гравюр впроваджуються елементи ландшафту, реалістичнішим стає зображення меблів і знарядь праці писаря: чорнильниця, перо, пергамент або папір.

Важливу роль в оформленні книги і далі відігравали заставки — орнаментальні композиції, що вміщувалися перед початком розділів. Спершу в заставках були дуже поширені орнаментальні мотиви, взяті із західних ренесансних ініціалів, втім, у деяких заставках дослідники вбачають властивий українській рукописній книзі рослинний орнамент, в якому традиції народного мистецтва поєднуються з елементами західного ренесансного декору. У другій половині XVII і у XVIII ст. улюбленими стають заставки, де у рослинну композицію включено зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих або цілі сценки: свята, зображення обрядів у Требнику. Меншу роль в оформленні книжок відігравали кінцівки, орнаментальні композиції яких часто запозичені з видань друкарень інших країн.

Характерною рисою української друкованої книги була насиченість її сюжетними ілюстраціями. Зокрема, з численними ілюстраціями видавалися Євангелія, Тріоді і деякі інші богослужбові книги. Ілюстрації для них проектували малярі ("ізобразителі"), деякі з яких були іконописцями 71.
 71 Докладніше про це: Александрович В. Львівські малярі .., с. 89-95.
Тому в ряді випадків у гравюрах помітним є вплив тодішнього українського іконного малярства. З другого боку, часто за зразки правили гравюри західних ренесансних і бароккових майстрів. Але ні малярі, які проектували ілюстрації, ні гравери-дереворитники, які їх виконували, не обмежувалися копіюванням чужих оригіналів, а творчо їх переробляли. Переважно, хоч не завжди, їм вдавалося домогтися гармонійного поєднання різних за походженням елементів оформлення, інколи навіть доволі різностильових.

Зразками високого мистецтва стали в середині XVII ст. праці гравера Іллі, наприкінці століття Никодима Зубрицького і Діонісія Сінкевича. Окремі видання ілюструвалися також і гравюрами на міді. Інколи мідерити виготовлялися лише для частини тиражу. Найвищі досягнення мистецтва оформлення книги металогравюрою пов’язані з іменами майстрів, які працювали для Київської лаври в кінці XVII — середині XVIII ст. — Леонтія і Олександра Тарасевичів, Інокентія Щирського, Григорія Левицького 72.

Оскільки до багатьох богослужбових видань, як і раніше, додавалися присвяти покровителям, меценатам, церковним ієрархам, то важливим елементом оформлення залишалися герби цих осіб, які часто супроводжувалися відповідними віршами. Краса шрифтів, дбайливо добрані орнаменти, майстерно виконані ілюстративні гравюри, — все це складові частини того мистецтва книги, яке гармоніювало із завданнями літургійної книги.
 72 Степовик Д. Олександр Тарасевич, Київ 1975; Фоменко В.М. Григорій Левицький і українська гравюра, Київ 1976; Степовик Д.В. Українська графіка XVI-XVIII ст. Еволюція образної системи, Київ 1982; Степовик Д. Іван Щирський. Поетичний образ в українській барокковій гравюрі, Київ 1988; Логвин Г. З глибин. Гравюри українських стародруків XVI-XVIII ст., Київ 1989.
Початкова освіта, філологія, природничі знання. Для церковно-освітніх діячів кінця XVI — першої половини XVIII ст., як і для тогочасних видавців і друкарів, всі книги були освітніми в найширшому значенні слова, всі служили духовному просвітництву, засвоєнню людьми християнського віровчення і пов’язаних з ним моральних засад. Аналізуючи тематику давнього книговидання, дослідники часто розрізняють друки світського призначення і релігійні, зокрема богослужбові. До перших, у числі інших, зараховують букварі ("граматки", "граматички", пізніше "граматки"), до других — Часослови і Псалтирі. Але такий розподіл дуже умовний: букварі містили, після літер, складів та зразків відмінювання, також молитви, часто й уривки з богословських і катехитичних текстів. З другого боку, Часослов і Псалтир довго залишалися обов’язковими посібниками для читання та письма. Також і граматика не вважалася світською книжкою: це була наука про Слово-Логос, логіка граматики сприймалася як символ визначеного Божою мудрістю порядку, граматичне знання цінувалось як шлях до всіх наук, аж до найголовнішої — богословії.

Зі сказаного видно, чому видання книжок для шкільного навчання, букварів, а також "шкільних часовничків і псалтирок" вважалося винятково важливим завданням усіх українських видавничих осередків. Подібно до того, як Ґутенберґ, крім Біблій, видав посібник з латинської грамоти Доната і Псалтир, так і Іван Федоров ще перед Біблією видав два букварі і Псалтир з Часословом. Цим шляхом пішли й наступні видавці та друкарі, публікуючи поряд з більшими друками невеликі дешеві навчальні книжечки, насамперед букварі. До наших днів дійшла тільки частина (і то, слід гадати, менша) букварів, які вийшли друком. Архів братської друкарні фіксує кілька букварів, примірники яких не збереглися, — але ж від інших друкарень архівів нема або вони дуже фрагментарні. Деякі букварі випадково збереглися за кордоном — київський 1646 р. в Оломоуці (Чехія), львівський латинський 1748 р. — у Бухаресті, київський 1764 р. — у Празі, львівський польський 1599 р. -у Софії (З.І., 1634, 2319, 48). Ясно, що це чиста випадковість, тим показовіша, що тиражі букварів нерідко бували більшими, ніж інших книжок. Попри явну неповноту інформації про друкування букварів, видно, що видавалися вони часто і різними друкарнями. Так, за деякими даними, 1698 року різні букварі видано в Києві (датований приблизно 1697-8 р.), Львові, Уневі, 1760 р. у Києві, Чернігові, Почаєві, 1765 р. у Чернігові, Почаєві і у фортеці св. Єлисавети "гражданським" шрифтом (З.І., 725, 2134, 2135, 2361, 2362). Буквар 1760 р. видано Києво-Печерською лаврою накладом 2000 примірників за дорученням лубенського полковника для навчання козацьких дітей "в общею всего малороссійскаго отечества пользу" 73.

Вже наприкінці XVII — на початку XVIII ст. видання букварів досягай величезних, як на той час, тиражів. Якщо львівський буквар 1662 р. мав тираж 600 примірників, а буквар 1692 р. — 1987, то букварі 1698-1722 р. — вже по 5900-7000 примірників. Лише за 22 роки (з 1698 до 1720 рр.) видано 24900 примірників букварів, тобто приблизно стільки ж, скільки становив загальний тираж усіх інших видань за ці роки. До того ж торгівля букварями йшла жвавіше, ніж іншими книгами: наприклад, у 1738-1740 рр. продано 643 примірники букварів. Великий попит був і на інші книги, якими користувалися тоді в школах.

Звичайно, при збереженні загальної композиції і змісту, між початковими навчальними посібниками були й різниці 74. Так, у найстаршому київськму Букварі тексти для читання мають заголовок "О премудрості" 75. Буквар, надрукований спадкоємцями Сльозки з датою 1668 р. (З.І., 444), містив Сказання Чорноризця Храбра про створення Константином Кирилом Філософом слов’янської азбуки — ймовірно, взяте не з острізького першодруку 1580 р., а з якогось пізнішого перевидання. Букварі, надруковані Львівським братством у 1671, 1690, 1692, 1710 рр., містили в кінці молитви грецькою мовою, але кириличними ("руськими") літерами — "для цвічення дітей" у цій мові. 1669 р. у Трнаві (Словаччина) було передруковане одне з львівських видань Букваря (1671 р.,1691 р. або інше, тотожне з ними) 76 для поширення на Закарпатті. Єдина відмінність — додаток "і сина" у Символі віри, оскільки книгу видано з ініціативи і на кошти Йосифа де Камеліса, апостольського вікарія Мукачівської єпархії для поширення католицизму східного обряду.


 73 Попов П.М. Осередки книгодрукування на Сході України (XVIІ-XVIII ст.) // Книга і друкарство на Україні, Київ 1965, с. 100; З.І., № 2134.

 74 Р.Клемінсон виділяє 5 типів структури ранніх кириличних букварів (Cleminson R. East Slavonic primers to 1700 // Australian Slavonic and East European Studies, vol. 2, 1988, No l, p. 3-25). Див. також.: Лукьяненко В.И. Переиздания первопечатной Азбуки Ивана Федорова // Книгопечатание и книжные собрания в России до середины XIX века, Ленинград 1979.

 75 Київський буквар 1627, Київ 1995, с. 23.

 76 Cleminson R. Cyrilic Printing in Trnava, c. 1680-1727 // Oxford SIavonic Papers, vol. 26, 1993, p. 51.


З ініціативи пізнішого мукачівського єпископа Івана Брадача 1770 р. у віденській друкарні Йозефа Курцбека надруковано Буквар (на підставі тексту київського Букваря 1751 p.) 77 і "Соборник церковних моленій". Однак церковний цензор, крижевацький єпископ Василій Божичкович виявив у Букварі місця, незгідні з католицьким віровченням, а в "Соборнику" теж неприйнятні тоді для католиків згадки про київських православних митрополитів Петра й Олексія та молитву за афонських ченців. Наклад обох книг конфісковано й знищено 78. Звичайно, наслідком цього було те, що на Закарпатті й далі користувалися букварями православних та унійних друкарень. Сучасники твердили, що практикувалася заміна у привезених з-за кордону букварях титульних аркушів на титульні аркуші друкарні Курцбека 79.

Посібників для вивчення граматики і лексики було порівняно небагато: львівська церковнослов’янсько-грецька граматика "Аделфотес" 1591 р., слов’янська граматика Мелетія Смотрицького (Єв’є 1619) перевидана у Москві 1648 р., скорочена версія — у Крем’янці 1638 р.), "Лексикон словенороський" Памва Беринди (Київ 1627, перевидання в білоруському місті Кутейно 1653 р.). Оскільки в другій пол. XVII-XVIII ст. ці посібники не передруковувалися, використовувалися і їх рукописні копії. Відомі також російські і румунські передруки граматики Смотрицького. Щойно в середині XVIII ст. Почаївська друкарня почала видавати самостійно і як додаток до інших книг церковнослов’янсько-польські словнички. Друкувалися також посібники для вивчення польської мови. Вже згадувалися латинські букварі (Elementa puerilis institutionis), які видавалися різними друкарнями, в тому числі православними. "Повеленієм і накладом" греко-католицького мукачівського єпископа Мануїла Ольшавського надруковано в друкарні єзуїтської академії в Коложварі (Клуж у Трансільванії) двомовний буквар "Elementa puerilis institutionis in lingua latina. Начало писмен дітем к наставленію на латинском язикі" 80.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка