Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності



Сторінка34/43
Дата конвертації08.04.2017
Розмір7.63 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   43

З історії книгарства і книгозбірень


Щоб висвітлити роль рукописної і друкованої книги у суспільному житті, розкрити значення книгописання й друкарства, необхідно знати, хто купував і читав книжки, як комплектувалися і використовувалися книгозбірні. Історія бібліотек приватних осіб, церковних і світських установ тісно пов’язана з історією українського книговидання і книгарства.

Цитовані вже слова про те, як князь Ярослав Мудрий, замовивши написання багатьох книг, передав їх церкві святої Софії, прийнято вважати першою джерельною звісткою з історії книгозбірень у нашій країні. Хоч богослужбові книги потрібні в кожному храмі, природно, що у головній церкві держави кафедральному митрополичому соборі — збірка мала бути особливо значною і що до неї, крім суто богослужбових книжок, могли належати книжки богословські, ймовірно, також правничі рукописи, літописи та інші праці.

Порівняно значні книгозбірні формувалися в церквах столиць удільних князівств, особливо ж у головних монастирях. Можна припустити, що найбільшою стала збірка рукописів Києво-Печерської лаври. З житій окремих монахів видно, що декотрі з них мали власні книги, — переписані ними самими, отримані як подарунок або куплені. Тих, хто любив і збирав книги, сучасники особливо шанували, вважаючи "читання книжне" шляхом до святості. Недаремно в Києво-Печерському патерику згадано монахів Печерського монастиря Григорія, який мав збірку книг, Дем’яна, який читав ночами, Микиту, який знав Старий завіт напам’ять і був запідозрений в єресі за читання грецьких, гебрайських і латинських творів. Вже йшлося про діяльність князя-книжника Володимира Васильковича, який дбав про поповнення збірок богослужбових книг не тільки у церквах власного князівства, але й у Чернігівській, Перемишльській, Луцькій єпископіях.

Звичайно, не всі церкви мали достатню кількість книг. У багатьох храмах найпоширеніші книги (Євангеліє, Апостол, Псалтир) довго залишалися єдиними богослужбовими текстами. Тому Євангеліє-апракос, впорядковане відповідно до послідовності читань неділь та свят, неначе заміняло собою цілу бібліотеку, а наявні в таких Євангеліях покажчики (соборники, синаксарі) виконували роль каталогів: розкривали зміст книги і полегшували пошук потрібних її частин. Зокрема, і в Остромировому Євангелії 1056-1057 рр. є соборник — своєрідний допоміжний бібліографічний покажчик, який заслуговує на згадку в історії бібліографії та документалістики 130.


 130 Гранстрем Е.Э. Первоначальные библиографические указатели в древнерусских рукописях // Археографический ежегодник за 1974 год, Москва 1975, с. 91-92.
На жаль, переліки книжок з монастирських зібрань України й Білорусії збереглися лише починаючи з порівняно пізнього часу: з кінця XV ст. — опис книг Слуцького монастиря, з середини XVI ст. — Супрасльського, обидва в Білорусії. З цих переліків видно, що, крім богослужбових, у монастирях були головно твори візантійських Отців Церкви. З пам’яток старокиївської літератури зустрічаються, зокрема, Києво-Печерський патерик, Ходіння ігумена Даниїла з Царгорода до Єрусалима. Про популярність деяких творів візантійських богословів свідчить те, що, наприклад, в Супраслі було по два рукописи творів Григорія Двоєслова та Єфрема Сирина, п’ять списків "Ліствиці" Іоана Синаїта 131.

Свої книжкові збірки мали не тільки монастирі та духовні ієрархи, але й окремі шляхтичі та міщани. На жаль, звістки про такі збірки фрагментарні. Найстарші з них виявлено у документації судових процесів; з часом переліки книжок почали вносити до заповітів. 1528 року в маґістраті Львова розглядався спір про книжки, які привіз з Волощини Іван Могильницький для міщанина Макара (ймовірно, це майбутній православний єпископ львівський Макар Тучапський) 132. До цього Макара приходив Васько Волинець, щоб читати книги, які пізніше згоріли при пожежі Львова 1527 року. Без сумніву, книжки, якими цікавилися Макар і Васько, — це те саме традиційне письменство, що представлене у збірках православних монастирів. Щойно з кінця XVI — перших десятиріч XVII ст. відомі випадки знайомства з латинськими та польськими книжками, в тому числі й світськими, окремих, спершу дуже нечисленних, православних міщан, представників духовенства, шляхти. Коли західна книжка почала проникати в українське середовище — про це конкретних звісток нема. Очевидно, з практичних мотивів дехто з православних оволодівав латиною — мовою судів та адміністрації. В свою чергу, латинська мова відкривала шлях до західних книг, які поширювалися з розповсюдженням друкарства. Збірки латинських рукописних книг, навряд чи доступні для іновірців, формувалися при деяких католицьких монастирях, єпископських капітулах. При вірменських храмах також були збірки церковних книг, в першу чергу, богослужбових і творів отців церкви. До найстаріших книг, виявлених в Україні, належать Скеврське Євангеліє, переписане бл. 1197 р. у Кілікії *, Служебник, створений у Криму в 1349 р. із зробленим 1394 р. у Кам’янці на Поділлі записом вірменського купця Сінана 133.


 131 На 1532 р. у супрасльській збірці було 129 книг, а протягом 1532-1557 рр. надійшли ще 74. Див.: Щавинская Л.Л. Литературная культура белорусов Подляшья XV-XIX вв. Книжные собрания Супрасльского Благовещенского монастыря, Минск 1998, с. 78-79. Перелік книг: там само, с. 128-133.

 132 Крип’якевич І. З історії книги у Львові. Рукописна книга до половини XVI ст. // Українська книга, 1937, 1, с. 6-8.

 * Відоме також як львівське, оскільки довго зберігалося у Львові. Тепер — у збірці катедри в Ґнєзно, Польща. Див.: Das Lemberger Evangeliar, 1997.

 133 Дашкевич Я. Армянская книга на Украине, с. 147.


Важливо відзначити, що Україну відвідували представники нової західної культури. Так, італійський гуманіст Філіпп Каллімах (Філіппо Буанакорсі) близько 1470 року відвідав львівського католицького архиєпископа Григорія зі Сянока. Слід гадати, він мав при собі книги античних авторів і сучасних йому письменників, які були популярні в середовищі книжників-гуманістів. Латинськомовні книги гуманістичного спрямування були і в резиденції самого Григорія зі Сянока у Дунаєві на Львівщині. Очевидно, книги мали і міщани більших міст.

Численні докладні переліки книжок збереглися тільки у львівських архівних документах кінця XVI-XVIІ ст., однак окремі згадки про книги, що належали мешканцям Кам’янця, Перемишля, Луцька та інших міст, засвідчують, що склад міщанських книжкових зібрань у різних містах був подібним. Наприкінці XVI століття (про раніший час не маємо звісток) мешканці міст читали переважно книги релігійного змісту, а зі світських-друки латинською мовою, видані у Центральній і Західній Європі. З’явилися і перші книгарі. Зокрема, відомі реєстри книжок, які залишилися після смерті львівських книгарів Петра з Познаня (помер 1559 р.), Гануша Брікера (помер 1573 р.), Бальцера Гібнера (помер 1592 р.) 134. Вони постачали книжками не тільки мешканців Львова, але й покупців з інших міст.

Торгівлею друкованими виданнями займались у Львові, очевидно, і в інших містах, купці, крамарі та палітурники 135 . Без обмежень вони могли торгувати на ярмарках і, разом з іншими товарами, в крамах — будках та "страганах". У попередніх розділах вже йшлося про великомасштабний продаж власних видань, налагоджений найбільшими українськими видавцями (Львівське братство, Михайло Сльозка, Києво-Печерський і Почаївський монастирі), а також про випадки співпраці між конкурентами. Обсяги операцій нерідко були значними. Так, Костянтин Мезапета, Михайло Сльозка і Гаврило Лангиш уклали спілку про спільну купівлю, із залученням до цього і церковних грошей, тисячі Тріодей (мабуть Тріодей пісних 1640 р.) від митрополита Петра Могили 136. Про великий обсяг книжкової торгівлі львівського палітурника Василя Савули свідчить те, що в один час він наймав двох підмайстрів — Олександра Раковича і Григорія Ковальчика 137. Коло тих, що торгували книжками, було широке. Для прикладу можна назвати львівського книгаря Василя Міланського, від якого в 1670 р. купили Євангеліє для села Потоки на Пряшівщині, "книгоноса" Якова, який у селі Грабському, теж на Пряшівщині, продавав львівську Тріодь цвітну 1688 рр. 138 Активним у торгівлі книжками було духовенство. Так, священик львівської Успенської церкви Василь Боярський отримував видання від віленського білоруського друкаря Леона Мамонича. Ті, хто купували книги гуртом, нерідко замовляли оправу більших партій палітурникам. Наприклад, 1679 р. пресвітер Григорій Мокрецький уклав контракт з палітурниками Андрієм Захар’ясевичем і Хомою про оправу 98 Псалтирів і 47 Акафистів унівської друкарні (Псалтирів по 10 грошів, Акафистів по 10 грошів). На всі ці книжки Мокрецький мав покупця, якого втратив через несвоєчасне виконання роботи палітурниками 139.
 134 Jędrzejowska A. Inwentarz księgarni Baltazara Hybnera z roku 1592, Lwów 1929; Skoczek J. Lwowskie inwentarze biblioteczne w epoce renesansu, Lwów 1939, s. 10-12, 103-113, 125-142, 183-213.

 135 У Львові палітурники в 1740 p. об’єдналися у цех, статут якого передбачав контроль якості "інтроліґаторських" робіт. Див.: Tyszkowski W. Statut konfraternii kunsztu introligatorskiego we Lwowie z 1740 r. // Ze skarbca kultury, 1978, 30, s. 37-51.

 136 Першодрукар.., док. 129, c. 232.

 137 Савула займався також переписуванням книжок. На думку Е.Ружицького, під час управління братством К.Мезапети Савула керував братською книгарнею. 1645 р. він оправив значну кількість Требників з друкарні єпископа Арсенія Желиборського. Див.: SPKP: Suplement, 1986, s. 192.

 138 Панькевич І. Матеріали для історії південнокарпатських українців // Наук. збірник Музею укр. культури у Свиднику, т. 4, кн. 2, Пряшів 1970, с. 93, 56; Rożycki E. Z dziejów.., s. 176.

 139 Rożycki E. Z dziejów.., s. 178-179.


Оправи дорогих напрестольних Євангелій для великих храмів, зокрема монастирських, нерідко виконувалися на замовлення кваліфікованими майстрами. Для цього фундатори не шкодували коштів і зусиль. В знаменитому Унівському монастирі збереглося чудом (воно залишалося замурованим в стелю хати однієї з парафіянок у роки, коли монастирська церква була складом) розкішно оправлене Євангеліє київського лаврського друку 1707 р. На нижньому маргінесі перших кільканадцяти сторінок йде запис про те, що це Євангеліє велике напрестольне подарував монастиреві василіянин Лаврентій Бачковський родом з містечка Глинян. Витратив він "за секстерн" (тобто на примірник в секстернах — нерозброшурованих зошитах) 27 битих талярів, на оксамит і срібло з роботою 1120, за працю палітурникові 4 таляри битих. Усього срібла пішло 60 гривен, кожна по 30 золотих, дорога до Ґданська (очевидно, по срібло і оксамит) коштувала 1000 золотих, дорога "по секстерну до Києва" золотих 30. Тривала робота з 1715 до 1741 р., очевидно нелегко було зібрати всі 1612 золотих, потрібних на матеріали й оплату за працю  *. На дальших сторінках книги докладно описано витрати в 1835 р. на оновлення оправи коштом львівського митрополита Михайла Левицького. На жаль, про інші багаті ювелірні оправи подібні записи невідомі.

Церковні видання з великих друкарень поширювалися в усіх регіонах України. Масовий характер торгівлі ними у XVIII ст. засвідчують, зокрема, свого часу виявлені Анталом (Антоном) Годинкою 140 і часто цитовані пізнішими дослідниками повідомлення про поїздки на Закарпаття або через Закарпаття на Балкани українських і російських купців, які привозили великі партії церковних книг. Затримані 1727 р. на кордоні купці з Владимира Іван Шаляпін і Михайло Дякую Ю.П. Ясіновському за інформацію про цей примірник — ще один приклад загальноукраїнського авторитету київського палітурного мистецтва.


 140 Hodinka A. A Munkácsi görögkatholikus püspökség törtönete, Budapest 1911, 804-810 old.
Вакуров твердили, що вони вже 16 років торгують в Угорщині книгами та іконами, мабуть, не лише серед українців, але й серед румунів та сербів. 1759 р. через Ужоцький перевал пройшло дев’ять возів книг, у 1760 р. доставлено 907 книжок, з них 170 букварів, 1762 р. — 877 книжок, в тому 400 букварів 141 . 1774 р. на кордоні конфісковано велику партію церковних друків, у тому числі 800 надрукованих у Києві Біблій, з яких 600 пішли у продаж 1804 р. після виготовлення у будапештській друкарні нового титульного аркуша. У зв’язку з помітною участю росіян у цій торгівлі, А.Годинка робив висновок про особливо велику поширеність на Закарпатті книг з Росії. Однак, як засвідчують ті книжки, які збереглися, кількість російських друків була порівняно незначною. Так, з 202 книг, виявлених Естер Ойтозі у парафіяльних церквах північно-східної Угорщини і переданих до бібліотеки греко-католицької Богословської академії у Ніредьгаза, тільки 14 російського друку (Москва), одна білоруського (Супрасль), а 187 — з українських друкарень (122 львівських, 23 почаївських, 16 київських, чотири унівських, два примірники Острізької Біблії, одна книга з Чернігова) 142. Варто відзначити, що йдеться про села, в яких тепер угорською є не тільки розмовна мова, але й мова богослужень. Великою є перевага книг українського видання і в збірках Марія-Повчанського монастиря *, Еґерської (Ягерської) архиєпископальної бібліотеки, збірки Дебреценського кальвіністського колегіуму 143 .

Подібною була ситуація і на Буковині. Тут, як і на Закарпатті, через відсутність власних друкарень користувалися переважно галицькими та наддніпрянськими виданнями. З 115 кириличних книг, взятих на облік у 1930-х рр. у 42 буковинських сільських церквах, було 90 з українських друкарень, а саме 40 надрукованих у Львові, дві в Стрятині, 30 у Києві, 17 у Почаєві, одна в Чернігові. Крім того, ці села мали 16 літургійних книг московського друку другої половини XVIII ст. і вісім румунських видань XVIII ст. (з них сім у румунських селах Південної Буковини) 144.


 141 Мишанич О. Література Закарпаття, с. 31.

 142 Ojtozi E. A Görögkatolikus Hittudományi Főiskola kőnyytárának Szláv és Román cirilbetüs kőnyvey, Debrecen 1985, 52-56 old.

 * Склад збірки реконструйований Е.Ойтозі на підставі вивчення колекцій, у яких опинилися її книги, розпорошені після націоналізації монастирської бібліотеки 1950 р. Див.: Ojtozi E. А Mariapócsi Bazilták cirilbetüsi könyyey, Debrecen 1982, 113-116 old.

 143 Fóldvári Sándor, Ojtozi E. Az Egri Föegyházmegyei Könyvtár cirill betüs és glagolita könyve, Debrecen 1992, 17-18 old; Ojtozi E. Két ritka egyházi szláv zsoltárkönyva Debreceni református kollégium nagykönyvtárában // Konyv és Konyvtár, XXI, 1999, old. 333-334.

 144 Ісаєвич Я. Освіта, наука, книгодрукування // Торжество історичної справедливості, Львів 1968, с. 164.
Окремого розгляду заслуговує питання про розповсюдження книг, виданих в Україні, поза її межами. Зрозуміло, що не було ніяких обмежень на поширення друків з України на білоруських землях. На жаль, ще не зібрані покрайні записи та інші матеріали про ступінь поширеності українських друків у різних регіонах Білорусії і про питому вагу серед них продукції різних видавничих осередків. Надходили книги з України і до Молдови, меншою мірою до Волощини, Трансільванії, на Балкани, однак і в цьому випадку джерельні свідчення не зібрано і не узагальнено. Краще відомі джерела про збут українських книжок у різних регіонах Росії, в тому числі й Москві, а також на півночі й сході Російської держави. Видання Івана Федорова і ранні віденські порівняно часто мають записи, зроблені в Росії незабаром після їх надрукування, натомість російські та білоруські друки наступних десятиріч, як правило, надходили на російський ринок через 5-10 і більше років після їх появи. Складається враження, що ранні друки постачалися до Росії більшими партіями безпосередньо після виходу у світ, натомість пізніші надходили іншими шляхами, зокрема, при поїздках духовенства та окремих купців. Ставлення до книг "литовського друку" (тобто українсько-білоруських) як до єретичних і спричинені цим царські укази (1627, 1628 і пізніші) про заборону їх купувати і перевозити через кордон обмежили проникнення в Росію таких друків 145, але не змогли цілком його припинити. За підрахунками Б.В.Сапунова, в наявних каталогах російських книжкових зібрань книг, позначених як українські, — чотири відсотки. Переважали серед них київські та острізькі видання (особливо Біблія, Книга о постничестві Василія Великого й Маргарит), рідші видання Львівського братства і малих друкарень 146. Але треба мати на увазі, що збереглися дані головно про монастирські збірки, в інших середовищах книги з-за кордону могли бути популярнішими. У XVIII ст., хоч конкурувати з московськими виданнями на той час було нелегко, Київська і Чернігівська друкарні дбали про розширення збуту в Росії.
 145 Опарина Т.А. Прения c "Евангелием учительным" Кириллова-Транквилиона Ставровецкого в русской богословской полемике XVII в. // Проблемы истории русской книжности, культуры и общественного сознания. Отв. ред. Е.К. Ромодановская, Новосибирск 2000.

 146 Сапунов Б.В. Украинская книга в России XVII в. // История книги и издательского дела, Ленинград 1977, с. 5.


Звичайно, торгівля церковними книгами (а також букварями, збірками проповідей) мала свою специфіку, тільки вона була масовою, причому покупцями часто бували сільські громади й церковні братства, а також численні окремі парафіяни, серед них є неписьменні, які дарували книги церквам з проханням про молитви за здоров’я і за упокій душі — своєї і своїх родин. Оправа книг і збут оправлених томів давали працю чисельним палітурникам, деякі з яких були справжніми майстрами своєї справи.

Збут світських книг не міг забезпечувати стійких прибутків, на ньому спеціалізувалися лише окремі купці у великих містах, насамперед у Львові, де книгарні у XVII ст. дозволялося безперешкодно вести насамперед тим, хто здобув привілей на сервіторіат — статус "королівських книгарів". 1647 р., крім вже згадуваного Василя Савули, такий привілей здобув міський радник і відомий мемуарист Самуїл Казимир Кушевич, 1682 р. королівським книгарем став палітурник Анджей Добжиц 147. За інвентарем 1674 р. у книгарні Добжица було бл. 400 назв книжок, з них приблизно дві третини латиномовних. Натомість у 1709-1715 рр. у найбільшій тодішній львівській книгарні Іґнація Антонія Гебановського зафіксовано 38959 різних книг і 289 географічних карт 148. У знаменитому своїми ярмарками Ярославі в XVII ст. торгували книжками Анджей Ціхончик (пом. 1621 р.), Козлевич, Матіяш Шиманчик 149.

Наукову й фахову літературу часто здобували під час виїздів до інших міст. Так, із збірки львівського вірменина Юрія Івашковича збереглися латиномовні книжки, куплені в 1590 р. у Варшаві (твори Афанасія Великого, Базель, друкарня Фробена, 1561), 1596 р. у Венеції (базельське видання 1571 р. творів Григорія Нісського), 1603 р. у Кракові (твори св. Амвросія, надруковані в Парижі того ж 1603 року) 150.

Книгозбірки львівських міщан засвідчують широкі міжнародні контакти як самих їхніх власників, так і книгарів, від яких вони купували книжки. Свого часу польський дослідник Ю. Скочек опублікував 39 інвентарних списків ("каталогів") книжок, виявлених ним у заповітах львівських міщан кінця XVI — першої половини XVII ст. У них зареєстровано 3273 книжки 151. За підрахунками М. Ґембаровича і Е. Ружицького, з XVI ст. у Львові відомо 62 власники книгозбірень, а в XVII ст. уже 182, в тому числі 146 були міщанами 152.


 147 Różycki E. Z dziejów.., s. 93, 95-97, 103, 152.

 148 Ibid, s. 155; Kurdybacha Ł. Księgarnia Antoniego Hebanowskiego we Lwowie 1704-1715 // Kurdybacha Ł. Pisma wybrane, t. 3, Warszawa 1976, s. 91-98.

 149 Lewicka-Kamińska A. Inwentarz księgarni Andrzeja Cichończyka w Jarosławiu r. 1621 // Roczniki Biblioteczne, 5, z. 1-4, 1961, s. 253-299; Różycki E. Z dziejów.., s. 143.

 150 Różycki E. Z dziejów.., s. 143.

 151 Огляд складу цих міщанських бібліотек див.: Исаевич Я. Круг читательских интересов городского населения Украины в XVI-XVII вв. // Федоровские чтения 1976: Читатель и книга, Москва 1978, с. 67-71.

 152 Skoczek J. Lwowskie inwentarze.


Привертає увагу бібліотека слуги (famulus) Івана Борика, який мав тільки п’ять книжок, але серед них названо твір відомого німецького педагога Райнгарда Лоріхіюса і трактати Марціна Кровіцького та Павла Ґільовського — представників радикальної течії польського реформаційного руху. Невідомо, чи цей слуга сам читав книги, чи став їх власником випадково. Але про інших власників бібліотек знаємо, що вони були справжніми бібліофілами. Кушнір Войцєх Харайович, який помер у 1600 р., мав 81 друковану книжку і дві рукописні (з 73 відомих назв 34 релігійні книжки, 10 посібників з латинської і грецької мов, три медичні праці, три переклади класичних авторів) 153. Лесько Малецький, заповідаючи своє майно 1589 року Львівському Успенському братству, передав йому також 23 книжки: сім українських, одну чеську, 15 польських; крім двох історичних праць (Хронік М.Бєльського і "угорської") і однієї філософської, тут були лише літургійні та богословські тексти. Член того ж братства Гаврило Ярошевич 1618 р. говорив: "Маю я досить книг отечеських і богословських, биле б ми очі служили". У іншого впливового члена братства Романа Стрілецького, що помер 1651 р., з 23 книжок — всі латинські, крім чотирьох ("грецька книжечка", підручник з грецької мови, старий Псалтир і "Апологія" — очевидно, книга Мелетія Смотрицького). Серед книг Стрілецького варто назвати твори гуманістів Петрарки, Піко делла Мірандоли (Flores poëtarum), Джіроламо Кардано, французького автора Іоана Равізія, Юстиніанові Institutiones — підручних римського права. В каталозі 1651 року бібліотеки одного з керівників Львівського братства грека Костянтина Мезапети, який, до речі, торгував книгами, близько третини релігійних книжок, решта — твори з філософії, класичної філології, юриспруденції. З книг українсько-білоруських авторів у нього було два примірники "Апології" М.Смотрицького (Львів 1628), "Календар правдивий" Дубовича, Києво-Печерський патерик в обробці Сильвестра Косова, з видань українських друкарень — "Книга о священстві" (Львів 1614), острізьке видання Василія Великого, з віленських видань "Вертоград душевний" (1620), бесіди Макарія Єгипетського (1627). З ділянки філології словники (латинсько-німецький, польсько-латинсько-грецький Кнапського, 11-мовний Калепіна, "чотиримовний"), грецькі граматики Я. Ґрецера, Ф. Верґари, латинська граматика Альвара. Були також: "Риторика" Соареса, твори Демосфена грецькою мовою, Езопа, Овідія, Марціала, польські переклади західноєвропейських "гісторій" про Фортунату, Мелюзину, Понціана, "Римські діяння". З римських істориків — твори Тита Лівія і Люція Флора, з польських — хроніка Пясецького, "гербар" невказаного автора, книга С.Твардовського про посольство К. Збаразького до Туреччини, Ш. Старовольського "Двір турецького царя", "Новина або реляція" про перемогу імператора над шведським королем Ґуставом 1632 р., окремі книжки з космографії та географії (серед них "Civitates orbis terrarum" Брауна). З відомих нині бібліотек львівських вірменів найцікавіша належала Миколі Аведиковичу (опис 1644 року), в якій були твори Арістотеля і Ксенофонта, Верґілія і Ціцерона, Петрарки і Альда Мануція, Еразма Роттердамського і Жана Бодена ("Про республіку"). Навіть у бібліотеці вірменського священика Христофора Глушкевича (1651) релігійні книжки (вірменські, латинські, українські, польські) становили менше третини, натомість почесне місце займали книги Плутарха і Ціцерона, Лоренцо Валли, Корнелія Валерія. Були також хроніки Мартина і Йоахима Бєльських, твори вірменських авторів Григорія Нарекаці, Нерсеса Кілікійського 154.
 153 Różycki E. Inwentarz książek kuśnierza Wojciecha Charajowicza ze Lwowa z początku XVII wieku // Roczniki Biblioteczne, r. 36, 1992, z. 1-2, s. 270.

 154 Кривонос H.K. Некоторые данные o библиотеках армян во Львове в XVII веке // Патмабанасіракан гандес: Историко-филологический журнал (Єреван), 1963, 1(20), с. 274-276.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   43

Схожі:

Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУроків. Тема Розділ Джерела Вступ Оригінал і переклад. Види перекладів
При вивченні зарубіжної літератури пропонуємо скористатися таблицею, у якій дано посилання на літературні та інші джерела, що допоможуть...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconІдейні джерела та проблема людини в філософській творчості М. О. Бердяєва Вступ
Духовнівитокита еволюція філософських поглядів російського філософа
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія історії України окр «бакалавр» Галузь знань: 03 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія історії України» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 032 Історія...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconКонспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет І завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції
В широкому як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому суто духовна культура
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconПересопницьке Євангеліє – українська національна святиня
Пересопницького Євангелія як визначної рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови й мистецтва
Вступ. Джерела та історіографія світ рукописної книжності iconУрок Вступ. Світ напередодні війни. Міжнародні кризи та конфлікти на початку XX ст. Створення Троїстого союзу та Антанти



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка