Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка10/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   44

4
Первісна
християнська спільнота


Лука зібрав цінний матеріал спогадів і передань про формування та про життя першої християнської спільноти і він подає нам її достовірний, хоч і трохи ідеалізований опис в Діяннях апостолів.

Як свідомий історик, він представляє деякі дані, характерні для спільноти послідовників Ісуса, над якою згодом глибше замисляться натхненні автори Нового Завіту від Павла до Йоана, до Петра, до Якова. А поки що вся Церква згадує, повторяє і наново відкриває слова (передовсім деякі притчі), багато подій (чуда і інші епізоди) з життя Ісуса, глибоке значення яких вона зрозуміє у світлі живого досвіду.


«Дорога»


Починаючи вже від першої проповіді в день П’ятидесятниці Лука пише, що багато слухачів «розжалобилися серцем» (Ді 2,37), тримали своє серце відкритим, готовим прийняти звіщення про Ісуса, який помер на хресті, і якого Бог воскресив, встановивши його через цей акт «Месією і Господом». Якщо цей Божий вчинок — це його вирішальне втручання задля обіцяного і очікуваного спасіння, то як його мається прийняти? Яку відповідь Бог очікує тепер від людини? Слухачі питають, що вони мають робити (Ді 2,37): саме це є типовою поведінкою біблійного чоловіка, починаючи ще від Авраама, на вид спасенних втручань і покликів Бога; тобто це є готовість зобов’язатися в житті йти з Богом по тій «дорозі», яку він вказує.

Життя тих, що з вірою прийняли здійснене Богом в Ісусі спасіння від самих початків було назване якраз «дорогою» (Ді 9,2; 19,9; 22,4; 24,14-22), дорогою спасіння (Ді 16,17), дорогою Господньою (Ді 18,25). Цей вираз походить із Старого Завіту (пор. Пс 16,11, який цитується в Ді 2,28; Ос 14,9 в Ді 13,10). Бог дарує віруючим свого Духа, джерело нового життя, як він це обіцяв устами пророків (пор. Йоіл 3,1-5, що цитується в Ді 2,17-21; Єз 36,26-27). Він оновить серце людини, вчинить його відкритим, готовим прийняти слово і діяння Бога, який пропонує спасіння і дасть їй ходити дорогою життя. Спасіння — це завжди дар Бога і зобов’язання людини, зобов’язання, що охоплює ціле її внутрішнє і зовнішнє життя, в її сумлінні та в її діях.

Відносини людини з Богом не вичерпуються в якійсь системі понять, які треба прийняти, ані навіть не в якихсь приписах, що наказують чи забороняють щось. Тут передовсім вимагається стати повністю на диспозицію Бога. Тому апостоли відповідають на питання слухачів, запрошуючи їх до «покаяння». Не йдеться про те, щоб чинити якісь важкі, обтяжуючі діла. Насправді значення цього слова в оригінальному тексті — це «змінити спосіб думання», вчинити себе відкритими в душі, звільнити свій розум від звиклих упереджень та від такого способу думання, що намагався б диктували Богові правила для його об’явлень і його дій, в той час, як він завжди виявляє себе в непередбачливий і неочікуваний спосіб, точно як це сталося з Ісусом.

Кожна людина має свої упередження, свої звички, свої інтереси, свою гордість, свої традиції, свій спосіб життя і думання. «Покаятися», змінитися в глибині власного серця — значить бути готовим поставити під знак запитання весь цей вище перелічений багаж і подивитися на своє життя новими очима, у світлі приходу Бога поміж нас в особі Ісуса. Як приклад цієї готовості Ісус ставить дитину (пор. Мт 11,25; 19,13-15). Дитина не має минулого, не має упереджень чи якоїсь власності, яку вона мала б захищати. Вона є відкрита, проста, податлива, вона приймає те, що їй кажеться: ця простота і відкритість (а не, очевидно, проста дитяча поведінка) — це образ готовості прийняти царство Боже.

Йоан Христитель і сам Ісус проповідували «покаяння», бо царство Боже було близько (Мт 3,2; 4,17; Мр 1,5). Царство Боже, про яке говорить Ісус, не так вказує на якийсь народ чи територію, але на царююче діяння Бога, який вирішальним чином втручається в історію для того, щоб принести спасіння. Цей останній і остаточний Божий вчинок полягає для апостолів у воскресінні Ісуса та у дарі Духа, що після нього приходить.

Отож, «покаятися» — значить відкритися і прийняти Божу дію, його дар і дати потім запанувати над собою Божому Духові: «Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі» (Рм 8,14). Ще не є ясним, що значитиме те «бути веденим Духом»: потрібен буде цілий Новий Завіт, щоб це відкрити, а й навіть потрібне буде усе життя Церкви аж до кінця історії, тому що Дух не перестає натхнювати Церкву та провадити її непередбачливими дорогами, що ведуть за її Господом. Поки що ж апостоли запрошують перших увірувавших до того, щоб вони охристилися в ім’я Ісуса: цей обряд зовнішньо, прилюдно висловлює внутрішню віру у Божу спасаючу дію, яка посвячує всю особу віруючого для особи Ісуса, і яка її вводить у пасхальне таїнство Ісуса: смерть для світу гріха, для відлучення від Бога, і воскресіння для світу благодаті, для світу безмежної Божої любові, тої самої любові, якою він полюбив свого єдинородного Сина, як це пояснить ап. Павло, роздумуючи над значенням хрищення (пор. Рм 6,1-14).

Апостоли і ті, що повірили та прийняли хрищення, становлять тепер групу осіб, які почуваються в особливий спосіб злученими з Христом та між собою. Починається інше життя, відмінне від того, яким вони жили дотепер. Ця глибока злука з Христом та між собою шукає свого зовнішнього, громадського, видимого висловлення. Вона не може залишитися чисто внутрішньою, духовною річчю. Дух, який натхнює цих вірних є життям, а життя стремить до того, щоб перевестися в діла, які його висловлюють. Лука записав перші вияви цього нового життя передусім у кількох загальних картинах (Ді 2,42-47; 4,32-35; 5,12-16), які він ілюструє деякими особливими епізодами. У цих картинах, так званих «резюме», панівною ознакою є взаєморозуміння, згода, «сопричастя», яке панувало між тими першими вірними.

Перша із цих картин є найбагатша: Лука підсумовує життя нової спільноти у чотирьох елементах, кажучи, що віруючі «постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 2,42).


Літургійні зібрання і молитва


Апостоли, які отримали і повинні були проголошувати добру новину через надану їм місію (пор. Мт 28,19-20; Ді 1,8) — це, очевидно, зверхники і відповідальні над спільнотою: вони жили з Ісусом під час його прилюдного життя, вони є учителями. Після першого акту прийняття вістки спасіння вірні запитують себе, що конкретно означає жити новим життям. Таким чином починається, у радості від відчуття, що вони є дітьми Божими, «відродженими з води та Духа» (Йо 3,5) пошук, через спогади і роздуми, за тим, що сказав і зробив Ісус, Син Божий, коли він був між нами, як подібна до нас людина.

І ось апостоли повторяють в першу чергу вчинок Ісуса під час останньої вечері, якого він сам наказав повторювати на свій спогад (Лк 22,19; 1Кор 11,24-25): «ламання хліба» і пиття вина, під час того, як повторюються слова Ісуса: «Це – моє тіло, що за вас віддається», «Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається». Така була перша дуже простенька християнська літургія, яка чинила Христа присутнім між його братами під видом і символом хліба і вина, яких спільно їлося і пилося. Ця дія заставляє пригадати обставини, в яких вона перший раз була вчинена («Тієї ночі, якої був виданий...», 1Кр 11,23), й пригадати, отож, страсті, смерть та воскресіння Христа. Розповіді про страсті є найдовшими і найдетальнішими у євангеліях саме через те, що «пасхальне таїнство» Ісуса відразу стало предметом спогадів і розповідей від самих перших літургійних зібрань християнської спільноти.

«Господня вечеря» приводила до пам’яті також інші важливі «трапези» в житті Ісуса: трапезу, під час якої він чудесним способом дав їсти тисячам людей в пустинному місці (Мр 6,34-44); трапезу, під час якої відбулася зустріч з грішною жінкою, якій Ісус відпустив гріхи, викликавши цим велике обурення серед співтрапезників (Лк 7,36-50); трапезу, під час якої він розповів притчу про велику вечерю (Лк 14,1-26); трапезу з двома Емауськими учнями після його воскресіння (Лк 24,13-35), в якій є вжиті ті самі слова, що й під час тайної вечері (пор. Лк 24,30 з Лк 22,19); трапезу з апостолами на березі Тиверіадського озера (Йо 21,1-4).

Зібрання перших християн на те, щоб споживати Господню вечерю та «звіщати смерть Господню, аж доки він не прийде» (1Кр 11,26) — це найкраща нагода для того, щоб записати спогади про вчинки і навчання, пов’язані передовсім з кінцем земного життя Ісуса, та щоб збагнути значення цього кінця, що викликало таке обурення у самих учнях, які, попавши в замішання, зрадили, відреклися і покинули Учителя.

Натомість обряд «хрищення» був нагодою для згадки про початки прилюдного життя Ісуса, про діяльність Йоана Христителя, учнями якого були деякі апостоли перед тим, як піти за Ісусом (наприклад, Йоан і Андрій: пор. Йо 1,40); про те, що проповідував Йоан Христитель, про хрищення Ісуса з тим об’явленням Бога, яким воно було супроводжене, і про період, який Ісус перевів у пустелі.

Зібрання перших християн були також зібраннями на молитву: під час цих зібрань вони повторяли коротку формулу, якої навчив Ісус, Отче наш, молилися за допомогою псалмів, головно тих, які звуться псалмами «терплячого праведника» (Пс 22; 69), у яких відчитувалися ті почуття, які мав Ісус, і які описували наперед його смерть; в інших псалмах відчитувалося становище, через яке переходила Церкви, наприклад, Пс 2, якого первісна спільнота «читала по-християнськи» (пор. Ді 4,23-30); цей псалом надихнув першу молитву християн, яку записав Лука.

Разом з псалмами цілу Біблію читалося у новому світлі: кожна її сторінка говорить про Христа та про його діло відкуплення, головно сторінки пророків, зокрема Ісаї, найбільш цитованого пророка. Світло воскресіння просвітлює увесь період приготування і земного життя Ісуса й просвітлює новим світлом усе людське життя віруючого. Через це хрищення пізніше називатиметься також «просвіченням» (φωτισμος).

У Новому Завіті зберігся для нас уривок одного гімну, якого дуже правдоподібно співалося з нагоди уділення хрищення: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» (Еф 5,14); але у ньому збереглися також інші короткі гімни чи уривки гімнів, якими первісна Церква навіть з поетичним смаком висловлювала Христові Спасителеві свою віру та свою радість (пор. 1Тм 3,16; Флп 2,15-11; 1Пт 1,3-5; Од 4,8; 4,11; 5,9-10; 5,12 та довгий вступ до євангелії Йоана, Йо 1,1-18, за винятком деяких додатків).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка