Повернувшись до Тарсу, Савло перебував там кілька років, аж до прибл. 43 р. Ми не маємо відомостей, чи він займався там якоюсь місійною діяльністю. Це було можливо, але після трудностей, які він зустрів у Дамаску та в Єрусалимі, він мабуть подумав, що краще буде почекати на якийсь знак, що дав би йому зрозуміти, як і коли він мав розпочати свою місію, про яку говорив йому Ісус (пор. Ді 22,21; 26,16-18). Запрошення прийшло через його товариша Варнаву, після кількох років «скритого життя». Варнава знав Савла; саме він представив його перед християнською спільнотою в Єрусалимі, пропонуючи себе як запоруку, в певному значенні, правдивості його навернення (Ді 9,26-27).
Відісланий апостолами до Антіохії, щоб очолити там християнську спільноту, яка там виникла, Варнава зрозумів, що це могло бути придатним полем праці для Савла, який народився і виріс у великому гелленістичному місті поза межами Палестини, володів грецькою мовою та був глибоким знавцем Писання і вмілим оратором.
У 44 році Савло і Варнава роблять короткий візит до Єрусалиму, приносячи допомогу проживаючим там християнам, які знаходились у труднощах через важку голоднечу, що охопила тоді Юдею. Це є так звана подорож «збірок», тобто пожертв, які дарували християни Антіохії (Ді 11,27-30).
Християнське братерство існувало не лише всередині місцевих спільнот, але також і між різними спільнотами. Це є певний знак, що всі «Церкви» виховувалися проповідниками християнської науки, які були свідомі того, що вони формують єдину велику Церкву, єдиний Божий народ, в якому всі спільноти є відкриті й чутливі до потреб братів з інших спільнот. Це буде безперестанним перейняттям Павла: проповідувати й показувати єдність Церкви, та працювати над тим, щоб ця єдність знайшла своє виявлення, своє «втілення», а також і конкретний стимул у братерській взаємодопомозі. Збирання пожертв для братів з Єрусалимської Церкви являтиметься одним із головних старань апостола у заснованих ним спільнотах (пор. 2Кр 8-9).
Після цього епізоду приходить для Савла час великих місійних подорожей, час «здобуття» поганського світу; знаходимось правдоподібно в 45-46 роках. Ми вже знаємо про ці місійні подорожі з книги Діянь: від 13-ої гл. до кінця (за винятком Ді 15,1-35, де розповідається про Єрусалимський собор) головною тематикою являється апостольська діяльність Павла. Книга Діяннь закінчується римським ув’язненням апостола, що мало місце в 61-63 роках.
Після цього ув’язнення тратяться чіткі сліди цього апостола. Так звані «пастирські» послання (перше і друге до Тимотея та послання до Тита) не могли бути написані перед тим римським ув’язненням, про яке говорить Лука; і це є знак, що дане ув’язнення закінчилось визнанням невинності апостола, як він і передбачав (пор. послання до Филимона). Після звільнення він можливо вирушив до Іспанії, згідно зі своїми намірами (пор Рм 15,24). В кожному разі пастирські послання вказують на те, що він повернувся на схід, до Ефесу, де залишив Тимотея, як свого представника і як голову цієї спільноти. Був він також на острові Кріт, де залишив ще одного свого вірного співпрацівника, Тита, щоб сповнювати діло євангелізації. З Македонії він написав правдоподібно перше послання до Тимотея та постання до Тита.
Нам невідомо, коли і де невтомний апостол був знову ув’язнений. Певним є, що його знову було привезено до Риму. Можливо, він сам знову апелював до імперського трибуналу, із певністю, що також і цього разу він буде звільнений. Але в Римі в той час лютувало переслідування Нерона, й для Павла вибила година свідчення крові. Під час цього другого римського ув’язнення він напевно написав друге послання до Тимотея, в якому висловлює передчуття, чи радше певність, про свою близьку смерть, або, як сам він каже, близьку жертву (2Тм 9,6-8). Його мученицька смерть відбулася, по всій правдоподібності, в 67 р. по Хр., недалеко поза Римом, де сьогодні знаходиться монастир трапістів «Три Фонтани». Ця назва походить з однієї давньої легенди, в якій розповідається, що голова Павла, відрубана від тіла мечем ката, відбилася три рази від землі, і в тих місцях, де вона торкнулася її, забили три джерела.
«Корпус» Павла
Павло — це автор, що залишив найбагатшу спадщину в епістолярній літературі Нового Завіту. Йому приписується чотирнадцять послань. Модерна літературна та історична критика підносить певні сумніви на рахунок автентичності деяких із них; але це не торкається їхнього натхненного характеру та їхньої приналежності до канону новозавітних Писань. У нашому викладі ми притримуватимемось їхнього хронологічного порядку виникнення, наскільки існуючі відомості дозволяють це встановити чи гіпотезувати:
1. Перше послання до Солунян, написане в Корінті під час другої місійної подорожі.
2. Друге послання до Солунян, написане в Корінті, правдоподібно декілька місяців після першого (сумніви відносно автентичності).
3. Перше послання до Корінтян, написане в Ефесі під час третьої місійної подорожі.
4. Друге послання до Корінтян, написане в Македонії після вирушення з Ефесу.
5. Послання до Галатів, написане правдоподібно в Ефесі під час третьої місійної подорожі.
6. Послання до Римлян, написане в Корінті взимку 57-58 рр., наприкінці третьої місійної подорожі.
7. Послання до Колосян, написане в Римі під час ув’язнення (сумніви відносно автентичності).
8. Послання до Ефесян, написане в Римі під час ув’язнення (сумніви відносно автентичності).
9. Послання до Филип’ян, написане в Римі під час ув’язнення або в Ефесі, під час здогадного ув’язнення.
10. Послання до Филимона, написане в Римі під час ув’язнення.
11. Перше послання до Тимотея, написане в Македонії після римського ув’язнення (сумніви відносно автентичності).
12. Послання до Тита, написане в Нікополі, в Епірі (Албанія), після римського ув’язнення (сумніви відносно автентичності).
13. Друге послання до Тимотея, написане з ув’язнення, яке, згідно з припущеннями, мало би бути другим римським ув’язненням, напередодні мученицької смерті (сумніви відносно автентичності).
14. Послання до Євреїв, без відправника та без адресату, яке є приписане Павлові, але вважається безсумнівно не автентичним.
Згідно з епістолярним звичаєм того часу, послання Павла починаються заголовком, в якому містяться відправник, адресати, та привітання і побажання, що повторяються в кінцівці чи в «епілозі». «Корпус» Павлових послань часто поділяють на дві частини: у першій, яка має доктринальний характер, апостол пояснює певний аспект віри, а у другій, що має більш практичний характер, він заохочує, подає норми і приписи щодо практичного життя.
Сумніви відносно автентичності мають різні аспекти у відношенні до кожного поодинокого послання, стосовно якого їх підноситься; отож, йдеться про проблеми, які треба розглядати окремо у кожному поодинокому випадку, і це є завданням спеціалізованих досліджень. При нагоді ми зробимо деякі згадки про це.
До «корпусу» Павла належить також послання до Євреїв; однак над його приписуванням Павлові завжди велися суперечки, і сьогодні його вже не приймає ніхто із вчених, які, однак, признають, що у ньому присутні важливі елементи думки Павла.
Підсумовуючи, представляємо оцю схему, що відноситься до автентичності послань.
Автентичність «корпусу Павла»
Послань, які Церква приймає під іменем Павла, є 14. Невдовзі почалися дискусії на рахунок автентичної приналежності Павлові деяких із них:
а) Безсумнівно автентичні послання:
— до Римлян
— перше і друге до Корінтян
— до Галатів
— до Филип’ян
— перше до Солунян
— до Филимона.
б) Послання з сумнівною автентичністю:
— до Колосян
— до Ефесян
— друге до Солунян
— перше і друге до Тимотея
— до Тита.
в) Безсумнівно не Павлове послання:
— до Євреїв.
Поділіться з Вашими друзьями: |
