Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка18/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   44

7
Послання до Солунян


Павло прибув до Солуня у ході своєї другої місійної подорожі, в 50-му або в 51-му р. Він прийшов був сюди із Филиппів, де його місійна праця закінчилася ув’язненням і згодом проханням з боку місцевих властей покинути це місто.

Направляючись на захід «Еґнатським шляхом», який почитався в Дураццо над Адріатичним морем та пересякав сучасну Албанію та Македонію, Павло перейшов повз два містечка, Амфіполь та Аполлонію, і зупинився у Солуні, столиці римської провінції Македонії, важливого морського порту, великого комерційного центру та осідку досить численної юдейської спільноти.

Місто Солунь було засноване у 315 р. до Хр. одним із генералів Олександра Великого на ім’я Кассандр, який назвав його на честь своєї жінки, Тессалоніки, сестри великого полководця.

Солунська Церква


Заснування Церкви у цьому місті є описане Лукою дуже коротко (Ді 17,1-10). Павло мусів був зупинитися у Солуні принаймні на кілька місяців; спершу звертався до проживаючих там юдеїв, а згодом, після кількох тижнів безуспішної проповіді серед своїх співвітчизників, — і до поган. З його послань можна здогадуватися, що там існувала досить численна й організована християнська спільнота. Це були люди, які повірили проповіді апостола, охристилися і жили зразковим і палким християнським життям. Але щоб привести поган до навернення та до радикальної переміни у поведінці, зокрема серед оточуючого їх поганського середовича, від Павла та його співпрацівників, Сили і Тимотея, вимагалося не лише терпеливості і наполегливості, але й присвячення чималої кількості часу.

Солунські юдеї, очевидно, були незадоволені успіхами Павла, того раввіна-віровідступника, що проповідував віру в Месію, якого офіційно засудили провідники вибраного народу, й отож, вони намагаються оскаржити Павла перед цивільною владою. Не знайшовши його, вони хочуть затягнути до суду принаймні Ясона, який дав пристановище апостолові. Єдиним звинуваченням, яке можна було висунути проти християн, і яке могло би переконати цивільну владу, починаючи від суду над Ісусом і надалі, — було представити їх як бунтівників проти авторитету та влади імператора, як проповідників заколоту й непослуху: «Усі вони (християни) йдуть проти кесаревих наказів, говорячи, що є інший цар – Ісус» (Ді 17,6-7).

Павлові вдається врятуватися лише через втечу. Він приходить у Верію, ще одне містечко на півночі Греції, а звідти пускається в Атени. Але в думках він ще є безперестанно звернений до щойно зродженої християнської спільноти в Солуні: повчання новонавернених ще не було завершене, практична поведінка потребувала ще батьківської підтримки, а одночасно і авторитетних вказівок апостола, якими вони могли б керуватися в нових обставинах, в які їх ставила християнська віра перед сім’єю, співгромадянами, владою, перед власним ремеслом чи професією. Ці думки не переставали турбувати й мучити Павла, аж поки він не вирішив вислати з Атен Тимотея (1Сл 3,2), який мабуть менше скомпрометував був себе в Солуні, не так часто виступаючи прилюдно, — щоб він розвідав, як солунські християни реагували перед ворожим настановленням до них, і яким було їхнє християнське життя.

Тимотей пішов до Солуня і після якогось часу повернувся до Павла, що знаходився у Корінті. Вістки були гарні, але існували також деякі проблеми: виникло, передовсім, питання про другий прихід Ісуса Христа, що технічним терміном називається «парузія». Крім цього, поведінка деяких християн ще залишала бажати кращого: дехто ще практикував давні поганські звичаї, що були противними християнській моралі, й існувала небезпека, щоб інші не пішли за їхнім прикладом.

Почувши ці вістки, Павло вирішує написати до них послання, оскільки дві спроби повернення до Солуня не вдалися: диявол вкладав палки в колеса, як каже Павло (1Сл 2,18).

Перше послання до Солунян


Це послання чітко поділяється на дві частини. В першій частині (1Сл 1–3) Павло обширно виливає свої почуття й виявляє всю свою любов до тих вірних, що він привів до віри в Христа; тут він виявляє також взаємну любов, яку він вмів зродити кругом себе, любов, яка ставала підтримкою у здоланні трудностей і яка заохочувала до витривалості і вірності в християнському житті.

Павло щиро хвалить віру, надію і любов своїх вірних, і той факт, що він не щадить майже половину свого послання на ці висловлювання почуттів, показує нам, яку тривогу за них він мав до приходу Тимотея, і наскільки правдиві були його слова: «Ми тепер ожили!» (1Сл 3,8).

Павло муситиме зробити їм також деякі докори; можливо саме тому він поміщає цю похвалу на початку, бо ж батьківський інстинкт підказує йому, що це послання буде прийняте тим краще, чим більше воно зможе викликати клімат родинного затишку, й чим більше вони будуть почуватися любленими й оціненими Павлом.

Друга частина (1Сл 4–5) містить в собі передовсім заклик до чистоти у поведінці (1Сл 4,1-8), до братерської любові та до працелюбності (1Сл 4,9-12), як також і відповідь на запитання про другий прихід Ісуса.

У цій другій частині знаходяться деякі речі, які треба пояснити, щоб могти зрозуміти думку Павла.

а) В тих стишках, де Павло заохочує до чистоти, він застосовує одне слово, що для нас є не зовсім зрозуміле (1Сл 4,4): слово «посудина» (чи також «знаряддя») в часах Павла мало дуже широке значення. В нашому контексті воно може означати власне тіло або навіть власну жінку. Оскільки немає жодної вказівки на те, що Павло писав лише для одружених, ми воліємо бачити в словах апостола заклик, звернений до всіх, щоб жити у чистоті й поважати власне тіло. Із урочистої згадки про Божий суд ми виводимо, що слова Павла не були лише простим заохоченням, але що за ними стояли певні надужиття, якась конкретна ситуація.

б) Треба ще звернути увагу на дуже гарний стишок 1Сл 4,9: солуняни навчилися від Бога любити один одного. Ніхто не міг описати краще від Павла, покликаючись на свій власний досвід, безкорисливу любов Бога до людини, не лише тому, що він послав свого Сина, щоб відкупити всіх людей, але власне тому, що він настільки глибоко полюбив самого Павла, що навернув його, лютого гонителя імені Ісуса, та що доручив йому цю місію і владу апостола. Більшої і безкорисливішої любові Бог не міг йому виявити, і ніхто не говоритиме про любов та не заохочуватиме до неї з таким ентузіазмом і з таким зворушенням, як Павло, як і ніхто не зуміє так цілковито віддати себе самого, як він, щоб дати пізнати цю любов усьому світові.

в) Й нарешті Павло входить у головне питання, яке турбувало й не давало спокою солунянам (4,13-18). Між найголовнішими правдами християнської віри, про які говорив їм Павло, був другий прихід Ісуса у цей світ наприкінці часів. Ісус повинен був прийти не в покірному становищі, як першого разу, але в усій своїй божественній могутності та величі, як володар всесвіту, щоб завершити історію людства судом, в якому була б вирішена назавжди й на очах у всіх доля кожної людини.

Про цю подію говорить у євангеліях сам Ісус (Мт 24,29-31; 25,31-46), застосовуючи той спосіб мовлення, який вживали пророки, говорячи про останнє втручання Йгвг в людську історію. Бог має тоді остаточно спасти свій народ, звільняючи його від будь-якої тиранії, чужого панування і будь-якого іншого нещастя. Тут Павло говорить про це Боже втручання згідно з новозавітним об’явленням, яке дав Ісус: це Ісус прийде і спасе свій народ (Мт 1,21), який більше не складається лише з одного роду, але з усіх тих, хто вірить у нього, до якого б народу вони не належали і де б вони не жили. Завершення людської історії представлялося в очах солунян як небувале дотепер видовище. Візитація царів чи інших визначних особистостей, яку якраз і називалося словом παρουσια [парузія], з усіма її публічними іграми, цивільними та релігійними церемоніями, безплатною роздачею харчів та тим святковим кліматом, що зроджувався серед цього всього, могла дати лиш дуже блідне уявлення про другий прихід «Сина чоловічого».

Ентузіазм Павла у представленні такої величної події розпалив уяву неофітів, і їхнє життя переходило у радісному очікуванні. Але тепер їх тривожило питання, що сталося з їхніми рідними та близькими, які в міжчасі померли; крім цього кожен переживав, що він також міг би померти ще перед приходом Христа. Невже померлі християни не зможуть бути присутніми при цій грандіозній події? Але ж вони також повірили в Ісуса, вони також жили згідно з навчанням апостола в надії, що вони зможуть прийняти Господа, піти йому назустріч, коли він повернеться; вони також зазнали терпінь за те, що прийняли віру та що жили згідно з нею. Чому робляться ці різниці, чому це щастя обмежене лише для живих?

Павло відповідає, що ці побоювання є безпідставні. Ті, що живуть, не матимуть жодної переваги над тими, що «заснули» у Господі, тобто тими, що померли у вірі в нього. Перед тим, як Христос, прийшовши у славі, завершить історію людства, вони воскреснуть до нового життя разом із своїми тілами.



г) При читанні цього Павлового уривку, як також тих уривків євангелій, в яких говориться про кінець нашої історії, треба вважати, щоб не бачити у них якоїсь «передчасної хроніки» цієї останньої події з історії людства. Павло і сам Ісус говорили про останні події історії, застосовуючи ті слова та образи, які звичайно вживалися в їхніх часах, і якими вони могли дати зрозуміти значення цього кінця людства: історія має свій напрямок та своє значення, які колись будуть відкриті; отож, колись прийде кінець. Людська особа, яка є Божим образом, не піде у небуття, але зустрінеться зі своїм Творцем та Спасителем, від якого отримає те, що вона заслужила. Отож, ці описи мають на меті створити якесь поняття, образно представити ті події, які ніхто не міг би описати у їхній справжній дійсності.

д) Павло ніби ставить себе між «живими» (1Сл 4,15-17), й, отож, ніби говорить своїм читачам, що другий прихід мав настати в короткому часі, поки він ще буде при житті. Іншими словами, Павло ніби навчає щось зблудженого у цьому питанні. Але вистачає лише без упереджень продовжити читати його послання, щоб зауважити, що це було лише першим враженням. Трошки дальше, в 1Сл 5,10, Павло пояснює 1Сл 4,15-17. Говорячи про час другого приходу, він згадує про навчання Ісуса й повторяє майже ті самі слова, кажучи, що прихід Христа прийде несподівано, як злодій вночі (1Сл 5,2; пор. Мт 24,42-44). Отож, він заохочує християн, щоб вони чували, щоб були напоготові до приходу Ісуса, «щоб ми, чи чуваємо, чи спимо» — тобто чи ми живі, чи мертві — «разом з ним жили» (1Сл 5,10). Павло, отже, не є певний, що він буде між живими, і так само не є певний, що живими будуть адресати його послання. Й тому він не твердить, що Ісус має прийти в короткому часі, ще поки він буде у житті, хоч правдоподібно бажає цього. Зрештою, це має вже другорядне значення після того, що він сказав про воскресіння. Важливим є бути готовими, тобто жити у вірі, у братній любові, в чесності у поведінці, у твердій надії на вічне життя, — як це чинили вже майже всі християни в Солуні (1,3).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка