Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка19/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   44

Між першим та другим посланням


Павлові запевнення про долю померлих християн в моменті приходу Христа переконали вірних в Солуні. Однак залишалося ще одне питання, пов’язане з цією подією, про яке Павло не сказав нічого виразного. Це є питання про «час» другого приходу, принаймні у тому значенні, що Павло не виключав можливості, що він сам знаходитиметься разом з тими, які будуть свідками цієї великої події ще за життя. Його наполегливі заклики до чування і до готовності виглядали так, ніби він знав щось точнішого про близькість Христового приходу, але не хотів цього сказати.

Цього вистачало, щоб деякі солуняни зробили досить неочікувані безпосередні висновки. Якщо кінець світу міг прийти від хвилини до хвилини, то для чого стільки трудитися над здобуттям необхідного для життя, для чого заощаджувати на завтра, завтра, якого може не бути? Так міркуючи, певне число вірних перестали працювати, з часом витратили всі свої заощадження і були змушені просити милостиню, щоб могти далі жити, бачачи, що «кінець» все не наступав і не наступав.

На цій темі зосереджує свою увагу друге послання до Солунян.

Друге послання до Солунян


Це друге послання доповнює думку апостола про другий прихід Ісуса Христа, й досить суворо картає тих християн, які вдалися у бездіяльне життя, гайнуючи час, як лінивці, в балачках та в нікому непотрібних гаданнях.

Послання складається з двох частин: перша (2Сл 1) має ввідний характер; друга (2Сл 2-3) є присвячена безпосередньо питанню про прихід Христа та про ту поведінку, яку християнин повинен прийняти.

У цій другій частині, покликаючись на своє навчання, яке він подавав солунянам усно, Павло пригадує, що перед цією останньою подією існуватимуть певні знаки, і він вказує, які вони будуть. Але для нас ці знаки залишаються неясними.

Павло твердить, що перед приходом Христа багато вірних впадуть у велике віровідступництво. Він говорить також про «тайну беззаконня» та зла, яке вже діє у цьому світі, але є ще притамоване «тим, хто його стримує». Однак прийде момент, коли ця «перешкода» не зможе більше сповнювати свою роль, зло розповсюдиться надзвичайно широко й ніби сконденсується в «чоловікові гріха», який поставить себе на місце Бога, чинячи чуда й зводячи таким чином багато людей. Це чудовисько диявольської хитрості (згодом його називатиметься «антихристом») також матиме свого роду парузію, свій прихід; але вкінці він буде знищений разом з усіма своїми послідовниками, які далися обдурити тому що не любили правди, яка би їх врятувала, а натомість полюбили неправедність (2Сл 2,10-12).

Навчання Павла є ясне: перед тайною беззаконня, що вже активно присутня у цьому світі, він закликає нас, як колись закликав своїх солунян, щоб ми твердо стояли у вірі й трималися передань та навчань Ісуса і апостолів, які приходять до нас через священне Писання та через живий голос Церкви (2Сл 2,15).

Ми повинні бути дуже уважними: все те, що будь-яким чином намагається віддалити нас від віри і від християнського життя (різні люди, організації, секти, ідеї, які би вони не були замасковані) — належить до цієї тайни беззаконня, за яким скривається єдиний ворог Бога та людей, Сатана, якого багато людей є несвідомими знаряддями. Дехто, на жаль, є ніби по-диявольськи свідомий з того; але і одні і другі є бідними жертвами Сатани, до яких можна пристосувати, до кожного у різній мірі, милосердні слова вмираючого Ісуса: «не знають, що роблять».

Саме через це, в якому би часі не наступив прихід Христа, теперішня хвилина накладає на християн такі обов’язки, які з жодної причини не можуть бути занедбані, тим більше, коли їхнє занедбання має соціальні наслідки і може скомпрометувати добре ім’я самого християнства. Павло відкрито ставить себе як приклад: ніхто, так як він, не очікував зустрічі з Христом, але це ніколи не стало йому причиною занедбання основного обов’язку кожної людини й, тим більше, кожного християнина, — обов’язку заробляти на хліб, який їсться: «як хтось не хоче працювати, хай і не їсть» (2Сл 3,10). Це є голос здорового глузду й одночасно заклик, звернений до християн, щоб не мати співчуття до цих лінивців, щоб вони здали собі рахунок із свого абсурдного і смішного становища (2Сл 3,10-15).

Християни повинні очікувати повернення Христа не дивлячись на хмари, чи він часом там не з’явиться, й тим більше не за рахунок когось іншого. Тут Павло виявляється особливо гострим, адже серед найвизначніших християн знаходився хтось, хто явно був у злій вірі. Це мав бути якийсь вмілий промовець, що вчинив себе «інтерпретатором» думок апостола: тут вводилися в рух фальшиві об’явлення на підтвердження власних слів та без скрупулів поширювалися серед християн навіть якісь листи, приписані самому Павлові (2Сл 2,2). Тому й розуміється його реакція (2Сл 3,6-15), якою він мусить захищати християнську науку та власний авторитет від будь-якого надуживання.

Та все ж таки вкінці послання розквітають почуття батька та пастиря. Хто, у добрій чи у злій вірі, зійшов з доброї дороги, — завжди залишається братом і його треба з любов’ю упоминати і картати. Місія Церкви, як і місія Ісуса — це завжди рятувати і приводити до спасіння. Утвердження правди тратить свою ціль і не більше не є християнським, якщо його робить в такий спосіб, що ображається та віддалюється братів, замість того, щоб їх притягати (2Сл 2,13-15).

Ми більше нічого не знаємо про первісну солунську спільноту. Але після втручання Павла тих, хто сіяли незгоду, ніхто більше не слухав, і можна здогадуватися, що до цих християн повернувся спокій.

ЕКСКУРС

Послання християнської надії

Домінуючим мотивом двох послань до Солунян є другий прихід Ісуса у цей світ та завершення людської історії. І це є також домінантою усього християнського життя як Церкви, так і поодиноких вірних, адже воно повинно бути безперестанним «стрічанням Христа».

Вартість, яку це «стрічання Христа» має для Церкви та для цілого світу, буде темою останньої книги Біблії, Одкровення. Павло, пишучи до своїх солунян, є перейнятий головно тим станом, в якому кожен вірний повинен знаходитись, щоб ця зустріч привела до остаточного спасіння.

Ми знаємо, що вирішальна зустріч з Ісусом Христом відбудеться для кожного наприкінці його власного життя. Лише якщо вона буде приязна, то також і та остання зустріч, в кінці світу, стане початком вічного щастя, в якому братиме участь також і наше тіло. Але та остаточна зустріч, так би мовити, приготовляється іншими багатьма зустрічами між Ісусом Христом та християнином у цьому житті: найголовнішими із них є святі Тайни, але існують ще й моменти молитви, читання Божого слова, всі добрі замисли, які сприяють до того, щоб краще провадити своє християнське життя, щоб зберігати Божі заповіді і сповнювати власні обов’язки, щоб, коли на це є потреба, примирюватися з Богом і з ближнім. Однак дуже важко, щоб той, хто у цьому житті систематично відмовляється від зустрічі з Ісусом, хто «не має часу» на єдину справді необхідну річ, чи просто не дбає про неї, зміг добре приготуватися до цієї останньої зустрічі.

Християнська правда про другий прихід Ісуса Христа наприкінці часів та про нашу зустріч із ним вкінці власного життя становить християнську надію, яка не є якоюсь неозначеною й непевною можливістю, але переконанням про цю зустріч з Ісусом Христом, нашим Спасителем, нашим Богом.

Погани і всі люди, які не повірили в Ісуса Христа, — це «ті, що не мають надії» (1Сл 4,13), бо «імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді 4,12). Для всіх них життя — це нерозв’язна таємниця, це жахливе прямування до гробу, без жодного пояснення — чому? І можна зрозуміти, чому багато людей намагаються забути про цю жахливу дійсність.

Але християни — це «ті, що мають надію», адже вони знають, що за цією тайною смерті знаходиться Отець, який очікує, Отець, Син якого згодився перейти через наше життя та через нашу смерть, щоб запевнити нам цю надію.

В останній своїй суті надія — це стимул для життя християнина, який приготовляє в часі, йдучи за прикладом Ісуса, вічну долю для себе та для своїх братів. Адже ця надія спонукує жити так, як жив і як навчав Ісус. Без цієї надії можна би було безперестанно і без жодної користі запитувати себе, для чого робити будь-яке добре діло, для чого працювати, а не замкнутися у собі самому, як «ті, що не мають надії», в глухому егоїзмі та в безконечному сумі.

Чим сильніша буде надія, тим затишнішим і повнішим всякого добра буде життя християнина в очікуванні Ісуса. Адже надія на вічне життя не повинна чинити християнина відчуженим від часу, від історії та від суспільства з усіма їхніми проблемами, але зобов’язує його до праці у цій дійсності, з розумінням життя як служби, чого був божественним прикладом сам Христос, який «прийшов не на те, щоб йому служили, лише, щоб служити».

Задля цієї надії Павло з однієї сторони «бажав звільнитися» від цього світу, щоб назавжди бути з Христом (Флп 1,23), але з іншої працював, не заощаджуючи себе самого, щоб служити людям, звіщаючи їм євангеліє спасіння, і його душа завжди була переповнена радістю, незважаючи на всю втому і терпіння, адже дочасний і легкий тягар земних терпінь має привести до набагато більшої та вічної слави (2Кор 4,17).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка