Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка24/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   44

10
Послання з ув’язнення

Два роки римського ув’язнення (61-63 рр.) не були для Павла періодом апостольської бездіяльності. Книга Діянь закінчується тим, що апостол користується відносною свободою, очікуючи на судовий процес, і що може приймати кого хоче у домі, де він мешкав під наглядом римського жовніра (Ді 28,30-31). Через своїх співпрацівників Павло, зокрема, підтримував зв’язок із заснованими ним Церквами й до деяких із них вислав послання, яких загально називають «посланнями з ув’язнення», бо ж у них Павло згадує, що він знаходиться в ув’язненні.

До них належать послання до Колосян, до Ефесян, до Филип’ян та до Филимона. На рахунок автентичності послань до Колосян та до Ефесян вчені підносять деякі сумніви.

Колоська Церква


Місто Колосси — це був не дуже численний центр в Малій Азії, близько 120 км. на схід від Ефесу. Недалеко від нього знаходилися Лаодікея та Гієрапіль, що також були осідками християнських спільнот.

Особисто Павло не євангелізував християн в Колоссах, але його вважалося батьком також і цих вірних, оскільки вони були навернені його учнем і співпрацівником Епафром. Правдоподібно в часі євангелізації Ефесу (54-57 рр.) так само було з Лаодікеєю та з Гієраполем.

В цій області було дуже багато євреїв, деякі з яких мабуть навернулися на християнство. Й між ними поширилися деякі дивні ідеї чи теорії про небесних духів, про їхню позицію посередників між Богом і людиною та про потребу окремого культу до них, щоб прихилити їх до себе. Ці ідеї проникли також і в християнську спільноту, так що деякі їх прихильники намагалися помістити і постать Ісуса Христа серед цих посередників; крім цього вони хотіли зобов’язати до обрізання, до особливих приписів про їжу та до святкування типово юдейських свят, як, наприклад, свята новолуння, суботи та інших практик на честь ангелів.

Цими теоріями і практиками мабуть захопилися колосяни. Епафр добре зрозумів, в якій небезпеці знаходилася правдива віра, яку проповідувала Церква й зокрема Павло, й тому прийшов до Риму, до свого учителя, щоб він своєю апостольською владою пояснив ці питання й висловив своє судження. Павло не забарився у написанні послання до колосян, щоб їхня віра в Христа не занечищувалася чужими впливами. Послання було передане через Тихика, ще одного Павлового співпрацівника (Кл 4,7-9), а Епафр правдоподібно залишився в Римі при апостолові (пор. Флм 23).

Ми не маємо точних даних про ті теорії, які кружляли серед колосян і які походили не лише з юдейського, але і з поганського середовища. Павло ясно їх не викладає, а лиш мимохідь згадує, коли критикує їх; ми можемо лиш скласти собі загальне уявлення про них на підставі його послання.

Послання до Колосян


Із чотирьох глав цього послання перші дві мають більш доктринальний характер, останні ж дві — більш практичний характер.

а) Перша частина (Кл 1–2). Павло розпочинає, згідно зі своїм звичаєм, з привітань, подяки Богові за зразкове християнське життя колосян та похвали їхньому євангелізатору Епафрові. Запевнивши, що колоські вірні є присутні у його молитвах, він, хоч ще безпосередньо не критикує поширених між ними фантастичних теорій, однак відразу входить у центр проблематики. Його увага зосереджена на тому, щоб показати, яку позицію займає Ісус Христос у цьому світі і у світі надприродному, й Павло це робить за допомогою глибоко богословського і навіть високо ліричного уривку (Кл 1,15-20). Цей уривок був названий «христологічним гíмном», тому що деякі вчені вважають, що це мав би бути твір з характером гімну, якого деякі спільноти вживали для того, щоб висловити свою віру в Ісуса Христа. Якщо його не склав сам Павло, то він його собі присвоїв і використав як влучне висловлення християнської віри, зокрема у ситуації Церкви в Колоссах.

Ісус Христос має абсолютний примат у сфері сотвореного світу й у сфері вічного спасіння. Не існує жодних духовних сил, які могли б поставити під сумнів його абсолютну владу, як би не називалися ці сили. Павло вичислює деякі імена: Престоли, Господства і т. п., що були надані різним ступеням ієрархії небесних духів.

Які б вони не були високі і близькі до Бога, ці небесні духи завжди залишаються «сотворіннями». Ісус же не був сотворений. Він не є якимсь відмінним від Бога буттям, яке сотвореним навіть могло би не бути; Ісус — це «Син», народжений від Отця, і Бог, так само, як і він; він його породив ще перед тим, як будь-яке інше буття було сотворене. У цьому значенні треба розуміти вислів: «первородний з усякого створіння» (Кл 1,15), що може ввести у помилку, так ніби Ісус Христос був першим із усього ряду сотворених істот; лише він є «роджений», а отож і Син, що має ту саму природу, що і Отець; всі інші істоти є сотворені, вони є лише «сотворіннями».

Ісус — це «образ» невидимого Бога, це є його, ми б могли майже сказати, репродукція, оскільки Син є абсолютно однаковий з Отцем, він є Бог так само, як і Отець, — а, отож, і вічний, всемогутній, безконечно мудрий, добрий і т. д.

Крім цього, для нас він є образом невидимого Бога, оскільки він дав нам його пізнати так, як ніхто його дотепер не знав, у його таємничій природі «одного Бога в трьох особах» та у його безмежній доброті до всіх людей, для яких він приготував і здійснив свій план відкуплення і вічного спасіння.

Павло бачить Ісуса Христа у його божественній природі й бачить його як центр єдності і злуки усіх сотворених речей, включно з найбільш духовними і розумними єствами; усе існує завдяки йому, для усього він є головою. У тому, що стосується до відкуплення, його примат є так само абсолютний і єдиний: він є глава Церкви, від якого вона отримує усе, бо ж у ньому є усе, у ньому є «повнота», як просто каже Павло (Кл 1,19), тобто все те, що є Богом, і що ми отримуємо, чим насолоджуємося і що подивляємо у сфері природи та у сфері благодаті.

Ісус є також «первістком померлих», першим чоловіком, який воскрес і повернувся до Отця у прославленому стані, як прототип людства, яке він спас, привів до Бога та примирив його із ним завдяки своїй жертві.

У шести стишках (Кл 1,15-20) Павло вказав на позицію Ісуса між Богом та сотвореним всесвітом, які у ньому зустрічаються. У цьому глобальному огляді знаходять своє місце також і вірні в Колоссах, які в Христі віднайшли Бога і спасіння. У ділі Христа Павло приймає участь не лише проповідуючи усім цю «тайну» Ісуса Христа та здійсненого ним спасіння, але й терплячи «те, чого ще бракує скорботам Христовим» (Кл 1,24). Ця фраза могла би представляти величезну помилку, якщо б, натомість, не виявляла глибокої тайни. Павло, який стільки боровся щоб захистити повну вистачальність здійсненого Христом діла у сфері спасіння, головно перед звичаями юдейського закону, не захоче ж тепер сказати, що це діло є невистачальним, і що саме його внесок, його терпіння доповнять його.

В дійсності ж Павло, особливо у цьому посланні, як рівно ж у посланні до ефеських християн, має перед очима образ Церкви як Христового тіла та ту тісну злуку між Христом-головою і християнами-членами, яку ця правда вимагає. Пасхальне таїнство страстей, смерті й воскресіння, яке сповнилося у Голові, повинне сповнитися також і у членах: його символом було хрищення, але воно охоплює ціле життя кожного християнина й тим більше життя апостола, який продовжує виразним чином місію Ісуса Христа. Його терпіння, зокрема теперішнє ув’язнення, є складовою частиною його місії проповідника євангелія, і він її переносить, жертвуючи її Богові за Церкву, як це зробив Христос, що полюбив Церкву й видав себе за неї (пор. Еф 5,25). У цьому посланні Павло також показує, як добре він збагнув Ісусові слова, які він до нього промовив на шляху до Дамаску: «Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?».

Отже, Ісус продовжуватиме терпіти у членах свого тіла, тобто у Церкві, аж до кінця світу. Його присутність у членах — це тайна і це також надія на прославлення (Кл 1,29).

Після того, що Павло сказав про Ісуса, йому стає легко закликати колоських християн до твердості у вірі, щоб вони не дали себе захопити ідеям, які не мають жодної підстави у Божому слові і які не знати що видумують про духовні сили, що вони знаходяться в елементах цього світу і що керують зірками та їхніми рухами. Все це могло би навіть бути правдою, однак християнин у хрищенні помер для цього світу й воскрес для нового життя в Христі. Він не підлягає більше будь-яким, реальним чи уявним силам; навіть якщо вони існують, то всі вони тепер є підпорядковані тріумфуючому Христові (Кл 2,9-15).

Почитання цих сил, які б вони не були, не є дозволене: ні свята, ні якісь практики в їхню честь, так ніби християнин повинен би був прихилити до себе ці єства, щоб забезпечити собі вступ до неба. Перед силою Христа будь-яка інша сила є безсилою.

б) Друга частина (Кл 3–4). Павло закликає жити справді як люди, що померли для цього світу і живуть шукаючи «горішніх» дібр. Це не значить, що християнин мусить відмежуватися від проблем і від відповідальності цього життя, але що вся його діяльність повинна бути в гармонії з тією метою, яку він хоче осягнути, і яка не належить до цього світу (Кл 3,1-4).

Третя глава містить у собі ряд практичних порад для щоденного як індивідуального, так і спільного родинного життя. Далі Павло пропонує своїм вірним ідеал братерньої любові та чистоти у звичаях; головно цими двома чеснотами християнин відрізняється від нехристиянина.

Зауважмо ще, вкінці, одне цінне застереження (Кл 4,5-6) відносно того, як поводитися з «тими, що назовні» (поганами). Павло поручає бути розважними, мудрими і привітними. Не повинно бути у відношенні до них жодної нехоті чи комплексу вищості, жодної погорди, але любов, що використовує відповідну нагоду, щоб сказати добре слово. Часто особистий контакт і сердечне ставлення християн вартують більше від будь-якої проповіді. Цю відповідальність повинен відчувати на собі кожен християнин у відношенні до «модерних поган», серед яких він часто живе.

Деякими особистими вістками і прощанням від Павла та від тих, що бути з ним в Римі (зауважмо Марка і Луку) завершується це послання, неоцінима вартість якого полягає у тому представленні Ісуса Христа, що знаходимо у першій главі.

Наприкінці цього послання міститься одне важливе зауваження: Павло просить «передати» своє послання також спільноті в Лаодікеї, одного містечка, що знаходилось недалеко від Колоссів, і взяти в них вислане їм послання. Залишаючи на боці факт, що до нас не дійшло жодне послання Павла до лаодікеян, це прохання є важливе тим, що таким чином Павло інтенсифікував свою працю над християнським вихованням спільнот: те, що він писав для однієї, за винятком деяких особливих вказівок, було корисним для усіх спільнот. Крім цього, в цей спосіб помножувалися копії Павлових послань, що сприяло їхньому збереженню для добра всієї Церкви.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка