Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка3/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

Релігійне середовище


Релігія єврейського народу в часі Ісуса — це була, по суті, релігія, яку встановив Мойсей, і яка розвинулася відповідно до приписів, що містяться у перших п’яти книгах Біблії, званих якраз «законом Мойсея».

В Єрусалимі був єдиний храм, в якому відбувалися релігійні відправи, зокрема літургія жертвоприношень, що в загальних рисах описана у 1-7 глл. книги Левіт. Ці жертвоприношення полягали передусім у вбиванні деяких видів домашнього скоту (овець, ягнят, бичків), яких приносилося у жертву Богові, спалюючи їх на вівтарі на вогні, згідно з приписами цих обрядів.

Для сповнення цих релігійних обрядів існували, очевидно, священики, що підчинялися первосвященикові, який був також і цивільним главою народу, й, отож, представляв собою найвищу єврейську владу. Під час прилюдного життя Ісуса первосвящеником був Каяфа, що знаходився на цій посаді від 18 до 36 р. по Хр. Отож, саме він очолював той трибунал (що звався синедріоном), який засудив на смерть Ісуса з Назарету.

Релігійне життя євреїв виражалося передусім у святкуванні суботи та щорічних свят. Ось найголовніші з них:



а) Пасха (Pésah) пригадувала про звільнення давніх євреїв з єгипетської неволі та про всі ті чуда (зокрема перехід Червоного моря), які Бог сповнив через Мойсея.

б) П’ятидесятниця, тобто «п’ятдесятий день» після Пасхи, звана також святом Тижнів (Shabuòt), пригадувала про передання Мойсеєві закону на горі Синай. Після того, як євреї ввійшли до обіцяної землі, під час цього свята Богові жертвувалися первістки урожаю зернових.

в) Свято Кучок чи Суккот (Sukkòt), що припадало на початок осені, пригадувало про блукаюче життя стародавніх ізраїльських племен в пустелі: тому у днях цього свята євреї жили в наметах, збудованих з гілля і віття на терасах чи у дворах їхніх будинків. Суккот стало також святом подяки за урожай року, зокрема за збір винограду і інших фруктів; отож, це було одне з найрадісніших свят. Згідно з приписом Втор 31,9-13, кожних сім років в ході цього свята повинен був прилюдно читатися Закон. Останній його день у після-біблійному юдаїзмі отримав назву Simhàt Toràh, тобто радість закону.

г) Свято Посвячення храму (Hanukkàh) пригадувало про перепосвячення храму, здійснене Юдою Макавеєм в 164 р. до Хр., після того, як він був збезчещений Антіохом IV Епіфаном (пор. 1Мак 4,36-61). Це свято випадало в грудні.

д) Найурочистіший релігійний день це був «день Покути» (jom kippùr): у ньому мусилося зберігати абсолютний відпочинок і піст. Це був єдиний день, в якому первосвященик був зобов’язаний особисто сповнювати релігійні обряди, описані в ритуальному комплексі 16-ої гл. книги Левіт, і це був також єдиний день, в якому лише він міг увійти в найсвятішу частину храму, що називалася «Святеє Святих», приносячи туди кров жертв, щоб встановити загальне примирення ізраїльського народу з Богом. Послання до Євреїв у 10-ій гл. пояснить, що вся ця церемонія була «тінню», образом того правдивого примирення між Богом Отцем та всіма людьми, яке мав встановити Божий Син Ісус Христос, приносячи себе самого у жертву; з огляду на цю жертву, Бог приймав жертви старого закону.

У перших трьох святах, зокрема у святі Пасхи, мав обов’язок приймати участь, принаймні теоретично, кожен єврейський хлопець від 12-річного віку. Марія і Йосиф, добрі ізраїльтяни, коли Ісус осягнув приписаний вік, привели його до Єрусалиму на Пасху (пор. Лк 2,44-52).

Публічне богопочитання євреїв не відбувалося лише під час великих щорічних урочистостей. В єрусалимському храмі щоденно складалося Богові жертву, яка супроводжувалася молитвами, тим часом, як священик спалював кадило всередині храму, на одному вівтарі, що звався вівтарем кадження. Євангелист Лука розповідає нам, що священик Захарія, батько Йоана Христителя, саме під час того, як сповнював цей обряд, мав видіння ангела, який звістив йому народження так довго жаданого сина (пор. Лк 1,5-25).

У майже всіх селах в часах Ісуса існував будинок, званий «синагогою», в якому ізраїльтяни збиралися в суботу, свій святковий день, щоб разом молитися, слухати читання та пояснення Писань, що звичайно робили їхні равві (вчителі). Сам Ісус під час свого прилюдного життя приходив до синагог і на підставі біблійних читань звіщав Боже царство (пор. Лк 4,14).


Садукеї, фарисеї та книжники


Читаючи євангелії, часто можна зустріти книжників, фарисеїв й іноді також садукеїв. Хто це такі? Євангелисти представляють їх звичайно як противників Ісуса, у суперечках та у боротьбі із ним, з його ідеями, з його способом поведінки. Зі своєї сторони Ісус представляється завжди дуже суворим супроти них, зокрема супроти фарисеїв, з якими він часто попадає у суперечки. Фарисеї та садукеї являли собою політично-релігійні угруповання, що змагалися за владу та вплив на народ, залишаючись завжди під контролем римської влади, яка дозволяла на певну автономію в управлінні, застерігаючи собі, однак, остаточне рішення в деяких важливих питаннях.

Садукеї (від імені Садок, якого Соломон покликав на посаду первосвященика, пор. 1Цар 2,35) обіймали найвищі щаблини священичої ієрархії та знатні родини; це був найбагатший клас, великі земельні власники.

Що стосується до релігійних переконань, садукеї не вірили у воскресіння тіла та в існування ангелів; в галузі практичної поведінки вони приймали лише приписи закону Мойсея, тобто П’ятикнижжя, відкидаючи ті численні детальні норми, які додали вчителі закону (книжники) для того, щоб пристосувати його до різних обставин практичного життя.

Крім цього садукеї, що в часах Ісуса тримали в своїх руках владу, не мали скрупулів щодо того, щоб йти на компроміси з римлянами, щоб лише зберегти свої посади і владу.

Фарисеї (слово, що означає «відділені», у тому розумінні, що фарисеї зберігали чистоту, тримаючись далеко від будь-якої особи чи речі, що згідно з законом могла занечистити) — це були наполегливі вчені та скрупульозні виконавці закону Мойсея, а ще більше безлічі інших приписів, доданих раввінами; вони були палкими націоналістами та противниками римлян, яких вони вважали наїзниками та гнобителями вибраного народу, хоч і уникали будь-яких насильних дій. З цієї причини вони втішалися великою прихильністю і повагою з боку народу, який вважав їх за вчителів та прикладів релігійності. Вони пристосовувалися до політичної ситуації і відкидали насильницький, збройний опір, який натомість провадили екстремістські групи, звані зилотами.

Фарисеї і садукеї являлися політично-релігійними суперниками і боролися між собою, однак знайшли згоду у боротьбі проти Ісуса, тому що жодна з цих двох партій з різних причин не признавала, що Ісус був Месією, посланим Богом. Садукеї мали страх перед будь-яким месіанським рухом, тому що він міг би викликали повстання та безпорядки політичного характеру з тим наслідком, що римляни вмішалися б і відібрали б їм будь-яку владу; фарисеї очікували Месію зовсім не таким, як був Ісус; вони очікували Месію, який звільнив би народ, запровадив би досконале збереження закону та встановив би епоху добробуту і щастя.

Ісус пішов своєю дорогою, не викликаючи політичних ускладнень, яких боялися садукеї, та не даючи себе обдурити чванливою освіченістю та зовнішньою релігійністю фарисеїв, чи принаймні багатьох із них, з якими він зустрічався. Він навчав, що релігійні практики не вартують нічого, якщо вони не супроводжуються щирою внутрішньою релігійністю (пор. Мт 6,1-6.16-18). Отож, він рішуче виступив проти такої практики, що складалася лише із зовнішніх виявів, розмасковуючи лицемірство фарисеїв, яких він назвав «побіленими гробами» (пор. Мт 23,13-36).

Книжники — це властиво вчителі Тори, знавці Мойсеєвого Закону та тих традицій, що із нього походили. Вони могли бути як фарисеями, так і садукеями, й, отож, не становили окремого політично-релігійного угруповання.

В юдейському суспільстві існували також інші радикальніші угруповання, як, напр., зилоти, найзавзятіші противники римської окупації, що вдавалися навіть до зброї; вони розіб’ють делікатний розподіл влади між Римом та Єрусалимом і в 66-ому р. викличуть повстання, яке приведе до катастрофи 70-ого р. У євангеліях ніколи не говориться про них.


Кумранські ессени


В часах Ісуса в Палестині існував ще один дуже оригінальний за своєю орієнтацією та за своєю організацією релігійних рух. Йдеться про ессенів. Про них також ніколи не згадується в Новому Завіті. До кількох десятиліть тому про них зналося лише посередньо з натяків таких стародавніх письменників як Плінія Старого, Філона Александрійського та Флавія Йосифа. Назва «ессени» походить від арамійського терміну, що означає «побожні» або також «мовчазні».

Згідно з вищезгаданими авторами, ессени мали один з найважливіших своїх центрів, якщо не найважливіший, недалеко від північно-західного узбережжя Мертвого моря; вони жили спільним життям як монахи, зберігаючи неодружений стан та роблячи свої добра спільними; вони керувалися настоятелями, вибраними з-посеред членів спільноти; день був керований точним розпорядком, що обіймав молитву, навчання, ручну працю та ритуальні обмивання. Хто хотів увійти в цю спільноту, того приймалося на один рік як кандидата в послушники, після чого він повинен був перейти двох-річний новіціят, під час якого його поступово посвячувалося в доктрини та в життя дійсних членів спільноти. Вкінці він міг бути прийнятим як повноправний член.

Життя цих «монахів» та важливість їхньої установи вийшли на світло головно із знайденням рукописів Мертвого моря, що розпочалося в 1947 р., як також і викликаними цим відкриттям археологічними розкопками в зоні Кумрану (Hirber Qumran), які вивели на світло останки величавих будівель монашого стилю. Цей монастир був знищений в роках повстання, коло 68 р., військом Веспазіяна, який, сходячи з півночі по Йорданській долині, зустрів на своїй дорозі цей монастир, що виглядав неначе твердиня; його спільнота мабуть виявила якийсь спротив, і була знищена разом з монастирем. Після цього епізоду Веспазіян піднявся зі своїм військом до Єрусалиму, розпочавши його облогу.

Коли наближалася ця буря, кумранські монахи вжили заходів, щоб зберегти свою найціннішу спадщину, тобто свою бібліотеку, що складалася із пергаментних сувоїв, які містили книги Біблії, правила спільноти та інші книги, які ми сьогодні називаємо апокрифами. Вони помістили ці сувої у глиняні посудини (амфори чи глеки), старанно їх запечатали, щоб вони збереглися, та заховали у важкодоступних скелистих печерах, що знаходились в навколишніх позбавлених рослинності горах. Мабуть ніхто з тих монахів, чи принаймні з тих, хто знав про це, не вижив, і ці рукописи залишилися в печерах аж до 1947 р. Через старанне закриття та сухий клімат багато з них збереглися непошкодженими. Після цих знахідок та систематичних пошуків в цій зоні в одинадцяти печерах було знайдено близько п’ятсот рукописів, серед яких деякі повні, деякі неповні, а деякі лише в уривках, які дотепер ще не всі були опубліковані.

Ессенські документи кинули нове світло для вивчення юдаїзму у I ст., й, отож, для вивчення середовища, в якому зродилося християнство; адже всі юдейські документи не сягають раніше, ніж 200 р. по Хр., і всі вони належать до фарисейсько-раввінської традиції, єдиної яка вижила після катастрофи 70 р.

Богословська та духовна орієнтація цих монахів мала апокаліптичний характер: вони вважали себе спільнотою «нового союзу», «синами світла», які після месії з Давидового роду повинні були боротися в останній і вирішальній битві проти синів темряви, тобто проти всіх тих, хто не був членом їхньої спільноти, включно з євреями. Вони очікували на двох месій: один мав походити з роду Давида, так би мовити мирянський месія, а другий — зі священичого роду Арона, котрий повинен був мати перевагу над месією мирянським. Кумранська спільнота мала типово священичий, клерикальний характер, зі своїми класами священиків, левітів та мирян, що були чітко розрізнені, і перший мав першенство над іншими. Вони не відвідували храму і були відірвані від єрусалимського священства, вважаючи його незаконним.

Дослідження Писання, молитва, праця, неодружений стан та організація їхнього життя, як спільноти, являли собою дуже високий ідеал, й тому можна зрозуміти, що перші християнські спільноти в Палестині почерпнули деякі ідеї з Кумрану, й існували також особисті зв’язки між учнями Ісуса та кумранцями. Вчені вже згідні у тому, що саме палестинське середовище являється ґрунтом, в якому треба шукати походження та головне пояснення таких виразів, як таїнство, плерома, первні світу, сини світла та темряви тощо, які зустрічаються в ап. Павла та в ап. Йоана, й походження яких раніше шукалося в грецько-елленістичній культурі, яка, на думку декого, мала викривити і спотворити первісне вчення Ісуса.

Було б наївним робити висновок, що первісне християнське життя та практика мали б походити з Кумрану. Виключний та надзвичайно сектантський характер цих монахів чинять їх дальшими від християнства більше від будь-якого іншого тогочасного юдейського угруповання, з їхнім фундаментальним поняттям про спасіння та про Божого посланця, що повинен буде його здійснити.

В часах Ісуса в Палестині були ще самаритяни, мешканці центральної області Палестини, званої Самарією. Вони походили із змішаної з євреїв та поган народності, що сформувалася після падіння Самарійського царства під навалою асирійців (722 р. до Хр.). З релігійної точки зору вони мали своє П’ятикнижжя й організували своє богопочитання на горі Гарізім (пор. Йо 4,19-24). Задля релігійних і расових причин юдеї вважали їх практично поганами, з якими не можна було вступати у відносини.

Ісус та перші проповідники євангелії повелися інакше: самаритяни стали першим кроком, поза чисто юдейським середовищем, тієї євангелізації, яка повинна була сягнути до країв землі (пор. Ді 8,1-25).

Також започаткований Йоаном Христителем рух продовжував існувати поруч з Ісусовим. Новий Завіт згадує про кількох учнів Йоана Христителя, з якими ап. Павло та його друзі Аквіла і Прискилла зустрівся в Ефесі (пор. Ді 18,25; 19,1-5). Виглядає, що існувало навіть певне суперництво між цими двома рухами, незважаючи на багато схожостей. По другому боці Йордану впродовж багатьох століть ще можна знайти сліди груп, вірних Йоанові Христителеві; одна маленька група під назвою мандеїв ще дотепер збереглася в Месопотамії.

Більшість народу не належала до жодної із цих партій, однак не скривала своїх симпатій до фарисеїв, як і відкрито виявлятиме їх у відношенні до Ісуса, принаймні у початковому моменті, будучи враженою його наукою і повновладдям, з яким він навчав, та будучи привабленою його добротою й захопленою його чудами. Однак лише дуже вузьке коло людей виявлять готовість йти за Ісусом та «вірити» у нього. Але ця групка буде ніби закваскою, що почне пересякати «тісто» народу, поширюючи науку Ісуса та спасіння, яке він здобув для всіх і всім подає.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка