Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка35/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   44

Структура і зміст євангелія від Марка


У перших християнських століттях друге євангеліє було дещо занедбане; і це зрозуміло. Воно є найкоротше з усіх чотирьох, й крім цього майже все те, про що Марко розповідає, міститься в Матея і в Луки, чи принаймні в одному із них. Марко має лише з трішки більше ніж п’ятдесят власних стишків, розкиданих тут чи там; він розповідає лише про кілька чуд, епізодів чи коротеньких притч, які відсутні в інших євангеліях, і в порівнянні з іншими від надзвичайно бідний на слова Ісуса. Отож, це була природна річ, що увага була звернена на інші євангелії, тим більше коли римська імперія стала практично християнською, й найбільшим переживанням Церкви і єпископів було навчити вірних практичної поведінки, ознайомлюючи їх з вченням Ісуса, яке було ширше зібране й акуратніше впорядковане іншими євангелистами.

Можливо, дехто із читачів так само захоче опустити Марка. Якщо в інших ми знаходимо більше і краще, то для чого зупинятися на цьому євангелії? Однак муситься уважно читати також і євангеліє Марка, не лише тому що воно також є натхненним і являється словом Божим, але тому що воно представляє свій окремий інтерес та подає цікаві несподіванки.

Розглянемо поки що, як Марко впорядкував свою розповідь.

1. Кілька скупих стишків (Мр 1,1-13) становлять вступ до розповіді: у них Марко коротко згадує про проповідь Йоана Христителя, про хрищення та про спокуси Ісуса.

2. Перша частина євангелія (Мр 1,14–6,6) містить у собі події, чуда і слова Ісуса з першого періоду його прилюдного життя, що розвивалося в Галилеї, в області, де він прожив своє скрите життя.

У цій частині ми прочитаємо про покликання апостолів (Мр 1,16), про перші суперечки між Ісусом та його супротивниками, книжниками і фарисеями (Мр 2,1–3,6), знайдемо тут коротку збірку притч (Мр 4), після якої наступають декілька чуд (втихомирення бурі, оздоровлення геразинського біснуватого й воскресіння дочки Яіра) та ворожість, що Ісус зустрічає саме в Назареті, куди він приходить щоб проповідувати євангеліє також і своїм землякам (Мр 6,1-6).

3. Другій частині (Мр 6,7–10,52) можна би було дати титул «подорожі Ісуса» поза Галилеєю або «служба» поза Галилеєю, оскільки час до часу Ісус знаходиться поза межами цієї області. В цій другій частині євангелія описується як Ісус тримається у більшій близькості з тими, хто мав продовжувати його працю, і більш безпосередньо працює над їхнім навчанням та формацією.

Показавши їм спершу на ділі, через свою діяльність, чого навчати і як підходити до народу, він посилає їх повправлятися трішки на практиці (Мр 6,7-33). Між їхнім відходом та їхнім приходом Марко розповідає про мучеництво Йоана Христителя: великий предтеча падає жертвою ненависті і капризу Іродіяди та слабкості Ірода, й жертвою своєї власної сили і чесності, коли він відкрито говорив навіть цареві те, що не було дозволене Божим законом.

Перша подорож приводить Ісуса та його учнів на східну сторону Тиверіадського озера, і там відбувається перше помноження хлібів (Мр 6,31-44). Повернувшись в чудесний спосіб на Галилейський берег йдучи по воді (Мр 6,45-52), Ісус пускається в другу подорож, в напрямку до побережжя Середземного моря, в область Тиру та Сидону, де він зустрічається з жінкою-поганкою, якій вдається завдяки своїй вірі «вирвати» від Ісуса чудо (Мр 7,24-30). Повернувшись до Галилеї, Ісус сповнює ще одне помноження хлібів. Згодом він пускається до східних областей від Тиверіадського озера: у Витсаїді, батьківщині Петра та Андрія, він оздоровлює одного сліпого. Дещо далі на півночі, в Кесарії Филиповій, відбувається урочисте Петрове визнання Ісуса Месією (Мр 8,27-30). Тут Ісус відразу додає перше пророцтво про свої страсті і смерть, щоб апостоли не будували собі ілюзій, уявляючи собі, як більшість євреїв, такого Месію, який би вигнав римлян та встановив царство щастя на цьому світі. Цей другий період завершується переображенням Ісус (Мр 9,2-13), другим пророцтвом страстей (Мр 9,30-32) та рядом повчань адресованих для учнів (Мр 9,33-50).

Далі Марко описує останню подорож Ісуса з учнями до Єрусалиму, в якій вони переходять через Перею, на сході від Йордану, та через Єрихон. Під час цієї подорожі відбуваються ще ряд подій, й Ісус третій раз звіщає про свої близькі страсті і смерть (Мр 10,32-34).

4. Третя частина (Мр 11,1–16,20) описує останні події з життя Ісуса. Він входить в Єрусалим верхи на осляті під оклики натовпу, але начальники народу його приймають вороже, і з ними він не один раз має сутички. Тут Ісус говорить про руїну Єрусалиму та про кінець світу (Мр 13). В главах 14-15 оповідається про останню вечерю з установленням євхаристії та про страсті Ісуса. Остання глава (Мр 16) розповідає про появи воскреслого Ісуса, про послання апостолів проповідувати євангеліє у світі й завершується його вознесінням на небо.

Головні характеристики євангелія від Марка


а) Перша річ, яка кидається в очі в Марка, — це є його малий об’єм у порівнянні з іншими синоптичними євангеліями. Якщо його читати після Матея, то видається, що Марко скоротив перше євангеліє, викинувши з нього багато сторінок, зокрема багато промов Ісуса. Але це враження є не зовсім правдиве. Це, натомість, Матей набагато більше матеріалу, ніж Марко. Але якщо порівняти між собою ті самі події, про які розповідаю обидва євангелисти, то зауважиться, що в Марка вони звичайно є довшими і детальнішими. Читаючи, наприклад, про воскресіння дочки Яіра, відразу зауважується, що Матей розповідає про це чудо лиш у восьми стишках (Мт 9,18-26), тим часом як Марко вживає їх аж 23 (Мр 5,21-43).

б) Друга річ, яка вражає, — це відсутність довгих проповідей Ісуса, які ми знаходимо в Матея. В Марка знайдемо лиш дві промови Ісуса, і то не дуже розвинені: збірка притч в Мр 4,1-34 та промова про кінець світу в Мр 13.

Наведені Марком Ісусові слова — це за звичай короткі чіткі вислови, що вражають та закарбовуються в пам’яті, тому що як правило вони пояснюють якийсь окремий вчинок чи якусь поведінку Ісуса: можна прочитати, наприклад, слова Ісуса до фарисеїв, коли він оздоровлює паралітика (Мр 2,9-11), або коли він приймає запрошення на обід з екс-колегами Леві (Мр 2,17); можна подивитися на відповідь жінці, яка проголошує щасливою Матір Ісуса (Мр 3,33-35), або відповідь фарисеям, що більше переживали за безліч зовнішніх обрядів ніж про правдиву моральну чесність та порядність (Мр 7,6-8).

На кожній сторінці у Марка знаходимо ці короткі фрази, що просвітлюють кожного, хто їх уважно читає, й подають чіткі вказівки, як повинен жити християнин, послідовник Ісуса.

в) Марко більше переймається тим, що розповісти про події, й при чому розповісти про них з багатьма деталями, які, хоч і не є необхідними, то все ж таки є цінними, адже вони представляють нам речі зблизька, живо. Наприклад, коли Ісус кличе двох синів Заведея, Марко не говорить лише, що вони пішли за Ісусом, але що вони залишили свого батька самого з наймитами (Мр 1,20). Паралітика несли до Ісуса четверо людей (Мр 2,3); до глухонімого в Декаполі Ісус застосовує незвичну процедуру (Мр 7,31нн); сліпого у Витсаїді було оздоровлено в два заходи (Мр 8,24нн).

Можна було б так процитувати всі події, про які Марко розповідає: вони виглядають, як безліч детальних фотографій.



г) Отож, Марко звертає особливу увагу не так на слова, як на події. Мабуть таким був характер проповіді Петра, рибалки з Витсаїди, практичного чоловіка, для якого важливими були в першу чергу факти. Крім цього, такий тип проповіді повинен був бути особливо ефективним з релігійної точки зору.

В середині першого століття Рим був віддавна великим космополітичним містом, в якому збиралися не лише люди будь-якого походження, але й усі ідеї та релігії з різних частин імперії. Кожного для тут можна було почути від найдивніших бродяг безліч релігійних та філософських теорій чи фантастичних розповідей. Але цей рибалка з Галилеї своєю слабенькою грецькою мовою розповідав про недавні події, які він сам бачив на власні очі й міг покликатися на свідчення інших ще живих людей! Петро був вдалим проповідником для римлян, і в Римі він знайшов багато чесних людей, які були готові прийняти вістку духовного і вічного спасіння. Він говорив про живу й конкретну людину, про реальні недавні події.

Петро мав привести своїх слухачів до віри в Ісуса Христа, Божого Сина, який спас людей через свої страсті і смерть, що увінчалися воскресінням на поверненням на небо. Християн, які походили із поганства, не цікавив старозавітний закон, ні що євреї очікували Месію, ані довгі родоводи, якими доказувалося, що Ісус походив з роду Давида, й тим більше їх не цікавили палестинські традиції та звичаї. Безумовно, цими речами був перейнятий Матей, який писав для християн у Палестині.

Поганам треба було в першу чергу доказати, що Ісус був Божим Сином, який втілився і жив разом з людьми, щоб дарувати їм усім вічне спасіння та навчити їх жити як діти Бога Отця. В заголовку свого євангелія Марко поміщає слова, що чітко вказують на цю ціль: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого» (Мр 1,1). Коли необхідність його заставляє говорити про юдейські звичаї чи вживати арамійські слова, то він подає їхнє пояснення (пор. 3,17; 5,41; 7,3.11.34; 9,43; 14,36).



д) Завдяки цьому смакові до деталей Марко повнішим чином представляє постать Ісуса, що у його євангелії приходить нам назустріч в усій складності свого таїнства: правда про його божественну природу і про його людську природу є тут настільки виразна, що вона бентежить, дивує, приголомшує як учнів, так і народ, який бачить його, слухає його, спостерігає за ним.

Й справді, Марко не боїться говорити, що Ісуса навіть його власна родина вважала якимсь дивним чоловіком (Мр 3,21), що він не зміг зробити жодного чуда в Назареті (Мр 6,5), що він не хотів, щоб його називати добрим (Мр 10,18), що він не знає про час суду (Мр 13,22). Й він не боїться представити нам Ісуса, який поводиться в абсолютно людський спосіб: їсть, спить, оглядається кругом себе, щоб побачити (Мр 5,32); Ісуса, який дратується (Мр 3,5; 9,19; 10,14), який глибоко зворушується (Мр 6,34), в якого виникає спонтанна симпатія до одного юнака (Мр 10,21). Матей і Лука, коли розповідають про ті самі епізоди, дуже часто опускають ці деталі.

Але з іншої сторони Марко так само природно представляє Ісуса, який рішучо наказує демонам залишити в спокою бідних одержимих (Мр 1,23нн; 5,1-20; 3,11), який наказує розбурханому озеру втихомиритися (Мр 4,35-41), приголомшуючи апостолів своєю силою ще більше, ніж радістю за спасіння від небезпеки! Вони, що думали, що знали його, запитують себе: «Хто це такий?». Ісус обертається навкруг себе, щоб побачити, що робиться за його плечима (Мр 5,32) й питається як будь-хто інших, хто хоче щось довідатися (Мр 5,30; 8,5; 9,16-21); але йому також не є потрібно відповідати, щоб він знав, про що апостоли сперечалися по дорозі (Мр 9,33-35), він знає, про що думають його противники й відповідає їм ще перед тим, як вони відкривають уста (Мр 2,8).

Марко — це євангелист, який представляє нам Ісуса в найбільш приголомшуючий спосіб: з його людської природи, що є настільки близька до нашої природи, сіяє надзвичайний блиск, який ми тепер називаємо божеством, але який для апостолів становив проблему, тайну, секрет Ісуса. І так видається, що Ісусові дуже лежить на серці цей секрет. Це є факт, до якого Марко виявляє себе найбільш чутливим зі всіх євангелистів; більше від інших він занотовує, наскільки дбайливо Ісус намагався його заховати, й з яким приголомшенням апостоли відкривали цей секрет; більше ніж в інших євангеліях, в Марка вони не розуміють, мають «отупіле» серце.

Безсумнівно, Ісус уникав народного ентузіазму, щоб не викликати непорозумінь політичного характеру відносно свого месіанства. Але це не єдина причина. Марко навмисне присвячує особливу увагу цьому фактові, адже він, окрім педагогічних перейняттів Ісус за своїх безпосередніх слухачів, вказує ще й на конкретну ситуацію, в якій здійснюється об’явлення: саме виразне проголошення, ким є Ісус, ще не приводить до віри. Просте проголошення, навіть якщо його правильно розуміється, не приводить до віри в Ісуса. Лише довге, безперестанне перебування з ним у його житті, в його ділах і поведінці, ставить в живий і глибокий спосіб проблему його ідентичності; лише вірність йому після скандалу хреста надає глибокого і переконливого значення його словам. А перед тим існують запитання, сумніви, тимчасовий ентузіазм.

В такий спосіб визріла віра в учнів, зокрема в Петра. Марко більше, ніж інші євангелисти, наголошує на зродженні й на визріванні цієї віри, яка згодом стане для Ісусових учнів початком нового життя. Одночасно він показує, що для того, щоб дійти до живої віри в Ісуса, треба перейти той самий шлях, йдучи за тими, які першими це пережили, тобто за учнями Ісуса. Після них саме Церква становить автентичне середовище, в якому можна перейти свій шлях до віри.



е) Постать Петра — це єдина постать, особистість якої в Марка є трохи визначена. Всі інші завжди знаходяться в групі, я якої ніхто не виступає. Іноді виразно згадується ще й Якова та Йоана, оскільки вони разом з Петром становлять найближчу до Ісуса трійцю, бо Ісус хоче, щоб вони були з ним при воскресінні дочки Яіра, при переображенні та в Оливному саду. Але за звичай лише Петро бере слово й виступає навіть від імені інших. Цікаво, однак, зауважити, що у другому євангелію відсутні такі епізоди, що якимось чином прославляли би Петра, як, наприклад, обітниця, що він стане главою Церкви, яку знаходимо в Матея (Мт 16,16нн), чи його ходіння по воді на Генезаретському озері (Мт 14,24-33), чудотворна ловитва риби (Лк 5,1-11) чи сплачення податку на храм, яке Ісус виконує за себе та за Петра, завдяки монеті, яку той чудесним чином знаходить в роті риби (Мт 17,24-27).

Марко, натомість, без скрупулів розповідає про епізоди, які упокорюють Петра, як, наприклад, гострий докір Ісуса саме відразу після того, як Петро урочисто визнає його Месією (Мр 8,33), трьохразове відречення від Ісуса (Мр 14,66-72); одним словом, ті епізоди, які виявляють Петрову легковажність, слабість, нерозуміння місії Ісуса.

Спосіб, в який Марко представляє Петра, добре узгоджується з переданням, яке описує проповідь глави Церкви, як основу євангелія Марка. Адже Петро не мав потреби хвалитися своєю владою, що була загально визнана у первісній Церкві, як це виразно видно з євангелія Матея, з Діянь апостолів і навіть зі свідчення самого Павла. Тому й зрозуміло, що він зі зворушливою покірністю звертав увагу на несприятливі для себе епізоди, щоб таким чином ще краще показати, що те, чим він був, він завдячував лише любові та бажанню Ісуса.

Цей брак поваги до визнаного глави Церкви є також виразним свідченням про те, що Марко щиро писав своє євангеліє, в якому він неодноразово вказує також і на нерозуміння місії Ісуса та багатьох його слів зі сторони всіх інших апостолів.

Якщо віра в Ісуса здобула світ, даючи людям надію на вічне життя і щастя, то, безсумнівно, це не було заслугою розуму і вмілості дванадцятьох бідних і неосвічених рибалок. Але якраз цими найменш придатними і найбільш покірними середниками Бог послуговується для здійснення своїх надприродних діл, щоб усі могли переконатися, що це саме він діє, саме він спасає. Це є той парадокс, який вповні зрозумів і чітко висловив Павло, пишучи до своїх вірних в Корінті: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом» (1Кр 1,27-29).

Підсумовуюча схема

1. 1,1-13: Вступ. Проповідь Йоана Христителя; хрищення та спокуси Ісуса в пустелі.

2. 1,14–6,6: Перший період месіанської діяльності в Галилеї. Капернаумський день; суперечки з фарисеями; проповідь в притчах; навчання і чуда.

3. 6,7–10,52: Другий період месіанської діяльності, який характеризується подорожуванням Ісуса поза межами Галилеї в навколишніх поганських областях; віровизнання Петра, переображення, предвіщення страстей; подорож до Єрусалиму.

4. 11,1–13,37: Останні дні життя Ісуса. Торжественний вхід до Єрусалиму та суперечки з книжниками і фарисеями; есхатологічна проповідь про зруйнування Єрусалиму та про кінець світу.

5. 14,1–16,20: Страсті, смерть та воскресіння Ісуса.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка