Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка38/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   44

17
Євангеліє від Луки


Серед найбільших персонажів Нового Завіту Лука з’являється надзвичайно дискретно, ніби на кінчиках пальців. Читаючи книгу апостольських діянь можна зауважити, що час до часу форма розповіді раптово переходить від третьої до першої особи множини. Це стається у другій частині книги, де мова йде про пригоди апостольського життя Павла та його співпрацівників. В Ді 16,10 автор розповідає, що Павло бачив у сні одного чоловіка з Македонії, який просив принести йому допомогу, а далі продовжує, кажучи: «Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію...» і т. д. Дотепер розповідь йшла у третій особі. Досліджуючи уривки, написані у першій особі, можна дійти до висновку, що серед товаришів Павла їх міг написати лише Лука, оскільки інші співпрацівники апостола з цієї чи з іншої причини не були присутні при всіх тих подіях, про які автор Діянь розповідає як наочний свідок. Про факт, що Лука належав до товаришів Павла, ми дізнаємося від самого Павла, який у посланнях, написаних з ув’язнення згадує про присутність при ньому Луки (Кл 4,14 та 2Тм 4,11).

У записці до Филимона (Флм 24) він його виразно називає «своїм співробітником», а остання частина Діянь (Ді 27,1–28,16), в якій оповідається про подорож та про прибуття Павла до Риму як в’язня, що очікував на суд імперського трибуналу, — написана саме у першій особі: очевидно, що автор Діянь знаходиться з Павлом у Римі.

Але автор Діянь є також автором третього євангелія, як це можна сконстатувати, читаючи пролог самого євангелія і початок книги Діянь, де автор звертається до однієї і тієї ж самої особи, високодостойного Теофіла, якому він присвячує два томи своєї праці про початки християнства. Згодом, починаючи від II століття, всі християнські письменники однозгідно вказують на Луку, як на автора третього євангелія.

Збираючи докупи все те, що ми знаємо про нього, ми можемо прослідити за ним, йдучи по слідах Павла, впродовж кількох років його життя.


Лука, євангелист - «поганин»


Походивши з Антіохії Сирійської й бувши поганином з народження, Лука увійшов у контакт із вірою у своєму місті, що стало одним з найважливіших центрів первісного християнства на поганських землях. В Антіохії провадили місійну працю Варнава і Павло; ми вже бачили шо з Антіохії вирушав у свої місійні подорожі Павло, повертаючись до неї після їх закінчення, та що в Антіохії учні Ісуса, зрісши до великого числа, вперше були названі «християнами».

Здобула Луку, правдоподібно, сильна особистість Павла. Нам не відомо, коли Лука почав йти за ним, але він вже знаходився при Павлі приблизно в 51 р. по Хр., коли той знаходився у Троаді, на азійському побережжі Егейського моря, готуючись вперше вступити на територію Європи, до Македонії. Першим етапом у цьому для Павла та його товаришів були Филиппи, провінційне містечко чисто римського характеру, оскільки Август поселив там ветеранів свого війська після битви в Аціо (31 р. до Хр.).

Здобувши тут перші навернення, Павло та Сила, після інцидентів, які Лука описує в першій особі, змушені покинути це місто. Починаючи від цього моменту, розповідь про пригоди Павла продовжується у третій особі (Ді 16,17-18).

Декілька років пізніше, правдоподібно в 57 році, Павло під час своєї третьої місійної подорожі знову повертається до Филиппів (Ді 20,5), і від цього моменту розповідь знову починається у форму першої особи. Це так виглядає, ніби Лука залишився був у Филиппах, щоб доповнити працю катехизації та організування молодої християнської спільноти після несподіваного відходу Павла із цього міста. Однак це є лише гіпотеза.

З Филиппів вони повертаються до Троади, звідки згодом прибувають морським шляхом до Палестини. В Єрусалимі Павла арештовано, і Лука є змушений перервати свою розповідь у першій особі; однак вона знову починається, коли апостол, втомившись від довгих бюрократичних процедур й не дуже довіряючи місцевій владі, користуючись своїм правом римського громадянина, поставив вимогу, щоб його відіслали до Риму, щоб його судив імперський трибунал. Лука супроводжує Павла у кайданах до Риму, дбайливо занотовуючи всі перипетії цієї подорожі.

З прибуттям Павла до столиці навесні 61-ого року завершується книга Діянь. Однак Павло дає знати у своїх посланнях, що Лука був із ним під час першого ув’язнення, яке завершилося звільненням апостола, як також і під час другого ув’язнення, яке закінчилось його мученицькою смертю. Більше того, із цього другого ув’язнення він писав до Тимотея: «Один Лука є зі мною» (2Тм 4,11). І Лука, «любий лікар», як Павло його називає у посланні до Колосян (Кл 4,14), написаному з першого ув’язнення, очевидно становив для нього велику допомогу і підтримку в тих роках, коли апостол, будучи вже старим та втомленим, потребував догляду і допомоги. Отож, від Павла ми дізнаємося, що Лука був також лікарем. Коли Павло зникає зі світової сцени, також і за Лукою тратяться сліди. Згідно однієї давньої традиції він відійшов до Греції, де присвятився написанню свого твору.

У ході своїх подорожей із Павлом й понад усе під час свого перебування у Палестині, коли Павло був ув’язнений в Єрусалимі та в Кесарії (пор. Ді 21–26), Лука мав змогу сумлінно зібрати якнайбільшу кількість можливих інформацій про життя та науку Ісуса, як також і про життя первісної Церкви в Єрусалимі. Згодом він безсумнівно ознайомився з євангелієм Марка, й коли почувся, що він має до диспозиції достатньо матеріалу, він написав ці два томи про початки християнства, євангеліє та Діяння апостолів.

Структура та зміст євангелія від Луки


Третє євангеліє є найдовше з усіх, і ми мусимо бути вдячні Луці за те, що він сумлінно і дбайливо зібрав стільки епізодів та стільки повчань Ісуса, які ми можемо знайти лише у його євангелію і які без нього по всій правдоподібності були б затратилися і забулися. Адже з 1150 стишків, з яких складається його євангеліє, понад 500 відсутні у інших євангеліях.

Той факт, що він був поганського походження і був досить освіченим, та що, відповідно, ще сильніше від співвітчизників Ісуса відчував оригінальність та красу християнської вістки, вклав у його душу ненаситне бажання «вивідати все докладно від початків» та викласти все по порядку високодостойному Теофілові (Лк 1,3-4).

Цей Теофіл, якому Лука присвячує свій твір, мабуть був від недавнього часу наверненим та багатим християнином; йому не лише було би приємне це присвячення, але він подбав би й про поширення цієї книги, опубліковуючи її власним коштом, згідно з існуючим тоді в греко-римському світі звичаєм.

Пишучи своє євангеліє, Лука мусів користуватися Марковим євангелієм чи, принаймні, тими документами, якими послуговувався також Марко, оскільки дуже часто він притримується тієї послідовності подій, яку ми знаходимо у другому євангелію. Однак він притримувався її не цілковито: Лука пропускає деякі епізоди, вставляючи деякі інші, головно багато повчань та притч Ісуса. В Луки також ми зустрічаємося з загальною схемою Марка, й тому ми можемо поділити його на три великі частини у тому, що відноситься до прилюдного життя Ісуса: діяльність в Галилеї, подорож до Єрусалиму та діяльність в Єрусалимі, що завершується страстями, смертю та воскресінням. Однак Лука, вивідавши про все від самого початку, перед прилюдною діяльністю Ісуса поміщає дві прекрасні глави, в яких описуються деякі моменти з народження та з дитинства Ісуса та його предтечі Йоана Христителя.

Його євангеліє ясно вказує на періоди життя Ісуса.

1. Євангеліє дитинства (Лк 1–2) є дуже добре опрацьоване з літературної точки зору. Воно складається із семи сцен, розміщених таким чином: благовіщення Захарії, батька Йоана Христителя, (Лк 1,5-25) та Марії, матері Ісуса, (Лк 1,26-38); далі йде зустріч двох матерів при візиті Марії до Єлисавети (Лк 1,39-56); наступні дві паралельні сцени представляють народження та обрізання Христителя (Лк 1,57-80) й Ісуса (Лк 2,1-21) та його жертвування у храмі (Лк 2,22-40); євангеліє дитинства завершується епізодом дванадцятирічного Ісуса серед учителів закону (Лк 2,41-52).

Все тут спрямоване до порівняння між Йоаном Христителем та Ісусом, і все тут вказує на вищість другого, хоч і не заперечуючи величі першого.

У своїй розповіді Лука два рази занотовує, що «Марія пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк 2,19.51). На думку деяких вчених в цей дискретний спосіб Лука вказує, що сама Марія була джерелом, принаймні найголовнішим, тих відомостей, на підставі яких він написав євангеліє дитинства Ісуса.

Дані дві глави відкриваються та замикаються в Єрусалимському храмі, привілейованому місці Божої присутності для євреїв.

Але окрім храму ми зустрічаємо тут цілий Старий Завіт, зі змістом його очікувань та приготувань, які тепер знаходять своє здійснення, із самим його літературним плетивом, яке наслідує біблійні оповідання, з натяками на славні події та постаті з єврейської історії. Під пером Луки Старий Завіт ніби перетворюється у резонаторну колонку, що надає глибокого значення простим подіям, які відбулися у сутінках і в тайні.

Це дуже ясно видно насамперед у двох «благовіщеннях». Розповідь Луки — це плід роздумів Церкви над Ісусом. У Луки, так само як і в Матея, початки життя Ісуса становлять останній етап формування євангелій, хоч і кожен із цих двох євангелистів розглядає ці початки своїми очима та зупиняється над різними епізодами. Однак обидва вони узгоджуються між собою стосовно деяких важливих фактів: дівиця на ім’я Марія, заручена з Йосифом, який належав до роду Давида, під діянням Святого Духа зачала сина, якому буде надане ім’я Ісуса; після одруження, в часі царювання Ірода, у Вифлеємі Марія приводить на світ Ісуса; вкінці вони оселяються в Назареті. Ця узгодженість свідчить про те, що на початках Церкви були загально поширені деякі дані про родину Ісуса та про його дитинство. І це має свою вагу. Євангелисти намагаються заставити читача задуматися над значенням цілого життя Ісуса, що стало зрозумілим лише після його воскресіння, базуючись на основі деяких подій з його дитинства, які виглядали дуже вагомими з тієї богословської точки зору, яку собі вибрав кожен євангелист.

В Матея ми відразу бачимо Ісуса поборюваним, відкиненим і переслідуваним: в Луки домінує атмосфера слави з приходу очікуваного Спасителя, що є «Христом і Господом» (Лк 2,11). Таке означення для Ісуса з Назарету було немислимим, адже «Господь» (κυριος у грецькому перекладі Біблії) — це ніхто інших, як сам Бог Йгвг. Саме Йгвг «навідується до свого народу» (Лк 1,68); згідно з цим біблійним висловом, йдеться про остаточний Божий прихід задля нашого спасіння.

Для Луки Ісус є завжди Господом, починаючи ще від його народження; він є єдиним євангелистом, що застосовує цей титул до Ісуса ще під час його земного життя, тобто перед Пасхою, хоч він міг бути вживаний лише після його воскресіння.

Навіть мати Ісуса стала предметом роздумів для первісної Церкви. Вона не мала жодної чітко означеної функції в церковній організації, але поступово вона стала знаком і символом Ізраїля в очікуванні, кращого Ізраїля, «останку Ізраїля», як казали пророки. Вона є тією «дочкою Сіону», яку давні ясновидці запрошували радуватися, тому що «Цар Ізраїля – Господь – посеред тебе». Це запрошення пророків (Соф 3,14-17; Йоіл 2,21-27; Зах 9,9-19) відлунюється у першому слові благовіщення ангела до Марії, яке треба розуміти не як просте привітання, але як заклик: «Радуйся, повна Божої благодаті!».

Далі ангел сміливим порівнянням проводить паралель між Марією та давнім кивотом завіту, яку Бог «отінював» своєю хмарою, яка була видимим знаком його присутності (пор. Вих 40,34-35; Лев 16,2.12-13; Чис 7,8-9). Для євреїв це був всім знаний образ, що походив із книги Виходу.

Тепер Марія буде новим храмом чи наметом, в якому замешкує Бог. Святий Дух зійде на неї, і сила Всевишнього «отінить» її (Лк 1,35), щоб здійснити воплочення Божого Сина. Марія, яка зі слів автора спонтанно зрозуміла, що тут мається на увазі звичайне материнство й звернула увагу на свій стан дівицтва, отримує просвічення. Бог послуговується саме цим її станом дівицтва для того, щоб вчинити її матір’ю свого Сина, адже «нічого немає неможливого в Бога» (Лк 1,37).

Останній епізод з євангелія дитинства кидає трохи світла на дитячі роки життя Ісуса. Тут привертає до себе увагу не так особливість самого епізоду (хлопчина, який виходить з-під опіки батьків), як те значення, що він приймає в євангелієві Луки. Адже воно є цілковито поляризоване на Єрусалимі та на його храмі: звітам починається вся розповідь; туди є принесено Ісуса після його народження; там, у домі свого Отця, він починає виявляти свою мудрість; до Єрусалиму він рішучо прямує коли вибиває година останнього акту його місії; туди повертаються, хвалячи Господа, апостоли після вознесіння Ісуса. Євангеліє Луки зосереджує всю свою увагу на Єрусалимі, воно ціле являється одним драматичним «виходом» до Святого Міста, тому що тут повинне відбутися повне об’явлення Ісуса; з Єрусалиму ж це об’явлення пошириться на цілий світ (Ді 1,8). Все це відповідає певному планові: «Я маю бути при справах Отця мого» — каже Ісус до наляканих батьків. Це є перші слова Ісуса, записані у євангеліях, і вони вже є першим об’явленням про те, що керує його життям, вони вже є початком того плану, що повинен буде сповнитися до кінця. І ці слова ще неодноразово будуть повторені Ісусом, аж до тієї промови, яку він висловить Емауським учням після свого воскресіння: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?» (Лк 24,26).

2. Третя глава становить для читача безпосереднє приготування до прилюдної діяльності, пропонуючи до його уваги початковий «триптих», спільний всім трьох синоптикам: проповідь Йоана Христителя, хрищення Ісуса та спокуси у пустелі. Після опису хрищення Лука помістив родовід Ісуса (Лк 3,23-38), який, на відміну від Матеєвого родоводу, не зупиняється на Авраамі, родоначальникові вибраного народу, але доходить до родоначальника цілого людства, Адама, чоловіка, який вийшов безпосередньо з Божих рук.

Лука є свідомий того, що цими подіями він розпочинає розповідь про історію, яка безпосередньо інтересуватиме всіх людей, він знає, що поміщення цієї історії у ширшому контексті сучасних їй подій надає їй більше правдоподібного характеру, тим більше, що це була недавня історія, з подіями, які легко можна було перевірити. Тому він розпочинає свою розповідь точною хронологічною вказівкою: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиверія...» (Лк 3,1), продовжуючи ці слова хронологічними вказівками про ситуацію в Палестині на той час. Вказаний рік — це, по всій ймовірності, рік, який, згідно з сирійським звичаєм, тривав від 1-ого жовтня 27 року до 30 вересня 28 року (як ми вже казали, Ісуса народився декілька років перед нашою ерою, в 6-7 році до Хр.).

3. Перша частина прилюдного життя (Лк 4,14–9,50): проповідь і діяльність Ісуса в Галилеї. Щоб полегшити її читання, можна її поділити на три секції.



а) Початки діяльності в Галилеї (Лк 4,14–6,11): найважливіші моменти цієї секції — це холодне, вороже ставлення до Ісуса з боку його співгромадян, коли він прийшов до Назарету, та готовність Петра й інших перших учнів пристати на поклик Ісуса. Цей контраст підкреслює, що правдиві відносини з Ісусом не базуються на батьківщині, на кровному зв’язку; вони встановлюються готовністю до відповіді на його поклик та практичним виконанням його слова. Одного дня Ісус скаже це виразно, тоді коли його мати та його родина хотіли його побачити коли він був зайнятий проповіддю (Лк 8,19-21).

Цим епізодом в Назареті (Лк 4,16-30), згідно з Лукою, розпочинається діяльність Ісуса в Галилеї. Матей і Марко поміщають його досить пізніше, а навіть сам Лука ясно дає зрозуміти, що коли Ісус прийшов був до Назарету, це не було на самому початку його проповіді (пор. Лк 4,23).

Лука перемістив цей епізод, й при чому зробив це навмисне. У третьому євангелієві промова Ісуса у Назареті виглядає як його програмне слово, подібне до нагірної проповіді у Матея. Лука надав перевагу цьому епізодові, щоб розпочати свою розповідь, принаймні із двох рацій.

Насамперед, ця промова Ісуса давала євангелистові нагоду відразу ясно представити значення його місії. Адже він представляє себе як Божий Посланець, провіщений Ісаєю (Іс 61,1-2) та іншими пророками, Посланець, що мав принести від Бога радісну вістку спасіння покірним, терплячим і грішникам: час прийшов; «сьогодні» починає здійснюватися це пророцтво.

Таким чином Ісус закликає до віри у себе: саме він здійснить Божі обітниці, саме він є тим чоловіком, якого охопив Святий Дух, тобто Божа могутність, задля сповнення цієї місії.

Але мешканці Назарету занадто добре знали (чи думали, що знали) цього чоловіка, який цілком звичайним чином виріс серед них, без жодного предвіщуючого знаку. Вся його родина жила у цьому містечку, їх знали всі. Початковий подив поступово перетворюється на підозри і ворожість, й Ісуса проганяється з його містечка.

Цей епізод, розміщений на початку прилюдного життя, стає емблематичним (і ось друга рація вчиненого Лукою переміщення): він стає прообразом долі Ісуса у своєму народі. Початковий подив, захоплення і ентузіазм оступлять місце підозрам і ворожості аж до вигнання та до намагання його знищити. Йоан пізніше влучно скаже: «Прийшов до своїх, – а свої його не прийняли» (Йо 1,11).

Назаретяни не вимагатимуть чуд, як це робили юдеї, щоб змінити свою думку про Ісуса. Ці чудесні знаки становлять проблему, і їхнє правдиве значення може зрозуміти лише той, хто підходить до Ісуса без упереджень, приймаючи його науку у простоті та з відкритим серцем. Але для того, щоб це зробити, є необхідне таке особисте рішення, яке б подолало всі упередження. Згадка про два епізоди зі Старого Завіту (вдова, що прийняла Іллю та прокажений сирієць, оздоровлений Єлисеєм) дає зрозуміти, що Ісус також, так само, як і Ілля та Єлисей, знайде не у своїй батьківщині, а поза своїм народом тих, хто його прийме та повірить у нього. Перша прилюдна поява Ісуса в Луки вже характеризується такою перспективою, що виходить поза межі Ізраїля.



б) Друга секція (Лк 6,12–7,50) починається остаточним вибором апостолів, й у ній домінує «промова», що є дуже подібна до нагірної проповіді в Матея, незважаючи на те, що вона є набагато коротша (30 стишків у Луки, 105 у Матея). Ця Ісусова промова в Луки (Лк 6,20-49) також починається з блаженств (лише чотирьох) і завершується порівнянням дому, збудованого на скалі або на піску; крім цього тут знаходяться ще й інші паралельні місця. Правдоподібно, Матей використовував як своє джерело якийсь дуже подібний, якщо не однаковий документ, додаючи до нього багато інших Ісусових повчань. Текст Луки звертає особливу увагу на повчання про любов до ближнього в різних її аспектах: у прийманні, у братній допомозі, у прощенні.

У цій проповіді знаходимо прекрасний приклад, як євангелисти опрацьовували той матеріал, який вони отримували до диспозиції від своїх джерел. Матей зібрав докупи багато слів і повчань Ісуса, організувавши їх у довгі промови; Лука ж волів залишити їх на тому місці, де вони стояли у джерелі: пор., наприклад, науку про справжні скарби (Мт 6,19-21 = Лк 12,33-34), про добре і лише око (Мт 6,22-23 = Лк 11,34-36), про неможливість служити двом панам (Мт 6,24 = Лк 16,13). Як бачиться, в Матея ці повчання наведені всі підряд, а в Луки вони знаходяться у різних контекстах, окремо одне від одного.

Викликаний Ісусовими словами та чудами подив спонукує ув’язненого Йоана Христителя послати до Ісуса своїх учнів, питаючи, чи він справді «той, що має прийти». Ісус відповідає цитуючи пророка Ісаю (Іс 35,5; 61,1), даючи виразно зрозуміти, що він був провіщеним пророками Месією. Далі Ісус виголошує похвальне слово Йоанові Христителеві й користується нагодою, щоб зганити книжників та фарисеїв, які, чванячись своєю мудрістю, відкинули Йоана, а тепер поборюють також і його.

в) У третій секції (Лк 8,1–9,50) домінують такі сторінки: притча про сіяча, з поясненням, яке подає сам Ісус, Петрове «визнання віри» та переображення, під час якого Ісус розмовляє з Мойсеєм та Іллею, про свою близьку смерть, про свій «вихід», як каже Лука. Адже після цієї події, як і після Петрового визнання віри, Ісус провістить свої страсті та смерть. Таким чином він намагався приготувати своїх апостолів, але вони не розуміли, вони не могли збагнути, що їхній Учитель, Месія, мав так трагічно закінчити своє життя.

4. Друга частина прилюдної діяльності (Лк 9,51–19,28). Ця частина починається урочистим рішенням Ісуса востаннє вирушити до Єрусалиму, знаючи, що його там очікує. У ці глави Лука вкладає багато сторінок, які ми не знаходимо в інших євангелистів, насамперед в Марка.

Це є так звана «велика вкладка» власного матеріалу (Лк 9,51–18,14), яку Лука поміщає у схему Маркового євангелія, яке він бере за основу своєї розповіді.

Всі ці події представлені так, ніби вони відбулися під час подорожі Ісуса до Єрусалиму, міста, в якому мала сповнитися його місія.

Після проповіді по містах та селах Галилеї передання згадувало про подорожі Ісуса поза межі Галилеї, до середземноморського побережжя, у Фінікію (до Тиру та Сидону: Мр 7,24), та на північ (до Кесарії Филипової: Мр 8,17).

Натомість в Луки подорож до Фінікії є цілком відсутня, а при епізоді Петрового визнання віри, що був занадто важливим, щоб його можна було просто так опустити, навіть тому що він був хронологічно зв’язаний із переображенням, не вказана місцевість, Кесарія Филипова (пор. Лк 9,10).

Коли Ісус вирушає з Єрусалиму, він не має іншої мети, як лиш Єрусалим. Ця «подорож» — це прекрасна нагода для того, щоб помістити у цьому контексті будь-які інші епізоди чи слова Ісуса, не порушуючи схеми Марка; крім цього, вона стає нагодою для того, щоб пригадати про сталу мету цілого життя Ісуса; й, по-третє, ця подорож приймає характер прекрасної школи для учнів Ісуса. Багато власного матеріалу, який Лука поміщає у цій частині свого євангелія, складається з повчань та з кільканадцяти оригінальних притч, одних із найгарніших та найважливіших з тих, що Ісус розказав. Ісус виступає тут як вчитель, що веде школу для тих, хто виходить із ним до Єрусалиму, до страстей, смерті та воскресіння. Цим Лука ніби підказує, що не вистачає лиш слухати Ісуса, треба подорожувати з ним до хреста, щоб дійти з ним також і до воскресіння й увійти у його славу.

Поділимо також і цю частину на різні секції, базуючись на тих стишках, в яких Лука пригадує читачеві, що Ісус подорожує до Єрусалиму, та вказуючи на найважливіші моменти у кожній із них.



а) Лк 9,51–13,21. Багато з цих епізодів можна знайти також і в Матея; треба тут звернути увагу, зокрема, на промову проти фарисеїв (Лк 11,37–12,1), подібну до Мт 23. Серед власних уривків Луки знаходимо тут притчі про доброго самарянина, про докучливого товариша та про нерозумного багача. Це є три прекрасні уроки: перший — про християнську любов, яка не повинна мати жодних релігійних, расових чи національних дискримінацій; другий — про наполегливість у молитві; і третій — про непотрібність багатства, якщо не дбається про те, щоб «багатіти перед Богом», правильно користуючись своїми добрами.

Дуже важливим є епізод гостинного прийняття Ісуса в домі Марти і Марії (Лк 10,28-42), оскільки в ньому Марія представлена як жінка, яка вступає до Ісусової школи як один із його учнів, що було нечуваним для тогочасних раввінів. Й Ісус захищає цю позицію Марії перед докорами її сестри Марти, поставити назад Марію в те положення, яке приписувалось жінці традицією і ментальністю того середовища. Для Ісуса жінка має таку саму гідність і відповідальність, як і чоловік, й так само, як і він, вона потребує відкуплення. Ісус залишив деякі сигнали цього типу, й вони не завжди в історії Церкви були прийняті і розвинені.



б) Лк 13,22–17,10. У цих главах знаходимо декілька найгарніших у нашому євангелії притч, відсутніх в інших євангеліях: зворушливі і втішаючі притчі про Боже милосердя (Лк 15); притчу про невірного управителя, який в моменті своєї руїни швидко чинить заходи, щоб забезпечити собі життя; славну притчу про голодного Лазаря та байдужого багатого ненажеру, долі яких назавжди перевернуться після цього життя; притчу про великий бенкет, образ Божого царства, від якого перші запрошені, тобто євреї, відмовилися, тим часом як інші народи, образно представлені у нещасних і покинених всіма бідняках, прийняли запрошення і зайняли місце перших.

в) Лк 17,11–18,30. У цій секції Луці належать дві притчі, пов’язані із темою молитви: перша — про суддю, який занедбує свої обов’язки, але після довгих наполегливих прохань розглядає справу бідної вдови; друга — про фарисея і митаря, в якій Ісус дуже правдоподібно базувався на якомусь реальному випадкові.

г) Лк 18,31–19,27. Ісус вже знаходиться близько до Єрусалиму і вже втретє звіщає, що наближатися до столиці для нього значить наближатися до страстей та смерті, але й також до свого тріумфу. Учні не є здатні пов’язати між собою ці дві ідеї, вони не можуть зрозуміти місії Ісуса, а тим більше способу, в який вона буде сповнена. Луці тут належить симпатична розповідь про навернення Закхея та притча про міни (тогочасна грошова одиниця), що являється переробленою версією притчі про таланти (Мт 25,14-30).

5. Остання частина прилюдного життя, в Єрусалимі (Лк 19,29–21,38). Останні дні життя Ісуса включають у собі його месіанський в’їзд до Єрусалиму, із захопленим прийняттям з боку народу та ворожим ставленням з боку начальників народу. Під кінець своєї місії Ісус провіщає жахливе зруйнування Єрусалиму та його храму, що буде знаком кінця світу. Але навіть якщо світ перейде, Христові слова не перейдуть (Лк 21,33): вони залишаться у силі назавжди і для всіх. Кінець світу стане свідком його другого приходу з великою могутністю і славою.

6. Страсті, смерть і воскресіння (Лк 22–24). У цій частині Лука також зібрав деякі епізоди, які вийшли з-під уваги іншим євангелистам: кривавий піт в Оливному саду, висміювання з боку Ірода, зустріч із жінками по дорозі на Голготу, покаяння доброго розбійника на хресті з Ісусовою обітницею і, вкінці, прекрасний епізод, описаний з надзвичайним хистом, в якому Ісус з’являється своїм двом учням по дорозі до Емаусу. У цьому епізоді легко можна зауважити «катехитичний» намір Луки: на практиці Ісуса можна зустріти у звіщеному і поясненому Божому слові й у любові, яка приймає й ділить з ближнім свою гостинність і свій хліб.

Третє євангеліє завершується коротким натяком на вознесіння Ісуса та на повернення апостолів до Єрусалиму, в очікування Святого Духа. Але це очікування залишає розповідь відкритою, і, в дійсності, вона продовжиться в Діяннях, прив’язуючись до епізоду Ісусового вознесіння. Цей епізод, разом із його останніми повчаннями, становить ніби шарнір між цими двома книгами.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка