Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка41/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

Головні характеристики євангелія від Йоана


а) Ми вже казали, що Йоан супонує знання синоптичних євангелій й намагається пригадати те, що може нам дати ще повніший і глибший образ Ісуса та його служби. У певному значенні можна сказати, що Йоан доповнює перші три євангелії. Адже:

— лише від Йоана ми могли дізнатися про тривалість прилюдної діяльності Ісуса; згадуючи про три святкування Пасхи (Йо 2,13; 6,4; 13,1), він вказує, що вона мала тривати понад два роки;

— лише від Йоана ми знаємо, що Ісус, як, зрештою, кожен інший практикуючий єврей, кілька разів приходив до Єрусалиму з нагоди більших релігійних торжеств (Йо 2,13; 5,1; 7,10; 12,12);

— і ще від Йоана ми знаємо, що в Єрусалимі і в Юдеї Ісус перебував і проповідував довший час. Отож, він прийшов до Єрусалиму не лише єдиний раз з нагоди останньої Пасхи перед страстями. Й справді, неможливо було б зрозуміти, щоб лише декілька днів перебування у столиці могло викликати таку велику ненависть до Ісуса, щоб його було засуджено на смерть. Зрештою, синоптичні євангелії допускають, що Ісус проповідував і чинив чуда також і в Юдеї та в Єрусалимі, і що він там був знаний (пор., наприклад, Мр 11,2-3; 14,13-16; Лк 4,44 і 7,17, де говориться про «всю Юдею»; Лк 10,38-42, де згадується про сім’ю товаришів Ісуса, яка мешкала у Витанії, недалеко від Єрусалиму; й насамперед Мт 23,37нн і Лк 13,34нн, що супонують наполегливу проповідь Ісуса у столиці).



б) Незважаючи на те, що Йоан не пише лише з тією ціллю, щоб доповнити синоптиків, його євангеліє доповнює і поглиблює їх, головно у тому, що відноситься до особи Ісуса.

Насамперед, до його промов, що є спрямовані до того, щоб об’явити, ким є Ісус. Можна сказати, що вони збираються навколо семи визначень себе самого, які пропонує Ісус (Йо 6,35; 8,12; 10,7; 10,11; 11,25; 14,6; 15,1). Але в кожному такому визначенні завжди знаходиться підстава, задля якої Ісус є тим, що говорить про себе: правдивий Син Бога, того Бога, якого ніхто ніколи не бачив і якого об’явив лише його єдинородний Син (Йо 1,18).

Усі Ісусові промови в четвертому євангелієві, як прилюдні промови, так і приватні розмови, якщо ми їх так можемо назвати, — становлять об’явлення, ким він є. Не існує жодної згадки про норми для практичного життя, що були зібрані синоптичною традицією. Для всіх цих Ісусових слів Йоан намагається висвітлити їхню основу; вони мають вартість, тому що Ісус — це єдинородний Син Отця, воплочене Слово Боже. Всі ті приписи, що зібрали синоптики, можна прийняти лиш «після» того, як зробилося фундаментальний вибір віри в особу Ісус, і лише після цього вибору вони мають якесь значення.

Йоан бачить, як в кожному його жесті та в кожному його слові виявляється Божий «Син», божественна особа Ісуса. Й оскільки ціль, задля якої Син Божий жив серед нас, прийнявши таку саму як наша людську природу, була та, щоб наново привести людей зі собою до Отця, то й кожен його людський жест виявляє те, чим він є, й головно те, чим він є для людей, для кожного з нас. Все це підтверджують тих декілька чуд, про які розповідається у четвертому євангелію. Ці чуда не є лише виявами милосердної доброти Ісуса до тих, хто страждає; вони навіть не є лише знаками його месіанства та його оздоровчої сили, але в першу чергу образом, символом того, що він прийшов, щоб діяти в людині, символом того, чим він хоче бути для людини.

Йоан вибирає серед чуд та слів Ісуса лише найважливіше, те, що є тісно пов’язане з найглибшими бажаннями і найнеобхіднішими потребами людини: життя, свобода, світло, хліб, вода і т. д., тобто речі безпосередні, конкретні, над якими з більшою чи меншою тривогою б’ється кожна людина будь-якого часу і будь-якої культури.

Ісус не заперечує вартості цих речей. Але, окрім того, що вони являють собою для теперішнього життя, вони є ще й символами глибших, духовніших і в рівній мірі необхідних потреб, які перевищують матеріальне життя. Й Ісус представляє себе як того, хто єдиний може їх задовольнити і вповні їх здійснити.



в) В Йоана Ісус наголошує не так на любові до ближнього взагалі, як на єдності та на братній любові між самими його послідовниками. Не йдеться тут про те, щоб зробити з християнської спільноти якесь замкнене у собі гетто, що не цікавиться вимогами «тих, що назовні». Така поведінка була б зовсім не християнською й противилась би тій любові, якою «Бог так полюбив світ [тобто ціле людство], що Сина свого Єдинородного дав» за нього (Йо 3,16). Йоан ставить наголос на словах Ісуса, які говорять про братню любов принаймні з двох важливих рацій.

Любов для Йоана являється не лише заповіддю Ісуса, вона є Божим даром, а й навіть участю в інтимному житті самого Бога. Остання частина священичої молитви Ісуса (Йо 17,20-26) веде мову про інтимну злуку, в якій любов Отця обіймає Сина та всіх тих, хто повірив у нього і полюбив його. Лише у цьому «обороті» можна впровадити у практику любов у її найповнішому виявленні (Йо 16,27); саме у цій вповні отриманій і вповні дарованій любові полягає вічне життя та щастя. У тому, хто не приймає любові Отця через віру в Сина, не може існувати цієї повної любові, тому що бракує глибокої злуки життя (Йо 17,3; 3,35-36). Бог продовжує любити світ, і те саме повинні робити послідовники Ісуса, щоб усі увійшли у цей оборот любові.

З іншої сторони, Йоан наголошує на братній любові між послідовниками Ісуса, тому що із цього всі пізнають, що вони є його учнями (Йо 13,35). Завдяки їхній єдності, реалізованій любов’ю і в любові Ісуса, світ пізнає, що Ісус — це посланець Отця (Йо 17,21), тобто побачить, зможе сконстатувати, що існує новий спосіб життя, не такий, як він його розуміє і здійснює, який полягає в егоїстичній гонитві за достатками, за владою, за задоволенням, забуваючи про сумління та про добро братів.

Любов християн між собою — це не просто моральний обов’язок, але насамперед участь у Божій любові і вияв нового життя. Вона є єдиним доказом правдивості віри, про що говорить сам Ісус: «З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13,35); не якісь розумні книжки, але життя спільноти у відносинах між її членами виявляє всю любов, якою Бог її полюбив в Ісусі Христі.

Йоан подає найкраще пояснення слів Ісуса про братню любов між його послідовниками, пишучи своє перше послання (пор., наприклад, 1Йо 4,7-10): Бог полюбив світ не лише на словах, але дарував свого Сина; Ісус полюбив не лише на словах, але дарував себе самого аж до повної жертви собою. Тому братня любов повинна бути так само конкретною, вона повинна виявлятися у ділах (пор. 1Йо 3,17; 4,20-21). Хто каже, що любить Бога, але не любить ближнього, — це просто вульгарний брехун, так само, як і хто каже, що знає його, але не зберігає його заповідей (1Йо 2,4), які зводяться до єдиної заповіді, про яку говорить Йоан.

Цим вченням про любов Йоан закликає кожного християнина, кожну спільноту та цілу Церкву до їхнього найбільшого обов’язку, обов’язку свідчити перед світом про прихід до людей безконечної Божої любові в Ісусі Христі. В будь-якому часі, хто називає себе послідовником Ісуса, повинен чутися зобов’язаним до цього свідчення, щоб не бути брехуном: це буде гріхом, який матиме не лише особисті наслідки, але й наслідки для усього світу, що буде позбавлений того свідчення, якого він так потребує.



г) Присутність Божого Сина у світі мусить викликати переворот у сумлінні людей. У відношенні до нього та до його слова не існує жодного заперечення чи застереження. Його мається прийняти без застережень, цілковитою вірою; жодні звичаї, ментальність чи наука не можуть становити для цього якусь трудність, навіть закон Мойсея. Й зрозуміла річ, що вимоги та поведінка Ісуса спричинюють кризу сумління у кожному, хто його слухає, хто з ним зустрічається. Адже будь-яка зустріч може бути або повним прийняттям, здійсненим з вірою та любов’ю; замішанням, як у Никодима; глухою і непереборною ворожістю тих, хто не має жодного наміру зректися власних думок, власних інтересів, власного способу життя, і неправдиво пояснює кожен вчинок Ісуса та намагається виправдати свою поведінку глупими претекстами, напр., скрупульозним зберіганням суботи, так ніби воно становило б якесь обмеження для Божого діяння.

Таким чином присутність Ісуса у світі стає великим судовим процесом, який він чинить над світом, тим часом, як світ думає, що робить його над ним (Йо 3,19): Ісуса звинувачується, потім арештовується, засуджується і розпинається. Але все це з однієї сторони виявляє найглибші наміри його ворогів супроти Бога, а з іншої здійснює Божий план спасіння всіх віруючих: із зернини пшениці, похованої у землі, виросте новий повний колосок; пастир вмирає і так спасає овець!

Ісус прийшов для того, щоб був вчинений цей суд (Йо 9,37), тобто це розрізнення не між праведниками і грішниками, адже всі є грішними і всі повинні «відродитися», щоб увійти у царство Боже (Йо 3,5), але між віруючими і невіруючими, між тими, що приймають, і тими, що відкидають Бога, який об’являє себе в особі свого Сина. Для Йоана не має великої ваги страшний суд наприкінці світу. Набагато важливішим для кожної людини є те, що відбувається у кожній миті її життя, кожного разу, як вона повинна вибрати між тим, чи перебувати з Христом, а чи стати проти нього, між тим, чи по-справжньому вірити, тобто вірити у своєму житті і ділах, у Божого Сина, а чи відкинути його. Година засудження Ісуса (Йо 12,31) — це насправді година засудження світу, тобто всіх тих, хто ворожо до нього наставлений, засудження диявольської сили (князя цього світу), якої він є, в кінцевому результаті, видимим виявленням.

У цій оптиці треба зауважити, що у четвертому євангелієві противників Ісуса звичайно називається «юдеями», навіть коли Ісус знаходиться в Галилеї (пор. Йо 6,41.52). Йоан писав наприкінці першого століття, коли юдейський народ у своїй більшості був розсіяний, і Церква вже не мала чого боятися від юдеїв.

Таке Йоанове настоювання послаблює історичне значення слова «юдеї», надаючи йому символічного значення: юдеї стають образом усіх противників Ісуса, як таких; це є ті, що не дають доступу світлові, що нарікають, що не хочуть його прийняти у будь-якому часі і будь-якому місці.

д) Йоанове євангеліє виглядає крайнє персоналістичним і майже індивідуалістичним: кожен повинен зробити власний вибір перед Христом. Це є правда, але це ще не все.

Йоан живе у Церкві і пише для вірних, які формують Церкву. Перші три глави книги Одкровення містять у собі сім листів, адресованих сімом церковним спільнотам Малої Азії. Й безсумнівно, він не міг ігнорувати дійсності Церкви та того, що у ній сповнюється, адже саме у Церкві циркулює божественне життя, принесене воплоченим Словом.

Насправді Церква є присутня у євангелієві Йоана, так само як присутні основні обряди, в яких встановлюється зустріч з Христом, «дорогою, правдою та життям» (Йо 14,6). Роздумування над життям Ісуса спонукало улюбленого учня вибрати ті чуда та слова, які не лише означували б, ким є Божий Син для людини, але й які вказували б також, як те, що чиниться у Церкві, походить від життя Ісуса, через що чини святих Тайн являються продовженням спасительних діл Ісуса. Це він є великою Тайною, через яку до віруючого приходить божественне життя.

У світлі життя Церкви, яке ми знаємо насамперед з книги Діянь та з Павлових послань, Йоан зауважує у вчинках та у словах Ісуса характер провіщення святих Тайн. У 3-ій главі знаходимо катехизу про хрищення; чуда оздоровлення паралітика (Йо 5) та сліпородженого (Йо 9) містять у собі, відповідно, науку про хрищення, як вилікування та як просвічення людини; 6-а глава — це довга і багата катехиза про євхаристію, яка, можливо, є присутня навіть у знакові весілля в Кані (в чудесний спосіб дароване Ісусом вино); кров і вода, які виходять із проколеного боку Ісуса, — це ще один натяк на хрищення та на євхаристію (Йо 19,36), що роблять вірних учасниками смерті і воскресіння Христа. Це не юдейські обряди очищення (пор. Йо 2,6; 3,25) звільняють людину від гріха, але Ісусове слово (Йо 15,3) і дана апостолам влада, разом з даром Святого Духа, у вечір Пасхи (Йо 20,22-23).

Йоан, наочний свідок життя Ісуса і життя первісної Церкви, відкриває у євангельських сценах, закарбованих у його пам’яті, такі аспекти, що відразу ще не були об’явилися для його розуму (пор. Йо 7,39), й відкриває у ділах Церкви продовження спасительних діл Христа.

Коли говориться про святі Тайни, то обов’язково говоритиметься про Церкву як органічну спільноту. У Йоана також Церква є присутня у своїх видимих складниках й у своїй невидимій дійсності. Так само, як і в синоптиків, ми бачимо, як навколо Ісуса формується група учнів, які згодом стануть апостолами (Йо 1,35-51); тут згадується зміна імені Симона, який відтепер буде називатися Кифою. Наприкінці євангелія цей Симон отримає завдання пасти Божий народ (Йо 21,15-17), входячи в роль доброго пастиря.

Образ пастиря і стада, присутній і в синоптичній традиції (Мт 18,12-14; Лк 15,3-7), сягає своїм корінням до Старого Завіту (пор. Пс 23; Єр 23,1-6; Єз 34,11-31). Стадо, яке Петро повинен пасти, тобто має завдання ним провадити, — це новий Божий народ, Церква.

В Йоана знаходимо ще один образ, також взятий з біблійної традиції (пор. Іс 5,1-7; Пс 80,9-12), який зображає найглибший аспект природи Церкви: образ виноградини і галузок (Йо 15,1-7). Це є, так би мовити, Йоанова версія Павлової доктрини про Церкву як тіло Христове. Також Йоан, окрім видимої структури Церкви, «бачить», що її правдиву природу становить інтимна, життєва злука вірних з Христом, що є єдиною дорогою, через яку відбувається зустріч з Богом, що породжує в людині різні добрі плоди. Але ця інтимна злука не може відбутися поза тим видимим організмом, в якому повторюються спасительні вчинки Христа, воплоченого Слова, великої Тайни, дарованої Богом світові.



е) Четверте євангеліє найгостріше проникає у сумління кожного й найбільше заставляє задуматися. Краще від всіх інших воно дає відчути, що перед присутністю Сина Божого, який став чоловіком, кожен повинен зайняти якусь позицію, байдужість є неможлива: «Хто не вірує, – той уже засуджений» (Йо 3,18), адже вічне життя є пов’язане з вірою в Ісуса (Йо 20,31), й не вірити — це рівнозначно, що відкинути життя і засудити себе на вічну смерть.

Тому євангеліє Йоана завжди має драматичний тон, чи, точніше, тон великого судового процесу, на якому на карту поставлено «все». Йоан представляє Ісуса як Божого об’явителя, тому що він є його Сином, як свідка Невидимого, тому що він бачив те, про що говорить (Йо 1,18; 3,11-13.32), й він описує стіну упереджень, безвір’я і ворожості, які його оточують.

Кожен, хто прийняв його без упереджень і з відкритою душею дійшов до віри, побачив в Ісусі славу Божого Сина (Йо 1,14). Діла і слова Ісуса представляються як діла і слова Божого Сина, повного благодаті і правди. Але щоб «бачити», потрібно вірити. Йоан описує свій досвід, просвічений вірою в Ісуса, яка вчинила зрозумілими його діла. Наприкінці свого євангелія він записує одне слово Ісуса, що є звернене також і до всіх вірних. Показуючись невірному Томі Ісус каже: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йо 20,29). Саме цим блаженством віри завершується розповідь про Ісуса, яку Йоан розпочав своїм прекрасним прологом; і це є те саме блаженство, яке Лука записує на початку своєї розповіді і яке є звернене Єлисаветою до Марії: «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк 1,45).

Між цими двома блаженствами віри сповнюється все те, про що Новий Завіт звіщає, і що очікує на єдину адекватну відповідь, а саме, на відповідь віри.

Підсумовуюча схема

1. 1,1-18: Пролог: Боже Слово, світло і життя людей перед і після свого воплочення.

2. 1,19–12,50: Ісус об’являє себе як Месія і Син Божий юдейському народові.

а) 1,19–4,54: Зустрічі Ісуса з першими учнями та з деякими репрезентативними персонажами тогочасного юдейського суспільства (з Никодимом, членом синедріону і законовчителем, зі самаритянкою, що визнає єретичну віру, з цісарським урядовцем - поганином);

б) 5,1–12,50: Зустрічі Ісуса з масами юдеїв, що перетворюються у ворожі сутички, незважаючи на всі «знаки» (оздоровлення паралітика, хворого від тридцяти років, помноження хлібів, оздоровлення сліпородженого та воскресіння Лазаря).

3. 13,1–21,25: Ісус повністю об’являє себе своїм учням.



а) 13,1–17,26: Остання вечеря, прощальне слово до учнів, зосереджене на темі віри і любові, молитва Ісуса до Отця;

б) 18,1–20,31: Страсті, смерть і воскресіння;

в) 21,1-25: Додаток: остання поява Воскреслого і звіщення Петрові його місії у Церкві.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка