Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка44/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

Структура і зміст Одкровення


Дана книга представляється як «об’явлення» (по-грецьки αποκαλυπσις) Ісуса Христа, дане Йоанові. Йоан адресує свій твір сімом Церквам чи християнським спільнотам Малої Азії. По всій ймовірності це число «сім», яке часто повторюватиметься у нашій книзі, також тут має символічне значення, вказуючи на повноту Церков. Отож, це об’явлення стосується до цілої Церкви.

Кидається в очі у пролозі (Од 1,1-8) особливе визначення Ісуса як «того, хто єсть і хто був і хто приходить», в якому підкреслено його божество і факт його другого приходу на землю (Од 1,4-8).

Досить важко визначити точну схему цієї книги. Однак треба якусь вибрати, щоб керуватися нею при читанні і не залишитися зовсім розгубленими серед її сторінок. На основі того, що на наш погляд сам автор підказує, пропонуємо ось цю синтетичну схему:

Підсумовуюча схема

1. 1,1-8: Пролог.

2. 1,9–3,22: Листи до сімох Церков.

3. 4,1–22,5: Книга видінь

а) гл. 4–11: Перша серія видінь:

5,1–8,5: Книга семи печатей;

8,6–11,18: Сім сурем;

б) гл. 12–21: Друга серія видінь:

12,1–15,4: Чуда і погрози на небі;

15,5–20,15: Сім чаш і перемога Христа;

21,1–22,5: Небесний Єрусалим.

4. 22,6-21: Епілог.

Листи до семи Церков (Од 1,9–3,22)


Стишки Од 1,9-20 описують обставини, в яких Йоан отримав небесні видіння, що містяться у книзі. На початку апостол бачить самого Христа, названого «Сином чоловічим», як у книзі Даниїла (Дан 7,13). Як говорилося, це був улюблений титул Ісуса, коли він говорив про себе під час своєї прилюдної діяльності.

Стишок Од 1,19 натякає на перший поділ книги: «Тож напиши... що є, і що має настати після цього». Те, «що є», відноситься до стану речей у Церквах, для яких призначена книга, в часі видіння Йоана й, отож, включає в собі адресовані їм листи (Од 2–3); те, «що має настати після цього» — це те, що буде описане в подальшому ході книги (Од 4,1–22,5).

Листи до семи Церков зредаговані за однорідною схемою та термінологією. Господь Ісус підтримує, хвалить і дорікає, відповідно до необхідностей, й закликає вірних до витривалості у боротьбі проти всього того, що може віддалити від віри і від плідного християнського життя, обіцяючи переможцям вічну нагороду, виражену під різними символами.

Книга видінь (Од 4–22)


У 4-ій главі починається ряд видінь, які стосуються до усієї Церкви у її цілісності та у її історичному положенні аж до кінця віків.

Виглядає, що цю книгу треба було б поділити на дві великі частини, Од 4–11 і 12–22, задля того факту, що дві серії видінь є пов’язані з двома небесними книгами (Од 5,1 і 10,2.8-11), в яких міститься те, що пророк побачить і повинен буде написати. Згідно зі стилем та способом думання, властивими для апокаліптичних книг, призначення світу бачилося як вже наперед встановлене Богом й написане у небесних книгах.

Отож, йдеться про образ, що намагається передати думку, що все те, що мусить статися у світі, і насамперед те, що відноситься до Церкви, є провіденціальним чином кероване й проваджене Богом, згідно з мудрістю, яка може бути далекою від нашого способу думання, але яка досконало знає, що вона робить і яка веде усе до наперед встановленого кінця.

В тому часі, коли Йоан писав Одкровення, Церква вже перейшла була через першу важку сутичку з вороже наставленими до її науки і до самого її існування силами, сутичку з юдейським світом, в якому вона народилася й почала розвиватися. Апостольські Діяння і послання Павла свідчать нам про цю ворожість, яка підтверджує ті уривки з євангелій, в який Ісус провіщав терпіння і переслідування (пор. Мт 10,17-23). Крім цього, Церква перейшла ще одну сутичку з ворожими силами в першому переслідуванні Нерона. Тогочасна світова потуга вже один раз накинулася була на беззахисне й маленьке стадо Христа. І ось знаходимось в часі ще одного переслідування, ще важчого, ширшого і жорстокішого від попереднього, — переслідування Домісіяна.

Перше випробовування було перейдене; більше того, юдейський світ зазнав краху в 70-му році. Ісусові пророцтва (пор. Лк 19,41-46; 21,20-24) про руїну Єрусалиму в трагічний спосіб здійснилися. Суд над Єрусалимом і над юдейською державою, що повставали проти Божої Церкви, вже був виконаний.

Друге випробовування, переслідування Нерона, також не знищило, але укріпило Церкву.

Й теперішнє переслідування, так само, як і попередні, не знищать новий Божий народ. Воскреслий Христос — це непереможна сила, проти якої не матимуть успіху лютування земних потуг.

Частини книги видінь є ніби поляризовані навколо відносин між Церквою і юдаїзмом (перша частина) та між Церквою і поганським світом, репрезентованим тогочасною потугою Риму (друга частина).


а) Перша серія видінь (Од 4–11)


Ця серія видінь обіймає у собі історію, бачену з точки зору Божого суду над юдейським світом, який не хотів прийняти Ісуса, Агнця, пожертвуваного за його спасіння, і який бореться проти послідовників Ісуса, переслідує і вбиває їх. Те, що відноситься до юдейського світу, міститься в книзі, замкненій сімома печатями.

Видіння Йоана починаються спогляданням неба, на якому сидить Бог, як цар всесвіту, оточений слугами, міністрами та іншими достойниками. Зауважмо, як Йоан уникає будь-якого опису Бога: це є сяяння світла. Всі ті, що знаходяться перед Божим престолом, складають йому честь і поклоніння, ніби в якомусь грандіозному літургійному торжестві. Двадцять чотири старці, можливо, вказують на класи священиків, які чергувалися у літургійній службі в єрусалимському храмі, або просто загалом на великі постаті зі Старого Завіту. Чотири «живі істоти», подібні до тих, яких бачив Єзекиїл (Єз 1) репрезентують все те, що лиш найбільш подивугідного існує в сотвореному світі (найсильніші серед диких, домашніх і літаючих тварин та людина, чудо сотвореного світу завдяки її розумові) в акті поклоніння Творцеві і Господові всесвіту.



Книга семи печатей (Од 5,1–8,5). Але увагу привертає до себе запечатана книга (Од 5,1), з якої лише Агнець, що є також левом від племені Юди і паростком Давида, може зняти печаті. Це означає, що доля юдейського світу знаходиться в руках Ісуса Христа, відкупителя і судді. З появою Агнця знову починаються акти поклоніння, після яких слідує відкриття печатей: перші чотири приводять на сцену чотирьох вершників, які представляють війни, винищення, голод та смерть, якими буде знищена Палестина. Далі йде видіння мучеників, кров яких кличе за помстою до Бога, та видіння загального перевороту всесвіту.

Сьома печать повинна буде започаткувати на землі здійснення того, що було об’явлено при відкритті попередніх печатей; але ще перед тим Йоан бачить, як послідовників Ісуса позначається особливою печаттю, яка вказує на їхню приналежність Богові. Вони є новим Ізраїлем. Ці «попечатані», що походять з племен стародавнього Ізраїля, разом з незлічимою масою людей, які походять з усіх мов, народів і націй, становлять остаточний Божий народ (Од 7,9), що його пророк бачить вже прославленим у небі після «великого горя» (Од 7,14), тобто після переслідування, яке вони витривало і терпеливо винесли за ім’я Ісуса.



Сім сурем (Од 8,6–11,18). Відкриття сьомої печаті з півгодинною тишею на небі — це вказівка на закінчення підготовки до того, що має статися на землі й на нетерпеливе очікування старту.

Виконання покарання супроводжується трубленням семи сурем: перші чотири вдаряють по неживих елементах, інші ж три безпосередньо стосуються до людей (каяття і розпач, війна і винищення).

Перед звуком сьомої сурми, яка сповістить кінцевий тріумф Бога над людськими і диявольськими силами, які боролися проти Ісуса та його послідовників (Од 11,15-18), пророк бачить пророка надзвичайної величини, який тримає в руці розвернений сувій, який вже не має печатей. Йоан повинен буде «з’їсти» його (пор. той самий досвід в Єз 2,9–3,3), тобто засвоїти його зміст, щоб передати ще одну серію пророцтв після звуку сьомої сурми (Од 10,8-11).

Але перед цим звуком пророк повинен сповнити ще одну символічну дію: зміряти храм (Од 11,1-2). Спосіб мовлення тут вказує на Єрусалимський храм, і значення мало б бути ось це: найсвятіша частина храму представляла все найвище, чим лиш володів Ізраїль, адже це був обраний Богом осідок на мешкання ще від епохи Давида, й здійснений Соломоном; але найцінніша частина, в духовному значенні, з того, чим володів Ізраїль, тобто його релігійна спадщина, не пропадає з катастрофою і розсіянням єврейського народу, адже її переймає і зберігає Церква Ісуса Христа. Значення цієї символічної дії, однак, може ще означати, що Церква, представлена як храм, можливо й буде винищена у своєму зовнішньому апараті, у своїй організації, але їй завжди вдасться зберегти свою спадщину віри і любові до Ісуса, незважаючи на всі старання її ворогів.

До цього дадуть свій вклад «два свідки», що збережуть живою віру і любов між вірними (Од 11,3-6). Ідентифікація цих двох персонажів також є дуже сумнівною. Дехто вважає, що це мали б бути апостоли Петро і Павло, символи пастирської і учительської харизми Церкви, які були вбиті, але завжди продовжують жити і діяти у Божому народі. Інші, мабуть більш правдоподібно, думають, що тут йдеться про більш загальні символи: у Церкві завжди існуватимуть героїчні мученики за віру, і їхнє евентуальне вбивство в різних переслідуваннях не знищить їхній рід, адже вони приходитимуть все нові і нові.

Час їхньої діяльності (1260 днів) також має символічне значення. Він відповідає 42-ом місяцям, тобто трьом з половиною рокам — половині семи, числові повноти. Це означає, що час випробовування є обмежений, так само, як і влада ворогів Церкви, які не зможуть її знищити.

І вкінці трубить сьома сурма. Все закінчилось: прийшов час блаженної вічності для всіх Божих слуг, тобто всіх мешканців раю, й час остаточного покарання переслідувачів: за все це святі прославляють Бога і дякують йому (Од 11,15-18).

б) Друга серія видінь (Од 12–21)


Ця друга серія ніби розпочинає все з початку, описуючи життя Церкви на світі з точки зору її боротьби із Сатаною, Антихристом та його союзниками. Тут текст дає прогледіти більш безпосередні вказівки на конкретну ситуацію в Церкві в тому часі, коли Йоан писав книгу Одкровення.

Однак ця ситуація стає моделлю більше чи менше подібних становищ, в які попадатиме Церква у всіх часах, головно наприкінці часів, коли Сатана матиме змогу виявити проти неї всю свою жахливу і жорстоку силу.

Останній стишок 11-ої глави являється переходом від першої до другої серії видінь: видіння кивоту завіту, символу Божого бажання приєднати до себе людей, становить рацію для завершення описаної у попередніх видіннях драми і являється запевненням щасливого завершення нової серії подій, яку пророк починає розповідати. Все набирає свого значення, якщо пам’ятати, що Бог не сотворив людини, щоб покинути її на землі, але сотворив її, щоб могти їй дати саме своє вічне життя і щастя. Задля цього він увійшов у спілкування з нею, щоб об’явитися їй й заключити з нею союз, спершу обмежений до одного народу в Старому Завіті, а згодом відновлений і поширений на всіх людей через діяння Христа. Будучи вірним цьому остаточному союзові, Бог чуває над Церквою в подіях її земного життя, запевнюючи її про кінцеву перемогу.

Чуда і погрози на небі (Од 12,1–15,4). Після цієї прелюдії пророк описує в 12-ій, найславнішій і найвідомішій главі книги, найглибший корінь боротьби між Церквою та її ворогами. Жінка, зодягнена у сонце, що приводить на світ дитину, яку переноситься на небо до Божого престолу, заключає у собі подвійну дійсність: вона вказує на матір Ісуса та на Церкву, матір послідовників Ісуса. Марія — це найдосконаліший, ніби дзеркальний образ Церкви, що народжує Божих дітей духовним чином: вона є матір’ю і дівою, як і мати Ісуса.

Церква, переслідувана драконом, Сатаною, втікає на пустиню, так само, як і Божий народ, звільнений від переслідування фараона, і в пустині вона здійснює зустріч і близькість з Богом, так само, як пророки, в часі, в якому вона повинна жити на цій землі («1260 днів»).

Друге небесне видіння пояснює, що Сатана — це не є якесь начало зла, якийсь злий бог поряд з Богом добрим; він був одним з ангелів, одною із створених Богом істот, але він насмілився повстати проти нього, ставлячи себе на одному рівні із ним, і зазнав поразки, разом зі своїми послідовниками, від Михаїла (ім’я якого значить «хто як Бог?»), що очолював вірних Богові ангелів. Цей спокусник започаткував боротьбу проти Бога на землі. Не маючи змоги знищити Церкву як таку, тобто діло Христа, він намагається віддалити від неї якнайбільшу кількість людей. Для досягнення цієї цілі він послуговується людськими потугами, над якими він в скритий спосіб панує і ними керує. Це є два звірі 13-ої глави, з яких перший символізує політичну силу (репрезентовану в часі Йоана пануванням Риму та його імператорами, зокрема Доміціяном), а другий представляє як релігійні ідеології, які забруднюють і перекручують правду євангелія, так і ідолопоклонство взагалі, що знаходиться на послугах у політичної влади.

Перший звір виходить із моря, адже через море поширювалося і здійснювалося володіння Риму над прибережними зонами Середземного моря; другий виникає із землі, тобто зі середини Малої Азії, звідки походили ідеології і культи, які загрожували чистоті віри тих Церков, до яких було адресоване Одкровення. Ще послання до Колосян звертала увагу на ці небезпеки. Цей другий звір є також образом фальшивих пророків, провіщених Ісусом (Мт 24,24), які мали чинити надзвичайні речі і ввести у блуд багатьох людей.

Одна дуже цікава для нас і типова для апокаліптичного літературного жанру річ — це число першого звіра: «666» (Од 13,18). Над чим числом багато-хто згриз собі зуби, намагаючись відкрити, якому імені воно відповідає. Це мав би бути результат цифрового значення букв, які відповідають імені звіря. Спершу думалося про Нерона, але кожна епоха знаходила собі якесь ім’я, яке могло відповідати числові 666 (під час останнього світового конфлікту дехто відкрив, що навіть шість літер в імені Гітлера, могли дати такий результат). Але всі ці намагання і їхні результати є даремними, якщо бажається встановити якусь конкретну особу, яка представляла би цього звіря (Од 13).

Якщо ці два звірі є союзниками Сатани, Церква має по своїй стороні Агнця, жертву і переможця, главу тих, хто вірить і є переконаний, що кінцева перемога може належати лише йому. Вони є тими, хто жив як «дівиці», тобто, говорячи символічною мовою, тими, хто зберіг незмінною передану апостолами і Церквою віру, хто не дав себе заразити фальшивими доктринами, хто не дав себе обманути ідолопоклонством, що звичайно вважалося невірністю і перелюбством (Од 14,1-5), оскільки воно було зрадою союзу з Богом.

Тоді три ангели звіщають годину остаточного суду, погрожуючи Божим гнівом всім послідовникам звіря, тим часом як видіння суду виявляють блаженний спокій праведних та появу Сина чоловічого, який посилає своїх ангелів на «жнива», тобто на знищення безбожних (Од 14,6-20).

І ось ще одне небесне видіння, з масами спасенних, які йдуть за Агнцем: пісня Мойсея (пор. Вих 15) пригадує про звільнення євреїв, образу відкуплених Христом (Од 15,1-5).



Сім чаш і перемога Христа (Од 15,6–20,15). Після цього видіння Божий гнів нечуваним чином спалахує на землі. Сім ангелів символічно виливають її із семи чаш. Ці кари — це прелюдія до знищення звіря і пекельного дракона (Од 16).

Тут виходить на сцену Вавилонія. Також і це ім’я є символічним, воно вказує на місто Рим, резиденцію імперської влади, що повстала проти Церкви. Імперський поганський Рим є призначений на руїну і знищення. Її зветься також «великою блудницею» (Од 17,1), яка є точкою зустрічі всіх ідолопоклонницьких релігій та всіх збочень, пов’язаних із цими релігіями; вона «впилася кров’ю святих» (Од 17,6), стільки вона її пролила. Пояснивши це видіння (Од 17,7-18), пророк чує провіщення падіння великого міста і плач тих (царів, купців і моряків), добробут, багатство і сила яких була пов’язана із ним (Од 18,21-24).

Падіння Вавилонії вказує на перше велике відвоювання зі сторони Бога, якого проголошується переможцем, тим часом як Церква вже може підготовлюватися як молода до свого вічного весілля з Агнцем (Од 19,1-16; пор. Еф 5,25-27).

Після падіння Вавилонії в безперестанному ритмі наступають інші перемоги: царі і союзники Вавилонії зазнають поразки від Агнця, який тут представлений як непереможний воїн на бойовому коні. Звіря разом з усіма його меншими послідовниками винищено, і хижі птахи пожирають їхні тіла. Також дракона зводиться до стану нерухомості і безсилля (Од 19,17-21).

Здавалося б, що ми вже знаходимось в кінці світу, а Йоан, натомість, говорить про тисячу років, в яких пекельного дракона зведено до безсилля, і Христос царює зі своїми вірними на землі (Од 20,1-6). Після цього періоду Сатана знову буде звільнений й намагатиметься організувати останній відчайдушний реванш, який завершиться остаточною поразкою та вічною мукою у вогненному морі, в яке будуть скинені також всі ті, чиє ім’я не є написане у книзі життя (Од 20,7-15). Таємничу, якщо так можна сказати, 20-у главу треба розуміти згідно з тим способом мислення, з яким була написана ця книга. Числові вказівки мають символічне, а не реальне значення. Отож, тисяча років вказують на увесь час Церкви, що, укріплена перемогою Христа та його захистом, сповнює свою місію впродовж століть. Перше воскресіння, про яке тут говориться, — це духовне воскресіння хрищення і благодаті, перша смерть — це фізична смерть тіла, тим часом як друге воскресіння — це воскресіння тіла наприкінці світу, а друга смерть — це остаточне засудження безбожних на вічне прокляття.

Але по всій ймовірності автор намагався також дуже загальним чином символізувати життя Церкви, яка, перейшовши через криваву лють переслідувачів, матиме змогу жити і утверджуватися у світі у відносному спокою, тим часом як наприкінці часів її очікує ще останній напад сил зла, зібраних в коаліцію для останньої спроби знищити її.



Небесний Єрусалим (Од 21,1–22,5). Останні дві глави містять у собі райське видіння вічного миру і щастя відкуплених Христом-Агнцем. Йоанові бракує відповідних слів і термінів порівняння, щоб висловити те, що він у ньому бачив: для безмежжя, величі, розкоші та краси небесного Єрусалиму не існує нічого подібного на цій землі.

У цьому останньому видінні автор збирає докупи основні мотиви усього об’явлення: первісний рай, остаточно віднайдений; досконала єдність з Богом, для якої храм був лиш більше непотрібним символом; остаточне одруження між Христом та Церквою, його непорочною нареченою без жодної плями чи зморшки, мрія стародавніх пророків (Осії, Єремії, Єзекиїла, Пісні Пісень), які зрозуміли були, що відносини союзу з Богом мали бути відносинами вічної і нерозривної любові; святе місто Єрусалим, житло Бога та його дітей, місце миру і безпеки.

Кінцева мета шляху, по якому Церква прямує впродовж століть, є описана у цих останніх двох главах Одкровення. Всі докази лиш оживляють певність, що ця мета буде досягнута, і радість за це, яку Бог тепер дає своїм вірним, — це лиш блідий відблиск. Тому Наречена не перестає благати про прихід свого Господа: «Прийди, Господи Ісусе!» (Од 22,20).

Епілог (Од 22,6-21)


Епілог — це ніби печатка гарантії на все те, що міститься у книзі. Гарантії від самого Ісуса, який стверджує, що це «одкровення», тобто це об’явлення походить від нього (Од 22,16), та від Йоана, який запевняє, що він вірно описав все те, що бачив, й погрожує кожному, хто спробує щось додати чи відкинути із цієї книги. Йоан ще один раз чує зітхання цілої Церкви, одухотвореної Святим Духом, яка благає про останній прихід Ісуса, який остаточно покладе кінець цьому світові і започаткує новий світ, світ остаточний, вічний.

Це Наречена бажає близькості й інтимності зі своїм Нареченим, згідно висловленого пророками та Піснею Пісень образу. Ці відносини мали свою початкову точку лише у Божій любові (Втор 7,7-8) і в ній вони матимуть своє вічне сповнення.

До цього бажання Йоан додає і своє власне, та завершує свою книгу й одночасно ціле об’явлення побажанням того, що уможливить здійснення цього бажання, тобто благодаті Господа Ісуса.

Ми не можемо завершити нашого «введення» до Божої Книги, представленого у двох томах цієї серії, не запросивши ще один раз до щоденного принаймні короткого читання Біблії, й насамперед Нового Завіту, в якому більш безпосередньо ми маємо змогу зустрітися з Ісусом Христом: «Господи, це ж у тебе – слова життя вічного!» (Йо 6,68). Будь-яке інше слово, яке не узгоджується зі словом Ісуса, достовірно нам переданим його Церквою, не заслуговує на назву правди, оскільки воно не вказує на дорогу, що приводить до життя.



Лише Ісус Христос є назавжди і для всіх «дорогою, правдою і життям» (Йо 14,6).


1 Пор. A. Girlanda, Antico Testamento. Iniziazione biblica, Edizioni Paoline, Cinisello Balsamo 1992.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка