Введення до Біблії Переклад Павла Смука



Сторінка6/44
Дата конвертації13.04.2017
Розмір3.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

3
МЕСІАНСЬКІ очікування
в часах Ісуса


Воскресіння Ісуса стає для його перших послідовників ніби потужнім прожектором, який просвічує їхній розум, даючи їм зрозуміти його особу та вчинене ним діло; вони їх поступово відкриють та глибше зрозуміють, як це видно із текстів Нового Завіту, зокрема із титулів, які в них надані Ісусові. Деякі з них були йому надані ще під час його земного життя, але лише після воскресіння їх зрозумілося у їхньому правдивому значенні.

Застосування до Ісуса певних титулів, що має свій корінь у Старому Завіті, — це одне з перших виявлень нового способу його читання, «християнського читання»: Ісуса називається святим Божим, слугою Божим, пророком, сином Давида, Сином Божим, Господом, Спасителем; сам він називає себе Сином Чоловічим. Всі ці слова виражають ті дійсності, якими Ізраїль жив впродовж століть; вони були пов’язані з його надзвичайною історією, з його очікуваннями і надіями.

Християнська спільнота живе новою дійсністю Ісуса воскреслого, висловлюючи свідомість, що вона є правдивим Ізраїлем, для якого починають здійснюватися Божі обітниці, навіть у наданні цих титулів, що в Ісусі з Назарету знаходять своє повне значення.

Хрищення Ісуса


Апостольська проповідь звіщала, що месіанські часи почалися з хрищенням Ісуса, яке знаходиться в контексті діяльності Йоана Христителя, згідно з первісною схемою (пор. Ді 1,21-22; 10,37). Цей епізод — це ніби «перехрестя» для тих титулів, які надаються Ісусові.

Євангелії розповідають, що при хрищенні Ісуса «відкрилися небеса», натякаючи на Іс 63,19. Цей давній пророк благав у своїй молитві Бога, щоб він відновив давні чуда, чуда того великого звільнення, коли він «Дух свій Святий вклав посеред свого народу» (Іс 63,11-14) і через цього Духа привів його до місця відпочинку, до обіцяної землі.

Дух, що сходить тепер на Ісуса, здійснює ті оракули, що провіщали його присутність в потомкові Давида, ідеальному цареві, про якого говорив Ісая (Іс 11,1нн) та в слузі Йгвг (Іс 42,1нн; 61,1нн).

Дух посвячує Ісуса (Ді 10,38) на царя, пророка та слугу Божого, щоб він міг здійснити свою важку місію звіщення та встановлення його царства. Ісуса охоплює Божий Дух і Божа сила, яких Лука відразу представляє в дії (Лк 4,14).

«Голос» із неба потверджує та пояснює це сходження Духа: «Ти єси Син мій улюблений, у тобі моє уподобання» (Мр 1,11). Ці слова нагадують слова псалмів (Пс 2,7; 89,28) та Ісаї (Іс 42,1), які проголошують Боже синівство царя з роду Давида і слуги Йгвг.

Отож, хрищення представляє для Ісуса момент, в якому Отець кличе його до того, щоб він розпочав свою місію, так само як найбільші пророки були покликані у видінні до своєї місії (пор. Іс 6; Єз 1–3).

Апостольська проповідь вбачала у хрищенні Ісуса прототип християнського хрищення, момент, в якому отримується Духа, який чинить нас Божими дітьми, й тому хрищений може звертатися до Бога іменем Отець (Рм 8,15-17), так само, як і Ісус.

«Вид голубиний», про який говорять євангелії — це був символ Духа Божого, згідно з тогочасною юдейською символікою.


Очікування Ізраїля


Після хрищення Ісус розпочинає свою проповідь, звіщаючи, що час сповнився, і що царство Боже близько (пор. Мр 1,15).

Подібні слова були ніби звуком труби, що примушувала душу Ізраїля здригнутися. Чи це не прийшов Божий Посланець, очікуваний Месія, який повинен був врятувати долю стільки часу упокореного вибраного народу?



Месія: що означає це слово, яким так часто супроводиться ім’я Ісуса? Це є пасивний дієприкметник, іноді вживаний в якості іменника, що походить від єврейського дієслова, яке значить «помазувати олією». Це слово має завжди релігійне значення і застосовується лише до тих осіб, яких «посвячується» шляхом помазання.

Звичайно в Старому Завіті помазання зустрічається при церемонії коронування царя (пор. Пс 89,21; 1Сам 9,16; 16,3; 1Цар 1,34-35); також у відношенні до пророка Єлисея говориться про помазання (1Цар 19,16), і так само у відношенні до первосвященика Арона (Лев 8,12). Але в загальновживаній мові Месія, тобто Помазаний по антономазії, це був цар, потомок Давида.

В часах Ісуса вже віддавна потомки царського роду стали звичайними громадянами; та все ж таки надія на те, що хтось із роду Давида повинен був врятувати долю Божого народу, була як ніколи живою, й слово Месія вказувало на того Давидового потомка, якого з нетерпінням очікувалося, хоч і не думалося більше про матеріальне помазання олією.

Зрештою, вже наприкінці вавилонського заслання, яке тривало від 586 до 538 р. до Хр., слово «помазаний» втратило своє матеріальне значення та вказувало на особу, якій Бог доручав сповнення якоїсь надзвичайної місії. Так Кира, перського царя, який звільнив євреїв із заслання, дозволяючи їм повернутися на батьківщину, зветься «Божим помазаником» (Іс 45,1), незважаючи на те, що він був поганином. Це духовне значення є ще яснішим в Іс 61,1, де говориться про доручені Богом завдання його Посланцеві, який буде «помазаний» Божим Духом, тобто матиме Божу святість і силу для того, щоб здійснити свою місію. Слово Месія, перекладене на грецьку мову як Χρυστος, звідки воно перейшло до наших модерних мов, — це титул, яким звичайно супроводжується ім’я Ісуса: Ісус Христос.

Однак Ісус викликав здивування у всіх. Якщо в його часі в Ізраїлі очікування Божого Посланця, Месії, було надзвичайно живим, то це очікування було переважно зосереджене на матеріальних аспектах месіанського часу, якого пророки описали яскравими фарбами. Месія, син Давида, потомок великого ізраїльського царя, повинен був відновити та перевищити тріумф, славу і добробут Давидового царства, а в першу чергу повинен був вивільнити Ізраїля з-під важкого ярма римлян.

Адже в часах Ісуса Палестина була...пороховою вежею. Хто б із будь-якої причини не збунтувався проти римської влади та ставив себе поза законом, відразу знаходив фанатичних послідовників, які вітали його як Визволителя, Месію. В цьому часі було багато спроб повстань, придушених в крові римськими легіонами (про два із них згадується в Ді 5,36-37).

Через духовний та універсальний характер місії Ісуса, йому не було легко представляти себе як Месію в соціальному і політичному кліматі того середовища. І в дійсності, він ніколи не представляє ані не називає себе цим титулом. Метод Ісуса полягав у тому, щоб діяти і проповідувати, спонукуючи своїх співвітчизників до слухання та до прийняття його слова. Він сповнив свою місію і при різних нагодах вказав на її цілі (пор. євангельські тексти, що починаються фразою: «Я прийшов, щоб...», напр., Мр 2,17; Йо 10,10), вдаючись також до текстів Старого Завіту, в яких наголошувалося на духовному відновленні та на визволенні від гріха; крім цього він розвіяв ще у самому зародку будь-який занадто людський та зосереджений на його особі ентузіазм, будь-яку політично-націоналістичну інтерпретацію його місії.

Після чудотворного помноження хліба зголоднілий натовп запитує себе, чи Ісус не є «Той, хто повинен прийти». Це чудо було доказом того, що Ісус володів божественною всемогутністю, яка була ясним знаком його місії. Треба було прилюдно проголосити його царем, щоб таким чином увесь Ізраїль пішов за ним, слухаючись його наказів. Запал доходить до того, що цей натовп задумує взагалі навіть насильно взяти Ісуса та проголосити його царем (Йо 6,14-15).

Наївна спроба дати Ісусові скиптр та корону не має успіхів, тому що він не дозволяє на це і відходить на самоту; його царство не є із цього світу і не має нічого спільного з політичною владою. На наступний день у Капернаумській синагозі, пояснюючи значення сповненого день перед тим чуда, Ісус рішучо згасить ентузіазм насиченого чудесно помноженим хлібом народу, так що вони розчаруються і відійдуть від нього (Йо 6,60-71).

У своїй першій проповіді Ісус звіщає царство Боже, тобто панування Бога в першу чергу всередині людини, у її сумлінні. Згодом він глибше пояснить, зокрема у порівняннях та притчах, у чому полягає те царство. І поступово він виявить, що саме він є засновником і головою цього царства та що він має всю силу, щоб його встановити. Але найважчою річчю для Ісуса завжди залишиться дати зрозуміти народові та самим його учням суть своєї місії.

Після деякого часу від початку прилюдного життя Ісус повертається до свого містечка, Назарету, мешканці якого вже чули, з яким подивом та захопленням розповідалося про цього їхнього теслю. Ісус приходить в суботу, у святковий для євреїв день, та приймає участь у релігійній відправі в синагозі. Коли приходить час на читання, начальник синагоги спонтанно подає Ісусові сувій, в якому містилися пророцтва Ісаї.

Ісус читає один короткий уривок, в якому говориться про обіцяного Месію, про чуда, які він повинен був чинити, та про «добру новину», яку він мав звіщати бідним і пригнобленим (Іс 61,1). Тоді він додає: «Сьогодні збулось це писання у вухах ваших», даючи ясно зрозуміти, що провіщений Ісаєю Месія — це саме він (Лк 4,14нн). Але назаретяни не вірять: вони знали занадто добре цього... Месію: «Чи ж він не син Йосифа?»... Марко, розповідаючи про цей самий епізод (Мр 6,1-6), наводить подібні вислови: «Хіба ж він не тесля, син Марії?».

В дійсності, між євреями було поширене переконання, що Месія повинен був прийти несподівано, і ніхто не повинен був знати, звідки він з’явився (Йо 7,25-27).

Але тут важливим є в першу чергу зауважити, яким чином Ісус вдається до слів Ісаї, вказуючи на свою місію. Коли Йоан Христитель послав із в’язниці своїх учнів, щоб запитати в Ісуса, чи він справді був Месією, він також відповів словами, взятими з Ісаї (Мт 11,4-6; пор. Іс 35,5; 61,1).

Як бачиться, вдаючись в першу чергу до Писань, Ісус намагався спонукати своїх сучасників до переосмислення свого поняття про Божого Посланця, оскільки їхні очікування були зосереджені виключно на образі Месії-царя, потомка Давида. Ісус звертає увагу на інші тексти, які представляють Божого Посланця в іншому світлі й під іншими образами, які повинні доповнити образ царя з роду Давида. Цього останнього образу не відкидається, але він мусить перейти процес очищення він тих матеріальних та націоналістичних елементів, які на ньому нашарувалися.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

Схожі:

Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМ.Є. Салтиков-Щедрін. Переклад з російської мови. Історія одного міста. К79р.=50грн
Степан Руданський. 1,2,3 том(3 книги). Співи, листи, переклад "Іліади". Пісні, приказки, байки, співи. К73р.=100грн
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМіжнародного хорового конкурсу імені Павла Муравського
Другий Міжнародний хоровий конкурс імені Павла Муравського проводиться в селі Дмитрашківка Піщанського району Вінницької області...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconР. П. Зорівчак Художній текст є надзвичайно складною структурою. А художній переклад це двоаспектний процес, який знаходиться під впливом численних перемінних факторів, зокрема питання, чи повинен переклад орієнту
Він – у нових умовах – повинен бути на передньому плані турботи про культуру, про ментальність народу, про мову
Введення до Біблії Переклад Павла Смука icon«Їм судилася доля генієв». Павло Тичина. Альбер Камю. Біографія і творчість
Унаочнення: портрети Павла Тичини та Генріх Гейне, збірки творів, мультимедійні презентації «Життєвий шлях Павла Тичини» та «Там,...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconКраса І музика поезії Павла Тичини 27 січня 2016 року
Миколи Леонтовича, перетворивши ІІ на хор – студію, де викладав всесвітню історію музики. Музична обдарованість Тичини не могла не...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПро павла штепу та його книгу
Журавков В. В. Про павла штепу та його книгу «Українець І москвин: дві протилежності». Електронна версія. Серія «державність україни:...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВ пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
Шейх Ахмед Дідат вирішив вивчати англійську Біблії все різні видання навіть арабською мовами
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни " Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Практика перекладу з англійської мови" для студентів спеціальності 020303 "Переклад"
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconПоетична спадщина Г. Сковороди. Сад Божественних пісень
Біблії на літературно-естетичні погляди письменника, розкрити красу «божественних пісень» І співзвучність думок поета нашому часові;...
Введення до Біблії Переклад Павла Смука iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка
Філософія серця Василя Сухомлинського: бібліогр антологія /скл. Л. Нехайчик; ред. Л. Трошина; відп за вип. Є. Гнатів. – Прилуки:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка