В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності



Скачати 461,6 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації29.05.2017
Розмір461,6 Kb.
  1   2   3




Сумчани в колі Грушевського : тези доповідей та повідомлень наукових краєзнавчих діалогів, присвячених 150-річчю від дня народження М. С. Грушевського (1866-1934) / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. О. М. Малиш. – Суми, 2016. – 23 с.

На обкладинці: фотографія у слобожанському місті Суми на підтримку Української Центральної Ради, 1917 р.

Портретна галерея видатних сум’ян: В. Юркевич, М. Василенко, О. Олесь, В. Кричевський, О. Лазаревський, М. Макаренко, О. Греків, Є. Онацький, П. Зайцев, М. Сумцов, Г. Нарбут, М. Рудинський



В’ячеслав Артюх
ЗНАЧЕННЯ СТАТТІ ГРУШЕВСЬКОГО
«ЗВИЧАЙНА СХЕМА «РУССКОЇ» ІСТОРІЇ…»


ДЛЯ ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
Сучасники називали Михайла Грушевського «батьком української нації». І якщо за цією метафорою криється якесь автентичне значення, то воно повинно стосуватися, в першу чергу, реалізації основних ідей, названої в заголовку праці. Повна назва цієї статті, що її М. Грушевський написав у 1903 і опублікував у 1904 році: «Звичайна схема «русскої» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства». Основні її ідеї він почав зреалізовувати уже в своїй багатотомній «Історії України-Руси» (перший том – 1898) та «Очерке истории украинского народа» (1904).

У цій праці він деконструює усталену схему російської історії, що легітимізувала імперські реалії ХІХ століття і за якою «вона починається з передісторії Східної Європи… потім мова йде про розселення слов’ян, про сформування Київської держави; історія її доводиться до другої половини ХІІ в., потім переходить до В. кн. Володимирського, від нього – в XIV віці – до кн. Московського, слідиться історія Московської держави, потім Імперії» [2, с. 298]. Але насправді «Володимиро-московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені, і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, напр., до відносин Римської держави до її гальських провінцій, а не преємства двох періодів у політичнім і культурнім житті Франції» [2, с. 299]. Отже, доба Київської Русі не є ланкою власне російської історії. Але на думку Грушевського ніякої «общєрусской» історії бути не може, тому, що ніколи не було ніякої «общєрусской» народності. А були і є росіяни (великороси), українці і білоруси. Тому російська історія повинна розпочинатися з історії Володимирського удільного князівства, тобто з ХІІ століття. А ось періодами української історії є й історія раннього слов’янства на наших землях, й історія Русі (Руси-України). Повна схема української історії у Грушевського така: біля витоків – анти (які вважалися на той час слов’янськими племенами), далі – період Київської Русі, який переходить у Галицько-Волинський (а не у Володимиро-московський як у «общєрусской»). Потім іде Литовсько-Польська доба. За нею – доба Козаччини. Ну і потім (цього в статті немає) – Російсько-Австрійський період, в межах якого у ХІХ столітті і виникає феномен українського національного Відродження. В основу такої періодизації великий історик кладе історію народу (а не факту державності чи правлячої династії Рюриковичів), який проживав на цих землях і цей народ зараз називається українським. Або як він писав ще раніше: «Народ, маса народня… і єсть, і повинний бути альфою і омегою історичної розвідки. Він – із своїми ідеалами й змаганнями, з своєю боротьбою, поспіхами і помилками – єсть єдиний герой історії» [1, с. 149]. Головне, що історія цього народу на цій території – безперервна. І етнонім тут – не головне. На різних історичних етапах він називався по-різному: антами, русинами, козако-руським народом, малоросами, «хохлами», українцями. Але всі ці самоназви лише засвідчують розвиток у часі одного й того самого народу.

Таким чином, Грушевський, по-перше, усамостійнив історію України, відділивши її від імперської «общєрусской» історії, у складі якої вона подавалася лише як регіональна «малорусская»; по-друге, сконструював образ безперервної тяглості українського історичного процесу через темпоральні трансформації категорії «народу»; по-третє, на противагу романтичному образу козацьких першовитоків українського народу Грушевський «заглибив» українську історію в києворуські часи і навіть далі. Тут варто нагадати, що до складових такого виду колективної ідентичності як національна входить і усвідомлення її представниками своєї єдності в часі, а це і є національна історія. Отже, виходить так, що, ставши складовою української національної свідомості, історіографічні ідеї Грушевського «працювали» на трансформацію української етнографічної маси в модерну політичну націю.
Використана література


  1. Грушевський М. Вступний виклад з історії Руси, виголошений у Львівському університеті 30 вересня 1894 р. / Записки Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Т. 4. – Львів, 1894. – С. 140–150.

  2. Грушевський М. Звичайна схема «русскої» історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства // Статьи по славяноведению : сб. Российской императорской академии наук. Вып. І. – Санкт-Петербург, 1904. – С. 298–304.




Валерій Власенко
МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ І СУМЩИНА
З нагоди 150-літнього ювілею видатного українського історика, академіка, державного діяча Михайла Грушевського посилився інтерес літераторів, істориків, краєзнавців не тільки до вивчення біографії, громадсько-політичної діяльності та наукової спадщини вченого, але і до його студій історії окремих регіонів України, зокрема Сумщини. Наша мета – окреслити коло науковців і митців – уродженців Сумщини, з якими листувався вчений, зокрема щодо історії краю та розбудови української незалежної держави.

По-перше, це наукові праці вченого про наш край, його уродженців або жителів. У багатотомній «Історії України-Руси» відображені події, що відбувалися на території Сумщини у середні віки. Безпосередньо подіям у нашому краї присвячена його монографія «Чернігівщина і Сіверщина в українській історії».

По-друге, М. Грушевський – автор низки історичних портретів – нарисів про уродженців Сумщини. Йдеться про князя Михайла Глинського, наказного гетьмана Павла Полуботка, письменника Пантелеймона Куліша. Михайло Сергійович написав некрологи на смерть етнографа Пелагеї Литвинової-Бартош й історика Олександра Лазаревського, рецензії на твори істориків О. Лазаревського, членів ВУАН Миколи Максимейка та Миколи Василенка, діаріуш генерального підскарбія Якова Маркевича, літературознавчу статтю «Поезія Олеся» про творчість Олександра Олеся (Кандиби) та працю щодо інтерпретації «Слова о полку Ігоревім».

По-третє, серед адресатів і кореспондентів Михайла Сергійовича було чимало наших земляків. Серед них:

- історик О. Лазаревський (1 лист за 1895 р.);

- етнограф Микола Сумцов (14 листів), прадід якого оселився у с. Боромля на Тростянеччині і куди часто навідувався майбутній професор Харківського університету;

- історик права, майбутній другий президент ВУАН Микола Василенко (більше 80 листів за 1895-1927 рр.);

- археолог, мистецтвознавець Микола Макаренко (3 листи за 1905, 1907, 1914 рр.);

- археолог, мистецтвознавець, засновник Полтавського краєзнавчого музею, завідувач відділу Інституту археології АН УРСР Михайло Рудинський (1 лист за 1896 р.);

- шевченкознавець Павло Зайцев (3 листи за 1913 р.);

- художник Василь Кричевський (5 листів за 1908, 1912 рр.);

- художник-графік, ілюстратор Георгій Нарбут (декілька листів).

По-четверте, до М. Грушевського писали члени Українського гуртка вихованців Глухівського учительського інституту (1907 р.) та сумський міський голова Василь Литягін щодо заснування Сумського народного університету (1917 р.).

По-п’яте, Михайло Сергійович як голова Української Центральної Ради (УЦР) залучив уродженців Сумщини до розбудови українських державних інституцій та виготовлення державних символів.

Так, М. Грушевський був ініціатором створення та членом спеціальної комісії з розробки державного герба України. Її головою став член УЦР, директор канцелярії Генерального секретаріату освіти П. Зайцев, членами – Г. Нарбут, Василь і Георгій Кричевські.

У листопаді 1917 р. генерал Олександр Греків, перебуваючи у Києві у справі передислокації українізованих частин російської армії, зустрівся із головою УЦР і погодився здійснити ліквідацію Київського військового округу й очолити Київський гарнізон. У грудні 1917 р. до складу 2-ї Сердюцької дивізії, якою командував О. Греків, увійшло декілька полків, в тому числі полк імені М. Грушевського. Згодом генерал став заступником військового міністра УНР. У 1920 р. на еміграції обидва жили у Відні.

У 1917 р. М. Грушевський запропонував Євгену Онацькому посаду секретаря голови УЦР. Згодом уродженець Глухова став членом УЦР, її секретаріату та Малої ради УЦР. Брав безпосередню участь у підготовці текстів універсалів УЦР. В еміграції видав книгу «М. Грушевський – чесність з народом» та написав некролог «Пам’яті Великого українця», що був надрукований на сторінках паризького часопису «Українське слово» (1934).

У 1917 р. уродженець с. Самотоївка на Краснопільщині, випускник юридичного факультету Петербурзького університету, колишній член Товариства українських поступовців Іван Мірний був обраний членом УЦР. Згодом виконував обов’язки Генерального писаря. Брав участь у написанні тексту ІV Універсалу УЦР. «Закон про національно-територіальну автономію» від 22 січня 1918 р. підписали М. Грушевський, І. Мірний та Є. Онацький.

М. Грушевський був ініціатором обрання до складу УЦР кадета М. Василенка. Дружні стосунки з головою УЦР мав її член, товариш (заступник) генерального секретаря земельних справ, колишній агроном у маєтку Янків Ріг П. Харитоненка, майбутній міністр закордонних справ УНР Кость Мацієвич. Він хоча і народився на Київщині, проте неодноразово бував на Сумщині, працював тут.

По-шосте, перебуваючи в еміграції в Австрії, М. Грушевський підтримував дружні стосунки з уродженцями і жителями нашого краю. З його ініціативи у Відні відкрилися Український вільний університет та Інститут громадознавства (соціологічний інститут). Спочатку інститут очолював М. Грушевський, а після переїзду до Праги – М. Шаповал. В інституті працював уродженець Охтирки, економіст, кооператор, професор кількох вищих шкіл Сергій Бородаєвський.

7 березня 1924 р. Грушевський назавжди повернувся в Україну. Майже вся еміграція засудила цей крок вченого. Серед небагатьох, хто з розумінням поставився до цього, був К. Мацієвич. У травні 1924 р. на сторінках Бюлетеню пресового бюро Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії він опублікував заяву, в якій, зокрема, було сказано: «М. Грушевський взяв нині на свої старі плечі дуже тяжке і відповідальне завдання – служити національній культурі в головному огнищі цієї культури – в Українській Академії Наук».

Дружні стосунки у Відні у Михайла Сергійовича склалися із Олександром Олесем. В архівах зберіглося близько 40 листів із дореволюційного часу та близько 20 листів періоду еміграції. Обидва були засновниками Українського вільного університету у Відні. Під час голоду 1921-1923 рр. М. Грушевський сприяв наданню допомоги матері і сестрам О. Олеся, які тоді жили у Сумах та Юнаківці. Саме про це йдеться у поданих нижче листах М. Грушевського до О. Олеся.


Лист 1

11 листопада 1922 р. Баден.

Дорогий Олександр Іванович!

Мені трохи совісно, що Ви надаєте таке значення моїй скромній участи в організації В[ашого] ювілею, про котру Ви мабуть дістали докладні. Не маючи змоги приїздити часто до Відня, я війшов тільки до ширшого комітету, але як заявив – рад зробити, що в моїх силах, тому просив би Вас написати мені довірочно і зовсім щиро, що Ви бажали б від сього. В дебатах було піднесено, що оголошувати яку-небудь складку для Вас було б і безвиглядно – супроти того, що йдуть складки на революцію в Галичині і на голодних на Україні, – і навіть ніяково. Отже, що в такім разі крім чисто моральної маніфестації?

Вірі Антоновні наша київська колегія передала одну і другу посилку АРА. Коли ваші не виїдуть, се можна повторяти, Київська колегія власне поставила питання про регулярну поміч декому, і В[ашу] сім’ю можна включити в сю категорію, котра, очевидно, не буде многочисленна.

Від М[арії] С[ильвестрівни] і Кулюні Вам привіти!



Щиро відданий Вам М. Г.

Лист 2

28 листопада 1922 р. Баден


Дорогий Олександр Іванович!

В зв’язку з ювілеєм може б організувати відси значнішу посилку АРА для Вашої рідні в Юнаківці? Може б се положити на Штефана? Послати на його ім’я, обов’язавши його переправити? Я ще не говорив ні з ким, хочу знати Вашу гадку. Як далеко Юнаківка від Харкова? і від найближчого міста?



Інтересне, що пишете про часопись [Андрія] Ніковського. Звідки це запізнали? Чи просять Вас? Напишіть, що знаєте. Від моїх щирі привіти!

М. Г.


Секретарю написав, щоб послав Вам копії.

Лист 3

[Кінець грудня 1922 р.] Баден


Що ж се Ви хоруєте, дорогий Олекса Іванович? В нинішніх умовах се «роскошь непозволительная»!

Щодо посилок Ваших позвольте спитати все-таки, чи не скорше буде послати Чечелеві, щоб він переслав до Сум? Коли ні, то пошлеться до Сум. Я хочу так: з початку я постараюсь, щоб послали з Львова; потім поставлю се питання у нас. Віра Антоновна, як знаєте, дістає від нашої Київської колегії.

Щиро вітаємо, просимо не хорувати!

М. Г.
Лист 4

25 грудня 1922 р. Баден

Вибачте, дорогий Олександр Іванович, за мою щирість – вона виявляє тільки мої глибокі симпатії і поважання до Вас як до людини і поета, котрі я заховував досі незмінно і хочу заховати до кінця мого життя.



Ви все-таки забули мені написать, чи посилку АРА направити на Суми, чи на адресу Чечеля для переправки. Напишіть якнайскорше. Також подайте точну адресу Вашої дружини. Очевидно, Ви залишили надії на її виїзд, отже треба постаратись, що[б] вона там не голодала голодувала. Київські наші уповажнені уповноважені не забувають про неї (особисто вона піддержує, бачу, зв’язки з Анною Серг[іївною], котра дуже енергійно там працює) – але незалежно від того я хотів би зі Львова їй попросить кілька посилок.

Ваш щиро відданий М. Г.

Пишіть на Baden в Wien, Schlossgasse, 4 – так скорше доходить.



Лист 5

17 січня 1923 р. Відень

Дорогий Олександр Іванович!

Проф[есор] С[тудинський] відписав, що він в сих днях пошле В[ашій] сестрі посилку АРА. Я просив також післати послати В[ашій] дружині, але вона чи не виїхала вже. Що до того віддавання під суд кооператорів, то я думав, що Вам оповість Сірий, який краще знає сю справу, ніж я, але він ще й досі не поїхав до Берліна. Я не був на засіданню засіданні, коли берлінський лист обговорювавсь, але знаю, що було рішено відписати загально-прихильно (хоч «по существу» справа будила більше сумнівів, ніж надій). Я пам’ятаю, що підписував відповідь, і секретар свідчить, що вона була післана послана, має росписку розписку; може в Берліні її десь положили під сукно.

Наші привіти Вам!

Ваш М. Г.


Лист 6

5 лютого 1923 р. Відень

Ну се справді неабиякий успіх, дорогий Олександр Іванович, коли Ваших таки випустили! Я, правду сказавши, не сподівався сього! Видко, що Вами таки дорожать. Що ж до мене, то ніяких пропозицій, про котрі питаєте, мені не роблять, і взагалі я не маю вже давно ніяких зносин з сими сферами, не тільки безпосередніх, а навіть і посередніх. Союз наш післав послав останній транспорт обуви, одежі etc. 16.XI через Міжнародній Червоний хрест в адресу Українського Червоного хреста, й І. І. Холодний, член головної Управи Укр[аїнського] Черв[оного] хреста, се одинока скільки-небудь «прикосновенна» людина, з котрою Союз ще має зносини – поки не дійде до наших уповажнених уповноважених сей транспорт. Поведеннє Поведення сфер з нашим Союзом (в справі посилки книг etc.) цілком відбило у мене всяку охоту до яких-небудь зносин з ними. Не можна їм вірити.



Ми живемо тихенько. Кулюня була вхопила гріп грип і дуже стрівожила стривожила нас, тепер їй краще. Я дописую II том своєї «Історії укр[аїнської] літератури», над котрою працював останніх 1,5 роки.

Коли приїде Віра Антоновна й Олег, сердечно привитайте привітайте їх від нас!



Ваш М. Г.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconМихайла грушевського
М. С. Грушевського, який проголосив народження нової Європейської держави Української Народної республіки, І першим президентом якої...
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconСлайд №1 Формування національної ідентичності учнівської молоді засобами краєзнавчої роботи

В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconВ᾿ячеслав Чорновіл – творець української Незалежності /до 80-річчя від дня народження В᾿
В᾿ячеслав Чорновіл – творець української Незалежності : до 80-річчя від дня народження В᾿ячеслава Чорновола : біобібліографічний...
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconУкладач: Артюх Наталія Олександрівна, учитель української мови та літератури Полтавської гімназії №33, Рецензенти
Укладач: Артюх Наталія Олександрівна, учитель української мови та літератури Полтавської гімназії №33
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconКозацький чинник
Робота виконана у відділі зарубіжних джерел з історії України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського...
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconІм. М. С. Грушевського нан україни
Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського нан україни утворене розпорядженням...
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconОфіційне привітання Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття»
Шановні учасники круглого столу «Західна та східна столиці України: у пошуках української ідентичності ХХІ століття», що його проводить...
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconАктуальність. Однією з важливих цілей навчання історії в школі є формування історичного мислення
Тема досвіду: Візуальні джерела як засоби формування інформаційної компетенції на уроках історії
В’ячеслав Артюх значення статті грушевського «звичайна схема «русскої» історії…» для формування української ідентичності iconФормування національно-патріотичних почуттів учнів на уроках української мови та літератури шляхом упровадження сучасних педагогічних технологій Актуальність обраної теми
Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка