Я вибрала долю собі сама



Скачати 135.83 Kb.
Дата конвертації17.04.2017
Розмір135.83 Kb.

Я вибрала долю собі сама....

(поч. з вірша «Доля»)


Приснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Мільйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільйони.

Дехто щастя своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасують дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя смутне,

душею покликала очі.

-Ти все одно не візьмеш мене,

сказала вона неохоче.

-А може, візьму?

-Ти собі затям, -

сказала воно суворо. –

За мене треба платити життям,

а я принесу тобі горе.

-То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?

Чи варта такої плати?

-Поезія – рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

Вед 1. Народилася Л.К. 19 березня 1930 р. в м.Ржищеві,що розташоване за 80 км. униз по Дніпру від Києва. Всього 6 років прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилося у її пам’яті.

Своєрідний дух прадавнини випав над цими високими берегами Дніпра.

Сам Ржищів був свідком багатовікової боротьби українського народу за волю. Він пам’ятав народні повстання під проводом Павлюка, Остряниці, Скидана. Місто не раз споряджало своїх воїнів у походи Богдана Хмельницького.

Вед 2. Про все це допитливій дівчинці розповідав батько. А знав він навдивовижу багато. Працюючи вчителем у школі, був здатний викладати мало не всі предмети. Знав 12 іноземних мов, що свідчить про його видатні здібності. Можливо, аура старовини, якою був оповитий Ржищів, і сприяла зародженню майбутнього вміння Л.К. слухати «голос віків», була джерелом, корінням, що держить у житті, дає сили для польоту.
Летять на землю груші, як з рогаток.

Б’є в тамбурини осені горіх.

Сади, омиті музикою згадок.

Ковтають пил міжселищних доріг.

В старім гнізді танцюють лелечатка,

І одірвавши ніжки від землі,

Немов малі русалоньки, дівчатка

гойдаються в зеленому гіллі.


Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?

цим осокорам вже по двісті літ

Із катапульти гойдалки малої ж

колись я звідки вилетіла в світ.


Ось я зійду з наждачного перону

у цей зелений, цей черлений вир

Сидить просмолена ворона в

береті сонця набакир.


Стара дзвіниця й досі ловить гави.

Танцює ціп на житньому току.

Ну що мені магнолії,агави?

Я поцілую мальву у щоку.


Вед 1.Коли дівчинці було 6 років, сім»я переїхала до Києва. Тут у їх помешкання увірвалася біда – забрали батька на цілих 10 років. Назвали «ворогом народу». За те, що був українським інтелігентом, що багато знав і розумів. Таких людей тодішня влада не любила, завжди підозрювала у прихованій нелояльності, і якщо не знищувала фізично, то висилала у сибірські концтабори. Цей біль разом з любов’ю до батька живе у серці поетеси. А ще воно велике неймовірною мудрістю всепрощення.
Вед 2.Серце розривалося від розпачу. Але життя готувало наступне випробування коли Ліні було вже 11 років, розпочалася війна. Довелося пізнати гірку долю біженців. Брели зі своїм нехитрим скарбом грузькими дорогами. Мокли під осіннім дощем у степу. Просилися переночувати у незнайомих людей.
Чужі оселі...Темний отвір хати

Ласкавий блиск жіночої коси

А потім довго будуть запихати

десь на печі дитячі голоси.

Уже сидиш зі жменькою насіння.

Уже привітно блима каганець.

Уже в такому запашному сіні

в твій сон запрігся коник стрибунець!

І ніч глуха. І пес на дворі виє.

І світ кривавий, матінко свята!

Чужа бабуся ковдрою укриє,

своє розкаже, ваше розпита.

І ні копійки ж бо не візьме зроду,

бо що ви, люди, на чужій біді!?

А може, то в душі свого народу

я прихилила голову тоді?


Вед 1. Пережите не могло минути чутливої душі дівчинки. Саме в той страшний час вона почала писати вірші. Ліні було років 13-14, коли вона спробувала вилити свій біль на папері. Ця спроба переросла у захоплення. Таке сильне та серйозне, що стало її долею.
Вед 2.Свою творчу стезю розпочала початківцем у літературній студії. Колишні її учасники й досі пам’ятають тендітну, з розкішним хвилястим волоссям вродливу дівчину. Найбільш проникливі здогадувалися, що вона – діамант, який потребує огранення. Ліна і сама відчувала своє покликання.
Вед 1.«Велика література» для Ліни Костенко розпочалася в Київському педагогічному інституті. Та не легко складалася її доля. Ще змолоду відчула вона бар’єр свого несумісництва з чиновництвом і державним, і літературним, і не змогла, та й не захотіла зраджувати своїм принципам, жити й писати в угоду владі. У 1951 р., пройшовши нелегкий творчий конкурс, стала студенткою Московського літературного інституту ім. О.Горького - єдиного на той час у світі вищого навчального закладу, в якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова.

Вед 2. Служіння поезії! А через неї – Істині, Досконалості і Красі. На це готова була покласти кожен рік, кожен день, кожну мить свого життя. Та виносити свою поезію на суд читача не поспішала, коли видавництво «Молодь» звернулося до молодих українських поетів з проханням подати до книги «Перщовірш» котрийсь зі своїх найперших творів відповідь Ліни Костенко була супер локанічною : «Справа не в тому, коли написаний перший вірш. Справа в тому, коли вперше відчута поезія». І не подала вона до збірки твори далеких шкільних літ. Запропонувала вірш про свій перший вірш і про дитинство при загравах війни.

Мій перший вірш написаний в окопі



Вед 1. Ця жінка завжди була і є сама собою. Ліна Костенко писала, як думала. В перших її збірках «проміння землі», «Вітрила» тільки «вирізблювала» свої питомі образи, тільки пробувала голос, часом несміливо й обережно. Але він виділявся виразністю й несхожістю на інші. А третя збірка «Мандрівка серця» засвідчила, що в українську літературу прийшов справжній митець.
(Спогад О.Пахльовської)
Вед 2.Оксана Пахльовська – дочка поетеси зауважує: «Мамина поезія з самого початку, від перших творів, була бунтом. Бунтом нескореної особистості. Повстанням духу....

В мами є вогонь особистості, домінуюча пристрасть покликання – а відтак і величезна повага до самопожертви, до самовідданості, до імперіативів внутрішньо визначеної професії і характеру.

Основа маминих стосунків і з нами, і зі світом – довіра і надійність.

Абсолютна довіра і абсолютна надійність. Врешті, і поезія її, і біографія говорять про цілісність і кристалічність її кодексу честі....

Вірш «Страшні слова, коли вони мовчать»
Вед 1. У 1962 році збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону. Її твори не виходили окремими виданнями до 1977р. Твори й навіть саме ім’я авторки зникли зі сторінок періодики. Вона не мала змоги видавати своїх книжок. Одна з найяскравіших і творчих особистостей в українській літературі мовби геть зникла з духовного горизонту.
Вед 2. Як же Ліна Костенко сприймала ці удари долі? А вона писала .В шухляду. Це, мабуть, найстрашніше для поета – писати своє слово в німоту вакууму.І який дух треба мати, щоб не зламатися, не озлобитися на весь білий світ, щоб залишитися людиною.

(Пісенька з варіаціями)




Вед 1. І вона працювала. О.Пахльовська згадує: «В найстрашніші періоди, коли все тісніше змикалося круг неї коло переслідувань, цькувань, заборон, - вона писала. Могла зачинитися і написати за одну добу до трьохсот рядків «Марусі Чурай» - роману, що став віховим у творчості Л.К., роману про любовну помсту, про те, як дівчина отруїла свого коханого».
Вед 2. Маруся Чурай! Ціла музика смутку й жалю в цьому імені.

Хто ж вона? Витвір народної фантазії чи історична особа? Ще у 18 ст. в літературі точилися суперечки навколо постаті М.Ч. Одні твердили, що вона історична особа, і приписували їй авторство багатьох популярних пісень, зокрема, таких, як «Ой не ходи,Грицю», «Засвистали козаченьки», «Віють вітри». Інші заперечували і те, і друге. Ці суперечки тривають і нині.


Вед 1.Маруся мала чудовий голос. То був неземний голос, не жіночий і не чоловічий. Це було саме те, що називають ангельським співом. Срібний голос, як дзвін весняних крапель. Прозорий у своїй чистоті і свіжості . Ніби соловейко заливався в саду на радість собі і всьому світові.

(Пісня «Ой у полі вітер віє»)



Вед 2. Маруся жила в пісні і сама була як пісня. Мала чарівну зовнішність. Струнка, як струна, з розкішним, чорним, як смола, волоссям, заплетеним в широку косу до колін. Із такою вродою, маючи від природи життєдайну вдачу, дівчина подобалась місцевим парубкам. Краса Марусі, дивний спів вабили їх. Багато з них шаленіли від кохання без всякої надії на взаємність. Знали ж бо вони,що серце своє, найвищий порив душі віддала вона сину полтавського осавула Бобренка-Григорію Грицю. Вродливий, славний Гриць був людиною дещо слабовольною. Великий вплив на хлопця мала мати,яка й чути не хотіла про одруження сина з Чураїхою. Вона ладила за дружину Грицеві Галю Вишняк, дочку осаула Федора Вишняка , племінницю знаменитого полтавського полковника Мартина Пушкаря. Маруся помстилася Грицеві, напоївши його отруйним зіллям. Суд над дівчиною відбувся 1648 чи 1652 року. На суді Маруся мовчала.

(Сценка)




  • А люди йдуть...

  • А що їм тут цікавого?

  • О Господи, спаси нас од лукавого!

  • До шибениці!? Боже!

  • Ведуть людину чи від неї тінь?

  • Усіх скорбящих Радості. Амінь.

  • Люди! Був же такий звичай

Вед.1 Зробивши М.Ч. головною героїнею свого твору, Л.К. рішуче переписала традиційний образ співанки любовного суму. Вона підняла свою героїню над її власною трагедією. Особиста доля М.Ч. втягується у вир історії.

Вед 2. Три віки ходить М.Ч. по нашій землі, три віки любові вже подарувала дівчина людям. а попереду – вічність і цю вічність подарувала царівні пісень Чураївні невпокоренна Ліна Костенко.

(Пісня «Чураївна»)


Вед 1.Ліна Костенко ще не раз поверталася до суворих глибин національної історії. Проблема історичної пам’яті продовжується у віршованому романі «Берестечко», який побачив світ через 30 років після написання. Роман повертає нас до битви під Берестечком у 1651 році, в якій козацьке військо Б.Х. зазнало нищівної поразки, що стала символом однієї з найбільших національних трагедій. Л.К. виразно, яскраво, глибоко написала про тяжку поразку нашого Гетьмана-Дипломата, Мислителя і Полководця.

Вед 2.З незбагненною достовірністю відтворено стан душі, внутрішній світ і настрої Б.Х. після поразки під Берестечком – у найтрагічніший час його життя. З такою силою і виразністю написано це, що мимоволі ставиш цей твір у ряд найвеличніших шедеврів світової літератури.

(Чи може ми не лицарі були)



Вед 1 Талант в поезії – явище не щоденне. Чекати його доводиться роками, часом десятиріччями. У час, коли в літературі ніби не існувало поетеси: ім’я її було заборонено, вірші не друкувалися, про вихід книжок навіть і не мріялось, люди про неї знали. Переповідали один одному і правду,і вигадки,але знали що вона є. І тоді, коли кострубатий молоток репресій у грубих кошлатих руках розбив на уламки цілісний і чистий кристал української культури 60х.Ліна довго мовчала. Це мовчання вільної задушеної людини. Але продовжувала творити.

Вед 2 І 31 серпня 1970р. до видавництва надійшов рукопис вистражданої поетесою книги «Княжа гора», яка могла стати великого значення етапним явищем української пезії. Ця збірка – свідчення того, що поетеса сама ніби вищає і величнішає заглиблюючись у внутрішній світ, ні перед ким не гнеться, догідливо, не стає на коліна. Коли читаєш ї поезію, серце завмирає і дух перехоплює від такої образності. Так просто і разом з тим так яскраво і глибоко відображає внутрішній світ генія, що випередив свій і людський час, так виразно доносить до нас її душевні страждання і терзання найпростішими словами. Тим хто звинувачував її у надмірності, гордині, вона відповідала: «Це не якась моя велика гординя, а може і гординя великої гіркоти»

Я людей не проситиму сили,

Я нічого в житті не просила

як не просять гранітні схили,

щоб у спеку дощі їх зросили.
Я в людей попрошу тільки віри.

в кожне слово, почуте від мене,

в кожний погляд очей моїх сірих,

в кожну ласку рук нестудених.



Вед.2.Л.К. думала, що більше жодного історичного твору не напише, бо скільки ж можна терпіти цю зневагу до власної історії. Та людина невіддільна від історії землі, на якій жили її предки.26 квітня 1986р. Чорний день в історії України. Боляче відлунює у серці й творчості Л.К. Чорнобильська катастрофа.

Письменниця часто бувала в спустошеній, опаленій смертю тридцятикілометровій зоні, спілкувалася з тими, хто не міг покинути предківську землю. Трагічну долю «аборигенів атомних резервацій». Костенко змалювала в публіцистичних творах, документальному фільмі «Чорнобиль», «Тризна», повісті «Зона відчуження».


Вед 1.Атомний вій опустив бетонні повіки...

Коло окреслив навколо себе страшне.

Чому Звізда Полин упала в наші ріки?

Хто сіяв цю біду і хто її пожне?

Хто нас образив, знівечив, обжер?

Яка орда нам гідність притоптала?

Якщо наука потребує жертв –

чому ж не вас вона перековтала?


Вед 2. Свої страшні потрясіння несподіваних прозрінь Л.К. вклала в уста головного героя повість «Зона відчуження» Андрія:

Монолог Андрія:

«Нарешті після довгої розлуки повернувся в село. Знав, що воно мертве, хати стоять пусткою, кругом розруха. А виявилося, ще страшніше.

Хоч село мертве, а сади цвітуть. І соловейко тьохкає. І хрущі над вишнями гудуть. Якби Шевченко побачив таке, вмер би від горя. Душа пішла з цього села. Тини в бур’янах, як перетлілі ребра. Вулиць нема, все порили дикі кабани, трава поросла тонка, цупка і висока, майже в людський зріст. Сам собі здаюся привидом.

Боюсь заходити в двори. Скрізь обступають руїни, чиєїсь долі. То лялька у вікні сидить, рожева,як дитина. То картузик у траві валяється. Вікна забиті дошками, навхрест і як попало. З дверей стирчать іржаві гвіздки, майже всі двері відчинені, деякі навстіж. Замки з дверей скрізь позабивані, шибки розбиті, подекуди з вікон вмінято навіть рами. Печі обвалилися, стелі відпадали клаптями. Божники порожні, лишилися тільки палички, на яких стояли ікони. Часом старенька мереживна завіска чи зів’ялий од вільгості рушничок. По дворах жовто цвіте чистотіл – чистотіл любить руїну.
Виходить ангел:

-Ось і збулося пророцтво Івана Богослова про звізду полин і про затруєні ріки.

Великих річок у зоні дві – Прип’ять і Уж, а маленьких буліг, кожне село при якійсь воді. Пойма Прип’яті вся в озерцях стоїть.
Андрій:– Стривай звізда полин – це коли сурмить Третій Ангел. А ще ж і Четвертий, і 5-й. Їх же має бути 6. Та ще й 7-й, що вже як він засурмить то «довершиться Божа таємниця».

– Отже, виходить, що все це ще тільки почалося!? А Коли написане це пророцтво? Хто ж він був, той Іван Богослов, з яких своїх часів передбачив звізду полин, з якого свого далеку вказав перстом на Чорнобиль? Яке страждання так обпалило його душу, аж розпеклися спіралі провидництва. І чи одразу його почули, чи тільки через віки.


Вед. 1Андрій не знав, з ким він розмовляє, кого запитує. Він вже звик розмовляти сам із собою і знав, що йому ніхто не відповість.
ПРИРОДА

Л.К. болить, що цей світ сьогодні став таким холодним, пустим, бездуховним. Відомо, що людині може бути тісно у Всесвіті, але не у себе під дахом. Бо справжній дім – це цілий світ.

Небайдужість до всього виявляється в кожній темі, за яку б не бралася поетеса. Читаєш у Л.К. про природу – і серце німіє від захоплення. І слово у неї завжди виважене, гранично точне і водночас якесь свіже, духмяне, немов настояне на травах народної мудрості, духовності. у її поезіях все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатися і меланхолійно роздумувати.

Вірш «Осіннє сонце, дякую за день»


Вед 2.Ліна Костенко – філософ і літописець(мислитель). В кожній темі, за яку б не бралась поетеса відчувається її вільнодумний талант. Мудрістю й любов’ю вона вчить нас помічати та любити красу в усьому – як найвищої цінності буття.

Вед 1.Голосом найніжніших людських почуттів оспівує Л.К. найінтимніше і найпотаємніше – кохання. А скільки розчуленості, трохи навіть сентиментальності, але незмінної щирості, ніжності, якоїсь навіть цнотливості в її віршах про кохання. Кажуть, там на небесах є книга людських доль. Саме небо подарувало свого часу поетесі доленосне кохання з поляком Єжи Пахльовським. Були зустрічі під зорями, були мрії, були сподівання і радість від народження дочки Оксани.
Вірш «Моя любове»

Вед 2 Отака ось суто жіноча лірика. Але яка ж глибока! І яка прекрасна у своїй яскравій образності. Її поезія кохання саме така: оголено відверта, розкрилена, наповнена такою ліричною наснагою, що здається такої лірики у нас іще не було.

Вірш «Осінній день»

Осінній день березами почавсь,

різьбить печаль свої дереворити,

Я думаю про тебе весь свій час.

Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ВИ»

Чи ж неповторне можна повторити?

В моїх очах свій сум переплили

Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю

Свій будель серця будемо творити.

Я вас люблю, о як я вас люблю!

Але про це не треба говорити.



Вед 1.Л.К. – це жінка, змучена, катована, зневажена, але не розтоптана, бо вона не загубила духу свого, гордість, гідність людську.

Те, що принижує, - пронизує.

Душа образ не забува.

Все, чим образили поета,

акумулюється в слова.

А слово – струм. А слово – зброя.

А віще слово – вічове.

Душа зруйнована, як Троя,

Своїх убивць переживе.
Вед 2. Що за доля у цієї диво жінки? Чим живе сьогодні поетеса? Відповідаючи на ці питання Л.К, заявляє «Я не люблю нещасних. Я – щаслива. Моя свобода завжди при мені».
Вед 1.Це поетеса вищої інтелігентності і порядності, непідвладна власть імущим , не ласа ні до слави, ні до почестей. І в творчості, і в житті залишається сама собою.Як не величати отаку жінку :Поетесу і Розумницю, котра відродила найбільшу драму нашої історії в живих і трепетних образах, подарувала стільки філософської мудрості... Як не гордитися тим, що живемо в один час із Нею? Як не радіти, що є в нас Вона – Ліна Костенко.
Вед 2.І ще один штрих до портрета. Коли їй було 60 років, дочка сказала те, що могла б повторити й нині : «Мама дуже молода. Мамі ніколи не є років. Їй є тисячоліть, і знання, і трагедій, і пошуків, і прозрінь. І є така мить, з якої вона знову починає життя спочатку»
Вед 1. Зараз їй 80 і для неї ювілей це ніяке не свято, це підсумки і висновки.

Кого зараз у нас читають?.........



Вед 2. Повість Л.К. «Записки українського самашедшего». В ній є все, що зараз робиться в нашому сьогоденні, це такі речі, які можуть пригодитися надалі.

Вед 1.Хоч скільки цитуй – не нацитуєшся. Хоч скільки милуйсь – не намилуєшся,великою і справжньою поезією, якою є поезія Л.К. І щораз, перечитуючи, відкриваєш її для себе мовби заново. Не стомишся і не натішишся, хоч скільки її читай. Це і є оте диво поезії.

Вед 2.Такі таланти, як Л.К. щодня не народжуються. це явище, це справжній материк самобутньої творчості, щоправда, не захищений ні з неба, ні з моря. Це гордість і слава нашої поезії.

МОЛОНОГ

У вікні, прокидаючись передсвітом, бачу між гіллям дубів дві зорі. Одна - більша і яскрава, її звуть ранковою зорею. Насправді ж це – планета Венера. А друга менша і тьмяна – зоріє, мабуть, з якоїсь немислимо далекої Галактики. Кліпає, немов недремле око Всесвіту.

Щораз шукаєш її з тривогою і знаходиш з неабиякими зусиллями. Хвилюєшся: а раптом не знайду? І стає моторошно. І чогось жаль. І за чимось тужиш, якщо далеку зорю поглинають летючі досвітні хмари. А пролетять – вона з’являється ще віддаленіша, ще відстороненіша й чужіша, вабить ще дужче.
Вед 1.У цих передсвітанкових зорях – дві Лінині іностасі: поетична – відкрита всім, захоплююча і зрозуміла; суто жіноча, особистісна, сповнена тайн, уся в собі. А так же ж хочеться зазирнути в душу дивовижної Л.К., ім’я якої оповите серпанком загадковості і драматизму.

Живіть усі довго і щасливо! – Щоб не віяло від вас холодом байдужості над нашою культурою і літературою. Над усією Україною та її духовністю.



- Господь Вас благослови, Л.В., на довгі роки життя й творчості.

– На радість усім нам, сущим. і тим, що прийдуть після нас.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Я вибрала долю собі сама iconЯ вибрала Долю собі сама. Я вибрала Долю собі сама

Я вибрала долю собі сама iconТематична лініка «Я вибрала Долю собі сама»: Ліна костенко. Особистість. Творчість. Громадська позиція

Я вибрала долю собі сама icon“Мене не можуть люди не почути…”
Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці
Я вибрала долю собі сама iconТема. «Я вибрала долю собі сама…» Життєвий І творчий шлях Ліни Костенко. Особливості індивідуального стилю. «Страшні слова, коли вони мовчать…»
...
Я вибрала долю собі сама iconПроект «Жінка в історії України» "Я вибрала долю сама "
Мета. Поглибити знання учнів про творчість Ліни Костенко; викликати інтерес до української поезії; виховувати почуття патріотизму...
Я вибрала долю собі сама iconБерезнівська центральна районна бібліотека Сектор довідкової та інформаційної роботи Рекомендаційно-бібліографічний список до 85-річчя від дня народження Ліни Костенко
Я вибрала долю собі сама”: до 85-річчя від дня народження Ліни Костенко: рекомендаційно-бібліографічний список / Укладач: Гурин О....
Я вибрала долю собі сама icon“Я вибирала Долю собі сама ” : життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко
Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне,...
Я вибрала долю собі сама iconЖиттєвий І творчий шлях Лесі Українки
Мати Лесі Українки Ольга Петрівна Косач, відома на той час українська письменниця Олена Пчілка мала величезний вплив на доньку, сама...
Я вибрала долю собі сама iconЖиття Богдана Хмельницького та його вплив на долю України в 17 ст
Залучити учнів до дослідження біографії гетьмана Богдана Хмельницького та його вплив на долю України в 17 ст
Я вибрала долю собі сама iconМіністерство культури України Державний заклад «Національна бібліотека України для дітей» «Я візьму той рушник, розстелю, наче долю»
«Я візьму той рушник, розстелю, наче долю» : до 100-річчя від дня народж. А. Малишка : метод поради / держ закл. «Нац б-ка України...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка