Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині



Скачати 371,56 Kb.
Дата конвертації12.08.2017
Розмір371,56 Kb.

Яготинська районна державна адміністрація

Відділ освіти

Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості
Методична розробка

Козацтво на Яготинщині

Автори:

Шевченко Валерій Володимирович

Яблонський Іван Павлович

керівники гуртків

Яготинського будинку

дитячої та юнацької творчості




Яготин

2011
ЗМІСТ


  1. Вступ

  2. Розділ І. Географічне положення Яготинщини

  3. Розділ ІІ. Природні умови, які сприяли заселенню Яготинського

степу

  1. Розділ ІІІ. Заселення Яготинського степу

  2. Розділ ІV. Козацька старшина, пов’язана з Яготинської сотнею

  3. Розділ V. Участь яготинців у антифеодальному та

національно-визвольному русі

  1. Розділ VІ. Яготинщина і Розумовські

  2. Розділ VІІ. Спроба відновлення козацтва на початку ХХ століття

  3. Розділ VІІІ. Сучасне козацтво

  4. Висновки

  5. Додатки

  6. Список використаної літератури


РОЗДІЛ І. Географічне положення ЯГОТИНЩИНИ


Яготинський район розташований в середніх широтах північної півкулі, на материку Євразія, в частині світу Європа. Займаючи східну частину (окраїну) Київської області, він, як і вся область, розміщений у центрі північної частини України. На півночі район межує із Згурівським районом Київської області, на північному сході - з Прилуцьким районом Чернігівської області, на сході - з Пирятинським районом Полтавської області, на південному сході - з Драбівським районом Черкаської області, на півдні і південному заході з Переяслав-Хмельницьким районом Київської області і на заході з Баришівським районом Київської області.

Площа району 793,25 квадратних кілометри. Територія компактна, дещо витягнута з півночі на південь вздовж річки Супій (на 8 км). Характерною рисою географічного положення є те, що на схід від хутора Лукомщина знаходиться крайня східна точка Київської області з координатами 29° 30' сх. д. і те, що район розміщений на Лівобережжі Дніпра, по обидві сторони від залізниці та шосейної дороги Київ-Харків. Таке географічне положення визначає особливості природи і вплинуло на розвиток господарства району. Населення району становить 36,6 тис. чоловік (на 01.01.08 р.). (Додаток №1)

Територія району ніколи не збігалася з територією Яготинської сотні. Так, частина сучасних сіл входила до різних уїздів, губерній та областей і районів.

Уже в універсалі Остряниці (Яко­ва Острянина) за 1637 р. згадується Яготинський повіт. Це свідчить про те, що Яготин того часу набув значення адміністративного центру. Є Яготин і на карті, створеній Г.Левассером де Бопланом. (додаток №2). За ревізією козаків і посполитих 1723 р. Яготин був центром козацької сотні, що складалася з 24 сіл. По цій ревізії вже існували слободи Жоравка та Лизогубова, села Годунівка, Безуглівка, Війтовці, Лісники.

В документах слідчої комісії за 1730 р. зустрічається с.Лозовий Яр, хутори Причиський, Оржицький, Гриневичів, До­вженків, Коптевичів, села Богданівка та Черняхівка .

За «Описом Київського намісництва 1781 р.», складеного за ревізією 1764 року, до Яготинської сотні входило 99 населених пунктів, де проживало 12 113 ревізійних душ, із них 639 козаків та 326 козачих підпомічників.

Після ліквідації Гетьманщини та утворення Київського намісництва територіальні володіння Яготинщини в XVIII ст. входили до Пирятинського та Пере­яславського повітів. Поступово утворилися во­лості, які мають безпосереднє відношення до сучасного Яготинського району: Яготинська, Демківська, Черняхівська, Жоравська, Попівська. В «Алфавітному покажчику населених місць Полтавської губернії» за 1910 рік зафіксована нова волость – Капустинська.

РОЗДІЛ ІІ. Природні умови, які сприяли заселенню Яготинського степу


Брацлав, Канів і Черкаси на правому, Остер, Чернігів і Путивль на лівому березі Дніпра були, по татарських погромах XV ст., найдалі висунутими, сторожовими баштами заселеного й загосподарованого простору України. Поза ними простягалися вже «дикі поля»; дикі не так через своє запущення, як через небезпеку для життя, що чаїлася тепер за кожним корчем, у кожній степовій балці.

Західна Україна, Волинь, Київщина, Поділля, хоча й щедро наділені природою і далеко неперелюднені, чим далі, тим дужче за­кріплюються за Польщею, за польськими порядками та громадським устроєм, метою якого було повне закріпачення селянства. А тут, обабіч Дніпра, простяглися неміряні, кинуті облогом простори, що про них писали мандрівники того часу: «Україна, це все одно, що обітована земля, що її Господь Бог обі­цяв своєму народові; вона тече молоком і медом. Хто раз тільки побував на Україні, той уже не може розлучитися з нею, бо вона тягне кожну людину, як магнет залізо. Українське небо сміється й вабить людину до себе».

«Київщина, — пише у своєму подорожньому щоденнику Михайло Литвин, що в 1550 р. був на Україні,— має такі родючі землі, що як виорати їх парою волів, та й то тільки один раз, то буде пребага­тий врожай. Скрізь ростуть овочеві дерева, виноград. В старих дубах та буках рої бджіл і щільники, прегарної барви й запаху. Звіра по лісах і полях така сила, що зубрів, диких коней і оленів б’ють тільки для шку­ри. Диких кіз б’ють селяни тисячами. На ріках дуже багато бобрових гнізд. Птаства стільки, що весною набирають хлопці повні човни яєць диких качок і гусей, журавлів та лебедів. Собак годують м’ясом і рибою. Доволі один раз зорати і кинути зерно — зародить і вдруге. Одного року буде другий і третій збір».

Про багатство флори і фауни Київщини пише і Гійом Левассер де Боплан у своєму «Описі України». Так, він зазначає, що «там є дві річки - Сула і Супій, обидві вони впадають у Дніпр. Між тими ріками живуть маленькі тва­ринки, яких звати тутешньою мовою байбаками. Своєю будовою і розмірами вони нагадують барбарійських кро­ликів... В інших місцях вони не водяться.

У цих краях також водяться перепілки з блакитними лапками, їхнє м'ясо отруйне. Іншими цікавими птахами є лелеки, їх тут дуже й дуже багато. Там є також білі зайці та дикі коти».

Ось як описується природа Переяславського повіту, до якого належала більша частина Яготинської сотні, у Топографічному опису Малоросійської губернії 1798 – 1800 рр. «Клімат в Переяславському повіті здоровий. Якість землі на височинах – сірозем, в низинах – чорнозем, а до річки Дніпро піщана. На ній сіють хліб: жито, гречку, пшеницю, овес, ячмінь, просо, горох і льон, а на удобрених місцях – коноплі. Урожай буває в дощове літо добрий, а в сухе – посередній. Сінокоси тут багаті.

Ліс тут є дубовий, сосновий, березовий, вільховий, осокоровий, ліщиновий та лозовий, якого для місцевих потреб не вистачає. Для опалення в зимовий час використовують солому, очерет, купини.

В лісах водяться звірі: вовки, зайці, де-не-де лисиці. Птахи: орли, яструби, тетерева, куропатки, солов’ї, жайворонки, ворони, сороки, галки та горобці. Серед водоплаваючих птахів: гуси, качки, журавлі, чаплі, лелеки, чайки. Багато змій, вужів, ящірок.

У річках водяться така риба: щуки, соми, лящі, окуні, карасі, язи, судаки, коропи, плотва, лини, в’юни, раки та де-не-де осетри».

Так було на Київщині. Ще краща природа розгортала­ся на «диких полях», тих самих, що перед татарською навалою були землями найвищої, східноєвропейської, культури й цивілізації. Тепер вони опустіли, лежали облогом і... манили до себе нащадків тих, що за Олега й Володимира мечем і плугом вирубували й виорювали межі Ве­ликої Київської Держави.


РОЗДІЛ ІІІ. Заселення Яготинського степу


Заселення вільного Яготинського степу можна поділити на три етапи. Перший етап припадає на середину XVI ст., яку можна вважати початком масового заселення нашого району, коли рятуючись від панської неволі, люди почали пере­селятись на лівобережну Україну.

Почалося все з «уходів». Мешканцям прикордонних замків і їхніх око­лиць, що за словами люстратора з XVI ст. «рушниці мали й стріляти добре вміли», не сиділося за окопами й частоколами міст. Призвичаївшись до безупинної татарської небезпеки, загартувавшись в обо­ронній боротьбі з татарами, вони перейшли з оборони до наступу. Біль­шими й меншими, але спільно озброєними й готовими на все гуртами, вони пускаються в степи. Ідуть туди по рибу, ловлять звіра, вибира­ють мед, відправляються по сіль, коли треба обороняються від татар, а коли можна, то нападають на них. Тільки ж, вертаючи з «уходів», му­сять платити старостам, які хоч не зважувалися йти в степ, але вважали себе його «управителями». Згодом «угодники» перестають вертатися до своїх осель, засновуючи в степу нові поселення.

По люстрації 1552 року земля над Супоєм належала Канівському замку. В архівних документах зазначається, що в цей час півострів «служив для уходів здобитчиків». Судячи з останніх слів, можна зробити висновок, що «здобитчики» з середи­ни XIV ст. постійно перебували тут.

Друга половина XVI ст. відзначається тим, що селяни і міська біднота Волині, Поділля, Полісся і Галичини частково пере­селялись на менш заселені землі. Осідали в Придніпров'ї. Переселенці (нам невідомо, хто були ці люди) прийшли на півострів, що омивався двома річками. На великому півострові існувало його відгалуження — малий півострів (сучасні Підварки), який з трьох сторін оточувала вода, а входом до нього служив невеликий перешийок суші, де жили «здобитчики». І нині можна стверджувати, що саме там був започаткований Яготин.

За дослідженнями професора Полтавського інституту народної освіти К.І.Козубенка, межиріччя між Супоєм та Іржавцем в другій половині ХVІ століття було заселене. В куті, де Іржавець впадає в Супій, козаки заснували поселення Лесни (Лісняки) на Іржавці, хутори Родаківщину, Калиями. Можливо, на цей час припадає виникнення хутора Гаркушівки на річці Мирській.

Другий етап заселення припадає на XVII ст., протягом якого найбільше поселень виникло на річці Супій: Ничипорівка, Панфили, Фарбоване, Капустинці, Сотниківка, Жоравка, Годунівка.

Починаючи з XVII ст., в степу Яготинському господарювали яготинські козаки та посполиті. Вони самочинно розорювали землі, косили траву на сіно, рубали дерева та лозу для будівель, «вільно бидло пасли». Деякі козаки гатили греблі і ставили млини, причому землі, самочинно захоплені, отри­мали назву «займанщини». Саме «займанщини» стали першою великою власністю в степу Яготинському. В кінці XVII - на початку XVIII ст. «займанщини» практично припи­нилися. Дозвіл на ту чи іншу забудову брали від козацького уряду та місцевої козацької громади.

Третій період масового засе­лення району припадає на XVIII ст., особливо на його першу половину, коли з'явились такі села: Кулябівка, Лозовий Яр, Черняхівка, Райківщина, Засупоївка, Богданівка, Супоївка.

Після цього в степу з'явилася козацька старшина та монастирі. Вони скуповували старі «зай­манщини». Так, значковий товариш полку Переяславського Яків Безбородько купив землі у козака яготинського Івана Федоровича біля р. Оржиці, де згодом виник хутір Оржицький, а в 1714 р. Переяславський Михайлівський монастир одержав від пол­ковника Томари універсал на греблю для млина на р.Журавці, де пізніше теж виник­ло поселення.

В 1728 р. Вознесенський монастир м.Пе­реяслава без дозволу заснував с.Лозовий Яр та х.Причиський. І вже до 1730 р. степ Яготинський фактично був заселений повністю.

Тому в 1760 р. за розпорядженням гетьмана Розумовського створено комісію для перевірки, хто і за якими документами володів селами та хуторами. Комісія складалася із таких осіб: полковник Лубенський Іван Кулябко, суддя полковий Прилуцький Іван Олексан­дрович, писар полковий Лубенський Яків Корнієвич. Слідство велося три роки. Пе­ревірялися універсали, грамоти, купчі на землі та хутори. Встановили межі земель­них володінь, після чого тривалий час нових хуторів та слобід в степу більше не заклада­лося. Це було ще й тому, що вільної землі практично не залишилося.

Таким чином заселявся вільний степ Яготинський. В додатку №3 наведено дані про заснування деяких населених пунктів сучасного Яготинського району.


РОЗДІЛ ІV. Козацька старшина, пов’язана з Яготинської сотнею


Досліджуючи старшинські родини Гетьманщини, пов’язані з Яготинської сотнею, часто доводиться звертатись до одних і тих же географічних регіонів, з якими ніби невидимими нитками пов'язана Яготинщина. Серед таких – полкова старшина з Переяславського, Лубенського та Чернігівського полків. З чим це пов’язано?

Територія сотні - це родючі степи, які активно заселялися протягом ХУІІ-ХУШ ст. Більшість грунтів у Гетьманщині ще до кінця XVII ст. стали приватною власністю, а яготинські степи були вільними і належали Війську Запорозькому, тобто знаходилися під опікою гетьманів. З них велися надання за службу. Приватні володіння протягом XVIII ст. неодноразово змінювали власників, що і відобразилось у назвах і документах. Рух земельних володінь у сотні зафіксував у документах основні родини-власники. Володіння в яготинських степах мали в кінці XVII - на початку XVIII ст. переяславські полковники Дмитрашка-Райча, Полуботок, Мирович, Томара і яготинські сотники Скоченко (Кохни), Момот, Рокитний, Павленко. На початку століття землі придбали Бурляї (с.Соснове), Лизогуби (Бирлівка і слобода над Супоєм в 1715 р.), Кирпичі, а Безбородьки ще в 70-х рр. XVII ст.

У проміжку 30-60-х років XVIII ст. в сотні придбали землі Сулими, Берли, Гулаки, Купчинські, Лебеді, Карлицькі, Волевачі, Тернавіоти (козачі хутори, володіння Купчинських), Дарагани (київські, родичі Розумовських) і багато інших. Наведені факти, навіть в такому обсязі, показують наявність володінь у Яготинській сотні більшості полкової старшини і сотників Переяславського полку та старшини інших полків. Привертає увагу концентрація маєтностей в руках гетьмана К.Розумовського і його родичів (Дараганів, Стрешенцових). Особливо, коли на початку 60-х свої володіння (м.Яготин і с.Лісняки) продав йому колишній полковник переяславський Василь Танський.

Наведемо короткі біографічні дані деяких полковників, чиї імена і власність пов’язані із Яготинської сотнею:



ДМИТРАШКО (Думитрашко) РАЙЧА — переяславський пол­ковник (1667-1674). Походив з Сербії. З 1665 пере­бував в Україні. 1687 році Дмитрашко разом з генеральним обоз­ним Дунин-Борковським, генеральними суддями М. Вуєховичем-Височинським, В. Кочубеєм і ге­неральним писарем С.Прокоповичем написали до­нос на гетьмана І. Самойловича, в якому звинува­тили його в неприхильності до політики московського уря­ду в Україні і в намірах створити з Гетьманщини незалежну державу. Після скинення з гетьманства І.Самойловича всі учасники змови, в тому числі Дмитрашко, були підвищені в козацьких рангах: отримали значні гро­шові та майнові винагороди.

Він та його родичі володіли маєтностями в Яготинській сотні, зокрема Ничипорівкою.



МИРОВИЧІ - український козацько-старшинський рід на Переяславщині у ХVІІ - ХVІІІ століттях.

Іван Мирович (рік народження невідомий - близько 1709) — український військовий діяч, з 1689 - знач­ковий товариш, 1692-1706 - переяславський пол­ковник. 27 жовтня1694 року козацьке військо під проводом С. Палія і Мировича розгромило Кримську орду на річці Кодимі. На чолі Переяславського полку брав участь у Північній війні 1700-1721. На власні кошти збуду­вав Покровську церкву в Переяславі. 1704-1706 роках Мирович і Д.Апостол очолювали 17-тисячний український корпус, який разом з саксонськими військами вів воєнні дії проти шведської армії у Польщі та Білорусії. Козаки під проводом Мировича брали участь у здобутті Варшави. 1706 році в боях за Ляховичі (нині Білорусь) зі шведськими військами потрапив у полон. Помер у Швеції.

Федір Іванович Мирович (рік народження невідомий - 1758) - український військовий і державний діяч першої половини ХVІІІ століття, сподвижник гетьманів І.Мазепи і П.Орлика. Навчався в Києво-Могилянській академії. 1708-1709 роках - генеральний бунчужний. 1709році Мирович за дорученням І.Мазепи вів пе­реговори з Запоріжжям, які завершились перехо­дом 8-тисячного загону запорожців на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком на сторону українсько-шведсь­ких військ. Після поразки шведсько-української армії в Полтавській битві 1709 р. змушений емігрувати. Палкий прихильник української державності. 1710-1711 роках - генеральний осавул. Жив у Криму, Туреччині, Швеції (1715-19 роках) та Польщі (1719-1754 роках). Помер у Криму. Після еміграції Федора Мировича всі його маєтності були конфісковані. Члени його родини були виве­зені до Москви, а 1716 році заслані до Тобольська. Сім’ї доз­волено повернутись в Україну 1745році.

Мали маєтності в Яготинській сотні. Дочки Федора Івановича Мировича від шлюбу з Ганною Полуботок мали чоловіків серед старшини Яготинської сотні.



ПОЛУБОТКИ - український козацько-старшинський рід на Чернігівщині в ХVІІ - ХVІІІ століттях.

Леонтій Артемійович Полуботок – український військовий та державний діяч кінця ХVІІ століття. У 1668 році – чернігівський полковий писар. У 1671-1672 роках чернігівський сотник та в 1671 році - наказний полковник. Згодом – близький співробітник гетьмана І.Самойловича. У 1672, 1673 – 1677 роках – генеральний бунчужний, у 1678 – 1681 - генераль­ний осавул, переяславський наказний полковник (1683 – 1685, 1689 – 1690). Належав до групи старшини, що перебувала в опозиції до І.Мазепи. 1690 році був зви­нувачений у таємних стосунках з І.Самойловичем та намірах захопити гетьманську булаву. За вироком суду позбавлений полковництва та значної частини родових маєтностей.

Павло Леонтійович Полуботок – наказний гетьман Лівобережної України (1722-1723 рр). Навчався в Києво-Могилянській колегії. Служив у козацькому війську, з 1689 року – значковий товариш. У 1691 році Павло разом з батьком брав участь у старшинській змові проти гетьмана І.Мазепи, за що був заарештований, позбавлений маєтностей і надовго усунений від державної діяльності. З 1706 року – полковник чернігівський. 1708 році Павло Леонтійович був одним з претендентів на гетьманство, але через недовіру до нього Петра І кандидатура чернігівського полковника була відхилена московським урядом, а гетьманом було обрано І. Скоропадського. У цей період отримав значні земельні володіння у Чернігівському, Лубенському та інших полках. Ставши після смерті І. Скоропадського наказним гетьманом, Полуботок активно підтримував намагання української старшини відновити гетьманство та ліквідувати Малоросійську колегію. Влітку 1722 р. Павло Леонтійович разом з генеральним писарем С.Савечем і генеральним суддею І.Чарнишем був викликаний до Петербурга. У Петербурзі гетьман вручив Петру І петицію про відновлення державних прав України. 1723 році Полуботка за наказом Петра І було заарештовано разом з кількома старшинами та ув’язнено в Петропавловській фортеці, де він у 1723 році помер.

Володіли маєтностями в Яготинській сотні племінниці Павла Полуботка. Вони мали чоловіків з яготинської старшини.



ТАНСЬКИЙ ВАСИЛЬ – полковник Переяславського полку у 1720-1734 роках. Походив із сербського або волоського шляхетського роду. На початку ХVІІІ століття переселився в Україну і вступив до козацького війська. На початку 1700-х брав участь у боротьбі зі шведами. У 1715 році за гетьманським універсалом отримав у власність с. Озеряни в Басанській сотні Переяславського полку. За участь у війнах і походах у 1722 році отримав царську жалувану грамоту на містечко Мерефу з прилеглими селами та угіддями. 1726 року став полковником Переяславського полку. 1734 року за численні зловживання у своєму полку був заарештований (справу розглядала урядова комісія на чолі з капітаном Преображенського полку П.Воєйковим) і відправлений на заслання до Сибіру, де і перебував до кінця 1741 року. Після повернення із заслання за сприяння свого зятя С.Лизогуба отримав у володіння містечко Яготин. Його внучка Тетяна Лизогуб, дружина Афанасія Гоголь-Яновського, була бабусею М. Гоголя.

Під час перебування на посаді полковника Переяславського полку В.Танський володів ранговими маєтностями в Яготинській сотні, заснував село Богданівку.



ТОМАРИ – українізований грецький рід у Лівобе­режній Україні. Відомий з середини ХVІІІ століття. Володіли значними маєтками на Полтавщині та Катеринославщині у ХVІІІ – ХІХ століттях.

Степан Іванович Томара - козацький полковник. Служив при дворі гетьмана І.Самойловича. Зять чернігівського пол­ковника Я. Лизогуба. З 1684 року – домонтовський сот­ник. У1706 – 1715 роках – полковник Переяславського пол­ку.

Мав маєтності в Яготинській сотні, заснував ряд поселень на її території.

Серед Яготинських сотників виділяються такі:

ЛУКОМСЬКИЙ СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ – український історик. Народився в Умані у козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську академію. У 1731 – 1735 – канцелярист Генеральної військової канцелярії, згодом - сотник Прилуцької (1735 – 1747). Яготинської (1751 – 1757) і Переволочанської (1757 – 1763) сотень, абшитований полковник (1773). Після виходу у відставку в жовтні 1763 р. жив у Прилуках. Автор хроніки з Історії України ХІV – ХVІ століть - «Зібрання історичне» (1770). Переклав українською мовою щоденник домініканського ченця С.Околонського (містить дані про хід національно-визвольного повстання під проводом Д.Гуні та Я.Острянина) і записки польського мемуариста М.Титловсвкого про Хотинську війну 1620 – 1621 років.

Володів маєтностями в Яготинській сотні, заснував хутір Лукомщина.



КАНАРОВСЬКИЙ-СОХА ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ - племінник полковника Семена Сулими, вчився в Києво-Могилянській академії (кінець 30-х і 40-і роки з перервами) і друг Григорія Сковороди. В 1758 – 1760 роках сотник яготинський. Його дядьками були військовий товариш Іван Шаркевич, піщанський сотник Петро Кандиба. Одружений з Тетяною Петрівною Дмитрашко-Райча.

Списки іншої Яготинської старшини у ХVІІ – ХVІІІ століттях подаються у додатку № 4.

РОЗДІЛ V. Участь яготинців у антифеодальному та

національно-визвольному русі

З кінця XVI ст. у соціально-політичному житті України відбува­лися негативні процеси й зміни, посилюється натиск шляхетської Польщі, поєднуючись з на­ступом католицизму та впровадженням унії. Насильницьке впровадження унії на Україні супроводжувалося зростанням кріпосницького гніту й антифеодаль­ної боротьби селян. Венеціанець Д. Ліппомано, який у 1575 р. побував з дипломатичною місією в По­льському королівстві, писав про становище се­лян у ньому. «Нещасні селяни, вилучені з-під опіки закону й віддані на сваволю панів, перебу­вають у найжалюгіднішому стані, бо пани мо­жуть розпоряджатися їхнім господарством і на­віть їхнім життям як їм заманеться, а селянин у жодному суді не може знайти ніякого захис­ту». Це все поставило козацтво перед необхідністю зосере­дити свої сили на боротьбі проти цієї смертель­ної загрози. У кінці XVI та на початку XVIІ століть відбулося ряд козацьких повстань.

На жаль, свідчень про участь яготинських козаків у національно-визвольному русі збереглося дуже мало, але входження території Яготинської сотні до головного району козацьких повстань дає нам можливість припустити їхню участь у цьому русі.

Так, 1596 року козацьке військо під керівництвом С.Наливайка і Г.Слободи, яке переслідував польський гетьман С.Жолкевський, відступило до міста Переяслава. Під Переяславом повстанці знову зібралися на раду. Необхідно було вирішити, що робити далі? Адже, як повідомляли козацькі сторожові пости, поляки повільно, з великою обережністю, але продовжували наближатися до міста. Голоси на раді розділилися: одні вимагали залишитись у Переяславі, інші — рухатися в степові райони. І перші, й другі наводили вагомі докази. На користь першої вимоги було те, що повстанці мали сім'ї, у тому числі й дітей, деяке майно і т. п. Але як прогодувати себе у малозабезпеченому місті, куди подіти 10 тис. коней? Нарешті, після тривалих і бурхливих дебатів, рада вирішила йти на Слобожанщину і поблизу Лубен, переправившись через Сулу, спалити за собою єдиний у цьому місці міст. І шлях їх лежав через Яготин.

В 1630 році запорожці під керівництвом гетьмана Тараса Федоровича, відомого під прізви­щем Трясило, вирушили на Україну. Повстання охопило Полтавщину, Київське Полісся й Запорожжя. Повстанці нападали на панські маєтки, вбивали влас­ників, управителів, орендарів, шинкарів. Головні бої відбули­ся під Переяславом. Найкровопролитнішим був бій 15 травня 1630р., названий «Тарасовою ніччю». Козаки вщент розгро­мили добірне шляхетське військо під проводом гетьмана С. Конецпольського, найлю­тішого ворога козаків, який загрожував залити повстання

«кров'ю хлопською». Швидше за все, у цьому повстанні бралили участь і реєстрові козаки Яготинської сотні.

Згадуються яготинці і в універсалі одного із керівників повстання 1637 -1638 років Яцька Острянина, який навесні 1638 року привів повстанців під місто Лубни, де і відбувся бій з польським військом.

РОЗДІЛ VІ Яготинщина і Розумовські


Друга половина XVIII та початок ХІХ століття в історії Яготина пов’язаний з родиною Розумовських, в першу чергу з Кирилом Григоровичем Розумовським, графом, генерал-фельдмар­шалом, останнім гетьманом України та його сином Олексієм, графом, відомим дипломатом, міністром освіти.

РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ (18(29).3.1728 - 3(15). 1.1803) - останній гетьман України (1750 – 1764), граф (1744), генерал-фельд­маршал (1764). Народився у с. Лемеші (тепер Козелецького району Чернігівської обл.) у сім'ї козака Григорія Розума. Молодший брат О. Розумовського. Отримав домашню початкову освіту, у 1743 році відправлений царицею Єлизаветою Петрівною на навчання в Європу в супроводі академіка графа Г. Теплова. У 1743 – 1745 роках слухав лекції математика Ейлера у Берліні; вчився в університетах Геттінгена, Кенігсберга, Страсбурга.

Після повернення до Петербурга у 1745 році став дійсним камергером. У 18-річному віці призначений президентом Імператорської Академії наук і перебував на цій посаді майже 20 років. Підтримував наукові дослідження Михайла Ломоносова.

У 1744 році під час поїздки Єлизавети Петрівни в Україну козацька старшина за підтримки О. Розумовського переконала царицю відновити гетьманство. У 1747 було проголошено царську грамоту про відновлення Гетьманства та про фактичне призначення гетьманом Кирила Розумовського. У лютому 1750 року на козацькій раді у Глухові Розумовського було обрано гетьманом України. Влітку 1751 року Кирило переїхав із Петербурга в Україну. Своєю столицею Розумовський обрав Батурин, де збудував розкішний палац. Та за браком добудованих примі­щень органи управління, ге­неральна військова канце­лярія та інші установи, як і колись, розміщувались у Глухові.

До речі, за роки гетьману­вання багато вдалося зробити Кирилу Григоровичу: українці були звільнені від внутрішніх податків, заборонялося по­ширювати на українців хо­лопство, без дозволу гетьмана арештовувати українців, ок­рім карних злочинців, роз­почата модернізація козаць­кого війська, проведена су­дова реформа, покладено край надмірному поширенню винокуріння, зміцнені еконо­мічні привілеї українських по­міщиків тощо. Гетьман був фундатором одинадцяти цер­ков (серед них і Свято-Троїцький собор в Яготині) на те­риторії України.

Об'їжджаючи усі козацькі полки, гетьман заодно при­дивлявся до місцевостей Ук­раїни. Йому сподобався Яготин. Можливо, тому, що чимось його місцезнаходження на­гадувало Батурин. Палац у козацькій столиці Батурині стоїть на високому березі Сейму. А в Яготині вразив К. Розумовського високий берег Супою та неймовірно мальов­ничі краєвиди.

У 1760 році К. Розумовський купляє у В.М. Танського частину Яготина – будинок та 29 десятин землі, яку гетьман Іван Скоропадський своїм універсалом у 1715 році від­дав В.М. Танському обмін на Шеснівку та с. Озеряни Басанської сотні Переяславсь­кого полку.

Разом з Яготином К. Розумовський прикупив ще Кулябівку в Лубенського полковника Івана Кулябки, Засупоївку (Судевщину) у пе­реяславського судді Канєвського, хутір Кирильськии. Таким чином, Яготин з подаро­ваними і купленими гетьманом селами увійшов до складу 8-го (із 9-ти) округу маєтків К.Розумовського.

В економічному житті Яготина відбулись помітні зміни. В 1761 р. було закладено велику шовковичну плантацію. А в 1765 р. споруджено (за допомогою селян-кріпаків та найманих робітників) Довгу греблю, яка утворила на річці Супій велике й гарне озеро. Споруджен­ня греблі обійшлося графу в 22 тис. Срібних карбованців. Величезне озеро не тільки прикрасило графський маєток, а й стало невід'ємною частиною Яготина. Ним захоплювалися і милувалися всі, хто приїздив до містечка. Граф І.Сіверс, пере­буваючи в Яготині в гос­тях у Розумовського в 1796 р., писав: «Греблю для штучного озера мож­на порівняти з грабарними працями античних римлян». А у 1817 р. до Яготина завітав князь Долгорукий. Його записи не зовсім точні, але вони — теж цінне історичне джерело: «Всего более пленили меня, — писав князь, — мельница й плотина. Несколько тисяч козаков положили ей основание, а доделывали англичане».

За сприяння графа Розумовського в 1800 р. на центральній тоді площі Яготина була збудована кам'яна Троїцька церква. При ній існувала церковна бібліотека, дві церковно-приходські школи: чоловіча та жіноча. «Церковь — ... стоит на превеликом лугу, составляющим здесь торговую площадь для ярмарок, — писав відомий мандрівник Отто фон Гун. — Вид ее совершенно круглий, вокруг обнесена огромными колонками Ионического ордена со всех сторон, кроме олтарной. Внутренность ее чрезвычайно обширна й светла. Иконостас составляет каменная стена... Стоит она около 45 тысяч рублей; снабжена богатой утварью й ризницею».

Розширивши зе­мельні володіння, Розумовський почав розбудовувати маєток. В Яготині з давніх-давен існує ле­генда про те, як граф ли­ше за одну добу, надіслав­ши в Київ тисячу возів і та­ку ж кількість кріпаків, ро­зібрав свій маєток у сто­лиці і перевіз з берегів Дніпра на береги Супою. Цим самим Розумовський уник тимчасового розташування в своєму палаці царських військ, які йшли на війну з Туреччиною.

Після смерті гетьмана Яготин в числі інших зе­мельних володінь дістався його сину Олексію - одному з найосвіченіших людей свого часу. При Олексієві Розумовському яготинська садиба була перебудована, збу­дований розкішний палац з флігелями, спланований грандіозний парк, теплиці, оранжереї з замор­ськими рослинами та виноградники. Граф Олексій Кирилович сприяв збагаченню парку рідкісними рослинами, які були привезені з його під­московного саду, котрий вважався до 1820 року одним із чудес Москви.

Було споруджено ряд промислових підприємств. Німець Штром зас­нував у 1805 р. панчішну фабрику на місцевій сировині, де діти яготинських кріпаків на двох верстатах виготовляли рукавиці, повстяні й шов­кові панчохи.

В 1820 р. О.К.Розумовський подарував Яготинський маєток дочці Варварі, яка вийшла заміж за князя М.Г.Рєпніна-Волконського.
РОЗДІЛ VІІ.Спроба відновлення козацтва на початку ХХ століття

Популярність козацтва серед народних мас приводить до його відновлення у період Української революції та боротьби українського народу за збереження державної незалежності.

Анархія, яка заполонила Україну після скасування царизму і бездієвості Центральної Ради, вимагала негайного вирішення цього скрутного становища. Виходом із тяжких обставин було, здавалося, утворення Віль­ного Козацтва. Організація його почалася стихійно.

Відродилося козацтво у березні 1917 року на Звенигородщині. Ініціатором утворення Віль­ного Козацтва був селянин с. Гусакова Смоктій. Підтримали його селяни, статечні господарі старшого віку, бо молодь була у війську. Метою Вільного Козацтва було охороняти порядок, здобуту волю. Воно проголосило себе територіальним військом і мало виборну стар­шину. Із Звенигородщини Вільне Козацтво поширилося на всю Київщину, Катеринославщину та Чернігівщину. У квітні відбувся з'їзд Вільного Козацтва, який обрав кошовим отаманом, селянина Семена Гризла. Влітку 1917 року Вільне Козацтво мало вже кілька тисяч членів і заложило декілька кошів: імені Семена Палія, імені гетьмана Сагайдачного та ін. Вільне Козацтво визнавало владу тільки Центральної Ради та Генерального Секретаріату.

16-17 жовтня 1917 р. на з'їзд Вільного Козацтва в Чигирині з'я­вилося 2.000 делегатів від 60.000 зорганізованих вільних козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини й Кубані. Гайдамацький Курінь Херсонщини мав понад 8.000 козаків. З'їзд обрав Генеральну Раду з 12 осіб. Почесним отаманом всього Вільного Козацтва обрано командира 1-го Українського Кор­пусу, генерала П. Скоропадського, заступником — осавула Кубан­ського, генеральним писарем — сотника В. Кочубея. Місцем Управи Вільного Козацтва була призначена Біла Церква.

З'їзд звернувся з відозвою до всіх громадян, у якій закликав збе­рігати спокій, охороняти волю та права українського народу і за­кладати кінні та піші загони у селах, волостях, повітах, губерніях.



У місті Харкові 24 грудня 1917 року проголошено більшовиками Українську Радянську Соціалістичну Республіку. А вже за рішенням Народного Секретаріату від 25 грудня починається створення української більшовицької армії, перші частини якої, на противагу Вільному Козацтву, вирішено було назвати «Червоним козацтвом». 2 січня 1918 року було створено 1-й полк Червоного козацтва під командуванням В.Примакова, у складі 700 козаків.

6 січня 1918 року харківські газети надрукували рішення радянського уряду про загальний наступ червоноармійців проти Центральної ради. Наступ радянських сил відбувався по трьох напрямах: з Гомеля в напрямку Чернігів-Бахмач на Київ наступала армійська група Р. Берліна, у складі 1-го Мінського революційного загону; з Брянська через Глухів-Конотоп-Бахмач на Київ вели наступ підроз­діли «Московського відділу особливого призначення під командуванням А. Знаменського; армійська група П. Єгорова планувала наступати з Хар­кова на Лозову – Синельникове – Катеринослав і Полтаву – Ромодан – Київ, у складі цієї групи наступали і Червоні козаки В.Примакова.

Центральна Рада організувала оборону у районі станцій Бахмач та Яготин. Станцію Бахмач обороняв відділ київських юнкерів та відділ студентів — 300 багнетів.

В районі Яготина по річці Супій оборону тримав загін у складі відділу Юнацької Школи, двох сотень полку ім. Богдана Хмельницького (командир сотник Сушко), частини 1-го Кінного полку. Були розташовані також невеликі гарнізони на станціях Гребінка, Яготин, Березань, Баришівка.

Після захоплення станції Бахмач радянські війська продовжували наступ на Ніжин. Щоб ліквідувати цей прорив, на станцію Бобрик рушили частини Гайдамацького Кошу Слобідської України. В цей час в Києві розпочалося повстання робітників заводу «Арсенал», які перебували під впливом більшовиків. Щоб зламати їхній опір. Центральній Раді довелося зняти частину військ із фронту. Була відведена до Києва війська і з під Яготина.

Київ опинився майже в колі ворожих сил. А сили Центральної Ради були незначні і, головне, — ненадійні. Сам військовий міністр М. Порш казав, що основна надія на Вільне Козацтво (під проводом інженера М. Ковенка) та на Гайдамацький Кіш Слобідської Укра­їни, який складався з солдатів-фронтовиків; отаманом його був С. Петлюра. Третьою поважною силою був Курінь Січових Стрільців, що складався переважно з колишніх полонених галичан. Командував куренем Є. Коновалець, за начальника штабу був А. Мельник. Бо­ротьба розгорталася по всьому Києву: на вулицях стояли бари­кади, точилися вуличні бої. 26 січня радянські війська захопили Київ.

18 лютого розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті від Балтійського моря до Чорного. На території України ці війська наступали як союзні Українсь­кій Центральній Раді. 2 березня у столицю ввійшли підрозді­ли армії УНР, а днем пізніше - німецькі війська. Воєнні дії пе­рекинулися на Лівобережжя.

4 березня 1918 року в район Яготина прибуває Запорізька дивізія (командир полковник Натієв), що мала у своєму складі 6000 багнетів, кінний полк на 500 шабель та кілька артилерійських батарей. В результаті запеклого бою станція Яготин була звільнена від більшовицьких військ, які відступили до Гребінки.

Приділяв значну увагу розвитку козацтва і гетьман П.Скоропадський. З літа 1918 року гетьман дав наказ військовому міністрові, О. Ро­гозі, вжити заходів для поновлення організації козацтва, як окре­мого стану населення, так і великого кадру армії. Козацтво, як стан, існувало в Чернігівській та Полтавській губерніях до революції 1917 року. Козацтво в XIX та на початку XX ст. користалося деякими пільгами і відзначалося від іншого населення більшим збереженням старих традицій, національ­ною свідомістю й вищим добробутом.

Козаки жили переважно на хуторах, хоч були й козацькі села, або частина якогось села належала козакам, а інша — селянам. 16 жовтня 1918 р. Гетьман окремим універсалом відновив козац­тво, спочатку в цих двох губерніях та на Слобожанщині. До коза­ків належали нащадки козаків, але могли вступати до того стану й не козаки. Козаки кожної губернії складали кіш з кошовим ота­маном, який підлягав Гетьманові. У кожному коші було кілька пол­ків. На чолі козацтва стояла Велика Козацька Рада, головою якої був сам Гетьман.

Поновленням козацтва Гетьман хотів досягти дві мети: створити заможну, середньо-земельну, з сильними історичними традиціями верству, а з другого боку — мати надійне, не зіпсоване більшовицькою пропагандою військо.

Після приходу до влади Директорії, в кінці 1918 року була створена Повстанська Армія Народної Республіки на чолі з головним отаманом військ УНР Симоном Петлюрою. В селах створювали­ся повстанські загони. Був створений такий загін і на Бориспольщині з селян сіл Воронькова, Процева, Кийлова, Рудякова, Гусинців, Рогозова, Іванкова та інших.

Вороньківська сот­ня входила до складу Переяславського пол­ку на чолі з полковником Михно. Сотни­ком Вороньківської сотні був обраний Іван Савович Черпак(Штубра).

В перших числах лютого 1919 року сотня отримала наказ затримати більшовиків, які на­ступали з Харкова на Київ. 4-го лютого 1919 року біля мосту через Трубіж відбувся ко­роткий, жорстокий і нерівний бій з озброє­ним до зубів російсько-більшовицьким військом. Загін сміливців, озброєний гвинті­вками, зазнав тяжкої поразки і втрат, але було спинено на 2 доби навалу ворогів, котрі мали в розпорядженні бронепоїзд з гарматами та кулеметами. В цьому бою Вороньківська сот­ня втратила майже половину свого складу. Полеглі воїни рясно окропили трубіжський лід своєю молодою кров'ю і впи­сали у книгу Історії України золотий рядок — Трубізька героїчна трагедія.

РОЗДІЛ VІІІ. Сучасне козацтво
Відродження козацтва на Яготинщини почалося у лютому 1991 року, коли частина туристів-краєзнавців Яготинського Будинку творчості під керівництвом Шевченка В.В. вирішила заснувати юнацький ко­зацький курінь «Еней».

Першу подорож здійснили в Запо­ріжжя, у с. Хортицю, колиску козацької слави, де колись була Запорізька Січ, заснована легендар­ним Дмитром Байдою-Вишневецьким. Наступним етапом у роботі була участь у кінних походах по Київщи­ні, Кубані, пішохідні походи по Криму. Брали участь у Всеукраїнській раді молодіж­них і дитячих об'єднань. ЇЇ рішенням бу­ло створення Українського дитячо-юнацького товариства «СІЧ», до якого ввійшов курінь «Еней».

В основу січового руху покла­дені два догмати. Один з них в абревіатурі назви – сила, істина і честь, другий визначає шлях, яким має досяга­тися ця мета, - Христос, Ук­раїна і Воля. Зав­даннями СІЧі є виховання у дітей та юнацтва національної історичної свідо­мості, громадянської позиції, патріо­тизму шляхом опанування козацької духовної та культурної спадщини. На виконання цих завдань Шевченком В.В. розроблена програма «Козацьке виховання». Програма розрахована на викладання курсу за вибором «Козацьке вихован­ня» або заняття у формі гурткової робо­ти (4 або 6 годин на тиждень).

Дитячий і юнацький козацький рух дістав під­тримку у Двірківщинській школі. Тут діє система козацького ви­ховання, учнівське самоврядування ор­ганізоване за козацьким принципом. Перед вступом до козацького куреня кандидати в юні козаки складають іс­пити, під час яких демонструють знан­ня з історії козацтва, свого родоводу, розучують і співають козацькі пісні, проходять туристську смугу пе­решкод.

Нині СІЧ має таку структуру: кіш - об­ласна організація, паланка — районна, курінь — первинний осередок, чата – козацький патруль. Зараз у Яготинську паланку об'єднались курінь «Еней» та Двірківщинський і Богданівський курені.

На сучасному етапі Яготинська планка бере активну участь у патріотичному вихованні підростаючого покоління – це і участь у роботі щорічних Всеукраїнських наметових містечок «Трахтемирівська СІЧ», різних військово-патріотичних заходах Київської області.

У лютому 2008 року на Яготинщині з’явилася ще одна козацька організація – Міжнародна асоціація «Козацтво». Очолив козацьку громаду Яготинщини і став її отаманом колишній військовий у чині полковника, наш земляк О.І. Анатієнко. Одночасно радою з отаманом прийнято до лав Міжнародної асоціації козаків перших 14 яготинських козаків.

Сучасне Українське козацтво класифікується як світ­ський духовно-лицарський орден. Його завдання: вихо­вання підростаючого покоління на традиціях козацтва, захист екології краю, і, найперше, наших водойм, дотри­мання громадського порядку на вулицях міста і в селах (для чого будуть створені спеціальні патрульні загони), підготовка молоді до служби у Збройних силах для за­хисту своєї Батьківщини.




исновки
Сьогодні в багатьох регіонах України почалося активне відродження козацьких виховних традицій. Одним із найперших кроків у справі реалізації ідей і засобів козацької педагогіки має бути поширення знань серед учнів про козацький національно-визвольний рух, про заслуги козаків у боротьбі з чужоземними загарбниками. Фундаментальний напрям роботи – дослідження кожним учнем славної історії українського козацтва – від його зародження до зміцнення в епоху П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, І.Мазепи.

На високий теоретичний і практичний рівень треба поставити пізнання і відродження традицій козаків: як мудрих хліборобів і вправних воїнів, господарів землі, оберігачів і примножувачів рукотворних скарбів рідного краю, його природних багатств.

На думку авторів вивчення учнями історії козацтва повинно бути тісно пов’яне з ознайомленням з козацьким минулим рідного села, міста, області.

У розробці зроблена спроба узагальнити матеріали з розвитку козацтва на Яготинщині, від її заселення до сучасних днів. Матеріали, вміщені в розробці, допоможуть учителям історії при підготовці до уроків та позакласних занять, керівникам гуртків для використання під час проведення гурткових занять туристсько-краєзнавчого напряму, лідерам молодіжних і дитячих організацій, що діють на козацьких засадах. Дана розробка допоможе музейним працівникам та учням, які цікавляться історією рідного краю.

Отже, потреба реалізації козацької педагогіки, виховання стійких і мужніх захисників незалежної України на гідних ідеалах минувшини, викликана нині як внутрішніми, так і зовнішніми обставинами. Це дасть змогу дітям та учнівській молоді України творчо продовжувати в сучасних умовах козацькі традиції і звичаї, що відповідатиме їх національним інтересам.
Додаток №1
Чисельність населення в Яготинському районі

(станом на 01.01.2008р.)




№ п/п

Назва сільської ради

Постійне населення чол

1

Богданівська сільська рада

949

2

Годунівська сільська рада

438

3

Двірківщинська сільська рада

627

4

Жоравська сільська рада

633

5

Засупоївська сільська рада

770

6

Капустинська сільська рада

1298

7

Кулябівська сільська рада

431

8

Лемешівська сільська рада

1279

9

Лозовоярівська сільська рада

814

10

Ничипорівська сільська рада

1372

11

Панфильська сільська рада

1010

12

Райківщинська сільська рада

622

13

Сотниківська сільська рада

1018

14

Сулимівська сілька рада

830

15

Супоївська сільська рада

932

16

Фарбованська сільська рада

956

17

Червонівська сілька рада

496

18

Черняхівська сільська рада

982

19

м. Яготин

21166

Додаток №2




Частина карти ХVІІ століття Г.Левассера де Боплана, на якій зображено місто Яготин

Додаток №3

Список заснування деяких населених пунктів

Яготинського району


Сучасна назва

Час заснування

Ким заснований

Богданівка

між 1731 р. та 1734 р.

Переяславським полковником Василем Танським

Коптевичі

ХVІІІ ст.

Переяславським сотником Семеном Копцевичем

Годунівка

ХVІІ ст. (до 1648 р.)

Шляхтичем Годуновичем

Жоравка

1711 р.

Ліснянським козаком Іваном Довгим

Лебедівка




Військовим товаришем Кіндратом Івановичем Лебедєвим

Засупоївка

д. п. ХVІІІ ст.




Капустинці

сер. ХVІІ ст.

Козаком Капустою Переяславського полку

Добраничівка

сер. ХVІІ ст.

Військовим товаришем Павлом Самойловичем Добронизьким

Кулябівка




Лубенським полковником Кулябкою

Лемешівка

1625 р.

Козаком Лемішом

Гензерівка

1625 р.

Козаком Ганжою

Лукомщина




Обозним полковником Лукомським

Лозовий Яр

між 1723 р. та 1728 р.

Вознесенським монастирем міста Переяслава

Ничипорівка

сер. ХVІІ ст.

Козаком Ничипором Бобром із братом

Трубівщина







Панфили

1659 р.

Переселенцями з Росії

Райківщина

п. п. ХVІІІ ст.

Яготинським козаком Захаром Ройком

Рокитне

ХVІІІ ст.




Розумовка

ХVІІІ ст.

Яготинським козаком Гнатом Розумом

Сотниківка

близ. 1729р.

Яготинським сотником Йосипом Павловичем

Сулимівка

1714 р.

Генеральним хорунжим Іваном Федоровичем Сулимою

Супоївка

поч. ХVІІІ ст.




Дзюбівка




Козаками Дзюбами

Фарбоване

1740 р.




Черняхівка

1725 р.

Переяславським полковим писарем Черняхівським

Двірківщина

п. п. ХVІІІ ст.

Козаком Двірком

Яготин

ХVІ ст.




Додаток №4
Список козацької старшини Яготинської сотні
Сотники: Оброженко Стас (?-1649-?), Челюскін Петро Іванович (?-1661.04-?), Захаріященко Опанас (?-1661.03-05.-?), Скоченко Лаврін (?-1672.06-?), Литовченко Іван (?--1682.07-?), Савоненко Роман (?-1685-1687.04-?), Момот Григорій Іванович (?-1690.03-1691.04-?), Рокитний Логвин (?-1695-1702.09.-?), Павленко Йосип (?-1706.05.-1733), Рокитний Іван Логвинович (1710 - 1713.03., нак.?). Бережний Лук'ян (1723, нак.), Феодосіїв Дмитро (1729, нак.), Карпович Петро (1731,1733.02., 1760 нак.), Купчинський Пилип Григорович (1733.3.06.-1751), Крихно Федір (1736, 1739, нак), Калита Федір (1737, 1740, нак.), Сезченко Дорош (1738, нак), Лукомський Степан (1752-1757.12.12), Канаровський-Соха Олексій Григорович (1757.12.-1760), Славатинський Федір Стефанович (?-1761-1767-?), Ісаєвич Михайло (1759,1760, нак.) Козловський Андрій Дмитрович (1761, нак.), Юзефович Михайло Іванович (1770-1782).

Отамани: Кубраченко Стефан (1677), Карпович Гавриш (1691), Ройко Захар (1710, 1718), Дикий Стефан (1713-1718, 1728), Крихно Федір (1725-1730), Андрій (1729), Розум Григорій (1730-35, 1738-40, 1747-1748), Куєвда Федір (1736), Непийвода Гордій (1737, 1740-41), Дикий Дмитро (1742-47, 1752-1755), Колчевський Іван, Колежний Григорій (1751), Ошкал Андрій (1756-1757), Турчиновський Олексій (1759), Колодей Дмитро (1760), Батрак-Згурський Тимофій (1762-1764), Плакса Семен (1764-67), Лукашевич Данило (1772-1779).

Писарі: Загоровський Яків (1718), Мойсеєнко Матвій (1729), Кордовський Степан (1732-1733). Чаяловський Михайло (1734-1737), Полєшко Яким (1734, нак.), Скибинський Прокіп (1738-1746), Козярин Григорій (1747, нак.), Дапенко Артем (1752-1757), Павловський Іван (1755), Загоровський Стефан (1755-?), Даценко Юхим (1756-1758), Бохановський Петро (1759-1767), Лем Іван (1769-1779), Анатієнко Йосип (1779-1782).

Осавули: Калитенко Іван (1732), Ганжа Улас (1736), Розум Григорій (1737), Мичка Матвій (1738, нак.), Саранча Іван (1738-1751, 1760), Коркач Іван (1758, 1762-1768), Полонський Федір (1775-1782).

Хорунжі: Калита Іван (1732-1746, 1747, 1751), Козярин Григорій (1746-1758, 1760), Плакса Семен (1759), Полонсь­кий Федір (1761-1774), Перетятько Василь (1775-1782).

Додаток №5


Портрет К.Г.Розумовського

(худ. М.П.Малинка)

Додаток №6



Герб К.Г.Розумовського

Список використаної літератури




  1. Велика історія України. У 2-х томах. К., Глобус, 1993.

  2. Добинский И.В., Шевчук Г.М. Червонное казачество. К., Политиздат Украины, 1987.

  3. Історія міст і сіл Української РСР. Київська область. К., Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1971.

  4. Історія Яготинського краю. К., ТО Нірмала

  5. Кривошия В.В., Кривошия І.І. Нариси історії Київщини періоду козацтва. Яготин. К., Стилос, 2002.

  6. Описи Київського намісництва 70-80-х років XVIII ст. К., Наукова думка, 1989.

  7. Полянська-Василенко Н. Історія України. У 2-х томах. К., Либідь, 1993.

  8. Свирид А. Визвольна боротьба за утвердження держави Україна (До 80-річчя бою біля річки Трубіж). // Бориспільські вісті, жовтень 1999.

  9. Толкач Ю.Г. Історія Яготина. К., ПБП Фотовідеосервіс, 1994.

  10. Удовиченко О. Україна у війні за державність: історія організації і бойові дії Українських збройних сил 1917 – 1921 рр. К., Україна, 1995.

  11. Шевченко В.В. Рідний край – Яготинщина. Яготин, Яготинські вісті, 1998.





Каталог: wp-content -> uploads -> 2013
2013 -> Бібліотека вищашко ла анотований огляд періодичних видань за 011 рік Випуск київ 2012
2013 -> Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія
2013 -> $RR00001,4,1,2,0,2 Поняття "політика" найчастіше вважається похідним від
2013 -> Карпатська Україна: документи І матеріали, хроніка подій”
2013 -> 95 років тому (1918) Українська Центральна Рада прийняла закони про Державний гарб Української Народної Республіки (тризуб), грошову систему, громадянство. 01. 03
2013 -> Анотація Папка призначена для вивчення теоретичного матеріалу за темою: “ Атомне ядро. Ядерна енергетика в 9 кл за програмою “Фізика
2013 -> Бібліотека панорама життя бібліотек збірник методичних матеріалів
2013 -> Йозеф Гайдн (ім'ям Франц сам композитор не називав себе ніколи) народився


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconВідділ освіти Козівської районної державної адміністрації Козівський районний будинок дитячої та юнацької творчості
Ляхович Леся Михайлівна керівник літературно-краєзнавчого гуртка Козівського районного будинку дитячої та юнацької творчості
Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconРожищенська районна державна адміністрація відділ освіти
Людмила Леонтіївна – керівник гуртків вокального І сольного співу Рожищенського Будинку дитячої творчості
Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconЧемеровецька районна державна адміністрація Чемеровецький районний відділ освіти Районний методичний кабінет

Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconУкраїна красилівська районна державна адміністрація хмельницької області відділ освіти

Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconМаловисківська районна державна адміністрація відділ освіти
Про підсумки розвитку освіти Маловисківського району у 2011-2012 навчальному році, перспективи на 2012-2013 навчальний рік та готовність...
Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconВідділ освіти Костянтинівська районна державна адміністрація Донецька область
Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови І літератури та в позаурочний час
Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconПлан роботи чугуївського районного Центру дитячої та юнацької творчості Чугуївської районної ради
Науково методична діяльність
Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconУкраїна єланецька районна державна адміністрація відділ освіти популяризація сучасної української літературИ
...
Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині icon«Поділюсь краплинкою тепла» 2013 Експедиційно-пошуковий загін Козівського районного будинку дитячої та юнацької творчості Керівник пошукової групи
Керівник пошукової групи Ляхович Леся Михайлівна, керівник літературно-краєзнавчого гуртка Козівського будинку дитячої та юнацької...
Яготинська районна державна адміністрація Відділ освіти Яготинський районний будинок дитячої та юнацької творчості Методична розробка Козацтво на Яготинщині iconВідділ освіти долинської районної державної адміністрації кіровоградської області центру дитячої та юнацької творчості долинського району
Відвідування дітьми вокального гуртка це не лише засіб забезпечення виконання естетичних та освітніх завдань з музичного виховання,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка