Юридичного факультету



Сторінка1/6
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.23 Mb.
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Сумський державний університет


НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

ВИКЛАДАЧІВ, АСПІРАНТІВ, СПІВРОБІТНИКІВ

ТА СТУДЕНТІВ

ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

у трьох частинах


Частина І
(Суми, 20 квітня 2011 року)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Сумський державний університет




НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

ВИКЛАДАЧІВ, АСПІРАНТІВ, СПІВРОБІТНИКІВ

ТА СТУДЕНТІВ

ЮРИДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ
ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

у трьох частинах


Частина І
(Суми, 20 квітня 2011 року)

Суми


Сумський державний університет

2011


Вступне слово

Декана юридичного факультету Сумського державного університету

доктора юридичних наук,

Куліша Анатолія Миколайовича

до учасників науково-практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету


Шановні колеги та студенти!

Щиро вітаю Вас з відкриттям науково-практичної конференції! Для більшості з Вас це не перша в житті наукова конференція. Але ця конференція особлива. Особливість полягає у тому, що вона перша, яку проводить юридичний факультет Сумського державного університету.

У майбутньому буде друга, третя, десята …надцята. Впевнений, що зросте її статус, збільшиться кількість і «географія» учасників, розшириться тематика. Але сьогоднішня конференція в історії факультету залишиться першою – конференцією з якої все починалося.

Бажаю всім учасникам конференції творчої наснаги, наполегливості у шляху до обраної мети, подальших успіхів у науковій та практичній діяльності.


З повагою,

Декан юридичного факультету

Сумського державного університету А.М. Куліш
ЧИ ПОТРІБЕН СИЛЬНИЙ ПРЕЗИДЕНТ В УКРАЇНІ ?

Доповідач: Бершов І., студент групи Ю-85СумДУ

Науковий керівник: Сінченко Ю.П., ст. викладач к.права

Проблеми функціонування та розвитку президенсько-парламенської форми правління глибоко пов’язані з її історичним підґрунтям. Однак ці якості набуваються завдяки глибокому вивченню відповідних явищ, процесів і тенденцій, що актуалізує дослідження Президента і парламенту як з історико-політологічного, так і з теоретико-методологічного боку. Лише в такий спосіб можна усвідомити важливість цієї інституції для української політичної дійсності та запропонувати шляхи вдосконалення даної форми правління на вітчизняному ґрунті.

Визначення положення та ролі Прези­дента України в системі поділу влади за сучасних умов потребує принаймні са­мого загального огляду основних концепту­альних підходів до розуміння функціональної природи інституту Президента та, відповідно його положення у структурі механізму держа­ви, співвідношення компетенції Президента з компетенцією інших вищих органів влади у республіканських формах правління. Конституційно-правова доктрина конти­нентальної правової сім'ї розглядає інститут глави держави як гаранта національної єд­ності, який покликаний забезпечувати на­ступництво та стабільність державної влади, взаємодію різних її гілок. Відмінності в теоретичних підходах до визначення положення та ролі інституту президента в системі поділу влади свідчать, що питання про оптимальне спів­відношення інституту президента з виконав­чою гілкою влади залишається відкритим. Згадані підходи до визначення реальної ролі глави держави у процесі здійснення вла­ди та його правового статусу знаходять відображення в конституційних текстах і обумовлюють конституційну модель форми правління в конкретній державі [1,с.137].

Дії сучасного керівництва країни демонструють бажання посилити владу президента, як вихід із всіх соціально-економічних і політичних проблем. Прем’єр-міністр вже не має вирішального впливу на місцеві органи влади, а також ,на своїх міністрів . Ця посада при новій конституційно-правовій системі виглядає непотрібною, оскільки глава уряду не може виконувати серйозних функцій і перетворюється на носія «почесного звання».Президент тепер не тільки глава держави, гарант Конституції, Верховний головнокомандуючий - він фактично стає керівником виконавчої влади. Президентсько-парламентська модель державного правління в багатьох країнах світу довела ефективність сильної президентської влади.І це є цілком виправданим[2,с.117].

Результати соціологічних досліджень Проблемної лабораторії Сумського держаного університету «Центр соціально-гуманітарних аспектів регіональних досліджень», проведених разом з юридичним факультетом, свідчать про зацікавленість населення України щодо статусу Президента України . В анонімному опитуванні взяли участь 2010 респондентів, що проживають на території Сумської, Полтавської , Харьківської , Чернігівської , Запорізької та Львівської областей . 82 % анкетованих – мешканці Сумської області.Із числа опитаних – молодь у віці до 20 років складає 37 % , від 21 до 30 років - 21, 5 % , респонденти віком від 31 до 45 років – 21,5 % , від 46 до 60 років – 13 % та старше 60 років – 7 % .Анкетовані 52,7% жінок та 47,3 % чоловіків .Серед опитаних – 42 % студентів, 11% - робітників, 9 % - селян,5%- державних службовців , 5 % підприємців , 10 % пенсіонерів , тимчасово непрацюючих – 5, 5 % , медичних , педагогічних , інженерно-технічних працівників та військовослужбовців разом – 12,5 %.Освіта респондентів : вища та незакінчена вища – 43,5 % , середня та середня спеціальна – 49 %, неповна середня – 2,5 % .За місцем проживання – в обласних центрах 43 % , в інших містах області – 22 % , в селищах та селах – 35 % . За недавні часи центральна виконавча влада в Україні дублювалася Кабінетом Міністрів, Адміністрацією Президента, Радою Національної безпеки і оборони, що підтверджувало формулу «Два українця – три гетьмани» . Президент і Прем’єр не могли поділяти між собою повноваження . 34 % респондентів вважають за необхідне позбавити Адміністрацію Президента права втручання в роботу Уряду ; 42 % - вважають за доцільне на чолі уряду поставити президента , скасувавши посаду прем’єр – міністра ( як у США ) ; 39 % - схильні скасувати посаду президента , поклавши всю відповідальність на прем’єра ( як у ФРН ) ; 5 % - іншої думки. 61 % опитаних впевнені, щоб люди в Україні відчували економічний захист з боку держави, необхідно створити робочі місця , 27 % вважають за необхідне розширити допомогу по безробіттю. 4 % молоді, на жаль, бачать вихід у розпродажі землі та решти державних підприємств , 5 % - у нових позиках міжнародних банків, 6 % - у пошуках роботи за кордоном , в той час , як 47 % респондентів старшого віку, єдиним вірним виходом бачать відродження роботи вітчизняних підприємств і створення умов , щоб працездатні українці не були вимушені шукати роботу за кордоном .

Однак не можна не враховувати, що домінування президента в структурі державної влади може приховувати в собі певну небезпеку,а саме: посилення влади чиновників замість президента ,що ми бачили за часів попередніх президентів України, коли очільники президентської канцелярії або секретаріату перетворилися у господарів країни .Влада повинна належати всенародно обраному президенту, а не чиновникам, яких ніхто не обирав. Інакше, кого ми підсилюємо?Підвищення значення президентської адміністрації автоматично тягне за собою виникнення ще одного центру виконавчої влади в країні .Це приведе до постійного дублювання функцій, з’ясуванню відносин між ними ,обміну розпорядженнями і ,як результат, до повної безвідповідальності. Запобігти цьому можна лише шляхом чіткого розмежування повноважень між президентською адміністрацією і урядом. В певнх конституційно-правових ситуаціях сильна президентська влада може вийти з-під контролю. Посаду глави держави може зайняти людина не виважена, з вини якої країна повернеться до часів тоталітаризму або опиниться на межі війни з одним із сусідів[3,с.6].Переобирати президента до закінчення терміну його повноважень дуже складно, майже неможливо. Обираючи главу держави, ми на п’ять років довіряємо йому країну. Ситуація з визначенням моделі державного правління в Українінеоднозначна. Більш доцільною виглядає модель президентсько-парламентської республіки. Тільки таким чином можна побудувати ефективний механізм розподілу влад та найголовніше – встановити чітку і прозору систему прийняття рішень державними органами ,а також, забезпечити настання відповідальності за посадові зловживання і проведення неефективної політики . Для розробки та здійснення системи практичних заходів з нарощування демократії в Україні, доцільно :

- підсилюючі президенську владу,законодавчо забезпечити реальну владу всенародно обраному президенту ,а не чиновникам ,яких ніхто не обирав ;

- законодавчо передбачити надійні гарантії того, щоб сильна президентська влада не вийшла з-під контролю,адже сучасна процедура імпічменту президента до закінчення терміну його повноважень дуже складна ,це майже неможливо ;

- з метою удосконалення механізму противаг і стримувань між гілками державної влади ,корінним чином змінити порядок формування і фунціонування українського парламенту –Верховної Ради України ,а саме :

- вибори до ВР України проводити за відкритими партійними списками ;

- кожним п’ятим кандидатам в партійних списках має бути представлена особа віком до 35 років ;

-чисельність депутатського корпусу ВР України має бути скорочено до 300 депутатів ,якщо не вдвічі .

Вважаємо ,що таким чином можна побудувати ефективну модель розподілу влад ,встановити чітку та прозору систему прийняття рішень державними органами , взаємний контроль і відповідальність за здійснювану політику .

Хотілося б вірити в те, що Українському суспільству та його політикам підуть на користь уроки конституційної реформи 2004 року ,а повернення на стартову позицію дасть можливість виважено зробити впевнений крок в майбутнє .


Література :

1. Карлович А. До питання про поняття «напівпрезиденська республіка» /А. Карлович // Підприємництво, господарство і право .-2009.-№4.С.137-141.

2. Мартинюк Р. Проблеми функціональної недостатності інституту Президента в Україні та шляхи її вирішення /Р.Мартинюк // Підприємництво, господарство і право .-2009.-№3.С.115-120.

3. Олещук П. «Сильний президент»: панацея для України? / П.Олещук// Свобода Слова .2010.№46 - .С.-6 .



МІСЦЕВІ ПОДАТКИ ТА ЗБОРИ У КОНТЕКСТІ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

Доповідач: Бондаренко Д., студентка групи П-73

ДВНЗ «УАБС НБУ»

Науковий керівник: д.ю.н., проф., Чернадчук В.Д.
Останнім часом активного обговорення набувають питання, які стосуються місцевого оподаткування та напрямів вдосконалення даної сфери у контексті податкової реформи. Пояснюється даний факт досить просто: місцеві податки та збори виступають важливою складовою системи становлять основу фінансової бази органів місцевого самоврядування, тобто можна сказати, що саме місцеві податки та збори виступають як підґрунтя фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. При цьому розмір місцевих податків та зборів безпосередньо характеризує рівень фінансової автономії місцевих органів влади. також помітним фактом на сьогодні є проблема нестачі фінансових ресурсів в органах місцевого самоврядування та нестабільність їхніх дохідних джерел останнім часом набула загальнодержавного значення.

Питання, які стосуються сутності місцевих податків та зборів, їх особливостей теоретично були обґрунтовані у працях науковців, серед яких: М.Бандида, Н.О.Бикадорова, А.Верзун, Л.К.Воронова, М.Гарасим, І.І.Гуженко, А.В.Ібатулліна, В.Кравченко, М.П.Кучерявенко, І.П.Лопушинський, І.Луніна, Л.Г.Маркова, М.М.Огородник, О.Піхоцька, Н.Ю.Пришва, В.Б.Хмельницька, М.М.Черновська та інші. Цими вченими було досліджено та проаналізовано сутність даного поняття та висловлено ідеї щодо перспективи їх зміни. Але, незважаючи на це, відчувається потреба в подальшому дослідженні даної тематики.

Актуальність вивчення проблеми місцевого оподаткування в Україні пов`язана з тим, що органи місцевого самоврядування мають власні фінансові ресурси, якими мають право розпоряджатися. Але головним питанням, яке постає перед територіальними громадами – це фінансове забезпечення виконання програм, як віднесені до повноважень місцевих органів влади. Враховуючи той факт, що на сьогодні питання справляння місцевих податків та зборів є закріпленими на законодавчому рівні (зокрема, у Податковому кодексі України), звернемо увагу на те, що проблеми, пов`язані з реальним надходженням таких податків залишаються й досі ще не врегульованими в повній мірі. Розглядаючи проблематику, пов`язану з дослідженням сучасної ситуації, яка склалася з приводу місцевого оподаткування в Україні, доцільно здійснити детальне дослідження існуючих думок ходо наявних проблем у даній сфері, що надасть змогу зрозуміти їхню сутність та запропонувати основні напрями вдосконалення.

Законодавче регулювання місцевого оподаткування базується на наступних принципах:



  • податкова система України має два рівні: державний та місцевий;

  • розмежування сфери дії державної та місцевої податкової системи здійснюється на основі конституційного закріплення та законодавчого регулювання основних принципів;

  • принципи, за допомогою яких відбувається розмежування сфери дії державної та місцевої податкових систем, підлягають неухильному дотриманню в рамках реалізації податкової дисципліни;

  • податкова політика, яка проводиться органами державної влади та місцевого самоврядування, є основою забезпечення єдності податкової системи [4, 434-135].

Місцеві податки та збори – це обов`язкові платежі, суми яких згідно із законодавством України встановлюються органом місцевого самоврядування на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста чи об`єднання сіл) та які зараховуються до її місцевого бюджету [5].

Слід погодитися з думкою М.М.Черновської, яка зазначає, що «місцеві податки та збори мають формувати в собі ту частину дохідної бази місцевих бюджетів, щодо якої центральні органи влади не мають жодних повноважень. Ці кошти повинні бути власністю місцевого самоврядування, на яке вони опираються при виконанні своїх завдань і функцій» [6].

Таким чином, під поняттям місцевих податків та зборів слід розуміти обов`язкові платежі, які справляються на певній чітко визначеній адміністративно-територіальній одиниці та сплачується до місцевих бюджетів для виконання останніми покладених на них функцій.

Як уже зазначалося, місцеве оподаткування виступає основою фінансової незалежності місцевих органів самоврядування. При цьому, Л.Г.Маркова та В.Б.Хмельницька зазначають, що «під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування мається на увазі можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку окремої території, що входять у компетенцію місцевого управління відповідного рівня» [3]. Актуальним є питання про склад доходів та видатків місцевих бюджетів, міжбюджетного регулювання. Певну проблему становить питання щодо наповнення місцевих бюджетів за рахунок місцевих зборів, податків та тих коштів, які залишилися після здійснення відрахування обов`язкової частини загальнодержавних зборів та податків. Часто це призводить до неможливості виконання органами місцевого самоврядування закріплених за ними зобов`язань щодо забезпечення населення послугами.

Законодавче врегулювання механізму місцевого оподаткування в Україні забезпечило необхідне правове поле для функціонування місцевих податків і зборів, але створення повноцінного та фінансово самодостатнього інституту місцевого самоврядування неможливе без їх подальшого реформування.

У багатьох країнах основою фінансової незалежності місцевої влади виступають саме місцеві податки, перелік яких є досить широким, наприклад, у Німеччині – 55, у Бельгії – 100, у Франції – понад 40 тощо. У такій ситуації місцеві податки та збори виступають як одне із основних джерел доходів місцевих бюджетів.

В Україні ж раніше існували такі місцеві податки та збори, як: податок з реклами;комунальний податок; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак.

Відповідно до ст.10 ПК України законодавець до місцевих податків відносить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також єдиний податок, а до місцевих зборів – збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів, а також туристичний збір.

Як бачимо, законодавець значно зменшив перелік місцевих податків та зборів. Пояснити дану ситуацію можна лише тим, що ті податки та збори, які були передбачені на місцевому рівні не справлялися з низки факторів, наприклад, через те, що відсутні об`єкти оподаткування. Яскравим прикладом є те, що із 14 видів місцевих зборів, які існували раніше, на території м.Ужгород місцеві збори справлялися лише по 5 з них [2, 38]. І такі приклади є непоодинокими. Також причиною зменшення переліку місцевих податків та зборів було те, що вони не дали того ефекту, якого від них очікували. Прикладом може слугувати комунальний податок. Проаналізувавши ситуацію з обсягами надходженням місцевих податків та зборів на Україні, можемо говорити, що їх структура має суттєві відмінності, які зумовлюються рівнем соціально-економічного розвитку територій, розташуванням адміністративно-територіальних одиниць, природно-кліматичними умовами, розміщенням продуктивних сил та галузевою побудовою інфраструктури населених пунктів, рівнем доходів населення, наявністю курортних чи туристичних центрів тощо. Різкий розподіл суспільства внаслідок кризових явищ мало наслідком зростання кількості безробітних, що також негативно відобразилося на справлянні місцевих податків та зборів.

Як бачимо, після прийняття ПК України система місцевого оподаткування перебуває на стадії пристосування до реалій, тобто остаточно ще не сформувалася. Л.Г.Маркова та В.Б.Хмельницька пропонують для підвищення фіскальної ефективності місцевих податків та зборів розширити наявний їх перелік, наприклад, ввести у великих містах збір на розвиток електротранспорту тощо [3]. З метою вирішення вищенаведених питань доцільними вбачається проведення таких заходів:



  • забезпечити закріплення результатів проведеної податкової реформи;

  • створити передумови для забезпечення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування через збільшення їх власних доходних джерел;

  • створити дієвий механізм контролю за своєчасністю справляння місцевих податків;

  • впровадити адекватні заходи відповідальності платників місцевих податків та зборів за порушення ними податкового законодавства у цій сфері;

  • з метою стабілізації місцевої системи оподаткування закріпити на законодавчому рівні гарантії отримання місцевими бюджетами податків та зборів.

Таким чином, місцеві податки та збори мають існувати у такій кількості, у якій би вони повністю забезпечували місцеві органи влади коштами, необхідними для задоволення власних потреб. Але при цьому при визначенні конкретних ставок податку чи збору необхідно зважати і на фінансові можливості суб`єктів їх сплати.

Важливої не лише теоретичної, а й суспільно-практичної ваги набуває вдосконалення законодавчого врегулювання системи місцевого оподаткування. Певні позитивні зрушення в даному плані можна спостерігати і в ПК України. Проте не слід забувати і про подальші основні тенденції вдосконалення даної сфери, оскільки це оптимізує шляхи розвитку справляння місцевих податків та зборів в Україні. Лише у такий спосіб можна як розв`язати низку нагальних проблем сьогодення у цій сфері, так і уникнути небажаних ситуацій у майбутньому.

ЛІТЕРАТУРА:


  1. Податковий кодекс України; [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2755-17&new=1&p=1301292036886875.

  2. Бандида М. Роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів бюджету міста // Ринок цінних паперів. Вісник Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. – 2007. - №11. – С.38.

  3. Маркова Л.Г., Хмельницька В.Б. Місцеві податки і збори як чинник формування доходів місцевих бюджетів; [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:3k6A5YBt0BkJ:www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vddfa/2009_1/3/2.%2520Markova,%2520Xmelnuzkaj.pdf+site:www.nbuv.gov.ua.

  4. Податкове право України: Кредитно-модульний курс: Навч.посібник [для студ. вищ. навч. закл.] /за ред. Л.К.Воронової, М.П.Кучерявенко. –К.: Правова єдність, 2009. – С.434-435. 485 с.

  5. Лопушинський І.П. Місцеві податки і збори: стан та перспективи зростання; [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:R3IAe3- ySDUJ:www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Tavnv/2009_63_2/63_2_25.pdf+site:www.nbuv.gov.ua.

  6. Черновська М.М. Виникнення та розвиток місцевого оподаткування; [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:EoAmos3ZG-wJ:www.nbuv.gov.ua/e-journals/znpnudps/2009_1/pdf/09cmmolt.pdf+site:www.nbuv.gov.ua.

ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ - ІНВАЛІДІВ В УКРАЇНІ.

Доповідач: Буйваленко Я., студентка групи Ю-84 СумДУ

Науковий керівник - Кононенко О.Я., ст. викладач кафедри

права
Рівень цивілізованості будь-якої соціальної держави визначається ставленням до найменш захищених та найбільш вразливих її членів, які потребують соціального захисту, у першу чергу до дітей-інвалідів. В умовах реформування економічної системи України у зв'язку з переходом до ринкових відносин такі діти опинилися в найбільш тяжкому становищі

Виділення дітей-інвалідів в окрему самостійну групу є життєво необхідним у зв'язку з їх беззахисністю, важкістю соціальної адаптації в суспільстві, що пов'язане з особливими умовами, в яких відбувається формування особистості дітей-інвалідів. Сфера правового регулювання захисту такої категорії дітей базується на положеннях законів України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", „Про реабілітацію інвалідів в Україні”, „Про охорону дитинства”, "Про соціальні послуги", "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні”, інших нормативно-правових актах, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За останні десятиліття в Україні, як і в усьому світі, внаслідок багатьох чинників збільшилась кількість дітей-інвалідів, які потребують посиленої уваги з боку держави. 2010 року оздоровчими послугами було охоплено більше 40 тисяч дітей з інвалідністю.

Це лише 46 % від загальної кількості дітей шкільного віку, які їх потребують і які можуть самі себе обслуговувати. А скільки ж дітей з інвалідністю, які потребують сторонньої допомоги, залишились без уваги? В даний час в Україні налічується понад 150 тис. дітей-інвалідів, значна частка яких мають вроджені вади розвитку, хвороби нервової системи та психіки. Частина цих дітей утримується в різних загальноосвітніх і галузевих закладах, обов’язковою умовою діяльності яких є створення середовища для якісної освіти, формування життєвих навичок, адаптації учнів з особливими потребами до життя в нових соціальних умовах [1,с.5]. Поняття «діти з особливими потребами» має широкий зміст і включає в себе всі категорії фізичних, психічних та психологічних порушень у розвитку дитини. Як допомогти дитині, що має порушення та, яка опинившись у загальноосвітній школі, стикається з безліччю проблемних ситуацій та власною неспроможністю. Можна зрозуміти батьків, які віддають перевагу загальноосвітній школі, а не спеціалізованому закладу для подальшого навчання та соціалізації дитини, бо вони піклуються про збереження статусу «нормальності» для своєї дитини. Правильність внутрішнього інтуїтивного рішення батьків таких дітей, стосовно подальшої соціалізації підтверджується ідеями Інклюзивної освіти, які останнім часом поширюються та осмислюються на державному рівні та в освітньому просторі. У розвинених країнах інваліди мають не лише право, а й можливість вчитися у школах разом зі здоровими дітьми. Така форма освіти називається інклюзивною (від англ. «інклюд», включення). Для інвалідів пристосований громадський транспорт, будинки обладнані так, щоб людина на візку могла легко заїхати до аптеки, книгарні чи кінотеатру[2].

Як свідчать дослідження, близько 80 відсотків дітей з фізичними, психічними, розумовими обмеженнями проживають в сім’ях. Труднощі, з якими вони стикаються, пов’язані з необхідністю догляду за дитиною, високими витратами на її лікування, оздоровлення, придбання засобів корекції. Внаслідок цього у більшості сімей формується нездоровий психологічний клімат, спричинений низькими доходами батьків, що не забезпечують належне утримання дітей-інвалідів.

Важливим життєвим фактором для кожної дитини є інформування про особисті права, які допомагають підліткам в подальшому житті. Від незнання своїх прав, діти з особливими потребами відчувають себе не досить впевнено в повсякденному житті. Дітям-інвалідам, які перебувають на повному державному утриманні, державна соціальна допомога виплачується в розмірі 50% призначеної суми та перераховується на їхні особисті рахунки в банку. Решта 50 % перераховуються на рахунок установи (закладу) за місцем перебування дитини. Дітям-інвалідам із числа сиріт за період перебування на повному державному утриманні державна соціальна допомога виплачується в повному розмірі та перераховується на їхні особисті рахунки в банку [3].

Надзвичайно актуальним залишається питання щодо відновлення стану здоров’я дітей, оскільки у них, на відміну від дорослих, лікувальні і реабілітаційні заходи повинні забезпечити подальший розвиток усіх органів і систем, попереджаючи затримку або дисгармонійність росту і дозрівання організму. У структурі причин інвалідності серед дітей на першому місці хвороби нервової системи та органів чуття — 42,3%. Найчастіше причиною інвалідності є дитячий церебральний параліч — 38,8%. На другому місці в структурі причин дитячої інвалідності психічні розлади — 19%, в тому числі розумова відсталість різних ступенів 84,1%. Травлення, порушення обміну речовин становить 4,2% від загального рівня і зумовлена, головним чином, цукровим діабетом на який припадає 61,8%. Розподіл дітей-інвалідів за віком такий: до 3 років — 5 -8%; 3-6 років - становлять 16,7%; 7 - 13 років — 58,1%; 14-15 років – 19,4%.

У 2010 році оздоровчими послугами було охоплено більше 40 тисяч дітей з інвалідністю. Це лише 46 % від загальної кількості дітей шкільного віку, які їх потребують і які можуть самі себе обслуговувати. А скільки ж дітей з інвалідністю, які потребують сторонньої допомоги, залишились без уваги? З січня 2011 року виплата державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та на дітей-інвалідів провадиться у підвищених розмірах. Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» визначено право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальний захист інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів шляхом встановлення державної соціальної допомоги у відсотках від прожиткового мінімуму. Питання соціального захисту дітей-інвалідів урегульовані законодавчо, але, на жаль, місце органи влади та самоврядування виявляють формальний підхід до планування заходів (програм щодо соціального захисту дітей - інвалідів, так і до їх фактично впровадження в життя. Неналежне забезпечення відомчого контролі» на рівні обласних управлінь обл­держадміністрації та прийняття ними ліберальних рішень у разі виявлення порушень прав інва­лідів, передусім неповнолітніх, сприяють тому, що службовими особами все ще допускаються грубі порушення законів [4,с.24].

На жаль, до сьогодні існує тенденція розглядати інвалідність як вирок — вважається, що раз так склалася доля, людина не може розраховувати на повноцінний розвиток із суто медичних причин. Звідси нібито логічний, але нелюдський висновок: інвалідам не потрібно створювати умови для розвитку, активної суспільної діяльності, освіти. Їм треба дати пенсію (виходячи з можливостей нашої країни, досить невелику) та медичну допомогу (зважаючи на те, що ця сфера досить успішно комерціалізується, допомогу умовну). А далі діти-інваліди — це проблема їхніх батьків, персоналу інтернатів та Пенсійного фонду.

Отже, інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її соціальної дезадаптації, обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування, майбутньої трудової діяльності внаслідок відхилень у фізичному та психічному розвитку,. Система навчання цих дітей не досконала. У зв’язку з цим треба вирішувати комплекс соціальних та психолого, медико-педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітації. Крім того, відсутня і спеціальна консультативна служба, де батьки мали б можливість отримати рекомендації щодо догляду за хворою дитиною, та правову допомогу. Немає спеціалізованої методичної літератури по цих питаннях; не розв’язано проблеми здобуття професій дітьми-інвалідами, а також працевлаштування матерів, які мають таких дітей[5,с.82].

Головна проблема дитини з обмеженими можливостями полягає в його зв’язку з миром. Бідності контактів з однолітками та дорослими, спілкування із природою. Адже проблема інвалідності не обмежується медичним аспектом, це соціальна проблема нерівних можливостей.

Допомогу та захист повинні надавати всі — від батьків до служ­бових осіб, на яких покладено від­повідні обов'язки та яким надані чималі повноваження.
Література
1. www.vse-tut.if.ua/files/sociologiya/ref6576/143.doc

2. Всеукраїнська громадська газета, для тих хто зіткнувся з інвалідністю «Без бар’єрів» №4-28.02.2011р.

3. Газета центральних органів виконавчої влади України «Урядовий кур'єр» – 06.07.2010 р. №52

4. www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Sped/2010_3/022-25.pdf

5. Білобрицька Л. Діти –інваліди потребують додаткової турботи /Л.Білобрицька // Вісник прокуратури. - №9 (63)вересень 2006.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Юридичного факультету iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів юридичного факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів юридичного факультету cпеціальності «правознавство» / Укл.: Курєнкова Г. М. Луганськ:...
Юридичного факультету iconПрактикум з курсу «сімейне право україни» для студентів юридичного факультету

Юридичного факультету iconШаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921 рр. Анотація
Шаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921...
Юридичного факультету iconМіжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства
До збірника увійшли статті та тези доповідей викладачів, аспірантів І студентів юридичного факультету СумДУ, інших юридичних внз...
Юридичного факультету iconАсоціація випускників національного юридичного університету імені ярослава мудрого матеріали ХІІ всеукраїнської наукової конференції
Асоціація випускників національного юридичного університету імені ярослава мудрого
Юридичного факультету iconТарас Духняк студент І курсу юридичного факультету Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького Форми участі жіноцтва в українському національно-визвольному русі в Галичині
Проаналізовано регіональні особливості участі жіноцтва в українському національно-визвольному русі в Галичині впродовж 1941–1960...
Юридичного факультету iconБібліотека житомирського державного університету ім. І. Франка
Укладач: бібліотекар природничого факультету та факультету фізичного виховання І спорту: Янчук Н. Ю
Юридичного факультету iconМетодичний посібник студентам історичного факультету з написання та оформлення курсових І дипломних робіт одеса – 2015
Вченою Радою історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова
Юридичного факультету iconПро роботу факультету іноземної філології за 2016-2017 н р. Декан факультету Мороз Т. О. 2017 І. Інформація декана про виконання посадових обов’язків відповідно до наказу ректора мну імені В. О. Сухомлинського №

Юридичного факультету iconПрограма для складання вступних іспитів до аспірантури факультету соціології за спеціальністю 22. 00
У програмі відображені основні вимоги до вступників до аспірантури факультету соціології в галузі соціологічних наук, що закінчили...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка