Юридичного факультету



Сторінка3/6
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.23 Mb.
1   2   3   4   5   6

ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ФЕДЕРАЛІЗМУ В УМОВАХ КОНСОЛІДАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Доповідач: Дігтяр А. , студентки групи Юм-03 СумДУ

Науковий керівник: ст. викл. кафедри права Сінченко Ю.П.

Проблему державно-територіального устрою обдумує кожне суспільство,яке творить Конституцію та будує державу. А чи є потреба та необхідність розглядати питання федералізму в Україні, адже у нас уже прийнята Конституція і ми вже маємо певний окреслений державно-територіальний устрій?

Дана тема є досить популярною та дискусійною в колі політологів, правознавців, істориків. Навіть проходять конференції, присвячені федералізму, мітинги «за» і «проти». Спробуємо спочатку розібратися в суті питання.

Федералізм – це поняття більш широке, ніж федерація. Він визначається як принцип, концепція, парадигма державного устрою, що дозволяє забезпечити єдність і плюралізм державної й суспільної влади в умовах її територіальної організації на декількох рівнях. Як принцип федералізм втілює спосіб врегулювання розбіжностей і об’єднання людей та їх утворень на державному рівні; як режим і форма державного устрою він визначає розподіл державної влади по вертикалі між територіальними утвореннями різного рівня в єдиній державі. Є. В. Тадевосян і В. Є. Чирків відстоюють думку про те, що федералізм – це самостійне явище, відмінне від федерації. Представниками протилежного погляду можна назвати М. В. Вишнякова, Л. М. Карепетяна й О. Ю. Оболдіна, які схильні до ототожнення поняття «федералізм» і «федерація» і, відповідно, до заперечення існування моделей федералізму, стверджуючи, що єдиною моделлю федералізму є федералізм [2, с. 154].

Антоніна Колодій, вважає, що задля того, аби запобігти наростанню недемократичних тенденцій, аби надати реґіонам більше можливостей захищати самих себе, доводиться вибирати між двома моделями.

Перша – федералізм, політична децентралізація, коли територіально-адміністративні одиниці набувають певних політичних прав, навіть певного суверенітету (деякі автори заперечують концепції поділеного суверенітету). Федеральні одиниці мають політичні повноваження в тому сенсі, що, припустимо, обласна рада може приймати нормативні акти, свого роду закони. В окремих випадках у деяких державах реґіональні одиниці мають навіть власні Конституції, тобто сягають рівня квазідержав. Вважається, що саме звідси і чигає загроза сепаратизму, якій необхідно протиставити розширення повноважень центрального уряду і редукцію державності до дій центру. У відповідь у мене виникає питання: якщо залишити центральному урядові достатньо широкі повноваження щодо визначення функцій реґіонів, обсягів децентралізації, то чи не вийде так, як завжди у нас буває: форма залишиться, а зміст десь випарується? У наших людях дивовижно поєднуються дуже добрі наміри і прагнення, аби загал слухався тих, хто на горі. Чи буде за таких обставин опрацьована нормальна модель реґіональної децентралізації (згадайте, наприклад, яким був перебіг підготовки і проведення референдуму і таке інше)? Чи будуть залучені до опрацювання такої концепції місцеві сили?

Іншою формою федералізму зазвичай вважають союзну державу. Можна натрапити на такі думки, що, мовляв, дуже мало справді федеративних союзних держав. Начебто створені згори федерації – Німеччина, Австрія тощо – не є справжніми федераціями, бо федеративний устрій їм був накинутий. Я, правду кажучи, не бачу у цьому великої різниці. Можна, звичайно, класифікувати федерації за способом утворення – чи вони утворилися згори, чи знизу, – але якщо ці держави показали свою життєздатність, якщо вони добре функціонують, якщо, скажімо, німецькі землі наділені цілою низкою серйозних повноважень, здійснюють справжнє реґіональне самоврядування, то яка, зрештою, різниця, чи вони колись об’єдналися самі, чи створили чинні форми територіально-адміністративного устрою під тиском окупаційної влади? Не згодна я також із тим, коли говорять, наприклад, про німецьку федерацію, що метою окупаційної влади було не допустити постання сильної Німеччини – у літературі часто трапляється подібна точка зору. Я вважаю, що альянти прагнули запобігти встановленні не сильної, недемократичної, диктаторської, тоталітарної Німеччини, і федералізм був визнаний хорошим засобом проти тоталітаризму. А, якби Сполучені Штати та їхні союзники так уже боялися сильної Німеччини, то не було б плану Маршалла. Отже, потуга і тоталітарні тенденції – це різні речі. [1, с. 321-322 ]

Поняття федералізму, таким чином, характеризується досить широким обсягом. Істотною його ознакою є ідеологічна складова. Федералізм може збігатися з федеративною формою державного устрою, але це не обов’язкова ознака на думку М. Глигич-Золотарьової, оскільки «федералізм …. може існувати без федерації, але не можливе існування федерації без федералізму [3, с. 23]. Федералізм свідчить на користь наявності в структурі держави не стільки формальних, скільки реальних федеративних елементів. Співробітництво й погодженість між різними урядовими утвореннями – один з фундаментальних елементів федералізму. Воно передбачає розподіл реальної влади між декількома центрами, які повинні договірним шляхом виробляти механізми взаємодії один з одним для досягнення загальних цілей» [4, с. 29].

Сьогодні федералізм розглядається його прибічниками як наближення влади до народу, противага надмірній концентрації влади в руках центру, потужний імпульс розвитку регіонів, передумова для розвитку в суспільстві багатоманітності в різних її проявах (культурному, мовному, соціально-економічному тощо), врешті-решт запорука зміцнення демократичних засад у функціонуванні державного механізму та суспільному житті.

Що дає і чого не дає федерація для демократії? Для демократії децентралізація і такий її різновид як федералізм, дає насамперед наближення влади до народу. Це прекрасно показано у Токвіля. Народ бере участь у владі, він краще представлений, через близькість до влади він може краще на неї впливати. І якщо ми ніяк не можемо пробудити громадянський дух у наших співвітчизниках, то чи не можна сподіватися на те, що коли в Україні існуватиме федеративний устрій, якщо влада буде ось тут поблизу і наша, то й люди мобілізуються нарешті і захочуть бачити ту владу такою, яка би їх задовольняла?

Федералізм не дає сконцентрувати усю владу в руках центру. Непрямо про це свідчить приклад Німеччини, де підтвердилася розрахунки альянтів на те, що в умовах відсутности унітарної держави не буде і тоталітаризму.

Звичайно, федералізм може створити і певне поле діяльности для сепаратистських сил, і інколи цю ідею використовують саме задля цієї мети. Але, я гадаю, що це для нас сьогодні мало актуально, бо з Кримом вже більш-менш спокійно.

І, нарешті, федералізм забезпечує умови для природного розвитку багатоманітности в усіх її проявах – культурної, мовної тощо. Позаяк сучасна демократія є плюралістичною, то в такий спосіб він служить зміцненню демократії.

В умовах, коли Україна стоїть перед проблемою консолідації суспільства, формування політичної чи громадської нації, коли суспільство не набуло стабільності і соціально-економічного благополуччя, про що в свій час казав В. Чорновіл, аргументи противників федералізації виглядають вагомішими. Якщо потрібно швидко проводити реформи, взагалі якнайменше часу витрачати на ті чи інші політичні акти, на прийняття законів тощо, то федералізм якраз не сприяє, а навпаки, перешкоджає демократичному державотворенню, оскільки збільшується кількість політичних арен, осередків дискусій.

Як відомо, федералізм як інституційний метод розв’язання територіальних проблем краще застосовується там, де народи прийшли до висновку – так, ми різні, але ми хочемо жити в мирі та в єдиній державі. Хоча в Україні далеко не всі усвідомлюють першу частину цієї тези, переважна більшість всебічно підтримують другу, тому ідея федералізму в країні має право на життя. Перш за все, з огляду на необхідність творення та зміцнення демократії.

Федералізм, який би забезпечував умови для природного розвитку багатоманітності в усіх її проявах – культурної, мовної тощо, ще довго буде залишатись в Україні питанням, принаймні, дискусійним.

Але питання треба ставити не про те, чи бути Україні федеративною, а про те, як згуртувати народ, і тут не обійтися без єдиної ідеології, без патріотизму, без розуміння цінності людського життя незалежно від того, якою мовою говорить людина – українською або російською.

Україну не можна перекроювати в федерацію: ми не маємо неосяжної території, котрою складно керувати з одного центру, щоб бути федерацією територіальною; ми не маємо таких чітких відмінностей у національному складі, щоб проводити межу між україномовними українцями та російсько мовними українцями, створивши федерацію національну. Такий поділ призведе лише до розпалювання ворожнечі, що може мати гіркі наслідки. На шляху розбудови нової країни, нової економіки, нової демократії в Україні необхідна консолідація суспільства.

Важливий підхід і максимум зусиль по наведенню порядку у власній країні в кожному разі не зашкодять розвитку України.

Список використаних джерел


  1. А. Ф. Колодій Національний вимір суспільного буття. –Львів.: Астролябія, 2008. – 368 с.

  2. Н. В. Брезгулевская Виды федерации и модели федерализма / Н.В. Брезгулевская // Правоведение. – 2005. – № 3. – С. 150- 162.

  3. М. В. Глигич-Золотарева О судьбах федерализма в России // Конституционное и муниципальное право. – - М.: Юрист, 2006, № 2. - С. 22-27.

  4. Хакимов Рафаель. Федерализм: российское и международное измерение.. – Казань, 2004. – 688 с.


СОЦІАЛЬНА СФЕРА - БАРОМЕТР СОЦІАЛЬНОГО СПОКОЮ І ЗЛАГОДИ

СУСПІЛЬСТВА

Доповідач:Журба Т., студентка групи Юм – 82 СумДУ

Науковий керівник: Рєзнік М.М., викладач кафедри права
Соціальна сфера - особлива галузь нашої держави, своєрідний барометр соціальної злагоди. Соціальне страхування в Україні має відповідати вимогам конституційного права, контролюватися державою з публічним висвітленням у засобах масової інформації.

В Україні сформована трирівнева пенсійна система, перевага якої полягає в тому, що вона ліквідує «зрівнялівку» в пенсійному забезпеченні: більшу пенсію одержуватиме той, хто працював більше років і одержував вищу зарплату.

Позитивними сторонами сучасних економіко-правових перетворень у соціальній сфері також є персоніфікація внесків і страхова солідарність. Інститут соціального страхування, з одного боку, пов'язаний із компенсаційним характером страхових внесків, а з іншого - законодавчо гарантує кожній застрахованій особі відповідний розмір допомоги й послуг [1, с. 6].

Але, незважаючи на деякі поліпшення, соціальний стан країни потребує системних змін, реформування пенсійної реформи є гострою справою.

Нині в Україні видатки на пенсійні виплати випереджаючими темпами зростають порівняно із заробітною платою, що суперечить основному принципу фінансової стабільності пенсійної системи, адже спричиняє появу дефіциту коштів бюджету Пенсійного фонду. Незважаючи на покриття цього дефіциту коштами державного бюджету, саме його існування є серйозною проблемою, яка потребує невідкладного вирішення. Ще одним негативним моментом є від'ємна еластичність соціальних витрат стосовно номінального зростання валового внутрішнього продукту [2, с. 103].

На сьогодні досить важливою проблемою є дублювання окремих функцій фондів соціального страхування. Запровадження загальної для всіх фондів процедури стягнення і обліку страхових внесків є фактором підвищення ефективності адміністративного управління системою соціального страхування і зменшення дефіциту бюджетних фондів [3, с.118].

Перехід на адресне надання соціальної допомоги не досяг довгострокового ефекту, оскільки не забезпечував захисту населення від соціальних ризиків.

В умовах ринку перехід на принцип адресності має поєднуватись з процесом зміни натуральних пільг на цільові грошові виплати - компенсації. Заміна передбачає попередню інвентаризацію пільг, створення особливого реєстру певної категорії громадян, які потребують державної соціальної допомоги. Конкретним інструментом реалізації цих завдань стане Єдиний державний автоматизований реєстр [4, с. 29].

Попре те, що Концепція соціального забезпечення населення України та Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування були спрямовані на перехід від бюджетного до страхового принципу фінансування певних напрямів соціальних видатків, створення нових механізмів управління коштами соціального страхування на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави, вітчизняна модель соціального страхування функціонує без чіткого визначення механізмів контролю з боку соціальних партнерів [5, с. 2]. Останнє визначає необхідність у системних змінах, бо саме адекватна законодавча база з питань праці та соціального захисту населення в Україні має стати неодмінною передумовою зростання довіри до держави усіх верств населення і, насамперед, найбільш соціально вразливих.

Усвідомлення необхідності створення нової концепції соціальної політики вже вийшло на рівень конкретних дій. Прийнято низку рекомендацій Уряду Фонду загальнообов'язкового соціального страхування, органам місцевого самоврядування щодо вдосконалення системи соціального страхування [6, с. 29].

Отже, реформування зазначеної системи доцільно здійснювати на

основі:


  • чіткого визначення джерел і розмірів фінансування за різними

видами соціального страхування;

  • усунення дублювання функцій;

  • удосконалення методів контролю й підвищення ролі

соціальних партнерів в управлінні соціальним страхуванням;

  • збереження соціальних гарантій;

  • створення економічних передумов зростання заробітної плати

як найвищого фактору соціального страхування.

Також доцільно вдосконалити методологію формування соціально орієнтованої бюджетної політики країни. Для цього потрібно:



  • оптимізувати механізм регулювання соціальних витрат;

  • перейти від розподільного визначення обсягів фінансування

соціальних витрат до формування їх у соціальному блоці бюджету;

  • удосконалити між бюджетні відносини. Поступове

співвідношення джерел фінансування за рахунок державних і місцевих коштів має становити 10 до 90;

  • скласти проекти регіональних соціальних бюджетів.

Загалом, аналізуючи систему соціального страхування в Україні як складову соціального забезпечення необхідно наголосити, що вона потребує сьогодні концептуальних змін, адекватних сучасним соціально - економічним реаліям у країні. Для цього, зокрема, необхідно перейти від системи мінімальних соціальних виплат до системи соціальних стандартів, що забезпечують якісно нових рівень життя.

Вирішення проблемних питань перелічених вище дозволить зберегти курс на провадження пенсійної реформи, на збереження страхових принципів пенсійного забезпечення, а також створить передумови для здорових тенденцій в економіці, суспільства, зростання народного добробуту чим забезпечить поліпшення якісних показників вітчизняної економіки, зростання реального валового внутрішнього продукту, поглиблення курсу ринкових перетворень.

Література

1.Новіков В. Актуальні питання реформування системи

соціального захисту населення / В. Новіков // Україна: аспекти праці. – 2005. - № 4. – с.6.

2.Бєліков О. Державні гарантії соціального захисту в умовах

економічної кризи / О. Бєліков // Юридичний журнал. – 2009. - № 6. – с. 103 – 107.

3.Зезека Н. До питання реформування ефективної соціальної

політики України / Н. Зезека // Підприємництво, господарство і право. – 2009. - № 4. – с. 117 – 119.

4.Трухова Г. Держава як об’єкт соціального партнерства / Г.

Трухова // Підприємництво, господарство і право. – 2007. - № 1. – с. 27 – 30.

5.Тимофеєва О. Нагальні проблеми соціального захисту населення

України / О. Тимофеєва // Праця і зарплата. – 2004. - № 30. – с.2.

6.Стаховська Н. Соціальне забезпечення чи захист? / Н. Стаховська // Підприємництво, господарство і право. – 2000. - № 8. – с. 54 – 57.



ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЗА ДОПОМОГОЮ КАЗОК

Доповідач: Заворотько Т., студентка групи ЖТ-02СумДУ

Науковий керівник: Кононенко О.Я.,ст.викладач кафедри права
Правове виховання дітей — це виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів [1, с. 230 ]. Необхідність організації правового виховання учнівської молоді зумовлена розбудовою Української держави, існування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового нігілізму та правової неграмотності. Щоб сприяти виробленню ефективної концепції правового виховання підростаючого покоління, необхідно використовувати наочність. У цьому допоможуть казки-як предмет вироблення належної правової свідомості уже з дитячих років.

Мета правового виховання учнів на основі казок — будування правового фундаменту у дітей, формування в подальшому правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття.

Проблема правового виховання школярів почала інтенсивно розроблятись з восьмидесятих років минулого століття, коли у школах було введено вивчення спеціального навчального предмета "Основи Радянської держави і права". У площині мого наукового дослідження викликають певний інтерес наукові пошуки вчених-педагогів І. Козубовської, А. Нікітіна, В. Обухова, В. Оржеховської, Л. Твердохліб, М. Фіцули та вчених-правників Т. Барило, В. Бермана, Г. Миньковського, В. Оксамитного. У цих працях розкрито зміст та методику правового виховання учнів середніх та старших класів загальноосвітньої школи. Однак проблема правового виховання молодших школярів до певної міри висвітлюється тільки в працях І. Козубовської, В. Оржеховської, М. Фіцули, але в них не розкрито проблему правового виховання молодших школярів як систему діяльності початкової школи. Окрім того, вони не завжди за своїм змістом і методикою відповідають реаліям сьогоднішнього дня.

На думку педагогів, сьогодні до першого класу приходить значна кількість дітей, які мали відхилення у поведінці в дитячому садку, не бажають учитися, тобто недостатньо підготовлені до школи. За даними вибіркових досліджень вони складають 6-8 відсотків. На час закінчення початкової школи кількість важких учнів складає 10-12 відсотків [2, с. 4].

Рання профілактика викликана тим, що спостерігається такий тривожний симптом, як омолодження дитячої злочинності. Сьогодні на обліку в правоохоронних органах питома вага молодших школярів складає 6-8 відсотків .Зроблений В.Оржеховською аналіз 4500 негативних проявів поведінки, з яких 3400 межували з правопорушеннями (ситуація ризику), показав, що 10,1% вчинків скоєно учнями 7-10 років (початкових класів і молодшими підлітками), 13% – учнями 11-12 років, 22% – 13-14 років, 44,9% – 15-16 років [3, с. 352].

Ось чому правове виховання є одним із головних напрямків загального процесу виховання, що містить у собі правову освіту, виховання поваги до чинних законів і норм права, формування активної позиції щодо протиправних і антигромадських дій .

Правове виховання тісно пов’язане із моральним, оскільки мораль – одна з форм суспільної свідомості, сукупність загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей. „Однією з основних складових системи виховання підростаючого покоління нашої держави є його правове виховання, – справедливо стверджує Й. Васькович. Однак в останні десятиліття рівень правової культури громадян України значно знизився. Загрозливих масштабів набули скептицизм, цинізм, лицемірство, недодержання законів” [4, с. 49-50].

У процесі наукового дослідження ми поставили перед собою завдання здійснити аналіз сучасної практики правового виховання молодших школярів з виявлення найістотніших позитивних і негативних сторін у плані його змісту, шляхах його реалізації в процесі позаурочної виховної роботи, підготовленості класоводів і батьків до правовиховної роботи з учнями молодших класів.

На превеликий жаль, в Україні недостатня теоретична і практична підготовленість учителя почат­кових класів до правової виховної роботи з учнями, відсутність необхідної методичної літератури призводить до серйозних недоліків у справі правового виховання молодших школярів.

Вирішальним моментом правового виховання учнів молодшого віку є те, що воно має хаотичний характер, не цілеспрямоване і не систематичне, відсутня програма правової виховної роботи з учнями початкових класів. Відсутність єдиної програми здійснення правового виховання негативно позначається на його ефективності. Наявність такої програми дозволила б підняти правову виховну роботу зі школярами на вищий організаційний і змістовний рівень, а також надати такому вихованню характер неперервного і управляючого процесу .



Тому, щоб вирішити ці проблеми, необхідно виробити змістовну, точну, обгрунтовану концепцію завдань правового виховання, орієнтуючись на фактори, які зумовили потребу у посиленні правового виховання.

Дослідники проблем правового виховання учнівської молоді М. Володько і О. Карпов вважають, що морально-правове виховання лише тоді може дати позитивний ефект, коли воно має комплексний характер і починається в сім'ї, дитячих садках, у школі буквально з першого класу.

Правове виховання може дати позитивні результати тільки за умови, що при його організації враховують не тільки вікові особливості молодших школярів, а й здійснюють його диференційовано, тобто з урахуванням реального стану правосвідомості і поведінки учнів. У процесі навчання відбувається перебудова сприймання. Воно піднімається на вищий ступінь розвитку. Якщо, наприклад, сприймання першокласників зумовлюється перш за все зовнішніми особливостями самого предмета (діти помічають тільки яскраво виражені ознаки, часто виділя­ють випадкові деталі, не сприймаючи при цьому важливих, суттєвих), то до кінця четвертого класу сприймання все частіше визначається потребами, інтересами, життєвим досвідом учнів. У зв'язку з цим виховна робота з ними має базуватися на використанні моральних установок, переваг чуттєвого сприймання дітьми наявних життєвих ситуацій. На прикладах конкретних ситуацій важливо дохідливо пояснити дітям категорії добра, зла, жорстокості, справедливості, несправедливості, заздрості і т.д. Одночасно учням 1-4 класів у доступній формі повідомляють елементарні уявлення про важливі закони нашої країни, правила праці та поведінки у школі, вдома, на вулиці, пояснюється роль осіб, які охороняють порядок у місті, селі, прищеплюється повага до цих людей."Спрямованість на запам'ятовування, – пише А. Смирнов, – бажання запам'ятати той чи інший матеріал, ставлення до запам'ятовуваного у значній мірі визначається тим, який емоційний вплив цього матеріалу, який його емоційний тон. Всім добре відоме із особистого досвіду бажання запам'ятати те, що сподобалось, що викликало позитивну емоцію" [5, с. 344].

У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують специфіку їх пізнавальних інтересів. . А тому у пригоді і стануть казки-як засіб впливу на свідомість школяра з метою формування правових життєвих орієнтирів на майбутнє.

Корисний для учнів правовий матеріал сприймається ними надто поверхово, а захоплюючий сюжет закриває правильну моральну оцінку подій і явищ. Краще використовувати позитивні приклади, подані в цікавій формі за допомогою казки чи іншого літературного жанру. Спираючись на позитивний морально-правовий досвід учнів, учитель повинен підкреслювати творчий характер українського права, домагатися сприйняття права не як системи заборон, а як важливого регулятора суспільних відносин і діяльності кожного громадянина України.

Практичне обґрунтування наведених вище теоретичних положень ми здійснювали у процесі формуючого експерименту, де відбувалося цілеспрямоване і систематичне формування правової культури та правових уявлень молодших школярів. В основному експериментальні завдання реалізовувалися під час різноманітних форм позакласної роботи. Експериментальне дослідження особливостей опрацювання народної казки як засобу виховання молодших школярів проводилося в Сумській загальноосвітній школі №26. Отримані дані дозволили зробити кількісний і якісний аналіз та на його підставі розробити методику формуючого експерименту. У його результаті була розроблена програма правового виховання молодших школярів на основі казок та методика його в позакласній виховній роботі. Ми використовували такі шляхи пропагування правомірної поведінки: бесіди, вікторини, обговорення прочитаного, голосне читання, огляд наявної в бібліотеці літератури, використання газетних чи журнальних статей на правову тематику. У процесі пошуково-експериментальної роботи у правовому вихованні молодших школярів використовувалася гра. Гра як форма право-виховної роботи зачіпала емоційну сферу молодших школярів. Присутність глядачів, почуття відповідальності за якість свого виступу перед колективом викликали в учнів прагнення виступати краще, чим досягався істотний виховний ефект. Розігрувалася певна ситуаційна сценка-уривок із казки-як метод кращого образного сприймання крізь призму правових знань. Створення спеціальних ситуацій для практичного втілення конкретних правил поведінки в школі, спілкування на позакласних заходах давало можливість побачити, як учень самостійно вибирав відповідну лінію поведінки, наскільки в нього сформувалися звички правомірної поведінки.

Отже, у процесі експериментальної роботи значно зріс діапазон використання різноманітних методів і форм правовиховної роботи з молодшими школярами, що й зумовило її ефективність.

На теоретико-узагальнюючому етапі експериментального дослідження стало очевидним, що у процесі цілеспрямованого використання системи вправ і завдань, спрямованих на усвідомлення специфіки народних казок як дієвого засобу виховання учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень сформованості умінь опрацювання народних казок. Проведення формуючого експерименту дозволило значно розширити правові знання і уявлення молодших школярів, домогтися розуміння ними особистої відповідальності за свої вчинки і поведінку. Вивчення правових питань викликало в учнів значний інтерес, сприяло якісним змінам джерел правової інформації дітей, виробленню у них правильної громадянської позиції. Школярі усвідомили необхідність постійно дотримуватись правил поведінки у школі і за її межами, розуміння особистої відповідальності за порушення дисципліни й порядку в школі, вдома і на вулиці. У них зріс інтерес до правової інформації. Школярі типові казкові ситуації «Рятуйте!Нас зїв сірий вовк!», «Мене викрали в Льодовикове царство!Я хочу додому», «Мене посадили у в’язницю, бо я хотів допомогти Гарбузу добратися додому» почали сприймати не як фантистичні яскраві епізоди, а правові, над якими треба мислити, які потрібно аналізувати та найцінніше застосовувати в житті. Отже, є потреба впровадження даної системи роботи у практику початкової школи, що вимагає наступного цілеспрямованого наукового та емпіричного обґрунтування.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Юридичного факультету iconМетодичні вказівки з латинської мови для студентів юридичного факультету
Методичні вказівки з латинської мови для студентів юридичного факультету cпеціальності «правознавство» / Укл.: Курєнкова Г. М. Луганськ:...
Юридичного факультету iconПрактикум з курсу «сімейне право україни» для студентів юридичного факультету

Юридичного факультету iconШаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921 рр. Анотація
Шаповал Анастасія, студентка II курсу юридичного факультету ім. Тараса Шевченка національно-визвольний рух на смілянщині у 1917-1921...
Юридичного факультету iconМіжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства
До збірника увійшли статті та тези доповідей викладачів, аспірантів І студентів юридичного факультету СумДУ, інших юридичних внз...
Юридичного факультету iconАсоціація випускників національного юридичного університету імені ярослава мудрого матеріали ХІІ всеукраїнської наукової конференції
Асоціація випускників національного юридичного університету імені ярослава мудрого
Юридичного факультету iconТарас Духняк студент І курсу юридичного факультету Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького Форми участі жіноцтва в українському національно-визвольному русі в Галичині
Проаналізовано регіональні особливості участі жіноцтва в українському національно-визвольному русі в Галичині впродовж 1941–1960...
Юридичного факультету iconБібліотека житомирського державного університету ім. І. Франка
Укладач: бібліотекар природничого факультету та факультету фізичного виховання І спорту: Янчук Н. Ю
Юридичного факультету iconМетодичний посібник студентам історичного факультету з написання та оформлення курсових І дипломних робіт одеса – 2015
Вченою Радою історичного факультету Одеського національного університету імені І.І. Мечникова
Юридичного факультету iconПро роботу факультету іноземної філології за 2016-2017 н р. Декан факультету Мороз Т. О. 2017 І. Інформація декана про виконання посадових обов’язків відповідно до наказу ректора мну імені В. О. Сухомлинського №

Юридичного факультету iconПрограма для складання вступних іспитів до аспірантури факультету соціології за спеціальністю 22. 00
У програмі відображені основні вимоги до вступників до аспірантури факультету соціології в галузі соціологічних наук, що закінчили...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка