Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець



Сторінка10/16
Дата конвертації19.04.2017
Розмір2.99 Mb.
ТипКнига
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

* * *

Ще вчора на дорогах Австрії ми бачили довжелезні колони Червоної армії, яка старалась загородити нам перехід на Захід. Сьогодні ми вже за залізною завісою у вільному світі. Ми ще не бачили ні одного німця, ні американця. Кількасот метрів від кордону, в лісі біля потока, наші повстанці тепер працювали над своїм зовнішнім виглядом, немов приготовлялися до якогось великого свята. Одні зашивали подерті уніформи, інші чорнили холяви чобіт вугіллям, багато перев'язували свої рани. Та всі були веселі, жартували, немов у свойому селі на толоці, чи в місті у парку. Я чомусь думав про вчорашні військові колони, які старались не випустити нас із «підсовєтського раю».

Вже більш як два роки по закінченні другої світової війни, а в Чехословаччині і аж тут в Австрії тривав якийсь напружений воєнний стан. Такий самий стан був у Польщі, Україні і він тягнувся вздовж кордонів московської імперії, аж до Сахаліну, Камчатки, куди сотнями тисяч тих страшних «бандерівців», – від дітей до стариків, – везли довгі ешелони. Щойно в рейді УПА на захід я зрозумів, яким небезпечним ворогом Москви є ОУН - УПА і наші ідеї, і в якому страшному змагу й надалі перебуває наш народ.

Немов кадри фільмової стрічки перелітали в моїх очах події минулих років: Закарпатська Україна і її оборона... Розвал Польщі та запопадливе збирання зброї, її магазинування... Більшовицькі тюрми і тисячі жертв сталінського терору... Удар Гітлера на союзника – Москву... Відважне проголошення нашої держави у Львові... Велика посвята наших похідних груп для освідомлення українців на Наддніпрянщині, які пережили таку довгу і жорстоку неволю більшовизму... Терор гітлерівців... Перші бойові групи для оборони народу... Нові сотні і курені УПА, які переходили вишколи під кличем «Досить кривди Україні», і боронили наш нарід... Успішні бої УПА одночасно проти німців, поляків і московських партизанів, відтак – проти частин НКВД і МДБ – виробляли відділам УПА велику популярність в народі... Зрозуміння боротьби УПА було настільке велике, що до наших лав, в ім'я єдності вступали люди інших політичних таборів. Як в Українському Державному Правлінні, так і у Штабі УПА, і командому її складі, в УГВР – були люди різних поглядів. Одним з таких був визначний Максим Скорупський – Макс, який командував куренем УПА. Він був членом ОУН групи Мельника, але тому, що вірив, що нам потрібна своя армія, погодився бути командиром куреня УПА...

Врешті, чи деяка відмінність у поглядах може домінувати над святою Ідеєю визволення України?! Що значить відмінність у поглядах на засоби досягнення мети, коли для цієї мети людина всеціло офірує саму себе, своє життя! І нічого, зовсім нічого не чекає і не просить взамін: ні винагороди, ні становища, ні відзнак. Бо найвищою відзнакою для неї, людини-патріота, найкращим становищем і найдорогоціннішою винагородою є жадання – бачити свою рідну землю, свою Україну, свою матір – вільною!

Таким полум'ям святої ідеї жили, надихалися на боротьбу десятки й сотні українських патріотів – безприкладних героїв. Серед когорт Лицарів Ідеї такою ж безприкладною мужністю, стійкістю і героїзмом відзначалися і наші юначки, наречені, матері.

Про них – окремі сторінки...
ПОВСТАНСЬКІ ОРЛИЦІ

Пече мене, Євгене, твоє цілком бездумне звинувачення на нашу адресу, буцім-то ми, повстанці, «по схронах сиділи... даже с бабами». Тобі, українському юнакові, мала б стати абсолютно несприйнятливою ця, чужинцями накинута, оцінка як усієї нашої революційної боротьби, так і участі в ній славних дочок України. Бо їхній внесок у боротьбу проти окупантів України надзвичайно великий і цінний.



Євген: Ну, певно ж, Ви не можете не звеличувати свого підпілля...

Олексій: Справді, якось так у Вас виходить, що все, пов'язане з ОУН - УПА, дістає найкращі оцінки. І жінки також.

Відповідь: А чого на вашу думку заслуговує жінка, котра посвячує своє життя боротьбі за волю свого народу? Я стверджую...

Саша: Ви, мабуть, не знаєте, що і в радянській армії, і в партизанських загонах, і на заводах в тилу працювали тисячі радянських жінок в ім'я перемоги над ворогом. То чим ваші жінки кращі, достойніші від, скажемо так, «наших»? Хіба посвята одних цінніша від посвяти других?

Відповідь: Питання важливе, і ми його розглянемо. Але... я стверджую, що українські жінки, котрі посвячували себе своєму народові, визвольному рухові, заслуговують не лише довічної пам'яті поколінь, а й повсякчасного наслідування молодими їхнього життя, і маю на увазі не лише героїнь з ОУН - УПА.

Скажіть, чому княгиню Ольгу причислено до культу святих? Так, бо це –перша українка – християнка. Але це – і перша українка – державець, перша українка – дипломат і політик, врешті високий взірець українки – матері. А хіба життя, творча діяльність Лесі Українки не навчає наших дівчат палкого патріотизму? Чи діяльність славних наших дівчат-січовичок у першій світовій війні не подала гідний подиву взірець служіння рідному народові? Невже про мужню самовіддану українську патріотку Ольгу Басараб, закатовану польськими шовіністами у тюрмі, але не зламану духовно, – не має знати наша молодь? Хіба кров сотень і тисяч дівчат України, в жахливий спосіб замордованих сталінськими катами в 1939-1941 роках у тюрмах НКВД, не викликає у ваших серцях болю, жадання священної відплати?!

Такими були етапи виховання й становлення українських патріоток – підпільниць ОУН, воячок, медсестер і зв'язкових ОУН і УПА. Саме стійкість, мужність, геройство дівчат попередніх поколінь загартували дух і виховали справді безприкладних, жертовних патріоток національно-визвольної боротьби. Справді, боротьба за волю України – це була їх самопосвята. На цю стежку вони виходили не з примусу. (В радянців жінок мобілізували в армію та партизани чи на заводи – внаслідок призову, «комсомольських путівок» і «доручень», врешті під страхом репресій. І в тому корінна різниця між «нашими» й «вашими»!)

Ім'я цим жертовним патріоткам України – легіон!

Тут, на жаль, згадаємо тільки про кількох.

Антоніна Мирон – Тося, сестра Дмитра Мирона – Орлика, активістка серед жіноцтва у Бережанах, стійко переносила мордування енкаведистів і загинула в тюрмі. (Літопис УПА. т.12., с.304)

...У бережанській тюрмі наприкінці червня 1941 року по-звірячому замордовані дівчата з Нараєва – Іванна Різник, вчителька, Оля Фортуна, активістка ОУН; з Лісник – Ганя Яцишин... Вони загинули, але не видали своїх побратимів (газета «Бережанське віче»).

...Оля Бродак з с.Глещава Теребовлянського повіту «за німців» працювала телефоністкою і підслухала, що німецька поліція готує наскок на с.Іванівку, щоб вивозити молодь у Німеччину. Дівчина попередила, щоб юнаки і дівчата ховалися. Її заарештувало гестапо. Мучена в тернопільській тюрмі, вивезена в Аушвіц (Освєнцім), де й загинула. (Літопис УПА. т. 12., с.275)

...Галя Столяр, дочка священика з с.Хмелівки Теребовлянського повіту. Була студенткою Львівського університету, активістка Союзу українок, Рідної школи, «Просвіти», ОУН. Двічі арештовувана гестапо. Пройшла катівню Вірзінга і розстріляна 27 грудня 1942 року. (Літопис УПА. т.12, с.308)

...Сестра Українського Червоного Хреста (УЧХ) «Хитра» була оточена в хаті на передмісті Бережан, відбивалася до останнього набою. Енкаведисти підпалили хату, і підпільниця згоріла в ній, але не здалася. (Літопис УПА. т.12, с.310)

...Катерина Гусак, 1921 року народження з села Новосілка Підгаєцького повіту, вчителька, член ОУН, районна провідниця УЧХ у підпіллі, псевдо «Ракета», була схоплена енкаведистами в лютому 1947 року. Зужила отруту в тюрмі м. Підгайці, щоби під тортурами не видати тайни підпілля катам. Це про неї, відзначену Бронзовим Хрестом Заслуги, складено пісню, де є такі слова:

Співайте про неї, дівчата,

Хай слава «Ракети» не згине,

Хай будить відважних між вами,

Хай родить героїв Вкраїни!

(Літопис УПА. т.12, с.107).

З одного лише села Голгочі Підгаєцького повіту на жертівник боротьби за волю України поклали своє життя чотири жінки. Це: 25-річна Марійка Боднар, зв'язкова районного проводу ОУН, спіймана енкаведистами 1946 р. в с.Черемхове. Її тяжко катували, щоб дізнатися таємниці підпілля. Відтак накидали на її тіло соломи і запалили. Патріотка загинула, але не зрадила;

26-річна Надія Лучка – Майборода – заміжня, підпільниця, загинула в підгаєцькій тюрмі, закатована садистами-сталіністами;

25-річна Марійка Мороз, одружена, зв'язкова УПА, потрапивши в оточення НКВД у Чорному Лісі біля Станіславова в 1944 році, відбивалася до останнього набою. Коли вороги наблизилися, розірвалася гранатою;

35-річна Оксана Сташків, станична ОУН, підпільниця УЧХ, у 1946 році по-геройськи загинула в перестрілці з засідкою енкаведистів. (Літопис УПА. т.12, С.286)

Героїні гинули. Але вони ставали легендою. Пам'ять про них народ зберігав у піснях. Для майбутніх поколінь борців за волю України. Так, у пісні «Монастириська ще млою...» відтворено геройський останній чин повстанців «Грома», «Тараса», «Уляни» 27 липня 1947 р.:

Всі набої пострілявши

В ворогів проклятих,

Підклада Тарас під себе

Останню гранату.

...А «Уляна» до бандитів

Востаннє гукає,

«За Вкраїну любу гину,

Голото погана!»

Ще раз тріснула граната...

Згинула «Уляна»

Так за волю України

У неділю зрання

Впали повстанці – герої:

«Грім», «Тарас», «Уляна»

Слава ваша, любі друзі,

Не вмре, не загине,

З чинів Ваших розів'ється

Вільна Україна!

(Літопис УПА. т.12, с.106).

Розповім також і з особисто знаного, пережитого, коли був вражений героїзмом дівчини.

Навесні 1947 року на відтинку дій куреня УПА «Байди» кілька повстанців захворіли тифом. У Делячівському лісі, над потоком, влаштовано для них відокремлений табір. Доглядати хворих зголосилася сестричка з УЧХ «Маруся». Харчі й ліки для хворих повстанці доносили тільки до потока. Маруся переносила їх до табору, де їй, гарній дівчині, доводилося виконувати обов'язки лікаря, медсестри, кухарки, прачки і бойової охоронниці. З усім вона справлялася відмінно.

У червні в тих околицях проводилася «акція Вісла», тобто геноцид більшовицьких режимів Москви, Варшави і Праги супроти українців Закерзоння. Здійснювалося насильницьке вивезення останніх 150 тисяч наших людей з одвічних українських теренів. Та навіть за цих складних умов «Маруся» залишилася в лісі зі своїми хворими.

На жаль, я не знаю про дальшу долю цього шпиталю і Марусі. Не виключено, що хворих повстанців і їх героїню «Марусю» знищили польські комуністи...

Розкажу й іншу історію – про шпиталь та звитяжні дії УПА і славних героїнь України.

Останнім часом мені попала до рук книжка «Бил в Польсце час», видана у Кракові 1971 року. Цю книжку затвердило міністерство освіти для бібліотек середніх шкіл, як дріжджі для виховання і плекання ненависті до українців, бо цього хоче Москва. Її автором є більшого калібру польський ренегат Станіслав Валах. Читаючи цю його писанину, я підозріваю, що його правдиве прізвище є Валахов. Найбільше його зусиль іде на боротьбу проти УПА в теренах його дії, на найзахідніших землях України: на Західній Лемківщині, в околиці Криниці Північної, Нового Санча і Мушини.

Автор описує десятки різних боїв та подій у цьому терені, про які добре знає, маючи доступ до архівів з тих часів. Він пише: «До найголовніших належав бравурний загін бандерівських боївок УПА зі східних теренів воєводства Ряшівського під командою Модеста Рипецького – Горислава. Йому ходило про забезпечення лемків на лемківській землі і нав'язання контакту з командиром Смирним, який оперував багато місяців на землях повітів Горлиці та Нового Санчу. З командиром Гориславом до цього терену прийшли досвідчені працівники ОУН: Христя, Роберт і його секретарка Степова, а також провідник Остап. Відділ Горислава, заки стрівся з відділом Смирного з 27 на 28 червня 1946 року (переддень виборів), здобуває поліційну станицю в Лабові, в околиці Горлиць».

Автор багато пише про діяльність нашої визначної і славної провідниці, упістки Христі, на різних відповідальних постах і подає деякі її звіти до своїх зверхників, які згодом попали ворогові в руки. Валах також пише про відділ УПА під командою Смирного, який своїми діями нагнав йому багато страху.

«Смирний мав підтримку від українських людей і частинно лемків, він скоро поповнив свою групу десятками лемків із сіл Нового Санчу».

І далі:


«У Лемківських селах бандерівці діставали ще й поміч при збиранні різної потрібної їм інформації, а також відомості про заплановані акції проти них через наші органи. У багатьох випадках наші акції не вдавались навіть тоді, коли ми докладно знали про місце таборування банди. Звичайно, кілька хвилин перед прибуттям польських груп, упісти були попереджені інформаторами, симпатиками з лемківських сіл».

У Новому Санчі викрито дві наші героїні УПА, Олю Міхневич і Лесю Кисілевську. Це була велика і болюча втрата для місцевих відділів УПА і сітки ОУН, бо ці революціонерки мали за собою роки практики в розвідці, зв'язках, пропаганді і були запорукою успіхів УПА на даному терені.

Валах описує 6-ту Воєнну округу УПА під командою командира Ореста і подає, що шефом штабу її був Іван Шпонтак – Залізняк. За підрахунками Валаха, число вояцтва УПА в цій окрузі було 6000. Він пише, що крім двох куренів УПА і різних боївок, на відтинку «Лемко» оперували ще дві самостійні сотні Мирона і Смирного, і то в терені, далеко висуненому на захід.

Деколи цьому україножерові прохоплюються і такі речення: «То була блискуча, знаменито організована армія».

У лютому 1947 року гине в бою з ворогом провідник надрайону «Верховина» Роберт і член його проводу з відділу пропаганди Степова. Легендарна слава вкрила цю героїню ще за життя. Це та, яка з командиром Хріном знищила в'язкою гранат московський танк. Згодом вона врятувала пораненого командира Хріна, винісши його з бойової лінії. Вона була родом з центральних земель України, а загинула як провідний член ОУН в обороні західних земель. На тих теренах в боротьбі з ворогом загинув також її брат, на псевдо Гуцул, здібний і заслужений старшина УПА.

Після смерті провідника Роберта, провідник Григор на цей пост призначає Христю. Про неї Валах пише:

«Відтепер за дорученням Окружного Проводу надрайоном керувала Христя – Ірина Тимочко, жінка з великим конспіраційним та ідеологічним досвідом. Ірина Тимочко була дочкою селянина з Перемиського повіту. У 1942 році, склавши іспит зрілості, одержала посаду вчительки у рідному селі Ясманичі. В серпні того ж року вступила до ОУН. У січні 1944 року лишила хату й школу і цілковито посвятилась діяльності Організації. Спочатку виконує обов'язки повітової провідниці Українського Червоного Хреста, від вересня 1945 року була господарчим референтом в надрайоні «Бескид», а звідти її перекинули в надрайон «Верховина». Після смерті провідника-Роберта Христя вже як надрайоновий провідник, стало перебуває у відділах УПА Бродича або Смирного, що оперували в повітах Нового Санчу та Горлицькім. Одягалась у військовий однострій і була озброєна, а в часах боїв брала активну бойову участь».

Христя була одною із здібніших провідних людей в 6-ій Воєнній Окрузі УПА. Вона добре вив'язувалась на кожному відповідальному посту в часах ОУН - УПА. Організувала широку сітку революціонерок в запіллі ворога, що було так потрібне в довголітній боротьбі УПА – у розвідці, зв'язках, пропаганді та закупі конче потрібних речей. Весною 1947 року три її заслужені зв'язкові – Параска, Зеня і Маруся – попали у ворожому запіллі ворогові в руки. Це була болюча втрата для провідниці Христі і цілого нашого руху. Вони, крім розвідки, були зв'язковими кур'єрами з проводом ОУН і командуванням УПА на Мадярщину, Румунію та Чехію.

Валах часто згадує про інших наших революціонерок на своїх постах: про сестру Червоного Хреста Оксану, друкарку Смирного Таню, санітарку Соню та особисту зв'язкову Христі Мирошку.

Про саме насильне вигнання сотень тисяч нашого люду, про наглий час переселення, про транспорт, про участь ворожих сил у виселенні, про спротив населення, про утримання їх тижнями за дротами Валах нічого не пише.

Але от як описує Валах одну нашу боївку на цьому терені в 1948 році, тобто рік після насильного виселення нашого народу з тих теренів:

«Після відходу головних сил УПА, в тому і відділу Смирного, в терені Милина й Північної з командного складу командира Смирного залишились: Крук – Іван Барановський, Оксана – Ольга Вітяк і Тимко – Яценик. Вони користались із старих бункрів УПА, яких нам не вдалось ще знищити. Вони свобідно й далі ходили ночами, здобували собі від поляків харчі, вбрання і гроші. Попри численні оперативні дії, нам не вдалось устійнити їхнього місця перебування».

«Щойно на другий рік я довідався, що їхній бункер є десь у лісі біля села Щавник. Вирушаємо туди з більшим відділом війська, і тим разом нам вдається знайти криївку. У бункері боївки були не тільки карти до грання, а й автомат з повним магазином, набої і затухле лахміття. Лише за кілька тижнів ми довідались, що Крук і Оксана перебувають у Мілику. Усі ці події добре пам'ятаю, бо наступного дня я мав брати шлюб, і ту ніч хотів провести з колегами. Та замість сісти до весільного стола, треба було взяти в руки зброю та їхати до місця, де появився бандит. Забираю з собою кількох функціонерів і їду до Мушини. Там до мене долучились Домбровські та Смуль, група війська і міліція. Ще було темно, як ми вирушили до Мілика. Починало сіріти. Ми підійшли до першого забудовання. Хати по обох боках дороги, які колись належали лемкам, світили пусткою. Дім, в якому перебував Крук, не різнився від інших. Вікна, заслонені фіранками, свідчили, що мешканці ще сплять. Оточуємо хату, і я кричу до Крука, щоб склав зброю і здався».

«Попри кількаразові заклики з нашої сторони, в хаті панувала тиша. Нараз із хати далась чути серія з автомата, але не до нас. Ми чекали в нап'яттю. По хвилині в мешканні крикнула жінка. Я чув кожне її слово, бо повторяла кілька разів: «Крук, добий мене! Крук, добий мене!» У тій хвилині трісла друга серія і третя».

«Посередині кімнати, в калюжі крові лежали мертві Оксана і Крук. Як пізніше показала секція тіла, Оксана була вагітна».

«Господар хати розказував, що, зорієнтувавшись, що вони в оточенні і в безвиході, Крук і Оксана поклали вкоротити собі життя. Крук стрілив до Оксани два рази, а опісля взяв цівку автомата, потяг язичка і пустив собі серію набоїв. Крук – Іван Барановський – був учасником Дивізії, а згодом вступив до УПА, до відділу Смирного. Вірна йому Оксана, яка ділила з ним долю, була сестра Червоного Хреста. Тимко, бойовик з групи Крука, і далі діяв в околиці Щавника, і зловлено його щойно за п'ять років».

Валахів опис наших героїв Оксани, Крука і Тимка далеко не повний. От як насправді виглядала описана ним подія:

Крукові і друзям припало велике і тяжке завдання. У терені було кілька шпиталів. Завдання боївки і сестри Оксани було подвійне. Перше – не викрити шпиталі під час достав, і друге – здобуття і достава конче потрібних харчів, ліків та інших речей для поранених.

Десятки кілометрів округ – села порожні. Через них що-кілька днів переїжджає вороже військо або міліція, шукаючи за підземними криївками. Крук з друзями до бункерів удень ніколи не заходив, бо волів здибати ворога у лісі чи селі.

Крук і Оксана приносили деколи раненим ворожі газети, які всі читали з цікавістю. Там часто були описи боїв УПА в рейді на Чехословаччині, і про тих повстанців та про ті бої думали поранені, бо вони б воліли і бажали бути там з ними.

З великим трудом вони перебули зиму 1948 року, і весною кількох видужалих було відправлено на Словаччину. Та були й такі ранені, які ціле життя могли посуватись лише на милицях. Ці були тягарем для людей Червоного Хреста, а також і для себе, бо ж як виглядала під цей час їхня майбутність?

Боївці Крука частинно допомагали наші осталі селяни. Вони мали дещо захованих харчів по селах, до яких заходили ночами. Решту треба було організовувати в комуністичних, вороже наставлених до них, польських селах. У селі Мілик в одній хаті залишився добре законспірований бункер-шпиталь з кількома раненими. Їх також доглядала ця боївка.

Це велике й небезпечне завдання в пустиннім, безлюднім терені, Крук і Оксана виконували довгі місяці. Вони мріяли й собі вийти рейдом на Захід, про який Крук знав добре, перебуваючи там на дивізійному вишколі. Та вони не мали звільнення від Проводу, а залишити своїх не було навіть до подумання. Взаємна пошана і безмежна любов до Батьківщини давали їм сили до витривалості.

Весною 1948 року Оксана зайшла в тяж. Те, що в нормальному житті приносить найбільше щастя молодій парі, Оксані й Крукові принесло страшну катастрофу. Що тепер робити?

Усі ці клопоти дещо притупили у них повстанську чуйність. Після достави вночі харчів раненим у шпиталі-криївки, вони рішили дещо відпочити в порожній хаті, трохи далі від тієї, де містився шпиталь, а досвітком відійти у ліс. Це вони робили вже котрий з черги раз, засинаючи на кілька годин у цій опущеній хаті.

Аж тут несподівано їх оточено військом та міліцією. Оксана, нервово збудившись зі сну, зловила автомат і прискочила до Крука, що вже стояв біля вікна.

Обоє знали, що це були останні хвилини їхнього життя. Щоб не розтягати тих страшних хвилин, Оксана пускає собі серію куль з автомата...

...Провідниця Христя своїми розумними й послідовними кроками теж завдала Валахові чимало страху й клопоту, бо про неї він досить широко пише:

«Христя, будучи відповідальна за дальшу долю ОУН - УПА в теренах Горлиці і Нового Санча, гарячково шукала спосіб сконтактуватися з Проводом ОУН. 7 липня 1947 року, разом із своєю зв'язковою Мирошкою, виїжджає до околиць Перемишля. Три дні пізніше, в Команицьких лісах мала зустріч з провідником Григором. Від нього вона одержала оцінку ситуації і зарядження для дальших кроків. Сотня Бродича, за вказівками провідника Григора, мала відійти на Захід, деякі члени сітки ОУН залишаються на місці для допильнування багатьох ще так важних справ, а інші повинні по змозі злегалізуватись у Польщі та на Словаччині. Ще одержала Христя від провідника Григора штафету для командира Рена, яку передала йому щойно 20 липня».

Далі Валах пише:

«Христя – Ірина Тимочко, надрайоновий провідник неіснуючого вже терену «Верховина», залишила цей терен і виїхала до Перемишля. Але й там націоналістичні осередки було вже розбито. Не застала вже провідника Григора, а стрілась лише з кількома зв'язковими, ним оставленими. Вона виняйняла кімнату і думала, злегалізувавшись, почати життя віднова. Рік тому їй вироблено документи на ім'я Марії Ковальчик, Ірени Зелінської та Ірени Камінської. 15 листопада 1947 р. її заарештовано у брамі зв'язкової ОУН у місті Перемишлі. Згодом на суді в Ряшові була засуджена на довголітню тюрму».

Так пише про нашу боротьбу ворог, підготований і присланий Москвою для боротьби проти українського народу і польського підпілля. Чи багато народів можуть похвалитися такими героями, як Христя? Чи не є це гордість нашого народу, а зокрема нашого жіноцтва?

...Біля словацького кордону на горі Хрищатій, ворог здобув наш бункер-шпиталь. В ньому загинуло кільканадцять повстанців і дві сестри нашого Червоного Хреста. Їхню смерть помстила сотня Хріна і знищила, у віддалі одного кілометра від бункера, штаб і самого польського віце-міністра оборони генерала Свєрчевського – Вальтера...

Роль нашого жіноцтва в обороні ОУН - УПА була дуже велика. Без їхньої участі й допомоги УПА не могла б існувати. Цю роль добре розуміла Москва, тому так завзято їх нищила і масово вивозила з України. Та наше жіноцтво навіть в ГУЛАГах зуміло постояти за свій край і народ.

Праця наших кадрів Червоного Хреста була найбільш складна і трудна в теренах, де жили міліони наших людей. Тут залишилось дуже мало лікарів. Достави ліків майже не було, а вимоги до Червоного Хреста – дуже великі, бо тільки він обслуговував вояцтво УПА, сітку ОУН і цивільне населення. В кожній сотні УПА, в кожній чоті був свій санітар. Кожна боївка з десятьох повстанців мала такого, і кожний підземний шпиталь мусив мати. Бракувало лікарів, то ж відповідальність санітарів була дуже великою. Відбувалися десятки санітарних курсів. Допомагала нам і дітвора, яка в лісах і полях збирала різне зілля на вироби ліків. Інші люди переганяли два рази самогон для медичного спирту. Не раз відділам УПА доводилося здобувати місто з метою придбання ліків. Найбільші й постійні дві потреби в часах дії УПА, – це ліки і амуніція.

Тим, що наш Червоний Хрест справно працював навіть у найважчих умовах, маємо завдячувати славній патріотці Катерині Зарицькій. Про неї –цей спогад її подруги.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

Схожі:

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconУлас Самчук. Життєвий І творчий шлях письменника. «Марія» перший в українській літературі твір про голодомор. Головна героїня – сильний характер І борець, символ незалежності та страдниці України

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconТарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) Ось уже 196 років минуло, як спочиває український кобзар борець за волю…
А вивчаючи біографію Тараса Григоровича, здається, що так нещодавно він мандрував стежками таких же українських звитяжців та вивчав...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДовідка час створення упа
Українська Національно Революційна Армія (унра). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду унр в екзилі. З т. Бульбою співпрацювали...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconЖиття Петра Івановича Калнишевського та його діяльність — дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового І самої Січі
М’я П. Калнишевського тривалий час було таємницею. Хто ж він насправді — борець чи жертва? Царський чиновник, котрий впав у немилість?...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДіяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
Стаття висвітлює діяльність жінок у воєнні роки (1941-1943) на прикладі Харитини Кононенко, яка активно співпрацювала з оун-упа,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка