Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець



Сторінка3/16
Дата конвертації19.04.2017
Розмір2.99 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

ОТЖЕ:

По-перше, упродовж історичного розвитку наш західний сусід (Польща) і північний (Московщина) внаслідок своєї загарбницької політики стали ворогами України, поневолювачами її народу.

По-друге, менш культурно розвинена Московщина, що стала у воєнному відношенні сильною, самочинно присвоїла собі тисячолітню історію нашого краю і навіть його древню назву, і стала називатися Росією (від слова Русь).

По-третє, внаслідок поділів Польщі у 1772-му і наступних роках між Австро-Угорщиною і Росією, українська Галичина дістала більші можливості для свого духовного, культурного і політичного розвитку, ніж східна Україна, яка опинилася під соціально-економічним гнітом царської Росії.

По-четверте, під час Першої світової війни українці Галичини виступали на боці Австро-Угорської імперії, захищали, найперше, свої права і волю від одвічного ворога – московських зайд, які з перших днів окупації Галичини проявили себе душителями українства.

По-п'яте, вояки Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) своїм духовним спадком і джерелом звитяги по праву вважали геройство козаків-запорожців і княжих витязів-дружинників, боролися за незалежність України.

По-шосте, Українські Січові Стрільці були справжніми оборонцями рідного краю, надійною опорою Центральної Ради у Києві, почасти рушійною силою Листопадового Чину у Львові в 1918 році.

Ветерани УСС і УГА стали міцним ґрунтом і взірцем Української Військової Організації (1920 р.), Організації Українських Націоналістів – ОУН (1929 р.), а згодом і Української Повстанської Армії – УПА (1942 р.).



По-сьоме, ОУН у своїй діяльності перед 2-ю світовою війною віддавала першість виховним, роз'яснюючим методам, при тому використовувала всі можливі легальні організації: Товариства «Просвіта», «Сільський господар», «Союз Українок», «Луг», кооперативний рух, студентство і молодь.

По-восьме, ОУН застосовувала терористичні акти лише у крайніх випадках і виключно з відплатною метою, як от: відплатна акція за голодомор в Україні («радянській»), за звірства шовіністичних «пацифікацій» над українцями під польською займанщиною та ін.

По-дев'яте, ОУН вдавалася до таких крайніх заходів, щоби привернути увагу громадськості і цивілізованих держав до нестерпних умов існування українського народу під окупацією одвічних ворогів України.

По-десяте, ОУН виявилася першою і єдиною силою, яка рішуче виступила проти загарбницької політики Гітлера. Збройний спротив Карпатської Січі під керівництвом членів ОУН у березні 1939 року показав перед усім світом взірці рішимості українців боротися за свою волю і незалежність.

І найголовніший підсумок – національно-визвольна боротьба українського народу на всіх історичних етапах, з покоління в покоління передавалася як естафета світлої Ідеї – незалежності, соборності і самостійності України, і звитяжного Чину – боротьби за волю народу і Держави. Лицарями Ідеї і Чину виступали: січове козацтво, гайдамаки, Українські Січові Стрільці, УГА і Січові Стрільці УНР, члени УВО та ОУН.




ОРІЄНТИР - ВЛАСНІ СИЛИ

Відчуваю, шановні юні опоненти, як кортить вам почути відповіді на ваші «гострі» запитання. Однак не можу поминути цілого періоду в нашій історії, хоч такого короткого, та дуже складного за подіями.

Якщо його опустити, виникнуть певні неясності надалі.

Отже, навесні 1939-го Гітлер «подарував» українське Закарпаття угорцям – своїм спільникам. При цьому він діяв з оглядом на інтереси як Москви, так і Польщі, які в будь-яких німецько-українських зв'язках (навіть сприянні! – ред.) бачили загрозу для себе.60 Сусідам-полякам віддав кусник Чехії, так зване Заольжжя. Аби скомпроментувати їх в очах світу і, заодно, приспати їх пильність. Заспокоєна «щедрістю» Шікльгрубера – Гітлера, Польща, замість зміцнювати власну оборону, взялася з новою силою викорінювати «український дух» на українських, нею окупованих, землях. Значна кількість членів Крайового Проводу ОУН вже була кинута в тюрми ще в 1934 році. Тепер до тих в'язнів додалися нові, схоплені у 1938 і 1939 роках, в тім числі чимало вояків Карпатської Січі. Багато нашої свідомої молоді замкнуто, зокрема, у найстрашнішій катівні – Березі Картузькій.

Проте Організація жила і діяла, хоч у цей складний період відчувалася велика потреба Провідника такого аналітичного політичного мислення і такого організаторського таланту, якими був наділений Євген Коновалець.

Східна Україна, в той час майже повністю позбавлена національно свідомих діячів, подавлена жахливим голодомором, «великим терором» НКВД, не мала опертя на власні сили, і визвольний рух там через те не міг розвинутися. Однак це аж ніяк не можна потрактувати як повну втрату національної свідомості, – вона жевріла в душі народу навіть під більшовицьким репресивним чоботом.

Тим часом два диктатори – нацистського Берліну й більшовицької Москви – близько зійшлися в цілі дальшого розподілу світу між імперіями. Взаємозв'язані пактом про дружбу, вони майже одночасно вдарили на «моцарствову» Польщу. Москва при тому постаралася зробити собі славу турботливої опікунки українського народу. Мовляв, червона армія переходить кордон лише з одною метою, – «...щоб взяти під свій захист життя і майно населення Західної України...»61 Хоч німці, які на той час зайняли Львів і значну частину Волині, поводилися культурно й людяно, і ніяких кривд населенню не чинили, тим більше – ніякої загрози життю й майну людей. Вояки не мали жодної потреби грабувати магазини чи людність, вони були добре харчовані й гарно обмундировані. З їх приходом українці почувалися вільніше й певніше, – загалом всі були задоволені упадком польської держави, що гнітила українство. Тож на звільнених від польського режиму теренах членство ОУН і все наше громадянство проявило бурхливу активність у піднесенні культурної, просвітницької роботи.

Однак це тривало дуже коротко, бо скоро прийшла звістка, що зі сходу в Галичину йде червона армія, і німці відступили на лінію рік Сяну й Бугу, – як цього вимагав договір між Москвою і Берліном. Наші терени залишилися «під німцями»: Холмщина, Любачівщина, частина Перемищини, Сяніччини і Лемківщини, – з населенням понад мільйон чоловік. Які в нас тоді були думки щодо цих подій? Наведу лише один вислів, почутий мною від патріотичних зверхників у тодішньому містечку Динові: «Перед тим, як вдарити на більшовиків, Гітлер дає їм можливість вичистити Галичину від нашого національно-свідомого елементу». Це виявилося гіркою правдою.

Так, мої опоненти, ви маєте рацію в тому, що в багатьох селах Галичини, куди вступала більшовицька армія, якась частина населення нерідко зустрічала її квітами. Та це була втіха не так від приходу «визволителів», що мали досить нужденний вигляд, як радість від того, що втекли вчорашні ненависні пригноблювачі. Від тих частин утікаючого війська підпілля ОУН змогло дістати різним способом немало зброї і припасів, що були надійно змагазиновані – заховані в тайниках.

Віднедавна в Україні стали широко відомими факти побуту більшовицьких військ у Галичині в 1939-1941 роках.

Сталінські опричники, щойно залізши в домівку галичан, заповзялися господарювати тут по-своєму: Нав'язували всім свою думку щодо «щасливого і радісного життя в Радянській Україні» (про страшний голодомор і великий терор – ні звуку!), намагалися організовувати колгоспи, повели наступ на культурні й духовні традиції народу, вивозили родини «класових ворогів», і – масово заповнювали тюрми свідомою молоддю. Найчастіше після арешту людина назавжди губилася в застінках НКВД. Небагатьом пощастило вижити, і продовжувати діяльність в Організації (ОУН) вже під гітлерівською окупацією.

На підставі яких абсурдних звинувачень могли бути заарештовані наші юнаки і дівчата, розповідає один з в'язнів одної повітової (чи районної) більшовицької тюрми: (Таких і ще страшніших свідчень можна б навести тисячі!)


ЗА ҐРАТАМИ

Розповідь Миколи Миколайовича Шумила зі Стриганець, в'язня Бережанської тюрми з 20 грудня 1940 р. до перших днів липня 1941 р.

Народився я 22 грудня 1920 року, то ж на час совєтського «визволення» мав майже повних 19 літ. Чув і дещо запам'ятав із промов приїжджих, їхніх агітаторів, зокрема, запевнення, що «земля ваша, а тюрем у нас нєт». Ці слова належали уповноваженому з району Агафонову.

Та ось наприкінці жовтня чи в перших днях листопада приїхали у Стриганці верхівці у формі, шукали Василя Стеця. (А я міцно товаришував з ним і з Василем Гончаром, – троє нерозлучних). Забрали Стеця, повели до Нараєва, звідти машиною – у Бережани. Тримали нашого друга під слідством аж до 17 липня 1940 року. Тоді назначили суд та він не відбувся, бо не було ні свідків, ні доказів проти Василя. Проте додому його не відпустили, залишили в тюрмі. Як обходилися з ним весь той час, мені невідомо.

Ми з Василем Гончаром тривожилися за його долю, але не могли навіть уявити собі, що подібне чекає і нас.

18 грудня сорокового з сільради передали нам, щоб явитися в міліцію. Назавтра я не пішов – хотів ще відсвяткувати Миколая, а 20-го їхала підвода в Бережани, підсів і я; перед тим домовились із Гончаром: якщо не вернуся, то він хай ховається.

У відділенні міліції мене передали високому, із залисинами, енкаведистові. І той найперше запитав, відколи я приналежний до ОУН. Відповідаю: а що ж то таке?

– А де твій друг Гончар?

– Не бачив його.

Залишили мене в кімнаті міліції. Зранку 21 грудня привели й Гончара. Привели і Стеця з тюрми. Ага, знаєтеся?! І всіх трьох – за ґрати, але окремо. Двічі допитували – і все. І сиділи ми так до 15 березня 1941 року. Тоді повели на суд, усіх трьох разом. Цей «суд» пам'ятаю в подробицях.

Суддя запитує свідка (прізвище не називаю, бо свідчив він так, аби й дурному стало зрозуміло, що говорить брехню. Але саме брехня й потрібна була «блюстителеві» совєцького правосуддя).

– Що можете сказати по справі Стеця?

– Один раз пізно увечері, – тремтячим голосом веде «свідок», – йшов я до Вербова попри густий ліс. У лісі був гурт людей, а між ними Стець тримав у руках синьо-жовтий прапор і всі разом кричали: «Слава Україні!»

...Устав прокурор. Говорив коротко, і нарешті, визначив кару за неіснуючі злочини: Стецеві – 10 літ, мені – 7, Гончарові – 7 літ тюрми.

Після перерви – вирок: Стецеві – 10, нам – по п'ять років.

«Суд» закінчено, і тоді в зал вбіг слідчий Бєлов – і до Стеця. «Я б тобі не 10 літ, а кулю в лоб дав!» Він вів справу нашого друга і на допитах знущався з нього, бив.

Василя Стеця забрали 27 червня 1941 року, після полудня. Попрощався з нами від порога, ще хотів вернутися взяти кілька цигарок у когось, але конвоїр поквапив:

– Іді, іді, там тєбє дадут.

Бачили ми свого друга востаннє.

А через день чули ми, як вели коридором дівчат, – вони надривно голосили. Хтось у камері впізнав їх по голосу: «То Фортуна й Різник із Нараєва». (Згодом знайдено їх тіла, по-звірячому закатовані).

Гупання конвоїрів, торохтіння моторів, човгання в'язнів тривало як ніч, так і день. Аж раптом уночі, на 30 червня, почули ми зовсім інший рев моторів: понад тюрмою пролетів кілька разів літак, поливаючи подвір'я з кулеметів.

Вранці збудила нас незвична тиша. Я почав умиватися, і раптом звідкись крик: «Гей, хто живий, виходь на волю!» Поклик повторився, і ми, шість в'язнів камери, збуджені, спраглі волі, налягли на двері, стараючись їх виламати. Допомогли собі відбитою від столика ніжкою, – і двері відскочили: добре, що не були взяті на засув.

Вийшли ми з камери в тюремний коридор, тут побачили в'язнів із кількох інших камер: всього осіб 20-30. Кинулись разом до виходу, спільно виламали останні, вихідні двері. На подвір'ї тюрми порожньо – ні одного охоронця, на вишках – теж. Проте брама на замку. Ми кинулися на другий поверх, забігли у кабінет начальника тюрми. Там всюди, навіть на суфіті, виднілися плями крові, де-де ще й не загуслої. А на столі серед паперів хтось із нас побачив списки в'язнів, прізвища багатьох підкреслено чи перекреслено червоним олівцем. Ми їх порвали. Шкодую дуже, бо нині вони багато б розповіли...

Звідти полізли ми на горище. Було тут чимало покривавленого пір'я, валялося кілька обкипілих кров'ю серпів і ломів. Мабуть, кати цим жахливим знаряддям мордували й докінчували свої жертви... А 3-го липня у Стриганці приїхав німецький патруль. І десь у ці дні стало відомо, що в Бережанській тюрмі замордовані наші односельці Петрух Василь Іванович і Данилків Микола Григорович, – їх тіла знайшли коло замку, перевезли й поховали на сільському цвинтарі.

Мій побратим Гончар вже після війни був прострелений облавцями. Його завезли спочатку до Рекшина, а відтак замордували в дубині над Вербовом. Люди знайшли його тіло і поховали по-християнськи, на цвинтарі.

А Стець... Досі невідомо, де спочивають його останки. Тільки торік (1991 р.) я з людьми висипали в селі могилу, встановили дубовий хрест із написом: «В честь покійного Стеця Василя». Така доля судилася нам, трьом нерозлучним друзям-юнакам, які мріяли про волю України і хотіли хоч чимось посприяти наближенню того дня. Дякую долі, що дочекався такого часу, коли можу вголос, без будь-якого страху за життя, сказати правду про неправий совєцький суд над нашим людом, про нидіння за ґратами, і найголовніше – про життя моїх друзів-мучеників. Слава ж вам і вічна пам'ять усім, хто офірував життя на нашу вільну Українську державу! («Віночок тернових доль», Бережани, 1994, с.40.)

Аби не бути замордованими у підвалах більшовицьких тюрем чи вивезеними на Сибір, сотні й тисячі патріотів утікали з «комуністичного раю» у Засяння. Ці люди були ідейні, інтелігентні, і ОУН розподіляла їх тут для праці, зокрема з нашою молоддю і дітворою. Дуже цікаві події відбувались на просторах Лемківщини від Сянока до Нового Санча і аж під самий Краків. Тутешні наші люди були дуже консервативні і ще з княжих часів приділяли себе до нашої держави – України-Русі. Хоч сотні років Польща старалась тих людей асимілювати, але сильний дух і характер русича-лемка зумів це все пережити.

Тепер «під німцями» в кожному, навіть найменшому, лемківському селі було кілька українських учителів, хор, спортова дружина, велося загальне патріотичне виховання молоді. В тих теренах відбувалися різні курси і вишколи як військовий, санітарний. До Криниці, на учительський семінар, Організація висилала патріотичну молодь, яка згодом себе добре проявила в ОУН і УПА.

На цю нашу діяльність німці дивилися неприхильно і з підозрінням, але не хотіли насторожувати проти себе нашого народу перед здобуттям цілої України. Провідні кадри ОУН, які вийшли з польських тюрем, перебували в Кракові та інших частинах наших західних земель. На чужині дальше перебував провідник ОУН А.Мельник зі своїм оточенням, а також С.Бандера зі своїми людьми.

В Західній Україні, (під московською окупацією), провідником ОУН був Климів - Легенда. В краю тепер шалів терор НКВД та кадри ОУН були дальше дуже активні. Багато з них жило підпільно, вже озброєними групами по лісах, а інші майже щоночі пробивались через кордон на захід.

В той час я жив у містечку Динові і був власником малої крамниці. Тут мав кімнату, з якої можна було непомітно зайти аж до ріки Сян. Цю кімнату Організація деколи вживала як переходову квартиру, в обі сторони через Сян. На цьому відтинку ріки Сяну перехід через кордон відбувався деколи навіть по кілька разів на тиждень. Одинцем, дві-три особи, а деколи й добре організована група до десяти осіб. Між ними, бувало, переносили малу дитину, що було найбільш небезпечно: плач дитини міг видати цілу групу. Таку групу переводили озброєні боєвики ОУН. Біля Сяну часто ночами було чути постріли. Ці люди, які щасливо перейшли, відпочивали в моїй кімнаті на старих коцах на підлозі. Згодом, напившись ячмінної, з додатком цикорії, кави, дуже конспіративно виходили з кімнати і подавались на захід, часто аж до Кракова. (Хліб і кава все були приготовлені заздалегідь).

Боєвики ОУН нерідко залишали свою зброю у моїй кімнаті у великій старій шафі, що в тих часах було скрайньо небезпечно. Часто після таких зустрічей приходив до крамниці Степан Прокоп, тодішній мер міста, і наказував: – «Добре заховай ці пукавки, щоби ти не гойдавсь в ринку на німецькому шнурку».

Активна діяльність нашої молоді була подиву гідна. Всюди кипіло наше національне життя, з великою участю сільської молоді. Ми чули про підготовку Дружин Українських Націоналістів (ДУН) і похідних груп.



Саша: – Правда ж, вони готувалися й вишколювалися під наглядом гітлерівців?

Відповідь: – Найперше попрошу вас звернути увагу на те, що вже 25 жовтня 1939 року гестапо отримало наказ скласти картотеку на всіх українських біженців задля контролю62 і заборонило їм «усно чи письмово висловлювати своє вороже ставлення до Радянського Союзу».63 Тож навіть на основі цього можна б зорієнтуватися щодо відповіді на дане запитання: гітлерівці уважно стежили за діяльністю ОУН на захоплених німцями територіях, але скористатися нею вважали неможливим.64

І ще один факт: Другий Великий Збір ОУН (квітень 1941 рік) під керівництвом Степана Бандери підтвердив принцип революційної боротьби, що спирається «на власні сили українського народу» і відкидає орієнтацію на чужу силу.65 Тому підготовка похідних груп ОУН – на випадок німецько-більшовицької війни – велася цілком таємно. Бо вони (похідні групи) мали проникати в Україну за німецькими військами і всюди встановлювати українську владу.66

Все ж, 23 червня 1941 р. у рейхсканцелярію передано меморандум ОУН Бандери з вимогою повної незалежності і суверенітету України.67

Частина похідних груп вирушила на Україну також 22 червня, – з підробленими документами – перепустками. Загальна їх чисельність була від 3 до 5 тисяч осіб.68



Олексій: І що ж вони робили на Україні?

Відповідь: – Діяльність «похідних груп» висвітлена ще дуже мало. Однак не підлягає жодному сумніву, що вони були своєрідною політичною армією, що швидко пристосовувалася до оточення і організовувала його на боротьбу за самостійну Україну. Працювати їм доводилося у винятково важких умовах, особливо на середніх і східних українських землях, де більшовицька агентура, що залишалася в Україні, часто йшла на співпрацю з німцями, аби знищити наших політосвітників. То ж «похідним групам» доводилося боротися як проти німецьких, так і московських окупантів.69

Євген: – Чому ж ви не розказуєте про військові батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», які були озброєні й обмундировані німцями?

Саша: – Це ж не в'яжеться з принципом «орієнтації на власні сили»...

Відповідь: Ваша підозра, що я уникаю цього питання, марна, бо попередньо згадано про Дружини Українських Націоналістів. Це офіційна наша назва тих підрозділів, або простіше, «Українських Легіонів». Тільки з метою конспірації названо їх по-німецьки.

Євген: – Це не міняє суті справи: вони служили Гітлеру, бо з його волі були організовані.

Відповідь: – Обидві ваші думки неправильні. «Українські Легіони», чи, як їх прийнято називати у вас, «Нахтігаль» і «Роланд», були створені з ініціативи Проводу ОУН як зачатки майбутньої української армії. Безпосередньо цим займався колишній старшина УГА, член Проводу ОУН полковник Р.Ярий. Він мав зв'язки з тими офіцерами німецького командування, які в тій чи іншій мірі були прихильні до ідеї самостійної української держави. Гітлер не сприймав цієї ідеї, бачив Україну колонією. Не забувайте цього важливого моменту!

Так, обидва легіони числом до 1000 вояків одержали зброю і вишкіл при допомозі німецької армії, але фактично і, головне, політично вони підлягали Проводові ОУН, очоленому Степаном Бандерою. Дійсним командиром обох Дружин став сотник Роман Шухевич, хоч формально за однією північною або «Нахтігалем» числився Роман Шухевич, за південною – майор Євген Побігущий70.

Хоч Легіони йшли у складі німецької армії, вони воювали за українську ідею – за нашу самостійну державу.

Олексій: Але ж її не було створено.

Відповідь: – Та ж якраз на «похідні групи» і ДУН покладалася надія на створення такої держави. Вони мали стати її першоосновою, а «похідні групи», і Дружини українських націоналістів до того змагали всіма силами.

Саша: – І це підтверджується фактами?

Відповідь: – Будь ласка. «Похідні групи», що йшли услід за німецькою армією, не тільки освідомлювали населення, а й проводили організацію українського життя на звільнених від більшовицької влади землях, проголошували відновлення Української Держави, наставляли керівництво, нашу поліцію.

Ось як це відбувалося у Львові. 29 червня 1941 року український Легіон під командою Романа Шухевича увійшов до Львова. Тут же стало відомо, що у Львівських тюрмах більшовики перед втечею вчинили жахливу масакру над українськими політв'язнями, – подвір'я і камери були завалені по-варварськи замордованими трупами. Серед них – і рідний брат Романа Шухевича Юрко71.



Павло: – Я читав, що то «Нахтігаль» розстріляв львівських учених...

Відповідь: Московська пропаганда, певно керувалася геббельською настановою про те, що чим жахливіша брехня, тим охочіше в неї вірять... Групу львівських учених і лікарів – поляків знищила німецька спеціальна команда дещо пізніше; до цього злочину «Нахтігаль» не мав абсолютно ніякого відношення. До речі, на процесі в Нюрнберзі таке звинувачення відкинуто, як безпідставне. Але московська пропаганда мала завдання очорнювати український самостійницький рух, то ж і кинули брудом на Легіон – ДУН. Заодно цим прикрили власні найбрутальніші злочини супроти народу Західної України в 1939-1941 роках і пізніше. Число жертв наших людей, по-садистськи, звірячо помордованих і постріляних у всіх містах і містечках Західної України, а також у Бердичеві, Вінниці та інших містах Центральної і Східної України, обчислюється десятками тисяч. Більшовицькі каральні органи, з цього погляду, цілком закономірно заслуговують назви бандитів з великої дороги, садистів, дикунів, найзвиродніліших злочинців.

Саша: – Да-а, тут ви не шкодуєте епітетів...

Відповідь: – А як би назвали ви такого виродка, котрий ножем чи серпом вашій сімнадцятилітній сестрі відрізав груденята, вуха, ніс, язик, між ноги встромив пляшку, попереламував руки і ноги та ще й скрутив колючим дротом?! Такого звірства не в силі допустити уява нормальної людини. А ці покидьки-садисти зі званням енкаведистів таку дику наругу вчиняли над тисячами наших братів і сестер. І за що? Та тільки за те, що українські юнаки і дівчата любили свою Україну й хотіли бачити її вільною!

На той час жоден з членів ОУН не учинив жодного протирадянського вчинку. То ж комуна масово нищила невинних, за їх єдину «провину» – вони були українцями! Нищила так само, як більшовицьке ЧеКа нищило свідомий елемент у громадянську війну на східній Україні. Прочитайте правду про «Красний терор в России».

За ці нелюдські звірства й обернув свою зброю проти ката-більшовика кожен член ОУН в повоєнний час. Ми мали святе право на помсту за тисячні жертви.

Однак, повернуся до головного чину Організації Українських Націоналістів, доконаного Національними Зборами за участю Українського Легіону: 30 червня 1941 року у Львові проголошено Акт відновлення Української Держави.



Павло: – Про це я десь чув, але докладно не знаю.

Євген: - Мабуть, у ньому подяка фюрерові за витіснення радянської влади з України.

Відповідь: – Тут дозволю собі подати головні пункти цього документу. Висновки робіть самі.
Акт проголошення відновлення Української Держави72

1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.

Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.

2. На західних землях України твориться Українська Влада, – яка підпорядкується українському національному урядові, що створиться у столиці України – Києві.

Українська національно-революційна Армія, що твориться на українській землі, боротиметься далі проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий, справедливий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів – Степан Бандера!

Льва-Город, 30 червня 1941 р., год.20.

Ярослав Стецько Голова Національних Зборів.
Відновлення Української держави здійснено без погодження з німцями і, тим більше, без їх згоди. Чим керувалася Організація, роблячи такий відчайдушний крок? Насамперед, інтересами України. «Ми мусіли стати і стали на позиції незалежної організації наших національних цілей, оборони наших прав і інтересів», – писав дещо згодом С. Бандера73. Український Легіон, хай частково, сприяв реалізації тих цілей у Львові. Інший, південний Легіон, чи «Ролянд» не тільки воював і сприяв установленню української влади на місцях, де перебував, але й захищав українське населення перед румунськими військовими частинами, що грабували населення.

І останнє підтвердження: коли гітлерівці заарештували Державне Правління України і Провідника ОУН С. Бандеру, то Р. Шухевич, як командир «Нахтігалю», вислав командуванню німецької армії заяву про те, що Легіон не може більше залишатися у складі німецького війська. І вже в серпні 1941 року обидві частини ДУН були відкликані з фронту. З березня до грудня 1942 року, за контрактом, Легіон протидіяв червоним партизанам у Білорусі, відтак легіонерів і їх старшин арештували німці. Роману Шухевичу пощастило втекти, і вже з початком 1943 року він повів боротьбу проти німців як командир Української Повстанської Армії.74



Саша: – От бачите, воював проти наших партизанів, значить, проти того ж українського народу.

Відповідь: – По-перше, не змішуйте ці два поняття – «червоні партизани» і «український народ». Червоні партизани вели свою «боротьбу з фашистами» так, щоб найбільше шкоди завдати українцям Волині. Базами цих «партизанів» стали польські колонії. З них червоні банди вирушили на українські села, грабуючи їх нещадно й ліквідовуючи українців, як «ворогів народу». А німці, після відходу партизанів, з'являлися у тих селах і мордували українське населення за ніби-то «їх співпрацю з червоними бандами».75 Ось такою була реальність. За названих умов військові формування Дружин Українських націоналістів виступали єдиними виразниками й оборонцями прав і інтересів українського народу.

Павло: – Ох і «заплутана» ж наша історія!

Відповідь: Заплутували її найбільше політики й ідеологи Москви з одною метою, – щоб народ український не знав правди про своїх справжніх оборонців і героїв. Через те нашу ОУН і УПА десятиліттями обкидали найгіршим брудом і звинуваченнями. Але правда є тільки одна: ОУН була єдиною силою, яка без орієнтації на чужу поміч послідовно боролася за самостійну Українську Державу.

Євген: – Даруйте, але чи не здається вам мізерною та сила? Гітлерівці кинули на схід близько шести мільйонів солдатів, червона армія мусіла мати ще більшу чисельність. Історики називають, здається, вісім мільйонів солдатів. А ваших 1000 легіонерів і хай навіть п'ять тисяч членів «похідних груп» задалися метою творити самостійну українську Державу. Це, вибачте, звучить по-горьківськи: «Безумству храбрих пойом ми пєсню».

Саша: – Молодчина, Женю, тонко підмітив...

Відповідь: – А де тонко, там рветься. Ви, мабуть, пам'ятаєте з історії стародавньої Греції про 300 героїв Фермопілів, що не пустили в країну численне, в кілька десятків тисяч, військо перського царя? ОУН же послала своїх героїв не в пустинні місця: ґрунт для діяльності «похідних груп» і ДУН передбачався благодатний – масове невдоволення українських селян колгоспами і взагалі більшовицьким режимом, масовий перехід солдатів-українців у німецький полон, паніка в більшовицьких верхах, – все це давало великі надії на перемогу святої державницької Ідеї. Тим більше, – нагоду Організації заявити про право українського народу на свою Державу.

Павло: – Мабуть, усі сторони допустили прорахунки: Сталін прорахувався в довірі до Гітлера, Гітлер – в жорстокій національній політиці, ОУН – у власних силах і сподіванні, що німці не подавлять їх намірів творити свою Державу.

Відповідь: Це близько до істини. І все-таки прорахунки ОУН були найменшими, бо головною опорою її діяльності були власні сили українського народу. Скажу про це в підсумках нашої розмови на цю тему.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconУлас Самчук. Життєвий І творчий шлях письменника. «Марія» перший в українській літературі твір про голодомор. Головна героїня – сильний характер І борець, символ незалежності та страдниці України

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconТарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) Ось уже 196 років минуло, як спочиває український кобзар борець за волю…
А вивчаючи біографію Тараса Григоровича, здається, що так нещодавно він мандрував стежками таких же українських звитяжців та вивчав...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДовідка час створення упа
Українська Національно Революційна Армія (унра). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду унр в екзилі. З т. Бульбою співпрацювали...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconЖиття Петра Івановича Калнишевського та його діяльність — дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового І самої Січі
М’я П. Калнишевського тривалий час було таємницею. Хто ж він насправді — борець чи жертва? Царський чиновник, котрий впав у немилість?...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДіяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
Стаття висвітлює діяльність жінок у воєнні роки (1941-1943) на прикладі Харитини Кононенко, яка активно співпрацювала з оун-упа,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка