Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець



Сторінка5/16
Дата конвертації19.04.2017
Розмір2.99 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

ВІДЛУННЯ БОРОТЬБИ ОУН І УПА НА ЗАХОДІ ЄВРОПИ

На Нюрнберзькому процесі в 1945-1946 рр. над головними німецькими військовими злочинцями, на якому мені довелося побувати, радянська делегація на чолі з прокурором І. Руденком домагалася, щоб притягти до судової відповідальності керівників ОУН і УПА. Однак американський суддя Лоуренс всі ці домагання категорично відкинув, зіславшись на ряд незаперечних документів, які спростовували співробітництво українського руху Опору з німцями.

Ось лише деякі з них. Уже 25 листопада 1941 р. гестапо, дізнавшись про те, що ОУН готує загальне повстання, видало таємний наказ арештувати всіх активістів Руху Бандери в Райхскомісаріаті України. Німці їх розстрілювали без слідства. Але це не спинило визвольної боротьби. Ряди ОУН зростали. Водночас вона почала закладати склади зброї та харчів, провела масову акцію проти здачі харчових контингентів німцям та виселення людей до рейху. Озброєні групи ОУН атакували засоби зв'язку і шляхи сполучення, німецькі відділи, склади постачання і господарські об'єкти.

Інший документ, який ліг на стіл військового трибуналу в Нюрнберзі, – таємне повідомлення СД (таємної поліції) за №26 від 29 квітня 1942 р. В ньому говорилося, що в Україні відбулася нелегально Друга конференція ОУН - Бандери, котра винесла рішення не розпорошувати сил народу на дрібну партизанщину, а готуватися до широкого повстанського руху. Тоді ж таки, у квітні - травні, з'явилися окремі групи національної самооборони на північно-західних землях України. В загальному донесенні підкреслювалося, що «Рух Бандери перейшов останнім часом щораз то більше до методів активної боротьби. Вже в травні було встановлено, що Рух Бандери серйозно зайнявся створенням бойових груп, зокрема в західній частині України. У червні 1942 р. встановлено їх існування в столиці Кам'янці-Подільському».

Рупор німецьких нацистів газета «Фолькішер Беобахтер» за 3 листопада 1942 р. застерігала свої чинники в Україні, зокрема в генерал-губернаторстві і райхскомісаріаті, що в лісах Волині і Полісся ОУН об'єднуються з УПА. І було перше повідомлення з ворожих уст про появу УПА.

З німецьких архівів, захоплених під час війни, відомо, що офіційною датою створення УПА прийнято вважати 14 жовтня 1942 р. Це підтверджує таємний звіт німецької армії від 16 жовтня, в якому сказано, що озброєні групи українських націоналістів уперше згуртувалися в околиці Сарн в одну велику групу, яка постійно поповнювалася. Такі ж з'єднання постали в районах Колок, Пустомитів, Крем'янця.

Перше відлуння діяльності ОУН - УПА я почув у Празі після вбивства чеськими патріотами райхспротектора Чехії та Моравії Гейдріха. Так, серед українських емігрантів у Празі з уст в уста передавалося ім'я Клима Савура (полковника Клячківського), який на самому початку воєнних дій УПА командував усіма відділами на Волині, в районі Костополя. Його з'єднання було побудоване за принципом регулярної армії, у всіх підрозділах панувала військова дисципліна. Діяв штаб з оперативним відділом і відділом розвідки.

У підпільній пресі Праги набула розголосу Третя конференція ОУН, яка проходила 17-21 лютого 1943 р. Нелегальні «Лісти» Карлового університету цитували витяги з резолюції конференції, зокрема ті місця, де були викладені основи ідеологічного спрямування УПА: «...сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім'я імперіалістичних інтересів німецького націонал-соціалізму й московського большевизму... це в першу чергу війна з приводу України, яку оба імперіалізми трактують у своїх загарбницьких планах як центральну проблему їх імперіалістичної політики на Сході Європи та випадкову базу для дальших побоїв... Тому для українського народу є невідкладною вимогою вести боротьбу проти обох імперіалістів на платформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визнання нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільних інтересів західних і східних народів у спільній боротьбі проти німецько-московського та інших імперіалізмів».

У 1943 році УПА набула сили, проти неї були кинуті не тільки каральні загони та поліція, а й війська вермахту. Можливо, саме тому в зведеннях Об'єднаного командування вермахту (ОКВ) з'явилися лаконічні рядки про боротьбу з УПА. Першим таким офіційним повідомленням у зведенні ОКВ стало повідомлення від 7 лютого 1943 року про захоплення українськими повстанцями Володимира, другим – зведення від 22 лютого 1943 року. В ньому йшлося про бої УПА з радянськими партизанами в лісах поблизу Сарн, Столина, Володимирця, Цуманя, Оржева.

Не приховував ОКВ у своїх зведеннях і деяких власних поразок, що їх завдали воїни УПА німцям. Так, у тому ж журналі воєнних дій ОКВ надибуємо зведення від 12 квітня 1943 року, в якому говориться, що 24-та дивізія, до складу котрої входили полк СС, два полки угорців і полк узбеків та казахів, після запеклих триденних боїв змушена була здавати відділам УПА на Волині населені пункти Острог, Шумськ, Крем'янець, Мізоч, Вербу.

Не обминув штаб ОКВ згадати в своїх зведенях і про бої проти УПА в червні 1943 р. під командою генералів Гінцлера та фон дем Баха, коли проти повстанців виступили 10 тисяч німецьких та польських поліцаїв і жандармів, 10 моторизованих батальйонів з артилерією, 50 танків і ваговозів, 27 літаків. Жорстокі бої велися в районі Горохова біля Колок, Любомля, Дубна, Крем'янця, Луцька. 2 травня 1943 р., як писала газета «Штюрмер», на шляху Ковель - Рівне згинув від куль УПА шеф німецьких штурмовиків СА Віктор Лютце.

Важко сказати, з якою метою, але німці у своїх зведеннях про бої з українськими повстанцями час від часу називали числений склад УПА. Цифра, треба сказати, приголомшлива: 200 тисяч чоловік. Щоправда, ці цифри наводились уже в 1944 році, коли поразка німців у війні була очевидною.

Чи відповідали вони дійсності? Але можна погодитися з істориком Володимиром Косиком з Франції, який стверджує, що після зайняття Києва радянською армією в листопаді 1943 року німці оцінювали збройні сили УПА в 40 - 80 тисяч вояків (без озброєного підпілля ОУН).

Та який би чисельний склад УПА не був – більший чи менший – факт свідчить сам за себе: УПА – феноменальне явище в історії визвольних війн народів, котрі змагалися за свою незалежність. Ні французький Резистанс, ні групи грецької ЕЛАС, ні навіть регулярна армія Тіто не йдуть ні в яке порівняння з тією самовідданою жертовністю та високою організовністю, що їх проявили бійці УПА, не маючи за собою ні своїх державних структур, ні зовнішньої підтримки. Заслуговує на увагу похвальна фраза генерала де Голля, висловлена наприкінці серпня 1944 року в Рамбуйє: «Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі».

В літі 1943 р., коли радянські і німецькі війська зійшлися в двобої на Курській дузі, доля закинула мене на терени окупованої німцями Франції. Тут до моїх рук потрапила книжка «Записки» групенфюрера СС Г. Боргера. Мою увагу привернула карта-схема Волині та Поділля, на якій були позначені райони, зайняті партизанами. Крім великих міст та деяких районних центрів, більшість території перебувала під контролем українських повстанців. Німецький генерал писав, що в жовтні і листопаді 1943 року підрозділи СС нав'язали противникові 47 боїв, в яких німці зазнали втрат до півтора-двох тисяч чоловік. Згадувалось у цих «Записках» і про бої УПА в різних місцевостях Галичини, на Уманщині, в Карпатах.

В газеті «Ліберасьон» (за 12 грудня 1943 р.), що її нелегально видавала Національна Рада руху Опору, посилаючись на радіостанцію «Вільна Україна», яка діяла при УПА, повідомлялось, що на Волині 21 і 22 листопада 1943 року відбулася І-ша Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, в якій взяли участь делегати різних національностей, переважно тих, що діяли при УПА. Конференція засудила обидва імперіалізми, які воюють між собою і які заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціальне і культурне поневолення в формі гітлерівської «Нової Європи» чи «большевицького СССР», та вирішила продовжувати боротьбу зі спільним ворогом.

Дещо пізніше в нелегальних газетах французького руху Опору «Комба», «Ліберасьон», «Котід'єн де Парі» було опубліковано деякі матеріали Великого Збору УГВР, що проходив у липні 1944 року в Карпатах біля Самбора. На цьому зборі було створено загальноукраїнський політичний центр для координування подальшої боротьби, щоб у вирі тотальної війни «оборонити український народ та його провідні кадри перед фізичним знищенням та повести його до боротьби за своє визволення і власну суверенну державу». За ініціативою ОУН і УПА було зорганізовано всеукраїнській провідний центр під назвою Українська Головна Визвольна Рада (УГВР).

Резолюція УГВР відіграла вирішальну роль на Нюрнберзькому процесі, коли були відкинуті домагання радянської делегації щодо притягнення ОУН до судової відповідальності за співробітництво з гітлерівцями. Вона аж ніяк не применшує ролі чільних представників з проводу УГВР, які повели таємні переговори з комісарами генерала де Голля при посередництві Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга) наприкінці 1944 року. Тим часом згадана резолюція фігурувала також на Генеральній асамблеї ООН у жовтні-листопаді 1946 року.

Така правда історії. Уже в ті часи боротьбу ОУН і УПА визнавали як частку загального руху Опору в країнах Європи. Тож історіографія ОУН і УПА становить частину самої історії національно-визвольної боротьби народів, як Східної, так і Західної Європи.

То чи є у вас, хлопці, ще сумніви щодо того, що УПА в час війни була єдиною силою, яка виступала в обороні українського народу?! Не тільки члени ОУН, а й прості селянські хлопці у боях з ворогом проявляли прямо таки чудеса хоробрості, мужності й відваги аж до самопожертви. Це були безпримірні народні герої.

Євген: Такі вже й герої! Ще прирівняйте їх до гарібальдійців, спартаківців, камікадзе, чи нашого Олександра Матросова!

Відповідь: – О ні! Це було б неприпустимим гріхом. Жоден з наведених прикладів справді не підходить для порівняння з воїнами УПА. Вони, як ви кажете, зовсім з іншої опери. Гарібальдійці, безперечно, були звитяжцями, але всім відомо про те, що їм надавали допомогу, споряджали, підтримували ззовні. Вояки УПА не мали підтримки ні від кого. Били ворогів тим, що здобули від них у бою.

Не можна їх прирівнювати і до спартаківців. Спартак очолював повстання рабів на території Італії, що була їм чужою. УПА складалася не з рабів, а з вільних людей, які воювали на своїй території проти ворогів, що несли рабство для України. Мета спартаківців була – вирватися на волю за межі римської імперії. УПА змагала до того, щоб забезпечити волю своїй Україні та й іншим поневоленим народам у більшовицькій імперії.

Чи у Вас є ще сумніви?

Камікадзе, кажете. Так, про їх відвагу знає весь світ. Але ж то була група людей, відчайдухів, відібраних владою, державою. Їх підготовкою до останньої випитої чашечки сахе піклувалися імператор, вся Японія, щоби послати на одноразовий подвиг, – в літаку без коліс чи «живій» торпеді – значить, на смерть. Вояки УПА не мали державного забезпечення, – вони тільки ставили собі завданням державу здобути – вільну, незалежну Україну. І забезпечував їх найнеобхіднішим сам український народ. Та ще певна пайка діставалася їм від ворога – як воєнні трофеї. Але я не пам'ятаю жодного випадку, щоби наші повстанці перед боєм вживали алкоголь для відваги. Їм додавала мужності, їх просто палила ненависть до ворога, що ніс для їх родин тільки страждання: виселення, мордування, смерть чи поневолення. Воїни УПА ніколи не йшли в бій як приречені на смерть. Вони мріяли про перемогу над ворогом і вільне життя – як своє, так і всього українського народу.

Щодо Олександра Матросова, то я ладен схилити голову перед його пам'яттю, хоч він і не наш, не український вояк. Жаль, що молода людина поклала голову на війні, з примусу, з чужої злої волі. Подумаймо, чи геройство це? Юнак перебував у штрафній роті. Що являли собою «штрафники», гадаю, вам відомо. Їх в атаку буквально підштовхували автоматами всякі політруки – смершівці чи емгебісти. Йому було дано завдання подавити дзот ворога будь-якою ціною. Якби він цього не зробив, а повернувся назад, – його чекав розстріл на місці. Хлопцеві – штрафникові не залишалося іншого виходу – тільки вмерти. Тож і кинувся він на бійницю дзота з відчаю, та ще, може, задурманений стома грамами наркомівського спирту.

В нашій Повстанській Армії не було штрафних батальойнів, ні рот. І ніколи ззаду за воїнами УПА – ні за сотнею, ні за чотою – не стояв політвиховник з автоматом чи кулеметом, ніхто не задурманював нікого горілкою. Панувала сувора дисципліна, як у козаків-запорожців, коли виходили в море. І кожен вояк-повстанець був усією душею підготовлений повсякчас до подвигу, – з доброї волі, за велінням серця, свідомий того, що його життя потрібне для волі України. А в безвихідній ситуації залишали останній патрон чи гранату для себе.

Отож, справді, наведені ваші приклади не годяться для співставлення з геройськими вчинками воїнів Української Повстанської Армії. Їх дії і вчинки можна розцінювати лише як такі, що не мають відповідників в жодній іншій нації світу. Це – подиву гідні жертовність, мужність і воля до перемоги.

Цьому є немало конкретних доказів. Дуже багато документального матеріалу даної тематики видавалося за межами України, а останнім часом досить густо появлялися публікації в часописах незалежної нашої держави, особливо на її західних теренах.

Наведемо бодай деякі з них, – про головних діячів Організації Українських Націоналістів та героїв УПА.

НАШІ ГЕРОЇ

Справжнім, іскристо чесним і самовідданим борцем за волю України був син посла до Віденського парламенту у 1907-1918 роках Тимотея Старуха – Ярослав. Цікаві штрихи біографії та патріотичної діяльності цього юнака зустрів я в одній брошурі, де головним матеріалом виступає нарис про родину Старухів – одну з оаз українства на західних теренах України. Наведу цей розділ майже повністю.


Ярослав СТАРУХ - «Стяг»
(17.ХІ.1910 - 20.ІХ.1947)

Незаперечно – найяскравіша постать не тільки серед дітей посла Тимотея Старуха, а й серед всієї української галицької громади. Це енергія і жива думка національно-визвольної боротьби на Закерзонні. Навіть вороги відзначали його величезний талант стратега підпільної організованої боротьби. «Старух зорґанізовал паньство в паньстве» – (тобто державу в державі) – змушений був визнати один з польських генералів у повоєнні часи.

Ярослав ще в гімназії відзначався щирою любов'ю до національних святинь, брав участь у молодіжних організаціях, без нього не обходилися вистави, хор. І не тільки. Ось як згадує про Я.Старуха у самовидавчій книзі «Як з Бережан до кадри» Лев Статкевич: «Ми, учні Бережанської гімназії, з глибоким пієтизмом в дні Зелених Свят прикрашували стрілецькі могили. Між нами був Ярослав Старух, Мирон, Західний, Хмельовський, Сендецький. Созанський і багато інших. В пластовому курені імені гетьмана Полуботка відбували ми прощі на ті могили... Вийшли з бережанського Пласту славні герої УВО і ОУН, як Ярослав Старух, Мирон, Петро Федорів, Федечко, Олександер Власів, Олександер Хмельовський - Лапунька, Ганачевський...» (цит.твір ст.9/10).

Будучи душею товариства, Ярослав Старух умів і постояти за правду, хоч це й обходилося йому дорогою ціною. Один з таких прикладів навела його старша сестра Ольга під час нашої зустрічі з нею.

Однієї літньої неділі 1930 року Ярослав ішов у «Рідну школу» (тепер одне з приміщень школи-інтернату) на пробу драматичного гуртка. Навпроти церкви перепинив його сам начальник поліції, заарештував. На усний протест Ярослава ударив юнака в обличчя. Ярослав відповів тим же, та так, що з голови «стража пожондку» злетів капелюх. Кілька днів юнака тримали в Бережанській поліції. Які знущання довелося витерпіти йому тут, невідомо. Але на третій день Ольга дізналася, що брата повезли на постерунок в с. Криве, де тоді безчинствували пацифікатори й місцеві шовіністи-поліцаї. Вона наважилася разом з мамою потай навідати Ярослава. Це їм вдалося при сприянні д-ра Бемка, який дав бричку й коней. Уночі дві жінки проникли у просторе двоповерхове приміщення читальні, де на сцені покотом лежали скалічені наші юнаки в обкривавлених сорочках.

З тією червоною від крові сорочкою сина мати подалася зранку до прокурора області. «Же би му там влос з глови не спадл», – по телефону погрозив у Криве прокурор. Звичайно, з підтекстом. Відтак Ярослава перевезли у Бережани й протримали два місяці. Так обійшлася поліційна влада з 19-річним юнаком.

Арешти, побої, знущання ще більше гартували волю сина посла. Праця на ниві національного визволення вимагала великої мужності, стійкості й винахідливості перед ворогом, – і Ярослав мав ці чудові риси характеру. Це й посприяло йому перейти різні випробування, обдурити навіть смерть кілька разів. Ось окремі витяги зі спогадів Ольги Тимотеївни про брата – на підтвердження сказаного:

«У травні 1939 року Ярослава заарештувала – вже вкотре! – польська поліція у Кракові, і тут же він перебував у тюрмі. Під час нападу гітлерівців на Польщу в цю тюрму ввірвалися (певніше, були пропущені) озброєні польські шовіністи – молодчики з студентів, котрі розстрілювали в камерах в'язнів-українців. На щастя, поляк-наглядач попередив Ярослава, щоб той сховався за дверима, а погромникам сказав, що камера порожня.

Полювали за юнаком-націоналістом і фашисти. Адже знали вони достеменно, що «Провід революційної ОУН вирішив створити Український Національний Комітет». На те Проводом були уповноважені Ярослав Старух, Іван Равлик, Василь Охримович, Євген Врецьона, Роман Іваницький. Великим фанатиком діла був Ярослав Старух, який ніколи не вмів робити нічого половинчасто», – пише Я. Стецько у книзі «30 червня 1941», Лондон, 1967, с. 147. Звідти ж дізнаємося й про участь Я. Старуха в дискусії на Зборах УНК 22 червня 1941 р., а згодом на 178 ст. бачимо його в компанії І. Равлика, В. Кука, Л. Ребета, Д.Яціва, І. Вітушинського та ін. по дорозі на Львів у червні 1941 року. 30 червня він бере участь у роботі Національних Зборів, на яких проголошено Акт відновлення державности України. І має такі завдання: «Ярослав Старух і Лев Ребет разом з провідними членами ОУН Львова та відділом озброєних підпільників підуть перебирати радіостанцію. Старух і місцевий провідник мають після опанування радіостанцією, зайнятися скликанням компетентних громадян Львова для створення Міського Управління.

За новий зміст радіопередавань і зорганізування редакції відповідає Старух». Але й це ще не все коло обов'язків Ярослава, бо далі написано: «Лев Ребет залишається в будинку радіостанції увесь час, доки Старух не поладнає інших даних йому доручень».(с. 181). Десь відразу після 30 червня бачимо Ярослава в Тернополі. «В надії, що скоро буде творитися армія, я подався до Тернополя, де стрінув мого товариша Ярослава Старуха, – пише Л. Статкевич на ст. 11 згадуваних спогадів. – Покійний Старух доручив мені вернутися в Бережани і взятися за організацію громадянського життя, а в першу чергу суду».

Потім, як знаємо, німці заарештували багатьох членів українського уряду у Львові. Не минула ця чаша і Старуха. Йому згодом влаштували «побачення» на явочній квартирі, де чекала засідка. Скатований на допиті, син Тимотея знайшов у собі сили, щоб вискочити з третього поверху, – і кинувся тікати, та його спіймали знов. У тюремній камері сидів разом з одним із начебто провідників польських антифашиських груп, втеча якого була спланована польськими патріотами. Він запропонував Ярославові тікати разом з ним, але Старух запідозрив у цьому ворожий підступ. Свого провідного діяча підпілля ОУН зуміло визволити у 1943-му.

Натомість фашисти схопили матір – Ганну Старух, і тільки справжнє чудо відвернуло від неї смерть: – вже стояла в ряду в'язнів, яких відправляли в печі Освенціма. І, якби не тюремна лікарка-єврейка, її слід загубився б назавжди у воєнній круговерті.

В еміграційній пресі 1947 року була публікація такого змісту: «В тридцятих роках – студент права у Львівському університеті, довголітній член Проводу ОУН, редактор численних націоналістичних видань та автор різних статей у журналах і підпільній пресі, редактор газети «Нове слово», незрівнянний організатор націоналістичних кадрів в Галичині і на Волині. В 1934-му році в'язень Берези Картузької. В 1938 році вивезений до міста Дубно на Волині, де польська поліція зорганізувала станицю спеціально вишуканих і стосованих тортур для членів підпілля ОУН. В 1939 році засуджений, на 13 років ув'язнення. Після упадку Польщі осінню 1939-го року член Проводу ОУН Степана Бандери, референт пропаганди. В 1941 році один з тих, що 30 червня проголошували Самостійність України на львівському радіомовленні. У грудні в 1942-му арештований німцями у Львові, жахливо тортурований. У в'язничній келії пробував відібрати собі життя, щоб при дальших тортурах не видати своїх товаришів та організаційних таємниць. Проба, однак, не вдалася. Незабаром, друзі-підпільники викрали його з в'язниці на вулиці Лонцького у Львові. В роках 1943-44 вів підпільну радіостанцію «Вільна Україна» в Карпатах. Крім цього, опрацював «Історію України». Її видрукувано у підпільній друкарні.

В роках 1945-47 був Краєвим Провідником ОУН на Закерзонні, де зорганізував досконалу сітку підпілля, включно з бункерами, магазинами харчів, зброї, шпиталями, робітнями та подиву гідну розвідку на цілому Закерзонні, а навіть цілої території Польщі.

Таким був Ярослав Старух під псевдом: Стяг, Ярлан, Стоян, Синій. Обдарований організаційним хистом, крицевого характеру, промовець, як і його батько Тимотей, безмежно відданий боротьбі українського народу за його волю, за Українську Незалежну Державу, вкінці «Лицар Золотого Хреста Заслуги».

Ярослав загинув у бункері з цілою залогою 20 вересня 1947 р. біля села Гута Любицька в Томашівщині.»

Герої гинуть, але їх справа живе у поколіннях, будить уярмлених до волі. Віримо, що про полум'яного патріота, героя ще будуть написані книги, які стануть для тисяч і мільйонів джерелом виховання справжніх синів свого краю.

Далі наводимо спогад очевидця.
Поруч з Ярославом Старухом - «Стягом»

Ярослав Старух народився 17 листопада 1910 року в с. Золота Слобода Козівського району, Тернопільської обл., членом ОУН став у 1929 р. Наступного року його назначили членом крайової Екзекутиви ОУН. У 1935 р. був заступником Крайового провідника ОУН на Волині. Після замаху на польського міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького (1934 р.) заарештований та ув'язнений у концтаборі Береза Картузька. У травні 1939 р. Я. Старух був знову арештований і засуджений на 13 років ув'язнення. Після вибуху війни між Німеччиною і Польщею до червня 1941 р. працював у Крайовій референтурі пропаганди Проводу ОУН. На початку німецько-большевицької війни повернувся до Львова, брав активну участь у проголошенні відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. і входив до складу Державного правління, очоленого Я. Стецьком, як керівник пропагандивного сектора. В грудні 1942 р. заарештований гестапо і ув'язнений у Львівській в'язниці, звідки звільнений боївкою ОУН. Восени 1943 р. під його керівництвом була організована підпільна радіостанція «Самостійна Україна» в Карпатах, роботою якої Я. Старух керував до половини 1944 р. У січні 1945 р. Я. Старух був назначений Крайовим провідником ОУН на Закерзонні і працював на цьому посту до дня своєї загибелі 20 вересня 1947 р.

В 1942-1943 рр. я зустрічав Ярослава на підпільних нарадах, які проводили провідні члени ОУН з провідниками середньої ланки (окружні, обласні). Він завжди насичував емоційністю свої виступи, давав конкретні вказівки, інструкції щодо пропагандивної роботи.

Безпосередньо зустрічався я із Старухом на Закерзонні весною 1945 р. в лісі на межі Любачівщини. Ще у лютому 1945 р. на підпільній відправі-нараді мене повідомив запискою Провідник Р. Шухевич, що Ярослав Старух призначений Крайовим Повідником ОУН на Закерзонні і відтепер я буду підпорядковуватися Старухові. Закерзонням названо ті українські землі (Підляшшя, Холмщина, Грубешівщина, Любачівщина, Ярославщина, Перемищина і Лемківщина), які волею Москви опинились у кордонах прокомуністичної васальної Польщі.

Старух провів колосальну роботу як керівник національно-визвольної боротьби ОУН, УПА і всього українського населення на Закерзонні. Крім керівництва організаційною роботою, він написав десятки інструкцій щодо тактики в боротьбі проти насильного виселення українського населення, десятки листівок, звернених до польського протибольшевицького підпілля, до польського населення, польського війська, міліції з закликом припинити терористичні протиукраїнські акції, включитись до спільної боротьби проти спільного ворога російсько-большевицького імперіалізму. На ці ж теми написав ряд публіцистичних праць, переклав написане іншими авторами на польську, словацьку, чеську та англійську мови, спрямовував видавничу роботу. Старух приділяв велику увагу пропагандивній роботі серед дипломатичних представників у Варшаві та інших містах Польщі. Він доклав немало зусиль у реалізації рішень УГВР і Проводу ОУН щодо примирення з польським протибольшевицьким рухом (Армія Крайова і Вольносць і Неподлеглосьць). Головні зустрічі і переговори з представниками вищого керівництва ВІН відбувались згідно з його інструктажем.

Його висока освіченість, талант публіциста, кипуча енергія, неймовірна працездатність і священна віра в правоту наших державницьких ідеалів були запорукою усіх наших успіхів на цьому терені.

Я особисто почерпнув від Старуха дуже багато. Він постійно рецензував основне з того, що я написав, давав поради, зауваги, критикував слабі місця, радив як поправити, вдосконалити написане.

Інтенсивно ми працювали над підготовкою, редагуванням, друкуванням матеріалів, призначених для розповсюдження у Чехословаччині під час рейду відділів УПА навесні 1946 р. Листівки і листи до президента Бенеша писав я, Старух – рецензував, вносив корективи, керував перекладацького роботою на іноземні мови офіційних документів ОУН, УГВР, УПА та пресових підпільних видань. Безпосереднє керівництво підготовкою рейду Старух доручив мені, оскільки це був мій профіль роботи і підготовка велась на підзвітному мені терені.

Результати цього рейду були блискучі. У відношенні до людей, до підзвітних він був іноді причіпливий, але завжди людяний, хоч вимогливий. Не любив жорстокості. Працювати з ним, у всякому разі, було приємно, бо він завжди стимулював ініціативу, творче натхнення.

Із основних публіцистичних праць Ярослава Старуха мені відомі такі:

1. «Тисяча років життя і боротьби українського народу (короткий нарис історії України)», Ляйпціг, 1941 р. друк, 232 сторінки, перевидана в друкарні ОУН в 1943 р. І-ша частина охоплює період 800-1914 роки.

2. «Боротьба з Москвою», 1941 р, друк, 36 сторінок. В брошурі освітлені основні події боротьби українського народу проти московської агресії і поневолення, починаючи від зруйнування Києва Суздальським князем Боголюбським у 1169 р. до наших днів.

Можна б назвати цілий ряд інших.

Останній раз ми зустрілись з Я. Старухом у травні-червні 1947 р. перед моїм відходом в Україну згідно з наказом Р. Шухевича.

Зустріч відбулася у лісовій криївці, куди мене привели вночі бойовики Старуха.

Кілька слів про криївку Старуха. Вона була побудована тими бойовиками, які жили і працювали в ній, складалась з двох кімнат. В одній працював Старух, у другій – його співробітники – друкували, перекладали, підготовляли матеріали. Старух, жартуючи, сказав, що криївка так замінована, що у випадку її розкриття «ми всі злетемо прямо у небо». Єдине слабе місце криївки – відсутність води. Воду брали з якогось джерела чи потічка у лісі. А це вимагало частих вилазок.

Про загибель друга Старуха і його бойовиків я дізнався уже на терені УССР.

Про подробиці смерті Я. Старуха я знайшов інформацію, надруковану в українській газеті «Наше слово» № 261 (1823) від 28. VI. 1992 року, що виходить у Варшаві. В газеті надруковано донесення опергрупи корпусу внутрішньої безпеки з Любачова. Цитую дослівно цей документ:

«17. IX. 1947 р. між годиною 16.00-17.00 викрито в районі (7472) Монастир-ЕМ бункер з бандитами. Після того, як бункер був заблокований, були намагання зав'язати з оточеними «переговори». Бандити не захотіли вийти з бункеру. Через хвилину в бункері залунав спів українського гимну, потім молитва і накінець – вибух міни. Дня 18.ІХ.1947 р. із заблокованого бункеру витягнуто 5 трупів. Це – «Стяг» – Крайовий Провідник, «Змійко» – стрілець охорони «Стяга», «Ігор» – секретар-машиніст, «Чорноморець» – ординарець, «Донський» – ординарець.

Ще одну інформацію про смерть друга Старуха - Стяга знайшов я, читаючи книгу Ю. Борця - Чумака, який пробився з відділом командира Громенка у Західну Німеччину. Під заголовком «Рейд без зброї: УПА на Заході», на стор. 114 мовиться:

«Про місце бункеру провідника Стяга знало лише кілька осіб, між ними друг Зелений, і тепер добре замаскований бункер ворог шукав понад два тижні в тому лісі, що його обгородив дротами з дзвіночками і обставив військом, а коли вкінці його знайшов, то командир Стяг, побачивши, що нема виходу, попрощався з друзями і розірвав його кількома великими мінами».

Ярослав Старух - Стяг – один із видатних лідерів українського національно-визвольного руху. На всіх керівних постах, на всіх ділянках, де він працював, він ставив роботу на високий інтелектуальний рівень, вносив дух активності, революційної спрямованості, творчого пошуку, надихав непохитною вірою в правоту наших ідей і політичної платформи, дух безмежної відданості у боротьбі за українську державність. Він не був ні засліпленим фанатиком, ні безкритичним ортодоксом, а тверезим реалістом в оцінці політичних подій.

Його політична мудрість і реалізм, його тактична гнучкість у багатьох випадках сприяли нашим політичним успіхам на Закерзонні.

Старух сприймав усе те нове і прогресивне, що зміцнювало наші позиції на всіх українських землях, знаходив переконливу мотивацію щодо вдосконалення нашої програми.

Як публіцист Старух був блискучим полемістом, і популяризатором найскладніших понять, які він доносив до читача у простій формі. Всі його читали, розуміли, йому довіряли і поділяли його погляди, думки.

Його світла постать залишиться в пам'яті поколінь і займе належне місце в історії України у її змаганнях за свою державну незалежність.



Василь Галаса-Орлан

Травень, 1994 р.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconУлас Самчук. Життєвий І творчий шлях письменника. «Марія» перший в українській літературі твір про голодомор. Головна героїня – сильний характер І борець, символ незалежності та страдниці України

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconТарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) Ось уже 196 років минуло, як спочиває український кобзар борець за волю…
А вивчаючи біографію Тараса Григоровича, здається, що так нещодавно він мандрував стежками таких же українських звитяжців та вивчав...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДовідка час створення упа
Українська Національно Революційна Армія (унра). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду унр в екзилі. З т. Бульбою співпрацювали...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconЖиття Петра Івановича Калнишевського та його діяльність — дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового І самої Січі
М’я П. Калнишевського тривалий час було таємницею. Хто ж він насправді — борець чи жертва? Царський чиновник, котрий впав у немилість?...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДіяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
Стаття висвітлює діяльність жінок у воєнні роки (1941-1943) на прикладі Харитини Кононенко, яка активно співпрацювала з оун-упа,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка