Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець



Сторінка7/16
Дата конвертації19.04.2017
Розмір2.99 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Бій загону УПА під командуванням хор. «Остапа» коло с. Поручин

Рейдуючий загін із двох куренів «Остапа» і хор. «Бондаренка», в який входили сотні: «Лісовики» (к-р «Кок»), «Чорноморці» (к-р «Жук»), «Риболовці» (к-р «Меч») і підстаршинська школа (к-р «Чос») та сотні «Холодноярці» (к-р «Крук»), «Буйні» (к-р «Овоч»), «Рубачі» (хор. «Ворон»), 16 вересня 1944 р. зупинився у присілку Залужжя коло села Поручина Бережанського району. 17 вересня більшовики наскочили на повстанську заставу зі сторони с.Волиця. Сотні «Холодноярці» та «Рубачі» їх відтіснили. Тоді більшовики почали обхід від с.Поручин. Сотня «Буйні» їх відбила і перейшла у наступ.

Діставши підмогу, більшовики знов почали наступ. «Холодноярці» та «Чорноморці» відтіснили їх на чисте поле, де вони попали під влучний обстріл повстанського гранатомета, і залишили 52 убитих.

Менше як через годину підійшла більшовикам підмога, в силі 150 чол., що з гранатометів обстріляли ліс, де були наші відділи. Дійшовши до хат хутора, почали їх палити. Сотня «Буйні» пішла в наступ.

Наш гранатомет щільно бив по лінії більшовиків. Сотня «Лісовики» почала оточення ворога, і він кинувся врозтіч. Повстанці переслідували їх аж до с. Біще, де відбили 150 арештованих людей, наловлених більшовиками по селах...

(«Літопис УПА», Торонто, 1989, т. 12, с. 38-40)

...4 квітня 1945 р. сотня «Гайдамаки» зробила наскок на районний осередок Більшівці (нині Рогатинський р-н Ів.-Франківської обл. – уточ. ред.)... вбито 4-х сталінських посіпак. Знищено районні установи і зловлено одного агента. (с. 62)

...11 квітня 1945 рій сотні «Рубачі» розігнав більшовицьку міліцію в с. Велика Плавуча Козівського району. Зліквідовано команданта станиці, забрано зброю.

...12 квітня 1945 р. рій сотні «Холодноярці» розігнав міліцію в с. Ценів Козівського р-ну. Зліквідовано команданта станиці, забрано зброю. (с. 63.)

...20 червня 1945 р. 18 сталінських бандитів виселяли родини з с.Новосілки Підгаєцького району. Рій із сотні «Лісовики» (ройовий «Дан») звільнив усі родини. Вбито двох і ранено 3-х більшовиків. (с.71)

...Сотенний політвиховник «Чад з відділу «Холодноярців», ранений 24.02.45 р. коло с Мечищова, лежав у санпункті с.Сільце Підгаєцького р-ну. 12 березня 1945 р. сюди наскочили більшовики. Друг «Чад» убив двох більшовиків і покінчив з собою. (с. 83)

...3 травня 1945 р. відділ «Холодноярців» зліквідував міліцію і колгосп у с.Куряни Бережанського р-ну. Зліквідовано 35 сталінських вислужників. (с.84)

Славною сторінкою в історії УПА вписалася її бої проти НКВД. Ті бої охоплювали в 1944 р. Сокальщину, Радехівщину (18.09.), Зборівщину (переможний бій групи «Лисоня» під Альбанівкою, 27.09.), Перемишлянщину (переможний бій «Сіроманців» к-ра Карпенка - Яструба під Уневом 30.09., в якому відбито 22 атаки 18-ї бригади ВВ НКВД), Бережанщину (Урмаш, і Вулька 19.09.), Ходорівщину (Буковина 23. 09.), Рогатинщину (Дібринів і Підгороддя 23.09.), Товмаччину (Олеша 24.09.), Снятинщину (Трійця 23.09.), Надвірнянщину (Молодьків 19.09.). У цих боях большевики втратили 37 офіцерів і 1126 бійців убитими й багато більше раненими. Втрати повстанців були менші у відношенні 1:11. Більші втрати мав відділ УПА к-ра Шрама в Товмаччині (24.09.), коли він мусив боротися проти переважаючих сил відділів НКВД. Серед 35 убитих повстанців був окр. пров. Заревич - Бар. 16 повстанців попало в полон, большевики їх повбивали пострілом в потилицю.93

Дня 28 січня під Корчівкою бились з большевиками журавенські «Журавлі» (відділ УПА – к-р Летун) і хоч відділ мав значні втрати (38 вбитих на полі від рівночасної атаки танків і літаків), проте він відступив у ліси над р.Свічою, де втримав свої становища. Знов же під с. Гербуртовом (Рогатинщина - 16.11.) прийшло до великого цілоденного бою відділів УПА з большевиками, що наступали рівночасно з Рогатина, Букачівців і Бурштина, в якому большевиків ґрунтовно розгромлено й вони відступили. На побоєвшці нараховано 69 большевицьких трупів і здобуто трофеї. Три відділи УПА, що брали участь в цьому бою, втратили всього 5 вбитих і 8 ранених.94

У бою за Космач (30.01), курені «Гайдамаки» й «Гуцульський», що кватирували в Космачі, впродовж 6 годин відбивали всі наступи большевиків, що підійшли до Космача з різних сторін, завдаючи їм важких втрат (140 вбитих) і відступили аж тоді, коли всі шпиталі з раненими й підпільники евакуювались в гори. Дня 3 лютого ворог заплатив ще більшими втратами за спробу викинути повстанців із становища на г. Кливі, яку обороняли три курені (двом попереднім прийшов ще з допомогою переможець з бою під Брустурами 20.01.) – курінь УПА «Карпатський». Дня 11 лютого, курінь УПА «Перемога» відбив всі атаки большевиків під присілком Сеньківським біля с. Гриняви. Большевики втратили в цьому бою 104 вбитими і 90 легко й важче раненими. Бій тривав цілий день.95

26 квітня 1945 року... «група СБ «Клея» несподівано наскочила на м. Радехів... звільняючи 550 людей, призначених до вивозу на Сибір, знищуючи будинок НКВД і воєнкомату та вбиваючи 24 енкаведистів.96

Москва пхала в Україну все більше війська, запеклі баталії з УПА велися майже щоденно. Журнал «Військо України» № 5, за документом з архівів, подає такі дані, що з лютого 1944 року до кінця 1945 року війська МВС і МДБ та ЧА провели проти УПА 39773 операції, тобто щодня здійснювали 60 акцій. Внаслідок цього було вбито 103313 «бандитів УПА». Без сумніву, 103313 убитих могло бути. Але ж не всі з них належали до УПА. То ж невідомо, скільки серед тих «бандитів» було стариків, жінок і дітей. При тій нагоді наведу свідчення Мирона Туцького із села Гута, про акцію польського війська проти УПА. В селі повстанців не було, то ж поляки витягли з хати 40-літнього дяка і застрелили. «За віщо ти його вбив?» – запитав інший у того, що стріляв. А той відповів: «Ти що, хочеш, щоб я вернувся з акції, не вбивши жодного бандерівця?»

«Бандерівцями», «нацистськими прислужниками», «ворогами народу» фактично вважалися всі українці, що перебували на окупованій німцями території. Та чи їх вина була в тому, що «доблесна Червона Армія» і «мудре сталінське керівництво» кинули їх на поталу ворога у перші ж тижні й місяці війни?

Тепер же, при повторному захопленні України, диктаторський сталінський режим повів справжню війну супроти всього українського народу, а не тільки проти УПА, як єдиної сили, що захищала свій народ від злочинства й сваволі «визволителів», які заповзялися звільняти Україну від українців.

За таких умов усе населення західних областей знало єдиного свого захисника, якому сприяло, допомагало, симпатизувало. Ним була Українська Повстанська Армія.

Тому перші удари московського війська по УПА не заподіяли їй основних втрат. Однак дошкульний удар завдано було санітарній частині УПА, матеріальну базу якої вдалось поліпшити до зими 1945 року. І знову відділи УПА підновили, поповнили свої сили, вели успішні бої з противником.

В такій ситуації більшовики вдалися до провокаційної пропагандивної кампанії проти українського визвольного руху, щоб посіяти зневіру, вчинити розкол. Так появилося перше звернення до «т.зв. УПА й УНРА», в якому НКВД обіцяв «прощення» усім, хто прийде з «повинною». Тим, хто не зголоситься, загрожувано страшними карами, знищенням, вивезенням сімей і т.п. (Майже як фашист фон дем Бах-Залєський).

Та це «звернення» не дало ніяких результатів, незважаючи на жахливий терор НКВД. І вже 27 листопада 1944 року появилося друге «звернення», адресоване вже «До населення західних областей України», з солодкими обіцянками для тих, хто перейде на службу до більшовиків, і з погрозами тим, хто не зречеться української справи.

Одночасно з Москви дано наказ покінчити з УПА й підпіллям до 15 березня 1945 року. Одвічна московська практика «кнута й пряника», імперське гасло «розділяй і владарюй» застосовувалися з усіх сил.

Щонайменше 200000 більшовицького війська було призначено в самій тільки Галичині до боротьби проти УПА й підпілля.97 За акцію відповідав сам М.Хрущов, перший секретар ЦК КП(б)У. Почалася вона у вересні 1944 року – широкомасштабна, в кількох напрямах: проти груп УПА «Чорний ліс» (к-р Грегіт - Різун) і «Лисоня» (к-р Остап) та ін. Бої точилися на Підгаєччині, Кременеччині, Волині, Станіславівщині, Болехівщині, словом по всій Західній Україні.

Неспроможні подавити повстанців армійською силою, зокрема на Буковині, більшовики кинули на українські села банди з колишніх червоних партизанів «Рубахи» і «Червоної мітли», і навіть застосували тиф, що майже здесяткував буковинські відділи УПА. Однак підпільний Український Червоний Хрест (УЧХ) з великим трудом зумів злокалізувати епідемію. Бої з напасниками точилися й далі, повстанські відділи завдавали ворогові важких втрат на Підкарпатті, в Чорному Лісі, на Поділлі й Волині. До наміченої Москвою дати Хрущов може виконав план на 10%. І певно був би покараний, якби не заступництво Маленкова – правої руки «вождя народов».98 Ось як трактовано підсумки хрущовських офензив в «Історії українського війська» І.Тиктора.

«Після закінчення великої блокади, большевики проголосили в пресі й через радіо про остаточну «ліквідацію» «озброєних банд» «українсько-німецьких націоналістів». Багато осіб, що брали участь у «ліквідації» нагороджено орденами за «бойові заслуги». Незважаючи на всю бомбастику цих проголошень, вони цілком не відповідали правді. Вони були радше димовою заслоною для укриття цілковитого провалу хрущовських офензив.

Насправді, масові терористичні акції не дали цих наслідків, що їх сподівалися большевицькі можновладці. Про ліквідацію українського визвольно-революційного руху не могло й бути мови. Вони спричинили втрати в рядах УПА й підпілля, але не надщербили їх організаційної мережі. Після закінчення акції продовжували діяти: ГК УПА з усіма своїми відділами й окремими осередками (напр. ГОП – Головний Осередок Пропаганди і т.д.), команди двох великих груп УПА (УПА-Захід – к-р Шелест, УПА-Північ – к-р Дубовий), команди воєнних округ (В.О.) і команди тактичних відтинків (ТВ). Велика більшість відділів УПА вийшла з акції оборонною рукою й продовжувала свої завдання. Втрати цих відділів під час великої блокади були менші, ніж у різних акціях 1945 року. Підпілля зберегло свою організацію ненарушеною: Головний провід підпілля, краєві проводи, обласні проводи і т.д. функціонували нормально; підпілля охоплювало значні простори українських земель, втримуючи на них свої організаційні клітини різного ступеня і різних організаційних ділянок (Служби Безпеки, Українського Червоного Хреста, пропаганда, зв'язок, тощо). Безпереривна блокада, з метою знищити підпілля, спричинила йому втрати, але ці втрати охоплювали, перш за все, низові організаційні клітини, СКВ, мало заторкуючи вищі організаційні клітини. Політичний провід УПА й підпілля – УГВР – діяв також безпереривно, забираючи голос до всіх важливих подій (вибори, «возз'єднання» церков і т.д.) й виступаючи з обширним «Словом до українського народу під московсько-большевицькою окупацією».99 Це був дійсний стан УПА й підпілля після закінчення великої блокади і цей дійсний стан був добре відомий Хрущову й іншим большевицьким можновладцям, незважаючи на всю їх пропаганду про «ліквідацію». Немає сумніву, що цей дійсний стан, що виявив себе, між іншими, появою цілого ряду підпільних видань100 в другій половині 1946 року, був причиною поважних розходжень думки й непорозумінь між самими большевицькими можновладцями. Деякі з тодішніх непорозумінь дуже важливі для зрозуміння сьогоднішньої внутрішньої ситуації в Україні та «колишньому СРСР».



Відповідальним за «хрущовські офензиви» був очевидно сам Н.С.Хрущов. Це він з Мануїльським задумали жахливим терором знищити український визвольно-революційний рух. Хрущов узяв на себе відповідальність перед Політбюро за проведення цієї акції. Він особисто кермував нею, роз'їжджаючи панцирним автом по Західній Україні й із його наказу партійні секретарі різних областей, керували акцією у своїх областях. Таким чином переведення цієї акції узяв на себе партійний апарат. У першому етапі акції помагали йому місцеві відділи безпеки, що підлягали партійному апаратові. В другому етапі старались притягнути до акції військові з'єднання. Тільки в третьому етапі акції виступили більші емгебістсько-воєнні з'єднання. Коли взяти до уваги факт, що табір російської воєнщини, репрезентований певними кругами МГБ й армії, сильно поріс в пір'я під час останньої війни, можна прийняти, що цей табір злорадно посміхався з непорадності партійного апарату з Хрущовим на чолі, в боротьбі з УПА й підпіллям. Коли в третьому етапі виступили більші емгебістські й військові з'єднання проти УПА й підпілля, то ми це пояснюємо фактом інтервенції Хрущова перед найвищим проводом СРСР, що виправдував усі свої невдачі в боротьбі проти УПА й підпілля, браком підтримки в акції із сторони емгебістсько-воєнного табору й браком більших сил, що могли б здавити рух. Тоді на наказ цього проводу, ці сили виступили до акції, їх підпорядкували Хрущову й його міністрові державної безпеки УРСР – В.Рясному й вони в цій акції виконували директиви цих достойників. Акція закінчилася провалом і з цього приводу табір емгебістсько-армійської воєнщини міг виступити з одвертим обвинуваченням проти Хрущова і його «соратників», як частини всесоюзного партійного апарату, що вони виявили повну нездарність у боротьбі проти УПА й підпілля. (На нашу думку, тільки висока протекція Г.М.Маленкова врятувала Хрущова від того, що він своєю головою не заплатив за провал своїх офензив).101 У кожному разі, табір воєнщини перейняв справу боротьби проти УПА й підпілля в свої руки. Це позначалось, перш за все, зміною на керівних становищах: в березні 1947 року на пості першого серетаря КП(б)У замінив Хрущова Л.М.Каганович; відійшов у забуття, а може й небуття ген.-лейт. Василь Рясний, почала меркнути зірка Дмитра Мануїльського. Спроби поборювання УПА й підпілля перейшли в компетенцію IV Відділу Генштабу – центру російської воєнної емгебівщини. З рамени цього центру міністром безпеки УРСР став ген.-лейт. Микола Кузьмич Ковальчук, що в справах поборювання УПА й підпілля був підпорядкований просто керівникові всесоюзного МГБ – Абакумову, одній з найвизначніших постатей російської воєнної емгебівщини, шефові СМЕРШу в роки війни.

Саша: Якби не ваші посилання на архівні дані й свідчення, я нізащо не повірив би, що визволення України відбувалося з такими ексцесами. Мені, щиро кажучи, таки не віриться...

Олексій: – Складається враження, що велося не визволення своєї землі своєю армією, а загарбання ворожої території.

Відповідь: – Додам до цього буквально кілька рядків, знову ж, з книжки, що базується на архівних джерелах:102 «Коли 16 січня 1946 року ген. Строкач був призначений наркомом внутрішніх справ УРСР, а його попередник В.Рясний – першим заступником наркома внутрішніх справ СРСР, то відбулася передача всіх справ НКВС УРСР. В акті передачі зазначалось, що «...результати по борьбе с бандитизмом по западним областям Украинской ССР за период с февраля 1944 года по 1 января 1946 года характеризуются следующими данними:

Проведено чекистско-войскових операций – 39 773,

убито бандитов – 103 313,

задержано бандитов – 110 785,

арестовано участников ОУН – 8 370,

арестовано активних повстанцев – 15 959,

явилось с повинной бандитов – 50 058,

задержано дезертиров – 13 704,

задержано уклоняющихся – 83 284,

явилось с повинной дезертиров – 58 488,

Всего – 443960».

Водночас в акті передачі перераховувались трофеї, що були захоплені під час проведення вищеназваних – «чекистско-войскових операций», зокрема: літаків У-2 – 1, мінометів – 473, гармат – 46, ПТР – 293, вогнеметів – 20, гвинтівок – 43 668, станкових кулеметів – 645, автоматів – 11 895, ручних кулеметів – 5367».

Зверніть увагу на перших п'ять чисел, сума яких складає 288485 «бандитов». І згадайте, що в дослідженні О.Субтельного загальне число повстанців в апогеї сили УПА (кінець 1943 – початок 1944) сягало «близько 100 тисяч, більш обґрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30-40 тисяч бійців».103

Тож хоч уявіть собі, шановні опоненти, скільки десятків тисяч цілком невинного українського населення було знищено й репресовано під час горезвісних більшовицько-енкаведистських «операцій по борьбе с бандитизмом».



Павло: – Це щось неймовірно жахливе. Найстрашніше ж те, що законна влада діяла по-бандитськи.

Євген: – Ну, ти. Паша, легше на поворотах. Не забувай, що УПА також нищила і представників влади, і навіть своїх людей. Скільки-то книжок написано про злочини українських буржуазних націоналістів!

Олексій: – Здається, ви й самі згадували про спецзагони УПА, – що це таке було?

Відповідь: – Так, друзі мої, УПА нищила більшовиків-енкаведистів та їх вислужників. Траплялося, що розстрілювано і своїх, котрі допускали грубість щодо населення – крадіжки, надужиття. Таких УПА карала нещадно. Але не було жодного випадку, щоб будь-який відділ УПА допустив насильство над мирним українським населенням.

Євген: – Але ж ми стільки начулися про звірства їх – і по радіо, і в газетах читали...

Відповідь: – Мабуть, саме час навести вам незаперечні історичні факти про те, як московські верховоди проводили свою підривну роботу з метою очорнювання УПА. В одній газеті не так давно опубліковано докладний матеріал під назвою «Упирі». Це розповідь про злочинні дії однієї з 156 спецгруп лжебандерівців, загальне число яких становило 1763 бандити. Такі спецгрупи «діяли» в кожній області. Складалися вони з одного або кількох зловлених чи завербованих упістів та енкаведистів, що володіли українською, колишніх більшовицьких партизанів. Злочини їх супроти нашого народу – неймовірно страшні. Тим більше, що свої грабунки, мордування, вбивства невинних людей вони звалювали на УПА. Ось, прочитайте про них.
УПИРІ104

Як би дехто волів не згадувати про жертви нашого народу, цього не дадуть зробити ріки невинно пролитої крові українського люду, загачені трупами наших рідних криниці, скручені колючим дротом, по-садистськи замордовані жертви нелюдів-енкаведистів – в'язні дрогобицької, дубнівської, львівської, луцької і тернопільської тюрем.

Не дають нам нічого забути сотні жертв із відрубаними головами над самим берегом ріки Дністер, що на Самбірщині, води якої й нині вимивають кості та несуть у своїй каламуті хтозна-куди, і ніхто ніколи не довідається, до якого берега вони приб'ються, де знайдуть спокій. Piкa говорити не вміє. Земля ж сьогодні заговорила! Заговорили i криниці, загачені трупами, заговорила сумновідома Сафатова долина – страшна «Долина смерті», що на Млинівщині Рівненської області. Заговорили врешті люди, які були очевидцями й навіть учасниками тих уже далеких кривавих подій у часи відьомського розгулу большевицьких yпирів.

Півстоліття мовчала наша земля. П'ятдесят років паплюжили нас i наш визвольний рух на нашій землі московські зайди i місцевi яничари-запроданці. П'ятдесят років мовчав цей страшний клаптик землі неподалік від Демидівки, який люди прозвали Сафатовою долиною, – долина смерті й нелюдських мук. Мовчали глибокі холодні криниці людського горя i сліз. Мовчали вci, бо такий був час. Але героїчна i водночас трагічна новітня історія українського народу зберегла гipкi свідчення про події тих років, коли під личиною бандерівців енкаведисти катували i знищували невинне населення. Це були загони зрадників українського народу – озброєних до зубів молодиків iз навколишніх сіл – так звані «спецотряди НКВД», ствоpeнi для винищення українського населения, для очорнення авторитету УПА й дискредитації національно-визвольного руху в Україні.

Такий «спецотряд» (а були вони створені в кожній області) нічних yпиpiв був організований на терені Демидівського району на Рівненщині. Керував ним, так би мовити, «надихав на подвиги» енкаведист Чернов.

Уважно придивляючись до зображених на цій фотографії, колишній учасник цієї лжебоївки Федір Бурець каже:

– Так, це Чернов! Це він, московський окупант iз тризубом на шапці, допитував мене в бункері та приймав у цей «спецотряд». Цілу зиму мене тримали в ньому i до дрібниць випитували про моє минуле. Hapeшті вирішили, мабуть, що я «дозрів» для Каїнової роботи. Мені дали псевдо «Шишка», взяли розписку про нерозголошення таємниці, що я є бойовиком «спецотряда НКВД»... Щоранку ми, як звичайно, молилися, віталися вигуком «Слава Україні!», а відповідали: «Героям слава!», співали «Боже великий, единий, нам Україну храни», розмовляли по-українськи. Ніхто не мiг i запідозрити, що ми не бандерівці.

На цьому знімку згори праворуч першим (6) стоїтъ Юстин Бурець, нині живий мешканець села Ільпибоків, поруч iз ним Коханюк iз села Малева, патологічний убивця i грабіжник, уже помер. Далі – Пачковський (8) iз хутора Бірки. Посередині – Юстин Кроземаль («Женьо вірний»), який нині мирно живе co6i в селі Ільпибоках. Це на його очах, i напевно, з його участю бойовики «спецотряда» гвалтували дівчат-учительок iз Східної України, а потім, натішившись, прив'язували їх за ноги до двох нахилених гнучких дерев i розривали нещасних на дві половини... Сьогодні вiн переважно мовчить, xiбa інколи, затуманений горілкою, може дещо сказати. За «заслуги перед Родіной» його після приходу з лісу призначили було завідувачем ферми місцевого колгоспу.

Поруч iз ним, – продовжує Федір Бурець, – стоїть бойовик iз села Свищіва, а перед ним Андрій Круць, якого воїни УПА розстріяли за грабунки та вбивства мирного населення. У задньому ряду (1), немов ховаючись за спини, стоїть жорстокий садист i вбивця українських людей Сафат Панасюк. Донині його iм'я викликае жах у жителів Млиніва та ближніх сіл – Калинівки, Ільпибоків, Миколаївки, Пащихи...

– На мoїx очах, – згадує житель села Демидівки – Павло Пекарський – убивця жорстоко замордував у селі Рудках Андрія Кравчука та його рідного брата, у селі Лішні замучив сина Уліяна Яковчука, а на xyтopi Дублянському замордував політичного референта УПА «Байду».

– П'ятсот людей своїми руками вбив цей кривавий нелюд, – каже зi сльозами на очах Софія Солошкова. Замучив він i мого piдного брата Антона Чудзюка, воїна УПА з перших днів фашистської окупації України. Разом з ним закатував ще Артема Сидорука, Панаса Пащука, Bipy Пащук та Івана Гутюка. Bci вони були воїнами УПА, скерованими в цю «боївку», щоб з'ясувати причини масових убивств мирного населения, але нixтo з них не повернувся живий. Їм повиколювали очi, повирізали язики, вуха та носи, поламали руки й ноги i напівживих повкидали у криницю в «Долині Смерті». Тільки в одному селі Пащисі «спецотряд НКВД», очолений Сафатом Панасюком, умертвив 34 особи упродовж 1944-1946 poків. Ось iмeнa цих жертв енкаведистської підступності:

Павло Борделюк, Софія Борделюк, Любомир Волянюк, Павло Вдович, Андрій Вдович, Петро Заморотько, Іван Гутюк, Богдан Зборовський, Надія Пащук, Олександер Пащук, Bipa Пащук, Юхим Панчук, Володимир Павлюк, Пантелій Пащук, Олексій Приндецький, Марія Пащук, Панас Пащук, Михайло Пащук, Василь Левонтюк, Борис Левонтюк, Григорій Левонтюк, Юлія Столярчук, Пилип Самолюк, Володимир Сидорчук, Артем Сидорчук, Максим Кримський, Василь Теслюк, Іван Теслюк, Володимир Чижук, Антон Чудзюк, Олексій Чудзюк, Петро Яшковський, Євген Чиж.

У «спецотряде» налічувалося 50 бойовиків, добре озброєних, одягнених в обмундирування УПА i з тризубами на шапках. Із них нинi живі: Петро Коханюк (с.Пащиха), Женя Поліщук (с.Ільпибоки), Стах Копанько (с.Волковиї), Петро Пасека (с.Рогізне), Федір Чус (с.Квасилів), Василь Ясимовський (с.Рогізне).

Що це за «Долина смерті»? I чому нічні упиpi обирали це мicцe для захоронення cвoїx жертв? Недалеко від Демидівки, над самим лісом на межі Килинівки тa Пащихи, проживали ciм'ї польських колонicтів. Вони й не гадали, що колись настануть жахливі часи – 1939-1942 роки, коли їхнi садиби будуть спалені, вони разом iз діточками знищені, a їxнi глибоко викопані криниці з джерельною водою стануть братськими могилами, в яких енкаведистські недолюдки ховатимуть сліди своїх мерзенних злочинів.

Старші люди добре пам'ятають, як фашисти в тi роки спровокували кровопролиття двох націй – українців i поляків. Тоді лилися piки невинної людської крові в ім'я фашизму. А 1944 року, коли повернулися большевицькі окупанти, полилася невинна кров в ім'я комунізму. Тепер руками тих самих зрадників України – Сафатів, Чапель (зi Здолбунова) i їм подібним – вороги безжалісно нищили наших людей i загачували ними десятки страшних «Долин смерті».

...Боротися за незалежність України я почав ще 1942 року в загоні командира «Юрка», де воювали не тільки українці, а й узбеки, вірмени, грузини, росіяни, евреї. У загоні була залізна дисципліна. За будь-яку нечесну поведінку чи самочинне відлучення в УПА карали розстрілом, не кажучи вже про грабунки, вимагання харчів чи одягу. Зaгін базувався на Тернопільщині, але ми весь час перебували в рейдах не тільки по Західній, а й по Східній Україні, ведучи безперервні бої з фашистами, а потім iз червоними партизанами. Micцеве населення жалілося на них за грабежі, насильства, убивства. Особливо мені запам'ятався тяжкий бій з ними на нашому Поліссі, недалеко від с. Соснівки. Наші воїни билися до останнього набою. В моїй сотні залишилося усього шістнадцятеро живих, у тому числі i я. Поранені й вимучені, ми повернулися у своє розташування.

Фронт наближався з кожним днем ближче. Одного разу нас зібрали i зачитали наказ – загін розформовано. Я довгий час переховувався. По селах нишпорили «рубахи» енкаведистів, «заградотряди». Одночасно вороги таємно формували «спецотряди НКВД» в ycix районах нашої області під виглядом бандерівських боївок, якими керували добре навчені катівського ремесла в Одесі й на Полтавщині енкаведисти. Вони добре розмовляли українською мовою, навіть з місцевим діалектом. У таку «боївку» попав і я, зовсім не підозріваючи, що це енкаведистський загін. Сьогодні не можу собі простити, що свій тяжкий шлях боротьби за Україну я зганьбив перебуванням у цій «боївці» упирів, які безжалісно винищували мій народ. Коли ж зрозумів усе, то назад вороття не було. На моїх очах убивали невинних людей, щоб опаплюжити воїнів УПА, кинути тінь на всю національно-визвольну боротьбу. І це нашим ворогам певною мірою удалося, бо й донині деякі несвідомі люди відгукуються про бандерівців як про бандитів. Я щасливий, що дожив до відродження рідної Української Держави і можу розповісти правду народові, хто був справжнім убивцею невинних людей. Бойовики «спецотряда», аби не викликати підозри, що вони не бандерівці, убивали совєтських активістів і місцевих дядьків – голів сільських рад, дівчат-учительок та медсестер із Східної України, а потім уже воїнів УПА і їхні родини. Свідком тих страшних подій був фотограф Павло Пекарський. Сьогодні це старий, знищений війною чоловік. У 1944 році большевики забрали його в діючу армію. Був тяжко поранений, лежав у госпіталі, а після війни демобілізованй. На фронті він завдяки своєму вмінню був особистим фотографом полковника-грузина на прізвище Джугашвілі. Зразу ж після демобілізації Павла Пекарського викликали в районний відділ, а потім і обласне управління НКВД. Підпис полковника Джугашвілі викликав довір'я до Павла. Енкаведисти почали використовувати його як свого фотографа під час «операцій». Якось Пекарського терміново викликали до Рівного, наказавши взяти зі собою фотоапарат. В обласному управлінні НКВД йому показали кімнату, де він повинен був переночувати, і сказали: «На расвєтє надо будєт провесті очень важноє мєропріятіє!» Удосвіта його розбудили і вивели на подвір'я. Тут фотограф побачив загін озброєних бойовиків – серед них знайомі обличчя – начальника Демидівського НКВД Трофімова, енкаведиста Чернова, бандюги Сафата і всіх вояків з його «спецотряда». Неподалік стояло вісім возів, запряжених кіньми. Усі посіпаки готувалися до фотографування. Було їх тут 38, перед об'єктив фотоапарата стало 23, а 15 вирішили мабуть «не засвічуватися». Було це 20 листопада 1945 року. Разом із бойовиками Сафата вирішили сфотографуватися (мабуть, кудись для звітності) начальники енкаведистів району та області. Серед тих, що не стали перед фотооб'єктивом, були Олександер Друзюк і Петро Друзюк – нині проживають відповідно на Дубенщині і Дніпропетровщині.

– Після фотографування, – розповідає Павло Пекарський, – я здав негатив і написав розписку про нерозголошення таємниці. Але один негатив – для історії – я усе таки залишив і зберіг дотепер: фотографував я цю так звану «бандерівську боївку» їм напам'ять і, як вони казали, «на честь виходу їх із повинною». Здавав їх у Демидівський райвідділ НКВД політичний референт УПА Юстин Омельчук. Виходили вони з лісу в повному озброєнні, з червоною шматою попереду, з портретами Леніна і Сталіна по боках, прикріплених можливо до тих самих ліщин, якими розривали тіла зґвалтованих дівчат-східнячок. Уночі всіх їх доставили на возах в обласне управління НКВД.

Після фотографування був проведений інструктаж, як діяти далі. Найбільш жорстокого ката Сафата Панасюка залишають у його ж селі Ільпибоки головою сільради, а решту зграї, при повному озброєнні, із тризубами на кашкетах із тим самим завданням убивати, убивати і ще раз убивати – закидають на хутір Дубляни, що під Дібровою, для підсилення такої самої «бандерівської боївки». Ще довго оплакували люди своїх рідних та близьких, приймали криниці у свої глибини людські тіла – аж до 1948 року.

А Сафат Панасюк тепер уже інакше глумився з односельчан. Непокірних висилав до Сибіру, із селян здирав непосильні контингенти, податки та позики, а ночами з цією самою бандою грабував населення. Та якось уночі постукали в його двері. Досвідчений убивця здогадався – настає час розплати. Він гадом вповзає у потаємний підземний хід і... опиняється на Східній Україні, десь у Харківській області. Кажуть люди, що протрусився-проіснував головний упир десь із десяток років, а потім чи то від прокльонів замордованих, чи може, дістала його рука народних месників ОУН - УПА, чи й самі енкаведисти прибрали його як живого свідка і учасника злочинів – ката українського й польського народів не стало, лише залишилися за ним недобра пам'ять, море людських сліз і гори трупів у місцевості, що має назву «Долина смерті».

Цю страшну новітню історію треба розповідати, щоб увесь світ знав, через які страждання та голготи мук пройшов наш добрий і щирий народ, якого геноциду він зазнав від рук сталінських посіпак, керованих хваленою і брехливою партією большевиків.

Семен Чіснок

с. Млинів, Рівненської області

А ось ще одне свідчення злочинів «законної влади» супроти українського народу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Схожі:

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconУлас Самчук. Життєвий І творчий шлях письменника. «Марія» перший в українській літературі твір про голодомор. Головна героїня – сильний характер І борець, символ незалежності та страдниці України

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconТарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) Ось уже 196 років минуло, як спочиває український кобзар борець за волю…
А вивчаючи біографію Тараса Григоровича, здається, що так нещодавно він мандрував стежками таких же українських звитяжців та вивчав...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДовідка час створення упа
Українська Національно Революційна Армія (унра). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду унр в екзилі. З т. Бульбою співпрацювали...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconЖиття Петра Івановича Калнишевського та його діяльність — дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового І самої Січі
М’я П. Калнишевського тривалий час було таємницею. Хто ж він насправді — борець чи жертва? Царський чиновник, котрий впав у немилість?...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДіяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
Стаття висвітлює діяльність жінок у воєнні роки (1941-1943) на прикладі Харитини Кононенко, яка активно співпрацювала з оун-упа,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка