Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець



Сторінка8/16
Дата конвертації19.04.2017
Розмір2.99 Mb.
ТипКнига
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Як ми захищали населення від бандерівців

У 1945 році, під осінь, нас, групу з 12 совєтських солдатів, скерували в містечко Козову на Тернопільщині для охорони виборчої дільниці на виборах до Верховної Ради тодішньої Української РСР. У містечку ми розмістилися у хаті господаря Василя Смереки, якого вигнали з оселі на час перебування нашої групи.

Регулярно наше начальство відправляло у штаб, що розташувався у селі неподалік, донесення. З цим донесенням послали двох наших солдатів. Оці два солдати (один на прізвище Тур), повертаючись зі штабу, зайшли до хати господаря Йосипа. Ця хата з господарськими будівлями стояла за містечком Козовою, десь на віддалі кілометра від оселі, де містилася наша група. Сім'я Йосипа – жінка, дочка та її немовля віком до року. Зайшовши в хату, солдати, які були напідпитку, почали чіплятися до дочки Йосипа, маючи намір зґвалтувати її. Щоби залякати жертву, Тур поклав на стіл бойову гранату і став погрожувати зірвати її у хаті, якщо дочка не ляже з ним у ліжко. Молодиця, зрозумівши, що біда, зуміла вирватися з хати і втекти. Почали тікати з хати і Йосип та його жінка з немовлям. Солдат Тур зрозумів, що допустив беззаконня, тому вирішив знищити сім'ю і звернути все на бандерівців. Він вибігає з хати і пускає автоматну чергу по Йосипові, який уже встиг відбігти в поле метрів на 100, у напрямку до нашої групи, щоби попросити допомоги. Йосип упав мертвий на стерні. Жінку з немовлям Тур розстріляв у дворі, і нещасна впала ниць, тримаючи дитя за ніжки. На цьому бузувір не заспокоївся. Він підпалює будівлі, зокрема клуню у вигляді літери «П». У хлівах була корова з малим телям і свині. Корова і теля вибігли з хліва, але впали поряд із жінкою і немовлям, бо вже були охоплені вогнем. Усе згоріло. Щоб відвернути від себе цей злочин, Тур посилає свого напарника до нас у групу по допомогу, бо, мовляв, напали бандерівці! Поки ми зібралися «виручати» Тура, то вже й смеркло. Пішли ми не навпростець по полю до місця злочину, а навколо села по шляху, заходячи в окремі будинки чи нема бандерівців, а головне – заходили до господарів причащатися самогоном. Ми казали, що шукаємо бандерівців, які напали на наших солдатів. Коли ми прийшли на місце пригоди, перед нами відкрилась жахлива картина: будівлі горять, точніше догоряють, жінка з дитиною лежить ниць майже гола, бо одежа обгоріла, дитинка лежить догори животиком; через метрів три лежить обгоріла корова з телям. Свині погоріли у хлівах. Хата теж бухала вогнем, хоч її дах був під бляхою.

Про те, як розвивався злочин, мені розповів під великим секретом напарник Тура – не пам'ятаю його прізвища. Він був українець, а Тур за національністю – білорус.

Мені й досі не дає спокою цей кошмар. Ніяка пропаганда не змогла б викликати більшої ворожости до большевицької влади, ніж подібні злочини, що були непоодинокі в західних областях України.

Вважаю, що злочин Тура не може мати терміну давности. Коли цей душогуб ще живий, то повинен бути суворо покараний. Большевицьким злочинам немає і не буде прощення!



Іван Полянський
Злочинні дії «спецгруп» «лжебандеровцев» переходили всякі, навіть «допустимі» «верхами» каральних органів межі, про що довідуємося з доповідної записки воєнпрокурора військ МВС, полковника юстиції Кошаревського, підготовленої 15.02.1949 р. секретареві ЦК КП(б)У М.С.Хрущову. Даний документ так і називається (мовою оригіналу) «О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности так називаемих спецгруп МГБ».105

«Міністерством держбезпеки УРСР і його управліннями в західних областях України, з метою виявлення українсько-націоналістичного підпілля широко застосовуються так звані спецгрупи, що діють під виглядом бандитів УПА. ...Як доводять факти, грубо провокаційна робота ряду спецгруп, беззаконня і насильство над місцевим населенням... підривають авторитет радянської законності і завдають шкоди справі соц. будівництва в західних областях України.

Наприклад:

1. У березні 1948 р. спецгрупа, очолювана агентом МДБ «Крилатим», ... видаючи себе за бандитів УПА жорстоко мордувала Паламарчука Г. С. і його дочок Паламарчук А. Г. і Паламарчук З. Г. за те, що ніби-то вони видавали органам МДБ українських людей... і змусили їх дати зізнання, що вони зв'язані з націоналістичним підпіллям (с.Грицьки Дубовецького р-ну, Рівненської обл.).

2. В ніч на 22 липня 1948 р. спецгрупою МДБ з с.Підвисоке Козинського р-ну Рівненської обл. виведений в ліс місцевий житель Котловський Федір Леонтійович, которого учасники спецгрупи піддали катуванню...

3. В ніч на 22 липня 1948 р. тою ж спецгрупою забраний в ліс житель с. Рідків Михальчук С. В. – інвалід Вітчизняної війни...

4. В ніч на 23 липня 1948 р. тою ж спецгрупою з с. Підвисоке забрана в ліс громадянка Ріпницька Н. Я. 1931 р.н.... і була піддана тортурам. ...учасники спецгрупи тяжко її били, підвішували вверх ногами, вводили в половий орган палку, а потім почергово зґвалтували...

...Дії т. зв. спецгруп МДБ мають яскраво виражений бандитський, антирадянський характер, і, зрозуміло, не можуть бути виправдані ніякими оперативними міркуваннями», – такий висновок робить воєнний прокурор.

Це були найгірші виродки, злочинам яких проти людей не може бути оправдання повік, – скаже кожен чесний українець.

Павло: Я цілком згідний з вами: злочинам проти людини і людства – не повинно існувати строку давності.

Саша: – Просто не знаю, що й сказати... Та... та невже по всій Західній Україні процес визволення українців від фашистів супроводжувався злочинами радянської влади супроти українського народу?

Відповідь: – Наведу вам ще один доказ. З короткою передісторією.
ЗАКЕРЗОННЯ

Пануючий народ свої поневолені народи старається тримати в темряві, несвідомості. Окупанти докладають багато зусиль, щоб маси народу не знали своєї історії і культури. Такий несвідомий народ стає рабом окупантів, покірним яничаром, над яким легко панувати. Таких яничарів ворог може легко наставити проти свідомих і національно патріотичних кадрів. За долю такого народу політики сильних держав не турбуються і в різних часах ділили таку країну між собою.

Коли на початку двадцятого століття сильні держави світу знову ділили наші землі, то англійський політик Керзон перетягнув олівцем по карті через ріки Сян, Буг, і з того часу ця лінія одержала назву «кордон Керзона». Властиво цю лінію, з малими змінами, сильні політики світу в Ялті і Потсдамі, зробили кордоном поміж російською імперією і комуністичною Польщею. Відрізаними від України зістали наші терени Холмщини, Любачівщини, Ярославщини, Перемищини, Сяніччини і великі терени Лемківщини аж під Краків. На тих теренах жило понад мільйон українців. Ці споконвічно наші терени через довгі віки були вікном України на Захід.

Десятками літ наша молодь з тих земель могла вчитись в університетах Австрії, Чехії, Берліна, Кракова, Варшави і Гданська. То ж національна свідомість тутешнього населення була досить висока. Наша мова, письмо, а також релігія сприяли розвиткові національної свідомості й патріотизму. Однак проти нашого народу на тих теренах Польща, яка займала ці землі, вживала подвійну тактику. Щоби наші люди могли одержати високу освіту і працю, вони мусили змінити свою релігію, перейти на латинство. Дехто так і чинив. Таких перекінчиків наш народ висміював та ігнорував, і великої користі з них Польща не мала. Друга тактика, це навезення в наші терени польського населення як колоністів, і поволі вони витискали українців та опановували наші терени. Ця друга тактика була для Польщі успішна, бо згодом зайди опанували землю Коросна, Ряшева, Переворська та багато інших.

В часах Другої світової війни Польща зачислялась до антигітлерівської коаліції, і польське населення навіть в німецькій неволі, мріяло про польську імперію «від моря до моря». Вони не дуже воювали проти поневолювачів-німців, а вислали тисячі вояків підпільної Армії Крайової з метою опанування наших земель для майбутньої нової Польщі. І боївки АК на Волині й Галичині поводилися з українцями як ті ж окупанти: мордували українське населення, палили села та ін.

Вкоротці відділи УПА показали тим героям, де раки зимують. Коли стало непереливки, рештки бойовиків АК втекли з Волині й Галичини на територію так званого Закерзоння. Тут в сотнях сіл вже були мішані українсько-польські родини, а де-не-де навіть села з польським населенням, то ж ці польські аківці, скрайні шовіністи, зупинилися тут. Вони вели терористичну боротьбу проти нашого народу: мордували священиків, учителів, інтелігенцію, а навіть поголовно цілі села і їх палили.

Проте на тих теренах вже діяла широка мережа ОУН, Самооборонні Кущеві Відділи (СКВ). Деколи, для постраху тим польським шовіністам, Головне Командування УПА висилало сюди відділи УПА. Коли ж поляки почали масове нищення нашого народу, командування УПА вирішило на цій території організувати свою Шосту Воєнну Округу. В цьому Закерзонському краю велику ролю відіграли такі наші визначні особи як Ярослав Старух - Стяг – провідник ОУН Закерзонського краю, Онишкевич - Орест – головнокомандуючий УПА Шостої Воєнної округи, Василь Галаса - Орлан –організаційний референт. Крім них, з мого спостереження, заслуженими провідними особами в нашім краї ще були Грабець - Батько, Шпонтак - Залізняк, Мізерний - Рен, Миколенко - Байда, Штендера - Прірва, Сорочак - Беркут, Гук - Григор, Камінська - Христя і Степова. З-поміж майже тридцяти сотенних, які в різні часи командували сотнями в тій окрузі, обороняючи життя українців, безсмертною славою і звитягою у боях з ворогом вкрились командири сотень Хрін, Громенко, Бурлака і Калинович.

Українці Закерзоння у роки війни пережили тяжкі часи – гніт фашистів, вивезення в рейх і концтабори, та, крім цього це й кривди і морди від фольксдойчів та польської партизанки. Найбільше ж випробування настало з приходом червоної армії. Бо тоді комуністичний польський уряд вирішив разом з Москвою вивезти усіх українців на схід, в російську большевицьку імперію. Адже землі Закерзоння: Лемківщина, Посяння, Ярославщина, Любачівщина, Белзчина, Холмщина й Підляшшя – на підставі польсько-московського договору від 16.08.1945 р. залишилися в кордонах Польщі. А за Ялтинською угодою західні альянти Москви дали свою згоду на «обмін населення» між Польщею і СССР. Згодом у Москві польський уряд та уряд УРСР уклали договір про «репатріацію» українського населення Закерзоння в УРСР, а польського – із західно-українських земель в Польщу. (Без відома і згоди українців).

Виселенчій акції передувала брехлива пропаганда й жорстокий терор вже в останні місяці 1944 року. Збройні банди з польського шовіністичного й комуністичного шумовиння під керівництвом перебраних емгебістів з так званих переселенчих комісій вчиняли напади на українські села й вимордовували їх жителів. Ними винищено в селах: Пискоровичі – до тисячі осіб, Павлокома – 300, Люблинець – 200, Березка – 102 особи українців. У мордуванні, грабежах, насильстві цим бандам помагали польська поліція, військо, підпілля. І тільки одна сила – наша славна УПА – стала в обороні свого населення. Вона організувала й провела як збройно-оборонну, так і політично-пропагандивну протидію. СКВ й відділи УПА, що підійшли на поміч, у квітні 1945 року розігнали шовіністичних громил і провели акції проти польських сил, де карали тільки винних у злочинах супроти українців. З рештою польського населення проводили збори, роз'яснювали суть большевицької політики, що мала метою розпалити польсько-українську війну й загострити ворожнечу між обома народами. Тому УПА закликала поляків до спільної боротьби проти більшовицьких наїзників.

Ця робота дала позитивні наслідки: морди й терор причахли від травня до серпня 1945 року.

Величезну акцію ворог почав 1 вересня 1945 року, попередньо провівши повальні облави в лісах і селах, – аби нейтралізувати вплив УПА. Відтак – українців викидувано з хат і під дулами автоматів гнано до кордону та на залізничні станції. Населення кинулося в ліси, до родин у польських селах. А відділи УПА вдарили по ворожих комунікаціях, переселенчих комісіях та військових залогах у ряді сіл і залізничних станцій. Широко розповсюджено «Одвертий лист до цілого культурного світу» – різними мовами, що привернуло увагу широкого світу до української визвольної боротьби.

Першу виселенчу акцію відділи УПА своєю зброєю перекреслили. На відновлені мордування українських сіл поляками в 1946 році УПА відповіла рішучими протидіями і здобула ряд блискучих перемог над ворогом.

І все ж ... сили були занадто нерівними...

Переселенча акція тривала до кінця 1946 року. Її закінчено брутальним викиненням з єпископської резиденції в Перемишлі – 27. VI. – старенького єпископа Йосафата Коциловського, його помічника – єпископа Лакоту, священиків Кузича, Решетила, Гуцуляка й інших. Саму багатовікову катедру в Перемишлі дощенту пограбовано і знищено внутрішню обстановку.

Коли зробити підсумки цієї акції, то можна сказати, що Перемищину й Ярославщину виселено майже цілком, Белзчину й Грубешівщину в дуже високому проценті, Володавщину навіть до 90%. Значна кількість українського населення залишилась ще на Лемківщині і на Підляшші.

Переселенчий бій закінчився. Населення, що залишилось, визнано польським, але бій проти УПА й підпілля продовжувався. Населення почало повертатися на згарища сіл і збирати надзвичайно великий цього року врожай. До жнив разом з українським населенням станули відділи УПА й усе українське революційне підпілля.

Це звичайно не подобалося польсько-большевицьким можновладцям. Вони знову кинули відділи війська проти УПА й підпілля. Багато успіхів не мали. Дня 26.VI. підстаршинська школа УПА ім. Коника розгромила польську старшинську школу 9 п. див. «Червони Штандар» в лісі біля сіл Конюша-Корманичі, а 24.VII. 28 піх. полк цієї дивізіїв в с. Явірнику (Бірчанщина). Дня 31.VIII. курінь УПА розгромив ворожу групу, зложену з большевиків і поляків, у числі понад 2000 бандитів, яка наступала в Турницькому лісі біля с. Ямна Долішня на площу, де мало відбутися Свято Зброї. Після розгрому ворога, Свято Зброї відбулося в запланованому порядку. Дня 17.ХІ. відділи УПА під командою майора Петра Миколенка («Байда») пішли на Динів і, цього ж дня, відділи УПА ТВ «Бастіон» – на м.Любачів. У червні й липні рейдуючий відділ УПА під командою командира Бурлаки рейдував по польському Засянню, а відділ командира Хріна по Західній Лемківщині й суміжних районах Словаччини.

В теренах, де діяли відділи УПА, кількадесят тих військових переселенчих груп УПА однієї ночі вигнала, і дальшу переселенчу акцію надовго стримано. Такою рішучою дією ми дуже наставили проти себе цілу шовіністичну Польщу й Москву. Зате стало очевидним, що наш народ був дуже сильно спаяний із проводом ОУН і відділами УПА. Через те ще довго Москва з Варшавою не могли нас побороти і вивезти українців Закерзоння на схід. Подиву гідний був тепер змаг нашого народу у цій, часто місяцями вільній, повстанській республіці. Тут не було ні рабів, ні яничарів, а свідомі і горді русичі-українці, які так по-геройськи боролись за своє життя на отій землі. Тижнями, а то й місяцями ворог не відважувався заходити в деякі наші терени. Воля Воложська біля ріки Сяну, містечко Динів одержали від ворога назву «бандерівський Берлін».

Коли на ці терени наступали більші ворожі сили і велись бої, ми, бувало залишали поранених у своїх людей в селах, де кілька днів перебував ворог. Та не було випадку, щоби наших поранених хтось із українців видав. В цій боротьбі відіграла поважну роль навіть українська дітвора.
ХЛОП'ЯЧІ СОТНІ УПА

Вони були свідками боїв, їм доводилося хоронити своїх близьких і рідних, щоденно чути повстанські пісні. То ж тепер їхні забави набули іншого, військового змісту. Десять, п'ятнадцять чи двадцять хлопців творили свої сотні із сотенним. Сотня Любка, Ромка, Максима і так далі. Вони вкількох чи поодинці ішли до ворожих військ, готові в час постою чистити їх зброю. Крім набоїв, часто ховали кріса чи автомата в кущі або в картоплю, відтак приносили «трофеї» до кущових організацій в селі, які відповідали за різні достави для УПА. Я був свідком, як восьмилітній хлопчак у торбі приніс кількадесять набоїв і два диски для автомата ППШ і гордовито заявив: «Це я заіванив від Ваньки!»

Дуже щиро про цих юних помічників УПА написав Степан Голяш - Мар, тодішній надрайоновий провідник ОУН. Наводимо статтю майже повністю.

«Український вояк завжди був шанованим в українському народові. У різних періодах нашої історії на українського вояка гляділи як на оборонця народних та національних прав України. Про відважні дії княжих дружинників, козацтва, гайдамаків, воїнів Армії УНР, УГА, Січового Стрілецтва, Карпатської Січі писали письменники у своїх творах, їх оспівували в піснях, в них бачили приклад до наслідування новим молодим поколінням.

І коли по довшій перерві постало нове військо – УПА, то нарoд прийняв нових оборонців-борців з пошаною та любов'ю, а молодь мріяла про те, щоб поповнити нові ряди повстанців.

Навіть діти, молоді хлопці й дівчата, захоплювалися чинами українського вояцтва УПА. Працюючи, як український вояк, у східній Лемківщині Ліського й Сяніцького повітів, відвідуючи з доповідями майже всі села, я завважив, що сільські хлопці самочинно організували власні «сотні» на зразок перебуваючих тоді на Лемківщині сотень УПА: Хріна, Бурого - Біра, Дідика - Бродича, Стаха, Кармелюка, Мирона.

Сільські хлопці знали псевдоніми старшин та стрільців УПА і прибрали собі власні «вояцькі» імена. Головний організатор сільської дітвори звичайно ставав «сотенним» та добирав собі «чотових» і «ройових», подібно, як це було у відділах УПА.

Хлопці сходилися на впоряд та військові вправи, рушницю заступала їм палиця, а гранати – округле каміння в кишенях. Вони будували собі криївки на випадок ворожого нападу. Дуже часто ставили стійки на краях сіл, щоб повідомляти про наступ польського війська.

Хлоп'ячі сотні втримували зв'язки із сусідніми селами, часто переносили підпільну пошту від села до села. В них здебільшого були організовані хлопці від 8-го до 12-го року життя. В деяких сотнях були й дівчатка – «санітарки».

Першу хлоп'ячу сотню було зорганізовано на Лемківщині в селі Буковець, над Сяном. Тут на протязі зими з 1944 на 1945 рік квартирувала сотня УПА під командою сотеного Бурого. Хлопці приглядалися військовим вправам, ходили на свята, що їх влаштовувала сотня, то й самі зорганізували власну дитячу «сотню». Їх сотенний прийняв собі псевдо «Бурий».

Хлоп'яча сотня села Буківця довго не проіснувала, бо москалі насильно виселили всіх селян до СССР, але молодь понесла з собою пам'ять про українське військо – щоб розказати про нього ровесникам у поневоленій Україні.

У час посилення боротьби УПА з польським військом, відділами УБ, погранзаставами й міліцією на протязі 1945 і 1946 років дітвора далі організувала власні сотні.

В селі Березка була одна з найбільших дитячих сотень, вона начисляла біля 75 хлопців. Сотенним був хлопець «Хрін». Село Воля Матіяшова було під впливом сотні Біра, тому й молодеча сотня брала свої псевда від сотенного та чотових тієї сотні УПА.

Обидва ці села були дуже свідомі й дали УПА багато юнаків, близько сто їх. Хлоп'ячі сотні в них мали дерев'яні рушниці і навіть кулемети для вправ. Місцеві відділи СКВ (Самооборонні Кущові Відділи ОУН) опікувалися молодечими сотнями. Хлопці тримали стійки навколо села, вони знали повстанські «клички».

В селі Терка сотенним дитячої сотні був хлопець «Хрін», але «чотові» мали псевда, позичені із сотні Біра, яка тут частіше квартирувала. Тут також малі хлопці були добре зорганізовані й успішно помагали повстанцям. В недалекій віддалі було село Волковия, де перебувало польське військо та міліція. Вони часто нападали на село, грабували й нищили, тому треба було постійно втримувати стійки, щоб у час повідомляти людей про напади ворога.

Літом 1946 року польське військо якось несподівано напавши на село, знайшло там тільки жінок і дітей. Ворожі напасники зловили 30 жінок із дітьми, загнали їх до хати, хату обстріляли й обкидали гранатами, а потім підпалили. З цієї пекельної збірної могили чудом врятувався лиш 12-літній член юнацької сотні Василько, який лежав під убитою матір'ю.

Василько зголосився до УПА і був наймолодшим стрільцем на Лемківщині. Його побратимом був 14 літній стрілець Тарасик із села Жерниця. Після виселення, Василько перейшов в Україну, щоб продовжувати в нових обставинах, новими методами боротьбу за волю України.

Село Стежниця було під самим містом Балигородом. Хлопці, з їх командиром «Біром», там щоденно стежили за дорогою від боку Балигороду, повідомляючи про наближення польського війська.

Рівно ж українські дівчатка організувалися, щоб помагати українським повстанцям. Одна з найкращих сотень юначок була в селі Радева, під горою Лопінник. Її провідниця – Каська втримувала зразковий порядок у сотні. Дівчатка виготовляли бандажі для ранених, збирали лікувальні зела, сушили їх та передавали до повстанських шпиталів. Також сушили бараболю, овочі, ягоди, щоб полегшити життя воякам УПА, чи, як звичайно тоді говорилося, «нашому війську». Дівчата помагали також старшій жінці – пані Євці, виготовляти спирт, дуже потрібний в медичній ділянці.

Збирання зел, виготовлення медичних мастей, шиття бандажів чи білизни для стрілецтва було поширене по всіх селах. Цими справами завідувала районова референтка Українського Червоного Хреста (УЧХ) подруга Марійка.

Відомі були також дитячі сотні в селах Рибне, Творильне, Жерниця й Середнє Село».

В селі Воля Воложська, на терені дії сотні Громенка, дуже активною була сотня Любка. Їх дія була: розвідка, зв'язок, пошта та організування зброї і амуніції. Я був свідком такої події: мама одинадцятилітнього хлопця прийшла на квартиру сотенного Громенка і просила його вплинути на «сотенного» Любка, щоби той знову прийняв її сина до сотні. Згодом Любко пояснював Громенкові: що цей хлопець не вміє тримати язика за зубами, бо розказав одній людині про таємний сховок амуніції. На запит, чи не можна хлопцеві перший раз простити, Любко відповів:

– Та як, простіть одному, то тоді усі будуть базікати, як старі баби.

Дія дітей часто була дуже корисна. До небезпечних завдань вони залучали також дівчат. Вони навіть зуміли викрасти у ворожого офіцера торбу з мапами і документами.



* * *

Знаючи силу польських шовіністів-україножерів і московських сталіністів, для яких українці були ворогом число один, боротьба проти них виглядала неможливою. А тут лишень на теренах Закерзоння тисячі упістів, різних боївок, сітки ОУН, а то й ціле наше населення, вже четвертий рік веде успішну боротьбу. Вони своєю боротьбою перекреслили всі ворожі плани і далі жили на своїй землі, нікому не платили контигентів, ні данини. Хоч ці терени не мали врожайної землі, люди не голодували і добре жили.

Ворожі наступи були щораз сильніші і з ними відділи і підвідділи УПА зводили сильні бої. Гинули наші люди, але перемога все ще була по нашій стороні.

Провід ОУН і командування УПА на Закерзонні підтримували зв'язок з Головним Проводом і штабом УПА в Україні і з цією метою наші групи часто переходили кордон. А до нас з краю приходили зв'язкові, рої, чоти. Прибув і цілий курінь командира Прута, який рейдував на Словаччину. Чи можна описати цю гордість нашого народу, коли селами маршували добре обмундировані й озброєні повстанці куреня Прута?! Скільки сліз радості вони викликали в наших людей!

Досі пам'ять зберігає до найдрібніших деталей іншу подію, про яку не можу згадувати без хвилювання. Бо то було торжество єдності нашого народу з УПА, як також і демонстрація повстанської сили, її високого бойового мистецтва.

Навесні 1947 року курінь Байди підготовлявся до Великодніх Свят. Наші села Явірник, Поруби, Гута, Рибне, Селиська і Володж не мали священика, щоби у Великодню неділю відправити Богослужіння. Провід ОУН і командування УПА вирішили це свято перевести спільно з селянами, на поляні в лісі. Вояки виготовляли престіл, друг Шувар переводив спільну пробу із хорами, які мала майже кожна сотня, а єдиний священик куреня, наш славний отець Шевчук – Кадило, приготовлявся до Служби Божої і багатолюдного причастя. На велику поляну в лісі, біля річки, із трьох сторін сходились сотні нашого люду. Тому що ця подія досить розголошена, наші селяни ішли на це свято до лісу та несли із собою кошики, наповнені пасками, крашанками, ковбасами та іншими ласощами, часто навіть несли плящину на здоров'я. Сьогодні вони будуть мати спільне Свято із своїми оборонцями, багато яких є їхніми рідними синами, чи братами, а може коханими. Присутніх на поляні понад тисячу озброєних і кілька сотень селян - гостей.

Службу Божу відправили дуже маєстатично, хор під диригентурою доктора Шувара співав чудово, а пісня «Христос Воскрес» летіла понад ліси до сусідніх сіл. Патріотична проповідь нашого отця Кадила довела до сліз багатьох присутніх. Він сказав, що лишень там, де є наші оборонці УПА, нарід, так, як ми тут, святкує наше велике Свято, а там, де панує безбожницький московський диявол, є кров, сльози і руїна.

Згодом виструнчені лави сотень УПА, після Служби Божої розбрелися між народом на спільне свячене. Це був чудовий вид. Як шкода, що цю подію не знято на фільмову стрічку, це була б гарна історична пам'ятка нашим молодим поколінням.

Під час цього так щасливого і веселого Свята роздалися під лісом ворожі постріли. Свято відбувалося на терені сотні Громенка, тому ця сотня була відповідальна за безпеку присутніх на Святі. Сотенний Громенко звернувся до командира роя Ворона зі словами:

– Друже Вороне, беріть свій рій і відженіть цю голоту звідси! Коли б вам була потрібна допомога, вам її дасть чота Залізняка!

Ворон стукнув закаблуками і зголосив свій відхід. Він розділив свій рій на дві групи, що взяли ворога у «кліщі». Сильним вогнем з автоматів по ворогові вони змусили його до втечі. Ворон зі своїм роєм повстанців, біля 12 осіб, відігнав ворога в числі понад 200 осіб.

Всі далі святкували. Жодної тривоги більше не було, і свято велося до пізнього вечора. Вже добре стемніло, як сотні відійшли у свої терени, а селяни – додому.

Приблизно в той час наша підстаршинська школа в оборонному бою біля Перемишля розбила польську підстаршинську школу. Поляки в тому бою втратили двадцять з чимось підофіцерів. Їх гучно хоронили в місті Перемишлі. На тому пропагандивному похороні польський полковник прирікав пімсту за тих їх героїв, і повів свій полк на нас. Курінь Байди, сотні Громенка, Бурлаки, Ластівки і Крилача цей полк оточили і зовсім його розбили. Знову гучні похорони в Польщі, які виробляють респект до УПА.

Тепер московська воєнна машина та її зарозумілі маршали і генерали, які здобули Берлін, планують повне знищення УПА, а разом з тим – «вичищення» українського Закерзоння від українців. Планувався і приводився в дію механізм геноциду супроти мільйонної вітки українського народу, черговий злочин більшовизму проти України під кодовою назвою «Вісла».

Для кращого висвітлення тих подій наводимо уривок з «Історії українського війська», видання Тиктора, Вінніпег, Канада.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   16

Схожі:

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПроблема оун-упа
Упа, а також історичний висновок з проблеми оун-упа. Обидва докумен­ти підготовлені групою істориків, яка працювала в 1997-2004 pp...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconМарко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Тема: Марко Вовчок знавець народного життя, прозаїк, борець проти кріпосництва, геніальна донька українського народу
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconБоротьба упа-«Захід» І збройного підпілля оун на західноукраїнських землях

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconУлас Самчук. Життєвий І творчий шлях письменника. «Марія» перший в українській літературі твір про голодомор. Головна героїня – сильний характер І борець, символ незалежності та страдниці України

Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconІван Максимович Піддубний (1871-1949)
Видатний український спортсмен, борець. Іван Піддубний 25 років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Його називали «чемпіон...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconПаращук Людмила
В роботі на основі архівних документів висвітлюється діяльність оун-упа в 1941 1944 рр на території Вінниччини
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconТарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) Ось уже 196 років минуло, як спочиває український кобзар борець за волю…
А вивчаючи біографію Тараса Григоровича, здається, що так нещодавно він мандрував стежками таких же українських звитяжців та вивчав...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДовідка час створення упа
Українська Національно Революційна Армія (унра). Загони Т. Бульби-Боровця підпорядковувались Уряду унр в екзилі. З т. Бульбою співпрацювали...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconЖиття Петра Івановича Калнишевського та його діяльність — дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім не випадкові трагічні долі останнього кошового І самої Січі
М’я П. Калнишевського тривалий час було таємницею. Хто ж він насправді — борець чи жертва? Царський чиновник, котрий впав у немилість?...
Юрій Борець оун- упа: шляхами лицарів ідеї І чину вічний борець iconДіяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
Стаття висвітлює діяльність жінок у воєнні роки (1941-1943) на прикладі Харитини Кононенко, яка активно співпрацювала з оун-упа,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка