Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація



Сторінка3/17
Дата конвертації20.02.2018
Розмір4.21 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Тема 4. Політика як суспільне явище
Походження політики
Термін "політика" в науковий обіг ввів Аристотель в IV ст. до н.е. Грецький філософ визначив її як мистецтво управління державою, під якою розумівся поліс. Однак виділення політики в особливу сферу суспільного життя відбулося задовго до того, як греки почали активно користуватися цим поняттям. Хоча політика виникла кілька тисяч років тому, вона формується значно пізніше, ніж економічні і соціальні відносини, а також мораль.
З чим був пов'язаний генезис політики? Історія політичної думки дає різні відповіді на це запитання.

Першим уявленням про природу політики було теологічне, що пояснює її природу, як і в цілому людського життя, з божественної волі.


Другим поширеним підходом стало антропологічне трактування, що обґрунтовує необхідність політики людською природою. Так, визначення людини як істоти політичної, висловлене Аристотелем, підкреслювало, що політичне спілкування відповідає природі людини і її прагненню до благ. Поза політикою він або тварина, або божество, тому що тварина і бог не потребують законів і прав. Початковими формами політичного спілкування виступали сім'я і поселення, а вищою формою - держава. Політика дозволила людині приборкати власну егоїстичну основу і втілити загальну користь і справедливість. Близьку думку в XV ст. висловить англійський мислитель Г.Гоббс, який трактував природу людини як егоїстичну і жадібну, що породжує у суспільстві "війну всіх проти всіх". Інстинкт самозбереження та природний розум підказує людям необхідність створення такого політичного інституту, як держава. Таким чином, політика формується завдяки виходу людини з власного тваринного стану, а сама політика перетворює тварину в людину. Гоббс виходив з біологічної природи людини, поширюючи на неї властивості живої природи.
Визнання загальних для людського і тваринного засад (спільних інстинктів, моделей поведінки) лежить в основі сучасних біологічних трактувань природи і політики. Так, згідно з уявленням австрійського етолога К.Лоренца, людині, як і будь-якій тварині, присутні агресивність та інстинкт боротьби за виживання, при цьому, на відміну від більш небезпечних тварин, менш небезпечні істоти - люди - володіють більш слабким, стримуючим агресивність початком. Саме агресивністю Лоренц пояснював численні війни, конфлікти і революції, хоча вважав можливим її послаблення та обмеження проявів у відкритих формах за допомогою контролю.
Біологічні трактування походження політики дуже часто мають багато спільного з психологічним поясненням політичних процесів. Сутність цього підходу полягає в тому, що в природі людини закладені потреби, інтереси, емоції і потяги. Саме вони породжують політичні взаємодії.
Оригінальну теорію переходу суспільства з передсоціального в соціальне, в тому числі і політичний стан, розробить З.Фрейд. Він виходить з того, що політика є проявом лібідозної енергії індивідів. Так, держава і право виступають як замінники колись існуючого прародителя "батька", який був убитий синами, що повстали проти його монополії на сексуальну насолоду. Таким чином, природа влади і політики корениться у несвідомому - в лібідозному комплексі й у відчутті вини. Фрейд вважав, що в ставленні людей до лідерів і держави проявляється дитячий потяг дорослої людини до колись існуючого батька. До них індивід буде відчувати протилежні почуття - одночасно вимагати захисту (патерналізму) і ненавидіти (критика і невдоволення владою).
Згідно з соціальним трактуванням політика має суспільне походження. Зокрема, широке обгрунтування отримав підхід, що розглядає її формування в ході історичної еволюції суспільства як результат росту її неоднорідності і складності організації. Первісне суспільство було соціально однорідним. У ньому не було політичних установ і організацій, не було політики, хоча була влада, яка здійснювалася всіма дорослими членами роду. Ускладнення суспільства в міру його розвитку, поява в ньому суперечливих інтересів обумовили виникнення держави, а разом з тим і політики. Політика виникає як діяльність з організації сумісного життя людей в соціально неоднорідному суспільстві разом з поділом на керівників і керованих, багатих і бідних. Суспільні зміни були похідними від політичної революції, яка змінила всі форми господарства і спосіб життя людей. З неолітичною революцією історики пов'язують появу металічних знарядь праці, перехід від присвоюючого типу господарства (полювання і збиральництво) до виробничого (землеробство, скотарство), до осілого способу життя, появи міст. У результаті це призвело до зміни у владних відносинах.
Логіку появи політики можна показати таким чином:

1. Ріст продуктивної діяльності людини зробив можливим появу додаткової продукції, яка трансформувалася у приватну власність.

Приватна власність сприяла:


  • подальшому поділу праці і розвитку економіки, зокрема, зростанню обміну, торгівлі, появі ремесел, міст, тим самим складаються різні соціальні групи, ускладнюються форми економічних взаємовідносин;

  • росту автономії особистості, її незалежності від влади "цілого" (роду, племені). З тих пір соціальний статус відособленої людини став визначатися не родинними зв'язками, а економічними можливостями і багатством. Це викликало до життя формування інститутів, спрямованих на забезпечення прав і самостійності особистості;

  • підсиленню майнового розшарування, складання різних класів і груп з протилежними інтересами і конфліктними формами взаємовідносин.

2. Поглиблення соціальної диференціації за етнічними і релігійними ознаками.

3. Ріст густоти населення і потреби розширення сфери землеробства та скотарства призвело до територіальних претензій племен одне до одного. Актуальною стала проблема збереження територіальної цілісності і незалежності від зовнішніх претензій.


Таким чином, політика формується як результат нерівного розподілення багатства, відмінності статусів, різних інтересів соціальних груп, невідворотності протиріч і конфліктів у суспільстві. Її поява була пов'язана з тим, що класові, етнічні і релігійні проблеми, міжплемінні конфлікти, з якими зіткнулося суспільство, вже не могли бути вирішені за допомогою попередніх регуляторів - традицій, звичаїв, моральних норм. Для вирішення цих проблем стали потрібними нові регулятори (правові і політичні) і нова організаційна структура - держава. Насамкінець, говорячи про походження політики, слід враховувати і природні відмінності людей: біологічні, психологічні, інтелектуальні (наприклад, фізична сила або чітко виражене бажання до домінування - в одних, і, навпаки, бажання до підпорядкування - в інших). Ця природна нерівність людей має тенденцію закріплюватися в нерівності соціальній, тобто в різному доступі до багатства, влади, в престижі тощо.

Політика безпосередньо пов'язана з такими явищами, як влада і держава. Влада є головним інструментом політики і основним об'єктом політичної боротьби. В первісному суспільстві вона не носила політичного характеру.


Французький політолог М.Дюверже виділив три історичних форми влади:

1) анонімна, яка розпорошена між всіма членами роду (у деяких племен навіть не було старійшин, прийняття рішень здійснювалося всіма дорослими членами роду);

2) індивідуалізована, пов'язана з виділенням особливого статусу вождя племен;

3) інституціоналізована, пов'язана з появою особливого інституту - держави.


Перші дві форми влади носять додержавний характер, а такі суспільства називають потестарними (від лат. potestas -влада). Як правило, виникнення політики дослідники асоціюють з виникненням держави, коли влада набуває державно-публічного характеру.
З появою держави (перші держави виникли п'ять тисяч років тому в Месопотамії і Єгипті) пов'язують перехід від неполітичної (племінної кровно-родинної) до політичної організації суспільства. Держава стала новою соціальною силою, покликаною підтримувати цілісність суспільства за допомогою важелів адміністративного і правового регулювання суспільних відносин. Потреба в захисті своїх інтересів породила об'єднання людей, що створили різні асоціації (партії, суспільні об'єднання).
Сутність політики: головні і теоретичні підходи
Хоча сутність політики досліджується в науці більше двох тисяч років, питання про те, що таке політика, залишається відкритим. Існують різні розуміння політики:

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д.Істон), як спосіб регулювання конфліктів.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.
Розглядаючи прояви політики, необхідно визнати неприпустимість абсолютизації будь-якого з підходів. У політиці присутні дві засади.

Перша пов'язана з тим, що суспільство постійно відтворює соціальну нерівність, тому що більшість суспільних благ є дефіцитними. Це породжує протиріччя і конкуренцію соціальних груп за оволодіння джерелами благ. Широку популярність отримало трактування сутності політики як механізму розподілення цінностей у суспільстві, яке було обгрунтоване Г.Лассуелом. Він визначив політику як процес визначення того, "хто, що, коли і як отримує". Подібне розуміння дає пояснення боротьби індивідів і соціальних груп за державну владу. Саме володіння владою дозволяє створити умови (наприклад, прийняття законів, встановлення певного рівня податків, соціальних програм), які б забезпечували життєдіяльність і присвоєння цінностей певними соціальними групами. Таким чином, політика - це конфлікт інтересів.


Друга засада політики бачиться в пошуку інтегруючої домінанти, без чого б суспільство розпалося. В цьому проявляється потреба обмежити вплив на суспільство фактору випадковості і непередбачуваності. Тому політика - це пошук рівноваги і компромісу. Саме цей момент домінує в стабільних демократичних системах.
Функції політики та її види. Структура політики
Таким чином, призначення (функції) політики полягає в такому:

  • політика є інструментом реалізації владно значущих інтересів соціальних груп;

  • політика покликана забезпечувати урегульованість і порядок соціальних процесів і відносин, умов матеріального суспільного виробництва і сумісної праці;

  • політика забезпечує як спадкоємність, так і інноваційність суспільного розвитку. Інновація проявляється в обгрунтуванні і реалізації нових моделей розвитку;

  • політика необхідна для того, щоби раціоналізувати суспільні відносини, згладити соціальні протиріччя і направити ситуацію на пошук зважених рішень.

Функція раціоналізації суспільного життя диктується цілим рядом обставин:



  • небезпекою для суспільства випадкових і не передбачуваних явищ, які можуть бути детерміновані природним фактором, діями інших країн, егоїстичними інтересами індивідів і, груп, необдуманими рішеннями політиків;

  • необхідністю більш раціонального виробництва і збереження матеріальних і духовних цінностей;

  • потребою в передбаченні майбутнього і раціональних шляхів його досягнення.

Однак раціональну складову в політиці не можна абсолютизувати. В політиці суттєвий момент складають ірраціональні фактори, емоції, що проявляється, наприклад, в упередженнях одних етнічних груп стосовно інших, в електоральних перевагах, коли голосування визначається не раціональним вибором на користь програми кандидата, а симпатіями чи антипатіями стосовно політика.


Політика має складну, багатовимірну структуру. Вона може бути розглянута на рівні суб'єктів. Суб'єктами політики виступають різні соціальні групи (класи, етнічні і конфесіональні спільноти тощо), держави, партії, міжнародні організації тощо. Треба визначити, що під суб'єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Останнє значить, що вони усвідомлюють своє становище у суспільстві і безпосередньо через владу (в першу чергу, державну) намагаються реалізувати свої інтереси і завдання. В політології для позначення суб'єкта політики використовують поняття актор. Маючи відтінок театральності, воно достатньо точно характеризує учасника політичного життя як носія певної ролі (функцій). Ці ролі в політичному процесі не є рівнозначними, наприклад, роль рядового виборця і роль представника правлячої еліти. Активність політичного актора може бути виражена на індивідуальному, груповому і інституціональному рівнях.
Одна з найбільш відомих типологій акцентує увагу на трьох рівнях суб'єктів політики:

  • соціальний: індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп (в умовах кризи і відсутності організованої політичної сили може встановитися охлократія, тобто влада натовпу), корпоративні групи (певні фінансові і промислові бізнес-еліти);

  • інституціональний: партії, органи державної влади, суспільні організації тощо; політика представлена і такими суперінститутами, як держава-нація: ООН, НАТО;

  • функціональний: армія (виступаючи частиною держави, нерідко сама бере владу в свої руки, встановлюючи воєнний режим правління), органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія. Бюрократію можна відносити і до соціального рівня. Бюрократія - це соціальна група, покликана зробити процес управління ефективним (функціональний аспект). Але вона часто використовує знання механізмів управління: надання їй повноваження у власних інтересах і здатна концентрувати владу в своїх руках. Бюрократія виступає суб'єктом політики через те, що на неї покладається функція проведення якихось державних (управлінських) рішень у життя, тому вона здатна заблокувати виконання будь-якого з них, якщо воно суперечать її інтересам.


Об'єктами політики виступають суспільні явища, на які направлена діяльність суб'єктів політики, зокрема влада. Суб'єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть визначатися політичними інтересами учасників, які є безпосередньо спонукальною причиною політичної активності. Вони формуються з усвідомлення економічних, соціальних (релігійних, етнічних) інтересів, усвідомлення свого становища на основі порівняння зі становищем інших груп і передбачають орієнтацію на участь у політично управлінській діяльності як умова закріплення або зміни цього становища.
Характер політичної діяльності і відносин визначається також ціннісними орієнтаціями, ідеалами і дуже часто емоціями, тобто політичною свідомістю. На рівні раціонального усвідомлення політична свідомість виступає як ідеологія, а на рівні емоцій, переживань і почуттів - як політична психологія.
Нарешті, з середини 50-х pp. XX ст. суспільнознавці стали виділяти особливий феномен, який хоч і має багато спільного з політичною свідомістю, але ж повністю не дублює його - політичну культуру.
У структурі політики можна виділити нормативний аспект, виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів. Названі елементи політичного життя можна об'єднати в більш загальні види явищ: політичну систему, політичні режими (частина політологів розглядає політичний режим як функціональну підсистему політичної системи) і політичні процеси.
Політична система включає в себе відносно стійкий клас явищ (інститути, відносини, політичну культуру тощо) і характеризує устрій політичної влади у суспільстві.
Політичний режим розкриває функціональні і динамічні аспекти політичної системи.

Політичні процеси включають у себе відносно більш змінні явища. Політичний процес - це взаємодія суб'єктів політики, результатом яких є зміни, переміни в політичному житті суспільства.

Політика - явище багатоаспектне, що дозволяє виділяти її різні види.

1. Так, залежно від сфери суспільства, в якій політика виражена своєю регулюючою функцією, виділяють економічну, соціальну, національну, науково-технічну, екологічну, культурну і воєнну політику.

2. За масштабом вона може бути внутрішньою і зовнішньою. Залежно від пріоритетності говорять про політику нейтральну, "відкритих дверей", національного примирення, компромісів.

3. За змістом і характером розрізняють прогресивну, реакційну, науково обгрунтовану і волюнтаристську політику.

4. За суб'єктами політики, тобто залежно від того, хто її здійснює, вона може виступати політикою держави, світового співтовариства, політикою партії, політикою суспільних організацій, політикою банку або фірми тощо.
Політика та інші сфери суспільного життя
У реальному житті політика існує у взаємозв'язку з іншими сферами суспільства. Але у неї є межі. Не всі явища включають у себе політичний компонент. Навіть далеко не всі органи державної влади займаються політикою (діяльність податкової і митної служб, судочинство). Існує більша сфера міжособистісних відносин, яка є об'єктом тільки морального регулювання. Найбільшою мірою політичний аспект виражений в діяльності законодавчих органів. Демократичний парламент -це сфера представництва різних груп, де в мирних формах виясняється співвідношення їхніх і сил, що виражається в прийнятті рішень з принципових питань внутрішнього і зовнішньополітичного життя. Характер політичних проблем, що розглядається законодавчими органами, різнобічний: від гарантій прав і свобод особистості до питань про норми власності, рівня оподаткування і соціальних витрат держави. Для того щоби показати межі поширення політики, в науці використовується поняття політична сфера. Політична сфера - це галузь політики, політичного життя суспільства, межі поширення безпосередніх дій політиків і політичних організацій, вплив політичних ідей.
У соціологічній теорії ствердився підхід, згідно з яким суспільство можна уявити у вигляді комплексу взаємопов'язаних, але все ж самостійних сфер (підсистем):


  • господарсько-економічна сфера забезпечує всю матеріальну інфраструктуру і включає в себе відносини з приводу виробництва і розподілення матеріальних благ;

  • соціальна сфера розвивається на основі між особистісних і групових відносин з урахуванням соціологічного статусу кожного індивіда, в тому числі з урахуванням спільності і відмінності громадян за типом занять, розміром доходів, престижу, - а також за етнічною, демографічною, соціально-територіальною та іншою приналежністю. До соціальних відносять коло проблем, пов'язаних з організацією праці і побуту, здоров'я, добробуту і захисту;

  • політична сфера складається з приводу влади і участі в державному управлінні;

  • духовна сфера включає в себе виробництво духовних цінностей, світогляду, науки, а також відносин з приводу вжитку духовних благ.

Взаємозв'язок політики з іншими суспільними сферами проявляється в двох аспектах. З одного боку, політика детермінована економічними, духовними факторами, соціальною структурою суспільства, зокрема статусними характеристиками соціальних груп, рівнем соціального розшарування суспільства, етнічною і конфесійною структурою. З іншого - сама політика здатна впливати на ці сфери, проникати в них.


Це пов'язано з такими сутнісними проявами політики:

  • політика покликана забезпечити умови, при яких створення і присвоєння суспільних цінностей, вироблених у матеріальній і духовній сферах, відповідало б інтересам тих чи інших соціальних груп; ця особливість політики відображена в широко виражених визначеннях влади як інструменту розподілення цінностей у суспільстві;

  • політика присутня у всіх суспільних сферах через властиві їй регулюючі функції. На раціоналізацію відносин між людьми в цих сферах, а також більш раціональне використання суспільних цінностей направлені такі види державної політики, як економічна, воєнна, науково-технічна, соціальна, культурна, екологічна тощо.

Політикою може стати будь-яка проблема, породжена якою-небудь суспільною сферою. Це значить, що для її вирішення недостатньо моральних чи правових норм. Але у політики є межі здійснення впливу на суспільні відносини. В іншому випадку суспільство стикається зі штучною політизацією. Політизація означає посилення впливу політики на інші сфери життя; надання скільки-небудь значним питанням суспільного життя політичного звучання; підвищення ролі держави в суспільстві. Крайніми проявами політизації є практика контролю тоталітарної держави за всіма сторонами життя, включаючи особисте життя людини, заміна механізму економічного саморегулювання політичним, в основі якого лежать ідеологічні стереотипи, наприклад: ринок - "погано", планування - "добре". Позитивною стороною політизації є активне залучення населення до участі в політиці, яке безпосередньо передує падінню тоталітарних і авторитарних режимів.


Мораль і право. Політика взаємодіє з такими соціальними регуляторами, як мораль і право. Загальне в цих формах соціальної регуляції визначено єдиними причинами їх походження і основним призначенням - регулюванням внутрішньо суспільних відносин, підтримкою необхідного рівня суспільної організованості і стабільності. Але існують і відмінності як між політикою і мораллю, так і між політикою і правом. Так, право і політика виникають значно пізніше від моралі як потреба в регулюванні відносин у соціально неоднорідному суспільстві саме через недостатність регулятивної ролі моралі. Ієрархічність і складність організації сучасного суспільства вимагають збереження політичних і правових регуляторів. Але хоча мораль не може замінити собою інші норми соціальної регуляції, політика і право не можуть обійтися без моралі, яка встановлює критерії гуманності для політичних і правових норм. "Убудованість" моралі в політику залежить від характеру політичного режиму, від норм політичної етики безпосередніх суб'єктів політики.
Потреба у взаємодоповненні визначається й іншими відмінностями моралі і політики. Якщо мораль спирається на силу суспільної думки і переконання, совість, то політика може використовувати як переконання, так і примус, включаючи силу держави. Для моралі насильство неприйнятне. Розрізняються і критерії оцінки суспільних процесів і поведінки. Мораль виходить з категорій добра і зла, а політика такими засадами вважає користь або шкоду. Насамкінець якщо в моральних нормах виражені універсальні суспільні цінності, то в політичних - як спільні, так і групові цінності, які можуть носити ситуативний характер. Ситуативність може визначатися побічними прагматичними інтересами груп, що знаходяться при владі.
Політика і право. В буденній свідомості політику і право інколи ототожнюють. Хоч і вони взаємообумовлені, але все ж є різними формами регуляції.
Вони відрізняються:

  • за своїм змістом: зміст права обмежений правовими нормами, політика може виходити за межі діючих законів;

  • за критеріями оцінки поведінки і законно чи незаконно - в праві, користь чи шкода - в політиці;

  • механізмом забезпечення: право підтримується силою юридичних санкцій держави, політика може спиратися на силу як закону, так і переконання, навіювання, стимулювання, на здатність інститутів влади і лідерів забезпечувати собі безпосередню підтримку населення;

  • за критерієм відкритості: право публічне, політика ж поряд з публічними, відкритими формами регулювання суспільних відносин може бути і "тіньовою", що не афішує себе;

  • динамікою змін: право порівняно з політикою більш консервативне, тому що вимагає певних законодавчих процедур для закріплення нових норм;

  • за нормою вираження: формами вираження права є нормативно-правові акти, прецеденти, правові звичаї, договори. Частіше за все право фіксується у письмовій формі. Форми вираження політики більш різноманітні і можуть не фіксуватися письмово: політико-юридичні документи, програми і статути партій та рухів, ідеологічні концепції, заяви політичних лідерів, політичні дії.

Автономність політики і права є відносною. Право має політичний зміст. Воно використовується як для оформлення загальнозначущих політичних відносин, інститутів і цінностей, так і для закріплення планування певних соціальних груп і класів. У той же час право виступає важливішим джерелом легітимації політичної влади, обмежує політичну активність певною мірою.


Політика і економіка
Вирішальну роль у розвитку суспільства відіграє взаємодія економіки і політики. Економіка виступає важливішим фактором, що визначає політичне життя. Ця залежність отримала всебічне обґрунтування у марксизмі. К.Маркс виходив з того, що держава, політичні відносини ("надбудова") визначаються характером економічних відносин і рівнем розвитку виробничих сил ("базис"). Ця ідея була розвинута В.Леніним. Відоме ленінське визначення політики як "концентрованого вираження економіки". Позиція однолінійного економічного детермінізму, виражена в марксизмі, не дозволила визначити відносну автономність політики і пояснити певну кількість історичних прикладів, які не вміщуються в цю схему (наприклад, як на основі рабовласницького способу виробництва виникла демократична форма правління в стародавніх Афінах). Світовий досвід показує, що суспільства, які знаходяться на одному рівні розвитку виробничих сил, обміну і споживання, можуть мати різні теми політичної системи, відрізнятися соціальною структурою. Наприклад, сучасна ринкова економіка може поєднуватися як з демократичною, так і з авторитарною владою. Насамкінець політика може бути детермінована й іншими факторами: культурними, географічними і природними, технологічними, особливостями соціальної структури суспільства й історичного розвитку.
Разом з тим вплив економічних відносин на політику існує, хоча це не завжди буває помітним у повсякденному житті.

Політичні інтереси людей перш за все детерміновані їхніми економічними інтересами. Наприклад, одні будуть зацікавлені у зменшенні податків, інші - ні. Одні хочуть скоротити соціальні витрати в державному бюджеті, інші - ні. Відповідно різні соціальні групи будуть виступати з різними вимогами, програмами. Нарешті, економічні інтереси "заставляють" бізнес-еліту фінансувати виборчі кампанії, безпосередньо впливати на політиків для прийняття вигідних для бізнесу рішень.


Економічна нестабільність і кризи народжують кризи довір'я до існуючої влади, а причинами її зміни, росту не конвенціональних форм активності і навіть революцій.

Зовнішня політика держави будується з урахуванням інтересів національної економіки. Про це свідчить практика тиску західних урядів на уряди країн-експортерів нафти з метою зниження цін на сировину або практика забезпечення в інших регіонах інтересів власних транснаціональних корпорацій.


Зворотний вплив політики на економіку виявляється в такому:

  • стабільність політичної ситуації впливає на стабільність економічного життя, робить країну привабливою для інвестицій; політична нестабільність призводить до відтоку капіталу, "розумової" еліти за кордон;

  • реалізація науково-технічної політики впливає на ріст продуктивності праці, на умови і зміст праці робітників;

  • у впливі через реалізацію економічної функції держави;

  • політика змінює економічне середовище шляхом обгрунтування нових концепцій економічного розвитку і їх втілення в економічних реформах.

Питання про те, наскільки політичний фактор (яким, у першу чергу, виступає держава) може бути присутнім у економіці, є спірним. Цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Командування економікою за допомогою директив обертається ростом тіньової економіки, дефіцитом товарів, втратою економічної зацікавленості, що врешті-решт закінчується кризою суспільної системи. Але настільки ж небезпечний і "дикий ринок", що не має зовнішнього регулюючого початку.

Відповідно існує необхідність підтримувати порядок і відрегульованість економічних відносин, стримувати негативні прояви ринку засобами політики.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconР. Коваленко Географія: Україна у світі: природа, населення. 8 клас Анотація на новий підручник. Видавництво «Літера», 2016
Підручник повністю відповідає вимогам чинного Державного стандарту середньої освіти та новій навчальній програмі 2015 року
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconЛоготип тк «джинсова» свобода роль медіа у парламентській виборчій кампанії-2006 Телекритика Київ 2006
«Джинсова» свобода. Роль медіа у парламентській виборчій кампанії-2006. Упоряд.: Отар Довженко, Наталія Лигачова
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconРобоча програма навчальної дисципліни зв’язки з громадськістю
За напрямом підготовки політологія, спеціальністю політологія., 2010. 31 с
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconТ. Г. Шевченко Ст. 179-183 (підручник)
Микола Гоголь, ст. 165-172, коротка біографія(підручник); ст. 173-178 (письмово 1-3 пит.), підручник
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconПолітологія / Дзюбка
Політологія — одна з провідних дисциплін, що, послуговуючись принципово новими методами, дає змогу розширити наші уявлення щодо можливостей...
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconЧитання і розвиток мовлення Підручник О. П. Хорошковська, Г.І. Охота клас
Тести складено відповідно до чинної «Программы для средней общеобразобразовательной школы с русским языком обучения 1-4 классы» 2006...
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconРобоча програма навчальної дисципліни сучасні проблеми міжетнічних та міжцивілізаційних взаємин у теоретичному та практичному вимірах
...
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconО. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) Ідеологія як форма легітимаційної політики
Висоцький О. Ю. Ідеологія як форма легітимаційної політики // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія....
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconРеферат підручника «Зарубіжна література: Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів»
«Зарубіжна література: Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів» (Київ, видавництво «Грамота», 2009, 304 с.), висунутого...
Юрій М. Ф. Політологія Підручник Київ Дакор 2006 Анотація iconІ. Калинець. Поезія Писанки
Обладнання: підручник «Українська література» для 6 кл загальноосвіт навч закладів з навчанням мовами нац меншин/Н. Гуйванюк, В....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка