Забезпечення закон



Сторінка1/12
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.72 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНОЇ ФІСКАЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 342.95
ПʼЯТКОВ ПЕТРО ВАДИМОВИЧ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ У ГАЛУЗІ МІСТОБУДУВАННЯ

12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

Рябченко Олена Петрівна,

доктор юридичних наук, професор

Київ – 2016
Вступ .......................................................................................................................3
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи забезпечення законності

надання адміністративних послуг у галузі містобудування.......................12

1.1. Містобудівна діяльність як предмет надання

адміністративних послуг.......................................................................................12

1.2. Надання адміністративних послуг у галузі містобудування

як об’єкт забезпечення законності та види вказаних послуг............................33

1.3. Принцип законності як засадничий принцип діяльності

суб’єктів його забезпечення щодо надання адміністративних послуг

у галузі містобудування........................................................................................56

Висновки до Розділу 1................................................................................77


Розділ 2. Зміст забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування.........................................................................80

2.1. Система гарантій законності надання адміністративних



послуг у галузі містобудування...........................................................................80

2.2. Суб’єкти забезпечення законності надання



адміністративних послуг у галузі містобудування та їх класифікація...........102

2.3. Належна організація надання адміністративних послуг



у галузі містобудування......................................................................................126

Висновки до Розділу 2..............................................................................147


Розділ 3. Шляхи вдосконалення гарантій законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування.....................................149

3.1. Ефективне законодавство щодо забезпечення належного



надання адміністративних послуг у галузі містобудування як основа функціонування правового режиму законності................................................149

3.2. Вдосконалення правозастосовної діяльності суб’єктів



забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування....................................................................................................169

Висновки до Розділу 3..............................................................................189


Висновки.............................................................................................................190
Список використаних джерел.........................................................................197
Вступ

Актуальність теми. Системне оновлення вітчизняного адміністративного законодавства, необхідність якого визначена формуванням законодавчо закріплених гарантій незворотності демократичних перетворень в Україні передбачає глибоке дослідження базових категорій адміністративного права, відповідних трансформаціям суспільного розвитку. Однією з таких категорій виступає категорія адміністративної послуги, яка найбільш повно, системно відтворює засади реалізації концепції людино центризму в діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

На ефективність містобудівної діяльності впливає багато чинників, проте її умовою завжди виступає баланс приватних і публічних інтересів, що полягають у реалізації громадянами, зокрема, конституційного права на житло та гарантуванні з боку держави цього права із врахуванням чинників соціально-економічного, територіального, екологічного характеру, з одного боку, а з іншого – у здійсненні підприємницької, інвестиційної діяльності у сфері містобудування, завдяки якій створюються умови формування повноцінного життєвого середовища. За таких обставин діяльність органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо надання адміністративних послуг у містобудуванні спрямована на сприяння ефективній містобудівній діяльності, належному використанню територій, будівництву об'єктів містобудування, розвитку місцевої території.



Вказані положення ілюструють значення забезпечення законності надання адміністративних послуг у сфері містобудування. Поряд із цим, доводиться констатувати наявність значної кількості проблем у цій сфері, на які неодноразово вказувалось як у фахових юридичних, так і у інших виданнях. Узагальнено вказані проблеми можливо згрупувати у три групи: 1) численні прогалини та колізії законодавства, що застосовується суб’єктами забезпечення законності надання адміністративних послуг, в тому числі в у сфері містобудування, а також його нестабільність; 2) проблеми організації надання адміністративних послуг; 3) проблеми правової культури посадових осіб, які наділені повноваженнями щодо забезпечення законності надання адміністративних послуг. Вказане спричинює неможливість належної реалізації існуючих способів забезпечення законності надання адміністративних послуг у сфері містобудування.

Науковий доробок у галузі адміністративного права стосувався переважно загальних питань обґрунтування сутності, змісту, правової природи адміністративних послуг, і лише деякі роботи стосуються забезпечення законності їх надання. Так, в рамках дослідження адміністративних послуг слід навести роботи В.Б. Авер`янова, Ю.П. Битяка, В.К. Колпакова, Т.О. Коломоєць та інших вчених, які доводили місце адміністративної послуги у системі адміністративного права. Серед наукових робіт, виконаних на рівні дисертаційних досліджень переважна частина присвячена тематиці адміністративних послуг. Доцільно вказати про роботи Г.М. Писаренко, яка аналізувала організаційно-правові аспекти адміністративних послуг (2006 р.), С.Л. Дембіцької (2010 р.), О.О. Ільницької (2012 р.) та інші. С.Л. Дембіцька та О.О. Ільницька досліджували питання надання адміністративних послуг населенню органами місцевого самоврядування. Останнім часом захищені кандидатські дисертації, присвячені як загальним положенням щодо надання адміністративних послуг: В.В. Петьовка (2014 р.), К.А. Фуглевич (2015 р.), так і окремі роботи прикладного характеру: Я.І. Скоромний (2015 р.), О.Б. Ляшко (2015 р.). Робота О.Б. Ляшка безпосередньо присвячена проблемам надання адміністративних послуг у галузі містобудування, втім питань забезпечення законності надання цих послуг він торкнувся фрагментарно. Доцільно також відзначити роботи вчених з державного управління, виконаних на рівні кандидатської дисертації, зокрема - В.С. Долечек, який аналізував проблему надання управлінських послуг населенню органами виконавчої влади України у організаційно-правовому аспекті (2005 р.), В.В. Латишева – щодо механізмів реалізації громадського контролю за наданням управлінських послуг органами публічної влади (2010 р.), Т.О. Буренко – щодо формування системи надання адміністративних послуг органами державної влади в Україні (2011 р.). Слід вказати на роботи вчених, які досліджували суміжну проблематику, зокрема – дозвільну діяльність, у тому числі, і у процесуально-процедурному аспекті – Д.С. Денисюк (2010 р.), С.В. Лихачов (2001 р.), М.М. Романяк (2010р.), І.В. Солошкіна (2006 р.), О.В. Харитонов (2004 р.) та інші. Серед наукових робіт, виконаних до 2000 року, предмет аналізу становила дозвільна діяльність міліції у сфері обігу спеціально визначених законодавством об’єктів – зброї і боєприпасів до них, печаток, штампів тощо – В.А. Гуменюк (1999 р.), І.Г. Кириченко (1989 р.). Окремі комплексні дослідження в рамках адміністративного права щодо забезпечення законності мають прикладний характер і стосуються: забезпечення законності: підзаконних нормативно-правових актів (Л.М. Горбунова, 2005 р.), діяльності митних органів (О.М. Тараненко, 2006 р.), діяльності Державної податкової служби України (О.В. Панасюк, 2010 р.). Крім того, істотне значення мають напрацювання таких науковців, як О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, В.М. Гаращук, Є.В. Додін, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, О.О. Погрібний, О.П. Рябченко, В.К. Шкарупа, В.І. Щербина та ін.

Отже, попри існуючі наукові напрацювання, в тому числі – доктринального змісту, проблема комплексного опрацювання адміністративно-правових засад забезпечення законності надання адміністративних послуг у сфері містобудування залишається актуальною.



Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного права і процесу та митної безпеки Університету державної фіскальної служби України і спрямована на реалізацію положень Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року, затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 р. № 227-р, Стратегічного плану розвитку ДФС України на 2015 - 2018 роки, затвердженого Наказом ДФС України від 12.02.2015 № 80. Конкретне наукове завдання щодо дослідження проблематики визначене у планах науково-дослідної роботи кафедри адміністративного права і процесу та митної безпеки Університету державної фіскальної служби України «Правове регулювання управлінської та правоохоронної діяльності у сфері оподаткування» (державний реєстраційний номер УкрНТІ 0112U001826).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є визначення сутності, змісту, особливостей засобів забезпечення законності надання адміністративних послуг у сфері містобудування, визначення недоліків чинного адміністративного законодавства щодо вказаних засобів, обґрунтування пропозицій щодо їх усунення.

Завданнями дослідження поставлено:

- визначити специфічні умови надання адміністративних послуг у галузі містобудування як підґрунтя для подальшого визначення засобів забезпечення законності їх надання;

розкрити значення принципу законності щодо діяльності суб’єктів його забезпечення стосовно надання адміністративних послуг у галузі містобудування;

- розкрити систему гарантій законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування;

- визначити та здійснити систематизацію суб’єктів забезпечення законності надання вказаних послуг;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення організації надання адміністративних послуг у галузі містобудування - з метою покращення умов для забезпечення законності їх надання;

- визначити основні шляхи вдосконалення гарантій законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування, обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного адміністративного законодавства.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення законності діяльності органів публічної влади.

Предметом дослідження є адміністративно-правові засади забезпечення законності надання адміністративних послуг у сфері містобудування.

Методи дослідження. Робота виконана із використанням як загальнонаукових, так і спеціально-юридичних методів дослідження. Застосування цих методів дозволило як виконати конкретні завдання, так і створити теоретичну базу дослідження загалом. Так, застосування логіко-семантичного методу у взаємозв’язку із методами аналізу та синтезу, формально-юридичним та системно-структурним методом дозволило з’ясувати сутність та встановити співвідношення основоположних категорій цього дослідження: «містобудування», «адміністративна послуга», «державний контроль» та ін. Істотне значення мало також застосування методів індукції та дедукції, аналогії у поєднанні із наведеними вище та іншими спеціально-юридичними методами.

За допомогою поєднання логіко-семантичного, системно-структурного методу, методу аналізу визначено специфічні умови надання адміністративних послуг у галузі містобудування як підґрунтя для подальшого визначення засобів забезпечення законності їх надання (Розділ 1, підрозділи 1.1, 1.2). За допомогою методів дедукції, порівняльного аналізу, формально-юридичного методу розкрито значення принципу законності щодо діяльності суб’єктів його забезпечення стосовно надання адміністративних послуг у галузі містобудування (Розділ 1, підрозділ 1.3). Застосування методу дедукції у порівнянні із системно-структурним методом дозволило розкрити систему гарантій законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування (Розділ 2, підрозділ 2.1). За допомогою методу класифікації та групування здійснено систематизацію суб’єктів забезпечення законності надання вказаних послуг (Розділ 2, підрозділ 2.2). Застосування діалектичного, системно-структурного методів у взаємозв’язку із методом синтезу дозволило сформулювати пропозиції щодо вдосконалення організації надання адміністративних послуг у галузі містобудування (Розділ 2, підрозділ 2.3). Комплексне застосування наведених методів на основі поєднання діалектичного, системно-структурного, формально-юридичного дозволило визначити основні шляхи вдосконалення гарантій законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування (Розділ 3, підрозділи 3.1, 3.2), обґрунтувати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного адміністративного законодавства.

Наукову базу роботи складають роботи вчених у сфері теорії права, в тому числі юридичного процесу, конституційного права, державного управління, адміністративного права, адміністративного процесу, діяльності судових та правоохоронних органів. Враховано основні положення щодо діяльності міжнародних організацій стосовно забезпечення прав людини у зв’язку із наданням адміністративних послуг, а також досвід окремих зарубіжних країн щодо організації надання адміністративних послуг. Нормативну базу роботи склали Конституція України, Закон «Про адміністративні послуги», чинне адміністративне законодавство, у тому числі регіональне законодавство, підзаконні акти, окремі норми, що регулюють відносини у досліджуваній сфері. Враховано позиції Конституційного Суду України. Критично проаналізовано окремі законопроекти, зареєстровані у Верховній Раді України, положення яких спрямовані на вдосконалення організації надання адміністративних послуг, процедур адміністративного оскарження (реєстр. № 2789 від 18.07.2008 р.; реєстр. № 11472 від 03.12.2012 р.; реєстр. № 3319 від 12.10.2015 р. та інші). Емпіричну базу дослідження становлять акти вищих органів влади програмного характеру (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України), матеріали інших органів публічної влади – суб’єктів забезпечення законності у вказаній сфері, центрів надання адміністративних послуг (далі – ЦНАП) щодо: організації діяльності, у тому числі плани, звіти щодо діяльності. Вибірково опрацьовано практику адміністративних судів з 2014 року у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень у зв’язку із наданням адміністративних послуг у галузі містобудування. Джерелами стали також енциклопедичні та довідкові видання, аналітичні узагальнення у засобах масової інформації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень проблематики забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування, відображає авторську позицію у розв’язанні конкретних правових проблем, зумовлених сферою надання таких послуг. За результатами проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема, до них відносяться такі:

вперше:

- сформульовано поняття надання адміністративної послуги у сфері містобудування як об’єкту забезпечення законності;

- запропоновано врахувати при визначенні критеріїв якості надання адміністративних послуг специфіку окремих вимог до надання цих послуг у сфері містобудування;

- обґрунтовано критерії розмежування компетенції суб’єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у сфері містобудування;



удосконалено:

- визначення поняття «адміністративна послуга» шляхом обґрунтування недоцільності охоплення цим поняттям випадків реєстрації прав власності суб’єктів публічного права (держави, територіальної громади, юридичних осіб публічного права тощо) на новозбудовані та реконструйовані ними об’єкти будівництва;

-  правове регулювання компетенції суб’єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у сфері містобудування;

- систематизацію суб’єктів адміністративних правовідносин у сфері надання адміністративних послуг та суб’єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування;

- групування процедур прийняття управлінських рішень щодо надання адміністративних послуг з урахуванням засобів та порядку збору інформації при наданні адміністративних послуг у сфері містобудування як об’єкту забезпечення законності;

дістало подальшого розвитку:

- класифікація адміністративних послуг, виділено два види адміністративних послуг у галузі містобудування, за критерієм сфери містобудівної діяльності, в якій вони надаються: основні та забезпечувальні;

- обґрунтування доцільності існування системи розподілу скарг щодо результатів надання адміністративних послуг за суб’єктами їх розгляду – з урахуванням становлення системи суб’єктів забезпечення законності надання вказаних послуг у галузі містобудування;

- визначення суб’єктів надання адміністративних послуг, до яких включено нотаріусів як суб’єктів надання адміністративних послуг у галузі містобудування.



Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:

  • у законотворчій діяльності – для удосконалення чинного адміністративного законодавства, що регламентує відносини щодо забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування;

  • у правозастосовній діяльності – для вдосконалення діяльності суб’єктів правовідносин у вказаній сфері;

  • у наукових дослідженнях – як основа для подальших напрацювань стосовно діяльності суб’єктів публічної влади у дослідженому напрямі;

у навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес» у юридичних вузах, при підготовці лекцій і навчальних посібників з даної проблематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем особисто. Усі результати цієї роботи, сформульовані у ній положення та висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора та мають самостійний характер.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження було апробовано впродовж 2016 р. на Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми модернізації сучасного права» (22 квітня 2016 р., м. Тернопіль), Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні тенденції розвитку юридичної науки та практики» (20-21 травня 2016 р., м. Кривий Ріг).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи викладено у п’ятьох статтях, вміщених у фахових юридичних виданнях (в тому числі одна – у іноземному), та тезах двох доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.
Розділ 1

Теоретико-методологічні основи забезпечення законності

надання адміністративних послуг

у галузі містобудування


1.1. Містобудівна діяльність як предмет надання адміністративних послуг

Необхідність виділення ознак містобудівної діяльності як предмету надання вказаних послуг визначена її особливостями, що мають бути враховані при формуванні рекомендацій відносно процедур та засобів забезпечення законності надання адміністративних послуг. Крім того, виникає питання про перелік видів діяльності у сфері містобудування, що об’єктивно потребують здійснення реєстрації, видачі дозволів тощо. Зазначене набуває особливої ваги при вирішенні питання формування оптимального переліку адміністративних послуг та, відповідно – визначення підходів щодо уніфікації відповідних процедур з метою гарантування дотримання прав, свобод громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб.

На сьогоднішній день адміністративні послуги у галузі містобудування можна вважати одними з найбільш поширених категорій адміністративних послуг, причому як за різноманітністю послуг, так і за кількістю звернень щодо їх отримання. Так, відповідно до даних, що містяться на офіційному сайті Центру надання адміністративних послуг міста Львова за кількістю категорій (видів послуг) адміністративні послуги у галузі містобудування займають друге місце (24 категорії). Лідируючі позиції вказані послуги займають також за рівнем заінтересованості ними населення (кількість скачувань бланків необхідних документів – близько трьох тисяч) [111]. Відповідно до звіту про роботу Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради за березень 2016 р. загальна кількість звернень до Рівненського регіонального ЦНАП з приводу надання адміністративних послуг, що мають відношення до сфери містобудування (послуги щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також пов’язані із наданням відомостей або використанням даних Державного земельного кадастру) склала біля чверті всіх звернень (близько 1800) [43]. На офіційному веб-порталі адміністративних послуг міста Києва можливо нарахувати 48 видів адміністративних послуг, що стосуються будівництва, архітектури та землекористування [14].

Значення надання адміністративних послуг для гарантування належного здійснення містобудівної діяльності (а отже і значення забезпечення законності їх надання) може бути висвітлено також виходячи як з положень законодавства, так і з положень наукових робіт у цій сфері. Так, О.Б. Ляшко виділяє значну кількість вказаних адміністративних послуг, систематизуючи їх за певними критеріями: суб’єктом звернення, суб’єктом надання, фінансовою основою, результатом надання та ін. [78, с. 214]. Якщо звернутись до положень законодавства, які визначають основні вимоги щодо здійснення містобудування, то можна зробити висновок, що практично усі етапи забудови земельної ділянки (проектування та будівництво об'єктів) пов’язані із отриманням відповідних адміністративних послуг. Зокрема, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 р. № 3038-VI (далі – Закон «Про регулювання містобудівної діяльності») [170] передбачені наступні етапи: отримання вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у визначених законом випадках експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування. Значення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування зумовлюється також істотною часткою, яку займають ці послуги у складі «базових» адміністративних послуг. Так, на сьогоднішній день в юридичній літературі визначається чотири типи «базових» адміністративних послуг, зокрема щодо реєстрації: місця проживання, видачі паспортів; фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб; прав на нерухоме майно; земельних ділянок [215, с. 86, 87]. Як видно, з чотирьох вказаних видів дві мають безпосереднє відношення до містобудування.

Про наявність істотних проблем щодо надання адміністративних послуг у галузі містобудування свідчить також захист дисертаційних досліджень, спеціально присвячених відповідній проблематиці, зокрема у 2015 р. захищена робота О.Б. Ляшка «Адміністративні послуги у сфері містобудування» [75]. Не заперечуючи необхідність вдосконалення організації надання адміністративних послуг, водночас, дієвим засобом досягнення належного рівня їх надання є також заходи з вдосконалення забезпечення законності діяльності відповідних суб’єктів.

Серед наукових публікацій юридичного змісту привертають увагу ряд статей О.Б. Ляшко, присвячених питанням надання адміністративних послуг у сфері містобудування [76-79]. Наукові положення, обґрунтовані О.Б. Ляшком, можуть бути розвинені у подальших наукових дослідженнях, предмет яких складатиме правове регулювання забезпечення законності надання адміністративних послуг у містобудуванні.

Теоретико-методологічну основу наукового пошуку складатимуть аналітичні роботи вчених, присвячені проблемі сутності адміністративної послуги: В.Б. Авер`янов, Ю.П. Битяк, В.П. Тимощук, О.В. Кузьменко та інші. Свій внесок до наукового доробку з проблеми адміністративної послуги здійснили: І.О. Бондаренко, С.Л. Дембіцька, Ю.М. Ільницька, В.В. Петьовка, Г.М. Писаренко, К.А. Фуглевич та інші. Значну вагу слід визнати також за науковими доробками щодо сфери містобудування та архітектурної діяльності: Н.Е. Штомпель, М.В. Омельяненко, Е.К. Трутнєв, М.Д. Сафарова, Р.С. Ярошевська та інші.

Одним з поширених сьогодні визначень адміністративної послуги є визначення, надане І.П. Голосніченком: це створення органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування організаційних умов для реалізації прав і свобод громадянином або іншим суб’єктом адміністративно-правових відносин. До адміністративних послуг віднесено: видачу ліцензій та інших документів дозвільного характеру, сертифікатів, свідоцтв, атестатів, посвідчень; реєстрацію (фактів, суб’єктів, прав, об’єктів, у тому числі легалізація суб’єктів і актів); інші види діяльності незалежно від назви, у результаті провадження яких зареєстрованим фізичним та юридичним особам, а також об’єктам, що перебувають у власності, володінні чи користуванні таких осіб надається або підтверджується певний юридичний статус або факт [17, с. 18]. Слід відмітити відсутність єдиної думки серед науковців щодо визначення поняття та ознак адміністративної послуги. Разом із тим, наявність вказаної вище мети надання адміністративних послуг – створення умов для реалізації прав та свобод, а також належність до адміністративних послуг вказаних вище дій не викликає на сьогоднішній день заперечень. Більш детально вказана теза буде обґрунтована у наступному підрозділі.

В.К. Колпаков, характеризуючи сферу прав та обов’язків, для реалізації яких необхідним є надання адміністративних послуг, виділяв адміністративні послуги, які стосуються: а) видачі дозволів (зокрема – у сфері підприємницької діяльності, реалізації права на мирні зібрання, атестація, акредитація, сертифікація тощо); б) реєстрації з веденням реєстрів (зокрема, реєстрація актів цивільного стану, суб’єктів підприємницької діяльності, автомототранспортних засобів), у тому числі легалізація суб’єктів (приміром, легалізація об’єднань громадян); в) легалізації актів (консульська легалізація документів), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах) та верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про проходження товарів з України); г) надання соціальних адміністративних послуг – визнання певного статусу, прав особи (наприклад, призначення пенсій, субсидій) [53, с. 16]. Реалізацію норм права в теорії права традиційно пов’язують із правомірною поведінкою, яку за критерієм об’єктивної сторони поділяють на дії та бездіяльність [209, с. 244, 264]. Навіть поверховий погляд на вказані вище сфери суспільних відносин показує, що реалізація відповідних прав та обов’язків можлива, в переважній більшості випадків, лише у формі дій. Саме з цієї причини ключовим словом для визначення предмету дослідження в межах цього підрозділу постає термін «діяльність».

Водночас, у законодавстві насамперед у Законі України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 р. № 2780-XII (далі – Закон «Про основи містобудування») [160] термін «містобудівна діяльність» розглядається як синонім до терміну «містобудування» (ст. 1 вказаного Закону). Слід зауважити, що в науці вказані терміни теж розглядаються як синоніми [230, с. 6].

З подібних позицій виходять також вчені при визначенні містобудування. Так, Н.Е. Штомпель під містобудуванням розуміє теорію та практику планування й забудови міст. Основним завданням містобудування визначається створення такого матеріального середовища, в якому потреби людини повинні задовольнятися щонайкраще [230, с. 6]. Вказана позиція представляє інтерес, передусім, з позиції визначення двох основних напрямків містобудівної діяльності: планування та забудова. Якщо застосувати це до визначеного у ст. 1 зазначеного вище Закону поняття містобудівної діяльності, то такі її складові, як прогнозування розвитку населених пунктів і територій, проектування можливо віднести до першого напрямку, а до другого можливо віднести інші складові: будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів тощо. Таким чином, другий напрямок передбачає «фізичне» створення відповідних об’єктів містобудування та будівництва.

Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» виходить з аналогічних засад, що випливає з його структури. Так, р. 3 вказаного Закону присвячений плануванню територій, а р. 4 – регулюванню забудови територій. Крім того, у ст. 2 р. 1 «Загальні положення» вказаного Закону міститься визначення планування і забудови територій. Разом із тим, визначати зміст містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг виключно через поняття планування та забудови територій означало б надати йому не повну характеристику. Про це свідчать як законодавчі, так і наукові джерела.



Так, у ст. 4 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» визначаються об’єкти містобудування (на державному, регіональному, місцевому рівнях) та об’єкти будівництва. Об’єктами містобудування визначено такі, як: планувальна організація території, система розселення, система взаємопов'язаного комплексного розміщення основних об'єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури, функціональне зонування території України, її частин. Об'єктами будівництва визначено будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Водночас, у ст. 2 Закону «Про основи містобудування» визначається 15 напрямів містобудівної діяльності, але навіть поверховий погляд дає змогу визначити, що не всі з них пов’язані із створенням конкретних об’єктів містобудування та будівництва, або з плануванням та забудовою. Так, не викликає сумнівів, що такі напрями, як планування, забудова та інше використання територій (абз. 2 ст. 2), здійснення архітектурної діяльності (абз. 5 ст. 2), розміщення будівництва (абз. 6 ст. 2), тощо можуть бути реалізовані саме у зв’язку із створенням конкретних об’єктів містобудування або будівництва. Але такі напрями містобудівної діяльності, як: створення та ведення містобудівних кадастрів населених пунктів (абз. 8 ст. 2); розвиток національних і культурних традицій в архітектурі і містобудуванні (абз. 11 ст. 2) навряд чи реалізуються під час створення конкретного об’єкта містобудування, а тим паче – будівництва, в рамках таких форм містобудівної діяльності як планування та забудова. Вказане свідчить про можливість виділення більш широкого значення містобудівної діяльності. Такий висновок узгоджується і з існуючими науковими поглядами щодо її сутності.

М.В. Омельяненко, виділяючи види архітектурно-містобудівної діяльності, окрім проектування та будівництва, виділяє такі, як наука (наука – наукові основи, прогнозування, методологічне, методичне і нормативне забезпечення цілісності); освіта; управління (управління – програмування, планування, контроль цілісного виконання соціального замовлення) [89]. Слід зауважити, що деякі науковці не включають окремі напрямки містобудівної діяльності, до змісту містобудування, а пропонують об’єднувати їх іншим терміном - «місторегулювання». Так, Р.С. Ярошевська наводить наукову позицію Е.К. Трутнєва і М.Д. Сафарової щодо розуміння системи місторегулювання як діяльності зокрема по створенню правових підстав та інформаційних умов для містобудівної діяльності і по контролю за нею: підготовка та прийняття нормативно-правових актів, створення та забезпечення функціонування інформаційних систем забезпечення містобудівної діяльності, моніторинг процесів містобудівної діяльності, проведення аналітичних робіт та підготовка рекомендацій, узгодження проектів документів містобудівного проектування, обговорення на публічних слуханнях проектів містобудівного проектування, перевірка підготовлених забудовниками документів перед видачею дозволів на будівництво, інших дозволів, висновків [236, с. 119]. Визнаючи обґрунтованість наведеної наукової позиції, слід відмітити, що забезпечення містобудівної діяльності не вичерпується вказаним. Зокрема, важливими напрямками слід вважати підготовку кадрів для містобудування, підвищення їх кваліфікації; ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві об'єктів IV і V категорій складності за переліком видів робіт, що визначається Кабінетом Міністрів України в порядку, встановленому законодавством.

Здійснення вказаних напрямів має забезпечувальний характер щодо містобудівної діяльності. Крім того, можна вказати, що ці напрями мають значення, передусім саме для містобудування а отже, можливо умовно стверджувати про їх прикладний характер. Вказане свідчить, що попри вказані вище позиції зберігається актуальність розгляду містобудівної діяльності не тільки у вузькому сенсі (виключно як відповідну діяльність щодо планування та забудови), але й у широкому, що включає до себе також забезпечувальну діяльність, і завданням якої є створення такого матеріального середовища, в якому потреби людини мають задовольнятися щонайкраще. Слід зауважити, що з положень ст. 2 Закону «Про основи містобудування» виходить також Н.Е. Штомпель при визначенні напрямів містобудівної діяльності [230, с. 6].

Містобудування на сьогоднішній день визначається з позиції: діяльності суспільства, галузі науки і техніки, спеціальності. При характеристиці містобудування як діяльності суспільства вказується на її багатогранність, а також спрямованість спрямована на створення матеріально-просторового середовища життєдіяльності людини в поселеннях та районах розселення. Як галузь науки і техніки містобудування веде дослідження інженерно-технічних, соціально-економічних та екологічних проблем формування життєвого середовища, що включає конструювання систем населених місць, їх планування й забудови. В межах спеціальності проводиться: розроблення методології аналізу та синтезу різноманітних типів містобудівних об'єктів (регіонів, міст, сіл та їх структурних елементів), створення теоретичних підстав сучасного містобудування, обґрунтування державної містобудівної політики, інформаційного забезпечення містобудівної діяльності. Результати досліджень мають сприяти забезпеченню процесів управління розвиток населених місць та територій, планування забудови, реконструкції та експлуатації населених місць та регіонів відповідно до потреб населення й виробництва [83].

Враховуючи викладене, саме наведені у ст. 2 вказаного Закону напрямки містобудівної діяльності слід покласти в основу розуміння містобудівної діяльності в широкому значенні як основи для подальшого дослідження. Водночас, наведене вище визначення містобудування, надане у ст. 1 Закону «Про основи містобудування» постає основою для розуміння містобудівної діяльності у вузькому значенні.

В аспекті виділення широкого та вузького значень містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг увагу привертає до себе те, що навіть поверховий аналіз законодавства та відповідних наукових праць дозволяє зробити висновок, що значна кількість як напрямків, що становлять містобудування у вузькому значенні, так і напрямків містобудівної діяльності в широкому розумінні безпосередньо пов’язана із наданням адміністративних послуг, причому такі послуги нерідко виступають необхідною умовою для здійснення таких напрямків діяльності. Так, у ч. 5 ст. 26 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено порядок проектування та будівництва об'єктів власниками або користувачами земельних ділянок, що передбачає надання таких адміністративних послуг: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; затвердження проектної документації; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування. Щодо ж забезпечувальних напрямків містобудівної діяльності, то яскравим прикладом можна вважати такі, як підготовка кадрів для містобудування, підвищення їх кваліфікації; ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві об'єктів IV і V категорій складності. Вказане надає підстави для розгляду містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг у широкому та вузькому змісті.

Надання характеристики містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг передбачає встановлення також її визначних ознак. Вказане обумовлюється як власне значенням терміну «характеристика» так і тим, що визначення вказаних ознак буде мати критичне значення при вдосконаленні процедур адміністративних послуг у сфері містобудування, а також забезпечення законності їх надання, оскільки дозволить врахувати специфіку суспільних відносин у цій сфері.



Виходячи з визначення містобудування, наведеного у ст. 1 Закону «Про основи містобудування», його основними ознаками можна визначити цілеспрямованість, а також мету відповідної діяльності – створення та підтримання повноцінного життєвого середовища.

Вказана мета містобудівної діяльності актуалізує визначення також деяких інших ознак містобудування як предмету надання адміністративних послуг, що пояснює значення вказаного засобу правового регулювання цієї сфери суспільних відносин. Сьогодні значна сфера суспільних відносин потребує врегулювання шляхом надання адміністративних послуг. Так, тільки на вже згаданому вище сайті Центру надання адміністративних послуг міста Львова зазначено біля 20 категорій адміністративних послуг за сферами суспільних відносин, у яких вони надаються. Окрім безпосередньо будівництва зазначено про такі сфери, як економіка, зв’язок, транспорт, екологія, тощо [111]. На офіційному веб-порталі адміністративних послуг міста Києва можливо нарахувати 16 окремих сфер суспільних відносин, в яких надаються адміністративні послуги, що стосуються будівництва, архітектури та землекористування [14]. Про достатньо широку сферу суспільних відносин, в яких надаються адміністративні послуг свідчить також навчальна література, зокрема в тій частині, де проводиться класифікація адміністративних послуг [66, с. 271]. Отже, можна казати про значну різноманітність цих суспільних відносин. Не заперечуючи значення розглядуваного методу управлінської діяльності для відповідних сфер правовідносин, слід вказати про особливе значення надання адміністративних послуг у сфері містобудування, яке обумовлене наступним По-перше як випливає з мети містобудівної діяльності, вона спрямована на безпосереднє створення об’єктів містобудування та, зокрема, будівництва. Це означає безпосереднє забезпечення реалізації такого конституційного права особи, як право на житло (ст. 47 Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР (далі – Конституція України) [55]). Належне здійснення містобудівної діяльності є основою також для створення умов для реалізації практично усіх інших прав особи (право на життя та здоров’я, належне навколишнє природне середовище, працю, освітні послуги тощо). Таким чином, можна казати про підвищене соціальне значення здійснення містобудівної діяльності. Крім того, слід звернути увагу також на те, що реалізація прав щодо здійснення містобудування як правило пов’язана із значним впливом на права інших суб’єктів права. Так, наприклад, проектування та будівництво пов’язане із отриманням вихідних даних, зокрема містобудівних умов та обмежень. При підготовці таких умов, зокрема при визначенні меж земельної ділянки, уповноважений орган має забезпечити, передусім відсутність порушень прав конкретних суб’єктів, що є власниками (користувачами) суміжних ділянок. Здійсненням підготовчих та будівельних робіт, що проводяться із порушенням законодавства можуть значним чином порушуватись також інші права осіб, що проживають поряд із місцем будівництва: на відпочинок, на належні умови праці тощо. Прикладами подібних ситуацій можливо визначити неодноразово виникаючі останнім часом конфлікти між забудовниками та населенням щодо будівництва [16; 87]. Крім того, наданням адміністративних послуг забезпечується цільове використання земельної ділянки, наприклад відповідність її категорії складності будівництва, що планується. В подібних випадках істотного значення набувають конституційні положення щодо первинного суб’єкта права власності на землю: Українського народу (ст. 13 Конституції України). Вказане дозволяє визначити ще одну загальну ознаку містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг: підвищені соціальна значимість та конфліктний характер.

Окрім наведеного, виходячи з наведених в абз. 5 ч. 1 ст. 4 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» слід вказати також на переважно місцевий характер наслідків здійснення містобудування, що актуалізує роль органів місцевого самоврядування як суб’єктів надання цих послуг.

Законом «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено законодавство у сфері містобудівної діяльності. Відповідно до ст.3 зазначеного Закону, відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, цим Законом, законами України «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами.

Протягом 2003 – 2014 років Конституційний Суд України прийняв 6 рішень, серед яких 3 були прийняті за результатами розгляду справи щодо конституційності окремих норм чинного законодавства у сфері містобудування. Доцільно виділити правову позицію Конституційного Суду України відносно конституційності надання окремих повноважень органам місцевого самоврядування. Так, Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування стосувалось офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР щодо права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування. У п.п. 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційний Суд України вказує, що згідно із Законом України «Про основи містобудування» сільські, селищні, міські ради уповноважені затверджувати місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів та вносити в них зміни за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури (ч.2 ст.12, ч.5 ст.17). За Законом України «Про планування і забудову територій» місцева рада затверджує містобудівну документацію та після погодження зі спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури вносить до неї зміни своїм же рішенням (ч.ч.3, 4 ст.10). Конституційний Суд України на підставі результатів системного аналізу положень Конституції і законів України зазначає, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України [220].

Не зважаючи на те, що ч.2 ст.12 Закону «Про основи містобудування» та Закон України «Про планування і забудову територій» [166], на які посилається Конституційний Суд України, були скасовані, проте правова позиція єдиного органу конституційного юрисдикції стосується безпосередньо реалізації повноважень органами місцевого самоврядування у сфері містобудування. Саме тому вона має бути врахована як при вирішенні питання про особливості реалізації повноважень у сфері містобудування органами місцевого самоврядування, так при виділенні ознак містобудування в аспекті надання адміністративних послуг. Тому, до ознак містобудування слід додати наступну: здійснення у порядку, передбаченому чинним законодавством, із врахуванням особливостей реалізації компетенції органами місцевого самоврядування.

При характеристиці попередньої ознаки було наведено приклади визначальних актів законодавства, що регламентують правовідносини у галузі містобудування. Поряд із цим слід враховувати ту обставину, що кожен з перелічених та інших нормативно-правових актів регулює окремі особливості здійснення містобудівної діяльності.

Так, Закон України «Про Генеральну схему планування території України» від 07.02.2002р. №3059-III [126] стосується пріоритетів та концептуального вирішення планування і використання території країни, вдосконалення систем розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі. Разом з тим, норми цього Закону мають складати основу визначення ознак містобудування у частині, що стосується: встановлення територій за видами переважного використання; врахування соціальних стандартів проживання; встановлення територій, розвиток яких потребує державної підтримки; розвитку соціальної, інженерно-транспортної інфраструктур; формування національної екологічної мережі.

Таким чином, перелік ознак містобудування має бути доповнений наступними ознаками: є діяльністю, при здійсненні якої враховуються території за видами переважного використання, соціальні стандарти проживання, соціальна та інженерно-транспортна інфраструктури, стан екології.

Закон України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 р. № 687-XIV визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів [117]. Серед положень зазначеного Закону, які можуть бути враховані при формуванні переліку ознак містобудівної діяльності у аспекті надання адміністративних послуг, слід виділити такі: господарська діяльність, пов'язана із створенням об'єкта архітектури, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства (ч.1 ст.17); у галузі архітектури є об’єкти та суб’єкти авторського права (Розділ VI).

Серед ознак, які мають бути враховані при характеристиці містобудування, відповідно до Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», є ознаки спеціального суб’єкта та об’єкта містобудівної діяльності. Питання об’єктів містобудування вже розглядалось вище, тому слід зосередитись на його суб’єктах. Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (ч.2 ст.4).

Згідно Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» серед ознак містобудування мають бути також виділені: здійснення із додержанням містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів (ст.ст.26, 29); потребують видачі дозволів на виконання будівельних робіт (ст.37); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів і проведення технічного обстеження здійснюється за процедурами, передбаченими чинним законодавством (ст.39).

Наведені ознаки містобудівної діяльності в аспекті надання адміністративних послуг підтверджують наведену вище тезу щодо доцільності розгляду містобудівної діяльності (в тому числі і як предмету надання адміністративних послуг) у вузькому та широкому розумінні.



Надання характеристики містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг вимагає розгляду також ролі адміністративних послуг в забезпеченні належного здійснення містобудівної діяльності. Крім того, вказаний підхід висвітлює особливе значення забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування.

З наведеного вище визначення адміністративної послуги, що надана І.П. Голосніченком можливо дійти висновку про мету надання таких послуг: створення організаційних умов для реалізації прав і свобод громадянином або іншим суб’єктом адміністративно-правових відносин. О.Ф. Андрійко деталізує визначення мети існування адміністративних послуг. Вчена пов’язує мету запровадження у правовому обігу категорії «адміністративні послуги» із у створенням зручних для громадян та інших приватних осіб умов спілкування з приводу задоволення їх потреб з уповноваженими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами владних повноважень [85, с. 15]. Отже, виходячи з вказаного, з точки зору містобудівної діяльності метою запровадження адміністративних послуг можна вважати створення найбільш зручних умов для спілкування суб’єктів містобудування з суб’єктами владних повноважень з приводу задоволення їх потреб. Разом із тим, вказаним значення адміністративних послуг з позиції забезпечення належного здійснення містобудування не вичерпується. О.Б. Ляшко, характеризуючи сутність адміністративної послуги в сфері містобудівництва, доходить висновку, що вказані послуги можливо назвати елементом державного регулювання містобудівної діяльності. Такого висновку дослідник доходить враховуючи положення Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо змісту державного регулювання містобудівної діяльності. Серед положень, що наводяться вченим, слід відмітити таке, як щодо: проведення ліцензування і професійної атестації [79, с. 61-62]. Попри внесення істотних змін до вказаного Закону з часу написання О.Б. Ляшком відповідної роботи, вказане положення не втратило актуальності. Більш того, цими змінами додано ще одне положення: надання (отримання, реєстрації), повернення (відмови у видачі) чи анулювання (скасування реєстрації) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Вказані напрямки діяльності визначено способами управління у сфері, зокрема, містобудівної діяльності (п.п. 4, 7 ч. 1 ст. 7 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності»). Вказане також підтверджує наведений вище висновок про можливість розглядати містобудівну діяльність як предмет надання адміністративних послуг у широкому та вузькому значеннях. В.В. Петьовка у дисертаційному дослідженні «Правове регулювання надання адміністративних послуг в Україні» (2014 р.), досліджуючи правову природу адміністративних послуг у системі адміністративного права, окремо зупиняється на вирішенні питання про те, чи є адміністративна послуга формою або методом управлінської діяльності, або вона посідає інше місце у системі адміністративного права. Вчений доходить висновку, що попри відносно відокремлений характер адміністративно-правових норм, якими врегульовані відносини у сфері надання адміністративних послуг, вони регламентують один із способів здійснення органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування владно-організуючого впливу на об’єкти, діяльність яких потребує легалізації з метою створення правових можливостей реалізації конституційно визначених прав, а тому належать до норм, якими урегульовані методи адміністративного права. На підставі цього висновку адміністративні послуги віднесені до інституту форм і методів управлінської діяльності [102, с. 29-33]. При оцінці вказаних позицій слід виходити, передусім, з усталених в юридичній науці понять правового регулювання, державного управління та власне адміністративної послуги. Правове регулювання визначається як впорядкування поведінки учасників суспільних відносин за допомогою юридичних засобів [209, с. 134]. Ключовим у цьому визначенні виступає слово «вплив». Правове регулювання залежно від специфіки юридичних засобів, що використовуються, поділяється на нормативне та індивідуальне. Індивідуальне здійснюється за допомогою видання уповноваженими суб’єктами індивідуальних правових актів, передусім на стадії застосування права [209, с. 134]. Державне управління визначається як одна з основних (генеральних) функцій держави, яка полягає в забезпеченні виконання законів та організуючого впливу на функціонування найважливіших інститутів суспільства. Державне управління визначається самостійним видом діяльності органів держави, що характеризується прийняттям рішень виконавчого та розпорядчого характеру, спрямованих на реалізацію та захист прав та інтересів держави, Українського народу, стимулювання економічного розвитку країни в цілому [17, с. 177]. Ще у 2005 році В.П. Тимощуком та А.В. Юрмачем було висловлено позицію щодо розгляду адміністративної послуги у двох аспектах: як публічно-владну діяльність уповноважених законом суб’єктів; як результат публічно-владної діяльності [66, с. 267]. Результатом надання адміністративних послуг визначається індивідуальний адміністративний акт [66, с. 270]. Ці позиції знайшли широку підтримку в сучасній юридичній літературі.

Наведені вище концепції В.В. Петьовки та О.Б. Ляшка можуть бути прийняті за основу для цього дослідження, оскільки по-перше не суперечать наведеним визначенням; а по-друге як було показано вище, надання адміністративних послуг має істотний вплив на здійснення містобудівної діяльності. Враховуючи наведене, слід погодитись із вказаними позиціями В.В. Петьовки та О.Б. Ляшка.

Таким чином, адміністративна послуга у сфері містобудування має розглядатись не тільки в аспекті шляху спрощення спілкування суб’єкта містобудування та суб’єкта владних повноважень, але й як засіб державного управління певної сфери суспільних відносин, що виникають у зв’язку із створенням об’єктів містобудування. Водночас, визнання її засобом державного управління певної сфери суспільних відносин зумовлює необхідність розуміння містобудівної діяльності не тільки з позиції відповідних дій, що вчиняються в ході її здійснення, але також як певної сфери суспільних відносин, які підлягають управлінню таким засобом. Вище було наведено підхід, відповідно до якого зміст містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг визначено виходячи з напрямів цієї діяльності, передбачених у ст. 2 Закону «Про основи містобудування», причому обґрунтовано доцільність розуміння містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг у вузькому та широкому сенсі. Предметом правового регулювання в юридичній літературі визначаються саме суспільні відносини [209, с. 134]. Як було зазначено на початку цього підрозділу, основною метою надання адміністративної послуги визначено, передусім, створення умов для реалізації прав та свобод. Застосовуючи цей висновок щодо містобудування як галузі надання адміністративних послуг, можливо стверджувати про його справедливість і для цієї сфери. Так, наприклад, отримання таких послуг, як: надання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки (п. 1 ч. 5 ст. 26, п. 1 ч. 1 ст. 29 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності»); реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт (ч. 1 ст. 36 вказаного Закону); реєстрація декларації про готовність об’єкта до експлуатації (ч. 1 ст. 39 вказаного Закону) тощо є необхідними умовами реалізації права на забудову земельної ділянки, яке в свою чергу, є складовою права користування земельною ділянкою як частини права власності на неї. В юридичній літературі, вказується на абсолютний характер правовідносин земельної власності: суб’єкту права власності на землю кореспондує необмежене коло осіб, зобов’язаних утримуватись від вчинення дій, що порушують права власника по володінню, користуванню чи розпоряджанню землею [17, с. 693]. При здійсненні містобудування у широкому значенні теж реалізуються відповідні права. Так, наприклад, такий напрям містобудівної діяльності, як підготовка кадрів для містобудування, підвищення їх кваліфікації здійснюється (абз. 15 ч. 2 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності») реалізується в рамках освітньої діяльності, яка підлягає ліцензуванню. Здійснення такої діяльності може розглядатись як право відповідного навчального закладу, а отримання ліцензії є умовою реалізації такого права. Вказане дозволяє характеризувати відносини, що є змістом містобудівної діяльності як предмету надання адміністративних послуг як правові. Визначаючи коло відповідних правовідносин, можна вказати про їх значне різноманіття і неможливість розгляду їх усіх в рамках цього підрозділу. Водночас, сфера таких відносин може бути визначена виходячи з наведених вище напрямків містобудівної діяльності (ст. 2 Закону «Про основи містобудування»), що складають містобудівну діяльність як предмет надання адміністративних послуг. Зокрема, до містобудівної діяльності у вузькому значенні слід віднести: планування, забудова та інше використання територій (абз. 2), здійснення архітектурної діяльності (абз. 5), розміщення будівництва (абз. 6). До містобудівної діяльності у широкому значенні слід віднести: освітню та наукову діяльність (ними забезпечується: розвиток національних і культурних традицій в архітектурі і містобудуванні (абз. 11); забезпечення високих архітектурно-планувальних, функціональних і конструктивних якостей об'єктів містобудування (абз. 12); підготовка кадрів для містобудування, підвищення їх кваліфікації (абз. 15)); ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві об'єктів IV і V категорій складності за переліком видів робіт, що визначається Кабінетом Міністрів України в порядку, встановленому законодавством (абз. 16)

З наведеного випливає можливість і доцільність розгляду містобудування як предмету надання адміністративних послуг як у вузькому, так і в широкому значенні. Так, у вузькому розумінні нею охоплюється діяльність суб’єктів містобудування, спрямована на конкретні об’єкти містобудування та будівництва (у розумінні ст. 4 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності»). У широкому розумінні цим поняттям охоплюється також діяльність, яка забезпечує можливість здійснення містобудування у цілому, хоча безпосередньо може бути і не спрямована на конкретні об’єкти містобудування та будівництва.

У містобудуванні у вузькому та широкому значенні надаються різні адміністративні послуги, про що вже зазначалось вище. Відмінність між ними полягає не тільки власне у складі адміністративних послуг, але й у специфіці самих послуг: суб’єкти звернення та суб’єкти надання; порядок, строки надання; наслідки адміністративних актів, що видаються за результатами надання відповідних послуг. Зокрема, для адміністративних послуг, що надаються у галузі містобудування в широкому значенні характерними є особливі суб’єкти звернення: освітні та наукові заклади, що здійснюють відповідну освітню та наукову діяльність, забудовники, що здійснюють будівництво об’єктів IV і V категорій складності. Критерії віднесення об’єктів будівництва до цих категорій складності визначено, окрім іншого, Порядком віднесення об'єктів будівництва до IV і V категорій складності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2011 р. № 557 [143]. Так, до об’єктів IV категорії складності відносяться об’єкти, розраховані на постійне перебування більше 300 осіб та тимчасове – більше 500, або становлять небезпеку більш як на 10000 осіб поза об’єктом або можуть спричинити збитки більш як на 18 млн. грн. Прикладами таких об’єктів наводяться великі установи, навчальні заклади, торговельні та офісні центри, вокзали, метро. Об’єкти V категорії складності розраховуються на постійне перебування більше як 400 осіб або періодичне більше 1000 осіб, відносяться до об’єктів підвищеної небезпеки (АЕС, ТЕС). Відповідно, самі адміністративні процедури надання відповідних адміністративних послуг є значно складнішими та тривалішими. Вказане вимагає різних підходів щодо забезпечення законності надання відповідних адміністративних послуг, що буде більш детально висвітлено у наступних підрозділах.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Забезпечення закон iconЗакон України "Про інформацію". Сутність інформатизації. Закон України "Про Національну програму інформатизації". Етапи створення І тенденції розвитку засобів обчислювальної техніки. Принципи побудови та роботи персонального комп’ютера
Сутність інформатизації. Закон України “Про Національну програму інформатизації”
Забезпечення закон icon№467 від 23. 09. 2010p. Передплатні індекси
Однак, закон є закон, І його потрібно виконувати. Тому Володимир Хомко разом зі своїми однодумцями прийматиме участь у виборах від...
Забезпечення закон iconУрок №44 Клас 10 Тема уроку. Закон Гука. Дата
Мета: Освітня: продовжити характеризувати деформоване тіло, ввести закон Гука, розглянути діаграму розтягу твердих тіл; Розвивальна:...
Забезпечення закон iconЗакон україни про Кабінет Міністрів України Цей Закон відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження І порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Розділ I
Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади
Забезпечення закон iconШановний Олександрович, шановні народні депутати! Дозвольте вам доповісти закон
Этот закон. Головуючий. Проти ніхто не хоче висловлюватися. Проект у вас на руках. Також мова йде про перше читання. До другого читання...
Забезпечення закон iconЗакон України "Про закони І законодавчу діяльність"
...
Забезпечення закон iconЗакон термоди­наміки для пояснення теплових явищ, узагальнити знання про фізичні основи теплових двигунів. Тип уроку. Урок узагальнення та систематизації знань. Обладнання
Формувати науковий світогляд на основі першого закону термоди­наміки; систематизувати знання про закон збереження енергії та його...
Забезпечення закон iconЗакон всесвітнього тяжіння Розробка уроку з фізики з комп’ютерною підтримкою для 10 класу Кривий Ріг 2011
Кожен етап уроку: перевірка домашнього завдання, викладання нового матеріалу, закріплення супроводжується комп’ютерною підтримкою,...
Забезпечення закон iconЗакон України «Про освіту»; Закон України «Про дитячі та молодіжні громадські організації»; Положення про загальноосвітній навчальний заклад; Статут школи; Положення про організацію діяльності учнівського самоврядування
З розвитком дитячого та молодіжного лідерського руху актуальним стало питання аналізу діяльності органів учнівського самоврядування,...
Забезпечення закон iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка