Забезпечення закон



Сторінка6/12
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.72 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

2.3. Належна організація надання адміністративних послуг у галузі містобудування

Однією з категорій юридичних гарантій законності, що виділяються О.Ф. Скакун, є організаційно-правові засоби, під якими розуміється зокрема, створення організаційних умов діяльності судових та правоохоронних органів. Водночас, вчена вказує про забезпечення законності діяльністю не тільки цих, але й інших органів, фактично – діяльністю всіх органів публічної влади, і зокрема – діяльністю їх посадових осіб [195, с. 497]. Стосовно діяльності із надання адміністративних послуг прикладом вдалого заходу щодо організації її здійснення можна навести створення ЦНАП, що розглядається в юридичній літературі як важливий захід щодо зменшення корупції при наданні адміністративних послуг [215, с. 49]. З цієї позиції однією з ключових умов законності надання адміністративних послуг, в тому числі і в галузі містобудування, слід вважати належну організацію їх надання.

Одними з поширених сьогодні значень терміну «організація» є: соціальна функція суспільства; одна з функцій соціального (в тому числі державного) управління. У першому значенні організація розуміється в динамічному аспекті, як встановлення рівноваги між різними системами суспільства, розвиток різних суспільних структур та систем. У другому значенні організація передбачає впорядкування певних груп суспільних відносин, побудову системи управління в цілому [17, с. 586, 587]. Розширене визначення організації як функції державного управління наводиться В.Я. Малиновським. Вчений розглядає організацію з трьох позицій: певний об’єкт, система; стан упорядкованості цієї системи, її устрій; діяльність щодо досягнення вказаного стану [80, с. 302]. З наведених В.Я. Малиновським положень можливо дійти висновку щодо мети організаційної діяльності: створення цілісної системи; забезпечення оптимальних зв’язків між її елементами [80, с. 302]. Організаційна функція державного управління розглядається, передусім, як процес створення управлінської структури, що дає можливість працівникам ефективно взаємодіяти для досягнення мети організації. Вихідною умовою для визначення вказаної структури визначається стратегія її діяльності [80, с. 302]. Висновку щодо напрямків такої стратегії стосовно системи надання адміністративних послуг можливо дійти з положень, що наводяться В.Я. Малиновським стосовно позитивних наслідків запровадження системи управління якістю надання державних послуг в органах публічної влади: прозорість та зрозумілість діяльності; мінімізація дублювання функцій, уникнення роботи, яка не становить цінності для споживача; визначення найбільш бажаної побудови органу публічної влади; врахування потреб споживача при прийнятті рішення; адаптивність органу влади [80, с. 240]. Як свідчить аналіз вже наведених раніше в цьому дослідженні робіт, що присвячені проблемам організації надання адміністративних послуг, зокрема роботи В.П. Тимощука, К.А. Фуглевич, В.В. Петьовки та інших, вказана наукова позиція зберігає актуальність і на сьогоднішній день. Крім того, можна стверджувати і про справедливість її також щодо організації надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування.

Визнаючи базове значення наведених положень, слід вказати, що вони мають загальний характер стосовно системи надання адміністративних послуг. Тому коло конкретних напрямів вдосконалення системи надання адміністративних послуг у галузі містобудування підлягає уточненню залежно від: конкретної сфери зазначеної діяльності, її специфіки, суспільного розвитку та розвитку конкретного напряму в певний період часу. На підставі останніх досліджень щодо організації надання адміністративних послуг можливо визначити найбільш актуальні напрямки її вдосконалення. Так, К.А. Фуглевич, в рамках дослідження організаційних засад надання адміністративних послуг розглядає питання щодо: суб’єктів їх надання та вимоги щодо їх діяльності (стандарти надання адміністративних послуг); засобів комунікації між елементами системи надання адміністративних послуг (Реєстр надання адміністративних послуг) [225, с. 11-13]. На рівні комплексних досліджень питанням організації системи надання адміністративних послуг приділяв увагу також В.В. Петьовка, який досліджував питання: процедур надання адміністративних послуг; інформаційного забезпечення їх надання [101, с. 10-11]. В.П. Тимощук на додаток до вказаних напрямків значну увагу приділяє також: організації ЦНАП; організації системи електронної взаємодії суб’єктів надання адміністративних послуг – як між собою, так і зі споживачами адміністративних послуг [213; 215]. Отже, можна вказати про чималу кількість питань, що підлягають вирішенню з метою організації належного надання адміністративних послуг.

Однією з гарантій забезпечення законності, зокрема щодо надання адміністративних послуг у галузі містобудування визначено належну організацію системи надання цих послуг. При цьому одним з елементів організації, як вказує В.Я. Малиновський, є визначення компетенції суб’єктів відповідної системи [80, с. 303]. Вказане передбачає зокрема, розподіл завдань та повноважень між суб’єктами надання досліджуваних послуг. Виходячи з положень ст. 3 Конституції України про визначальний характер обов’язку держави щодо забезпечення прав і свобод людини, можна зробити висновок про загальнодержавне значення забезпечення належного надання адміністративних послуг. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону «Про адміністративні послуги» суб’єктами їх надання в Україні є суб’єкти державної (виконавчої) влади та суб’єкти місцевого самоврядування. Проваджувана сьогодні децентралізація повноважень щодо надання адміністративних послуг актуалізує таку організаційну проблему забезпечення їх належного надання, як розподіл повноважень щодо їх надання між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Розподіл повноважень на засадах децентралізації сприятиме зміцненню законності надання вказаних послуг передусім за рахунок досягнення відповідності такої діяльності завданням органів місцевого самоврядування, що дозволить вирішувати відповідні питання на більш високому професійному рівні. Додатково слід зауважити, що специфіка правового статусу органів місцевого самоврядування порівняно із правовим статусом органів виконавчої влади визначає додаткові можливості громадського контролю за діяльністю вказаних органів як суб’єктів надання адміністративних послуг у галузі містобудування.

Базові доктринальні положення щодо сутності місцевого самоврядування, наведені вище положення В.Я. Малиновського стосовно елементів поняття «організація» надають можливість виділити основні специфічні риси органів місцевого самоврядування - суб’єктів надання вказаних послуг порівняно із органами виконавчої влади як об’єкту громадського контролю: мета – вирішення питань місцевого значення; основне джерело влади місцевого самоврядування – територіальна громада [190, с. 930]; положення щодо правової, організаційної, матеріальної, фінансової автономії; юридична відповідальність за здійснення власних повноважень передусім перед територіальною громадою.

У попередньому підрозділі визначено такий захід забезпечення законності діяльності органів місцевого самоврядування як суб’єктів надання досліджуваної категорії адміністративних послуг, як запровадження громадських рад при таких органах. Вказаний захід є найбільш доступним за реалізацією саме щодо органів місцевого самоврядування, враховуючи положення щодо зокрема, їх організаційної автономії. З огляду на усталене положення щодо необхідності забезпечення прозорості процесу надання адміністративної послуги як показника якості її надання вказаний механізм міг би значною мірою сприяти законності надання відповідних послуг, зокрема щодо таких показників, як строки надання, вимагання додаткових документів щодо надання адміністративної послуги тощо.

Відповідальність органів місцевого самоврядування перед територіальною громадою носить, передусім конституційно-правовий характер. Проявом такої відповідальності можна вважати передбачену ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування» можливість дострокового припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради. Стосовно до цього дослідження увагу привертають наступні підстави для застосування вказаного заходу: 1) незаконність рішень ради у поєднанні з ігноруванням вимог компетентних органів щодо приведення вказаних рішень у відповідність до закону; 2) не вирішення радою питань, віднесених до її відання. Ці положення важливі, передусім, як гарантії розгляду скарг споживачів адміністративних послуг. Так, відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 26, п. 3 ч. 2 ст. 52, ч. 9 ст. 59 Закону «Про місцеве самоврядування», сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо скасування актів своїх виконавчих органів, а виконавчий комітет ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб. У випадку невиконання виконавчим комітетом ради свого обов’язку щодо розгляду відповідної скарги відповідне рішення має приймати рада. Рада має приймати рішення також у разі оскарження безпосередньо до неї результатів надання адміністративної послуги. У випадку прийняття радою незаконного рішення про відмову у задоволенні скарги, відмові його змінити незважаючи на вимоги уповноважених органів (наприклад, суду) має місце фактичний склад, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 78 Закону «Про місцеве самоврядування». У випадку неприйняття радою рішення щодо скарги має місце фактичний склад, передбачений п. 2 ст. ч. 1 ст. 78 вказаного Закону. Слід зауважити, що значення вирішення таких скарг обумовлено значенням самої системи надання адміністративних послуг як системи сприяння реалізації прав людини, утвердження та забезпечення яких є головним напрямом діяльності держави. Відповідно до ч. 2 ст. 78 вказаного Закону у розглянутих випадках повноваження ради можуть бути припинені за рішенням місцевого референдуму. Наведене можна вважати специфічною та впливовою гарантією законності рішень, дій органів місцевого самоврядування щодо розгляду скарг на результати надання адміністративних послуг у галузі містобудування.

Окрім наведеного слід відмітити ще один випадок контролю, об’єктом якого є органи місцевого самоврядування і який може напряму впливати на забезпечення законності надання розглядуваних послуг. Так, у підрозділі 2.1 відмічались повноваження місцевих державних адміністрацій щодо контролю за розглядом органами місцевого самоврядування звернень громадян. Вказане безпосереднім чином стосується забезпечення розгляду скарг щодо результатів надання адміністративних послуг.

Слід зважати також на можливість створення ЦНАП при органах місцевого самоврядування «базового» рівня: сільських, селищних, міських радах, якщо вони приймуть відповідне рішення (абз. 2 ч. 2 ст. 12 Закону «Про адміністративні послуги»), що сприятиме не тільки збільшенню доступності населення до надання адміністративних послуг, але й усуне необхідність створення зайвих управлінських ланок, пов’язаних із створенням віддалених робочих місць адміністраторів ЦНАП, підрозділів ЦНАП, що існує при утворенні ЦНАП при: районній державній адміністрації; виконавчому органі міської ради міста обласного значення (п.п. 3, 6 ч. 2 ст. 12 Закону «Про адміністративні послуги»). Вказане спрощує також організацію забезпечення законності діяльності ЦНАП.

Отже, можна казати про існування додаткових гарантій законності діяльності органів місцевого самоврядування порівняно із органами виконавчої влади, які будуть задіяні при передачі їм повноважень щодо надання розглядуваної категорії адміністративних послуг.



Іншими суб’єктами відносин щодо забезпечення належного надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування вказано органи та особи, що надають суб’єкту надання адміністративної послуги необхідну інформацію. Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону «Про адміністративні послуги» відповідна інформація може бути отримана, зокрема з інформаційних систем або баз даних інших суб'єктів надання адміністративних послуг, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління. Крім того, вказується на інформацію, що перебуває у володінні самого суб’єкта надання адміністративних послуг (ч. 7 ст. 9 вказаного Закону). Тому до наведених вище суб’єктів можна віднести також відповідні інформаційні підрозділи органів місцевого самоврядування, а також посадових осіб. Так, на сайті Харківської міської ради у структурі ради вказується про Департамент інформаційно-комп’ютерного забезпечення. До обов’язків вказаного Департаменту входить зокрема: створення та вдосконалення інформаційної системи Харківської міської ради та її виконавчих органів, адміністрацій районів м. Харкова, а також провадження інших заходів в напрямку створення умов для організації інформаційного забезпечення вказаних органів місцевого самоврядування [28]. Слід зауважити, що до завдань вказаного Департаменту не входить безпосередньо надання інформації, необхідної для виконання вказаними органами своїх функцій, в тому числі і щодо надання досліджуваних адміністративних послуг. Водночас, наведене свідчить про приділення значної уваги створенню відповідних інформаційних систем для користування вказаними органами. Окремі дослідники проблематики інформаційного забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування стверджують про поширеність такої ситуації, коли існування окремих підрозділів, які б забезпечували інші підрозділи місцевого самоврядування необхідною інформацією (наприклад, Відділ інформаційного забезпечення), не є характерним для цієї системи публічної влади. За таких умов інформаційне забезпечення з якогось одного питання фактично здійснюється одночасно кількома підрозділами відповідно до сфери їх відання [100, с. 46]. Слід погодитись із позицією цих дослідників щодо доцільності створення подібних підрозділів [100, с. 46]. У діяльності щодо надання окремих адміністративних послуг у галузі містобудування істотне значення має використання інформаційних баз даних, зокрема щодо: чинної містобудівної документації на місцевому рівні, детальних планів територій, державних будівельних норм, стандартів і правил. Відповідні інформаційні бази на сьогодні знаходяться у віданні уповноважених органів виконавчої влади. Водночас, одним з напрямів діяльності вказаного вище відділу могла б стати взаємодія із відповідними органами виконавчої влади щодо отримання відповідної інформації на централізованих засадах. Така централізація сприятиме скороченню строків надання відповідних адміністративних послуг, а також є сприятливою для спрощення контролю, оскільки відносини із відповідним підрозділом будуть знаходитись не просто в межах однієї системи публічної влади (місцеве самоврядування), а навіть в межах одного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації самостійно формує її склад за винятками, встановленими законом. Попри це положення, слід визнати, що умови для вказаної ініціативи певною мірою обмежуються окремими нормативними актами, зокрема – Постанова «Про упорядкування структури органів виконавчої влади», в якій містяться норми щодо структури місцевої державної адміністрації, які на практиці фактично є основою для утворення відповідних структур. Аналогічне можна стверджувати щодо центральних органів виконавчої влади та їх структурних підрозділів. Органи ж місцевого самоврядування в цьому відношенні наділені організаційною автономією, що означає право самостійно визначати свою структуру для найбільш ефективного виконання своїх завдань. Вказане свідчить про сприятливість організаційних засад органів місцевого самоврядування для побудови системи надання містобудівних адміністративних послуг з урахуванням специфіки конкретного регіону, передусім інтенсивності його забудови.

Враховуючи викладене, можливо стверджувати про існуючі перспективи організаційного спрощення механізмів забезпечення законності надання досліджуваних послуг у разі передачі повноважень щодо їх надання до органів місцевого самоврядування.

Іншим важливим напрямком забезпечення законності надання адміністративних послуг, зокрема і у галузі містобудування, слід визнати вдосконалення регулювання стандартів їх надання. На сьогоднішній день стандарт надання адміністративної послуги розуміють, передусім, як вимоги щодо якості їх надання з позиції споживача [66, с. 275; 215, с. 41-42]. Водночас, окремі автори, підтримуючи такий підхід, вказують також на інше значення вказаних стандартів: вимоги щодо процедури надання адміністративних послуг [88, с. 157]. При цьому передбачається врегулювання таких питань, як: склад і послідовність дій зокрема адміністративного органу, строки надання адміністративної послуги, опис результатів отримання адміністративної послуги, вимоги до посадових осіб – суб’єктів надання адміністративної послуги тощо [88, с. 159].

Погоджуючись із О.М. Соловйовою щодо значного організуючого впливу існування таких стандартів [199, с. 251-252], можливо казати що вироблення стандартів надання адміністративних послуг створює єдині засади діяльності щодо їх надання, що значною мірою сприяє забезпеченню законності у цьому напряму, причому для суб’єктів забезпечення законності як з боку суб’єктів публічної влади, так і з боку громадськості. З боку суб’єктів публічної влади вказане створює умови для передбачуваності діяльності із надання послуг, а отже надає можливість виробити ту модель, відповідно до якої має проводитись контрольна діяльність. З боку ж здійснення громадського контролю існування єдиних стандартів надання адміністративних послуг сприяє утворенню такої властивості, як прозорість їх надання.

Як зазначає О.В. Ольшанський, на сьогодні стандарти надання адміністративних послуг затверджуються на різних рівнях залежно від суб’єктів їх надання: центральні, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування [88, с. 158]. У зв’язку із наведеним слід вказати на власно значення стандарту адміністративної послуги як еталону, зразку її надання [17, с. 869]. Крім того останніми змінами до Положення про Мінекономрозвитку, до компетенції вказаного органу віднесено забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері надання адміністративних послуг (абз. 18 пп. 1 п. 3 Положення про Мінекономрозвитку). Виходячи з наведеного, актуальним напрямком вдосконалення стандартизації надання адміністративних послуг взагалі і у галузі містобудування зокрема вбачається її уніфікація на засадах видання відповідних стандартів переважно Мінекономрозвитку. Виняток складають лише органи місцевого самоврядування з огляду на положення щодо їх правової автономії.

При виробленні стандартів надання адміністративних послуг враховується багато чинників, про що вказувалось вище. Визнаючи їх актуальність також стосовно стандартизації досліджуваного виду адміністративних послуг, слід враховувати, що окремі види адміністративних послуг у галузі містобудування характеризуються специфічним порядком з’ясування суб’єктом надання послуги необхідної інформації. Зокрема, недостатнім є опрацювання лише документів, поданих заявником. Так, наприклад, при видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки уповноважений орган містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам (п. 2.3 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 р. 103 (далі - Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки) [141]). При видачі сертифіката прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до IV і V категорії складності орган державного архітектурно-будівельного контролю з метою з'ясування достовірності відомостей у поданих документах: оглядає об'єкт із здійсненням фото- та відеофіксації; призначає експертизу і відбирає зразки для її проведення; одержує проектну та виконавчу документацію; отримує матеріали, відомості, довідки, пояснення з питань, що виникають під час огляду об'єкта; залучає у разі потреби установи, організації, державні органи (їх консультативно-дорадчі органи) (п.п. 25, 26 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів).

Необхідність додаткового збирання інформації, проведення спеціальних досліджень (експертиз) суттєво ускладнює процедуру надання адміністративної послуги, впливає на строки її надання. Вказане знайшло своє відображення і в законодавстві про надання відповідних послуг. Так, відповідно до п. 17 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, перевірка повноти відомостей, поданих у декларації про початок виконання підготовчих робіт, внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру здійснюється органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом п'яти робочих днів з дня надходження до нього декларації. Строк же надання вказаних вище адміністративних послуг фактично складає 10 днів (п. 2.1 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, п. 18 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів). Виходячи з наведеного, при виробленні стандартів надання містобудівних адміністративних послуг слід виходити, окрім іншого, з засобів та порядку збору інформації при наданні адміністративних послуг (потребують / не потребують додаткового збирання інформації, проведення спеціальних досліджень (експертиз)). Вказаний фактор є одним з визначних також стосовно організації забезпечення законності надання досліджуваного виду адміністративних послуг.

Ключові характеристики адміністративної послуги у галузі містобудування, що мають значення як з позиції суб’єкта надання послуги, так і з позиції її споживача відбиває класифікація адміністративних послуг за змістом адміністративної діяльності щодо її надання. За цим критерієм виділяються такі види послуг, як: видача дозволів; реєстрація з веденням реєстрів; легалізація актів; нострифікація; верифікація [66, с. 270-271]. З використанням цього критерію здійснюється характеристика адміністративної послуги у енциклопедичних виданнях [17, с. 18]. Проведене дослідження свідчить, що стосовно галузі містобудування актуальними є такі види адміністративних послуг: видача дозволів, реєстрація. Різний характер вказаних послуг зумовлює вчинення різних дій суб’єкта їх надання. Так, наприклад реєстрація передбачає внесення змін до відповідних реєстрів, а надання дозволу – розпорядчу дію суб’єкта публічної влади. Вказане має принциповий характер щодо формування процедури надання відповідної послуги, а отже і впливає на формування стандартів їх надання.

Виходячи з наведеного, можна вказати, що перспективним напрямом покращання умов для забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування можна вважати вдосконалення стандартів надання таких послуг. Воно має проводитись з урахуванням, окрім іншого: основних видів адміністративних послуг залежно від їх результату (дозвіл, реєстрація тощо); засобів та порядку збору інформації при наданні адміністративних послуг (потребують / не потребують додаткового збирання інформації, проведення спеціальних досліджень (експертиз)).

Досліджуючи питання належної організації надання містобудівних адміністративних послуг як напряму покращання умов для забезпечення законності у цій сфері, слід враховувати, що як слушно зазначає О.Ф. Скакун, юридичні гарантії законності забезпечуються явищами не тільки об’єктивного (належне законодавство), але й суб’єктивного характеру – належне виконання своїх обов’язків відповідними службовими і посадовими особами [195, с. 497]. У доктрині державного управління окремим елементом організації визначено створення організаційних умов, що спрямовують діяльність працівників певної організації на досягнення її мети [80, с. 303]. Отже, попри значимість запровадження норм, спрямованих на врегулювання питань процедур надання адміністративних послуг, забезпечення законності їх надання, не менше значення мають організаційні заходи, спрямовані на виконання уповноваженими особами вказаних норм. Зважаючи на галузевий поділ правової системи, теорія права традиційно розрізняє види правопорушень залежно від галузевої належності норм права, що порушуються: конституційне, кримінальне, адміністративне, цивільно-правове, порушення норм трудового права, фінансове, міжнародне [209, с. 249].

В аспекті спеціальності та напрямку цього дослідження слід звернути увагу на особливий вид правопорушень, що знаходиться у сферах майже всіх вказаних видів і охоплюється таким суспільним явищем, як корупція. Виходячи з юридичної літератури, можливо вказати на основну ознаку корупційних діянь: пов’язаність із неправомірним використанням уповноваженими особами наданих їм повноважень з метою задоволення особистих інтересів чи інтересів третіх осіб. До корупції відноситься також: створення умов для вчинення корупційних діянь, приховування таких діянь або потурання ним [17, с. 421]. З подібних засад при визначенні корупції виходить також чинне законодавство, зокрема Закон «Про запобігання корупції» (абз. 3 ч. 1 ст. 1).

Ґрунтовне дослідження корупційних ризиків у сфері надання адміністративних послуг проведене фахівцями Центру політико-правових реформ та Фонду демократичних ініціатив у 2009 році. Відзначається значна кількість ризиків у сфері надання адміністративних послуг, які поділяються на дві групи: притаманні для всієї системи публічної адміністрації та саме для сфери надання адміністративних послуг. Всього визначається 14 напрямків ризиків і щодо кожного визначається комплекс заходів щодо їх зменшення. Так, наприклад, стосовно ризиків, притаманних сфері публічної адміністрації вказано такі, як конфлікт інтересів, неналежна якість законодавства про державну службу, неефективність контролю за діяльністю публічної адміністрації [59]. Слід зауважити, що попри сплив значної кількості часу з моменту проведення цього дослідження більшість з вказаних у ньому проблем залишилась актуальною. Вказане випливає, передусім, з положень Антикорупційної стратегії на 2014 - 2017 роки, затвердженої Законом України від 14.10.2014 р. № 1699-VII (далі - Антикорупційна стратегія) [135], а також з окремих останніх досліджень організації надання адміністративних послуг як напрямку боротьби із корупцією у цій сфері [47]. Зокрема, у Антикорупційний стратегії вказується на такі прояви корупції, як: суміщення депутатської діяльності виборних осіб із підприємницькою діяльністю та роботою в органах виконавчої влади; підкуп виборних осіб; незаконне лобіювання інтересів. На подібні проблеми вказується також стосовно інших представників публічної служби.

Слід визнати, що значна кількість ризиків та напрямків боротьби з ними, що виділені в рамках вказаного вище дослідження є актуальною також стосовно сфери надання адміністративних послуг у галузі містобудування. Визнаючи ґрунтовність та значимість вказаних напрацювань, слід вказати, що напрям цього дослідження зумовлює необхідність звернення окремої уваги щодо певних проблем та вироблення додаткових пропозицій щодо їх усунення.

В рамках ризиків, притаманних системі публічної адміністрації загалом вказується на такий ризик, як відсутність належних засобів правового захисту і зокрема, неефективність інституту адміністративного оскарження. В цьому напрямку вказується про: відсутність належного розгляду скарг внаслідок заміщення інтересів скаржника відомчими інтересами; неналежним врегулюванням самого інституту адміністративного оскарження, що виявляється у відсутності спеціальних його механізмів з урахуванням специфіки внутрішньовідомчого оскарження. Вказана специфіка пов’язується із складністю визначення інстанційності у системах органів публічної влади, зокрема - органів місцевого самоврядування. Для усунення цього недоліку пропонується: створити спеціальні підрозділи для розгляду скарг громадян; забезпечити вдосконалення системи безкоштовної юридичної допомоги [59, с. 30-31]. Аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати про реалізованість на певному рівні вказаних заходів на сьогоднішній день. Так, можна казати про сформованість, в переважній більшості випадків ієрархічної структури в органах місцевого самоврядування та органах виконавчої влади, що є (або можуть стати внаслідок проваджуваної децентралізації влади) суб’єктами надання адміністративних послуг. Крім того, можливо вказати також про певну урегульованість у відповідному законодавстві обов’язків керівників відповідних підрозділів щодо розгляду скарг, в тому числі і на результати надання адміністративних послуг.

Не оспорюючи актуальність цих змін, слід визнати, що вони не усувають в повній мірі зазначені вище проблеми. Адже визначення компетенції посадової особи саме по собі не здатне усунути в повній мірі її внутрішньовідомчу заінтересованість у вирішенні певних питань. Не оспорюючи доцільність створення зазначених вище спеціальних підрозділів щодо розгляду скарг, можливо також вказати на доцільність застосування інших заходів організаційного характеру. Мова йде про забезпечення діяльності вказаних підрозділів шляхом закріплення відповідних процедур їх діяльності.

Правозастосування має здійснюватись у порядку та формах, передбачених процесуальними нормами [209, с. 268]. Основи адміністративних процедур розгляду звернень громадян встановлено Законом «Про звернення громадян», яким визначено компетенцію суб’єктів розгляду, вимоги до звернень, строки та власне порядок їх розгляду тощо. Водночас, значення інституту адміністративних послуг як виразу сервісної концепції діяльності держави та способу реалізації основних (у випадку містобудівних адміністративних послуг – нерідко конституційних) приватних прав диктує необхідність додаткового забезпечення реалізації прав осіб, пов’язаних із оскарженням результатів надання адміністративних послуг.

Положеннями ч. 7 ст. 16 Закону «Про звернення громадян», ч. 9 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено підстави для застосування окремої процедури щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно. Сама процедура безпосередньо регулюється Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1128 [147]. Аналіз положень вказаного Порядку у порівнянні із положеннями Закону «Про звернення громадян» дає підстави стверджувати, що він встановлює значну кількість додаткових елементів процедурної форми розгляду вказаних скарг: безпосередньо визначається суб’єкт розгляду, детально встановлюються підстави для прийняття скарги до розгляду, можливість її відкликання, вимоги до: встановлення обставин справи, мотивувальної та резолютивної частин рішення, способів повідомлення скаржника про прийняте рішення. Така детальність врегулювання є цілком виправданою з огляду на значення вказаної реєстрації для реалізації відповідних прав. Крім того, слід зауважити, що як було встановлено у розділі 1, така реєстрація є нічим іншим, аніж результатом надання адміністративної послуги.

В аспекті надання адміністративних послуг у галузі містобудування слід вказати, що вказана реєстрація охоплює собою лише окремі послуги у цій сфері. Крім того, слід зважати на додаткові вимоги врегулювання основних засад надання адміністративних послуг у ст. 5 Закону «Про адміністративні послуги», а саме врегулювання їх виключно законом. До вказаних засад відносяться зокрема, підстави для відмови у наданні адміністративної послуги (п. ч. ст. 5 вказаного Закону), що зумовлює додаткові вимоги до мотивувальної частини рішення, що приймається за результатами розгляду відповідних скарг, зокрема щодо обов’язкового посилання на відповідне законодавство. Слід зауважити, що Закон «Про звернення громадян» прямо не передбачає вказаних вимог. Враховуючи наведене, актуальним напрямком вдосконалення організаційних засад надання містобудівних адміністративних послуг слід визнати вдосконалення процедурної форми розгляду скарг на результати їх надання. При цьому на особливу увагу заслуговують вимоги щодо форми та змісту рішення суб’єкта розгляду скарги.

Дослідження системи гарантій законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування дозволяє вказати також на інший напрямок реформування інституту адміністративного оскарження: створення умов щодо належної реалізації громадянами свого права на подання скарги щодо результатів надання містобудівних адміністративних послуг. Вказаний напрям вже було висвітлено у підрозділі 2.1, а його реалізація полягає у внесення до Примірного регламенту центру надання адміністративних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 р. № 588, змін, спрямованих на забезпечення можливості звернення споживача адміністративної послуги із скаргою до адміністратора ЦНАП із подальшим переданням цієї скарги до суб’єкта розгляду.



Серед корупційних ризиків, що притаманні власне системі надання адміністративних послуг на першому місці виділяється такий, як особисте спілкування суб’єкта звернення за отриманням адміністративної послуги із суб’єктом її надання. Вказується на такі шляхи усунення цього ризику, як: використання поштового зв’язку; розвиток електронного урядування; створення «універсамів послуг» із застосуванням принципу єдиного вікна; розподіл приміщення органу, де надається послуга на відкриту та закриту частини; забезпечення підконтрольності процесу спілкування службовців із суб’єктами звернення; ротація службовців [59, с. 36-41]. На сьогоднішній день значна частина цих пропозицій вже реалізована в більшій або меншій мірі (електронне урядування; створення ЦНАП із реалізацією принципу «єдиного вікна та розподілом на відкриту та закриту частини; реалізація підконтрольності спілкування суб’єкта звернення із суб’єктом надання послуги шляхом встановлення заборони такого спілкування у випадках, якщо послуги мають надаватись через ЦНАП).

В межах напряму цього дослідження можна зазначити про перспективи вдосконалення реалізації окремих з вказаних напрямків. Вказане стосується зокрема заборони спілкування суб’єкта звернення із суб’єктом надання послуги у випадку якщо послуга має надаватись через ЦНАП. Це положення випливає з норм ч. 8 ст. 12 Закону «Про адміністративні послуги». З юридичної літератури можливо зробити висновок, що визначення послуг, що мають надаватись через ЦНАП, на сьогодні може відбуватись шляхом закріплення переліку таких послуг в: узгоджених рішеннях органу, що створив ЦНАП та суб’єкта надання відповідних адміністративних послуг (угодах про співпрацю); Переліку адміністративних послуг органів виконавчої влади, які надаються через центр надання адміністративних послуг, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг» від 16.05.2014 р. № 523-р [33; 215, с. 53-54]. Аналіз положень вказаного Переліку у порівнянні із загальною кількістю різноманітних адміністративних послуг у галузі містобудування свідчить про те, що лише невелика частина містобудівних послуг надається сьогодні в обов’язковому порядку через ЦНАП. Прикладами можна навести такі послуги, як: державна реєстрація прав щодо нерухомого майна (п. 9); реєстрація декларацій про початок виконання підготовчих, будівельних робіт, готовність об’єкта до експлуатації (п.п. 49-51). Всього адміністративних послуг та прирівняних до них дій, що можуть мати відношення до здійснення містобудівної діяльності у вказаній постанові закріплено лише 9. Водночас, такі послуги, передбачені проектом Закону України від 20.05.2015 р., як: прийняття повідомлень про початок виконання підготовчих або будівельних робіт (п.п. 302, 303); видача будівельного паспорта забудови земельної ділянки (п. 322); погодження проектів на проведення робіт, пов'язаних з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд (п. 333); видача дозволу на розміщення, будівництво споруд, об'єктів дорожнього сервісу, автозаправних станцій, прокладення інженерних мереж та виконання інших робіт у межах смуги відведення автомобільних доріг (п. 513) не знайшли свого закріплення. Вказане стосується також адміністративних послуг у галузі містобудування у широкому розумінні: видача ліцензії на провадження освітньої діяльності закладів освіти (п. 255); державна реєстрація проектів наукових парків, реалізація яких потребує державної підтримки (п. 260); професійна атестація відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури (п. 307); видача ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорій складності (п. 309).

Надаючи позитивну оцінку такому способу закріплення, як угоди про співпрацю, водночас слід погодитись із позицією В.П. Тимощука, про бажаність з позиції споживача адміністративних послуг якогомога більш розширеного їх переліку, що має надаватись через ЦНАП. Водночас слушно вказується на необхідність вирішення у зв’язку із цим певних проблем щодо: матеріального забезпечення ЦНАП; кваліфікації персоналу [215, с. 54]. Визнаючи існування цих організаційних питань, слід вказати також на позицію, висловлювану вказаним же автором про бажаність поступового розширення переліку по мірі їх [215, с. 54]. Отже, важливим напрямком організації надання адміністративних послуг у галузі містобудування слід визначити максимально можливе залучення ЦНАП у процеси спілкування суб’єкта звернення із суб’єктом надання адміністративних послуг.

Важливим напрямком Антикорупційної стратегії можливо визначити також здійснення організаційних заходів, спрямованих безпосередньо на зміну ставлення службовців до вчинення корупційних правопорушень. У цьому плані актуальними є заходи у напрямку, передусім, створення доброчесної публічної служби, які стосуються врегулювання проблем щодо: дисциплінарної відповідальності посадових осіб, організації оплати праці, конфлікту інтересів, етичних стандартів поведінки державних службовців тощо. З метою вирішення цих проблем пропонується достатньо широке коло заходів. З позиції забезпечення законності надання досліджуваних послуг найбільш актуальними уявляються такі заходи, як зокрема: проведення моніторингу наслідків застосування етичних стандартів із наданням відповідних роз’яснень; регулярне навчання та підвищення кваліфікації службовців з питань дотримання антикорупційних вимог та вимог етики. Критичне значення має також забезпечення належної кваліфікації службовця безпосередньо стосовно реалізації своїх повноважень.

Здійснена у попередньому підрозділі систематизація суб’єктів забезпечення законності надання містобудівних адміністративних послуг у поєднанні із результатами дослідження засад організації надання таких послуг дозволяє стверджувати, що від вказаної організації безпосередньо залежить належне існування відносин щодо надання вказаних послуг. Тому адміністративні правовідносини у сфері надання зазначених послуг слід вважати складною категорією, що включає до себе як відносини щодо власне надання послуг, так і відносини щодо забезпечення законності їх надання. Вказане дозволяє виділити суб’єктів адміністративних правовідносин у сфері надання адміністративних послуг у широкому та вузькому розумінні. У вузькому сенсі ними є суб’єкти лише тих відносин, які мають своїм об’єктом рішення, дії щодо надання вказаних послуг. У широкому сенсі ними є суб’єкти також тих відносин, об’єктом яких є рішення, дії щодо забезпечення можливості належного існування зазначених відносин, зокрема – щодо забезпечення законності надання досліджуваних послуг.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Забезпечення закон iconЗакон України "Про інформацію". Сутність інформатизації. Закон України "Про Національну програму інформатизації". Етапи створення І тенденції розвитку засобів обчислювальної техніки. Принципи побудови та роботи персонального комп’ютера
Сутність інформатизації. Закон України “Про Національну програму інформатизації”
Забезпечення закон icon№467 від 23. 09. 2010p. Передплатні індекси
Однак, закон є закон, І його потрібно виконувати. Тому Володимир Хомко разом зі своїми однодумцями прийматиме участь у виборах від...
Забезпечення закон iconУрок №44 Клас 10 Тема уроку. Закон Гука. Дата
Мета: Освітня: продовжити характеризувати деформоване тіло, ввести закон Гука, розглянути діаграму розтягу твердих тіл; Розвивальна:...
Забезпечення закон iconЗакон україни про Кабінет Міністрів України Цей Закон відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження І порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Розділ I
Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади
Забезпечення закон iconШановний Олександрович, шановні народні депутати! Дозвольте вам доповісти закон
Этот закон. Головуючий. Проти ніхто не хоче висловлюватися. Проект у вас на руках. Також мова йде про перше читання. До другого читання...
Забезпечення закон iconЗакон України "Про закони І законодавчу діяльність"
...
Забезпечення закон iconЗакон термоди­наміки для пояснення теплових явищ, узагальнити знання про фізичні основи теплових двигунів. Тип уроку. Урок узагальнення та систематизації знань. Обладнання
Формувати науковий світогляд на основі першого закону термоди­наміки; систематизувати знання про закон збереження енергії та його...
Забезпечення закон iconЗакон всесвітнього тяжіння Розробка уроку з фізики з комп’ютерною підтримкою для 10 класу Кривий Ріг 2011
Кожен етап уроку: перевірка домашнього завдання, викладання нового матеріалу, закріплення супроводжується комп’ютерною підтримкою,...
Забезпечення закон iconЗакон України «Про освіту»; Закон України «Про дитячі та молодіжні громадські організації»; Положення про загальноосвітній навчальний заклад; Статут школи; Положення про організацію діяльності учнівського самоврядування
З розвитком дитячого та молодіжного лідерського руху актуальним стало питання аналізу діяльності органів учнівського самоврядування,...
Забезпечення закон iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка