Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною



Сторінка5/11
Дата конвертації09.04.2017
Розмір2.4 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема: Історія України та національний український колорит у творчій спадщині фрацузького письменника Проспера Меріме

Мета: ознайомити учнів з літературною "міграцією" П. Меріме до Росії і України. Розширити знання учнів про життя та творчий шлях письменника; розвивати навички роботи з біографічним матеріалом; виховувати зацікавленість учнів до творчого спадку письменника.

Обладнання: портрети П. Маріме, виставка текстів творів П. Маріме
Тип заняття: лекція з елементами бесіди

Хід заняття

1. Оголошення теми і мети

2. Мотивація пізнавальної діяльності .

На попередньому занятті ми ознайомилися з одним із цікавих фактів біографії видатного письменника Гі де Мопассана: фактом листування Мопассана з відомою українською художницею М. Башкирицевою.

Серед представників французької літератури ХІХ століття визначне місце належить Просперу Меріме. Сьогоднішнє наше заняття присвячене опосередкованому зв`язку життя Мопассана з Росією та Україною

3. Актуалізація пізнавальної діяльності.

Бесіда


- Назвати основні тенденції розвитку літератури ХІХ ст.
- Скласти логічний ланцюжок епічних творів, дати кожному жанру коротку характеристику , навести відповідні приклади.

4. Сприйняття навчального матеріалу

Лекція вчителя з елементами бесіди.

Про П. Меріме вперше українською мовою написав Ю. З. Янковський. Згодом почав писати і Д. Наливайко, який гарно висвітлив особистість П. Меріме і його ставлення до української тематики. Вийшла також стаття в журналі Всесвіт за 1997 р. № 11 В. О. Братко, яка є співзвучна з темою моєї курсової роботи – “Проспер Меріме і Україна”. Ця тема гарно описана але в ній є багато посилань на праці Ю. З. Янковського та Д. Наливайко. Та мою увагу привернув і лист П. Меріме від 14 липня 1867 р. який був написаний за три роки до смерті письменника. Його я знайшла у журналі Хроніка 2000 №2-3 на сторінці 128, в якому П. Меріме писав до однієї вельможної польки й своєї приятельки, прийнятої при французькім дворі, у Тюльєрі: “Цими днями зайшов до Х Вона дала мені щойно надруковану книжку М***, яка мене зацікавила і потішила. Справляє вона на мене враження продуманої і написаної дуже добре, але помічаю в ній помилку, хоч і не з тих, за які Ви мене лаятимете: вона занадто польська. Ви знаєте, щодо мене, то я – Козак”.

Проспер Меріме володів чотирма західноєвропейськими мовами, а на придачу ще й російською, тож, фактично не мав потреби вишукувати подробиць виключно французькою мовою. І читаючи російськомовні праці він роздумував і також порівнював козаків з флібустьєрами (вільні моряки, котрі протягом VХІІ і початку ХVІІІ ст. завойовували для Франції, Англії, Іспанії деякі території Америки та острови Тихого океану). І от такі порівняння призвели до того, що П. Меріме признав себе “козаком по духу”, тобто надаючи більшу перевагу не “панкам”, а “хоробрим козакам”. ”Запорожці пильнують самі про своє утримання, – писав Меріме, – не буваючи нікому в тягар, тоді як лицарі без сорому живуть уже довгий час, нічого не роблячи й нічого не зробивши для добробуту якоїсь держави”.

Яким побутом, під якими впливами цей французький академік, сенатор, радник Наполеона ІІІ, а особливо дружини його Євгенії зацікавився “останніми гетьманами” – Хмельницьким та Мазепою – став сам, згідно з власною заявою, козаком по духу, – виявити це, а заразом прослідкувати, що було зроблено у французькому письменстві та історіографії до Меріме в напрямку популяризації української Козаччини на Заході, – буде завданням цієї роботи.

Проспер Меріме (1803–1870) визначний французький письменник, мистецтвознавець, культурний діяч, член французької академії, виходець із високоосвіченої сім’ї художників. Його батько був художником за фахом і винахідником за покликанням. Мистецьки обдарованою була й мати майбутнього письменника. До їхньої домівки часто приходили люди творчих професій. Вони цікавились усім, крім політики. Меріме не брав участі в політичному житті Франції, байдуже сприйняв усі революції, свідком яких став, а суспільні проблеми не відбилися в його творах. Замість цього він сконцентрував свою увагу на вивченні мистецтва, духовної культури, історії та літератури. П. Меріме рано розвинув у собі вишуканий смак і захоплення художньою літературою та мистецтвом. Усе своє життя він тяжіє до культурних надбань давноминулих епох, традицій свого народу і народів інших країн. Чи не тому саме йому так вдалися описи корсиканських звичаїв, інтерпретація легенд литовців, образи негра Таманго і циганки Кармен з однойменних новел, твори з історії Греції, Риму та Італії, засновані на історичних джерелах та викопних пам’ятках. Розмаїтість та глибина культурних зацікавлень П. Меріме чітко виділяють його з-посеред тогочасного творчого загалу.

У коло літературно-наукових інтересів уже початкуючого П. Меріме входять слов’янські народи. Щоб збагнути їхню історію та культуру, він цікавиться духовними та матеріальними надбаннями цих народів, вивчає слов’янські мови. Російську мову опановує на стільки, що вільно читає і перекладає твори О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Тургенєва, знайомиться, як про це свідчать окремі сліди в листуванні, з українською. Завдяки російській мові осягає глибини історії українського народу.Наприкінці 20-х років ХІХ ст. широке зацікавлення минулим спричинило розвиток історичних жанрів, зокрема і у французькій літературі. П. Меріме у своїх ранніх творах теж намагається відтворити характер різних епох.

Відсутність потрібних першоджерел у Франції не перешкодила Меріме написати низку історичних праць, що стосувалися слов’янських країн. Особливої уваги він надавав Україні, його цікавили козаки, гетьмани. Відомі такі праці французького письменника про історію українського народу, як “Українські козаки та їхні останні гетьмани”, есе “Богдан Хмельницький”.

Майже чверть віку з 1848 року і до останніх днів життя, Проспер Меріме, за влучним висловом П. де Сент-Віктора, “літературно емігрував до Росії”. І до України також . Знайомство з їхньою історією, творами письменників цих країн спонукало його до вивчення їхньої мови – прагнув самостійно опрацьовувати потрібну літературу, читати художні твори мовою оригіналу. Відомо, що П. Меріме перекладав твори О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, М. В. Гоголя, І. С. Тургенєва і Марка Вовчка, які сам вголос читав на вечорах у літературних салонах Парижа. Йому також належить низка літературних портретів: “Микола Гоголь”, “Передмова до французького перекладу “Батьків і дітей”, “Олександр Пушкін” та “Іван Тургенєв”. Знайомству з життям України П. Меріме завдячує Сергію Олександровичу Соболевському, який був його першим інформатором із питань славістики. Він відомий на той час, як бібліограф і бібліофіл, однодумець декабристів, приятель О. Пушкіна, А. Міцкевича, М. Максимовича (останньому позичав гроші на видання “ Малоросійських пісень”, 1827 р.), М. Гоголя, М. Маркевича та ін., з ним П. Меріме знайомиться 1830 р. З листування відомо, що С. Соболевський інформує його про давні і нові видання і постачає його книжками. Меріме називав О. С. Соболевського своїм “великим учителем”. Не менш корисними для П. Меріме були безпосередні розмови з російською і українською історичною дійсністю І. С. Тургенєв. З ним П. Меріме зблизився 1857 р. і приятелював до кінця свого життя, тобто в роки найбільш інтенсивної праці, зокрема над твором “Богдан Хмельницький”. І. Тургенєв постійно консультував письменника. Час від часу П. Меріме користувався також послугами дружини французького дипломата В. І. Дубенської-Легрене.

Велике значення для пізнання України, її сучасного і минулого мала для письменника художня література: твори О. Пушкіна, М. Гоголя, Марка Вовчка. П. Меріме знайомиться з окремими сторінками української історії через трагедію “Борис Годунов” і поему “Полтава” О. Пушкіна, цикл повістей “Вечори на хуторі біля Диканьки” і “Миргород” М. Гоголя. Повість “Старосвітські поміщики” П. Меріме називає “чарівною ідилією”. Тоді ж читає повість “Тарас Бульба” (не відомо, однак, в оригіналі 1835 р., чи у французькому перекладі 1845 р. Л. Віардо), а “Народні оповідання” Марка Вовчка настільки його вразили, що викликали обурення з приводу існуючої на Україні соціальної несправедливості. Водночас П. Меріме черпає відомості з історичної літератури, праць М. Карамзіна, М. Костомарова, М. Устрялова та авторів XVII–XVIII ст. На таких світоглядних і творчих засадах базується найвагоміший твір П. Меріме, присвячений українській історичній тематиці: “Богдан Хмельницький”. Оглядаючи підготовку праці з перспективи часу, можна простежити, що вона була тривала й наполеглива. Між появою “Козаків України” (1863) і “Богдан Хмельницький” (він друкується протягом першої половини 1863 р. у паризькому науковому місячнику “Journal des Savants”) пролягло понад дев’ять років, однак інтерес і симпатії французького письменника до історії України й до особи видатного полководця визвольної боротьби українського народу не зменшувалися, а навпаки – зростали. Події XVII ст. на Україні й особистість Б. Хмельницького протягом цього часу були постійно в полі зору письменника. Вже 1852 р. в листі до Адольфа де Сіркура П. Меріме писав: “Все, що я читав про козаків, мене захоплює...”, і тут же зауважував: “Я хотів би знайти відомості про Б. Хмельницького...”. Цей час збігається з підготовкою письменником першого ескізу про Б. Хмельницького в “Козаках України”.

У листах до друзів він подає захоплюючі описи різних місцевостей України, розповідає про її культуру та архітектуру. Різноманітні легенди, колоритні деталі українського побуту, що дають змогу пізнати звичаї та характери людей, використовує Меріме в своїх українознавчих працях. У статті про Гоголя Меріме згадує про деякі звичаї козаків. Вони мають місце і в його п’єсі “Лжедмитрій”, зокрема в сцені “Острів запорожців на Дніпрі”. У цьому творі він використовує такі поняття, як “козак України”, “Січ”, “булава”, “похідний гетьман”, “бунчук”, а також подає опис січового кола, що обирає свого похідного гетьмана.

“Кілька місяців тому я запропонував читачам “Journal des Savants” біографію козака Степана Разіна. Добродій М. Костомаров, в якого я запозичив розповідь про пригоди цього героїчного ватага, описав життя видатної людини, котра, як і Степан Разін, мало знана в неслов’янських країнах, хоча, на мою думку, більше вартує такої слави”, – так починає Проспер Меріме есе “Богдан Хмельницький”.

“Більше вартує слави” мається на увазі те, що Богдан Хмельницький боровся за всю нашу Батьківщину. Бо бувши виборним представником невеликої нації, оточеної могутніми сусідами, він присвятив своє життя боротьбі за її самостійність. Здібний роз’єднувати своїх ворогів, як зберігати об’єднання поміж вільними групуваннями, якими сам заправляв, хоробрий, войовничий, політик, обережний в успіху, твердий у невдачах.

Чому саме П. Меріме зацікавився козаками?

Тоді вже існувало у Парижі почуття небезпеки перед “окозачуванням” Європи, перед тим, як віршував пізніше Беранже, що коні вірні козацькі ще втретє нап’ються із Сени води, що царство козаків почнеться на руїнах Європи королів і Хреста.

Живі були ще люди, які з особистого досвіду близько знали козаків, хоч, правда, й не запорозьких, – втікали від них через широкі, снігом заметені простори з московської пожежі 1813 р. Між ними був один із найближчих приятелів Меріме – Стендаль-Бейль. Від останнього він чув, що досить було тільки здалеку показатись трьом-чотирьом козакам перед цілою бригадою голодних і напівзамерзлих утікачів, щоб усі вони в супроводі генералів у блискучих і розшитих уніформах пускались утікати наввипередки. Це і привернуло увагу такої чутливої людини як Меріме, який у своїх творах хотів донести до французів, і не тільки, мужність цих козаків, а також показати які це були люди.

Вивчати історію запорозького козацтва Меріме почав після ознайомлення зі слов’янським фольклором. Він дуже серйозно ставився до матеріалу, про який мав намір писати. Старанно вивчав архівні матеріали, мемуарну літературу, руські літописи, польські хроніки, праці М. Карамзіна, М. Устрялова, М. Костомарова, своїх співвітчизників – де Боплана, Шевальє. А розповідаючи про українського гетьмана Івана Мазепу, він згадує художника Ораса Верне, автора картин “Мазепа, прив’язаний до коня” та “Мазепа під умираючим конем”. Ці полотна відомого французького художника виставлялися в паризькому салоні.

Що спричинилося до зацікавлення П. Меріме українською історичною тематикою?

Треба вважати, що на це склалося декілька причин. Найперша з них – різноманітне і тривале зацікавлення письменника історією слов’янських народів, їх культурними надбаннями. Слов’яни, як відомо, займають особливе місце у творчості П. Меріме, отже, українська тематика виступила невід’ємною частиною загальнослов’янської. Друге – це гострота інтересу письменника до питань, які були мало знані громадськості, а також до явищ, несхожих на відомі його сучасникам. П. Меріме підкреслював “демократію козацької республіки” на Україні в рецензії на згадану працю А. фон Гакстгаузена. Останнє збігалося з особливостями творчої концепції письменника, яка полягала в постійному прагненні до опанування невідомого і призабутого сучасному йому світі, пізнанні глибинних шарів історії та культури народів світу. Тема історичної України, звичаїв і традицій її населення XVII ст. відповідало цим вимогам письменника. П. Меріме, як відомо вважав себе насамперед “громадянином усього світу, а вже потім французом”. У цих переконаннях переломлювалися також інші аспекти творчих змагань письменника, а саме прагнення перейти межу “рідного сюжету”: француз повинен показати Франції не лише її життя. І цим письменник-реаліст руйнував “глуху стіну, якою класицизм відгороджував французьку культуру від культури інших народів Європи”. Крім того, в історичному минулому України XVII ст. П. Меріме шукає чогось нового для себе, свого духовного світу шукає суспільного ідеалу в його “природному стані” (у цьому проглядний відгомін романтизму), який, на його думку, був утрачений в пізніших сторіччях. Привабливою силою в історії різних народів, у тому числі українського, для письменника були видатні особистості, люди сильних і самобутніх характерів. Їм у своїй творчості П. Меріме відводить особливе місце. Згадаймо “Кромвеля” (1823), “Хроніку царювання Карла ІХ” (1829), “Таманго” (1829) та ін. У російській історії письменник пов’язує їх з іменами Степана Разіна та Омеляна Пугачова, в українській – з Богданом Хмельницьким.

У подіях 1648 – 1654 рр. на Україні, як справедливо відзначає критика, П. Меріме чітко розрізняв два аспекти: “рух національно-визвольний і рух соціальний”. Письменник переконливо показує соціальні суперечності між козацькою верхівкою і повсталими козаками та селянами. Поряд він реалістично відтворює сцени битв, перебіг козацьких рад, дипломатичні переговори і інше.

Завдяки працям Меріме про історію українського народу в 70-х роках ХІХ ст. посилився інтерес до України французьких вчених – фольклористів, істориків, літературознавців. Під впливом його досліджень в 1869 р. французький Сенат ухвалив вивчати в школах Франції курс історії України. Аналізуючи праці французьких авторів про Україну (1893), відомий вчений-етнограф В. Горленко назвав Меріме “одним з найосвіченіших письменників Франції”, а його розвідку про козаків давніх часів – майстерною. Історичні праці Меріме високо оцінювали і його біографи. Так, критик Г. Планш вважав картини Меріме з життя запорожців “гідними найвидатніших майстрів”.

Паризька газета “Moniteur” 25 травня 1868 року надрукувала статтю Меріме “Іван Тургенєв”. У ній поряд із розгорнутим аналізом “Записок мисливця” він висловився і про “Народні оповідання” Марка Вовчка. “Ці оповідання мені відомі тільки в російському перекладі, здійсненому І. С. Тургенєвим – писав Меріме. – фарби тут такі похмурі, що вся картина відштовхує читача... Манера Тургенєва зовсім відмінна. Його поміркованість, безсторонність, старанність, з якою він приховує свої власні переконання, подібні до судді, що узагальнює суперечку, надають його оповіданням такої сили, якої ніколи не досягнути найяскравішою декламацією. Пройняті тонкою і сумною поезією, вони справляють більше враження, ніж обурення, спричинене оповіданнями Вовчка.

А чи був знайомий Меріме з Марком Вовчком? Жодних підтверджень того немає, хоч підстави для такого припущення існують. У 1860 – 1863 рр. Меріме і Тургенєв перебували у Парижі, а в цей час там майже постійно жила українська письменниця, яка підтримувала приятельські стосунки з автором “Записок мисливця”. Саме І. С. Тургенєв познайомив Марка Вовчка з французькою літературно-мистецькою інтелігенцією, серед якої міг бути і Проспер Меріме.

Питання для самоконтролю.

Чи тільки літературою захоплювався Меріме?

2. Що робить Меріме, щоб збагнути культуру слов`янських народів?

3. Хто допоміг Меріме познайомитися з Україною?

4 . Через які твори українських та російських авторів Меріме знайомиться з Україною?

5. Що спричинило до зацікавлення П. Меріме укр. Тематикою?

6. Чи був знайомий Меріме з Марком Вовчком?

7. Кого із вихідців України змальовує Меріме у своїх працях?



6. Підсумки заняття.

Заняття 12

Тема. Проспер Меріме «Українські казки та їхні останні гетьмани»

Мета: познайомити учнів з твором Проспера Меріме «Українські казки та їхні останні гетьмани», розкрити ставлення митця до відомих діячів ( Б. Хмельницького, І. Мазепи ), до українських козаків. Формувати читацькі навички дослідницького характеру, уміння формулювати та висловлювати власні судження.

Обладнання: Твір Меріме «Українські казки та їхні останні гетьмани».

Портрети Б. Хмельницького, І. Мазепи

Хід заняття

I. Актуалізація опорних знань учнів.

Гронування на тему:

«Проспер Меріме і Україна»

Робота ведеться на дошці й у зошитах: учні по черзі виходять до дошки, записують слово та коротко коментують його.



ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя.



ІІІ. Робота над темою заняття

Робота в групах

Завдання для учнів 1 групи.

Прочитайте та проаналізуйте статтю «Історія козацтва у світовій класиці», підготуйте повідомлення.

Можлива відповідь.

Події з історії України нерідко ставали центральними темами зарубіжних праць (“Реляція про нове повстання козаків” А. Віміни (1649), “Опис України” Г. Боплана (1650), “Історія громадянських воєн останнього часу” М. Бісаччіоні (1653), “Історія війни козаків проти Польщі” П. Шевальє (1668) та ін.) і художніх текстів (“Бурхливі часи” Т. Т. Єжа (1880 – 1882), “Вогнем і мечем” Г. Сенкевича (1883 – 1884), “Гнів Божий” Ю. Крашевського (1886), “Богдан Хмельницький” О. Рогової (1888) і т. д.). Не оминув своєю увагою подій української минувшини й відомий французький письменник Проспер Меріме (1803 – 1870), творчість якого різноманітна (драматичні та прозові твори, історичні трактати, літературознавчі дослідження, перекладацька діяльність тощо).

Відомо, що П. Меріме цікавився дослідженнями з історії слов’янських народів, з-посеред яких особливе місце відводив українському. Причини такого зацікавлення детально означують науковці О. Купчинський, Я. Кравець, О. Болдирєв, П. Бочан та ін. “Перше ґрунтовне знайомство П. Меріме з Україною припадає на 40-і роки Першим його інформатором із питань славістики був Сергій Олександрович Соболевський З листування відомо, що С. Соболевський інформує його про давні й нові видання, постачає його книжками. Не менш корисними для П. Меріме були безпосередні розмови з С. Соболевським. Письменник називає його своїм “великим учителем”. П. Меріме допомагав знайомитися з російською і українською історичною дійсністю І.С. Тургенєв”. Письменник навіть вивчив російську мову, і ознайомився, “як про це свідчать окремі сліди в листуванні, з українською”. П. Меріме захоплювався російською та українською художніми літературами (творами О. Пушкіна, М. Гоголя, Марка Вовчка та ін.), а також студіював історичні праці (М. Карамзіна, М. Устрялова, М. Костомарова і т. д.). Завдяки історичним дослідженням про українську минувшину (як вітчизняним, так і зарубіжним) письменник зацікавився подіями козаччини, зокрема, провідну роль з-поміж інших відвів добі Хмельниччини як одному зі знакових періодів в історії українського суспільства.

Завдання для учнів 2 групи

Чому саме П, Меріме зацікавився козаками?

Можлива відповідь.

За текстами обох “оповідей” відчувається щире захоплення, навіть “залюблення” козацькою державою П. Меріме. Козаччина як неперебутнє історичне явище настільки схвилювала французького митця, що часто в тексті він надто ідеалізує як козацтво, так і його чільників. “На Січі існувала абсолютна рівність козаків; певні повноваження надавали тільки старим козакам, зокрема право вирішувати спірні питання за давніми звичаями і традиціями козацької ватаги. Усі важливі справи залагоджувалися більшістю голосів.Як і Стародавній Рим, Запорізька Січ поповнювала свою людність славними хлопцями, які пропонували свої послуги; та не кожного до неї приймали. Навіть ті, хто явно підходив, мусили пройти іспитовий строк. Від них не вимагали документів, які підтверджували їхню доброчесність чи кваліфікацію, лишень треба було довести свою відвагу, вправність і мужність. Муштра була суворою, так як у наших флібустьєрів”. Не менш патетично, прихильно виписаний образ гетьмана Богдана Хмельницького в обох текстах. Письменник, можливо, вбачав у ньому ту видатну особистіть, яка мала обов’язково справити враження, зацікавит. “Богдан Хмельницький був немовби завершеним типом козака: відважний, лукавий і завзятий, із вродженим хистом войовника. Його нестримність – справжня чи вдавана – не завдавали йому шкоди в очах руського люду, так само як французів не шокували зальоти Генріха IV. Небагато знаходимо таких абсолютних правителів, і жоден так уважно не дотримувався звичаїв свого краю”.

Цікаво, що ці тексти П. Меріме є найменш відомими з його творчої спадщини, але для українського народу мають велике значення. Незважаючи на таку “непопулярність”, вони викликали інтерес до Козацької України у співвітчизників автора. Я. Кравець зауважує, що “...під впливом дослідження Меріме французький Сенат 1869 року прийняв рішення про впровадження у школах Франції курсу історії України. Двадцять років опісля французький поет Деруляд звернувся до есе “Богдан Хмельницький” і, як писала газета “Зоря” (1889, ч. 10), “скомпонував по ній драму “Гетьман”, в якій вперше з’явилися на сцені наші земляки-запорожці”. В кінці минулого століття французький белетрист Сильвестр Арман і письменник Маро створюють п’єсу “Козаки”, взявши за основу повість М. Гоголя “Тарас Бульба”.



Завдання для учнів 3 групи

Визначити жанр твору.

Можлива відповідь.

Серед дослідників історичних “оповідей” П. Меріме немає єдиної думки щодо визначення жанру цих творів. Прикладом, текст “Українські козаки та їхні останні гетьмани” О. Купчинський назвав “працею на історичну тематику”, Я. Кравець – “твором-есе”. Жанр наступного твору П. Меріме “Богдан Хмельницький” науковці визначили своєрідно: “Це – монографічне дослідження на історичну тему, в якому, однак, Меріме-історик часто “віддає перо” Меріме-художнику”, – зауважив О. Купчинський, Я. Кравець означив його як “есе”, О. Болдирєв називав то “історичною біографією”, то “нарисом”. Зважаючи на ненауковий виклад матеріалу, велику кількість переказів, легенд, розповідей про козацтво та його звитяги, висновуємо, що жанрові ознаки текстів значно ближчі до есе, ніж до наукових ґрунтовних досліджень, приймаючи позицію Я. Кравця. Хоча, безперечно, і в означеннях жанрових особливостей творів П. Меріме іншими науковцями теж є раціональне зерно.

Робота над образом Б. Хмельницького.

Робота над образом І. Мазепи



Узагальнення

Робиться колективно і записується в зошит.

Рефлексія

«Мікрофон»

Учні стисло висловлюються на тему «Українські казки та їхні останні гетьмани» в оповідях Меріме.

Заняття 13

ТЕМА: Проспер Меріме “Богдан Хмельницький”



Мета: поглиблювати знання учнів про “літературну міграцію” Проспера Меріме до України, проаналізувати твір П. Меріме “Богдан Хмельницький”; розвивати навички аналізу науково-мемуарної праці; виховувати почуття патріотизму

Обладнання: Портрет П.Меріме, портрет Б.Хельницького. Твір П.Меріме “Богдан Хмельницький”.

Хід заняття



I. Актуалізація опорних знань учнів

1.Що вам відомо про постать Богдана Хмельницького?

2.Хто із представників світової літератури звертався до образу Богдана Хмельницького?

II. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель.


Праця П.Меріме "Богдан Хмельницький" побачила світ у 1863 році і набула такої популярності у Франції, що протягом року перевидавалася 4 рази. Більше того, Меріме зумів настільки захопити своїх співвітчизників історією українців, що у травні 1869 року французький Сенат прийняв рішення про впровадження у школах Франції курсу української історії. На жаль, викрути історії самої Франції не дозволили впровадити прийняте рішення в життя - у 1870 році Друга французька імперія припинила своє існування.
Імперія впала, а твір Проспера Меріме залишився.

Велике значення для пізнання України, її сучасного і минулого мала для письменника художня література: твори О. Пушкіна, М. Гоголя, Марка Вовчка. П. Меріме знайомиться з окремими сторінками української історії через трагедію “Борис Годунов” і поему “Полтава” О. Пушкіна, цикл повістей “Вечори на хуторі біля Диканьки” і “Миргород” М. Гоголя. Повість “Старосвітські поміщики” П. Меріме називає “чарівною ідилією”. Тоді ж читає повість “Тарас Бульба” (не відомо, однак, в оригіналі 1835 р., чи у французькому перекладі 1845 р. Л. Віардо), а “Народні оповідання” Марка Вовчка настільки його вразили, що викликали обурення з приводу існуючої на Україні соціальної несправедливості. Водночас П. Меріме черпає відомості з історичної літератури, праць М. Карамзіна, М. Костомарова, М. Устрялова та авторів XVII–XVIII ст.

На таких світоглядних і творчих засадах базується найвагоміший твір П. Меріме, присвячений українській історичній тематиці: “Богдан Хмельницький”. Оглядаючи підготовку праці з перспективи часу, можна простежити, що вона була тривала й наполеглива. Між появою “Козаків України” (1863) і “Богдан Хмельницький” (він друкується протягом першої половини 1863 р. у паризькому науковому місячнику “Journal des Savants”) пролягло понад дев’ять років, однак інтерес і симпатії французького письменника до історії України й до особи видатного полководця визвольної боротьби українського народу не зменшувалися, а навпаки – зростали. Події XVII ст. на Україні й особистість Б. Хмельницького протягом цього часу були постійно в полі зору письменника. Вже 1852 р. в листі до Адольфа де Сіркура П. Меріме писав: “Все, що я читав про козаків, мене захоплює...”, і тут же зауважував: “Я хотів би знайти відомості про Б. Хмельницького...”. Цей час збігається з підготовкою письменником першого ескізу про Б. Хмельницького в “Козаках України”.

3.Робота над темою заняття.

1.Повідомлення учнів за випереджувальним завданням .

Чому Меріме звернувся до образу Богдана Хмельницького?

Меріме як ученого-історика та письменника цікавила людина-особистість, котру можна було б поставити в центрі художнього твору або наукового дослідження. В одному з листів (1822) він зазначав: “...для того, щоб драматичний твір викликав зацікавлення, в ньому слід змалювати видатну особу”. Через сорок років, ведучи мову про історичні романи Вальтера Скотта, він додасть: “Історичний роман має давати оцінку всім відомим фактам, вчинкам великих людей.”. Великою людиною Меріме вважав українського гетьмана Богдана Хмельницького.

“Богдан Хмельницький” Проспера Меріме – одна з кращих науково-мемуарних праць ХІХ ст. Водночас це важлива сторінка французько-українських культурних взаємин, цінний літературний твір, заснований на відомих і не відомих сьогодні історичних джерелах, у якому разом із показом життя та діяльності визначного сина українського народу Богдана-Зіновія Хмельницького розповідається про становище народних мас України, їх визвольну боротьбу проти феодальної несправедливості, соціального й національного гніту. В наш час широких контактів між народами світу і їх культурами цей твір має неабияке значення. Не втрачає він своєї ваги і як історичне джерело.

Розповідаючи про цього гетьмана, відважного воїна, глибокодумного політика, Меріме вказує на його походження з бідних дворян, не посилаючись на якісь конкретні матеріали чи документи. Письменник вважав Хмельницького вмілим дипломатом, досить освіченою людиною, яка знала кілька мов: українську, російську, польську, латинську та турецьку. Змальовуючи особисте життя Богдана Хмельницького, його діяльність, Проспер Меріме дійшов висновку що гетьман українського народу – це патріот, безмежно відданий козацтву і Україні. Все його життя кровно пов’язане з історією України, її визвольною боротьбою.



Яким змальовує Меріме Богдана Хмельницького?

Розповідаючи про цього гетьмана, відважного воїна, глибокодумного політика, Меріме вказує на його походження з бідних дворян, не посилаючись на якісь конкретні матеріали чи документи. Письменник вважав Хмельницького вмілим дипломатом, досить освіченою людиною, яка знала кілька мов: українську, російську, польську, латинську та турецьку. Змальовуючи особисте життя Богдана Хмельницького, його діяльність, Проспер Меріме дійшов висновку що гетьман українського народу – це патріот, безмежно відданий козацтву і Україні. Все його життя кровно пов’язане з історією України, її визвольною боротьбою.

Гетьман України у працях П. Меріме – високоосвічений, “глибокодумний політик”, відданий справі “козацької громади” полководець, “безстрашний воїн”, але у військових діях “вживав силу тільки там, де безсилою виявилась хитрість”. Що до імені і прізвища гетьмана, то в одному з листів Меріме зазначає: “Треба вимовляти Bogdan, ніби то було написано Bohhdane, а Chmilnicki – як Hhmilnitski”.

Диспут

Чи був Богдан Хмельницький, на думку Меріме, патріотом України?

4. Рефлексія

Написання есе (“вільного письма”) на тему “Проспер Меріме “Богдан Хмельницький” ”

5.Підбиття підсумків заняття

Заняття 14



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconНа навчальний рік 5 год. На тиждень год
Вступ. Загальна характеристика розвитку французької літератури та культури ХІХ століття, їх стильове розмаїття. Внесок Франції у...
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconЗагальна характеристика розвитку культури та літератури ХІХ ст., Стильове розмаїття літератури. Реалізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури та її роль у культурному й суспільному житті ХІХ ст
Лізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури та її роль у культурному й суспільному житті ХІХ ст.; Зв’язок...
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconРозвиток літератури на харківщині в умовах складних та неоднозначних історичних процесів ХІХ століття
Познайомити учнів з умовами та особливістю розвитку культури на Слобожанщині, зокрема в місті Харкові, в період ХІХ – початок ХХ...
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconУрок № Дата проведення
Тема. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст., стильове розмаїття
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconСвітова література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconСвітова література 10-11 класи Академічний рівень
Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconСвітова література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі
Загальна характеристика розвитку світової культури та літератури ХІХ століття у тісному зв’язку з Україною iconЗарубіжна література 10-11 класи Рівень стандарту
Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка