Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань



Сторінка1/5
Дата конвертації28.07.2017
Розмір0.63 Mb.
  1   2   3   4   5

ЗАКЛИК

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ

РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЩОМІСЯЧНИЙ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ЖУРНАЛ

УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ

Видається з травня 1935 року
ВИДАННЯ ПОГ «ОБ’ЄДНАНА РЕДАКЦІЯ ПЕРІОДИЧНИХ

ВИДАНЬ УТОС «ЗАКЛИК»

Головний редактор Наталка ЩЕРБАНЬ

Редактор відділу Інесса СИДОРІНА


Коректор Тетяна ВОЛОЩУК

Адреса редакції: вул. Л. Первомайського, 7-а, м. Київ-133, 01133

тел. (044) 234-51-36, 246-79-48, тел./факс 246-79-32

Сайт: www.zaklyk.org.ua E-mail: zaklyk1@ukr.net

Сторінка в facebook: facebook.com/zaklyk
4

квітень 2017 року

ЗМІСТ



ПОСТАТІ

К. Лазарєва. Геніальний в усьому’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ, ТРАДИЦІЇ

Великдень: світле свято’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ЗУСТРІЧ ДЛЯ ВАС

Л. Чечель. Світлана Орліченко: «Щоб зіграти Дездемону, я мовчала цілий день»’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
22 КВІТНЯ –

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗЕМЛІ

Свято кожного жителя планети’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

Т. Горват. Весна (оповідання)”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ЯК ЦЕ БУЛО

Є. Олійник. Музика свободи: у світі відзначають День джазу’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””
НЕВІДОМА УКРАЇНА

Трикрати і Долина диявола’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””
СПОЖИВАЧЕВІ

Як обрати якісний чай’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
БУДЬМО ЗДОРОВІ!

Н.Зміюк.Солодказалежність’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

Чому фізкультура робить нас продуктивнішими’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

СМАЧНОГО!

Незвичайні рецепти на Великдень: такого ви ще не готували’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

Оригінальні великодні вироби: трохи фантазії і вправності ваших рук’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

ПОСТАТІ
ГЕНІАЛЬНИЙ В УСЬОМУ

У Північній Італії є чудове місто Флоренція. Через річку, на берегах якої воно стоїть, перекинуто безліч красивих кам'яних мостів. Зверніть увагу на міст Понте Векіо, біля якого розташовуються численні магазинчики, вікна яких дивляться на річку. Якщо ви поглянете в будь-яке з них, то побачите практично те ж саме, що і геніальний Леонардо да Вінчі майже шість століть тому. А в квітні рівно 565 років тому він з’явився на світ.

Леонардо да Вінчі – художник і вчений, видатний та геніальний, він – найкраще підтвердження того, що талановита людина і справді талановита в усьому. Да Вінчі чудово малював, займався хімічними дослідженнями, анатомією, математикою і конструював складні механізми, багато з яких стали прототипами сучасних винаходів. А ще він віртуозно володів лірою. Багато сучасників знали його в першу чергу як музиканта. Сам же Леонардо вважав себе передусім вченим, а образотворчому мистецтву присвячував не так багато часу, тому його мистецька спадщина невелика.

Леонардо виповнилося 16 років, коли він приїхав до Флоренції з метою стати найкращим художником у всьому світі. В принципі свого він досяг. Але не тільки у сфері живопису: винаходи Леонардо да Вінчі досі не дають спокою історикам і дослідникам, оскільки вони набагато випередили свій час, як би неймовірно це не звучало.



Світ епохи Леонардо

Флоренція, яку оточувала природа чудової краси, напевно мала стати справжнім відкриттям для молодого генія. Шлях його лежав з містечка Вінчі, яке розташовується всього в одному дні від міста. Навіть сьогодні воно виглядає точно так само, яким було понад 500 років тому. Леонардо був так вражений місцевими красотами, що проводив години, милуючись неспішною течією річки і спостерігаючи за звичками численних птахів, які гніздяться в цих місцях і донині.

Якби ви хоча б раз відвідали виставку винаходів Леонардо да Вінчі, яка регулярно проводиться у Флоренції, то й самі легко помітили б велику кількість «пташиних» мотивів у багатьох його роботах.

Взагалі, він відзначався рідкісною для того часу любов'ю до братів наших менших: сучасники розповідають, що однією з улюблених його розваг було купити кілька кліток з птахами на ринку, а потім випустити їх усіх на волю. Треба сказати, що вплив природи, її форм і пропорцій простежується в усіх подальших роботах метра, тож його юнацьке захоплення виявилося на рідкість корисним і в зрілі роки.


Початок життя Леонардо


Він з'явився на світ 15 квітня 1452. Всього через 40 років Колумб відкриє Америку, але навіть ця подія навряд чи зможе затьмарити винаходи Леонардо да Вінчі, які сучасники вважали хто дивом, а хто – витівками Нечистого. З юного віку він мав яскраво виражені нахили до науки, але маленьке містечко ненадовго могло вгамувати його неприборкану жагу знань. 1469 року батько відправляє талановитого сина учнем до скульптора Андреа Веррокіо.

Загалом коротка біографія Леонардо да Вінчі, яка й наводиться в більшості підручників, ніяких інших даних про початковий період його життя не зберегла.

Цей скульптор був дуже відомим, а його роботи були надзвичайно популярними навіть при дворі правителів Флоренції. У той час панувала епоха Ренесансу, коли позиції Церкви ослабли, а вчені, скульптори та художники могли займатися улюбленою справою, не ризикуючи опинитися засмаженими на інквізиторському багатті.

Рівень життя зріс, багато людей переїхали в міста. Флоренція, і без того велике і красиве місто, буквально виявилася заповненою талановитими митцями і купцями. У майстерні Веррокіо працювали скульптори, художники і ковалі. Їхні чудові мистецькі твори вражали уяву сучасників, а в нас досі викликають захват.

Ремесло художника, і без того непросте, вимагало неабияких знань у механіці і фізиці.

Під час роботи підмайстром Леонардо швидко познайомився з численними системами перенесення і перевезення вантажів, що дуже допомогло йому в подальшій кар'єрі. Практично всі винаходи Леонардо да Вінчі мають у собі характерні риси, які будь-хто зможе помітити, оглядаючи репродукції картин, які зображували майстерні того часу.



Ранні праці Леонардо

Всього в 20 років юний геній став повноправним членом Флорентійської Гільдії Художників, що в ті часи аналогічно тому, якби хтось у тому ж віці посів головний пост в проекті Великого адронного колайдера. Одне слово, юнак був не просто талановитим, а справді геніальним. Саме він доповнив роботу свого вчителя Веррокіо «Хрещення Христа». Його пензлю належить ангел на лівій стороні полотна, а також значні фрагменти пейзажу.

Варто зауважити, що в практиці використання учнів для написання картин не було нічого незвичайного: багато полотен Ренесансу, які «де-юре» належать пензлю великих майстрів того періоду, насправді написані їхніми учнями (Рембрандт, зокрема, свого часу займався саме цим).

У вищезгаданій картині Леонардо вперше продемонстрував світові свою оригінальність і свіже бачення проблем. Так, він уперше почав використовувати олійні фарби, завдяки яким швидко зумів створити власний стиль у живописі і перевершив свого вчителя. Дехто вважає, що своїми успіхами учень викликав заздрість Веррокіо, але сучасники говорять про те, що старий учитель був щиро радий передати частину своїх справ у надійні руки. Десь у той же час Леонардо поступово починає працювати над власними проектами і картинами.

У ті роки роботи художників ділилися всього лише на дві категорії: релігійні мотиви та пейзажі. Але юному даруванню цього явно не вистачало. Одна з перших робіт Леонардо була простим олівцевим начерком, який отримав назву «Долина Арно». Незважаючи на уявну простоту, це справжній шедевр: спостерігач буквально бачить і відчуває в ньому порух листя, плин води і шелест вітру. Словом, Леонардо не тільки відійшов від загальноприйнятих канонів зображення, але й створив власний стиль, повторити який і досі не зміг ніхто.

Проте з часом полотна генія ставали дедалі складнішими і досконалішими. Саме він придумав накладати найтонші шари олійної фарби один на інший, що надавало картинам своєрідної «димчастості» і непередаваного шарму. В принципі сам майстер і називав цю техніку «огортання серпанком». Він навчився настільки природно передавати кольори, що чимало його картин відрізняються попросту фотографічною точністю.

Взагалі, живопис Леонардо да Вінчі досі приголомшує як досвідчених мистецтвознавців, так і хіміків. Деякі суміші його фарб розшифровуються і донині.

Честолюбство на ниві винахідництва

Минуло 14 років, які були повністю присвячені Флоренції. Діяльному Леонардо стало нудно. Але він завжди при цьому говорив, що весь той час, який він провів у Флоренції, дозволив йому стати справді великим художником і винахідником. І хай як би там було, але незабаром у Леонардо з'являється можливість докласти свої зусилля до іншого проекту.

Усе розпочалося з того, що сусідньому Мілану погрожували вороги, і Леонардо да Вінчі (епоха якого не відзначалася спокоєм) загорівся ідеєю створити власний проект дієвого захисту міста від можливого нападу. У той час правителем Мілана був Франческо Сфорца. Йому да Вінчі написав листа, в якому розхвалював свої здібності з виготовлення гармат, катапульт, військових кораблів, а також іншої військової техніки.

Честолюбний Леонардо хотів займатися чимось більшим, ніж написання картин. Але незабаром він виявив, що його роботодавець більше хоче перетворити Мілан у місто настільки ж прекрасне, що й Флоренція. І генію знову довелося повернутися до скульпторської ниви і ремесла художника. На щастя, бо інакше ми б втратили численні його твори, які сьогодні є надбанням усього людства.

Якими ж були основні винаходи Леонардо да Вінчі? Список далеко не повний, але ось вони:

– Проект танка.

– Креслення літаків, вертольотів, повітряних куль.

– Леонардо да Вінчі винайшов будильник (з механікою він завжди був на короткій нозі).

– Перші згадки, схематичні начерки паровозів.

– Кілька десятків унікальних технік у живописі та скульптурі, які донині не вдається повторити.

– Леонардо да Вінчі винайшов ножиці. Згідно з легендою, він придумав з'єднати за допомогою гвинтиків два невеликих ножі. Для чого учений вирішив провести такий експеримент, історія замовчує. Втім, винахід вийшов досить корисним.

– Неймовірно точні і докладні анатомічні атласи, за зразком і подобою яких створюються всі сучасні аналоги.

– Передові схеми каналізації, зливових стоків.

Продовжувати перераховувати винаходи Леонардо да Вінчі, список яких ми навели у тисячу разів урізаному вигляді, можна безкінечно. Він справді був генієм!



Цікаві факти про Леонардо да Вінчі

Насправді, «да Вінчі» означає родом з «містечка Вінчі». Повне його ім’я – «Леонардо, син пана П’єро з Вінчі». Річ у тім, що Леонардо був позашлюбною дитиною, батько забрав хлопчика до себе на виховання, тому в майбутньому художник завжди відтворюватиме ідеал матері.

Особисте життя Леонардо – загадка. Про це майже нічого невідомо. Да Вінчі не був одружений, можливо, мав роман із Чечілією, яку він зобразив на картині «Пані з горностаєм».

Леонардо вів особисті щоденники. Донині дійшло близько 7 000 сторінок, які зберігаються в різних колекціях. Всі записи – а це як наукові нотатки, так і власні переживання – зроблені по-особливому: прочитати їх можна тільки у дзеркальному відображенні. Да Вінчі був амбідекстором – однаковою мірою добре володів правою та лівою рукою. Вважається навіть, що він міг одночасно писати різні тексти різними руками. Проте більшість праць він написав лівою рукою справа наліво.

Про найвідомішу роботу Леонардо – «Джоконду» – досі не вщухають дискусії. Хтось вважає, що да Вінчі зобразив на полотні самого себе, і для доказу навіть накладають на витончене жіноче обличчя Леонардову бороду. Інші думають, що зображена художником жінка приховувала вагітність, і саме тому так загадково всміхалася. За іншою версією, позувала художнику знатна пані, яку в цей час хтось сильно смішив. Але вона, як справжня пані, не дозволяла собі розреготатися і видавала свій настрій тільки належною за статусом стриманою посмішкою.

Прагматичні американці, звиклі вірити не словам, а цифрам, навіть «розрахували» усмішку Мони Лізи. І дійшли висновку, що Леонардо написав портрет щасливої жінки. На їхню думку, в усмішці Джоконди ховається понад 80% щастя, але до нього домішуються й інші емоції: побоювання, зневага і навіть злість.

«Мона Ліза» – єдиний шедевр світового живопису, якому в Луврі відводиться окремий простір. Сьогодні вона займає близько 70% Державного залу. Приміщення являє собою довгу галерею, на найдальшій стіні якої і висить найвідоміший портрет усіх часів і народів. Існує версія, що насправді Леонардо написав дві картини «Мона Ліза». Відома всім – у Луврі, інша, так звана «Айлворотська» – у Швейцарії. Експерти доводять, що обидва портрети виконані да Вінчі.

«Таємна вечеря» – відома фреска Леонардо да Вінчі, на якій зображено вечерю апостолів із Христом. Цим шедевром і відкривається епоха Відродження. Без належного догляду, стінопис швидко псується, оскільки зроблений в особливій техніці. Над фрескою Леонардо працював 4 роки. Відмінність «Таємної вечері» да Вінчі від попередніх робіт на таку ж тему полягає в тому, що Іуда перебуває серед апостолів, а не в дальньому кутку стола.

До слова, велику популярність здобув містичний детективний роман американського письменника Дена Брауна «Код да Вінчі». Саме на картинах Да Вінчі головні герої роману Роберт Ленгдон та Софі Неве віднаходять багато підказок для розслідування вбивства дідуся Софі, якого знайшли мертвим на підлозі Лувру в позі «Вітрувіанської людини». На основі книги також знято фільм.

Сама ж «Вітрувіанська людина» – це відомий малюнок з поясненнями, який Леонардо да Вінчі виконав приблизно в 1490 році. Зображене на малюнку часто називають канонічними пропорціями, оскільки визначення математичних пропорцій людського (чоловічого) тіла, хоча і повторне, стало великим кроком у науці – переходом від середньовічних уявлень до Ренесансу.

Винаходи да Вінчі дійсно «працюють»! У 2000 році професійний парашутист з Великої Британії Адріан Ніколас піднявся на повітряній кулі на висоту 3 тис. метрів і спустився на землю, використавши винайдений Леонардо парашут. Андріан залишився цілим і неушкодженим. До речі, саме Леонардо вперше пояснив, чому небо голубе.

Любителям дайвінгу варто сказати «спасибі» за акваланг саме Леонардо да Вінчі: його кресленнями та інструкціями для апарата підводного занурення скористалися сучасні вчені. Крім того, вчений працював над винаходом підводного човна, літальних апаратів, танка, а також верстата, здатного замінити руки ткача.

Леонардо проводив розтини не тільки заради наукового інтересу, але й з метою зрозуміти будову м’язів, щоб потім краще зображувати людське тіло на своїх полотнах.

Катерина ЛАЗАРЄВА


ЗВИЧАЇ, ОБРЯДИ, ТРАДИЦІЇ
ВЕЛИКДЕНЬ: СВІТЛЕ СВЯТО

Великдень, Пасха, Христове Воскресіння – найочікуваніше світле весняне свято, що цього року у православних, греко-католиків і римо-католиків припадає на 16 квітня. З Великоднем традиційно пов'язана значна кількість народних повір'їв, прикмет і обрядів, які формувалися впродовж століть.

Після святкової літургії, яка триває у ніч із суботи на неділю, священики в храмах проголошують: «Христос Воскрес!», а віряни відповідають: «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім священик починає освячення пасхальних кошиків з обрядовими стравами. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви.

Багатий великодній стіл – символ небесної радості і символ вечері Господньої. Кажуть, під час обходу церкви ангели виводять Спасителя з гробу, а святі виходять з ікон і цілуються – христосуються.

З освяченим поспішають додому (іноді раніше навіть бігли, обганяючи один одного). За народним повір'ям, якщо прийдеш з церкви раніше від сусіда, то буде тобі щастити, будеш довго жити.

Пасхальна трапеза

Коли на Великдень поверталися зі свяченим до своїх домівок, господар хати з кошиком ставав на порозі і казав тричі: «Христос воскрес». А вся родина хором відповідала: «Воістину воскрес».

Великодній сніданок розпочинається молитвою. А після молитви батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини). Іноді починали з розрізання святої писанки на стільки частин, скільки було членів родини.

Кожен мовчки з'їдав свою частину, а далі вже розговлялися холодцем, свининою, ковбасою та іншими наїдками. Починали ж святкову трапезу і з паски. Перш за все зрізали з неї верх і давали корові, щоб було багато молока, або ж зберігали до часу, коли корова буде телитися.

Після їжі належало не пити води години зо дві – тоді і в полі під час жнив женці не хотітимуть води.

Дехто лише трошки спробувавши свячених страв, біг знову до церкви і дзвонив у церковні дзвони – вірили, що у цієї людини тепер добре буде родити пшениця або гречка.

Дзвін на Великдень має особливу силу, що здатна вилікувати й допомогти у здійсненні бажань. Крім того, в церковні дзвони у святкові дні міг вдарити кожен бажаючий.

Традиції Великодня

Суворо забороняється будь-яка домашня робота (звичайно, крім годування худоби і птиці). Ходять в гості один до одного, гуляють, співають. Жінки (а згодом – діти) колись ішли до баби, що у них повитухою була. І несли їй гостинець – паску, яйця або писанки, хустку.

Із залишками святкової Пасхальної трапези поводилися дуже обережно. Отже, всі залишки паски збирали і закопували у такому місці, де ніхто не ходить – щоб не топталися по святій; кидали на воду (у річку), щоб пішло за водою. Кістки зі свяченого поросяти закопували, щоб не йшов град. Кістки з риби перетирали на порошок і пили від кольок. А сіль використовували як ліки від більма в худоби (вдували в очі); давали корові, щоб краще їла. Хрін – ліки від зубів. Пшоно сипали курчатам, щоб не хапала їх сорока чи ворона. Маком обсівали корівники, щоб відьма корів не доїла (бо їй спочатку потрібно зібрати цей мак); обсипали подвір'я там, де був небіжчик, – щоб не приступав до будинку. Крейдою писали хрести на дверях, щоб нечиста сила не ввійшла до дому, і зберігали як ліки «від печії»; обводили могили – щоб відьми не розкопували.

У чудодійну силу шкаралупи свячених яєць також свято вірять: шкаралупу від яєць чи писанок тримають на палицях на городі, щоб не заводилися в землі черв'яки; коли садять часник, то шкаралупи прикріплюють на двох встромлених у землю палицях, сподіваючись, що часник буде круглий, як яйце.

Особливим було ставлення до рушника, в якому святили паску. Його витягали, коли у жінки починалися пологи, щоб легше було.

Як сонце сходить, люди похилого віку виходять на двір і дивляться, як сонце «грає». Кажуть, воно радіє, що «Христос воскрес», і робиться то синім, то зеленим, то червоним.

Після довгого Великого посту молодь влаштовувала справжні народні гуляння та розваги. На Великдень усі мають веселитися, а хто сумуватиме цього дня, то й увесь рік так проведе.

Великодні повір'я

Три дні в церкві правиться святкова служба. Якщо хто хоче навчитися якого ремесла, повинен на перший день Пасхи йти до церкви, і коли священик вперше скаже: «Христос воскрес! », то тихо відповісти: якщо хоче навчитися шити – «голка в руках»; майструвати – «сокира в руках» тощо.

Дівчата, щоб вийти заміж, повинні були під час церковної служби на Великдень сказати про себе: «Воскресіння Христове! Пошли мені нареченого холостого!»

Якщо дитина народилася в пасхальну неділю, то вона неодмінно стане відомою, знаменитою людиною. Той же, хто народився на пасхальному тижні, буде мати міцне здоров’я.

Хороша прикмета на Великдень почути зозулю – це віщує поповнення в сімействі, а молодим дівчатам – швидке заміжжя.

Дівчата в цей день наводили красу – освячене червоне пасхальне яйце клали у воду, а потім цією водою вмивалися.

Жінка, у якої ніяк не виходить завагітніти, на Великдень має поставити поруч із собою зайву тарілку і покласти туди шматочок паски зі словами: «Паска для діточок!» Після трапези цей шматочок кришили птахам.

Мами захищали своїх дітей таким чином – починаючи з Великодня і тиждень по тому малюкам натщесерце давали спочатку шматочок освяченої паски і лише потім годували іншою їжею.

У народі побутує віра, що у дні великих свят стають більш активними демонологічні істоти, особливо ті, що живуть серед людей. Саме в це свято випадала рідкісна можливість побачити, а якщо пощастить – і приборкати відьму: як сторож відкриє церкву, всі відьми лізуть цілувати замок, щоб ті скрізь їм самі відкривалися; намагаються відьми смикнути батюшку за ризу або втертися нею: якщо не вдасться, то вона на цілий рік втрачає свої чари.

Великдень – це також час поминання покійних. Рідні приходять на могили померлих, згадують їх молитвою та добрими словами, а також просять у них прощення. Часто залишають на могилках трохи свяченого.

Як не дивно, вважалося щастям умерти у великодній тиждень, тому що всі душі у ці дні попадають у рай і цих людей не можна оплакувати, а ховати треба з радістю, думаючи про те, що душа потрапила в рай: «Цього дня Бог вводить всіх мерців у рай». Протягом трьох днів ворота раю відкриті (відкриті і царські врата в іконостасі), і душа відразу полетить на небо, до раю. У труну померлому кладуть червоні крашанки: померлих на Великдень зустрічає сам Христос, христосується з їхніми душами.

Народні прикмети

– На Великдень має бути така сама погода, що й на Благовіщення;

– коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні піде дощ;

– якщо хмарно і накрапає дощик, то буде гарний врожай;

– коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня – льон;

– якщо на Великдень небо ясне та сонце грає – до багатого врожаю та теплого літа;

якщо на другий день Великодня ясна погода – літо буде мокре, якщо хмарна – літо буде сухе.
ЗУСТРІЧ ДЛЯ ВАС
СВІТЛАНА ОРЛІЧЕНКО:

«ЩОБ ЗІГРАТИ ДЕЗДЕМОНУ,

Я МОВЧАЛА ЦІЛИЙ ДЕНЬ»

Світлана Орліченко понад 20 років – прима Київського академічного Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.

Репертуар заслуженої артистки України насичений і різноплановий: Дездемона («Отелло»), Сваха («Одруження»), Варвара («Біс»), журналістка («Черга»), маркіза («Небезпечні зв’язки»), Варя («Вишневий сад»), Пацієнтка, Адвокат («Мотузка»)... Неперевершено грає Сільвію в однойменній виставі.

Хтось влучно зауважив: «Кращої собаки, аніж Ви, ми не зустрічали».

В затишній обстановці, на кухні, п’ємо ароматний чай і говоримо про дорогу, яку Світлана долала до театру.

«Мама плакала, коли бачила мене на сцені»

Світлано, у столичній школі ви проявляли якісь особливі здібності? До чого саме був хист?

– Вчилася у 151-й школі (це Чапаївка). Поряд ліс, спортивна база «Динамо» Київ. Так дитя шукає, чим зайнятися: танцювати чи малювати? Я стала на лижі й показала непоганий результат. Займалася в спортивній секції. Та до юнацької збірної України не пройшла (вени близько). Трохи займалася танцями. 

А ким бачили вас батьки? 

– О! Мама дуже хотіла, щоб дитя стало бухгалтером. Бо у них на заводі всі бухгалтерки ходили в білих халатах, із золотими кульчиками, каблучками і на підборах. Їх поважали й у них завжди була свіжа копійка. Та вступати я поїхала до Ніжинського педагогічного інституту імені Гоголя на філфак. Мамі цей вибір також подобався. Успішно склала іспити, забрала документи й повернулася до Києва.

Словом, мамине бажання виконала, а вчитися не змогла. Мамі сказала, що не пройшла за конкурсом. Не поїде ж вона перевіряти. Відчувала – не моє то. Я виконувала всі бажання батьків, але йшла своєю дорогою, шукала свою історію...

Якою була реакція батьків? 

– Мама плакала, коли бачила мене на сцені. В її голові не могло скластися, що дитя колись буде там – в телевізорі чи на сцені. Їй було то все незрозуміло і незбагненно. Вона тішилася до сліз. Як ангел-охоронець



Валентина Зимня

Ви вчилися на курсі Валентини Іванівни Зимньої. Пригадуєте час випробувань?

– Ще й як! Зазвичай у кімнату заходило п’ять осіб на перше ознайомлення, а я чомусь була одна. Я добре знала Аркадія Гашинського, бачила його на сцені театру. І йшла, власне, до нього. Читала свого улюбленого «Глитай, або ж павук» Марка Кропивницького. Та з переляку забула навіть букви... Стою, сльози градом. А Гашинський – красень, – повертається до Валентини Іванівни і запитує: «Що будемо робити?» І Зимня мене рятує. Просить читати ще. І щось особливе вони в мені побачили. Відібрали.

Словом, Валентина Зимня набрала дівчат, а Аркадій Гашинський – хлопців. Це вже ми пізніше довідалися. Через два роки пішов із життя Гашинський. Його курс передали Михайлові Резніковичу. І хто знає, як би склалася моя подальша доля. Але як кажуть: люби, Боже, правду. Чомусь же я опинилася саме в цьому театрі. Могла ж навіть вийти заміж (був момент) й опинитися десь у Чикаго...

То кому завдячуєте у своєму виборі? 

– Дякую Богу і батькам. Дякую народній артистці України Валентині Зимній. Дякую видатному українському режисеру Едуарду Митницькому, що повірив у мене і взяв до театру.

У студентські роки у вас сталася неприємність – ви травмувалися.

– Я впала з третього поверху навчального корпусу інституту, що на Хрещатику. Летіла півтора прольоти і мало не розбилася. Це сталося на початку другого курсу. У двох місцях була зламана нижня щелепа. Коли прийшла до тями й побачила своє обличчя, зрозуміла, що кар’єрі кінець. Та й тут на допомогу, мов ангел-охоронець, прийшла Валентина Іванівна. Вона сказала: «Не журись. Зробимо «Матінку Кураж». Я буду Матінка Кураж (свого часу грала в Чернівецькому театрі), а ти – німа Катрін. Вона навіть екстерном зарахувала мені іспит.

Маєте багатьох відомих однокурсників: Євген Нищук, скажімо. 

– Так, багато наших у Київському академічному Молодому театрі, Сніжана Єгорова на телебаченні, Вікторія Малекторович працювала у Відні, Євген Курман, художній керівник театру в Кропивницькому, Євген Нищук, актор театру й міністр культури України...

У 46 зіграти шістнадцятирічну? Можна!

Що найскладніше у ваших ролях?

– Найскладніше – включити лампочку всередині себе. Внутрішній світ. Він включається. Але це дуже складна й виснажлива робота. Можна користуватися гримом. Але як у 46 зіграти шістнадцятирічну? Можна!

Вам пощастило працювати на сцені з Адою Роговцевою.

– Якось я сиділа й думала: Господи, почуй мене. І прийшла Вона. І все вирішила. Ми враз стали ріднею. Про наше спілкування, дружбу можна відзняти кіно. Це окрема історія. Кожен, хто приходить у їхній дім, приходить навіки. Там немає суперництва. Там люди з крові і плоті. Ти щасливий жити поряд із ними. Саме поряд із ними життя – «Схоже на щастя» (режисер-постановник Катерина Степанкова).

Ваші режисери Юрій Одинокий, Дмитро Богомазов, Олексій Лісовець, Едуард Митницький.

– Неймовірно вдячна Юрію Одинокому, який у перший рік зробив зі мною три різні жінки. Дмитру Богомазову за роль, яка взяла «Київську пектораль». Особлива подяка Олексію Лісовцю, Едуарду Митницькому, які беруть у свої роботи й абсолютно впевнені у мені. Останнім часом це Катерина Степанкова. Тобто ці люди в мені щось бачать, те, що не зможе зробити інша виконавиця. Бо виконавиць, правду кажучи, багато.

Чи якась із ролей для вас особлива, близька? 

– Близька, симпатична мені Дездемона. А знаєте чому? Вона мені дуже важко давалася! Тих «дівчат», які приходили в моє життя і давалися надто складно, я поважаю більше. Та ж Варвара з «Вишневого саду»...

Відмовлятися від ролей гріх. Кожна робота може бути останньою. Інша справа: чи ти її потягнеш. Цього ніколи не знаю. Не знаю, добре це чи погано. Ролями не перебираю. Просто роблю свою справу. Бо ти є фарба. І тільки режисер може сказати, чи є в тобі той напівтон чи згусток того кольору, який потрібен йому в тій чи іншій постановці. Тому й не знаю, за якими критеріями мене відбирають режисери. 



Людмила ЧЕЧЕЛЬ

22 КВІТНЯ –

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗЕМЛІ

Каталог: document -> pressa -> Zaklik -> 2017
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
2017 -> Видань утос
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал
Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей
Видання «пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Про підсумки звітно-виборної кампанії в обласних, київській міській організаціях утос 4


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка