Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань



Сторінка1/7
Дата конвертації01.08.2017
Розмір0.6 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7

ЗАКЛИК

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ

РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЩОМІСЯЧНИЙ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ЖУРНАЛ

УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ

Видається з травня 1935 року
ВИДАННЯ ПОГ «ОБ’ЄДНАНА РЕДАКЦІЯ ПЕРІОДИЧНИХ

ВИДАНЬ УТОС «ЗАКЛИК»

Головний редактор Наталка ЩЕРБАНЬ

Редактор відділу Інесса ГУСЄВА


Коректор Тетяна Волощук

Адреса редакції: вул. Л. Первомайського, 7-а, м. Київ-133, 01133

тел. (044) 234-51-36, 246-79-48, тел./факс 246-79-32

Сайт: www.zaklyk.org.ua E-mail: zaklyk1@ukr.net

Сторінка в facebook: facebook.com/zaklyk

7 ЛИПЕНЬ-2016 року


ЗМІСТ



ЗУСТРІЧ ДЛЯ ВАС

М. Марковська. Лікарі мистецтва: втрата ікони як людська втрата’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ПОСТАТІ

В. і Н. Лапікури. Остання амазонка’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ІСТОРІЇ КОХАННЯ

М. Вова. Велике кохання незрівнянної Соломії’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””
ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

Д. Шпіро. Дюрка (оповідання)”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
Домашній кінотеатр’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
КРАЇНАМИ І КОНТИНЕНТАМИ

А. Некрасов. Сеанси тайнесу, або «зелений» туризм по-тайському’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
Найпривабливіші фестивалі світу’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
БУДЬМО ЗДОРОВІ

Є. Маліневська. Гормональний фон: і жири бувають правильні...”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’

ЖІНОЧІ ПОСИДЕНЬКИ


Н. Дубашидзе. Комп’ютери й ґаджети в руках дитини. Шкода чи користь?’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

Л. Хорольська. І не «забігайте наперед»”””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

Кілька слів про місячний манікюр’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’


СМАЧНОГО

Т. Зінченко. Кріпчик-петрушка кучерявляться; Випічка: духмяне свято’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’

ЗУСТРІЧ ДЛЯ ВАС




ЛІКАРІ МИСТЕЦТВА:

ВТРАТА ІКОНИ ЯК ЛЮДСЬКА ВТРАТА


Представники рідкісної професії – реставратори ікон – розповідають про колекцію отців-студитів, тонкощі реставраційного процесу та байдужість людей.

Якщо психологи та духівники – лікарі душ, реставратори – лікарі мистецтва. Вони кажуть, що «лікування» для творів треба підбирати так само ретельно, як і для людини. А ще завжди ставити себе на місце, скажімо, ікони, яка руйнується.

Розглядаючи мистецький твір, ми думаємо про його сенс та автора. І чомусь рідко замислюємося над тим, яка робота пророблена, щоб цей витвір крізь віки дійшов до нас саме в такому вигляді. Таким чином, реставратори ніби залишаються поза увагою.

Про громадську організацію «Об'єднання реставраторів» дізнаюсь від людей. Кажуть, працює кілька фанатиків над реставрацією ікон. Виявляється, планують ще й виставку, ба більше – мають майстерню у львівському храмі, де наразі перебуває збірка ікон отців-студитів. Ідея цього зібрання була започаткована ще митрополитом Андреєм Шептицьким.

У 1990-х роках, коли відновила свою діяльність греко-католицька церква, отець Севастіян Дмитрух з кількома монахами їздили по селах та церквах, збираючи ікони. Тоді якраз будували нові церкви, старі у кращому випадку – закривали, у гіршому – спалювали. Отці-студити знаходили ікони на згарищах, церковних смітниках або ж їх віддавали самі люди.

Реставрацією цих ікон і займається «Об'єднання реставраторів», де головою є Ірина Гірна, а керівником групи реставраторів при колекції «Студіон» – Микола Толочко. Вони погодились розповісти про саму колекцію, реставрацію ікон і байдужість людей.

Спершу своїми роздумами і баченням ділиться голова «Об'єднання реставраторів» Ірина Гірна.

– Наразі «Об'єднання реставраторів» налічує лише 10 людей, однак вони є дуже ініціативними: допомагають отцям-студитам з реставрацією ікон, а у Підкамені організовують волонтерський табір для студентів-реставраторів.

Зі збірки отців-студитів реставратори відібрали 5 ікон для виставки у галереї «Дзиґа» наприкінці листопада 2015 року. На цьому не зупиняються – планують розширюватися та їздити з виставкою селами та містами України.

– Власне, суть виставки не в самих іконах, а у відео процесу реставрації, – продовжує Ірина Гірна. – Кожну маніпуляцію ми фіксуємо, в результаті фактично за 3 хвилини можна буде простежити весь реставраційний процес. Звісно, за цими відео ніхто не навчиться реставрувати, але воно принаймні відкриє обивателю нюанси.

Ми ж хочемо донести до людей, що такі речі не можна знищувати, вони просто потребують реставрації, це безцінні знахідки для суспільства.

Дуже часто нам дорікають: «Ви нічого не зробили, а взяли такі гроші». Метою тієї виставки було показати в деталях нашу працю. Іноді здається, що там справді нічого не зроблено, а робота – колосальна.

Професія реставратора є новою для українського суспільства. До початку 1990-х років реставраторів не випускав жодний український виш. Натомість були художники, які працювали в музеях, їх відправляли на курси підвищення кваліфікації, таким чином вони навчалися реставрації, потім вчили молодих колег. Тобто реставрація була виключно музейною справою.

«Люди не розуміють,

чим займається реставратор»

– Часом твори до нас потрапляють у жахливому стані, «ікони-трупи», як ми їх називаємо: вони або обгорілі, або дуже пошкоджені, – провадить далі пані Ірина. – Якщо перевернути їх долілиць, з них усе обсиплеться.

Реставрація – дороге задоволення. Меценати цим не хочуть займатись, а людям набридло щось жертвувати у зв'язку з війною... Ґранти не надають, як тільки бачать, що організація функціонує при церкві.

Дуже часто наші замовники просять нас домалювати чи перемалювати деталі на іконі. Ми ж пояснюємо, що не маємо права цього робити. Це елементарна реставраційна етика. Вони у відповідь: «Воно просто брудне і затерте».

Днями їздили до одного села подивитися на стан ікон. Так, бабуся, яка прислужує та допомагає в церкві, зустріла нас, бідкаючись: «Приносять люди щось старе до церкви, навіщо? Нехай собі вдома стоїть». Шкода, що люди такої думки.

Насправді це «старе» може бути в рази дорожчим і значно значимішим, ніж малюють тепер. У тому і полягає ментальність нашого люду – в нерозумінні та несприйнятті своєї ж культурної спадщини.

Слава Богу, – говорить Ірина Гірна, – що цю цінність усвідомлюють священики. Але система така, що не священики володіють церквою, а громада – от і маємо.

Звісно, можна перемалювати, виконавши таким чином забаганки замовника, покласти гроші в кишеню – і забути. Але є складніша робота – пояснити людині, чому не варто цього робити.

«Аби «вилікувати» ікону,

слід поставити їй діагноз.»

Пані Ірина продовжує свою розповідь:

– Ясна річ, не кожна людина та священик згодні молитися до напівнамальованої ікони. Тому між нами, реставраторами, є споконвічна дискусія: домалювати твір, якщо він має пошкодження або значні втрати, чи ні? Музейні реставратори, до прикладу, категорично проти цього: в якому вигляді картина збереглась, такою має і залишитись.

Як виглядає процес реставрації: береться робота, зазвичай чорна, страшна, брудна. Перш за все, ми її досліджуємо. Насправді ми, реставратори, як хірурги або медики, у нас навіть подібні інструменти: мікроскоп, скальпель, баночки, шприци.

От, власне, щоб «вилікувати» ікону, ми мусимо поставити їй діагноз. Людині роблять, до прикладу, аналізи крові, так само ми робимо іконі аналіз на пігменти, рентген, інші дослідження…

Часто ікони перемальовували. Все залежало від моди: лишень щось ставало несучасним – зображували інше. До того ж довгий час побутувала така думка, що не можна молитися до зіпсованих ікон. Тобто, коли фарба відпадала, ікону поновлювали, переважно покликавши місцевого художника, який так-сяк домальовував, а найчастіше – малював у свій спосіб щось зверху.

Наступний етап – це матеріали, з якими ми працюємо. Між іншим, радянська школа реставрації була дуже сильною, а виділялась саме тим, що реставратори працювали з натуральними матеріалами. Тобто якими матеріалами колись малювали ікону, такими її й реставрували. Поляки та німці, наприклад, навпаки – шукали якісь новітні, дотичні матеріали. Ми ж маємо можливість опанувати методику всіх.

«Як і людині після хвороби,

іконі потрібна реабілітація»

– Неможливо відреставрувати роботу за 2 дні, є такі ікони, над якими ми працюємо рік. Є й випадки, коли місяць-два треба спостерігати за іконою, щоб зрозуміти, що ж з нею коїться.

Люди повинні розуміти, що ікона після реставрації є дуже вразливою до будь-яких процесів. Як і людина після тяжкої хвороби, ікона потребує реабілітації. Для кожної ікони ми створюємо реставраційні паспорти, де вказуємо, в якому стані робота потрапила до нас, яким чином ми її реставрували, – це своєрідна історія хвороби. В кінці додаємо рекомендації до зберігання. На жаль, вряди-годи трапляється, коли це хтось читає...

Я знаю, що у мене є 2-3 об'єкти, де ікони точно не в належному стані зберігаються. От у суботу-неділю сідаємо з чоловіком у машину та їдемо до людей. Буває так, що я щось рихтую на місці або прошу, щоб жителі привезли мені на день, коли матимуть можливість. Але це особисто мій вибір, мені шкода, що моя праця пропаде.

«Люди ставляться

до пам'яток по-споживацьки»

– Ікони пошкоджуються через різкі перепади температури, сонячне проміння (блякне фарба), механічні пошкодження або жуків (шашіль), говорить Ірина Гірна. – Нещодавно я мала такий випадок, коли дуже сумлінна прибиральниця в церкві так відчайдушно мила образ, що змила все. Там була крейда знизу, така манера малювання, відповідно, образ був білим, а прибиральниця подумала, що він брудний. І сміх і гріх.

Неодноразово стикалася й з надто обцілованими іконами. Що занадто, те нездорово, розумієте. Це питання суспільної культури, бо люди ставляться до пам'яток по-споживацьки, хоча повинні розуміти цінність.

«Об'єднання реставраторів» – це ширше, ніж просто майстерня. Ми – фанатики, працюємо до 4 ранку, п'ємо каву і знову йдемо на роботу. Люди говорять про одяг, моду, а ми про те, що сьогодні знайшли в іконі (сміється).

Боляче, коли знищуються останні пам'ятки архітектури

Микола Толочко з іншими реставраторами зараз працюють над тим, аби всі пам'ятки зібрання отців-студитів мали свій визначений номер і місце, тобто проводять інвентаризацію.

– Ікони були без домівки, тепер тут, у нас, мають притулок. Кожній іконі ми створюємо картотечний запис із вказаною назвою, групою, розміром, вагою, походженням, – долучається до розмови керівник групи реставраторів при колекції «Студіон» Микола Толочко.

– Картинна галерея, Національний музей у Львові, Музей народної архітектури та побуту, Музей етнографії та народного побуту, Музей історії та релігії тісно співпрацюють між собою, бо мету мають одну – зберегти та донести мистецтво до нащадків. Але працюємо переважно на ентузіазмі.

Часто люди не розуміють сенсу збереження храмів і свідомо знищують їх або пошкоджують, а це є глобальна втрата для нації. Буває, храми згорають, деколи їх перетворюють на щось інше. А найгірше, що держава просто за цим не слідкує. Таке відчуття, що так зручно – мати народ без усвідомлення свого коріння. Тоді легше маніпулювати.

Є певна кількість вибраних пам'яток, які вважаються гідними уваги, про які знають усі, а решта – непотрібні. Насправді ж буває таке, що саме ці твори є дуже цінними та оригінальними.

Дуже боляче, коли в гарних містах, навіть не в селах, знищуються останні пам'ятки через те, що відсутній контроль – районні ради не мають відділів збереження архітектури.

Втім, маю і протилежний приклад – село Вербів, що на Тернопільщині. Завжди дивуюся, наскільки там сильні духом люди. Вони в 1950-х роках змогли зберегти цілий іконостас Краснопущанського монастиря. Мешканці викупили його за продовольчі товари, бо іконостас планували спалити. Люди підпільно, на возах перевезли його до свого храму. От ми проводили там консервацію та реставрацію, всю роботу фінансували люди своїми благодійними внесками.

З цього села ми плануємо розпочати культурний фестиваль для збереження та підтримки пам'яток. Такі фестивалі дуже популярні в Польщі: пленери, як хочете, збіговиська творчих людей з різних міст і країн. Люди з того села утримують і харчують митців, а вони, в свою чергу, за той час роблять щось для села: капличку, хрест, ікону тощо.

Люди зазвичай захоплюються цим. Вербів уже пройшов той просвітницький етап, коли людям треба було пояснювати, для чого ми займаємось такою справою.

«Втрата твору як людська втрата»

– Себе завжди треба ставити на місце твору, – продовжує Микола Толочко. – Уявіть, що в ікону забитий цвях, а ви його виламали. А тепер уявіть свій зуб. Ви його лікуватимете чи ламатимете? Іконі так само болить, як і людині.

Ми реставрували одного разу іконостас в селі Дора, що біля Яремчі. Іконостас створений у 1930-х роках, унікальний тим, що ікони виконані на дереві, різьблені. В 1990-х його відреставрували і відкрили, але реставрували так, що ніхто, очевидно, не намагався вникнути в суть самого оригіналу.

Коли є оригінальний твір, він має своє дихання, коли ж його якимось чином поправили – він штучний.

Отож, ми взялися відреставрувати цю пам'ятку, працювали цілу зиму, на Великдень відкрили. За рік нам повідомили, що храм повністю згорів... Я не вірив, думав, може, помилились. Знаєте, як хтось помирає, до останнього не віриш. То була трагедія для нас. На превеликий жаль, неможливо такі процеси контролювати на ентузіазмі в масштабі цілої країни.

***


Реставрація є в рази дорожчою, ніж виробництво нового твору. Так усюди: і в архітектурі, і в скульптурі, і в іконописі, і в живописі. Тому «Об'єднання реставраторів» збирало кошти на «Спільнокошті». За підтримки небайдужих людей громадська організація зібрала 20761 гривню.

Марія МАРКОВСЬКА

(«Українська правда», 2016)

ПОСТАТІ


Каталог: document -> pressa -> Zaklik -> 2016
2016 -> Видань утос
2016 -> Всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал
2016 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Zaklik -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Zaklik -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Zaklik -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Zaklik -> Видань утос
Zaklik -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Zaklik -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал
Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей
Видання «пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Про підсумки звітно-виборної кампанії в обласних, київській міській організаціях утос 4


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка