Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань



Сторінка3/3
Дата конвертації01.02.2018
Розмір0.64 Mb.
1   2   3

Висувати голлівудській продукції претензії на кшталт «там цілковита пропаганда» чи «голлівудське кіно – це штамп на штампі» від початку непродуктивно.


Перший фільм, знятий на території сучасного Голлівуду, називався «Сміливе пограбування в Південній Каліфорнії» й тривав 17 хв. За чотири роки знімальна група з Нью-Йорка в пошуках натури приїхала до містечка Голлівуд, що налічувало 4 тис. мешканців, і зависла там. Поміж особливостей тодішнього Голлівуду було спеціальне розпорядження влади, яке забороняло ганяти через селище більш як 200 голів худоби.

Хитрий Чарлі

Перш ніж говорити про Голлівуд як про фабрику мрій, треба раз і назавжди з’ясувати й запам’ятати: ніколи не передбачалося, що цей конгломерат народжуватиме витвори мистецтва. Висувати голлівудській продукції претензії на кшталт «там цілковита пропаганда» чи «голлівудське кіно – це штамп на штампі» від початку непродуктивно. То все одно що дорікати творцям мюзиклу за перенасиченість музикою чи плавцю за його широкі плечі. На зорі кінематографа ніхто й уявити собі не міг, що з цієї нової дохідної розваги постане десята муза.

Ранній кінематограф за своєю значущістю був десь між вар’єте та каруселлю з парку атракціонів. Треба сказати, що і глядачі, і виробники, і власники кінотеатрів саме так його й сприймали. У перші десятиліття існування кінематографа хіба що відчайдушні екстремали-журналісти бралися писати статті про нього. Не панська це була справа. Кінопрем’єри, що в 1920-х уже стали частиною бурхливого світського життя Лос-Анджелеса, цікавили читачів газет виключно як події з життя голлівудського істеблішменту. Писати серйозно про те, що відбувалося на екрані та як це було зроблено, тоді ще нікому не спадало на думку. І справді: ну хто із серйозним виразом обличчя обговорюватиме в пресі нові штори в казино чи нові гойдалки в парку атракціонів? Фільми – це весело й забавно, але не більше.

Одне слово, Голлівуд від самого початку задумувався і далі функціонував як агрегат для безперебійного виробництва зримих радощів. Про мистецтво там ніхто не думав. З цього приводу дуже точно висловився Чарлі Чаплін: «У Голлівуді не роблять кіно, тут роблять гроші. Вчитися кіномистецтва потрібно там, де зроблений «Броненосець «Потьомкін».

Розумний, мудрий Чаплін одразу зрозумів, що мистецтво не може сходити з конвеєра і що десята муза ще толком не народилася, не вийшла з піни розваг. Він, звісно, трохи лукавив: усе ж таки ця маленька людина неабиякого таланту та розуму намагалася змусити глядача відчувати й думати. До речі, почесного «Оскара» він отримав із характерним формулюванням: «За безцінний внесок у те, що кінематограф у цьому столітті став мистецтвом». А чи не найрозумніша людина свого часу Бернард Шоу назвав Чапліна «єдиним генієм, що вийшов із кіноіндустрії».

Усе це свідчить про те, що розглядати кіно як мистецтво нікому не спадало на думку. Перші десятиліття свого існування кіно на межі мистецтва було випадковістю в будь-якій країні. «Земля», «Броненосець «Потьомкін», «Золота лихоманка», «Вогні великого міста» та деякі інші кінострічки стали витворами мистецтва тільки тому, що генії інакше не вміли.



Як перемогти депресію

До речі, зараз уже мало хто пам’ятає, що на зорі кіноіндустрії продукція Голлівуду часто виконувала функції ЗМІ: на екрані демонструвалися останні новини, хроніка, яка багато в чому замінювала газети та радіо. Ще в другій половині XX століття ця функція зберігалася навіть тоді, коли телебачення розпочало свою переможну ходу домівками й умами. І це допомогло кіноіндустрії вижити спершу під час Великої депресії, а потім під час Другої світової, коли доходи кінотеатрів зі зрозумілих причин упали. Ну а у війну в кінотеатри йшли ще й по хроніку, аби підтримати дух. Саме тоді змичка кіноіндустрії та пропаганди показала небувалі міцність та стійкість.

У певному сенсі Голлівуд від самого початку й задумувався як фабрика пропаганди. Точніше, навіть фабрика ідей. Наприклад, уже не раз згадуваний тут Джозеф Шенк вимагав, щоб у всіх сценаріях головний герой походив із низів і до кінця фільму виростав до успішного професіонала. Він вважав, що без ідеї боротьби з обставинами, без ідеї спротиву та перемоги стрічка неодмінно провалиться в прокаті. Це була реклама американської мрії, яку Голлівуд експлуатує до сьогодні.

А ось на думку Луїса Майєра, який загалом підтримував ідею свого колеги Шенка про обов’язкову експлуатацію американської мрії в кіно, головний герой стрічки повинен неодмінно пережити якусь важку втрату: це має бути смерть нареченої, дружини, наставника чи напарника. Якщо це героїня, вона повинна втратити нареченого. Чоловік може померти від руки негідників, але краще, якщо покине жінку, тоді, загартована життєвими труднощами, вона таки досягне омріяного щастя. Так чи інакше Голлівуд зосереджувався на подоланні перепон, через яке герой продирався до безбідного існування.

Словом, Шенк мислив трохи глобальніше від Майєра, наполягаючи на втіленні на екрані американської мрії. Минуло майже століття, а хрестоматійний голлівудський продукт, як і колись, понад усе любить тернистий шлях до здійснення мрії.

Ще невідомо, як узагалі склалася б доля світового кінематографа, якби не Велика депресія. Здавалося б, новий вид мистецтва, що тільки-но спинався на ноги, мав захлинутися в безгрошів’ї й канути в Лету. Але ні: тривала економічна криза стала не лише випробуванням для Голлівуду, а й поштовхом у нове, успішне майбуття. Важко навіть уявити: за роки Великої депресії – з 1929-го по 1939-й – голлівудські умільці випустили 5 тис. (!) стрічок. Тобто в середньому на рік припадало по 500 фільмів. 

Звісно, кіновиробникам теж було непереливки. Наївно було б думати, що криза не зачепить їх своїми каламутними хвилями. Але, по-перше, президент Франклін Рузвельт одразу після перемоги на виборах у 1933 р. ініціював цілий комплекс протекціоністських заходів на допомогу кінематографу, розуміючи, наскільки важливим для народу став цей вид мистецтва. По-друге, наприкінці 1920-х у кіно відбулися зміни, які й допомогли Голлівуду втриматися на плаву. Головним фактором став прихід у кінематограф звуку. А це означало, що мистецтво дістало змогу на повний голос говорити про проблеми, переважно морально-етичного характеру, про які раніше було прийнято мовчати. На початку 1930-х звук уже заполонив екрани, німе кіно поступово перетворювалося на архаїку.

Вільям Гейс і його діти

Кінець 1920-х став для Голлівуду часом приголомшливого подолання ще недавніх моральних табу. На екрани полилися фільми, які в епоху німого кіно були немислимими. Гонитва за такою солодкою американською мрією стала набирати незвичних і неочікуваних форм. У фільмах зазвучала ненормативна лексика, герої пустилися в сексуальні пригоди, часом навіть одностатеві. Тоді як лише кілька років тому не те що в кіно показувати, а навіть згадувати в пристойній бесіді про таке було неприпустимо. Ернст Любіч, що на той момент уже став класиком, у фільмі «Серенада трьох сердець» без найменшого сумніву вивів на екрани шведську сім’ю: героїня жила з двома чоловіками, і ніхто цим надто не переймався.

Узагалі екранні жінки кінця 1920-х – початку 1930-х всипали перцю всій Америці, відірвавшись і відігравшись за попередні, дофеміністські часи. Не надто доброчесні дівчата й жінки заполонили екрани. Так, знаменита «Рудоволоса бестія» Джека Конвея із зіркою тих років Джиною Гарлоу розповідає про походеньки молодої авантюристки, яка полювала за заможними чоловіками. У центрі оповіді фільму «Мордочка» Альфреда Ґріна з Барбарою Стенвік у головній ролі юна панянка, яка торує собі дорогу в житті через ліжко.

Усе це було абсолютно незвичним для Америки й тому дуже привабливим. У важкі часи людям потрібні були не тільки хліб і не тільки видовища – їм конче необхідні розваги із сенсом. А сенс був один: вижити. Тож кіноіндустрія з пієтетом, дедалі інтенсивніше експлуатувала американську мрію. І що важче було людям, то більше способів перемогти похмуру дійсність пропонувала фабрика мрій. А глядачі… А що глядачі? Вони, як і сподівалися кіномагнати, несли в кінотеатри останню копійку.

Щоправда, не змусило на себе довго чекати й обурення пуританської частини суспільства, яка була незадоволена тим, що кіно зовсім втратило здоровий глузд, демонструючи хиби як норму. Повії, наркоторгівці, мафіозі всіх рангів, багатоженці, розпусники, які заполонили екрани, дедалі більше засмучували борців за моральність.

У результаті єзуїтський священик і редактор однієї з газет розробили кодекс, у якому виклали основні цінності американського суспільства й сформулювали конкретні способи їх збереження та пропаганди. Вільям Гейс, якого сучасною мовою можна було б назвати головним піарником Голлівуду, схвалив документ, трохи допрацював його й опублікував під назвою «Кодекс Гейса». Він містив три головні принципи: 1) неприпустимість показу хиби таким чином, щоб вона викликала симпатію; 2) необхідність пропаганди моральних моделей життя; 3) неприпустимість насмішки над законом.

Зараз це здається диким і бачиться мало не середньовіччям, але в 1930 році п’ять головних студій Голлівуду охоче схвалили Кодекс Гейса, розуміючи, що їхній імідж стрімко тьмяніє й ще трохи – і вони почнуть втрачати прибуток. Усе ж таки пуританські настрої в американському суспільстві мали вплив.

Утім, через 30 років кіноіндустрія відмовилася від Кодексу Гейса, що й не дивно: італійський неореалізм, який народився в 1950 – 1960-ті, і французька «нова хвиля» набули такого поширення й стали такими популярними у США, що конкурувати з ними, будучи обмеженими суворою самоцензурою, виявилося неможливим. Утім, Кодекс Гейса лишився у Голлівуду в генах, тільки тепер його відголоски називаються «політкоректністю» й вони розкидані по голлівудських фільмах із більшою чи меншою щільністю. За це зараз полюбляють лаяти «голлівудщину», і дарма. Треба лише раз і назавжди з’ясувати для себе місце Голлівуду в цивілізації – і претензій не буде.



Коротке щастя

В історії Голлівуду був один недовгий період, коли цей конгломерат вирвався з власних пут і окреслив для себе нові горизонти й нові функції. Десятиріччя від 1967 до 1977-го можна вважати епохою авторського новаторства в голлівудському кіно. Поштовхом до нього став розкол в американській кіноспільноті після виходу на екрани фільму Артура Пенна «Бонні і Клайд». Вперше від часів прийняття Кодексу Гейса головними героями стрічки стали душогуби, на яких звалилося співчуття глядача. Цей період увійшов в історію кінематографа як «Новий Голлівуд».

Про конвеєр кінопродукції, яка раніше майже не давала приводів вважати себе храмом мистецтва, несподівано заговорили як про колиску американського авторського кіно. Це був час неспокійних авторів, болючих тем і «втрачених» героїв. «Безпечний їздець» Денніса Гоппера, «Опівнічний ковбой» Джона Шлезінґера, «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?» Сідні Поллака, «Крамер проти Крамера» Роберта Бентона, «Кабаре» Боба Фосса, «Дитина Розмарі» та «Китайський квартал» Романа Поланського, «Собачий полудень» Сідні Люметта, «Пролітаючи над гніздом зозулі» Мілоша Формана, «Аліса тут більше не живе» й «Таксист» Мартіна Скорсезе та десятки інших прекрасних фільмів ніби скинули із себе всі табу й у пошуках нової, свіжої кіномови пустилися в експерименти. І, слід зазначити, це було вчасно й доречно: публіка, стомившись від загнаного в рамки масового кіно, жадала протесту.

Кіномагнати це добре розуміли, тому були змушені послабити фінансові віжки. Те десятиліття стало царством режисерської свободи, якій доволі швидко поклав край продюсерський диктат, що повернувся наприкінці 1970-х. А експериментами й протестом знову зайнялися незалежні студії, що випускають фільми «не для попкорну» й постачають їх на фестивалі. Що вдієш, інакше й не могло бути, адже Голлівуд мав конкурувати з могутнім ворогом-другом – телебаченням.

Настала епоха блокбастерів, або, як її ще називають, «Новий Новий Голлівуд». Техногенна революція, що, немов лавина, накрила людство, вивела Голлівуд у розряд величезної трансатлантичної корпорації розваг у вигляді блокбастерів.

Голлівуд і реальність:

хто кого придумав

Голлівуд – це не тільки кіностудії та пристановище зірок, це ще й величезний телебізнес, компанії звукозапису, комерційні видавництва, туристичні офіси. Одне слово, гігантська машина, що безперебійно постачає розваги й стовідсотково підпорядкована законам ділового світу. Тут прибуток надходить аж ніяк не від касових зборів – це лише тоненький верхній шар. А левову частку прибутку компаніям забезпечують продакт-плейсмент (згадаймо, наприклад, як у стрічці «Матриця» у нас перед очима щосекунди постають усі можливі продукти марки «Samsung», і спробуймо уявити, скільки на цьому заробила кіностудія), продаж прав на фільми авіакомпаніям, використання героїв в іграх/коміксах/рекламі, випуск сувенірної продукції.

Не забуваймо, хоч би як і хотілося про це забути, що голлівудське кіно спокійнісінько обслуговує й державні інтереси. Нерідко замовником тієї чи іншої стрічки є Пентагон. «Зелені берети» Джона Рея, «Найкращий стрілець» Тоні Скотта, «Перл-Гарбор» Майкла Бея, «День незалежності» Роланда Еммеріха, «Тридцять хвилин по півночі» Кетрін Біґелоу, «Людина зі сталі» Зака Снайдера й сила-силенна інших фільмів, у яких так чи інакше звучить добре слово про державу та її військову міць, зняті на замовлення й за солідною фінансовою участю Пентагона.

Лозунг «Торгівля йде за кіно» з’явився ще в 20-ті роки минулого століття, тобто, можна сказати, разом із Голлівудом. Разом із квитком у кіно глядач купував не тільки фільм, а й рекламу товарів, які він потім теж охоче купував, ідеї, спосіб мислення. Відтоді нічого не змінилося: глядач точно так само платить за рекламу, за ідеї, за спосіб мислення.

Голлівуд не тільки й не стільки відображає дійсність – він здебільшого її формує. Винахід братів Люм’єр виявився чудовою зброєю в руках тих, хто 100 років тому подався до Каліфорнії, щоб там, у непримітному містечку, де заборонено ганяти більш як 200 голів худоби, започаткувати нову еру цивілізації. Цивілізації під назвою Голлівуд. 

Катерина БАРАБАШ




КУЛІНАРНИЙ ЕКСКУРС

НАЙСМАЧНІШІ СТРАВИ 24 КРАЇН СВІТУ,

ЯКІ ВАРТО СПРОБУВАТИ КОЖНОМУ


У новій країні завжди варто «відчути» кілька речей: колорит, пам'ятки, звичаї і, звичайно ж, гастрономічний оргазм. Ми – це те, що ми їмо. Отже, щоб краще зрозуміти нову країну і менталітет її жителів, треба скуштувати національну їжу. Отже, знайомтеся з 24 коронними стравами різних країн, які зобов'язаний спробувати кожен турист!

Португалія: франсезінья

Назва цієї страви перекладається як «маленька француженка». Це сендвіч з двох квадратних шматочків білого хліба, між якими – шматок м'яса, скибочка шинки, фарширована оливками, і ковбаса. Все це покрито плавленим сиром і має бути у тарілці з томатним соусом.

До франсезіньї зазвичай подають картоплю фрі і кухоль холодного пива.

Австралія: пиріг-поплавок

Пиріг-поплавок – м'ясний пиріг, що плаває в тарілці з густим гороховим супом. Іноді його приправляють томатним соусом і оцтом.

Ця страва особливо популярна взимку.

Мексика: соус моле

До складу цього соусу входить до ста інгредієнтів, у тому числі трави, мелені горіхи, масло, какао, м'ясний бульйон і, зрозуміло, кілька типів чилі. А готують соус моле досить довго – іноді по кілька днів.



Словаччина: бринзові галушки

Це маленькі картопляні галушки, заправлені м'яким сиром і беконом.



Бельгія: мідії з картоплею фрі

Мідії в Бельгії готуються різними способами: у вині, олії, з травами або в томатному соусі. Їх подають із солоною хрусткою картоплею і запивають холодним бельгійським пивом.



Південна Корея: панчхан

Ця традиційна південнокорейська страва складається з безлічі закусок і салатів, що подаються на невеликих тарілках як акомпанемент до основної страви і рису: кимчхи (квашені овочі з гострим червоним перцем), намул (обсмажені овочі, заправлені кунжутною олією, оцтом і часником), чон (корейська варіація на тему млинців).



Єгипет: молохея

Різні варіації цієї страви готують по всій північній Африці, але особливу популярність вона завоювала на своїй батьківщині – в Єгипті. Страва готується з листя Молох (овоч з гіркуватим смаком), яке відокремлюють від стебел, січуть і варять у бульйоні з коріандром і часником. Подається молохея зі шматочками курячого або кролячого м'яса, іноді його замінюють бараниною або рибою.



Японія: кацудон

Здавалося б, у всьому світі Японія асоціюється із суші, проте самі японці радять мандрівникам не проґавити можливості спробувати саме кацудон – тонку свинячу відбивну з яйцем, що кладуть зверху в чашу з рисом.



Канада: путин

Це дуже калорійна страва родом з Квебека. Вона складається з картоплі фрі, твердого сиру і спеціально приготованого соусу.



Шотландія: копчений лосось

Лосось подається на грінках, які готуються з хліба із непросіяного борошна з маслом або сирною пастою. Шотландці люблять скропити рибу лимонним соком.



Англія: ростбіф з йоркширським пудингом

Колись англійські кухарі придумали спосіб використовувати жир, що крапає на піддон під час смаження м'яса, для приготування пудингів. Зараз смажена яловичина з «крапаючим» пудингом вважається національною стравою Англії.



Іспанія: хамон іберіко

Для виготовлення цієї шинки вирощують особливу породу іберійських свиней, яких тримають на спеціальній жолудевій дієті. Окіст засипають морською сіллю, а потім роки на два підвішують у добре провітрюваних підвалах.

Готовий хамон нарізають тонкими скибочками і подають з вином, хрусткими хлібцями і оливками.

Індія: курка тандурі

Знайти одну страву в Індії, яка презентувала б усю країну, практично неможливо, тому що в кожному регіоні різні традиції. Однак все ж одна така класична є – курка тандурі.

Шматочки курятини маринують у йогурті з додаванням спецій, а потім запікають на великому вогні у глиняній печі. Подається ця страва, як правило, з овочами і рисом.

Норвегія: ракфіск

Ракфіск вважається зимовою стравою. Це форель, яку спочатку солять, залишають бродити на кілька місяців, а потім подають із цибулею і сметаною.



Венесуела: пабельон кріольо

До складу цієї венесуельської національної страви входить рублена яловичина, рис, чорні боби і сир. Зазвичай пабелльон кріольо подають зі смаженим яйцем і смаженим подорожником.



Румунія: сармале

Сармале – румунський варіант голубців і долми. Це фарш з рису і м'яса, запечений у дрібних солоних капустяних або виноградних листках.



Китай: сяо лонг бао

Страва з такою складною назвою – це шанхайські пельмені, що плавають у супі. За формою сяо лонг бао навіть більше схожі на хінкалі. Їх роблять з різних сортів м'яса і готують на парі у спеціальних бамбукових кошиках.



ПАР: білтонг

Це південноафриканський різновид в'яленого м'яса. Найчастіше білтонг готують з яловичини, але він чудово виходить і з інших видів м'яса, наприклад, страусятини. Тонкі м'ясні смужки маринують з різними спеціями та сіллю і сушать.



Індонезія: пиріг теранг булан

Це солодкий пиріг у формі півкола, начинений усякими смаколиками: шоколадними крихтами, тертим сиром, шматочками арахісу і навіть бананів. Такі пироги продають вуличні торговці по всій Індонезії.



Аргентина: асадо

Гриль для приготування асадо знайдеться в кожної аргентинської родини, що себе поважає. Це м'ясо, приготоване на вугіллі, але смак його залежить від безлічі тонкощів, тому зазвичай цією стравою займаються чоловіки – асадори.

Подається асадо з хлібом, салатом, соусом чімічуррі і червоним вином.

Філіппіни: адобо

У багатьох країнах адобо – це спеції, але на Філіппінах – це страва, що складається зі шматочків курятини чи свинини, тушкованих у суміші соєвого соусу та оцту і присмачених перцем, часником і лавровим листом.



Малайзія: насі лемак

Насі лемак перекладається як «рис із вершками». Рис готують у кокосовому молоці зі шматочками листя пандануса.

Страву подають загорнутою в бананове листя з соусом самбал, анчоусами, арахісом і вареними яйцями.

Бразилія: фейжоада

Фейжоада – це страва з чорної квасолі, запеченої свинини, яловичини, спецій і борошна маніоки. Зазвичай її подають з рисом, капустою, скибочками апельсина і гострим соусом, щоб прискорити процес травлення.



Саудівська Аравія: касба

Це страва з рису із додаванням великої кількості спецій – гвоздики, кардамону, шафрану, кориці, перцю, мускатного горіха і лаврового листа.



Касба зазвичай подається з м'ясом і овочами.

Кіра ГІРЖЕВА

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Кіяновська. Жіночий погляд на шлях незалежності України’’’’’’’’’’’’’’’
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Андрейців. Кудлатий друг героя. Як собаки реабілітують ветеранів ато’’’’’’’’’’’’’’’
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Шевцова. «Євросироти»: з чим стикаються діти українських трудових мігрантів’’’’’’’’’’’’’’’
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
М. Марковська. Лікарі мистецтва: втрата ікони як людська втрата’’’’’’’’’’’’’’’’’”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Р. Клочко. Репортаж з лігва звіра. Нацистська Німеччина очима американського журналіста’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconЗаклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Л. Чечель. Світлана Орліченко: «Щоб зіграти Дездемону, я мовчала цілий день»’’’’’’’’’’’’’’’
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал
Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей
Видання «пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Про підсумки звітно-виборної кампанії в обласних, київській міській організаціях утос 4
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Київська обласна первинна організація об’єднує місцеві організації утос білої Церкви та Обухова, а також інвалідів по зору, які живуть...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка