Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань



Сторінка1/5
Дата конвертації29.03.2018
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3   4   5

ЗАКЛИК

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ

РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЩОМІСЯЧНИЙ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ЖУРНАЛ

УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА СЛІПИХ

Видається з травня 1935 року
ВИДАННЯ ПОГ «ОБ’ЄДНАНА РЕДАКЦІЯ ПЕРІОДИЧНИХ

ВИДАНЬ УТОС «ЗАКЛИК»

Головний редактор Наталка ЩЕРБАНЬ

Редактор відділу Інесса СИДОРІНА


Коректор Тетяна ВОЛОЩУК

Адреса редакції: вул. Л. Первомайського, 7-а, м. Київ-133, 01133

тел. (044) 234-51-36, 246-79-48, тел./факс 246-79-32

Сайт: www.zaklyk.org.ua E-mail: zaklyk1@ukr.net

Сторінка в facebook: facebook.com/zaklyk

7



Липень 2017 року

ЗМІСТ



РЕАБІЛІТАЦІЯ

І. Андрейців. Кудлатий друг героя. Як собаки реабілітують ветеранів АТО’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ПОСТАТІ

С. Тримбач. Оповідки про Ступку’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ІСТОРІЇ КОХАННЯ

Грейс Келлі та князь Реньє’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””



ПОГЛЯД У МИНУЛЕ


І. Сюндюков. Загадка Павла Скоропадського ’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””
ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

Дж. Бакен. Тридцять дев’ять сходин (детектив)”””””’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’


КРАЇНАМИ І КОНТИНЕНТАМИ

О. Іщенко. Китай: десять тисяч кроків’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’”””



РЕАБІЛІТАЦІЯ

КУДЛАТИЙ ДРУГ ГЕРОЯ.

ЯК СОБАКИ РЕАБІЛІТУЮТЬ

ВЕТЕРАНІВ АТО

«Люби мене повністю, – сміється Сашко, дивлячись на Діпа. – Антидепресант кудлатий». Лабрадор ретривер треться об ноги хлопця, який лише п'ять місяців тому повернувся з війни.

Ззовні може здатись, що Діп – звичайний собака, який хоче уваги свого господаря. Та це не так. Діп – працює. Його завдання – реабілітувати і допомагати ветерану. Бути його «щитом».

Діп – службовий пес. Для Сашка його готує Марина Прокопенко, кінолог і тренер ініціативи «Друг героя». Це канадсько-український некомерційний проект. Він допомагає ветеранам АТО боротися із різними психоневрологічними розладами та іншими травмами війни через спілкування людини та собаки.



«Які у тебе очі щирі…»

Вівторок. У невеличкому залі клініки Інституту медицини праці Національної академії медичних наук сидять декілька ветеранів. Кожен вдивляється в екран свого мобільного телефону. У клініці вони лікують психоневрологічні розлади, спричинені війною на сході України.

– Добрий день! – тишу розрізає веселий голос кінолога. – Нессі, привітайся зі всіма!

Золотистий ретривер по черзі підбігає до кожного, хто сидить у кімнаті – дає лапу, леститься, просить погладити.

– Які у тебе очі щирі, – лагідно гладить Нессі ветеран Юра.

За декілька хвилин до залу забігає Міра – чорний терапевт-лабратор. Вітається зі всіма і гонорово всідається поруч з іншим бійцем. Він, сміючись, робить з її шкіри ірокез.

Міра мовчить. Міра терпить.

Терплячість – одна з головних умов собак-каністерапевтів.

Щоб стати таким лікарем, пес проходить жорсткий відбір. У нього не повинно бути навіть натяку на агресію.

– Собаку можуть тягнути за хвіст, а він має витримати, залишаючись дружелюбним до людини. Травмований ветеран може різко вхопити пса, не зі злістю, просто так виходить, – розповідає координатор проекту «Друг героя» Ольга Смірнова.

А ще він повинен бути дисциплінованим, не боятись чужих людей і виявляти до них цікавість.

«Спілкування з тваринами

знімає бар'єри»

Основне завдання собак-каністерапевтів – прокласти психологу шлях до роботи з ветераном.

– Фізіологічний контакт знімає м'язове напруження і виробляє дифамін – гормон щастя. Фізичне напруження веде за собою психологічне. Коли ж м'язи розслабляються, у людини несвідомо зменшується психологічний стрес. Тому психологу легше працювати, – пояснює Марина Прокопенко.

За її словами, деякі бійці розмовляють не з психологом, а з собакою. Псові простіше розповісти те, що потрібно комусь сказати, але ветеран не хоче і не може сказати людині.

– Бо людина оцінює те, що чує. А собака слухає і не оцінює. Він приймає людину такою, якою вона є: і роздратованою, і зі шрамами, і без руки чи ноги. Собаці все одно, – додає кінолог.

Так перед псом розкрився Максим. Він не планував сидіти на занятті з чотирилапими, просто проходив повз до своєї палати.

Тренер проекту завернула його до зали. Максима відчула Нессі, і вже за декілька хвилин лежала у нього на колінах. Ветеран гладив її півгодини. І мовчав. А потім почав робити селфі і напувати собаку водою зі своєї чашки.

Пухнаста Нессі, яка намагається напитись води з вузької чашки, розворушила усіх, хто сидів у залі. Адже більшість травмованих бійців небагатослівні. Замкнуті в собі. Є військові, які бояться навіть «зустрітись» зі своєю травмою.

Однак це необхідно, розповідає психолог Олена Музичук. Вона співпрацює з клінікою, допомагаючи ветеранам. Бо якщо енергія не виходить, вона обов'язково викаже себе симптомами в тілі, може проявитись у хронічних хворобах.

– Робота з травмою – делікатний процес. Каністерапія – допоміжний і дуже ефективний метод. Завдяки спілкуванню з тваринами людина стає емоційно розкутою, – каже Олена.

Вона допомагала Сашку, який декілька тижнів лежав у цій клініці. Він служив у 58-й бригаді санітаром. Одинадцять місяців був під Авдіївкою.

«Люди люблять брехати, одягати маски.

Собака не такий»

Щовівторка Сашко приходив до маленького залу на зустрічі з пухнастими терапевтами.

– Собаки щирі. Ти їх відчуваєш, вони тебе. Люди люблять брехати, одягати маски. А собака не такий, – каже Сашко.

Крім групових занять, психолог може брати собаку із собою для індивідуального заняття з ветераном. Так Олена працювала з Сашком – гуляла з ним та псом-терапевтом ботанічним садом.

– Це була дуже позитивна атмосфера. Саша дуже добре розкрився, – пригадує психолог.

У лікарні Сашко сидів на антидепресантах. Коли виписався зі шпиталю, дія ліків минула.

– Минув тиждень, а мені не по собі. У мене високий рівень стресу, а ще я знову почав закриватись. Зайшов у пивний магазинчик. Було добре. А зранку – вже ні, – пригадує ветеран.- Пішов в аптеку. Купив ліки

Адже крім каністерапії у госпіталі, де працює 12 собак, проект «Друг героя» дає можливість ветеранам завести службового пса.

Таких зараз три: Ніка, яка уже має господаря, Чіф і Діп.

Два тижні роздумів, і Сашко вирішив, що готовий забрати Діпа собі. Але щоб пес переїхав до бійця, бійцю доведеться чекати ще мінімум півроку.



«Моя зона комфорту

захищена моїм собакою»

Спочатку кінолог тренує чотирилапого, який в цей час живе в нього вдома. Потім псу підбирають господаря і тренування проходить уже втрьох: кінолог-ветеран-собака.

Цей процес може тривати рік. Ветерана вчать правильно поводитись із собакою, а кудлатого терапевта «підганяють» під потреби бійця.

Службові собаки – не просто домашні улюбленці. Вони супроводжують своїх ветеранів всюди – в лікарні, магазині, кафе чи таксі. Коли військовий стоїть у черзі до банкомата, пухнастий друг сідає позаду нього.

– Пес за спиною забирає у ветерана страх, що ззаду хтось підійде. Він знає: собака прикриє. Тренери нас вчили, що пса можна використовувати як бар’єр. Моя зона комфорту захищена моїм собакою, – пояснює кінолог проекту Оксана.

Собак вчать будити ветерана, коли йому сняться кошмари. Якщо людина починає стогнати уві сні, чи боєць «провалюється» – ніби і тут, але десь далеко в собі, пес може увімкнути світло, почати лизати обличчя чи навіть штовхнути.

– Якщо пес бачить, що щось відбувається – мусить зреагувати, – розповідає координаторка проекту Ольга Смирнова.

Службовий собака повинен завжди

бути поруч з господарем

Юра Яцен і його метис Ніка – перший в Україні успішний приклад співпраці людини і службового собаки-терапевта.

– У мене три контузії і осколкове в голову. Буває, голова дуже болить. Лягаю. Ніка це відчуває. Без жодної команди підходить, лягає навколо голови, як кіт, може полизати мене. Через деякий час легше стає. Навіть від облизування. Коли вона це робить, всі думки якісь вилітають і все вже: обіймашки, цілувашки… – усміхається Юра.

У Ніки і Юри – свій зв'язок, розповідає його дружина Марина:

– Якщо він нервується, вона приносить йому капці, поводок, м'ячик чи ключі і починає гратися, відволікаючи. Він спочатку каже: «Ніка, я не хочу». Але вона настирлива: і на диван залізе, і притиснеться. Ніка не дає йому рознервуватися. Так само Ніка відчуває поганий настрій господаря. Тоді навіть поводиться по-іншому.

– Зазвичай вуха догори, підбігає, грається. А це підходить, вуха закладає і дуже обережно поводиться. Видно, що переживає, – каже Юра.

Він пригадує: просто після повернення деякі речі його відразу заводили.

– Особливо коли молодь пір’я розпускає: «Та ми, та ми…» І думаєш: «Як вас там бракувало…» Ніка це відчуває і відразу починає відволікати увагу на себе. Штовхне мене, наприклад. Ззаду підходить і носом між ноги: «Бух!» Ніка, ти шо? – сміється ветеран. – Коли тебе хтось розізлив чи на ногу наступив, цей момент відволікання дуже важливий. З собакою у бійку вже не полізеш.

За правилами, службовий собака повинен завжди бути поруч зі своїм господарем. Ніка навіть спить разом з Юрою. Біля ліжка для неї виділене спеціальне місце, щоб в разі чого відразу прийти на допомогу.

І Ніку, і Діпа тренує один і той самий кінолог – Марина Прокопенко, яка два роки тому стала дружиною Юри.

Вони познайомились на тренінгу собак. Коли Юра служив, шукав вибухівку з іншим службовим псом Кокосом у зоні АТО. Тільки у Кокоса були зовсім інші функції, ніж у Ніки. Кокос шукала вибухівку, Ніка ж займається психологічною допомогою.

– Пари Юра-Марина, Юра-Ніка утворились паралельно, – сміється ветеран.

На запитання, чиєю є тепер Ніка, Марина усміхається:

– Спільна. Треную її більше я, а користується частіше чоловік.

Ще три роки тому Ніка була безпритульним псом і жила на вулиці з безхатченками. Марина підібрала її восьмимісячною і виховала. Тепер Ніка – не лише службовий собака Юри, але й каністерапевт для інших військових.

Діпа Марина вісім місяців готувала для іншого бійця. Але він в останній момент покинув собаку. Тож коли Сашко сказав, що хоче службового пса, почув: «Приїдь, щоб Марина на тебе подивилася, бо кому попало вона собаку не віддасть».



«Приїжджаю до Діпа –

забув, що втомився!»

Сашко Марині сподобався.

– Уявіть, він до собаки з гостинцями приїхав! Мені було дуже приємно, – розповідає кінолог.

– У Діпа тоді щось зі шлунком було не в порядку. Кажу продавцю: «Мені нежирний корм». Вона: «Що-що?» Ми перебрали купу кормів. Вибрали з рибки, – усміхається ветеран.

Діпа майбутній господар теж не залишив байдужим:

– Я відкриваю двері машини, Діп бачить Сашу і радіє. Хоча вони лише декілька разів бачились,– каже Марина.

– Буває, не висплюсь, спав три чи чотири години, втомлений. Приїжджаю до Діпа – забув, що втомився! Чую, щось холодно стало. Думаю, чого? Надворі ж тепло було. Дивлюсь на годинник, а ми з ним п’ять годин прогуляли! Діп тепер мені допомагає. Дивиться своїми відданими очками – і що ти зробиш? – сміється ветеран.

Ретривер до нього потроху звикає. Щоправда, спочатку навіть намагався керувати бійцем. Але тепер краще слухається і виконує команди.

Тато Сашка досі проти, щоб у їхній квартирі з'явився собака, бо «срач, смердітиме і так далі».

– Кажу: «Ну, як тебе здоров’я сина не хвилює…» Мама змовчала, а потім погодилась, – додає військовий.

Після повернення у бійців змінюється оточення, тож вірний собака збоку допоможе пережити перехідний період. Наприклад, у Сашка із життя «до війни» залишилось лише двоє друзів, які його підтримували.

Інші не зрозуміли. Якось до нього зателефонувала вночі знайома: «Мені погано, мене хлопець кинув». Сашко розізлився: «Ти дурна чи що? Ти знаєш, де я?» У відповідь почув: «Ну, я тут п’яна…»

– Я був у шоці, – пригадує Сашко. – Досі є велика частина людей, котрі живуть у своєму світі і не розуміють, що в країні відбувається.

За втраченими знайомими ветеран не шкодує. Вірить, що треба тягнутись до людей, які тягнуть наверх, «бо тих, що тягнуть донизу – тисячі».

На жаль, не всі ветерани користуються можливістю завести службового собаку. Третина з тих, хто почув про проект, цікавиться, але до реальних кроків не доходить. Хоча проект готовий безкоштовно готувати і подарувати собаку ветерану, якщо він йому дійсно потрібен.

– Ветеран i пес повинні підходити один одному, відчути одне одного, інакше у них не буде зв'язку, необхідного для результативної допомоги, – розповідає координатор «Друга героя» Ольга Смирнова. – Ми б хотіли, щоб до нас зверталися волонтери, психологи, військові. Ми готові часто приходити на каністерапію. У нас є собаки і бажання допомагати.



Каталог: document -> pressa -> Zaklik -> 2017
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
Zaklik -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань
2017 -> Видань утос
2017 -> Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал
Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconВсеукраїнський реабілітаційний щомісячний журнал для дітей
Видання «пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утосу «заклик». Головний редактор Наталка щербань
Заклик всеукраїнський реабілітаційний щомісячний літературно-художній журнал українського товариства сліпих видається з травня 1935 року видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос «заклик» Головний редактор Наталка щербань iconРеабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з 7 січня 1989 року. Виходить двічі на місяць. Видання пог «ОБ’єднана редакція періодичних видань утос
Про підсумки звітно-виборної кампанії в обласних, київській міській організаціях утос 4


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка