Запоріжжя 2012 Жадько В. А



Сторінка7/7
Дата конвертації17.01.2018
Розмір1.5 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7
Тема 11. Духовне життя і культура

ПЛАН
1. Духовне життя суспільства: форми індивідуальної та суспільної свідомості.

2. Духовна культура суспільства: основні концептуальні підходи до її визначення.





Коротка анотація змісту
1.Сутність людини як у природному, так і соціальному вимірах однаковою мірою духовна. В першому випадку духовність буквально означає те, що біологічною основою життя є фізіологічний процес дихання; в другому йдеться про формування свідомості, змістом якої є дух знань про природу світобудови. Адже людина, вдихаючи кисень, видихає не лише вуглекислий газ, але й дух мовлення, а мова є образом світового об’єктивного духу і водночас голосом душі, який виголошує її життєві потреби й інтереси. Потрібно також зважати на суспільну природу людини, а саме: свідомість є продуктом сумісно-колективного способу життєдіяльності. Тому розглядати духовне життя і духовну культуру суспільства потрібно з урахуванням зазначених вище обставин.

Отже, духовне життя безпосередньо презентує мова. Аналізуючи її зміст, мислення класифікує його за різними критеріями. Серед них можна виділити індивідуальну та групову, колективну, врешті, суспільну свідомість, якщо брати до уваги її носіїв. Якщо ж аналізувати глибину проникнення знань в сутнісні виміри буття, можемо говорити про емпіричну, буденну свідомість, яка фіксує зовнішні його прояви, і науково-теоретичну свідомість, засобами якої відкриваються закони світобудови. За умови, коли аналізується буття суспільства як процесу взаємодії між людьми, в основі якої домінування їх різноманітних інтересів, говорять про форми суспільної свідомості, оскільки інтереси цілком піддаються груповій, колективній класифікації. Головне, що слід пам’ятати, це безумовний факт: носієм духовності, свідомості, культури є кожна окрема людина. Хоча їх рівень, безперечно, різний у різних людей. Отже, групова, колективна, суспільна свідомість складаються внаслідок міжіндивідуальної взаємодії поміж людьми. З іншого боку, існує також безособова, деперсоналізована форма суспільної свідомості як дух попередніх поколінь, дух пращурів, загальнонародна або загальнолюдська свідомість. У такому випадку цілком справедливим є так званий закон визначальної ролі суспільної свідомості по відношенню до свідомості індивідуальної. Що ж стосується духовності, так би мовити, живих діючих індивідів, то їх поведінка значно більшою мірою визначається егоцентричними спонуканнями, хоча б їм і були відомі вимоги загальнолюдського духовного досвіду. Це зумовлено тим, що природно-біологічна домінанта поведінки є пріоритетною відносно соціально-духовної. Також тим, що суб’єктивність безпосередньо характеризує індивідуально-природне начало людини, в той час як суб’єктність є проявом підпорядкованості індивідуальної волі вимогам загального об’єктивного духу, неможливого без свідомого абстрагування від власної природно-біологічної сутності. Зазначимо також, що індивідуальна мотивація поведінки значною мірою соціалізована не стільки науково-теоретичною свідомістю, скільки буденною, яка за багато віків набула статусу звичаю, традиції, обряду, посилання на зміст яких не є для пересічної людини обмеженням свободи волі як вона її розуміє. Навпаки, обмеження, що йдуть від вимог загально-наукової теоретичної свідомості, будучи незрозумілими, викликають цілком звичну захисну реакцію. Справа в тому, що індивід бажає свободи індивідуальної волі, але водночас не хотів би нести за неї відповідальності. В цьому причина властивого людям конформізму: „Я дію так, як діють всі”, - це знімає відповідальність.



1.Буденна свідомість формується як органічна єдність зі змістом безпосереднього буття кожної людини, її життєвим досвідом. Ось чому вона індивідуалізована відповідно до особливостей людської суб’єктивності. Рівень соціалізації залежить від того, настільки суспільно пов’язаним з іншими людьми є спосіб життя конкретного емпіричного індивіда. Науково-теоретична свідомість є наслідком пізнавально-пошукової діяльності окремих людей, тому вона, з одного боку, є продуктом їх власної життєдіяльності, зусиль їх індивідуальної апперцептивної волі, з іншого, є найбільшою мірою об’єктивною і загальною у своїх формулюваннях, оскільки це головні ознаки закону. Цим зумовлений певний, іноді досить значний, антагонізм між соціальними верствами звичайних людей та інтелектуалів, як і внутрішня драма останніх, які в буденному житті не можуть діяти згідно вимог об’єктивної загальної необхідності. Їм заважає так діяти як власна біоприродна сутність, так і суспільне оточення, вмотивоване у своїх діях природною домінантою. Ось чому народна маса санкціонувала розп’яття Христа, страту Сократа, свавілля церковної інквізиції проти вчених, просто таки вимагала розстрілів ворогів народу в добу сталінського режиму в СРСР та „культурної (?!) революції” в Китаї.

Структурованість суспільства за різними ознаками формує змістовну різноманітність свідомості в її загально-соціальній спрямованості. Йдеться про так звані форми суспільної свідомості – політичну, правову, морально-етичну, релігійну, художньо-естетичну, релігійну, філософську та наукову. Аналізуючи ці форми, потрібно мати на увазі, що всі вони функціонують на рівні як буденних уявлень окремих людей, так і теоретичних знань з високою мірою об’єктивності.



Політична свідомість – відображення уявлень і науково обґрунтованих знань про основні тенденції й закономірності управління суспільними процесами під кутом зору врахування інтересів основних суб’єктів суспільного життя, починаючи від окремої людини і закінчуючи суспільством в цілому. В основі політичної свідомості – вчення про державу як головний інструмент управління та основних суб’єктів суспільно-політичного життя, якими є політичні партії, громадські об’єднання та окремі громадяни. Правова свідомість – відображення уявлень і науково обґрунтованих знань про принципи й засади справедливого управління суспільством в інтересах кожної людини. Право – міра справедливості (Аристотель). В основі пізнавально-правових пошуків – максимально гуманне й гуманістичне обґрунтування справедливості, міра якої була б сприйнята всіма суб’єктами суспільного життя як його законодавча норма. Спрямованість правосвідомості – розробка концепцій громадянського суспільства та його засобу – правової держави. Право виходить із безумовної рівності всіх людей в гідності і достоїнстві, а також в їх рівності перед законом попри всі відмінності між ними.

Морально-етична свідомість – відображення уявлень про основні засади функціонування суспільства з позицій певних ідеальних норм, правил, принципів, абстрагованих з історичного досвіду людства, окремих народів, країн, цивілізацій, або ж отриманих із якихось трансцендентних деперсоналізованих джерел. Так, загальнолюдські норми моралі отримані Мойсеєм від „голосу з неба”, що в релігії та філософії отримав назву Бога, „вустами” якого промовляє світовий об’єктивний розум і світова любов як принцип світобудови. Певна містика у формуванні морально-етичної свідомості пояснюється тим, що людям як суб’єктивним істотам досить складно виробити об’єктивні норми взаємодії в суспільстві. Звідси два виходи: або взяти надперсональні норми під страхом Божого покарання методами Страшного Суду, або намагатись звести моральні ідеальні норми до правових норм шляхом формування громадянської правосвідомості та її інструменту – правової держави, яка судить правомірно, тому справедливо. Отже, справедливість з’єднує не лише суспільство, але правову й моральну свідомість також. Художньо-естетична свідомість – відображення людиною властивого їй образно-чуттєвого світосприймання і світорозуміння, в основі якого почуття органічної єдності людини і світу, супроводжуване бажанням надати внутрішньому душевному стану зовнішніх предметних форм, здатних суттєво вплинути на душевний стан інших людей. Це свідомість, засобами якої об’єктивується суб’єктивний світ людини і утверджується естетична єдність поміж людьми. Різні види і жанри мистецтва здійснюють цей процес об’єктивації. Тому саме художньо-естетична свідомість найбільшою мірою виявляє себе у так званій комунікативно-виховній функції. Вона єднає в собі істину, добро і красу, вводячи індивідуальну свідомість у стан катарсису, тобто очищення душі від асоціального егоцентризму.

Релігійна свідомість – відображення самосвідомості і самопочуття людини, засобами якого вона намагається з’єднати себе із загальносвітовим об’єктивним сущим, віра в існування якого дає їм життєву наснагу, оскільки емпірично достовірне життя не дає почуття задоволеності ним. Релігійна свідомість найбільшою мірою схильна до суспільної інституціоналізації свого змісту, підтвердженням чого є створення церковних конфесій як духовного осередку суспільства. Тут є позитивні моменти, але ще більше негативу: церковні ієрархи починають монополізувати віру в єдиносуще, що девальвує релігійні цінності, особливо віру. Замість єдності та єднання вона часто переростає у віронетерпимість.

Філософська свідомість – відображення першооснов світобудови засобами апперцепції як на рівні уважного зосередженого світоспоглядання, так і засобами аналітико-синтетичного мислення. Знання першооснов світобуття дає можливість не просто вірити в його об’єктивну реальність, а бути переконаним у цьому через формування себе автономним суб’єктом світопізнавальної діяльності, бути суб’єктом розумної волі і суб’єктом віри в таку якість свідомості, яка поєднує індивідуальне й загальне, соціалізує на основі єдності мікро- і макрокосму. Зміст всього курсу філософії якраз і був підпорядкований саме такому її розумінню.

Наукова свідомість – відображення першооснов світобудови засобами експериментально-дослідницької пошуково-пізнавальної діяльності, метою якого є побудова об’єктивної теорії, в основі якої чітко й однозначно сформульовані закони руху матеріального світу. Що стосується суспільного буття, то говорити про науковість теорій суспільного розвитку можна лише умовно, відносно. Наука – це завжди теорія руху незмінних у своїй визначеності об’єктів, в той час як суспільство як об’єкт не може існувати: воно має розвиватись. А розвиток стосується змісту свідомості, а це завжди розвиток духовності, а не просте пересування людини в певному місці й часі. Розвиток можна лише описати й описувати, а не задати йому однозначну формулу руху. Звідси й умовність існування науки як форми суспільної свідомості. Краще говорити таким чином: у суспільстві є наукові знання, але не вони визначають його якісний стан.

2. Духовний стан суспільства визначається рівнем культури людей, які його складають. Буквально cultura означає „обробка”. З цього потрібно виходити, говорячи про духовну культуру людини й суспільства. Людину як психофізіологічну істоту обробляє (окультурює) суспільна свідомість у всіх вищезазначених формах. Спочатку цю функцію виконує мова як відображення безпосередності сумісного буття індивідів у природному й суспільному оточенні, мова буденності й повсякденності. Потім вона переходить до мови політико-правових, морально-етичних, релігійно-філософських, художньо-естетичних і наукових вчень, теорій, концепцій. У першому випадку це ще культура, так би мовити, предметно-речового мислення, культура впізнання, культура ідолопоклонства на основі міфологічного світогляду. В другому маємо культуру, яка поєднує впізнання і пізнання як самопізнання, адже зміст вчень вже значною мірою просякнутий індивідуальними одкровеннями їх авторів, які відчувають вихідну єдність світобудови у всіх її проявах і своїми міркуваннями трансформують одкровення в логічно оформлені вчення, засвоїти які може кожен, хто докладе для цього необхідних зусиль. Духовна культура, таким чином, являє собою процес переходу людини з якості психофізіологічної в якість соціально-психологічну. Різниця в тому, що у першому випадку мотивація її поведінки інстинктивно-звичаєва, культово-обрядова, традиційно-стереотипна; в другому вона стає суб’єктом автономної відповідальної діяльності, суб’єктом вільного вибору, носієм свободи волі як життєвого ідеалу. Історія людства, з огляду на сказане, якраз і являє собою процес його одухотворення, облагородження благом знань, благом підпорядкування егоцентричних інстинктів вимогам соціалізованого розуму й любові як загальних принципів світобуття. Процес, звичайно, тривалий за часом і нелегкий за розумінням, тим паче здійсненням. Існує декілька сотень визначень культури. Що цілком зрозуміло: визначення є справою аналітико-синтетичного мислення як стану найвищої духовної напруги. Концептуально їх можна класифікувати як „сукупність символів”(М.Вебер), „форми розумової діяльності”(Е.Кассірер), „прояви релігійного духу”(Ж.Марітен), „системи комунікацій”(К.Леві-Строс), „інтелектуальні аспекти штучного середовища”(А.Моль). Тобто, культура є головний засіб формування цивілізованих відносин між людьми, які приходять на зміну природному дикунству й варварству, в основі яких суто зоологічний індивідуалізм поведінки. Прийнято розрізняти матеріальну й духовну культуру, хоча такий поділ умовний і з наукової точки зору некоректний. Коли йдеться про матеріальну культуру, мають на увазі упредметнення ідей. Людська діяльність відбувається циклічно: „ідея – її реалізація – нові ідеї” і далі по колу. Якщо втілення ідей залишати лише на рівні їх озвучення, люди будуть неспроможні до прогресивного розвитку суспільства, пов’язаного з розвитком продуктивних сил, на основі яких твориться так звана „друга” природа, або „предметне тіло цивілізації”. З іншого боку, перетворення природи досить часто виявляється руйнівним для неї, а також самої людини і людства загалом. Тому безумовний пріоритет повинна мати саме духовна культура, яка облагороджує відповідною обробкою душевні наміри людини змістом тих форм свідомості, які обґрунтовують розумне покликання людини на Землі. Слухати поклик буття сущого, як зазначав видатний мислитель ХХ ст.. М.Гайдеггер, є покликання людини як суб’єкта культури. Якщо ж ігнорувати його, буде контркультура, антигуманна й антиприродна за суттю.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ
1.Правильно, уважно, декілька разів прочитайте зміст.

2.Виділіть у ньому незрозумілі для себе слова, словосполучення, поняття.

3. Попрацюйте зі словниками, що дозволить Вам наблизитись до розуміння змісту понять і тексту загалом.

4.Зробіть усний і письмовий переказ прочитаного змісту і порівняйте, чи так його зрозуміли Ваші колеги.

5.Зафіксуйте на папері основні положення і також порівняйте їх із аналогічними у своїх товаришів.

6.Проведіть толерантне (без критики і образ) обговорення.

7.Не вирішуйте розбіжності в засвоєнні з точки зору „перемога – поразка” – винесіть їх на обговорення під час занять.

8.Занотуйте власне розуміння окремих слів, понять, суджень із тими, які Ви знайдете в підручниках, монографіях, словниках, енциклопедіях.

9.Заведіть власний словник філософських термінів, поставивши собі за мету не тільки занотовування їх змісту із декількох сучасних енциклопедичних видань, але й практику їх включення до активного лексичного мовного вжитку. Це і буде практика поступового переходу слововжитку в словорозуміння, про яке йшлося у викладі з посиланням на авторитет Конфуція.

10.Ніколи не задовольняйтесь прочитанням, по-перше, одноразовим, по-друге, про себе, по-третє, без запису усвідомленого і незрозумілого. Пам’ятайте, що наукова і навчальна робота потребує не лише дослідницької, але й літературної практики, уміння перевести предметно-знаряддєву діяльність в мовлене вголос мислення. Філософська література не є легкою прогулянкою по тексту, ось чому зазначені рекомендації виконують функцію розуміння його змісту: декілька раз перечитаний про себе і вголос, записаний в усвідомлених місцях, він починає роботу саморуху, започатковану процесом тотожності „духу”(розуму) тексту з „духом” (розумом) пізнавальної установки свідомості саме на це розуміння (взаєморозуміння). Для цього потрібне вольове зосередження уваги на метафізиці (сутності) тексту, яке дозволяє переключити свідомість із процесу в процес розуміння, процесу мовлення тексту в мислення читача.

11.Розумінню допомагає постановка запитань до тексту. Адже допитливість генетично властива людині. Тому потрібно розвивати в собі навички допитливості, уміння ставити запитання і якісно, і кількісно. Поставлене питання – вже початок пошуку відповіді, оскільки суще гармонійне і поза запитанням до нього. Тут такі поради: по-перше, якомога більше поставити запитань, по-друге, не поспішати давати відповіді, по-третє, намагатись давати різноманітні відповіді, по-четверте, не критикувати будь-які з них – на шляху до істини вони всі рівноцінні і рівнозначні. Особливо ж слід дослуховуватись до першого поштовху душі на відповідь. Він найближче до істини, але за наявності головної умови, про яку вже йшлося: мети (цілі) звернення до філософії. Якщо заради неї самої перше почуття буде істинним і послужить першим кроком на шляху до істини; якщо заради чогось іншого, можливі вгадування, але не буде шляху, не буде приємних мук мислення, що супроводжують його перебування в лоні істини, добра і краси.

12.Протягом всього курсу налаштовуйте себе на вироблення інтересу до першоджерел. Зараз існує достатня кількість видань, в тому числі хрестоматій, щоб відійти від орієнтації лише на коментаторську літературу.

13.Зважаючи на різноманітний за змістом матеріал, проведіть його аналіз під кутом пошуку в ньому:

а) спільних ідей, які його єднають в якості філософських текстів;

б) різних ідей, які, на Вашу думку, суперечать одна одній;

в) знайдіть ті ідеї, які справили на Вас найбільше враження і у Вас з’явилось бажання вступити з ними в діалог, щоб розвинути їх, або ж заперечити.

14.Порівняйте свої відповіді щодо першооснов, які Ви давали у попередніх темах, з тими, які Ви змогли дати після ознайомлення зі змістом конкретної теми. Чи збіглись вони?

15.Не намагайтесь йти шляхом заперечення тих визначень, які вам видаються хибними, помилковими, невірними. Пам’ятайте, що Ваше завдання полягає не в критиці, а в умінні зрозуміти текст і як продукт певного часу, і як те, що належить вічності, будучи духовним фундаментом для цивілізованого розвитку людського суспільства.

16. Використовуйте попередні поради при підготовці до наступних тем.

17. При підготовці до заняття звертайте увагу як на спорідненість філософської проблематики впродовж майже двох тисячоліть, так і на специфічні способи та глибину її вирішення. Не налаштовуйте себе на хибну думку щодо того, що начебто якихось суттєвих змін у духовно-пошуковому поступі не відбувається. По-перше, духовна субстанція світобудови незмінна, по-друге, пізнання духовного відбувається повільно, еволюційно – лише в такому разі воно набуває статусу істинного і може стати методом індивідуальної та суспільної життєдіяльності.

18. Продовжуйте, особливо при вивченні проблеми універсалій, співвідношення субстанцій та акциденцій, уважно фіксувати щонайменші відмінності й нюанси в аргументації мислителів. Адже схоластична філософія стала справжньою школою уважно-вольового й відповідального мислення, якому заборонялась апеляція до свідчень почуттів як таких, що не мають відношення до першооснов буття.

19. Не забувайте виконувати методичні поради до попередніх занять – високоосвічена людина просто зобов’язана бути дисциплінованою у своїй увазі до букви й духу законів. А практика повторювань якнайбільше сприяє формуванню звички до методично й нормативно спрямованої діяльності.

20. Попрацюйте над терміном „Відродження”, знайдіть якнайбільше визначень епохи, яка отримала таку назву. Це потрібно тому, що сучасний стан нашого суспільства потребує відродження. Знайдіть певні аналогії європейського Відродження і нинішнього українського.

21. Знайдіть можливість прочитати оригінальні твори Н. Макіавеллі та спробуйте визначити, якою мірою його аналіз методів управління державою і суспільством придатний для сучасності. Використайте знання попередніх тем для здійснення власного філософського аналізу тих же ситуацій, які аналізує Н. Макіавеллі. Це потрібно кожній людині як суб’єктові громадянського суспільства.

22. Оскільки деякі питання включають до себе методологічно-пізнавальні та соціально-правові аспекти, зосередьте свою увагу на тому, як саме онтологія й гносеологія конкретним філософом трансформується в площину суспільно-політичних проблем.

23. При підготовці до відповідей намагайтесь втілювати у зміст методологічні принципи, про які йдеться у творах зазначених мислителів і про які Ви будете розповідати. Адже методологія існує не для сприйняття „до відома” (перцепції), а до виконання (апперцепції), не для пам’яті лише, а для духовно-діяльного збагачення.

24. Продовжуйте використовувати методичні поради до всіх попередніх семінарських занять. Випишіть у словничок всі нові й незнайомі Вам терміни й поняття.

25. Зверніть особливу увагу на принципові відмінності в підході до визначення об’єкта і суб’єкта пізнання, завдань філософії та її функцій у мислителів Нового часу та представників німецької класики. Класика – це зразок, взірець. Твердо засвойте суть класичної методології пізнання, адже вона фактично перетворила філософію в строгу науку.

26. Чітко позначайте для себе поступ у вирішенні проблем методу від Канта до Гегеля і Фейєрбаха. Зафіксуйте відмінності у вирішенні ними проблеми об’єктивного, необхідного і всезагального знання та методології його отримання і викладу.

27. Вивчаючи теоретико-правові Концепції Канта і Гегеля, намагайтесь спроектувати їх зміст на сучасну проблематику. Спробуйте визначити ті моменти, які, на Вашу думку, можуть бути використані в процесі розбудови української державності на основі громадянського суспільства.

28. Зверніть найсерйознішу увагу на зміну напрямку філософських пошуків, пов’язану із переходом від раціонального типу світопізнавального мислення до так званого ірраціонального. Чітко визначиться із тим, що саме стало об’єктом і предметом дослідження некласичної філософії.

29. Вивчення філософських „неокласиків” супроводжуйте кореляцією особливостей, по-перше, соціально-економічного, соціально-політичного, духовно-культурного стану суспільства, по-друге, душевного складу мислителів, по-третє, власних душевних уподобань. Це допоможе бути об’єктивними в оцінках засобів вирішення тих проблем, які ними пропонуються, не стати апологетами звабливих у багатьох відношеннях одкровень, зберегти власну розумну волю.



Пам’ятайте: успіх у навчанні дає система підготовки до занять, яка повинна діяти впродовж усього періоду отримання освіти. Саме система підготовки трансформує знання в спосіб життєдіяльності індивіда, а не вони самі по собі. Наука – це, насамперед, системно викладені й системно засвоєні знання. Тому наведені й ті, що будуть запропоновані у подальшому, поради мають стати наукою підготовки до занять і водночас наукою, яка вивчається. Наука – це те, що залишається після обов’язкового забування (переходу в пасивну пам’ять), зумовленого психофізіологічними особливостями людського організму. Якщо система залишиться, якихось надзвичайних труднощів із виявленням забутого не виникатиме.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. Учебник. – М., 1999.

2. Антология мировой философии: В 4-х тт. – М., 1969-1972.

3. Бердяєв Н.А. Самопознание: Опыт философской биографии. – М., 1990.

4. Вебер М. Избранное. Образ общества. – М., 1994.

5. Зиммель Г. Философия культуры: В 2-х тт.. – М., 1996.

6. История философии: Учебник для высшей школы. – Харьков, 2002.

7. Краткий философский словарь. – М.,2004.

8. Кузнецов В.Г., Кузнецова И.Д., Миронов В.В., Момджян К.Х. Философия. Учебник. – М., 1999.

9. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. – М.,1990.

10. Мир философии: Книга для чтения: В 2-х ч. – М., 1991.

11. Монтескье Ш. О духе законов. – М., 1990.

12. Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека. – К., 1995.

13. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. – М., 1991.

14. Парсонс Г. Человек в современном мире. – М., 1985.

15. Петрусенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. – К.-Льв., 2001.

16. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: У 2-х тт.. – К., 1994.

17. Рассел Б. Человеческое познание. – М., 1987.

18. Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М., 1969.

19. Самосознание европейской культуры ХХ века. – М., 1991.

20. Сковорода Г. : дослідження, розвідки, матеріали. – К.,1992.

21. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

22. Степанов В. Філософія для студентів та аспірантів медичного фаху. – Вінниця, 2001.

23. Сумерки богов. – М., 1989.

24. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. – К., 1996.

25. Тейяр де Шарден. Феномен человека. – М., 1987.

26. Тойнбі Дж.А. Дослідження історії: У 2-х тт.. – К., 1995.

27. Філософія: Навчальний посібник /за ред. проф. Надольного І.Ф./ . – К., 1997.

28. Філософія. Підручник. – Харків, 2000.

29. Философия: учебник для высших учебных заведений. – Ростов н/Д., 1999.

30. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений. – Ростов н/Д., 2004.

31. Философский энциклопедический словарь. – М., 1999.

32. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

33. Франко І.Я. Мислі про еволюцію в історії людськості.// Твори. – Т.19. – К., 1956.

34. Фромм Э. Иметь или быть? - М., 1990.

35. Хайдеггер М. Что это такое – философия? // Вопросы философии. – 1993. - № 8.

36. Хайек Ф.А. Дорога к рабству. // Вопросы философии. – 1990. - № 10,11,12.

37. Швейцер А. Культура и этика. – М., 1973.

38. Швейцер А. Благоговение перед жизнью. – М., 1992.

39. Шпенглер О. Закат Европы: В 2-х тт. – М., 1993.

40. Юркевич П.Д. Философские произведения. – М., 1990.

41. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.



Примітка. Перелік літератури розрахований на можливість її пошуку в наукових бібліотеках міста або в мережі Інтернету. В той же час він наводить основну навчальну літературу, яку можна взяти в бібліотеці кафедри. Крім того, варто пам’ятати, що навчання у вищій школі передбачає формування активних навичок та умінь самостійного пошуку необхідного матеріалу з будь-якої дисципліни. Особливо це стосується філософії як основи продуктивної творчості. Тільки чисте мислення про мислення формує чистоту душевних і духовних намірів, облагороджує людину як знанням найвищих загальнолюдських цінностей, так і відповідним їм за змістом способом життя.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconЗміст вступ розділ теоретичні засади кадрового забезпечення органів публічної влади 8
Армаш Н. О. Державні політичні діячі: становлення та перспективи їх адміністративно-правового статусу. – Запоріжжя : кпу, 2012. –...
Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconОснови теорії військової справи та бойових мистецтв”, м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Основи теорії військової справи та бойових мистецтв”, м. Запоріжжя, 20 квітня...
Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconІнформаційний вісник 4 (44) 2012 Київ 2012 ббк 78. 34(4Укр) б 59 Бібліосвіт
Бібліосвіт : інформ вісн. – Вип. 4 (44) 2012 / [редкол. Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), О. Виноградова, Т. Якушко];...
Запоріжжя 2012 Жадько В. А icon5 квітня 2012 р. Чернівці 2012
Букова віть: Матеріали ІІ міжвузівської студентської конференції, Чернівці, 5 квітня 2012 р. / [Упоряд: М. В. Мандрик, Г. В. Чайка]....
Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconМетодичні рекомендації бібліотекарям до Міжнародного дня друзів Запоріжжя, 2016
Друг – це друге я: Методичні рекомендації бібліотекарям по відзначенню Міжнародного дня друзів /укладач М. П. Зубко; Запорізька обласна...
Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconНаказ №01-осн / 10 Про проведення районної акції «Запоріжжя читає Шевченка»
Запорізької обласної державної адміністрації від 11. 01. 2014 №005-осн «Про проведення обласної акції «Запоріжжя читає Шевченка»...
Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconМетодичні рекомендації для студентів освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Запоріжжя: «А-плюс», 2012. 120 с
Губа Н. О., Калюжна Є. М., Малина О. Г, Паскевська Ю. А., Поплавська А. П., Спіцина Л. В., Ткалич М. Г. Психологія: Наскрізна програма...
Запоріжжя 2012 Жадько В. А icon2014 рік, з метою гідного відзначення 200-річного ювілею видатного сина українського народу, Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Указом Президента України від 11. 04. 2012 №257/2012 оголошений Роком Тараса Шевченка
Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Запоріжжя 2012 Жадько В. А iconКоростіль Л. А. Інформаційно-аналітичний бюлетень ІІ-ІV етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії. 2011-2012 н р. Суми: рвв соіппо, 2012. 60 с



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка