Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики



Скачати 117.02 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір117.02 Kb.




Мирослава Дякович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка



Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики

Поряд із спадкуванням прав та обов’язків за законом законодавством України передбачено можливість спадкування за заповітом. З прийняттям Цивільного кодексу України в регулюванні майнових правовідносин громадян на випадок смерті з’явився новий правовий інститут — заповіт подружжя.

Досліджуючи особливості реалізації спадкових прав за заповітом подружжя, перш за все, слід відзначити, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За загальним правилом, це односторонній правочин, у якому виражена воля однієї особи. Особистий характер заповіту логічно випливає із суті його понятійного визначення, адже кожна особа має право розпоряджатися тільки тим, що належить їй за життя.

Однак законодавець України запропонував у Цивільному кодексі України новий вид (підвид або різновид) заповіту — заповіт подружжя. Зрозуміло, що такий крок зумовлений не виключною новизною цього інституту в світовій практиці, а навпаки, запозиченням його із цивільного законодавства інших держав, зокрема Німеччини. У Німеччині заповіт подружжя називають ще «Берлінським заповітом».

Пропонуємо спочатку з’ясувати суть заповіту подружжя за законодавством Німеччини. Слід зазначити, що норми, які регулюють зміст спільного заповіту, є диспозитивними й надають подружжю можливість вибрати найбільш вигідну модель правового регулювання спадкових правовідносин, яка буде максимально відповідати конкретній життєвій ситуації та їх побажанням. Наприклад, подружжя як спадкодавці можуть обрати одну з правових моделей заповіту, при цьому вказавши, які із розпоряджень у заповіті будуть взаємопов’язаними й незмінними, а які, навпаки, той з подружжя, хто пережив іншого, зможе змінити в односторонньому порядку.

Крім цього, закон Німеччини надає подружжю можливість включати в заповіт подружжя різного роду застереження (примітки, обмеження). Наприклад, у випадку повторного шлюбу того з подружжя, який пережив іншого, він повністю або частково повертає все спадкове майно померлого подружжя третій особі, яка вказана в заповіті, або ж той з подружжя, хто пережив іншого, у випадку повторного шлюбу повинен буде виплатити певну суму третій особі1.

За законодавством Німеччини спільний заповіт не обмежує можливість громадян змінити свою волю за їх життя як за домовленістю один з одним, так і в односторонньому порядку.

Отож допоки обидва з подружжя живі, будь-хто з них може відкликати своє заповідальне розпорядження. Оскільки спільний заповіт подружжя складається із двох заповітів, у яких подружжя взаємно розглядаються як спадкоємці і на випадок смерті одного з них обов’язково зазначається, що все майно померлого переходить до того з подружжя, хто залишився живим, то у випадку відкликання заповідального розпорядження одним з подружжя взаємопов’язані розпорядження другого з подружжя стають недійсними й він також отримує можливість вільно розпоряджатися своїм майном.

Після смерті одного з подружжя другий втрачає право відкликати заповіт. Це значною мірою обмежує свободу щодо зміни чи скасування заповіту та розпорядження майном. Однак є спосіб змінити заповіт і після смерті одного з подружжя. Так, той з подружжя, який пережив другого, може відмовитися від усього належного йому за спільним заповітом майна, в результаті чого взаємопов’язані розпорядження втрачають свою обов’язкову силу. Крім цього, подружжя може в спільному заповіті передбачити можливість подальшої зміни такого заповіту.

Отже, спільний заповіт подружжя за законодавством Німеччини є чітко та логічно завершеним інститутом спадкового права, який надає широкі можливості заповідачам вибрати конкретний варіант розпорядження своїм майном на випадок смерті.

Порівняльно-правовий аналіз ст. 1243 Цивільного кодексу України, якою регулюється порядок складання та реалізації заповіту подружжя, судової практики України, пов’язаної з реалізацією спадкових прав за заповітом подружжя, законодавства Німеччини, в частині правового регулювання заповіту подружжя, ще раз підтверджує поспішність впровадження та недосконалість цієї норми як для заповідачів, так і для спадкоємців.

Серед сучасних науковців також немає однодумців стосовно цього правового інституту та доцільності його введення в законодавство України.

Зокрема, Ю. Заїка вважає таку новелу в цілому навряд чи вдалою2.

На думку Т. П. Коваленко, спільний заповіт подружжя не тільки не створює якихось зручностей, переваг порівняно з укладенням кожним з подружжя окремого заповіту, а навпаки, він може стати підставою для неабияких життєвих ускладнень3.

За Цивільним кодексом України подружжя має право скласти спільний заповіт лише щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Отже, подружжя як єдине ціле виступає суб’єктом цього правочину. Це відповідно підкріплюється тим, що після смерті одного з подружжя його частка в праві спільної сумісної власності переходить до того з подружжя, який його пережив. Механізм переходу права власності на частку в спільному майні подружжя не передбачено як у законі, так і в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.



На нашу думку, перехід права на частку в спільному майні подружжя після смерті одного з подружжя, в разі складання спільного заповіту, необхідно оформити в нотаріуса. По-перше, речове право автоматично перейти не може, законодавством передбачена спеціальна процедура переходу речових прав та його державна реєстрація. По-друге, такий висновок випливає зі змісту п. 4 ст. 1243 Цивільного кодексу України, зокрема нотаріус зобов’язаний накласти заборону відчуження майна, яке зазначене в заповіті подружжя. Для цього необхідно, щоб той з подружжя, хто залишився живим, звернувся до нотаріуса для накладення ним заборони відчуження майна, що є предметом заповіту подружжя.

Однак тут слід розглянути дві правові конструкції щодо оформленого права власності на майно подружжя, з яких виникають різні правові наслідки:

1) право власності на спільне майно подружжя зареєстроване на чоловіка, який помер;

2) право власності зареєстроване на дружину, яка пережила свого померлого чоловіка.



У першому випадку дружині необхідно звернутися до нотаріуса для переоформлення частки в майні, яка належала померлому чоловіку, й при цьому отримати свідоцтво на свою частку в спільному майні подружжя. Нотаріус у цій ситуації зможе виконати вимоги норми ст. 1243 ЦК
України, а саме видати дружині свідоцтво про право на спадщину на частку в спільному майні після смерті її чоловіка та свідоцтво про право власності дружині на її частку в цьому майні
й накласти заборону відчуження майна, на яке подружжя зробило спільний заповіт.

У другому ж випадку дружині, по суті, звертатися до нотаріуса немає жодної потреби, оскільки право власності на спільне майно подружжя, яке в тому числі було предметом спільного заповіту, зареєстроване на дружину, яка продовжує ним володіти, користуватись та розпоряджатись. Причому розпоряджатись вільно, оскільки жодних обмежень у цьому немає. Відповідно до абз. 3 п. 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при посвідченні нотаріусом договору про відчуження або заставу майна від імені особи, в якої немає чоловіка або дружини (неодружена, неодружений, удова, удівець), нотаріусу відчужувачем подається письмова заява про це. Крім цього, договори про відчуження або заставу майна посвідчуються нотаріусом лише після перевірки відсутності заборони відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та після перевірки відсутності податкової застави за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Таким чином, ми маємо ситуацію, яка призводить до порушення прав та законних інтересів спадкоємця за наявності заповіту подружжя на таке майно. Реально нотаріус не має можливості виконати вимоги ст. 1243 Цивільного кодексу України, оскільки інформація про наявність заповіту подружжя та смерть одного з подружжя стане йому відомою після подання заяви тим з подружжя, хто залишився живим.

Якщо за німецьким законодавством заповіт подружжя лише частково обмежує права того з подружжя, хто залишився живим, то заповіт подружжя за Цивільним кодексом України повністю обмежує свободу вибору поведінки того з подружжя, хто залишився живим, а тим більше свободу розпорядження своїм майном та можливості зміни самого заповіту.



Судова практика України на сьогоднішній день є досить об’ємною та свідчить про те, що подружжя, які складають спільний заповіт, не до кінця розуміють правову суть та наслідки цього інституту спадкового права і його ефективність для того з них, хто пережив другого з подружжя.

Аналіз судових рішень свідчить не на користь заповіту подружжя в існуючій на сьогодні редакції ст. 1243 Цивільного кодексу України.



Так, 29 грудня 2008 року Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області розглянув цивільну справу за позовом про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги обґрунтовувались порушенням процесуального порядку посвідчення заповіту нотаріусом. Заповіт посвідчувався за викликом — вдома, був записаний нотаріусом зі слів померлого та позивачки. Зі слів позивачки нотаріусом не було роз’яснено правових наслідків складання заповіту подружжя, вона та чоловік не читали заповіт і не читав його нотаріус вголос перед підписанням. Згодом вона дізналась, що не може відчужити належну їй частку будинку, після смерті чоловіка, так як заповіт може бути відмінено тільки при житті і згоді обох з подружжя.

Суд, вислухавши доводи сторін та проаналізувавши інші докази по справі, задовольнив позов з наступних підстав.

У відповідності до п. 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, однак у цьому разі заповіт має бути прочитаний вголос заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед підписом. Нотаріус також зобов’язаний роз’яснити заповідачам зміст ст. 1307 ЦК України, як це передбачено п. 161 Інструкції. Як вбачається із вищезгаданого заповіту, відмітка про те, що заповіт прочитано нотаріусом та заповідачами вголос міститься після підписів заповідачів. Крім цього, відсутня відмітка про роз’яснення ст. 1307 Цивільного кодексу України.

У заповіті вказано про роз’яснення заповідачам ст. 1241 Цивільного кодексу України, проте не зазначено в чому полягає її зміст. Сама позивачка з цього приводу пояснила, що нотаріус не роз’яснював їй наслідки складання такого заповіту, а саме, що заповіт може бути скасований за заявою заповідачів лише за життя їх обох. Оскільки чоловік помер, вона не може скасувати заповіт, а отже за життя розпорядитись своїм майном.

За таких обставин суд вважає, що заповіт, складений з порушенням п.п. 157, 161 Інструкції, керуючись ст.ст. 203, 215, 1241, 1307 Цивільного кодексу України, слід визнати недійсним4.

З іншого боку, нотаріуси не завжди правильно визначають предмет заповіту, а саме правовий режим заповіданого майна.



27 січня 2010 року Жовтневий районний суд міста Запоріжжя розглянув справу за позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом та встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до матеріалів справи, на розгляд суду подано заповіт подружжя, у якому було зазначено, що належну на праві спільної власності подружжю квартиру вони заповідають позивачу. Але, як встановлено з поданих доказів, у даному випадку, подружжя не мали права складати спільний заповіт. Спірна квартира не належала їм на праві спільної сумісної власності, оскільки набута у рівних частинах ще до укладення шлюбу. Таким чином, заповіт подружжя є нікчемним, що означає його недійсність з моменту вчинення, а отже, встановлення його недійсності судом не вимагається5.

Так, 09 вересня 2010 року Шахтарський міськрайонний суд Донецької області розглянув справу за позовом про визнання заповіту подружжя недійсним. На підставі матеріалів справи судом встановлено, що заповідана квартира на час складання заповіту належала подружжю на праві спільної часткової власності і кожному з них належала 1/2 частина квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло. У відповідності з положенням ч. 1 ст. 1243 Цивільного кодексу України, подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Таким чином, вони не могли укласти правочин стосовно майна, яке належало їм на праві спільної часткової, а не права спільної сумісної власності. Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити нормам цього Кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства і, керуючись ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд визнав заповіт недійсним6.

25 лютого 2010 року Приморський районний суд розглянув цивільну справу за позовом про визнання недійсним заповіту подружжя. Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, їх представників і допитавши свідків, суд встановив наступне.

27 жовтня 2004 року подружжям був складений спільний заповіт, посвідчений державним нотаріусом. У відповідності до цього заповіту подружжя зробили розпорядження на випадок своєї смерті, згідно якого належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру заповідали племінниці. Квартира належала заповідачам на праві спільної сумісної власності на підставі розпорядження органу приватизації, проте, розпорядженням управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради, одного з подружжя було виключено з розпорядження органу приватизації, а отже, ця квартира на час складення спільного заповіту не була об’єктом їх права спільної сумісної власності, тому не могла бути предметом заповіту подружжя. Крім цього, за словами позивача, заповіт був складений ним та його дружиною під впливом помилки стосовно їх прав та обов’язків, які виникають у подальшому, що було пов’язано з їх душевним станом та необізнаністю стосовно суті заповіту, так як укладаючи заповіт, вони вважали, що право власності на майно перейде тому з подружжя, який переживе другого.

Суд також погоджується з доводами, що позивач та його померла дружина, у силу свого похилого віку, пригніченого стану, пов’язаного з тяжкою хворобою останньої, та їх юридичної необізнаності, при вчиненні ними спільного заповіту подружжя, дійсно забули про розпорядження органу приватизації та помилялися щодо суті заповіту та його наслідків, тобто до обставин, які мають істотне значення, а отже, цей заповіт подружжя підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 229 ЦК України7.

Колегією суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області рішення Приморського районного суду апеляційний суд Одеської області залишив без змін8.

У законодавстві відсутні чіткі вказівки й щодо форми заповіту. Чи це має бути один заповіт від чоловіка та дружини, втілений в одному документі й скріплений двома підписами? Чи це можуть бути два різні взаємообумовлені та взаємопов’язані заповіти?



Наприклад, 18 грудня 2009 року Франківський районний суд міста Львова розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу про встановлення факту спільного заповіту подружжя.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 10 червня 2004 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу було посвідчено два заповіти від Особа 1 та Особа 5 на спільне подружнє майно на користь своїх дітей.

Як вбачається з копії заповіту від 10 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1527, Особа 5 заповів своїм синам належні йому на праві приватної власності будинок, прибудинкові споруди та прибудинкову земельну ділянку. Згідно копії заповіту від 10 червня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1528, Особа 1 також заповіла своїм синам належні їй на праві приватної власності будинок, прибудинкові споруди та прибудинкову земельну ділянку. Зважаючи на те, що за своєю суттю обидва заповіти стосувались одного і того ж майна та передбачали одних і тих же ж спадкоємців, їх треба розглядати як спільний заповіт подружжя.

З положень ст. 1243 Цивільного кодексу України вбачається, що подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. Оцінивши всі зібрані докази, суд встановив, що хоча при посвідченні заповітів 10 червня 2004 року було вчинено два окремих правочини, їх слід розглядати як спільний заповіт подружжя9.

Аналізуючи вищеописану справу, можна зробити висновок, що законодавством України

чітко визначена форма заповіту подружжя, оскільки відповідно до ст. 1243 ЦК України заповіт подружжя — це спільне заповідальне розпорядження на випадок смерті, яке стосується тільки спільного сумісного майна подружжя та, виходячи із цього визначення, викладається в спільному тексті й підписується кожним
з подружжя. Тому, на нашу думку, не можуть бути визнані два окремих заповіти чоловіка
й дружини спільним заповітом подружжя, оскільки це суперечить процесуальному порядку посвідчення заповіту, зокрема, на заповіті обов’язково вказується година, о котрій заповіт посвідчено.

Таким чином, запитань щодо заповіту подружжя за законодавством України більше, аніж відповідей.

Це стосується, зокрема, питань роздільного майна подружжя, яке не може увійти до заповіту подружжя, а окремий заповіт щодо цього майна вже є нікчемним, впливу наслідків визнання шлюбу недійсним на долю такого заповіту, а також дії заповіту подружжя у випадку розірвання шлюбу.

Така недосконала конструкція заповіту подружжя за законодавством України призводить до неефективності його застосування та недоцільності використання цього виду (підвиду чи різновиду) заповіту як правового інструмента в реалізації захисту прав та інтересів як заповідачів, так і спадкоємців.



На нашу думку, зміст ст. 1243 Цивільного кодексу України потребує законодавчого редагування. Цьому є підтвердження й у судовій практиці.

1Angela Meier-Kraut. Zur Wiederverheiratunsgsklausel in gemeinschaftlichen Testament mit Einheitslosung // NJW, 1992. – Heft 3. – S. 143.

2Заїка Ю. Заповіт подружжя // Право України. – 2004. – № 4.

3Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 626.

4Справа № 2-2436/08 // Єдиний державний реєстр судових рішень України.

5Справа № 2-79/10 // Єдиний державний реєстр судових рішень України.

6Справа № 2-5558/10 // Єдиний державний реєстр судових рішень України.

7Справа № 2-2351/2010 // Єдиний державний реєстр судових рішень України.

8Справа № 22ц-2680/10 // Єдиний державний реєстр судових рішень України.

9Справа № 2о-230/09 // Єдиний державний реєстр судових рішень України.

MEH № 1 2018 г. - -


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconКандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка
Правове регулювання фактичних шлюбних відносин за сімейним законодавством України
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconДеякі проблемні питання щодо розпорядження спільним сумісним майном подружжя
Законодавець встановив презумпцію спільності майна, яке набувається подружжям або одним з подружжя у шлюбі: кожна річ, набута за...
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики icon27 жовтня 2014 року №28589 на вих. №1295/0/4-14 від 10. 09. 2014
На виконання завдання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних І кримінальних справ Апеляційний суд міста Києва...
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconВидання Історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль операція "заповіт" Чекістська справа №206 Київ – Вінниця
У книзі розповідається про секретні чекістські операції "Заповіт", "Щирие", "Лес" у 1922 – 1923 роках, спрямовані проти українського...
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconГромадськість у функціонуванні судової влади кравчук валентина Миколаївна
Конституції України, та принципу участі громадян в управлінні державними справами, встановленого ст. 38 Конституції України, важливими...
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconТарас Шевченко «Заповіт». Твір, що єднає минуле, теперішнє І майбутнє
Мета: поглибити знання учнів про життєвий шлях Тараса Шевченка; визначити, яке місце у творчості Кобзаря посідає поезія «Заповіт»;...
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconМета педагогічної практики. Завдання студентів під час педагогічної практики
Підготовка до написання бакалаврських робіт з методики викладання іноземної мови
Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconТа літератури нормативно-правове забезпечення, методика проведення, завдання Вінниця – 2013

Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconТа літератури нормативно-правове забезпечення, методика проведення, завдання Вінниця – 2013

Заповіт подружжя: правове регулювання та аналіз судової практики iconПрограма проходження навчальної практики для студентів 4 курсу факультету лісового господарства
Робоча програма навчальної практики з дисципліни «Основи композиції І топіарне мистецтво» для студентів 4 курсу за спеціальністю:...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка