Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека



Сторінка10/11
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Блог на сайті: «trustedadvisors.ua»

Про автора: Александр Архипов
Коли адвокату доведеться підтверджувати своє право на подання скарги в інтересах клієнта?

Законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» передбачено виключне право адвокатів на представництво особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. І для судів касаційної інстанції така норма діє з 1 січня цього року. Проаналізуємо, як ці нововведення реалізуються на практиці.

Виняток зі змін

Відповідно до пп.11 п.161 «Перехідних положень» Основного Закону представництво виключно адвокатами запроваджується поетапно. Водночас ч.3 цього підпункту встановлюється певний перехідний період: якщо провадження розпочаті до 30.09.2016, то представництво здійснюється за правилами, які діяли раніше, – до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, котрі не підлягають оскарженню. Тобто виключне представництво в таких справах не вимагається.

Та чи поширюється дія цих положень на перегляд справ за нововиявленими обставинами, оскарження дій або бездіяльності державних виконавців, прийняття рішень щодо відстрочення/розстрочення виконання постановленого рішення, зміни способу його виконання, прийняття додаткових рішень тощо в тих випадках, коли відповідна заява була подана та прийнята до розгляду судом після 30.09.2016?

Попри дискусійність цього питання, можна стверджувати, що законодавець чітко визначив судові провадження, яких такі зміни не стосуються: ті, в яких провадження порушено до 30.09.2016. Беручи до уваги, що розгляд таких заяв є невід’ємною частиною порушеного провадження, можемо сказати, що питання стосовно поширення згаданих змін при розгляді будь-яких похідних заяв мають вирішуватись з огляду на дату порушення провадження за основним спором.

Винятки щодо виключного представництва адвокатами відповідно до ч.4 ст.1312Конституції можуть установлюватися законами. Зокрема, у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Однак нині такого закону ще не прийнято, що породжує певну правову невизначеність щодо поняття «малозначні спори» та категорій спорів, виключне представництво адвокатом в яких застосовуватися не буде.

На час написання статті у Верховній Раді зареєстровано проект «Про внесення змін до статті 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо малозначних спорів у судах» (№5221), в якому дублюються положення ч.4 ст.1312 Конституції. При цьому до малозначних спорів пропонується віднести будь-який немайновий спір, а також майновий спір, якщо ціна позову не перевищує 1 млн грн.

Але до ухвалення цього акта питання щодо законодавчого визначення поняття «малозначні спори» та категорій спорів, у яких виключне представництво адвокатом не застосовується, залишається відкритим.

Документи на підтвердження повноважень

Також виникає питання щодо того, чи необхідно для підтвердження повноважень адвоката надавати суду відповідний договір.

Згідно із чинною редакцією ч.3 ст.28 Господарського процесуального кодексу представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Частиною 5 згаданої статті передбачено, що громадяни можуть вести справи через представника, повноваження якого підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Згідно із ч.7 ст.28 ГПК повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.26 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката стосовно надання правової допомоги, можуть бути:

договір про надання правової допомоги;

довіреність;

ордер;

доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.



Таким чином, буквальне тлумачення зазначених положень свідчить про те, що для підтвердження повноважень адвоката стосовно представництва інтересів у господарському суді достатньо належним чином оформленої довіреності (чч.3–5 ст.28 ГПК), а також документа, який підтверджує статус адвоката, – свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (стст.6, 26 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також повноваження адвоката можуть посвідчуватися ордером та/або договором про надання правової допомоги (ч.7 ст.28 ГПК).

Питання щодо представництва в судах інших спеціалізацій врегульоване майже аналогічно (ст.58 Кодексу адміністративного судочинства, ст.42 Цивільного процесуального кодексу та ст.271 Кодексу про адміністративні правопорушення).

Особливості практики

На жаль, не вбачається можливим належним чином проаналізувати справи, в яких Верховний або вищі спеціалізовані суди приймають до розгляду касаційні скарги або заяви про перегляд за нововиявленими обставинами. Адже в таких випадках суд установлює відповідність поданої заяви формальним вимогам процесуального закону та порушує провадження без зазначення підстав та документів, які підтверджують повноваження представників.

Свідченням правильного розуміння зазначених положень законодавства щодо запровадження виключного права адвокатів на представництво є практика судів касаційної інстанції, коли вони, залишаючи скарги без руху, вказують на необхідність усунення недоліків шляхом, зокрема, підтвердження того, що особи, які підписали та подали касаційну скаргу в інтересах інших осіб на підставі довіреності, мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Разом з тим в ухвалах Вищого адміністративного суду від 17.01.2017 (справа №551/817/16), 24.01.2017 (№814/1532/16) та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.01.2017 (№758/8346/16), 23.01.2017 (№676/2106/16), 24.01.2017 (№489/5738/15) не зверталася увага на ту обставину, що провадження у справах, в яких подано касаційні скарги, були порушені до 30.09.2016.

Цікавими є також ухвали ВАС від 18.01.2017 (справа №826/20421/15) та 6.02.2017 (№345/3414/16), в яких суд, залишаючи касаційні скарги без руху з підстав ненадання підтверджень того, що особи, які підписали та подали їх, є адвокатами, зазначив про ненадання доказів того, що саме ці особи здійснювали представництво інтересів у суді до набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Таке формулювання може свідчити про те, що ВАС трактує передбачений «Перехідними положеннями» Конституції виняток як такий, що поширюється тільки на осіб, які не є адвокатами та здійснювали представництво інтересів у суді до 30.09.2016.

Отже, при поданні касаційних скарг або заяв про перегляд рішень Верховним Судом України, а в подальшому й апеляційних скарг необхідно приділяти увагу питанням представництва інтересів осіб, від імені яких подається скарга, для уникнення затягування розгляду справ у зв’язку з необхідністю усунення недоліків(http://trustedadvisors.ua/blog/client-complaint/). – 2017. – 06.03).


***

Блог на сайті «Судебно-юридическая газета»

Про автора: Андрій Іванов
Згідно пункту 1 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» цей закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон офіційно оприлюднено 4 січня 2017 року, таким чином повноваження у ВРП згідно до цього Закону виникли 05 січня 2017 року і вже 24 січня 2017 року (через 19 днів з початку роботи) Вища рада правосуддя своїм рішенням затверджує «Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації» (далі – Порядок).

Цей Порядок розроблений відповідно до законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя», встановлює процедуру відрядження судді як тимчасового переведення до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя.

При чому, цей нормативний акт затверджений Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погоджений із Державною судовою адміністрацією України. Про що це говорить.

Особисто я розумію це так, що прийняття вказаного Порядку в числі перших актів ВРП свідчить про реальну стурбованість ВРП, ВККС та ДСА проблемами доступу громадян до правосуддя у великій кількості судів, де відсутні судді, та іншою проблемою незайнятості суддів, із судів які припинили свою роботу в Луганській та Донецькій областях у зв’язку з проведенням АТО. Те що, результатом цієї стурбованості стало прийняття вказаного Порядку переведення, дає розуміння, що три найвищих органа в системі організації діяльності судової влади попередньо узгодили свої позиції, прорахували усі «за» та «проти», розробили і швидко прийняли такий необхідний для судової влади та громадян України – Порядок.

Спробуємо розібратись, що містить в собі цей Порядок.

По перше. Встановлені підстави для відрядження судді, якими є:

- неможливість здійснення правосуддя у відповідному суді (що ми бачимо більше ніж в 200 судах України у зв’язку із закінченням п'ятирічного строку повноважень, досягненням суддею 65-річного віку та з нескладенням присяги судді);

- виявлення надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді (я так розумію, що ДСА в теперішній час обраховує навантаження, але з огляду на те, що в деяких судах в Україні взагалі НЕМАЄ суддів, чи працюють один чи два судді то саме це є основною проблемою);

- припинення роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами (це також є проблемою, яку треба так би мовити «одружити» з першою проблемою та одним махом вирішити проблему працевлаштування суддів із зони АТО та проблему відсутності суддів в певних судах в Україні).

Вказані підстави відрядження судді не передбачають наявність вакантних місць в столичних судах або в судах великих міст. Чому?

На мій погляд це відбувається тому, що очільніки судової влади нарешті почали мислити державними категоріями. Тобто, не «вирішувати» питання про переведення «когось потрібного» в «якийсь «центровий» суд», а думати про те, як виправити ситуацію в якомусь глухому районі де люди вимушені їздити за десятки кілометрів для вирішення якихось елементарних судових справ та відновити людям доступ до судів, відновити можливість судового, а відповідно державного захисту, повернути людям довіру до судів, до судової гілки влади.

На перший погляд здається, що питання дуже просте – суддя зібрав валізи та поїхав у відрядження.

Підстави для відрядження судді є вичерпними відповідно до прийнятого Порядку, але встановлюються Державною судовою адміністрацією України, у тому числі за зверненнями Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, судів, територіальних управлінь Державної судової адміністрації України. Тому, для скорішого вирішення цього питання між згаданими органами, я вважаю, іде інтенсивна робота з організації роботи судів України шляхом відрядження суддів за затвердженим Порядком.

Надихає те, що розгляд питання щодо внесення подання про відрядження судді здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі палати з питань добору і публічної служби суддів не пізніше ніж за 30 днів із дня одержання повідомлення Державної судової адміністрації України. Тобто чітко встановлені терміни розгляду цього питання.

Розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України питання про відрядження судді можливий на підставі відповідної письмової згоди судді. З огляду на це положення хотілось би зауважити, що не тільки очільники судової влади повинні мислити державними категоріями, але і судді, які мають бути відряджені до іншого суду, зрозуміли складність ситуації, яка утворилась в деяких судах в Україні та будучи такими особами, які служать державі, також почали мислити державними, загальними інтересами суспільства і усвідомили необхідність певний час так би мовити «заткнути діри» та попрацювати в тих судах де склалась катастрофічна ситуація з доступом громадян до правосуддя.

Я вважаю, що ВККС не має наміру зволікати з прийняттям рішення щодо внесення подання про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, про що свідчать швидкість прийняття Порядку відрядження та офіційні запевнення членів ВККС.

Крім того термін надіслання до Вищої ради правосуддя відповідного рішення ВККС також обмежений п’ятиденним строком після його прийняття.

По друге. ДіїДержавної судової адміністрації України після отримання рішення ВККС про відрядження судді також обмежені триденним строком, протягом якого вона повинна надіслати до Вищої ради правосуддя подання про необхідність перерозподілу видатків на утримання судів.

По третє. Подання ВККС має бути розглянуто ВРП в строк, що не перевищує 30 днів із дня надходження подання до Ради. Тобто також встановлені жорсткі часові рамки.

За результатами розгляду подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Вища рада правосуддя ухвалює рішення про відрядження судді, при чому підстави для відмови у відряджені в основному можуть ґрунтуватись на відмові судді. Терміни виконання рішення ВРП також обмежені часовими рамками.

Більш того, при прийнятті Порядку відрядження, а я особисто, як людина яка залишила на окупованій території житло та все своє майно дуже вдячний за вказану норму, вирішується питання про відшкодування витрат в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів». Тобто держава зобов’язується оплачувати судді, який направляється у відрядження витрати на оренду житла, тощо. Хто з часу окупації микається по друзям та знайомим, той оцінить цю норму!

ВРП, ВККС, ДСА затверджуючи Порядок відрядження сказали своє слово, справа залишилась за суддями, які не здійснюють правосуддя у зв’язку з проведенням АТО, зробити вибір та попрацювати на загальносуспільний інтерес.

Порядок, передбачає що для розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України питання щодо внесення подання про відрядження суддя надає до Комісії свою особисту згоду на відрядження до іншого суду того самого рівня і спеціалізації для здійснення правосуддя. Тобто Порядок передбачає добровільність прийнятого рішення від судді щодо відрядження, на підставі опублікованих вакантних місць у судах країни. Примушувати нікого ніхто не буде, рішення приймають судді – самостійно. Але при цьому потрібно пам’ятати, що строк прикріплення до інших судів (Слов’янського міського Донецької області та Рубіжанського міського Луганської області) закінчується і після закінчення прикріплення у судді залишиться тільки «СТАТУС СУДДІ» і все.

До того ж, як ми бачимо, в теперішній час відбувається конкурс до ВСУ, незабаром, напевно, будуть оголошені конкурси в суди першої та апеляційної інстанції, ось вам будь ласка і «центрові суди» і «великі міста», а крім того повага за самовідданість, розуміння ситуації, бажання працювати будь-де на користь України.

Суддя Перевальського районного суду Луганської області Іванов А.П. (http://sud.ua/blog/2017/02/22/101013-pravosyddya-povertatsya). – 2017. – 22.02).


***

Блог на сайті «День.ua»

Про автора: Сергій Грабовський
Пеня: соціально-економічний вимір проблеми

Розмови про відновлення існуючої в радянські часи пені за прострочені житлово-комунальні платежі ведуться давно. Навіть дуже давно. Ледь не з 1996 року, коли її було скасовано у зв’язку з початком «радикальних ринкових реформ» Кучми, які вилилися головним чином у багатомісячні (а то й багаторічні) затримки з виплатою зарплат і пенсій.

Становила та пеня 0,01% несплаченої суми за місяць й одержували її державні структури, які постачали житлово-комунальні послуги населенню. Була вона інструментом підвищення платіжної дисципліни й нараховувалася працівниками ощадкас, де сплачувалася «комуналка». З якістю послуг плата та пеня були майже не пов’язані – хіба що комусь вдавалося через райком або міськком партії домогтися ліквідації «окремих недоліків» чи скасування пені в разі, якщо пошта десь губила платіжку і не доставляла споживачеві. Проте домогтися такого було складно, хоч би ти сто раз мав рацію.

Сьогодні ситуація інша. Принципово інша – практично в усьому. Тому насправді «відновлення пені» стане – у разі ухвалення такого рішення Верховною Радою – її запровадженням, бо йтиметься про державний інструмент, який обслуговуватиме приватні, головним чином олігархічні, структури. Інакше кажучи, якщо в минулому держава за допомогою пені обстоювала інтереси своїх же структур, то тепер вона протистоятиме громадянам, виступаючи на боці великого капіталу. Який, здається, робить усе, щоб ускладнити життя пересічним українцям.

Я не аналізуватиму причин того рейваху, який виник в останні роки з нарахуванням оплати комунальних послуг у столиці, й не лише в ній. Це окрема тема, тим більше, що тут довелося б обмежитися більш чи менш вірогідними гіпотезами. Погляньмо на ситуацію під ракурсом фактів, з якими стикається отой самий пересічний українець.

Скільки платіжок одержували городяни щомісяця на початку 1990-х? Дві: на електрику й на всі житлово-комунальні послуги, разом узяті. В разі, якщо набігала пеня, то її легко обраховувала оператор ощадкаси. Проте треба було відстояти чергу, часом чималу (втім, до черг радянська людина звикла…). На початку 2000-х платити стало легше в усіх сенсах: припинилися невиплати пенсій і зарплат, зросли доходи «середніх українців». Квитанції стало можна приносити не лише до ощадкас, а й у поштові відділення та до офісів низки приватних банків. Щоправда, додалася квитанція за телефон і радіоточку, але це була дрібниця. При цьому із сотні городян десь так двоє-троє хронічно не платили за комунальні послуги, проте за тодішнього рівня тарифів те, що їхні борги у замаскованому вигляді розкидалися на інших, не надто відчувалося.

А потім – що стосується киян – «космічний мер» Черновецький почав ігри з тарифами, перманентно нарощуючи далеко не завжди економічно обґрунтований тиск на масового споживача житлово-комунальних послуг (це підхопили й мери багатьох інших міст). Естафету прийняв режим Януковича, за якого зросло число платіжок і суми в них. А нинішні «реформатори» швидко перевершили всіх своїх попередників…

Теоретично приватизація міського житлово-комунального господарства – від енергетичних компаній до служб ремонту сантехніки – повинна зробити це господарство більш ефективним і надати додаткові вигоди масовому споживачу. Насправді ж – крім карколомного зростання тарифів, причини й обґрунтованість чого є окремою темою, – масовий споживач став об’єктом справжнього «організаційного терору» з боку великого капіталу за фактичної підтримки муніципальних і державних структур. Число платіжок різко зросло (ми отримуємо аж сім відповідних «папірців»), цифри в них нерідко ставляться «від ліхтаря» (практично щомісяця з’являються повідомлення про перерахунки надісланих «Київенерго» десятків тисяч платіжних документів), «Укрпошта» відмовилася приймати комунальні платежі, кількість банків, на те уповноважених, помітно зменшилася. А на додачу платіжки надходять до клієнтів по одній, упродовж двох десятків днів – так, ми отримали документи на холодну воду аж 23 лютого. Наслідок: кількагодинні черги у відділеннях Ощадбанку й уповноважених приватних банків, а разом із тим – просто-таки люта ненависть усіх, хто змушений ці черги вистоювати, до мерії й уряду, до власників структур життєзабезпечення городян й операторів банків (хоча в чому винні останні? тільки в тому, що потрапили під гарячу руку…).

За цих умов запровадження пені могло спровокувати потужний «соціальний вибух» із непрогнозованими наслідками і для влади, і для країни в цілому. Бо ж коли ти не сплачуєш вчасно за житлово-комунальні послуги не тому, що не хочеш, а тому, що не можеш із чиєїсь вини – це більш, ніж підлота. Отож Комітет Верховної Ради з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства, який переніс дату запровадження пені за прострочену оплату житлово-комунальних послуг в ухваленому вже в першому читанні законопроекті № 1581-д «Про житлово-комунальні послуги» з 1 січня 2018 року на 1 січня 2019 року, вчинив правильно. Проте саме по собі перенесення дати не вирішує проблем – воно просто дає час для їхнього розв’язання, який має бути використаний найбільш ефективно.

Так, чимало споживачів уже оплачують житлово-комунальні послуги через Інтернет, – але у найближчі роки і в столиці, й у провінції залишиться значна кількість тих, хто платитиме традиційно, готівкою. А тому слід якнайшвидше створити всі умови для зручності такої оплати. По-перше, «Укрпошта» має негайно відновити цю послугу, і без надмірних зборів (держава має дбати про громадян!). По-друге, число платіжок має бути скорочене (як їх інтегрувати – це розв’язувана проблема), а самі вони – надходити в першій декаді кожного місяця. По-третє, за надсилання споживачам платіжних документів, які постфактум вимагають перерахунку, повинна бути встановлена фінансова відповідальність, і не символічна. Нарешті, допоки житлово-комунальна сфера залишатиметься під контролем олігархів, а викачані ними з населення кошти виводитимуться в офшори? Чи не час – тим більше за умов війни, хоч і «гібридної», – подумати про повернення в муніципальну (передусім) та державну власність «прихватизованих» за безцінь структур житлово-комунальної сфери не лише у столиці, а й по всій країні?

А вже після того можна буде запроваджувати пеню… (http://day.kyiv.ua/uk/blog/suspilstvo/penya-socialno-ekonomichnyy-vymir-problemy). – 2017. – ­06.03).
***

Блог на сайті «pravotoday.in.ua»

Про автора: Е.А. Морозов адвокат (судебная защита)
Державні кошти витрачені на навчання студентів не підлягають стягненню
Верховний суд України надав відповідь щодо стягнення з випускників повної вартості навчання у разі, коли вони після завершення навчання відмовляться працювати в державному секторі .

Предметом диспуту у справі № 21-3072а16 Верховного суду України був Указ Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів».

07.02.2017 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла нижчевикладеного висновку.

(!!!) За частиною другою статті 52 Закону № 1060-ХІІ (у редакції на час набрання ним чинності) випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направлялися на роботу і зобов’язані були відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

1 липня 2014 року був прийнятий Закон № 1556-VII, яким частина друга статті 52 Закону № 1060-ХІІ була виключена з цього Закону.

За статтею 63 Закону № 1556-VII особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов’язані: 1) дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу; 2) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; 3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми.

У частинах першій, другій статті 64 цього Закону передбачено, що випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи <...>. Вищі навчальні заклади не зобов’язані здійснювати працевлаштування випускників. Держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Передбачене пунктом 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, правило про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, було виключено постановою Уряду від 15 квітня 2015 року № 216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992».

Указ № 77/96 був виданий під час дії Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року, відповідно до частин першої, другої статті 25 якого Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

ВАЖЛИВО: Отже, Указ № 77/96 не є тим нормативним актом, що встановлює обов’язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати повну вартість навчання у разі, коли вони після завершення навчання відмовляться працювати в державному секторі народного господарства, оскільки права та обов’язки зазначеної категорії осіб встановлені законами № 1556-VII і № 1060-ХІІ, які не передбачають такого обов’язку.

Межі зазначеної правової ситуації не дають підстав вважати, що існування Указу № 77/96 порушує чи якимсь чином зачіпає індивідуальні права і законні інтереси заявника, які потребують судового захисту.

У взаємозв’язку зі сказаним слід наголосити й на тому, що Указ № 77/96 у часі був виданий тоді, коли Президент України відповідно до встановленого правопорядку мав право видавати нормативні акти, обов’язкові для виконання на всій території держави, законність яких не підлягала перевірці в порядку адміністративного судового контролю.

Судова практика Вищого адміністративного суду України тільки підтверджує вищевикладене.

«ні Законом України "Про вищу освіту" в редакції від 17.01.2002 р., ні в редакції від 01.07.2014 р., не закріплено норми щодо встановлення Кабінетом Міністрів України обов'язку аспірантів, які навчалися за державні кошти, відшкодувати вартість навчання, а також встановлення умов, підстав та порядку такого відшкодування чи звільнення від обов'язку відшкодовувати вартість такого навчання. Оскільки Порядок визначення та відшкодування вартості навчання у разі відрахування аспіранта за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин на час розгляду справи не розроблений та не затверджений, це унеможливлює здійснення точного, об'єктивного та законного розрахунку витрат на утримання аспіранта (ВАСУ від 21.11.2016р. справа № К/800/29192/16, ЄДРСРУ № 62885070).

В ухвалі ВАСУ від 10.07.2014 р у справі № К/800/52516/13 (ЄДРСРУ № 39981596) вказується на те, що частиною 3 статті 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 04.03.2004р. № 5-рп/2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.

Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Таким чином, обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Також суд зазначає, що положеннями Закону України «Про вищу освіту» не передбачено вимог про обов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

Крім того, відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» держава повинна забезпечити працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової служби).

В ухвалі ВАСУ від 17.06.2014 р. по справі № К/800/62070/13 (ЄДРСРУ № 39439530) встановлено: «суд знаходить вірним висновок судів попередніх інстанцій, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов'язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».

P.s. Між тим, як вказав Верховний суд України у справах № 21-204а13, № 21-40а14 та № 21-89а14 необхідно враховувати, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: 1) вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; 2) такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції (http://pravotoday.in.ua/ru/blogs/3597/1678/). – 2017. – 03.03).
***

Блог на сайті «Latifundist.com»

Про автора: Алексей Волчков, заместитель председателя правления, член правления ПУМБ
С биржи на прилавки: как украинскому АПК перейти от сырьевого производства к глубокой переработке

Все страны, которые хотят стать богатыми, совершают индустриальную революцию и производят добавленную стоимость. Например, Польша, Турция, тот же Китай, ВВП которых не падает, а иногда и растет, даже во время кризиса. Развитие промышленного производства позволяет этим государствам в гораздо меньшей степени зависеть от колебания мировых цен на сырье, и прогнозировано наращивать свой ВВП.

Развитие перерабатывающей промышленности – стратегический вопрос для Украины. На данный момент мы еще остались в когорте «малоиндустриальных» стран. Но если посмотреть на ВВП, то доля индустриальной продукции постоянно падает: в структуре украинского экспорта более 60% доходов обеспечивает торговля сырьем.

Конечно, торговать биржевыми товарами проще. Но если ты реализуешь готовый продукт на более конкурентном рынке, то получаешь больше денег.

С чего перспективнее начинать?

В данном секторе Украина имеет высокий потенциал. Для развития переработки необходимы две вещи – рынки сбыта и деньги.

Налаживание перерабатывающей отрасли проще всего начать с тех секторов экономики, которые хорошо себя чувствуют, будучи сырьевыми. Одной из таких является аграрная. В мире Украина имеет репутацию производителя качественного сельхозсырья. Если мы посмотрим на статистику экспорта сырья в аграрной отрасли, то Украина с ЕС находятся на одном уровне.

При производстве сырья очень легко определить рынки сбыта, но если говорить о более глубокой переработке, то здесь надо смотреть на покупателей. Если предприниматель хочет открыть перерабатывающий бизнес, ему нужно ориентироваться на переработку того сырья, которое пользуется спросом.

Например, в Украине хорошие условия для производства базового зерна. Мы – одна из четырех стран в мире, которая имеет самые уникальные условия для производства семян подсолнечника и прочих культур. Здесь у нас есть плодородная почва, благоприятный климат и трудолюбивые люди.

Возьмем, к примеру, рапс. В Европе из него производят биотопливо. Но биотопливо можно же делать в Украине, из картофеля изготавливать крахмал и т.д. Любой продукт можно делать более дорогим.

Если мы говорим о фруктах, то в мире сейчас очень востребованы экопродукты. И украинские предприниматели могут сами решать, строить тяжелые промышленные заводы и загрязнять окружающую среду или делать деньги на экологически чистом сельском хозяйстве. В последние годы Украина успешно экспортирует мед. И у этой отрасли нет проблем с тем, чтобы получить кредитование от банков.

Это то, на что люди в индустрии должны смотреть, то, что даст рост индустрии не только не ближайшие 2-3 года, а на лет 10-15 вперед, увеличивая доход отечественных предприятий. Сейчас многие предприятия смотрят на Европу. Но европейский рынок уже давно поделен. Даже производя качественный продукт, Украине будет сложно на нем конкурировать, потому что мы не являемся членами ЕС и практически не работам в Европе. Свое внимание стоит обратить на другие рынки, на которые проще выйти. Наиболее перспективным направлениям для нас является Азия, Ближний Восток и Африка.

Как обеспечить финансами промышленное предприятие?

В таких странах, как Украина, где не самый лучший инвестиционный климат и фондовые биржи неразвиты, банки занимают значительную долю в общем финансировании – около 70%.

Для развития долгосрочных проектов и возможности получения «длинных денег» нужны три вещи: стабильность, благоприятный инвестиционный климат и развитая банковская система.

Доля долгосрочных инвестпроектов растет, когда есть стабильность и прогнозируемость. Прогнозируемость на 3-5 лет вперед позволит нам увеличить кредитование долгих проектов до 25% от общей суммы выданных кредитов. Этого будет достаточно для реализации перспективных проектов.

Но если страна хочет развивать промышленные предприятия в полной мере, нужны дополнительные вложения инвесторов, которые совместно с банками будут финансировать перерабатывающую отрасль. По нашим прогнозам в 2017 г. кредитный портфель украинских банков должен вырасти на 14%. Но даже при таком росте финучреждения смогут выделять только 10-15% средств на крупные инвестиционные проекты. То есть, остальное финансирование смогут обеспечить инвесторы.

В прошлом году Украина стабилизировалась и показала небольшой рост ВВП. В принципе, все сходятся во мнении, что рост будет продолжаться в пределах 2-4%. Это мало для страны, но это рост. И когда мы заговорили о росте, можно говорить и о инвестпроектах. Уже в 2016-м у нас в стране стали появляться инвестиционные проекты, пусть пока и в незначительном количестве.

Кто будет заниматься переработкой?

Важную роль в процессе привлечения финансирования играет подход самих владельцев к развитию бизнеса. У нас в стране достаточно много людей, которые хотят развивать перерабатывающие предприятия. Всех их условно можно разделить на две категории. Первые хотят развиваться по-старому принципу. Например, поставить хорошую перерабатывающую машину, но не понимать при этом, куда эту продукцию потом продавать.

Во вторую категорию (довольно немалую) входят те, кто задумывается о продажах. В данном перечне есть вполне эффективные игроки, которые способны выходить за рубеж со своей продукцией. Таких конкурентоспособных участников рынка пока только 15% из общего количества агропредпринимателей. А их должно быть около 90%. Но в целом, 15% – это хорошая цифра для начала.

Эти примеры были свойственны более крупным агрохолдингам, но потенциал в 30-40% должен быть в малом и среднем бизнесе. Глобального понимания этого еще нет, но есть удачные примеры. Поэтому в последние несколько лет ПУМБ продолжает работать с большими холдингами, при этом заключая намного больше сделок с малыми и средними агропредприятиями.

Основная задача на ближайшие 5 лет для наших предпринимателей – поменять отношение к бизнес-проектам. Мы готовы работать и с теми предприятиями, которые уже пытаются продумать свои продажи. Это занимает много времени и есть обучающие моменты, которые могут не нравиться владельцам бизнеса, которые к нам приходят. Но те, кто сами составляют дееспособные планы или прислушиваются к советам и идут за банком – успешно развивают свой бизнес.

Да, это требует времени. Но инвестирование в длительные проекты и рост экономики – это тот фундамент, который нужен банкам. Поэтому мы с удовольствием тратим время на эти консультации, потому что точно знаем, мы можем помочь (http://latifundist.com/blog/read/1729-s-birzhi-na-prilavki-kak-ukrainskomu-apk-perejti-ot-syrevogo-proizvodstva-k-glubokoj-pererabotke). – 2017. – 07.03).


***

Блог на сайті «Latifundist.com»

Про автора: Екатерина Никончук, Latifundist.com
Форвардные программы ГПЗКУ: услышать агрария

«Государственная продовольственно-зерновая корпорация Украины» (ГПЗКУ) собрала 9 марта в Киеве представителей власти, участников малого и среднего агробизнеса за круглым столом для обсуждения насущных проблем отрасли. В частности, основное внимание уделялось вопросам финансирования агробизнеса, нюансам господдержки аграриев и внедрению форвардной программы закупки зерна от ГПЗКУ. Команда Latifundist.com также участвовала в дискуссии и делится информацией о мероприятии.

Государство нам поможет?

В сложившейся экономической ситуации, когда агропроизводители начали 2017 г. в условиях отмененного спецрежима по НДС, внимание аграриев сконцентрировано на власти и профильных учреждениях. Всех интересует, будет ли оказываться обещанная помощь от государства и кто попадет в число «счастливчиков»? Поэтому традиционно обсуждение начали представители Минагропрода.

Так, по словам заместителя директора Департамента экономического развития Министерства аграрной политики и продовольствия Украины Наталии Чернюк, в 2017 г. на программы МинАПК из казны выделено 5,4 млрд грн. В эту сумму включены:

финансовая поддержка в агропромышленном комплексе путем удешевления кредитов – 300 млн грн;

помощь на закладку молодых садов и ягодников – 75 млн грн;

финансовая поддержка сельскохозяйственных товаропроизводителей – 4,7 млн грн;

кредитование фермерских хозяйств – 65 млн грн; частичная компенсация стоимости сельхозтехники отечественного производства – 550 млн грн;

государственная поддержка животноводства – 170 млн грн.

«Основным направлением работы Министерства аграрной политики и продовольствия Украины в 2017 г. будет усовершенствование законодательной базы по вопросам поддержки сельхозпроизводителей, повышения конкурентоспособности фермеров. Мы понимаем, что на проведение весенних полевых работ необходимы очень большие деньги, и эта поддержка, к сожалению, не обеспечивает их в полном объеме», – говорит Наталия Чернюк.

Программы госкорпорации

По мнению представителей Минагропрода, выходом из этой ситуации является сотрудничество с «Государственной продовольственно-зерновой корпорацией Украины». Сегодня ГПЗКУ предлагает фермерам несколько программ по закупке зерна. Как заявил заместитель главы правления ГПЗКУ Виталий Шулежко, этой госструктурой на поддержку аграриев в нынешнем году выделено более 1 млрд грн. В 2017 г. корпорация планирует закупить у фермеров около 5 млн т зерна для дальнейшего экспорта или собственной переработки. При этом главным инструментом сотрудничества будет форвардная программа.

«В текущем году по форвардной программе мы готовы закупить 550 тыс. т пшеницы, ячменя, кукурузы и сои. Стоит отметить, что на протяжении последних двух лет поставки зерновой продукции по этой программе происходят вовремя и в полном объеме. Более того, впервые за время своего существования ГПЗКУ начала закупку зерна будущего урожая не весной, а осенью, что дало с/х производителю возможность получить деньги еще до начала весенних полевых работ», – рассказывает Виталий Шулежко.

Форвардная программа делится на весеннюю и осеннюю закупки и состоит из двух этапов. Первый включает подписание договора о сотрудничестве и предварительную оплату. При этом авансовый платеж за 1 т пшеницы, ячменя или кукурузы составляет 2 580 грн, а за 1 т сои – 4 980 грн. Второй этап программы предусматривает поставку зерна на филиалы ГПЗКУ согласно договору.

Кроме того, обязательным условием форвардной программы является страхование посевов будущего урожая. Как объяснила начальник отдела форвардных закупок ГПЗКУ Наталия Головань, это выгодно, в первую очередь, для аграриев, ведь защищает их деятельность от ряда рисков.

«Мы работаем только с лидирующими и надежными страховыми компаниями, которые гарантируют покрыть всю сумму убытка. Ранее у нас были случаи в Житомирской области, когда сентябрьские заморозки повредили урожай кукурузы. Тогда страховая компания полностью выполнила свои обязательства, а пострадавшее предприятие даже смогло выйти в плюс», – добавляет Наталия Головань.

Личный пример

В этом году поучаствовать в форвардной программе пожелали 39 фермерских предприятий. Преимущества сотрудничества с корпорацией в рамках этой программы уже почувствовали на себе представители фермерского хозяйства «Виктория-Агро 2007». Как рассказал нам основатель агрофирмы Виталий Бабак, в Украине больше никто не предлагает сельхозпроизводителям таких выгодных условий.

«Мы работаем с ГПЗКУ в направлении форвардных закупок озимой пшеницы и кукурузы. Уже почувствовали, что это выгодно. Ведь около 15% ставки годовых нет сейчас ни в одном банке. Эта программа работает, и она действительно очень выгодная. По сути, с помощью этой программы нам удается решить насущные проблемы на предприятии», – делится впечатлениями Виталий Бабак.

Помимо форвардной программы, госкорпорация предлагает программу закупки зерна по двойным складским свидетельствам. Согласно условиям этой программы, аграрии заключают с ГПЗКУ договор на 60 дней, сдают зерно в любом филиале компании и получают 70% от цены, указанной в документе. После этого в течение 60 дней фермер может переоформить договор, указав цену, которая в этом промежутке времени действовала на соответствующем филиале ГПЗКУ и оптимально подходит производителю. В результате аграрий получает доплату.

«По сути, фермер просто дает нам зерно на хранение, получая 70% предоплаты. Для этого у нас имеется 53 модернизированных складских помещения в 20 областях Украины. Те сельхозпроизводители, которые принимали участие в этой программе, за 60 дней получили дополнительную прибыль от 90 до 400 грн за каждую тонну», – говорит Наталия Головань.

Консолидация бизнеса и власти

Развивая программы, «Государственная продовольственно-зерновая корпорация Украины» заручилась поддержкой Аграрного союза Украины, подписав в конце 2016 г. меморандум о сотрудничестве. Комментируя работу ГПЗКУ, глава АСУ Геннадий Новиков отметил, что Корпорация совместно с Союзом постоянно работают над развитием программы, прислушиваясь к просьбам участников аграрного рынка. К примеру, сейчас рассматривают вариант работы с сельскохозяйственными кооперативами. Заявки на крупные поставки зерна уже пришли от таких объединений из Луганской, Донецкой и Харьковской областей.

«Государство и сельхозпроизводители сейчас повернулись друг к другу лицом. Те программы, которые предлагает ГПЗКУ, – это эффективный финансовый инструмент. Поэтому сейчас мы должны сделать все, чтобы эти программы развивались с пользой для аграриев», – подытожил Геннадий Новиков.

Одним из представителей сельхозпроизводителей на круглом столе был вице-президент Ассоциации фермеров и частных землевладельцев Украины Николай Стрижак. Отзываясь о представленных программах ГПЗКУ, он выразил надежду, что Корпорация поддержит малых агропроизводителей и создаст все необходимые условия для их развития.

«Если в стране растет количество фермерских предприятий, значит, для этого были созданы все условия. Вместо этого, в Украине мы наблюдаем стремительное сокращение количества сельхозпроизводителей. Необходимо, чтобы государство слышало просьбы фермеров и создавало благоприятные условия для развития агробизнеса. Если ГПЗКУ намерена работать над этим, мы готовы оказывать поддержку и содействие», – сказал Николай Стрижак.

После того, как все получили возможность выразить свою точку зрения, рассказать о насущных проблемах и поделиться идеями, участники организовали дискуссию в формате вопрос-ответ. Фермеры расспросили о деталях программ и условиях сотрудничества, высказали свои пожелания и получили необходимую информацию.

Надеемся, что государство и агропроизводители услышали друг друга и создали платформу для эффективного сотрудничества. Какими будут результаты, покажет время(http://latifundist.com/blog/read/1732-forvardnye-programmy-gpzku-uslyshat-agrariya). – 2017. – 10.03).


1 Романов О. Міжнародно-правове регулювання обігу зброї у світі та національний досвід України. URL: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2028.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconЗасновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека
Редакційна колегія: Н. Іванова (відповідальна за випуск), Ю. Половинчак, Т. Дубас, В. Гребенюк
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна академія наук україни національна бібліотека україни імені в. І. Вернадського яворська уляна Петрівна

Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconПідрозділ нбув: Відділ науково-бібліографічної інформації Одеська національна наукова бібліотека імені М. Горького
Одеська національна наукова бібліотека імені М. Горького подарувала нбув видання
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconГоловний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія
Засновник: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Видається з 01. 01. 1998 р. Виходить двічі на місяць. Головний...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека україни імені В. І. Вернадського центр бібліотечних електронних ресурсів І технологій
Представляємо Вашій увазі інформацію про книжкові видання з виставки нових надходжень нбув. З експозицією можна ознайомитися в читальному...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека україни імені В. І. Вернадського
Представляємо Вашій увазі інформацію про книжкові видання з виставки нових надходжень нбув. З експозицією можна ознайомитися в читальному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка