Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека



Сторінка5/11
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Основні тенденції висвітлення української тематики в іноземних ЗМІ (січень 2017)






















ПРАВО: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

О. Бусол, д-р юрид. наук, ст. наук. співроб. НЮБ НБУВ

Зарубіжний досвід легалізації вогнепальної зброї та можливість запровадження на території України

Основним суб’єктом, який регулює законодавство держав щодо володіння та незаконного розповсюдження вогнепальної зброї у світі, є Організація Об’єднаних Націй (ООН). Співдружність держав в інтересах забезпечення власної та колективної безпеки орієнтована на те, щоб спірні питання вирішувалися виключно мирним та цивілізованим шляхом. Проте за останні десятиліття у світі відбулися 50 війн, під час яких загинуло близько 6 млн осіб, зокрема від застосування вогнепальної та стрілецької зброї.

Завдяки порівняно легкому доступу до стрілецької зброї за період із 1990 р. від стрілецької зброї у світі загинуло 4 млн осіб, приблизно 90 % з них – цивільні особи. На сьогодні у світі в обігу перебуває не менше 639 млн одиниць такої зброї, – по одній одиниці зброї на кожну дванадцяту людину на землі. Незаконна торгівля стрілецькою зброєю є великим та прибутковим бізнесом – з нього не сплачуються податки, а валовий прибуток є колосальним.

У зв’язку з великою кількістю жертв від стрілецької зброї Генеральний секретар ООН К. Аннан назвав її «зброєю масового знищення». Виступаючи в Раді Безпеки у вересні 1999 р., Генеральний секретар назвав зусилля з обмеження розповсюдження стрілецької зброї «одним з найскладніших завдань щодо запобігання конфліктам у майбутньому столітті».

За результатами проведення Конференції 20 липня 2001 р. було ухвалено Програму дій ООН із запобігання та викорінення незаконної торгівлі стрілецькою зброєю та легким озброєнням у всіх її аспектах та боротьбі з нею (далі – Програма дій). У Програмі дій особливу роль у розв’язанні проблеми незаконної торгівлі зброєю відіграє Рада Безпеки. Рада Безпеки неодноразово вводила ембарго на постачання зброї з метою стримування розповсюдження зброї у конкретних конфліктних ситуаціях. Водночас за виконанням ембарго на постачання зброї до цього часу не здійснювалося належного контролю, у результаті чого вони не мали істотного впливу на стримування незаконного обігу зброї.

2 березня 2001 р. державами-учасницями була досягнута згода щодо прийняття Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї (далі – Протокол), яка доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Відповідно до ст. 7 Протоколу кожна з держав-учасниць повинна забезпечити зберігання протягом не менш 10 років інформації, яка буде необхідною для відстежування та ідентифікації незаконно виготовленої вогнепальної зброї чи зброї, що перебуває в незаконному обігу.

Жорсткої позиції продовжують дотримуватися Сполучені Штати Америки. Їх представники, що діють в інтересах збройового лобі, категорично заперечують проти будь-якого плану ООН щодо намагань знищення незаконної торгівлі зброєю, оскільки це, на їх погляд, обмежить обсяг законної торгівлі або обмежить права громадян на володіння зброєю.

Держави Східної Європи, маючи намір вступити до ЄС, повинні взяти на себе зобов’язання, що діють на його території.

Головна проблема щодо контролю над нелегальним розповсюдженням зброї на міжнародному рівні полягає в тому, що на сьогодні не існує ні загального для всіх держав закону щодо контролю над озброєнням, ні міжнародного суду, який би розглядав скарги з цього приводу. Тому, деякі держави всупереч рішенням ООН і гуманітарним принципам, продовжують активно постачати зброю в зони військових конфліктів.

Міжнародні документи щодо обігу вогнепальної зброї багато у чому схожі між собою, у деяких моментах навіть ідентичні. Але з огляду на те, що для кожної конвенції чи іншого документа, які приймаються в цій царині, застосовуються різні, хоч і схожі, визначення та поняття, можна зробити висновок, що єдності поглядів немає всередині самої міжнародної спільноти. Як держави-виробники та постачальники зброї, так і їхні покупці не зацікавлені у встановленні собі кабальних умов для вигідної і прибуткової справи. Відомо, що такі держави, як США, Росія, Канада, Індія тощо мають значний вплив на політику ООН 1.

У різних країнах законодавство по-різному регулює це питання. За критерієм регулювання права населення на озброєний захист, держави можна поділити на три групи:

– перша група – які повністю легалізували використання зброї і надали її у вільний доступ (прикладом є США);

– друга група – які легалізували використання зброї за умов проходження особою певної процедури її отримання (наприклад, Чехія, де застосовують тестування);

– третя група – держави, які не легалізували використання зброї або легалізували лише певні її види (короткоствольна або довгоствольна) (прикладом таких країн може бути Україна, в якої легалізована довгоствольна зброя, і також Японія, де немає навіть однієї одиниці зброї на тисячу жителів) 2. Тож закономірними є наступні показники. Так, найбільшу кількість вогнепальної зброї у світі на 100 осіб мають США – 90 одиниць. У Швейцарії – 46, у Франції – 32, у Греції – 31, у Німеччині – 30 одиниць відповідно. В Україні легально озброєні лише 6 чоловік зі 100. Ще менше, мають зброю на Філіпінах – 4 на 100 осіб, а в КНР – 33.

Друга Поправка до Конституції США проголошує, що право народу на зберігання та носіння зброї не повинно обмежуватися. Ще засновники Америки вбачали в озброєному населенні гарантію захисту проти тиранії. Чотирнадцяту Поправку було прийнято вже для захисту цього права проти порушення його штатами. Верховний Суд США справедливо вважав, що особи мають основоположне право володіти тими типами зброї та зберігати їх, які зазвичай використовує законослухняний народ для самозахисту та полювання, а також для інших законних цілей 4. Крім того, частина штатів і муніципалітетів запроваджують спеціальні правила та законодавчі акти, які обмежують відповідні права громадян 5. На початку 2016 р. у Техасі набрав чинності закон, що дозволяє відкрите носіння зброї, тобто публічне носіння особам, які мають на це ліцензію. Зброя повинна бути в кобурі, а власники приватної власності можуть заборонити його пронесення з поданням спеціального знаку реагування або в усній формі. Це рішення можна пояснити тим, що останнім часом у США почастішали випадки стрілянини в публічних місцях 6. Одним з таких резонансних випадків стала стрілянина в гей-клубі Pulse міста Орландо у Флориді, де Омар Матін застрелив 49 осіб і поранив ще 53, перш ніж його самого застрелила поліція 7. Президент Б. Обама, коментуючи також і вбивство 14 чоловік в Сан-Бернадіно, наголосив на необхідності посилити контроль за обігом зброї. За його словами, є сенс прийняти закон, який зробить обіг зброї безпечнішим 8.

З 2016 р. повнолітні жителі штату отримали право купувати і мати при собі вогнепальну зброю прихованого носіння без обов’язкового отримання ліцензії на таку зброю. Представники Республіканської партії, що займають більшість місць у законодавчому органі штату, зуміли набрати кількість голосів, необхідну для подолання вето, накладеного раніше на відповідний закон губернатором-демократом Д. Ніксоном. Республіканці агрументують, що це дозволить законослухняним громадянам захищати себе та свої родини.

Критики законопроекту заперечували, що його прийняття може призвести до сплеску насильства з застосуванням зброї. Вони також побоюються, що найбільш часто жертвами такого насильства будуть ставати афроамериканці 9.

Щороку в державі продається до 5 млн одиниць зброї, хоча здебільшого її купують колекціонери, які зібрали цілі арсенали. За статистикою, на руках у населення США є близько 150 млн одиниць зброї 10 та вона зберігається майже у 43% помешкань. Зброєю в Америці, що не потрапляє під категорію, визначену в NFA (National Firearm Act) – Законі про вогнепальну зброю, володіють приблизно 90 млн американців. Продаж напівавтоматичних гвинтівок дозволений майже у всіх штатах. Відкрите носіння дозволено у 30 штатах без будь-якого дозволу, в 14 штатах із дозволом та в 6 штатах – заборонене 11.

Нині приховане носіння вогнепальної зброї дозволено у всіх штатах, крім Іллінойсу. У 29 штатах також можна носити зброю відкрито і без обмежень. Але в школах, аеропортах та інших соціальних установах це заборонено – потрібно отримати спеціальний дозвіл, який мають поліцейські, бійці спецпідрозділів або спецслужб. Зараз в США за офіційними даними в користуванні перебуває близько 300 млн одиниць вогнепальної зброї. Для американця немає проблеми придбати бажане озброєння. Але закон забороняє продаж зброї особам, які відбули тюремне покарання більше року, особам, які перебувають у розшуку, споживачам наркотиків, визнаним розумово неповноцінними, незаконно перебувають у країні, а так само звільненим з військової служби через скоєння злочинів 12.

У 32 штатах США, де діють закони, які дозволяють отримання ліцензії на приховане носіння зброї несудимим громадянам, за даними Федерального бюро розслідувань, рівень насильницьких злочинів на 22 % нижче, аніж у середньому по країні. У тому числі на 28 % нижчим є рівень вбивств, на 38 % за чисельністю пограбувань. Разом з тим саме в цих 32 штатах майже в 20 разів частіше скоюють вбивства своїх близьких та понад тисячу підлітків щорічно стають жертвами озброєних злочинців. Найчастіше вогнепальна зброя застосовується самогубцями 13.

У Швейцарії у 1997 р. було ухвалено закон, який гарантує право на володіння зброєю, згідно з яким нині 29 % жителів володіють стрілецькою зброєю. До 2010 р. у цій державі всі працездатні чоловіки були зобов’язані у себе вдома чи на місцевих складах зберігати автоматичні гвинтівки. Попри великий відсоток володіння зброєю, у Швейцарії один з найнижчих рівнів злочинності. Усі повнолітні громадяни без жодного дозволу можуть придбати будь-яку зброю, що стріляє одиночними кулями. За викрадення зброї і за здійснення злочину з її використанням допомогою здійснили злочин – відповідальність несе власник 14. Оборонна доктрина Швейцарії побудована на тому, що всі чоловіки з 20 до 50 років перебувають у військовому кадровому резерві та мають право на носіння зброї. У багатьох швейцарців є особиста зброя, дозвіл на покупку і носіння якої видає місцева влада. Громадяни мають право озброюватися з 18 років. Законодавством чітко діфференційовано право на володіння і носіння зброї. Можна зберігати за дозволом вдома, але щоб носити його, потрібно ще один дозвіл. Раз на рік співробітники поліції перевіряють власника – як і де вона зберігається, чи не було використано нелегально. Після досягнення 60 років громадянин змушений або здати зброю державі, або переробити її, ліквідуючи можливість стріляти з неї 15. У Швейцарії кожен громадянин вважається бійцем ополчення і, відслуживши військову службу, отримує від держави гвинтівку на випадок форс-мажору.

У Франції 90 % громадянам дозволено зберігати зброю для самооборони, але тільки вдома, а от її приховане носіння дозволено лише 10 % французів. До того ж треба проходити обов’язковий медогляд і поліцейську перевірку не рідше ніж один раз на три роки 16.

У Німеччині перший закон про зброю прийнятий у 1891 р. Офіційно громадянам Німеччини можна мати при собі і носити зброю з 1928 р. – саме тоді законодавство про зброю було лібералізовано. Нині будь-який громадянин має право володіти зброєю з 18 років – при пред’явленні довідки про психічне і фізичне здоров’я. Додаткову ліцензію влада видає на носіння зброї при собі, якщо громадянин зумів довести, що йому це дійсно потрібно для самозахисту. Неприховане носіння в громадських місцях зброї заборонено 17. У Німеччині діє одна з найсуворіших у Європі систем контролю за обігом зброї. Лідер консервативної партії євроскептиків «Альтернатива для Німеччини» (AfD) Ф. Петрі висловилася на підтримку вільного носіння громадянами ФРН зброї та спеціальних засобів самооборони після серії збройних нападів в країні. За її словами, дедалі більше людей не почуваються в безпеці. Кожен законослухняний громадянин повинен бути в змозі захистити себе, свою сім’ю і друзів: «Усі ми знаємо, як багато часу минає, поки поліція може дістатися до місця події, особливо в малонаселених пунктах» 18.

У Фінляндії легалізовано зброю з 1991 р. Фінляндія – історично країна мисливців. Через ці національні особливості, зброя є майже у всіх громадян. Однак купити її не так легко: необхідно мати дозвіл, окремий для кожної одиниці. Усю зброю фіни мають тримати вдома. Власник більше 5 одиниць зобов’язаний купити спеціальний сейф 19, який регулярно перевіряє поліція.

Цікаво, що фінам легше отримати ліцензію на пістолети ніж на рушниці. Це чудово проілюстровано статистикою – за даними правоохоронців Фінляндії на руках в громадян наразі 290 тис. пістолетів та револьверів 20. Фінські активісти змогли відстояти свої права, і не допустити посилення правил отримання ліцензії. Але держава все ж внесла свої правки: ліцензію там видають окремо на кожний пістолет чи рушницю. При покупці, обов’язково потрібно вказати, для яких цілей це вам потрібно, заповнюється відповідна анкета. Не зважаючи на суворі закони, у країні ще залишилося багато незареєстрованої зброї часів Другої світової війни.

В Ізраїлі легалізовано зброю з 1949 р. Право на покупку і володіння нею має будь-який громадянин. При цьому покупцеві повинно бути не менше 27 років, і він має пройти службу в армії. Вогнепальну зброю дозволено мати при собі водіям громадського транспорту, таксистам, ювелірам, колишнім співробітникам силових структур. Заохочується мати вдома зброю для самозахисту. У такому випадку видається дозвіл на зберігання патронів, але не більше 50 шт.

В Естонії легалізовано зброю з 1995 р., яку дозволено купувати особам старше 21 року. Громадянин повинен довести відповідним державним органам, що він не зловживає спиртним і наркотиками, що не замішаний в криміналі, надати свої дані. Чиновники повинні обов’язково перевіряти майбутнього власника на знання закону про зброю. Зберігати і носити вогнепальну зброю необхідно в прихованому і розрядженому вигляді. Якщо у власника більше 8 одиниць, він зобов’язаний обладнати спеціальне сховище з сигналізацією. Отримати дозвіл на володіння зброєю можуть як громадяни Естонії, так і іноземці, які мають посвідку на проживання. Зброя може використовуватись для полювання, занять відповідними видами спорту, для забезпечення безпеки. Що стосується колекціонерів, вони можуть володіти лише армійською зброєю. Ліцензія може бути припинена, якщо її власника зловили п’яним за кермом, навіть якщо зброї при ньому не було. Після легалізації зброї в Естонії вже через рік кількість злочинів з її використанням знизилася майже на третину.

В Італії у 1935 р. законодавчо існує поділ на цивільну і військову зброю. Це дало можливість звичайним людям мати при собі цивільну зброю. Військовою зброєю в Італії займається Міністерство оборони, яке видає ліцензію на колекціонування. Цивільна зброя перебуває у віданні Міністерства внутрішніх справ. Місцеві відділення поліції видають ліцензії приватним підприємцям, а також людям, чия діяльність пов’язана з ризиком – охоронцям, інкасаторам, ювелірам тощо. Також в Італії існує ряд обмежень на види зброї – наприклад, не можна в побуті використовувати військові патрони.

У Молдавії Закон про легалізацію зброї прийнятий у 1994 р. Право на володіння і носіння зброї громадянин Молдавії отримує у 18 років за умови відсутності медичних протипоказань. Людям з непогашеною судимістю, тим, що порушували громадський порядок або раніше втратили зброю, ліцензію не видають. Цікаво, що в законі не зазначено, чи можна носити зброю приховано або відкрито, тож будь-який житель Молдови може абсолютно відкрито носити пістолет у кобурі. Дозволи на зброю видає МВС республіки, вся інформація передається до державного реєстру. На кожне нове придбання необхідно отримувати новий дозвіл. Число таких дозволів законом не обмежено, але стримуючим фактором є вартість зброї – від кількох сотень доларів. Далеко не кожному громадянину така сума по кишені. Закон про легалізацію був прийнятий в Молдові у зв’язку з тим, що уряд не справлявся з масовими заворушеннями, які захлеснули країну. Уже через рік після прийняття зазначеного закону рівень злочинності знизився на 40 % 21.

У Швеції 31,6 % жителів володіють зброєю. Тут дозволена зброя для полювання, однак для самозахисту вона заборонена. Охочі купити зброю мають пояснити для чого вона їм потрібна: спорт, полювання або колекціонування. Один житель Швеції має право на 6 мисливських рушниць, або 10 пістолетів, або 8 одиниць того й іншого. Зберігати зброю можна лише в сейфі.

У Норвегії 31,3 % жителів володіють зброєю. Норвежці можуть придбати будь-який тип зброї. Охочі мають вказати причину покупки. Однак, щоб отримати дозвіл громадяни Норвегії мають пройти перевірку біографічних даних, а також пройти спеціальне навчання.

У Канаді 23,8 % жителів володіють зброєю. У 1995 р. у країні почав діяти закон, згідно з ним кожна одиниця зброї повинна бути зареєстрованою у федеральній базі даних. Проте у 2012 р. закон скасований. Для самозахисту зброю у Канаді заборонено використовувати. Зберігати її треба під замком. Крім того, щоб купити зброю потрібно мати дозвіл.

У Сербії 15,81 % жителів володіють зброєю. У Сербії можна отримати дозвіл на більшість типів зброї. Однак, якщо вам відмовлять перший раз, більше подавати заявку не можна. Також є обмеження щодо купівлі патронів. За рік дозволено купувати не більше 60 патронів (на стрільбища це правило не поширюється).

У Панамі 3,06 % жителів володіють зброєю. У цій країні приховане носіння дозволено без будь-яких додаткових дозволів. Вимагають лише, щоб зброя була куплена легально. Тут можна купити майже всі неавтоматичні гвинтівки, дробовики з укороченими стволами, короткоствольні гвинтівки. Місткість магазину немає обмежень. Однак, щоб отримати дозвіл, необхідно чекати місяцями. Відповідні органи перевіряють біографічні дані панамців, також треба здати загальні медичні аналізи.

У Гондурасі 2,05 % жителів володіють зброєю. Громадяни можуть вільно купувати більшість популярних моделей дробовиків, пістолетів, револьверів або гвинтівок для самозахисту або полювання. Проте в Гондурасі активно розвивається антизбройний рух, хоча протягом останніх років зростала кількість насильницьких злочинів. У 2007 р. уряд заборонив приховане і відкрите носіння зброї. Але на рівень злочинності це ніяк не вплинуло. Зараз громадянам дозволено мати не більше 5 одиниць зброї. А купити її офіційно можна лише у 26 магазинах, які контролюють військові 22.

У Великій Британії ситуація схожа на українську: там із 1997-го вогнепальну зброю заборонено, хоча порушується питання про пом’якшення законодавства 23.

Наведемо відомості з порівняння держав, де зброя легалізована, на предмет вчинення вбивств із застосуванням вогнепальної зброї.

У Голландії зброя є в 1,9 % «господарств» – у 14 разів менше, ніж у Швейцарії. Проте кількість убивств – 11,8 на 1 млн жителів – можна порівняти з таким самим показником для Швейцарії – 11,7. З допомогою вогнепальної зброї в Голландії скоєно 2,7 убивства на 1 млн жителів, у Швейцарії – 4,6. З урахуванням показника насиченості зброєю – 7 %, чи 1/14 від показника для Швейцарії, частота застосування вогнепальної зброї в Голландії вища за 59 %, майже 2/3. Тобто принцип «менше зброї – менше злочинів» себе не виправдовує.

В Естонії короткоствольну зброю дозволили у 1992 р., і за період 1992–1999 рр. було зареєстровано падіння злочинності на 80 %.

У Молдавії з моменту дозволу відбулося падіння злочинності на 50 %.

У Польщі після дозволу громадянам купувати і носити пістолети і револьвери злочинність зменшилася на 34 %.

У Прибалтиці після аналогічного дозволу злочинність зменшилася на 40 %.

У Словенії злочинність зменшилася на 50 %.

До речі, число вбивств у всіх випадках зменшилося практично однаково – на 20–22 %.

В Англії після заборони в 1997 р. короткоствольну зброю, за даними 2002 р. кількість грабежів зросла на 45 %, а вбивств – на 54 % порівняно з 1996 р.

У Канаді з введенням жорстких обмежень продажу зброї населенню злочинність різко зросла на 45 %, а вбивств – на 54 % 24.

Вченими був проведений аналіз історичних подій, які сталися у державах після заборони на володіння населенням зброєю.

Так, у Туреччині в 1915–1917 рр. убито 1,5 млн вірмен після прийняття в 1911 р. ст. 166 Кримінального кодексу Туреччини. У СРСР протягом 1929–1953 рр. 20 млн осіб стали жертвами сталінських репресій після прийняття в 1929 р. ст. 182 Кримінального кодексу СРСР. У Німеччині в 1933–1945 рр. мільйони людей убито після прийняття указу про вогнепальну зброю і боєприпаси 1929 р. і указу про зброю 1938 р. У Китаї в 1949–1976 рр. 20 млн антикомуністів і прореформістів стали жертвами режиму М. Цзедуна після прийняття ст. 186–187 Кримінального кодексу Китаю в 1935 р. і закону про безпеку в 1957 р. В Уганді в 1971–1979 рр. 300 тис. християн і політичних конкурентів убито після прийняття указу про вогнепальну зброю 1971 р. У Камбоджі в 1975–1979 рр. більше 1 млн представників інтелігенції убито після прийняття ст. 322–328 Кримінального кодексу Камбоджі. Ці факти можуть говорити про те, що обеззброєння громадян призводить до тоталітарного режиму й терору 25.

Україна – єдина в Європі держава, в якій досі не вирішене питання законного продажу та носіння вогнепальної зброї. В Україні ст. 263 КК України передбачена відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Так, згідно з ч. 1 цієї статті, носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Проекти законів на тему законного продажу та носіння вогнепальної зброї з’являються час від часу, але жодного із зареєстрованих за декілька років у парламенті документів про зброю так і не було ухвалено 26.

Проблема загострилася пiсля виникнення збройного конфлiкту на Донбасi. Вiн став каталiзатором узаконення права на зброю. Потiк нелегальної зброї iз зони бойових дiй став такий, що озброїтися тепер не проблема для будь-якого охочого. Натомiсть законослухнянi громадяни, попри збiльшену загрозу стати об’єктом збройного нападу, i далi залишаються беззахисними 27.

Саме тому в Чернігові нещодавно пройшов марш за легалізацію носіння зброї. Учасниками акції стали близько 150 осіб, здебільшого ветерани АТО та молодь. За словами співорганізатора акції М. Конашевича, на законодавчому рівні має бути легалізовано носіння зброї, «щоб ніколи не повторилося беззаконня – масові розстріли демонстрантів». Громадський активіст упевнений, що власники зброї є відповідальними громадянами і узаконення короткоствольної зброї матиме меншу небезпеку, ніж нині, коли поширився незаконний обіг зброї і коштувати вона стала дешевше, аніж до початку АТО 28.

Електронна петиція про вільне носіння зброї зібрала необхідні 25 тис. голосів в Україні. Ініціатор петиції голова Асоціації власників зброї Г. Учайкін у 2015 р. пропонував: «Доповнити ст. 27 Конституції України частиною четвертою такого змісту: “Кожен громадянин України має право на вільне володіння вогнепальною зброєю для захисту свого життя і здоров’я, житла і власності, життя і здоров’я інших людей, конституційних прав і свобод у разі узурпації влади, посягання на конституційний лад, суверенітет і територіальну цілісність України. Реалізація права на вільне володіння вогнепальною зброєю регулюється відповідним законом і може бути обмежена лише за рішенням суду щодо окремої особи”». У зверненні також є вимога негайно прийняти закон «Про цивільну зброю та боєприпаси» № 1135-129.

Різні думки з цього приводу мають правоохоронці. Так, різняться вислови нинішнього голови Національної поліції С. Князєва, який виступає проти надання громадянам права на вільне володіння вогнепальною зброєю: «У нас війна. Я б не ризикував». Тобто С. Князєв вважає, що до обговорення цього питання можна повернутися після завершення військового конфлікту на Донбасі та має сумніви щодо того, що в країні різко покращиться криміногенна обстановка в найближчий час 30. Натомість колишній речник МВС В. Поліщук впевнений, що якби українці мали дозвіл на носіння зброї, всім відомої трагедії в Дніпрі (вбивства двох поліцейських) могло б не бути 31. Екс-міністр юстиції України О. Лавринович заявляв: «Кожний дієздатний громадянин України має право на володіння травматичною, але в жодному разі не бойовою зброєю» 32.

Цікаво, що відповідно до опитування, проведеного Українською асоціацією власників зброї, 30 % киян хотіли б мати вогнепальну зброю для самозахисту, а майже половина жителів столиці вважає, що держава неспроможна забезпечити їхню безпеку. Станом на 1 серпня 2014 р., за даними державної статистики, чисельність населення України становила 42 812 213 постійних жителів. Ясно, що легальний продаж і носіння зброї дозволені особам визначеного законодавством віку. При цьому, за даними МВС, у 2013 р. у користуванні громадян було близько 190 тис. одиниць травматичної зброї – більш ніж скромна кількість порівняно з дорослим населенням країни. У пресі озвучують і інші цифри: в Україні вогнепальною зброєю володіють майже 2 млн людей, іще 500 тис. використовують її у зв’язку з професійною діяльністю. Швейцарський збройовий проект Small Arms Survey оцінив обсяги нелегальної зброї в Україні від 2 до 6 млн одиниць, але навіть якщо взяти середній показник, на ринку України обертається більш як 3 млн одиниць вогнепальної зброї. Швейцарія, яка очолює європейський рейтинг із 44 країн Європи за кількістю легальної зброї на 100 жителів (46 стволів), стверджує: у нашій країні легальний показник дорівнює семи одиницям зброї на сто жителів, що забезпечує 36-те місце в Європі. Інша зброя – це тіньовий ринок 33.

Є дані 2007 р., засновані на дослідженні SmallArmsSurvey та оцінці Української асоціації власників зброї. Фахівці припускають, що з того часу їх не стало менше. Разом, вісім років тому на руках українців було, не рахуючи травматичних примірників, близько 1,6 млн зареєстрованих одиниць довгоствольної зброї і від 2,2 до 6,3 (при найбільш реальною оцінкою в 3,1) мільйонів одиниць. У сумі 4,7 млн «стволів» 34.

Є статистика Державної прикордонної служби України: тільки за 2013-й контрабанда вогнепальної зброї в Україну зросла на 40 % порівняно з 2012-м. За 9 місяців 2013-го вилучено 940 одиниць зброї, 9500 штук боєприпасів, близько 4 кг вибухівки... 2014-й побив усі рекорди попередніх років: Україну накрила хвиля нелегальної зброї, у зоні АТО кількість незареєстрованної вогнепальної зброї обчислюється тисячами, а автомат Калашникова, на думку громадян, можна виміняти на спиртне або купити за сотню доларів. Громадянам України дозволяється купувати газову зброю з 18 років, мисливську гладкоствольну – з 21, мисливську нарізну – з 25 років, а також травматичну зброю, але – тільки деяким категоріям громадян: суддям та їхніх близьких родичам, співробітникам правоохоронних органів (міліції, прокуратури, СБУ та ін.), особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, журналістам штатним і позаштатним, народним депутатам України, членам громадських формувань для охорони громадського порядку та державного кордону, держслужбовцям, які мають ранги й категорії, військовослужбовцям, крім тих, хто проходить строкову військову службу... Представники Асоціації власників зброї та Федерації професіоналів безпеки вважають, що легше контролювати короткоствольну вогнепальну зброю. Крім того, пістолети й револьвери зручні для прихованого носіння та застосування у випадку небезпеки. Сьогодні продаж такої зброї населенню в Україні заборонено, нею користуються тільки силовики 35.

Нещодавно Президент України закликав Голову Верховної Ради та Конституційної Комісії створити робочу групу, яка б розглянула запропоновані зміни з позиції закордонного досвіду, взірцем якого є швейцарська або ізраїльська військові системи. У цих двох країнах у разі небезпеки на захист своєї Батьківщини може стати більша частина населення держави. У випадку зі Швейцарією – це 2,5 млн громадян. У 1994 р. Молдова і Придністров’я ухвалили закони про зброю, які дозволяють їхнім громадянам володіти пістолетами й револьверами так, як в усьому світі. Уся статистика говорить, що за півроку після введення закону в дію злочинність істотно зменшилась. І це при тому, що Молдова довгі роки утримувала в світі перше місце за вживанням алкоголю, а зараз – друге. Таку саму тенденцію бачимо і в інших країнах: у Литві, Латвії, Естонії зі збільшенням кількості легальної зброї на руках у населення злочинність зменшується.

Якi ж аргументи можна навести на користь надання українцям права вiльно купувати зброю для самозахисту? Насамперед, Конституцiя України надає кожнiй людинi право захищати своє життя. Заборона вільного доступу до зброї є порушення принципів демократії та Конституції України. Статтею 27 Основного Закону України, згідно з якою кожен громадянин має право на захист свого життя та здоров’я від протиправних зазіхань, та ст. 36 Кримінального кодексу України, відповідно до якої не має нести кримінальну відповідальність застосування зброї для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення. Відповідно, реалізація цього конституційного положення передбачає можливість використання зброї.

Законодавство України на даному етапі не може врегулювати всіх аспектів при вільному доступі до права володіння зброєю. На сьогодні обіг зброї в Україні затверджений Інструкцією до наказу МВС від 28.08.1998 р. № 622. Отже, варто констатувати, що на сьогодні одну з найважливіших сфер суспільства, яка пов’язана з обігом зброї в Україні, регламентує лише один нормативно-правовий акт – зазначена Інструкція, яка є внутрішнім документом МВС. Незважаючи на численні спроби на законодавчому рівні врегулювати питання обігу зброї в державі та створити дієві механізми суворої відповідальності за незаконне її використання, в Україні, на жаль, відсутній єдиний закон, який регулює зазначені відносини у сфері придбання та обігу зброї 36.

Поширена думка, що українське суспiльство поки що не готове до легалiзацiї зброї з причини, що культура поводження зi зброєю в Україні ще надто низька 37. Разом з тим за висновками деяких учених, рівень злочинності зменшується в рази, якщо населення має право легально купувати, зберігати, носити та застосовувати короткоствольну зброю з метою самооборони. Чим вищий рівень легального озброєння населення, тим вищий рівень демократії у країні, соціальної відповідальності суспільства в цілому, і навпаки. Повна відсутність зброї у пересічного населення властива лише тоталітарним режимам, що проводять жорсткий терор.

Вчені, розглядаючи зарубіжний досвід легалізації зброї, доходять висновку, що легалізація вогнепальної зброї економічно дуже вигідна, оскільки приносить значний дохід від продажу зброї та комплектуючих, її технічного обслуговування; ліцензій і курсів з користування; податку на зброю. Крім того, держава отримує колосальну економію від скорочення працівників силових структур. Рішення про легалізацію зброї не пов’язане з економічною, соціальною чи криміногенною ситуацією – воно лежить лише у політичній площині. Наявність зброї у цивільного населення створює психологічний дискомфорт у владної еліти, змушує її рахуватися з думкою громадян, нести соціальну відповідальність за прийняті рішення. У разі істотного обмеження прав виборців їх уже не вдасться розігнати гумовими кулями, водометами і сльозогінним газом, а розпочинати громадянську війну заради захисту інтересів олігархічного клану ніхто не наважиться. Не потрібно застосовувати зброю, лише сама її наявність у населення тримає у страху і змушує дотримуватися закону всіх без винятку 38.

На питання, чи доцільним є нині запровадження права на вільне володіння нарізною вогнепальною зброєю в Україні, враховуючи специфіку суспільно-політичної ситуації, а також тенденції до наростання катаклізмів і боротьби за ресурси у світі, відповіді авторитетних осіб кардинально різняться. Наведемо їх.

Так, «за» висловлюються такі авторитетні особи:

Г. Учайкін, голова наглядової ради ВГО «Українська асоціація власників зброї»: «Нарізну вогнепальну зброю дозволити можна, а травматичну – ні. Нарізна вогнепальна зброя, перш за все, це зброя, яка може бути ідентифікована працівниками правоохоронних органів. Вона перед продажем проходить процедуру відстрілу, а тому кожна куля і гільза знаходяться на контролі. Тобто можна легко віднайти хто, і з якого пістолета стріляв. А коли ми говоримо про травматичну зброю, то її неможливо ідентифікувати. Щодо вищезазначеної поправки до Конституції США відносно права громадян на носіння вогнестрельної зброї, Г. Учайкін пояснює, що це стало можливим тому, що американський народ сильніший за державу, а у нас все навпаки. Зброя – чинник, який серйозно впливає на свідомість народу, розвиток країни».

В. Бандура, адвокат: «Потрібно однозначно, але підхід при визначенні людей, які мають право володіти зброєю має бути дуже і дуже делікатним. Тому, що під цих власників можуть підписатися і психічно хворі, і колишні судимі, люди схильні до зловживання спиртним та інші категорії.


При любові до хабарів українських чиновників ми можемо отримати просто катастрофічну картину, коли дозволи видаватимуть людям, яким не можна мати зброю». Він за те, щоб дієздатна, розумово здібна, відповідальна людина мала нарізну короткоствольну зброю. Адвокат упевнений, що законом про зброю у державних органів буде відібрано левову частку їхніх прибутків і тому вони категорично проти нього.

Ю. Романюк, екс-депутат Івано-Франківської облради: «Я прихильник легалізації в Україні легкої нарізної зброї, для гарантованого забезпечення конституційних прав і свобод людини на право захисту і оборони, недоторканості вланого житла та іншої власності, у зв’язку із абсолютною, тотальною неспроможністю органів внутрішніх справ та інших органів правопорядку належно виконувати положення Конституції та інших законів України. Більше того, самі охоронні органи є чи не найбільшою загрозою та небезпекою конституційним правам та свободам людини. Вони виконують виключно політично заангажовані функції по захисту правлячого режиму. А для таких випадків як було із Брейвіком, то тут навіть немає необхідності легалізовувати зброю. Він її і так має нелегально. Ніякий дозвіл не зупинить того, хто хоче вчинити вбивство. Людей в Україні вбивають із нелегалізованої, а краденої або придбаної на чорному ринку зброї. Із зареєстрованої ніхто нікого вбивати не буде».

Д. Корчинський, лідер партії «Братство»: «У нас фактично запроваджено таке право. Будь-яка людина, яка несудима, може дуже легко придбати нарізну вогнепальну зброю, а в багатьох людей вона вже є. Безумовно, що це необхідно. У нас не було жодного серйозного міжнаціонального конфлікту за ці роки. Публіка схильна до покори і тому дуже спокійно можна давати їй зброю».

І. Ткач, інформаційний аналітик та спеціальний кореспондент газети «Вікна»: «Є сотні аргументів проти вільного володіння зброї, але вони всі – ніщо супроти того, що зброя – перш за все відповідальність, взаємоповага і безпека. Держава, як апарат насильства над своїми громадянами, може їм дозволити мати зброю тільки тоді, коли розуміє свою «порочність». Баланс і справедливість може тримати тільки вільна озброєна людина. Тому, зараз видається, що цього не буде. А шкода, бо бандити мають доступ до зброї, а чесні громадяни – ні. Зброя зобов’язує, додає додаткового тягаря відповідальності. Але боятися цього не слід. Українці завжди свою справедливість носили при поясі. Час ті традиції повернути».

Т. Зень, пластун, радіоведучий на «Вежа 107 FM»: «Думаю, що зброя для українців має бути більш доступнішою. Але тут є одне “але”. Таку доступність треба допускати тільки тоді, коли в людей буде відповідне виховання та культура поводження з нею».

З аргументами «проти» виступають такі фахівці:

Г. Дичковська, кандидат філософських наук, доцент: «А загалом, не з того ми починаємо. Не треба починати з інструмента, а треба починати з людей, з права на дію і відповідальність. Зараз у людей тотально забрано право на дію через податкову, пенсійний фонд, систему медицини і освіти. Ось звідси все».

Н. Чаплинська, психолог: «На сьогоднішній день, щоб ми могли говорити про питання легалізації зброї, то ми маємо говорити, найперше, про культуру. Просто так прийняти рішення – не означає, що воно буде виконано так, як прописано. У нас відсутня культура дотримання законодавства на підсвідомому рівні. Чисто психологічно, я не думаю, що населення готове до носіння зброї. До того ж у нас діють неадекватні закони і є обмеження для тих, хто має право володіти зброєю. А тому, я думаю, що ми повинні поки що утриматися від такої ідеї».

В. Кредісов, доктор економічних наук, політик: «Якщо питання неконтрольованого продажу зброї стало на часі, потрібно передусім поставити питання – мотив? Кому це потрібно? Ми живемо у психологічно нестійкому суспільстві, маємо непередбачуване (непрецедентне) законодавство, наші громадяни, як свідчить новітня історія Украіни, здатні на створення революційних ситуацій... я б не хотів, щоб у мого сина та його друзів-ровесників в кишені лежав легально куплений пістолет...».

Т. Возняк, політолог, культуролог: «Думаю, що така думка є недоцільною, виходячи з тієї культури нашого населення, ментальності, яку ми маємо. США формувалися із “Кольтом” у руках 200 років назад. Там уже звикли до того, як тримати зброю. А гречкосії зброї ніколи не тримали і не завжди можуть себе проконтролювати. У цьому сенсі нам у руки давати щось таке небезпечне абсолютно не бажано».

Т. Лутчин, політолог: «Сьогодні стабільність у нашому суспільстві бажає бути кращою і спостерігається певний рівень напруженості і незадоволення. А рівень безробіття ще більше “підсолює” усю цю ситуацію. За таких умов є великий ризик того, що народ може “зірватися”. Як писав Т. Шевченко: “…а майдани, кров почервоніла…”. Думаю, такого нам не потрібно».

Т. Случик, громадський активіст, експерт Інституту політичної освіти: «…Недоцільно дозволити вільне володіння зброю, адже в українців ще не має культури володіння зброєю. Та й враховуючи рівень суспільних настроїв це може призвести до не контрольованих вибухів насильства» 39.

Є і такі, які дивляться на проблему неоднозначно:

В. Єшкілєв, український письменник: «Питання складне. Воно потребує детального вивчення. У тому числі із залученням аналітиків. З одного боку, наявність нарізної вогнепальної зброї у населення буде зупиняти злочинність, яка в Україні поки що не є критичною. З іншого боку, в нас є надзвичайно слабкою система патронажу над неадекватними людьми і людьми з не дуже явними психічними відхиленнями. Окрім відвертих божевільних, є ще люди, у яких неадекватна поведінка».

В. Кедик, політолог: «…Узаконення володіння вогнепальною нарізною зброєю останнім часом перетворилось на елемент публічної гри деяких політичних гравців, які прагнуть використати відчуття незахищеності, невпевненості у завтрашньому дні пересічного українця для того, щоб заробити додаткові політичні бали. Для непідготовлених людей нарізна короткоствольна зброя є не лише захисником, але водночас загрозою не тільки для їх оточення, а й для них самих. Тобто тим, хто ратує за легалізацію зброї варто також мати на увазі, що на них лягає відповідальність за тисячі життів їхніх співгромадян».

Противники легалізації зброї одностайні – сьогодні можна вільно отримати дозвіл на вогнепальну зброю, пройшовши усі необхідні для цього процедури, мовляв, для чого піднімати це питання на державному рівні. Дійсно, отримати дозвіл можна без жодних проблем, але лише на довгоствольну вогнепальну зброю. В Україні давно існує парадоксальне явище, коли держава дає змогу на законодавчих основах громадянину отримати дозвіл на володіння довгоствольною зброєю, а короткоствольною – забороняє. Парадокс у тому, що, наприклад, довгоствольний автомат чи помпова рушниця мають більш летальний характер дії на людину, ніж короткоствольний пістолет.

Також противники легалізації короткоствольної вогнепальної зброї традиційно вказують на неготовність українського громадянина захищати самого себе. Мовляв, такий крок спричинить хаос на вулицях, постійну стрілянину з трагічними наслідками, зросте кількість самогубств через необережне поводження зі зброєю.

Прихильники легалізації наводять інші аргументи: по-перше, зловмисники і так можуть мати при собі нелегальну зброю, по-друге, правоохоронці не завжди ефективно та вчасно можуть захистити громадянина від злочинця, по-третє, володіння зброєю – радше профілактичний захід з метою попередження злочинних дій, адже в такому разі зловмисник може остерігатися захисних дій жертви нападу.

Легалізація обігу зброї здатна частково вирішити величезну проблему, яка вже є – величезна кількість зброї із зони АТО нелегально потрапляє в інші регіони. У минулому році, коли практично не було ніякого контролю в зоні АТО, люди, які переміщалися з Донбасу – військовослужбовці, добровольці, волонтери – брали для себе зброю не для злочинних цілей, а для самозахисту. Такі громадяни реєстрували б зброю та володіли нею цілком легально.

Вагомим аргументом за легалізацію короткоствольної зброї є те, що вона посприяє успішному формуванню українського війська.

Щодо зв’язку між легалізацією зброї та рівнем злочинності в Україні, аналітиком Д. Баликом проаналізована динаміка щодо кількості легалізованої зброї та кількості відкритих кримінальних справ із застосуванням зброї від 2012 по 2015 р. За відповідними розрахунками він підтвердив нульову гіпотезу (чим менше легалізованої зброї в Україні, тим менший рівень злочинності).

До того ж Д. Балик бачить певний наступ на права власників зброї в Україні. Верховна Рада України два роки тому вже розглядала президентський «Проект Закону про правовий режим воєнного стану», який передбачає вилучення легальної зброї під час воєнного стану. Тобто замість того, щоб розглядати легальних власників зброї як фундамент територіальної оборони, їх пропонують роззброїти, щоб диверсанти та мародери почували себе комфортніше. А заборона роботи зброярських магазинів під час воєнного стану призведе до масового звернення громадян на нелегальний ринок зброї, проблема якого й так дуже гостро стоїть в Україні. У питанні легалізації зброї в Україні є релевантні аргументи «за» та «проти», але все ж таки, зважаючи на дані аргументи та приймаючи до уваги сучасну ситуацію на Сході України, варто було б легалізувати короткоствольну зброю і тим самим укотре довести агресору, що будь-які спроби просування в глиб нашої країни, зустрінуть жорсткий опір та зазнають невдачі так, як провалились першочергові кремлівські наміри зайняти територію України по лінії Харківська – Дніпропетровська – Одеська області. Легалізація зброї показала б, що, незважаючи на нерішучі та неефективні дії з боку влади, українці самі здатні, вкотре, відстояти незалежність та цілісність власної держави 40.

Серед тих, хто розглядає всі «за» і «проти» легалізації зброї в Україні, переважають такі думки: з одного боку, зброя є засобом самозахисту та індивідуальної оборони; з іншого – не можна погодитися й з тим, що наявність зброї дисциплінує людину, оскільки вона може бути використана зовсім не з метою самооборони. Наявність зброї у населення може бути використано з метою повстань проти влади, але в такому разі це мотивуватиме владу до служіння народу, що запобігатиме таким потенційним діям громадян і ця начебто «загроза стане засобом контролю за елітою країни».

Популярною також є теза, що вільний та законний доступ до зброї стане значною перешкодою діяльності «бізнесменів» чорного ринку. Адже зменшення попиту на цьому ринку призведе до зниження рентабельності незаконного поширення зброї. А отже знизить кількість джерел нелегального поширення зброї.

Фахівці безпосередньо пов’язують збільшення кількості незаконно купленої зброї із жорсткістю законів про зброю в країнах Західної Європи. Обмеження можливості придбати її законно провокує злочин та злочинний бізнес. Вартість револьвера чи пістолета на чорному ринку країни коливається в межах 500–2000 у. о. 41.

Аналіз зарубіжного досвіду легалізації вогнепальної зброї, оцінка його соціально-економічних наслідків у разі запровадження на території України не дають можливості точно встановити, чи існує залежність між дозволом вільного володіння зброєю та рівнем злочинності. Проте з високим рівнем достовірності можна говорити, що узаконення права володіння зброєю дисциплінує суспільство, владу та полегшує систему контролю за її обігом; єдиного правового закріплення обігу зброї на міжнародному рівні не існує; єдності поглядів серед міжнародної спільноти та і в самій Україні не спостерігається через наявність впливових професійних «збройових лобі», які не зацікавлені в остаточному й принциповому розв’язанні проблеми.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconЗасновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека
Редакційна колегія: Н. Іванова (відповідальна за випуск), Ю. Половинчак, Т. Дубас, В. Гребенюк
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна академія наук україни національна бібліотека україни імені в. І. Вернадського яворська уляна Петрівна

Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconПідрозділ нбув: Відділ науково-бібліографічної інформації Одеська національна наукова бібліотека імені М. Горького
Одеська національна наукова бібліотека імені М. Горького подарувала нбув видання
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconГоловний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія
Засновник: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Видається з 01. 01. 1998 р. Виходить двічі на місяць. Головний...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека україни імені В. І. Вернадського центр бібліотечних електронних ресурсів І технологій
Представляємо Вашій увазі інформацію про книжкові видання з виставки нових надходжень нбув. З експозицією можна ознайомитися в читальному...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека україни імені В. І. Вернадського
Представляємо Вашій увазі інформацію про книжкові видання з виставки нових надходжень нбув. З експозицією можна ознайомитися в читальному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка