Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека



Сторінка7/11
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.79 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Українці продовжують скуповувати валюту

Реальний попит на іноземну валюту в березні-квітні підвищитися під впливом економічних і сезонних факторів. Таку думку висловив Андрій Шевчишин, старший аналітик ГК FOREX CLUB.

По-перше, календарно довгий березень статистично збільшує показники валютного ринку. По-друге, завершення опалювального періоду буде сприяти тому, що частину коштів населення направлятиме на споживчий і валютний ринок. А відновлені з 1 березня виплати ФГВФО клієнтам Platinum Bank підтримають ліквідність для купівлі валюти.

У той же час, на думку експерта, підсилюють попит на ринку зростаючі доходи населення, інфляція, а також ризики ослаблення гривні через торгову блокаду і націоналізацію промислових підприємств на непідконтрольних Україні територіях. За офіційними даними, втрати тільки групи підприємств ІСД через простій в період з 13 лютого по 6 березня знизять завод експортної виручки в країну на 55,7 млн. доларів.



«Слід зазначити, що можливості для заощадження коштів для населення зараз дуже обмежені. Навіть депозити зі зменшеними ставками в умовах слабкої довіри до банківського сектору не є явним інструментом для заощаджень, що змушує українців купувати валюту, особливо зважаючи на курсові коливання останніх місяців», зазначає Андрій Шевчишин.

За даними НБУ, обсяг купівлі валюти населенням через банки і офіційні обмінні пункти в лютому в порівнянні з січнем виріс на 29,4%, в той час як обсяг продажу збільшився на 37,9%. У порівнянні з середньомісячними значеннями в 2015-2016 роках, населення продало валюти на 20,5% менше, а придбало на 196,5% більше.



«В цілому, можна констатувати зростання активності торговельних операцій через офіційні обмінні пункти. Як і очікувалося, скасування 2% пенсійного збору спровокувало скорочення чорного ринку, і поступово відновило офіційні покупки на 45-50 млн. доларів на місяць», резюмував експерт.



ЩОДЕННИК БЛОГЕРА 42




Блог на сайті «Українська правда»

Про автора: Сергій Дацюк, філософ

Проблеми інформаційної безпеки, які ігноруються

Проблеми інформаційної безпеки, про які так багато говорили експерти, зрештою оформлені на правовому рівні.

25-го лютого Президент України підписав Указ про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року "Про Доктрину інформаційної безпеки України".

Дуже добре, що ми зрештою отримали професійно зроблений документ, який безпосередньо описує політику держави у питанні інформаційної безпеки. З доктринальною інформаційною політикою завжди краще працювати як в самому інформаційному просторі, так і в експертному середовищі, яке намагається структурно чи цільовим чином аналізувати цей простір.

До інструментальної частини Доктрини, тобто до тієї частини, де пропонуються ті чи інші інструменти, найменше претензій. З огляду на деяку журналістську та експертну критику з цього приводу, можна зауважити, що під час війни такі дії в інформаційному просторі можуть бути виправдані.

Однак не дивлячись на професійність інструментальної частини тексту цієї доктрини, її засадничий зміст сам по собі маніпулятивний і вкрай антигромадський. Цей зміст спрямований на закріплення та відтворення олігархічно-маніпулятивного характеру інформаційного простору України під виглядом боротьби з російським інформаційним впливом.

Тобто власне до експертів-професіоналів Доктрини претензій майже немає. Претензії є лише до ідеологів Доктрини – до тих, хто визначав основні поняття та цілі Доктрини.

Відтак ми критично розглянемо назву та перших два розділи цієї Доктрини.

Перша проблема – в самій назві Доктрини. Про що ми говоримо? Якщо про інформацію, то це повідомчий монолог – журналістів, ньюзмейкерів, експертів. Якщо про комунікацію, то це значно ширше, ніж інформація, бо тут діє полілог, причому з останніми телекомунікаційними досягненнями – інтерактивний полілог.

Не може в інформаційному просторі виникати ніякої комунікації, якщо ми його не розглядаємо як комунікаційний простір. Тобто право вживати терміни "комунікація" з'являється лише в інакше поіменованій Доктрині – "Доктрині комунікаційної безпеки".

В сучасному світі інформація вже не є основою безпеки. Основою безпеки є комунікація з приводу інформації.

Розділ 1-ий Доктрини вміщує визначення понять.

"Терміни, що вживаються у Доктрині, мають таке значення:

стратегічні комунікації – скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави – публічної дипломатії, зв'язків із громадськістю, військових зв'язків, інформаційних та психологічних операцій, заходів, спрямованих на просування цілей держави;

урядові комунікації – комплекс заходів, що передбачають діалог уповноважених представників Кабінету Міністрів України з цільовою аудиторією з метою роз'яснення урядової позиції та/або політики з певних проблемних питань;

кризові комунікації – комплекс заходів, що реалізуються державними органами України у кризовій ситуації і передбачають їх діалог із цільовою аудиторією з питань, що стосуються кризової ситуації;

стратегічний наратив – спеціально підготовлений текст, призначений для вербального викладення у процесі стратегічних комунікацій з метою інформаційного впливу на цільову аудиторію..."

Тепер критично пройдемося по основних поняттях.

Поняття "стратегічні комунікації" сформульоване геть невірно. Стратегічні комунікації це координоване державою використання комунікативних можливостей українського суспільства задля збереження, розвитку та експансії України в її широкому сенсі – як української держави, українських корпорацій та української громади.

Якщо ми порівняємо запропоноване тут визначення і визначення Доктрини, то ми побачимо ряд проблем:

По-перше, розглядається лише використання комунікативних можливостей держави. Куди поділося використання комунікативних можливостей корпорацій та громади, не зрозуміло. Треба думати, що корпорації не можуть (не хочуть) діяти на благо держави та громада не здатна до стратегічних комунікацій чи держава не хоче це все координувати. Покажемо на прикладі. Телеканали "112 Україна" та "News One" не належать до "комунікативних можливостей держави" (чи може їх державність є однією з державних таємниць), але українська громада бачить безпосередній вплив держави на політику цих приватних телеканалів. Яким чином це відбувається? Бо в понятті "стратегічні комунікації" це не відображено ніяким чином.

По-друге, не вказане походження стратегії для так званих "стратегічних комунікацій" – хто її розробляє, хто втілює. Тобто незрозуміло, чому раптом комунікації держави стають стратегічними, оскільки вони такими ніколи не були і зараз не є. Тобто якість "стратегічності" введена у визначення неправомірно і формально. Якщо Доктрина не місце для обговорення питання, звідки береться стратегія та як вона впроваджується та коригується, то потрібно сказати хоча б про головну стратегічну установку інформаційної політики задля безпеки України.

Отже по-третє, не вказані базові установки для стратегічних комунікацій – збереження, розвиток та експансія України з такими основними атрибутами – цілісною територією; політичною, економічною, соціальною, культурною та інформаційною незалежністю; правом на незалежну Конституцію; правом на незалежну внутрішню політику та правом на суб'єктну зовнішню політику. Раз цього не вказано, то стратегічні комунікації в розумінні цієї Доктрини можуть бути перетворені на обслуговування поточної, дуже часто в історії незалежної України антинародної, політики держави (як це було і є: 2001-2004, 2010-2104, 2016-дотепер).

Поняття "урядові комунікації" визначено лише як монолог уряду, тому правильніше його потрібно було означити як "урядовий монолог", "урядовий диктат" чи "урядова маніпуляція суспільною думкою". Розглядати ж дійсні "урядові комунікації" потрібно значно ширше.

По-перше, урядові комунікації це такі комунікації, які є тактичною реалізацією стратегії України в стратегічних комунікаціях. Тобто ми маємо вже у визначенні пов'язати урядові комунікації (тактика) зі стратегічними комунікаціями (стратегія).

По-друге, урядові комунікації є не лише роз'ясненням урядової позиції з проблемних питань, а й процес моніторингу корпоративної та експертно-громадської критики цієї політики, особливо в проблемних питаннях, та врахування цієї критики, яке веде до зміни урядової політики. Інакше кажучи, не хочте допустити корпорації та громаду до дуже таємної державної стратегії, то допустіть хоча б до урядової тактики.

По-трете, якщо Уряд лише роз'яснює, а не коригує в своїй комунікації власну політику, то в такому визначенні "урядової політики" фактично сформульована "непомильність Уряду", щось на зразок догмату про "непомильність папи" ("infailibilitatea papală", "непогрешимость папы") від 1869-го року. Кажуть, навіть папи з того часу не раз помилялися. А що вже до нашого нинішнього Уряду, то тут навіть доводити не потрібно – помилка на помилці.

Тобто такий Уряд, який часто помиляється, буде нам лише роз'яснювати свої помилки без можливості критики та впливу громади на урядову політику? Де ж тут безпека держави, хоч інформаційна, хоч будь-яка?

"Кризові комунікації" це геть маніпулятивне поняття. Є лише "комунікації від час війни", в яких Президент та Уряд можуть обмежувати урядові комунікації ситуацією монологу чи диктату від Уряду до корпорацій та громади. Але такі комунікації мають бути чітко пов'язані з введенням військового стану. В іншому разі, Президент та Уряд можуть будь-який стан, що їм не подобається, оголосити кризовим, як це вже не раз бувало в історії незалежної України і як це відбувається зараз під час так званої штучної кризи в електроенергетиці, якою Уряд шантажує блокувальників владно-олігархічної контрабанди Донбасу.

Ну і зрештою найскладніше поняття "стратегічний наратив".

В даному разі "стратегічний наратив" як деякий текст (так у визначенні) це фактично легалізація "темників". На початку 2000-х це було зло. Тепер за часів війни вирішили відновити це поняття під новою назвою як диктований владою так званий "стратегічний наратив".

Взагалі-то "стратегічниий наратив" це contradictio in adjecto, тобто суперечність у визначенні. Не буває власне сратегічного наративу (опис повсякденності з певними мисленнєвими установками), стратегічним може бути лише концептуальний дискурс, тобто стратегія це завжди зрозумілий лише для доволі вузької аудиторії концепт.

Вважати повсякденний наратив з певними, хай навіть загальними та довгостроковими мисленнєвими установками, стратегією це власне профанувати розуміння стратегії.

Стратегічний дискурс може бути в наукових роботах, в експертних записках високим владним особам аналітичного характеру, що мають статус "таємно", або у особливих аналітичних телепрограмах, які майже зникли в українському телебаченні. Навіть корпоративні стратегії та громадські стратегії зазвичай не є повністю публічними.

Стратегічний дискурс тим більше не є якийсь один текст, як про це сказано у визначенні. Це набір текстів, які дуже часто знаходяться в концептуальній конкуренції.

Давайте розглянемо це на прикладі нашої сьогоднішньої ситуації.

Що є стратегічною установкою зараз – інтегрувати ворожий окупований Донбас в Україну чи позбутися ворожого окупованого Донбасу і зосередитися на реформах країни?

Хто за першу установку? Влада в особі олігарха-Президента, решта олігархів (зокрема Ахметов), більшість олігархічного Парламенту, експерти та журналісти на утриманні у олігархів, деякі нові політичні партії проросійського спрямування, Путін та більшість російської влади, а також сепаратисти Донбасу.

Хто за другу установку? Деякі опозиційні фракції Парламенту, більшість бізнесменів-неолігархів, експерти на позиції громади, більшість нових політичних партій з проукраїнським спрямуванням і власне вже більшість української громади, як свідчать соціологічні опитування, ліберальні росіяни та українські патріоти на окупованому Донбасі.

Перша установка пов'язана з раковою пухлиною окупованого Донбасу, яка буде роз'їдати Україну, з продовженням корупції, з кривавою контрабандою, зі збереженням олігархічної влади – Президента, Парламенту, Уряду.

Друга установка пов'язана з можливістю позбавитися тягаря окупованого Донбасу, з можливістю реформ та подолання корупції через перевибори влади та через наступну деолігархізацію.

Тож на якій установці будемо будувати стратегічний дискурс чи, перепрошую, стратегічний наратив?

На олігархічній?

А чому?

Тому що за неї олігархічна влада та олігархічні ЗМІ?



Ці дві стратегічні установки конкурують також далеко за межами України, виносячи проблеми внутріукраїнського конфлікту назовні. Це є надзвичайно важливою проблемою інформаційної безпеки України, яку Доктрина не розглядає і на виклик якої не відповідає.

Чому олігарх Пінчук та депутат Артеменко можуть донести своє бачення стратегії України в США, а українська громада не може?

Як за допомогою цієї Доктрини можна вирішити цю проблему?

А ніяк.


Тобто нам вже пояснюють і ще більше будуть пояснювати на основі цієї Доктрини, що олігархічна інтеграція Донбасу це такий "стратегічний наратив", а хто його не підтримує, той ворог України.

Тобто українську громаду зроблять ворогами України, бо друзі України це влада та олігархи?

Це повний нонсенс.

Як така стратегічна конкуренція і відповідно стратегічна невизначеність в країні буде просуватися в так званих "стратегічних комунікаціях" в якості так званого "стратегічного наративу"?

Отже запропонована Доктрина уникає опису ситуації стратегічної конкуренції між громадою та владою. Доктрина вважає, що стратегічний наратив може бути єдиним, і його може пропонувати лише влада.

А що робити, якщо влада не обстоює інтереси громади?

Що робити, якщо у громади свій стратегічний наратив (дискурс), який відрізняється від стратегічного наративу (дискурсу) влади та олігархів?

Це значить громада буде шукати інші способи просування свого стратегічного наративу (дискурсу) і діятиме проти влади та її наративу (дискурсу).

Доктрина такої ситуації не передбачає. Відтак ніякої інформаційної безпеки така Доктрина в своїх засновках не пропонує – вона лише закріплює проблему стратегічного протистояння, надаючи владно-олігархічній стратегічній установці преференції.

В розділі 2-му "Мета та принципи Доктрини" вказано таке: "Метою Доктрини є уточнення засад формування та реалізації державної інформаційної політики, насамперед щодо протидії руйнівному інформаційному впливу Російської Федерації в умовах розв'язаної нею гібридної війни."

Це класичний приклад, як не потрібно ставити в Доктрині цілі стратегічного характеру. Не можна будувати інформаційну політику на протидії кому-небудь чи чому-небудь. Це реакційний підхід, тобто позиція упосліджена, безперспективна і провальна. Доктрина інформаційної безпеки повинна формулювати виклики набагато більшого масштабу.

Наприклад, – виклик гальмування цифрової демократії в Україні, виклик цифрової нерівності України та розвинутих держав (зокрема в сфері штучного інтелекту, де українська мова відсутня), виклик прірви між наративом соціальних мереж та деінтелектуалізованим наративном телепростору України, виклик занурення владного наративу у повсякденність, яка в принципі не передбачає можливості стратегії та стратегічних комунікацій. І лише потім, після всього цього, виклик російської пропаганди.

Неефективно повсякденним наративом з елементами української пропаганди воювати з повсякденним наративом з елементами російської пропаганди. Це нічого не дасть. Лише краща (складніша) структурна організація повсякденного наративу, вища інтелектуалізація цього наративу і насичення його елементами стратегічного дискурсу дає нам шанс на перемогу в інформаційній війні (про яку в тексті Доктрини є згадка, але серед понять означення "інформаційної війни" відсутнє).

Успіх російської пропаганди полягає в тому, що у неї є довгострокова стратегія, що робити з Україною, а у України такої довгострокової стратегії немає. Оце є головна проблема інформаційної безпеки для України.

Доктрина в своїх засновках першого та другого розділу написана так, ніби десь вже є якась державна стратегія, а професійні інструменти роботи з інформаційним простором мають її просунути та відстояти перед російською пропагандою. А це не так.

Тобто найголовніший виклик – відсутність стратегії у української влади. Стратегічні комунікації є там, де є стратегія. Коли немає стратегії, то не може бути ніяких стратегічних комунікацій.

Тому Доктрина в своїх засновках це маніпуляція на користь захисту провладної цензури у ЗМІ, яка прикривається війною Росії проти України.

Отже правильні інструменти, що запропоновані у Доктрині, нівелюються засадничими двома розділами. Не можуть бути ефективно задіяні навіть дуже професіональні інструменти, якщо в стратегічному плані понятійні уявлення та цілі сформульовані невірно(http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/58b520da5f2e6/). – 2017. – 28.02).


***


Блог на сайті «Українська правда»

Про автора: Саша Дрік, голова Ради ГО "Громадський люстраційний комітет", координатор коаліції "Декларації під контролем"
Е-декларування хочуть знищити під приводом створення нової системи

Порошенко і Ко, схоже, придумали новий план по знищенню системи е-декларування. "Завалити" систему, призначити "цапа відбувайла" (судячи з усього – НАЗК), відзвітуватись перед міжнародниками зміною керівництва Агентства і розпочати створення нової системи, яку, звісно, ніколи не створять. А всю Україну знову пошити в дурні.

Перші кроки втілення цього плану в життя ми побачили вже 28 лютого – коли славнозвісне державне підприєство ДП "УСС", завдяки якому фальсифікували злам е-декларування 5 місяців тому, раптово відмовилось продовжувати адміністрування реєстру. За словами представників ДП, система така проблемна, що вони взагалі не хочуть з нею працювати. Ця структура Держспецзв'язку адмініструє і здійснює програмно-технічне супроводження програмного забезпечення Реєстру декларацій з жовтня 2016 – після того як фахівці Держспецзв'язку відзвітували про виправлення усіх недоліків. Як сказав тоді президент Порошенко – "програма кардинально перероблена", і всі недоліки, нібито допущені компанією-розробником програмного забезпечення, в ході доопрацювання були усунені. Нагадаю, так перероблена, що аж перестала відповідати законодавству. Проблеми залишаються і досі.

Більше того, за словами Олійника, виправлена і сертифікована Держспецзв'язком система настільки погана, що НАЗК не зможе обробляти в ній декларації – до неї нібито неможливо "прикрутити" реєстри. І щоб проводити автоматизовану перевірку, вона не годиться – треба розробляти нову систему. За наявною інформацією, УСС уже придумали, яку саме, і навіть порахували, скільки це буде коштувати і скільки часу займе розробка – всього лише $12 мільйонів і 4 роки.

То хто кому брехав: Держспецзв'язок – Порошенку, коли заявляв, що система кардинально перероблена, УСС – НАЗК, коли говорив, що система настільки погана, що вони не можуть її виправити, чи Порошенко – всім, коли стверджував, що всі недоліки виправлено і система буде працювати? Або вони всі разом – бо насправді ніколи і не хотіли, щоб е-декларування відбулося?

Так чи інакше, а початок призначення "цапа відбувайла" ми побачили вже наступного дня після того, як УСС раптово відмовився продовжувати договір на обслуговування системи. 1 березня, коли Міністр юстиції Петренко на Кабміні заявив про необхідність створення робочої групи для моніторингу системи е-декларування і не вперше недзвозначно прогрожував керівництву НАЗК звільненням.

"Колегіальна безвідповідальність" там і справді є – паралізоване внутрішніми конфліктами і зовнішніми впливами керівництво НАЗК за 3 місяці так і не змогло забезпечити перевірки бодай одної декларації. Однак історія із недолугим порядком перевірки декларацій, розробленим робочою групою при Кабміні, створеної за ініціативи Міністра юстиції Павла Петренка і дорученням Прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, який подавався суспільству як порятунок е-декларування від імпотентного НАЗК, в результаті був виписаний таким чином, щоб не проводити повноцінну перевірку високопосадовців. Відтак вбито одразу кількох зайців: і себе врятували від потенційної відповідальності, і балів в очах суспільства набрали, і на НАЗК наїхали.

Враховуючи проблеми НАЗК, це робить його ідеальним "цапом відбувайло". Кабмін жваво відзвітується перед міжнародниками, що вони звільнили керівництво НАЗК, яке завалило роботу, а Прем'єр Гройсман заявить про те, що врятував ситуацію – як? Створенням нової системи – вартістю 12 мільйонів доларів і тривалістю розробки 4 роки. І вгадайте хто буде її "вічно" розробляти?

Шановні Президенте, Прем'єре і Ко. Якщо система е-декларування під "пильним" оком спецслужб та керівництва держави раптово перестане нормально функціонувати, це означає, що саме ви, Петре Олексійовичу і Володимире Борисовичу, нестимете ПЕРСОНАЛЬНУ відповідальність перед громаданами України та міжнародною спільнотою за знищення е-декларування (http://blogs.pravda.com.ua/authors/drik/58b94faecfa64/). – 2017. – 03.03).
***

Блог на сайті «Інтелектуальна власність»

Про автора: Юрій Гончарук, директор ОП «Український мережевий інформаційний центр», м. Київ

Рік життя інтелектуальної власності: втрати і здобутки

Минув рік, як була звільнена з посади Голови Державної служби інтелектуальної власності України доктор економічних наук Жарінова Алла Георгіївна. Причини звільнення були банальними – потенційний конфлікт інтересів. Малося на увазі, що син Жарінової з 2005 року працював на ринку патентних послуг у різних юридичних компаніях патентним повіреним. Інших причин або порушень службове розслідування, яке напередодні звільнення ініціювало Мінекономрозвитку, так і не виявило.

Повертаючись до того часу, згадується, як Мінекономрозвитку розгорнуло кампанію з реформування управління державною системою правової охорони інтелектуальної власності, попри затверджені напередодні Президентом України Стратегічні напрямки розвитку України до 2020 року, в яких зазначена необхідність реформувати систему захисту прав інтелектуальної власності. Не беручи до уваги цей факт, Мінекономрозвитку розпочало інституційну реформу. Конкрет-них обґрунтувань необхідності цієї реформи від її ініціаторів професіоналам почути не вдалося, окрім загальних фраз «корупція» і «передовий досвід кращих світових практик».

Багато галасу – офіційні заяви Уряду, артистичні презентації концепції реформування в картинках, обговорення з однодумцями за круглими столами, підписання дивних меморандумів у регіонах і наприкінці – за Концеп-туальними заходами світ побачив Постанову, в якій вже у січні 2017 року повинна бути ліквідована Державна служба інтелектуальної власності України (далі −– ДСІВ), а на базі Укрпатенту повинен запрацювати Націо-нальний орган інтелектуальної власності. Щодо Державного підприємства «Українське агентство з авторського та суміжних прав», то воно має перетворитися на єдину, білу, пухнасту, приватну організацію колективного управління і всім авторам та правовласникам буде щастя, як тільки приймуть законопроект Рибчинського (№ 4461).

Ми поцікавилися, чим займалася ДСІВ. Аналізуючи Річний звіт ДСІВ за 2015 рік, виявили, що колектив ДСІВ працював над приведенням українського законодавства у відповідність до європейського у сфері інтелектуальної власності, зокрема щодо захисту прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет. Головний акцент діяльності спрямовувався на галузь авторського права та суміжних прав: здійснювався активний пошук шляхів подолання негативних явищ у діючій системі організацій колективного управління (далі −– ОКУ) правами, протидії Інтернет-піратству та зменшення кількості неліцензійного програмного забезпечення в органах виконавчої влади. Усі ці напрямки діяльності ДСІВ на той момент були в тренді реагувань на виклики – включення України, як піратської країни, до пріоритетного розділу так званого «списку 301». Реалізація цих планів надалі мала знизити градус роздратованості міжнародних правовласників і, безсумнівно, пішла б на користь упорядкуванню застарілих проблем діяльності ОКУ стосовно збору, розподілу і виплати авторської винагороди дійсним суб’єктам авторського та суміжних прав. Проривом року у напрямку прозорості діяльності ДСІВ стало відкриття всіх баз ДСІВ та рішень Апеляційної палати. Хоча не всім на ринку сподобалася ідея відкриття рішень Апеляційної палати. А от апетит щодо відкриття баз Укрпатенту був шалений, представники у справах інтелектуальної власності зажадали відкрити все, навіть поточні заявки, щоб оперативніше обслуговувати забаганки бізнесу.

У Звіті ДСІВ за 2015 рік впадають в очі визначені перспективні напрями щодо захисту прав інтелектуальної власності. Насамперед: намагання ДСІВ створити дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України –− Координаційну Раду, яка об’єднувала б зусилля всіх центральних органів виконавчої влади України у боротьбі з порушеннями законодавства в сфері інтелектуальної власності, це і МВС, Податкова, Митниця, Антимоно-польний комітет, СБУ, суди тощо. Так, у 2016 році мав запрацювати пілотний проект щодо інструменту для захисту прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет на базі ДП «Інтелзахист». Проект включав ідентифікацію особи порушника (визначення належного відповідача) та запуск онлайн-сервісу по фіксації та дослідженню змісту веб-сторінок з метою формування належних та достатніх доказів порушень прав у мережі Інтернет. Ця система також мала запрацювати у 2016 році на базі ДП «Інтелзахист». І не просто абстрактно, на пустому місці, а на тлі впровадження ефективного законодавчого підходу у захисті інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Такий законопроект був розроблений з урахуванням балансу інтересів різних зацікавлених сторін і фахово був продуманий. Але й цей законопроект очікувала доля непорозуміння з Мінекономрозвитку.

Насправді, що гадалося, того не сталося, вже у лютому 2016 року А. Г. Жарінову звільнили, Координаційна Рада не запрацювала, Мінекономроз-витку навіть пропозиції не розглянув, ДП «Інтелзахист» ліквідували, всі проекти були скасовані.

Треба відмітити, що на момент призначення Кабінетом Міністрів України Головою ДСІВ Жарінової А.Г. сфера інтелектуальної власності знаходилася у стані стагнації, законодавство майже з 2004 року системно не розвивалося, вносилися фрагментарні зміни, які все більше ускладнювали систему. Державні службовці весь час виправдовувалися, що вносити зміни до законодавства сфери інтелектуальної власності не на часі, оскільки міжнародні партнери наполягають змінити законодавство тільки у частині яка, на їх розсуд, повинна відповідати вимогам сучасності. Тому проблеми розвитку правових відносин усередині країни нікого не цікавили. Чого вартує ситуація, коли країна рік від року визнавалася США піратом №1, збільшувалася кількість ОКУ, гроші авторів зникали, як у факірів у цирку, а нормативна база щодо елементарного контролю за діяльністю ОКУ перетворювалася на системний заохочувальний інструмент для бізнесу, до речі, не без участі осіб, які стали пізніше авторами-− реформаторами системи ОКУ. А той факт, що фахове середовище з повною серйозністю обговорювало місяцями, як боротися з патентним тролінгом засобами зміни процедур у видачі охоронних документів, взагалі ставить під сумнів цінність такого фахового середовища, а якщо глибше, то систему освіти і наукового супроводу цієї сфери. Скільки ще потрібно часу, щоб відповідальні чиновники зрозуміли і змогли усвідомити – де знаходяться вузькі місця, які дозволяють шахрайські маніпуляції з охоронними документами та загалом, − із законодавством?

Система правової охорони інтелектуальної власності працювала не ідеально, тому плани Мінекономрозвитку щодо початку якихось змін були виправдані. Система звичайно потребувала ретельної ревізії і реформи. Але коли за справу взялися люди, які раніше не стикалися з цією проблематикою, чекати від них позитивного результату безглуздо. Принцип, який вони сповідали: зміни ради змін, і не дай боже, врахувати напрацювання попередників. Але слід пригадати, що призначена на посаду Голови Жарінова восени 2014 року розпочала свою діяльність з консультацій з громадськістю і створення робочої групи по розробці концепції розвитку системи правової охорони інтелектуальної власності, яка була створена і направлена до Мінекономрозвитку. Концепція також розглядалася на слуханнях у Комітеті науки, освіти та інтелектуальної власності Верховної Ради України, основні положення цієї Концепції увійшли до рішення Верховної Ради України з цих питань. Тобто основи руху на поступові системні зміни вже були закладені. Адже все потребує часу: «сім разів відміряй –− один раз – відріж» − так вчить прислів’я. Але втрутилися волонтери та молода команда Мінекономрозвитку, яка запропонувала своє, єдине, правильне рішення − – реформа Мінекономрозвитку, а всім іншим фахівцям, які не поділяють думку щодо такого сценарію, запропонували скористатися пенсією.

А як працювалося у цей рік Голові ДСІВ: без підтримки з боку Мінеконом-розвитку, без призначення заступників, за умов неприйняття професійних аксіом з боку кураторів, за умов тотального порушення регламентів роботи та законів?

Чому Уряд України довірив керувати економікою країни іноземцю Айварасу Абромавічусу, який навіть не має економічної вищої освіти (тільки коледж)? Крім того, до керівництва окремими департаментами також були залучені випадкові особи з іноземними паспортами. Чому досі користуються такою довірою у теперішнього керівника ним призначені чиновники Мін економ-розвитку, які явно лобіюють інтереси бізнесу, а не шукають балансу інтересів у суспільстві? Склалася парадоксальна ситуація, коли міжнародні експерти одностайно публічно критикують нововведення Мінекономрозвитку, а з боку чиновників маємо відверту брехню про погодження і схвалення реформи інтелектуальної власності всіма, отже, продовжується рух у глухий кут. Хто за це буде відповідати? Поки в країні не почнуть вимагати відповідальності, ми приречені на подальші помилки. Відомо, що ідейний натхненник протизаконного розвалу національної системи правової охорони інтелектуальної власності, Олена Мініч, вже не працює в Мінекономрозвитку, а хто буде виправляти те, що було наплутано? Ситуація дивна –− ДСІВ начебто ліквідована, але водночас працює, бо охоронні документи видаються, як табуретка з однією ніжкою, начебто вона є, але не виконує функцію опори.

Рік що минув, не був зайвим у системі відліку часу для захисту прав інтелектуальної власності. Особистість зіграла свою ключову роль.

Вже з квітня 2016 року за підтримки Жарінової, як громадський і публічний проект, запрацював Центр компетенції на базі Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», який отримав відповідну акредитацію з метою формування офіційних письмових доказів існування фактів порушення прав авторів, видавців і їх правонаступників у мережі Інтернет. Центр компетенції здійснює фіксацію і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та видає експертні висновки. Вже зараз кожен може скористатися онлайн-сервісом «WEB-FIX». Центр Компетенції уклав Меморандуми щодо співпраці з Грузією, Вірменією та Білоруссю. За такий короткий період функціонування Центру компетенції видано понад 100 документів, які допомагають здійснювати захист прав у мережі Інтернет і попит на них тільки зростає. Центр налагоджує взаємодію з Радами адвокатів у регіонах України, із Союзом юристів України та іншими організаціями, що об’єднують юридичну спільноту.

Українські суди вже активно стали приймати документи Центру компетенції як офіційні письмові докази.

У спільних планах роботи ОП «Український мережевий інформаційний центр» та ДСІВ була задумана організація депонування результатів інтелектуальної діяльності, але плани не здійснилися в цьому форматі, їх вдалося впровадити в Державній науково-технічній бібліотеці України (далі – ДНТБ України), яку з травня 2016 року очолює Жарінова А.Г. Бібліотека –− це установа, яка зберігає та забезпечує публічність усіх творчих надбань країни, головним наповнювачем скарбниць бібліотеки є його величність автор, якого треба берегти, славити і захищати.

Більшість країн світу вже давно використовує інструментарій депонування результатів інтелектуальної діяльності для підтвердження факту існування об’єкта на певну календарну дату з можливістю публічного доступу. Нарешті, оформляється договір про виплату винагороди авторам за використання повних текстів робіт, які доступні безпосередньо в електронному форматі, а автори депонованих результатів інтелектуальної діяльності мають право отримувати 80% від сплати за використання копії їх результату інтелектуальної діяльності. Напевно далі буде …

Але нас хвилює: Що зараз відбуватиметься зі сферою інтелектуальної власності? Вже зрозуміло, що реформа Мінекономрозвитку пробуксовує, чи-новники зіткнулися з тим, що без професіоналів з кута не вибратися. Треба зробити крок назад, відмінити Поста-нову Уряду про ліквідацію ДСІВ.

На нашу думку, потрібні й інші кроки: знайти дієвого керівника ДСІВ, забезпечити його можливістю підібрати команду і тоді чекати позитивних результатів. У народі кажуть, коли не знаєш з чого починати, починай з початку(http://intelvlas.com.ua/blog/anonim/rik-zhyttya-intelektualnoyi-vlasnosti-vtraty-i-zdobutky). – 2017. – 2.03).


***


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconЗасновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека
Редакційна колегія: Н. Іванова (відповідальна за випуск), Ю. Половинчак, Т. Дубас, В. Гребенюк
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна академія наук україни національна бібліотека україни імені в. І. Вернадського яворська уляна Петрівна

Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconПідрозділ нбув: Відділ науково-бібліографічної інформації Одеська національна наукова бібліотека імені М. Горького
Одеська національна наукова бібліотека імені М. Горького подарувала нбув видання
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconГоловний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія
Засновник: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Видається з 01. 01. 1998 р. Виходить двічі на місяць. Головний...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека україни імені В. І. Вернадського центр бібліотечних електронних ресурсів І технологій
Представляємо Вашій увазі інформацію про книжкові видання з виставки нових надходжень нбув. З експозицією можна ознайомитися в читальному...
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека iconНаціональна бібліотека україни імені В. І. Вернадського
Представляємо Вашій увазі інформацію про книжкові видання з виставки нових надходжень нбув. З експозицією можна ознайомитися в читальному...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка