Збірка тез доповідей



Сторінка13/38
Дата конвертації04.02.2018
Розмір6.98 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   38

Чучко Е.П., к.э.н., доцент кафедры финансов

Макеевский экономико-гуманитарный институт

ВЛИЯНИЕ ФИНАНСОВОГО КРИЗИСА НА КРЕДИТНЫЕ РИСКИ КОММЕРЧЕСКИХ БАНКОВ УКРАИНЫ


Банковский сектор Украины в 2010 году находился под влиянием общемировых тенденций, связанных с последствиями финансового кризиса 2008-2009 гг. Влияние мирового финансового кризиса на Украину в значительной мере было усилено отсутствием доверия населения к банкам и отсутствием со стороны НБУ адекватной оценки рисков, а именно: недостаточный объем кредитования реального сектора экономики по принятым процентным ставкам, валютное кредитование, неадекватный темп роста объемов потребительского кредитования населения в иностранной валюте (более 100 % в год), искусственное укрепление курса гривны по отношению к доллару США.

Отсутствие действенных мер со стороны НБУ привело к наиболее катастрофическим последствиям кризиса для Украины среди всех европейских стран, падение ВВП в 2009 году составило более 15% и превысило аналогичные показатели России и Белоруссии. Отток средств из банковской системы Украины составил более 110 млрд.грн. и был частично компенсирован за счет рефинансирования НБУ, большая часть которого на сегодняшний день остается пролонгированной.

Увеличению кредитных рисков украинских банков способствовали:


  • значительное увеличение кредитных портфелей банков без соответствующей оценки рисков;

  • безосновательное расширение банковской сети;

  • отсутствие обоснованности выдачи и реальности возврата кредитов;

  • увеличение объемов беззалоговых кредитов.

В условиях кризиса кредитные портфели ряда банков в значительной степени оказались неликвидными, что привело к потере их платежеспособности (Укргазбанк, Укрпромбанк, «Надра», «Родовидбанк» и др.). Это, в свою очередь, обусловило кризисное состояние всей банковской системы страны.

Такая ситуация свидетельствует о том, что кредитный рынок Украины нуждается в эффективном механизме регулирования, одним из наиболее важных направлений которого является совершенствование законодательной базы.

Национальный банк Украины разработал комплекс мер, направленных на стимулирование кредитования банками реального сектора экономики. Постановлением правления НБУ от 3 ноября 2009 г. № 650 "О стимулировании кредитования экономики Украины" утвержден временный механизм, который предусматривает, что банки при расчете резерва по кредитным операциям, классифицированным как сомнительные или безнадежные, могут учитывать 100% стоимости обеспечения в виде безотзывных безусловных гарантий банков с рейтингом не ниже чем "инвестиционный класс" по шкале международных рейтинговых агентств Fitch, Moody's, Standard&Poors. Кроме того, при расчете чистого кредитного риска по кредитам, предоставленным предприятиям, которые в срок выполняют свои кредитные обязательства, банки могут не учитывать убытки заемщика при оценке его финансового состояния. Банки могут также принимать обеспечение в виде недвижимого имущества с такими коэффициентами в зависимости от категории кредитной операции: стандартная - 80%, под контролем - 70%, субстандартная - 60%; а также применять коэффициент риска в размере 50% при расчете норматива адекватности регулятивного капитала/платежеспособности (Н2). Кредитно-финансовым учреждениям разрешено при расчете кредитного риска при резервировании не корректировать размер регулятивного капитала на сумму превышения общей суммы операций на одного контрагента над нормативным значением максимального размера кредитного риска на одного контрагента, если такое превышение связано с кредитованием товаропроизводителей и составляет не более пяти процентных пунктов.

Данное постановление своевременно акцентирует внимание на необходимости усиления законодательства в части защиты прав кредиторов. Совершенствование нормативной базы в этом направлении, безусловно, снизит кредитные риски банков как по существующей задолженности, так и по вновь выдаваемым кредитам.

Однако это постановление не решит задачу вывода экономики из кризиса, так как направлено не на обеспечение банков ресурсами, а на снижение требований к надежности финансовых учреждений путем либерализации процедур резервирования и расчета экономических нормативов.

Несмотря на это, коммерческие банки также должны проводить мероприятия по снижению уровня кредитного риска самостоятельно. В период кризиса необходимо еще более тщательно подходить к выбору клиентов для операций кредитования, в том числе используя при принятии решений кредитные рейтинги предприятий-заемщиков по Национальной рейтинговой шкале.

Таким образом, в условиях финансового кризиса банковская система в целом и кредитный рынок в отдельности требуют разработки новых стандартов кредитной деятельности и адекватной потребностям национальной экономики стратегии банковских рисков в посткризисный период, что позволит значительно снизить уровень кредитных рисков коммерческих банков и стабилизировать кредитный рынок Украины.

СЕКЦИЯ 3

РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОЇ Й ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ЇХ РОЛЬ У ВИРІШЕННІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ КРАЇНИ
УДК 658.589

Акаева Т.Ш., Гуленко О.В.

Макеевский экономико-гуманитарный институт



oblik_audit@ukr.net

ИННОВАЦИОННЫЕ ОСНОВЫ МАЛОГО ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА
Одним из эффективных путей выхода из кризиса, охватившего экономику Украины, является развитие малого бизнеса. Именно с ним связаны надежды в отношении стабилизации рынка. Во многих странах мира развитию малого бизнеса уделяется большое внимание как со стороны государственных, так и частных организаций, поскольку страна и народ богатеют, если малый бизнес процветает. Это обусловлено тем, что производственно-хозяйственная деятельность малого бизнеса обладает рядом преимуществ: динамичностью организационной формы, способной в зависимости от изменения потребностей производства оперативно перестраивать его на новую технологию и продукцию; готовностью к коммерческому риску с целью завоевания рынка в условиях конкуренции; более высоким уровнем зависимости от конечного результата труда работников малого бизнеса; относительным снижением стоимости готовой продукции (работ, услуг) за счет сокращения издержек производства; оперативностью руководства и т.д.

Понятие «малое предпринимательство» формируется исходя из законодательной регламентации субъектов малого предпринимательства.

Законом Украины «О государственной поддержке малого предпринимательства» № 2063-III от 19.10.2000 [1] субъектами малого предпринимательства изначально были определены физические лица, зарегистрированные в установленном законодательством порядке как субъекты предпринимательской деятельности и юридические лица – субъекты предпринимательства любой организационно-правовой формы и формы собственности, у которых:


  • среднеучетная численность работающих за отчетный период (календарный год) не превышает 50 чел.;

  • объем годового валового дохода не превышает 500 тыс. евро.

Пересчет предельной величины в 500 тыс. евро в гривневый эквивалент осуществлялся по обменному курсу НБУ, действующему на последний день отчетного периода.

Редакцией вышеуказанного закона от 18.09.2008г. [2] объем годового валового дохода, который является критерием для признания юридического лица субъектом малого предпринимательства, был изменен до 70 млн. грн. без изменения требований к среднеучетной численности работающих.

Однако, как абсолютно справедливо утверждает З.С. Варналий, при определении понятия "малое предпринимательство" надо учитывать не столько количественные критерии (количество работающих, размеры капитала, дохода, денежного обращения, объемы валовой продукции, продажи и др.), сколько качественные характеристики. В первую очередь, надо выделять такие качественные критерии, как правовая независимость, единство права собственности и непосредственного управления фирмой; непосредственный характер отношений между хозяином (собственником) и рабочим; полную ответственность за результаты хозяйствования; небольшой рынок сбыта; семейное ведение дел и т.п.

Малое предпринимательство, по мнению автора, представляет собой самостоятельную (за счет собственных средств) систематическую инновационную деятельность граждан-предпринимателей и малых предприятий на собственный риск с целью получения предпринимательского дохода (сверхприбыли) [3, с.23].

Именно предпринимательская инициатива в системе малого и среднего бизнеса ускоряет структурные преобразования в народном хозяйстве, обеспечивает здоровую конкуренцию, дополнительные поступления в бюджет, создает новые рабочие места, позволяет получать достойные заработки, содействует появлению среднего класса – основы стабильности любой страны.

На инновационном характере малого предпринимательства настаивает и Р.Г. Маннапов, отмечая, что оно является активной инновационной деятельностью компетентных деловых людей и организаций, направленной на поиск пионерских сфер применения капитала, создание новых и модернизацию существующих продуктов, производств, рынков с целью получения прибыли [4].

На уровне научного обобщения различных толкований понятия «малое предпринимательство» может быть определено как деятельность инновационного типа в сферах производства и обращения, охватывающая все стадии научно-технической подготовки производства и его организации, а также маркетинга и реализации продукции и услуг, осуществляемая малыми предприятиями и физическими лицами-предпринимателями. Отсюда вывод: малое предпринимательство - фактор преобразования всего процесса воспроизводства на основе новейших достижений науки.

Литература

1. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000р. № 2063-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 51-52. – Ст. 447.

2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008р. № 523- VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 6. – Ст. 21.

3. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики / З.С. Варналій. – К.: Знання, КОО, 2001. – 277 с.

4. Маннапов Р.Г. Формирование системы государственного регулирования процессов реформирования предприятий в регионе / Р.Г. Маннапов // Экономическая наука современной России. – 2001. –  № 3. – С. 89-100
УДК 504.062.2

Ахромкин Е.М., к.е.н., доцент

Восточноукраинский национальный университет им. В.Даля, г.Луганск



ПРОГРАММНО-ЦЕЛЕВОЙ МЕТОД ЭФФЕКТИВНОГО РЕСУРСОСБЕРЕЖЕНИЯ В РЕГИОНЕ
Одним из наиболее действенных методов организации целенаправленного решения актуальных народнохозяйственных проблем является программно-целевой метод. Целевые программы стали одним из наиболее распространённых способов, методов регионального экономического управления, обеспечивающих быстрое решение острых региональных проблем с учётом участия администрации региона. Целевая региональная программа – это особый управленческий документ, разрабатываемый в исключительных случаях, имеющий приоритетный финансовый и управленческий режим, строгую целенаправленность и адресность, перечни конкретных заданий и мероприятий, согласованных с будущими их исполнителями. В неё необходимо заложить механизм финансирования, реализации и контроля который должен действовать сразу после утверждения программы. То есть уже на стадии разработки должны быть определены источники финансирования, механизм работы с ними, поставщики и потребители программной продукции.

В программу должны включаться только самые необходимые, контролируемые и обеспеченные ресурсами мероприятия. В ней должны быть скоординированы действия региональных органов по совместному решению проблемы ресурсосбережения.

Суть программно-целевого метода относительно ресурсосбережения состоит: во-первых, в выявлении совокупности проблем и системы целей ресурсосбережения; во-вторых, в разработке и реализации всего комплекса мероприятий, необходимых для достижения этих целей, то есть собственно целевых комплексных программ; в-третьих, в объединении и координации ресурсов и возможностей предприятий региона, территориальных и центральных органов для решения общерегиональных задач.

Важное значение имеет то, что целевые программы в регионе должны быть тесно увязаны с территориальными планами, что повысит их адресность. При разработке программы ресурсосбережения детально анализируется достигнутый уровень использования ресурсов и тенденции развития ресурсосбережения региона. Важным здесь является широкий охват первичных звеньев хозяйствования и чёткое соблюдение принципа соподчинённости проблем при обобщении информации. Необходимо, таким образом, проанализировать и обобщить сведения о наличии проблемных ситуаций ресурсосбережения, поступающие от предприятий региона, местных органов, учёных и специалистов. При разработке региональной программы ресурсосбережения существенным является учёт таких обстоятельств как межотраслевой и многопрофильный характер ресурсосбережения, что предполагает привлечение к решению проблемы многих предприятий и организаций разной ведомственной принадлежности и форм собственности.

Являясь эффективным инструментом управления, программа ресурсосбережения представляет собой весьма сложный для разработки и последующей реализации документ, требующий глубоких обоснований. Принципиальные требования к целевой комплексной программе ресурсосбережения состоят в следующем. Программа должна: представлять собой обоснованный, опирающийся на точные расчёты план мероприятий; обеспечивать направленность на конечный результат – повышение эффективности ресурсосбережения в регионе; учитывать этапы и очерёдность решаемых задач; содержать систему управления программой, механизм её реализации. Сердцевину региональной программы ресурсосбережения составляет комплекс программных заданий предприятиям и организациям региона, взаимоувязанных по конечной программной продукции, ресурсам и срокам осуществления. Эффект целевой региональной комплексной программы ресурсосбережения состоит в повышении степени использования всех видов ресурсов, местных резервов с учётом возможностей социального развития региона.

Важным этапом является разработка схемы финансирования программы с учётом максимального числа источников финансирования. Необходимо определить целесообразные и реально возможные направления использования возможных источников, их роль в программе, заранее найти механизмы привлечения инвестиций. В итоге нужно найти оптимальные варианты использования конкретных источников финансирования программы в целом, отдельных направлений и групп мероприятий. При обеспечении выполнения программно-целевых установок первостепенное значение имеет организационный фактор, контроль за их выполнением, для чего при облисполкомах создаются отделы экономики и научно-технического прогресса, занимающиеся вопросами ресурсосбережения. Республиканские комплексные научно-технические программы по ресурсосбережению являются важным организационным фактором управления режимом экономии на основе внедрения достижений научно-технического прогресса. Они нацелены на решение наиболее крупных, узловых задач, во многом определяющих дальнейшее развитие всей экономики республики.

Однако, как показал опыт работы, разработка и реализация локальных заданий в рамках отдельных программ оказываются недостаточно эффективными. Поэтому необходимой является увязка основных заданий на республиканском, отраслевом и областном уровнях, переход от разобщённых программ к формированию территориально-отраслевого программного комплекса, гарантирующего проведение единой ресурсосберегающей политики во всех отраслях народного хозяйства. При разработке программ социальные факторы развития региона и возможности их реализации должны учитываться наравне с экономическими и производственно-технологическими изменениями.

Решение проблемы ресурсосбережения возможно в рамках программно-целевой программы, предполагающей разработку концепции, стратегии ресурсосбережения.

УДК 330.322.014

Барський Ю.М., к.е.н., доцент

Луцький національний технічний університет



BUM_1974@ ukr.net

ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В РЕГІОНАЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ
Забезпечення ефективного економічного та соціального розвитку регіонів України багато в чому залежить від кількості та обсягів залучених інвестицій в економіку та соціальну сферу, їх результативності. На регіональному рівні необхідно створювати сприятливий інвестиційний клімат для задоволення соціальних інтересів населення і вимог ринку, та активізувати ще одне джерело фінансування соціальної складової регіональних економічних систем. У зв'язку з цим постає необхідність чіткого обґрунтування ефективності соціальних інвестицій для всіх суб’єктів, а також проведення їх типізації та класифікації.

На сьогодні держава та місцева влада входять у процес перенесення фінансової відповідальності на місцевий рівень, тому головним завданням органу місцевої влади при цьому є підтримка інвестора в його намірах вкласти кошти в економіку регіону держави. Така підтримка може надаватись у різній формі, залежно від стадії прийняття ухвали про інвестицію та намірів самого інвестора [1, с.108].

Обрана інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки вимагає подібної моделі розвитку соціальної сфери. У законодавстві визначення інвестицій звучить так: інвестиції - грошові кошти, цінні папери, інше майно, зокрема майнові права, інші права, що мають грошову оцінку, вкладаються в об'єкти підприємницької і іншої діяльності з метою отримання прибутку або іншого корисного ефекту. Зазначимо, що мета інвестування визначена як прибуток або корисний ефект, який не обов'язково повинен бути пов'язаний з отриманням доходу. Соціальні інвестиції аналогічно з фондовими інвестиціями (вкладеннями в цінні папери) або реальними інвестиціями (вкладеннями в реальний сектор економіки) уможливлюють вкладення в соціальну сферу.

На думку А.Бондаренко, соціальні інвестиції - це матеріальні, фінансові, технологічні і інші види ресурсів, що спрямовуються в реалізацію і впровадження соціальних програм і проектів, які розробляються з урахуванням інтересів інвестора і місцевих органів влади як представника територіальної громади [2, с.201].

На нашу думку, соціальні інвестиції в регіон - це вкладення в об'єкти соціальної сфери громади та територій не лише з метою отримання економічного ефекту, а й соціального, тобто підвищення рівня і якості життя людей на основі задоволення їх матеріальних, духовних або соціальних потреб.

Суб'єктами соціальних інвестицій виступають органи державної влади, державні і муніципальні підприємства, вітчизняні і іноземні приватні комерційні і некомерційні організації, фізичні особи. Державне фінансування соціальних інвестицій повинне здійснюватися в тих галузях соціальної сфери, де присутність держави необхідна: у освіті, охороні здоров'я, фізкультурі і спорті, культурі і мистецтві, в галузі соціальних послуг і зайнятості. Інші галузі соціальної сфери можуть обходитися приватними інвестиціями, для розвитку соціальної інвестиційної діяльності в цих галузях достатньо інших, нефінансових, варіантів держрегулювання: податкових послаблень, юридичних методів, інформаційної підтримки. Головне в державному фінансуванні соціальної інвестиційної діяльності - слідувати вибраним показникам ефективності, наприклад, зниженню захворюваності, збільшенню робочих місць, зменшенню виплат із страхових соціальних фондів і іншим.

При оцінці результатів інвестицій у соціальну сферу слід розрізняти чотири основні показники ефективності:


  • соціальний ефект, що характеризує ступінь задоволеності населення якістю життя. Для посилення соціального ефекту та зниження соціального збитку потрібний стратегічний підхід при розробці та реалізації соціальної політики, спрямованої на формування та відтворення людського капіталу;

  • соціальна ефективність - показник, що визначає підвищення рівня життя людей. Показники соціальної ефективності дають уявлення про кількісну сторону досягнутих соціальних цілей, заради яких соціальний інвестиційний проект розроблявся і здійснювався.;

  • соціально-економічна ефективність - показник, що дає уявлення про економічну ефективність інвестиційних вкладень в соціальну сферу з урахуванням досягнутого соціального ефекту. Показники соціально-економічної ефективності визначаються услід за соціальним ефектом через збільшення фізичного об'єму послуги, зменшення вартісної оцінки послуги, зниження поточних витрат організацій соціальної сфери, тощо ;

  • економічна ефективність - показник, що відображає економічну ефективність проекту на основі співвідношення результатів до витрат. Економічна ефективність соціальних інвестицій ґрунтується на мінімізації витрат по їх розробці і здійсненню. Розрізняють показники: абсолютні (різниця між сумою капіталовкладень і грошовою оцінкою його результатів), відносні (відношення грошової оцінки результатів і сукупних витрат), тимчасові (період повернення інвестицій).

Отже розроблення і реалізація регіональної інвестиційної політики повинно здійснюватися на основі концепції соціально-економічного розвитку регіону і передбачати розрахунок за чотирма основними показниками ефективності соціальних інвестицій.

Література

  1. Борщенко В.В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку/ Борщенко В.В. // Фінанси України. - 2003.-№ 10.- с 108-115.

  2. Бондаренко А.В. Соціальне інвестування як фактор забезпечення соціально-економічного розвитку держави/ Бондаренко А.В. // Вісник Донбаської національна академії будівництва і архітектури.- 2009.-№5.- с.201.

УДК 330.341.1


Бєлозерцев О.В., к.е.н., доцент

Донбаський державний технічний університет, м. Алчевськ



Belozertcev@bk.ru

ЗАСТОСУВАННЯ МАТРИЧНОГО ПІДХОДУ ДО ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВУГЛЕДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Процеси трансформації у національній економіці зумовили проведення структурних перетворень і у вугільній галузі. Вже тривалий час фахівці різних наукових установ працюють над розробкою стратегічних напрямків розвитку паливно-енергетичного комплексу і її основної складової – вугільної галузі. Реалізація розроблених урядових стратегій і програм реформування вугільної галузі дозволила уповільнити кризові процеси, але завдання щодо забезпечення стабільної і беззбиткової роботи вугледобувних підприємств є актуальним і на теперішній час. Чисельними дослідженнями науковців визначені фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, які впливають на результативність функціонування шахт, а також доведено залежність ефективності їх робот від гірничо-геологічних умов відпрацювання запасів. У зв’язку з чим, одним з найгостріших і в той же час найбільш важких завдань, яке вирішувалося на протязі тривалого часу, є ліквідація збитковості вугільної галузі.

Враховуючи, що більшість вугледобувних підприємств на теперішній час є збитковими, а необхідною умовою їх функціонування є фінансова підтримка з боку держави, то в процесі розробки стратегії розвитку необхідно визначити кінцеву мету реформування вугільної промисловості, яка може бути сформульована як забезпечення рентабельної роботи шахт або збереження шахтного фонду. Поєднання цих двох стратегічних напрямків розвитку галузі в одну мету при сучасному стані вугледобувних підприємств неможливо, тому що при існуючих обсягах фінансової підтримки забезпечити беззбиткову роботу усіх шахт досить складно.

Аналіз показує, що недостатні обсяги державної підтримки не сприяють стабільності розвитку вугледобувних підприємств і виникає ситуація коли щорічно збільшуються обсяги державної підтримки, а загальний стан галузі погіршується. Для дослідження впливу обсягів державної підтримки на обсяги видобутку вугілля запропонована матриця, вертикальна вісь якої відображає зміну обсягів видобутку вугілля, а горизонтальна – зміну обсягів державного бюджету (+ збільшення обсягів, - зменшення обсягів).

Діаметр кола на матриці визначає питому вагу вугледобувних підприємств у кожному секторі, обсяг видобутку вугілля цими шахтами та обсяг державної підтримки. У сформованій матриці «зміни обсягів видобутку – зміни бюджетного фінансування» виділено 4 квадрати, які відображають розміщення вугледобувних підприємств відповідно до зміни вказаних параметрів. Потім проводиться оцінка інноваційного потенціалу шахт і визначаються можливості розвитку кожної з них. По результатах такого аналізу доцільно виділити групи шахт:

І гр. – які мають на теперішній час інноваційний потенціал і реалізують його;

ІІ гр. – які мають інноваційний потенціал і за відповідних обсягів інвестиційних вкладень або державної допомоги мають можливість реалізувати його в майбутньому;

ІІІ гр. – які не мають інноваційного потенціалу розвитку взагалі.

Відповідно до такого поділу доцільно підтримувати шахти ІІ групи і надавати їм державну допомогу на часткове покриття витрат із собівартості продукції. У разі необхідності таку допомогу мають отримувати і шахти І групи. Відносно шахт ІІІ групи повинне бути прийняте політичне рішення. Якщо на теперішній час необхідно їх підтримувати, то треба усвідомити, що реалізація такого рішення буде здійснюватися за рахунок погіршення економічної ситуації на інших шахтах і, в першу чергу, на шахтах ІІ групи. Постійне недофінансування шахт ІІ групи приведе до того, що деякі з них через певний час опиняться у ІІІ групі.

Крім цього, пропонується змінити сам підхід до надання допомоги шахтам. Доцільно здійснювати розподіл бюджетних коштів не за величиною собівартості видобутку вугілля, а за величиною поточних витрат на операційну діяльність, які розраховуються шляхом віднімання від собівартості амортизаційних нарахувань та витрат наступних періодів.

Аналіз надання і використання шахтами державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості показує, що її треба надавати з урахуванням обсягів інших видів дотацій і, в першу чергу, на будівництво і технічне переоснащення підприємств з видобутку вугілля, постійно зменшуючи дотації на утримання і збільшуючи на розвиток.

Разом з тим, обмеженість обсягів державної фінансової допомоги і відсутність у достатніх обсягах власних оборотних коштів у більшості вугледобувних підприємств не дозволяє їм здійснити технічне переоснащення різних ділянок шахти, своєчасно здійснювати підготовку фронту очисних вибоїв та впроваджувати високоефективні механізовані комплекси. Здійснити таку заміну та обладнати усі лави такою технікою одночасно не можливо, тому, що у держави на теперішній час відсутні у необхідних обсягах фінансові ресурси. Тому в першу чергу треба вирішувати завдання щодо забезпечення приросту вуглевидобутку на основі шахт і очисних вибоїв, які за відносно короткий період часу мають можливість поліпшити свої техніко-економічні показники. Як показує аналіз і досвід, це можливо здійснити на шахтах І групи і частково ІІ групи. Шахти ІІІ групи, які для свого відродження потребують значних капіталовкладень, доцільно тимчасово зупинити і законсервувати. Вивільнені державні кошти, що витрачалися на їх підтримку доцільно використати для прискореного відновлення виробничого потенціалу шахт І і ІІ груп. При цьому необхідно комплексно вирішувати питання щодо соціального захисту працівників. Це може бути програма перенавчання, працевлаштування на інших шахтах, достроковий вихід на пенсію, видача вихідного пособія і т. ін.

Результати проведених досліджень можуть бути основою для прийняття управлінських рішень та формування стратегічних альтернатив розвитку шахт.
УДК 330.53

Боднар О.В., асистент кафедри бухгалтерського обліку і аудиту

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»



orusya82@mail.ru

ОБЛІК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Протягом останніх років в Україні однією з важливих складових розвитку економіки є вибір інноваційного напряму розвитку. Це зумовлює орієнтацію на розвиток секторів економіки, пов’язаних з інноваційними змінами, виробництвом інноваційної продукції та ін. Застосування інновацій може забезпечити розвиток та конкурентні переваги будь-якому підприємству. Сучасний етап розвитку економіки України також зумовлює необхідність посилення стратегічного інноваційного напряму діяльності підприємств. Адже лише впровадження високих технологій, нових розробок дозволить Україні зайняти належне місце в світовій економіці.

Для раціонального використання інноваційних механізмів українським підприємствам необхідна достовірна, повна та своєчасна інформація з метою прийняття ефективних управлінських рішень. В зв’язку з цим виникає необхідність у застосуванні методики бухгалтерського обліку інноваційної діяльності, яка б відповідала потребам користувачів.

Значну увагу дослідженню впровадження інноваційних проектів приділили такі зарубіжні і вітчизняні вчені як Лапко О., Амабайл Т., Кондеулл Д., Френк Дж. Фабацці, Білуха М.Т., Бутинець Ф.Ф., Бородкін О.С., Голов С.Ф., Кужельний М.В., Сопко В., Чижевські Л., Крупка Я.Д., Нападовська Л., Пушкар М.С. та ін. Разом з тим, проблеми обліку інноваційної діяльності в Україні дотепер повністю не вирішені.

Вирішення проблем ефективного розвитку та економічного зростання підприємств, які займаються науково-дослідними розробками не можливе без удосконалення управління витратами на інновації. Проте методика обліку і аналізу витрат на інновації не в повній мірі відповідає сучасним вимогам. Це стосується, насамперед, недосконалості обліково-аналітичного забезпечення розробки та впровадження інноваційних проектів.

Метою роботи є оцінка інноваційного напряму діяльності підприємства в сучасних умовах господарювання у бухгалтерському обліку.

Проаналізуємо сучасний стан обліку інноваційної діяльності. Перш за все, слід відзначити, що облік інноваційних доходів і витрат регулюється на основі П(С)БО 7 «Основні засоби» , П(С)БО 8 «Нематеріальні активи», П(С)БО 15 «Дохід», П(С)БО 16 «Витрати», методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг), Типового положення по плануванню, обліку й калькулювання собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Облік витрат на етапі «Виготовлення установчої партії» ведуть на рахунку 23 субрахунку «Основне виробництво». При цьому відкривають разове замовлення, строк виконання якого не перевищує одного року. Облік витрат на освоєння нової продукції та списання на замовлення серійного виробництва Л. Гнилицька пропонує вести на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» за видами основних виробів у розрізі номенклатури статей витрат і етапів виконуваних робіт наростаючим підсумком з моменту підготовки конструкторської документації й до виробництва дослідної серії виробів. Також так вважає А. Пустовіт.

На організацію обліку інноваційних процесів на підприємстві суттєво впливає склад виконавців з виготовлення інноваційного продукту. Від того, яким способом отримано і впроваджено у виробництво інноваційні проекти, залежить склад витрат на них, методи формування їх первісної оцінки.

Організація обліку інноваційних процесів залежить від багатьох чинників: виду інноваційного продукту, ступеня капіталізації інноваційних витрат, системи і порядку включення окремих інноваційних проектів до поточних витрат операційної діяльності, інноваційної інфраструктури та складу виконавців з виготовлення інноваційного продукту.

З метою вдосконалення обліку інноваційних процесів на підприємствах пропонуємо:



  • дослідити основи управлінського обліку та особливості інформаційного забезпечення управління витратами на проектно орієнтованих підприємствах;

  • розробити основні напрями організаційної-структурної побудови інноваційної діяльності підприємства в умовах конкурентного середовища;

  • удосконалити класифікацію інновацій;

  • вдосконалити облік витрат на інновації за рахунок автоматизованих систем бухгалтерського обліку;

  • використовувати прийоми стратегічного аналізу для оцінювання ефективності використання інноваційного потенціалу підприємств.

Отже, інновації є одним із напрямів здійснення виробничо-технічних інвестицій на підприємствах. При дослідженні інноваційних процесів на підприємствах слід враховувати специфіку діяльності підприємства, вимоги законодавства щодо визнання інноваційних продуктів і особливості регулювання облікових записів для відображення інноваційних продуктів і особливості регулювання облікових записів для відображення інноваційних витрат, доходів та фінансових результатів підприємства.

Література

  1. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. / И.А. Бланк. – К.: МП «ИТЕМЛД». – 1995. – 448 с.

  2. Гнилицька Л. Удосконалення обліку витрат на освоєння й розробку нової продукції в приладобудуванні / Л.Гнилицька // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - № . – С.45-48.

  3. Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України / С.С.Ковальчук // Фінанси України. – 2004. - № 5. – С.24-29.

  4. Пустовіт А. Облік витрат на освоєння нових видів продукції / А.Пустовіт // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - № .- С. 40-44.

УДК 338.49



Бондаренко Н.М., аспірант

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



ІННОВАЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА ТА ФАКТОРИ ЇЇ РОЗВИТКУ
В сучасних умовах розвитку економіки України важливе значення приділяється дослідженню інноваційної активності та формуванню інноваційного потенціалу підприємства як передумови та результату економічного розвитку.

Подальший рух економіки інноваційним шляхом розвитку, необхідність прискорення інноваційних процесів у всіх суспільних сферах призводить до потреби у становленні розвиненої інфраструктури.

Інноваційна активність підприємств та організацій залежить від сукупності факторів, які надають оцінку стану внутрішнього середовища організації, а також факторів зовнішнього характеру, які характеризують умови інноваційно-інвестиційної діяльності в певній системі.

До факторів зовнішнього характеру можна віднести розвиток інноваційної інфраструктури. Створення та функціонування нових структур інноваційного типу представляється важливим напрямом підвищення інноваційної активності, призводить до стабілізації економічної ситуації в країні в цілому.

Інноваційна інфраструктура – це організаційна, фінансова, матеріальна, інформаційна основа створення сприятливих умов здійснення інноваційної діяльності, які надають можливості ефективного розподілу інвестиційних ресурсів в інноваційному процесі (організації сфери консалтингових, інжинірингових, інформаційних послуг, науково-технічні парки, бізнес-інкубатори, технополіси, венчурні фонди, університети, наукові лабораторії тощо).

Рівень розвитку інноваційної інфраструктури залежить, насамперед, від рівня економічного розвитку економіки країни в цілому, а також від техніко-технологічного розвитку країні, від стану її ринкової інфраструктури тощо.

Розвиток інноваційної інфраструктури позитивно впливає на активізацію підприємництва у науково-технологічній сфері шляхом зменшення рівня економічних ризиків, які супроводжують інноваційний процес.

Інноваційна інфраструктура, як структура з розподілу ризику, здійснює вплив по ряду напрямів: перерозподіл ризику між учасниками процесу, перерозподіл ризику по окремих стадіях інноваційного процесу, перерозподіл ризику між інвесторами та державою, а також зниження загального рівня ризику в окремому регіоні.

Метою створення та розвитку інноваційної інфраструктури є формування сприятливих умов інноваційної діяльності в регіоні (державі), підтримка венчурного підприємництва, підтримка перспективних інноваційних проектів з супроводженням їх по всіх стадіях реалізації, ефективна комерціалізація наукових та науково-технічних розробок.

Формування інноваційної інфраструктури належить до елементів діяльності держави у сфері підтримки функціонування наукоємних виробництв разом з такими елементами як створення спеціальних фінансових механізмів державної підтримки інноваційної діяльності, а також використання непрямих методів регулювання інноваційного процесу.

При цьому формування фінансового механізму підтримки державою сприятливих умов інноваційної діяльності може здійснюватися як фінансування через систему державних науково-технічних програм та спеціалізовані фонди.

Література


  1. Федорова Л.А. Анализ существующих подходов к формированию организационно-экономического механизма поддержания наукоемких производств / Л.А.Федорова // Сборник материалов Второй международной научно-практической конференции "Проблемы развития инновационно-креативной экономики" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://econference.ru/blog/conf06/184.html

  2. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент / Фатхутдинов Р.А. - СПб.: Питер, 2009.

УДК 658.15(477)



Васильченко О.Р.,

Інститут економіки промисловості НАН України, м.Донецьк



Васильєва В.В., к.е.н., доцент

Український державний університет фінансів і міжнародної торгівлі, м.Донецьк



ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ТА ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СПЕЦАЛЬНИХ РЕЖИМІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
В Україні, починаючи з 1992 р. отримали розвиток такі інструменти впливу на регіональний розвиток, як застосування податкових пільг на окремих територіях. Становлення і розвиток в державі спеціальних режимів економічної діяльності (СПРЕД) відбувалося за відсутності єдиних наукових підходів щодо створення і оцінки їх ефективності. Законотворчість спричинялась, перш за все, політичними змінами, а не економічними реаліями. Результати діяльності СПРЕД завжди оцінювались неоднозначно в правовому і фінансовому аспектах та визивали чимало дискусій серед науковців і представників владних структур.

Так, у березні 2005  р. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», було ліквідовано податкові пільги для господарюючих суб’єктів, що реалізують інвестиційні проекти в рамках СЕЗ і ТПР. При цьому проігноровано законодавчі гарантії щодо спеціального режиму інвестиційної діяльності та вимоги Закону України «Про систему оподаткування» (ст.1), за яким зміни і доповнення в закони щодо пільг, ставок податків і зборів, механізму їх сплати вносяться не пізніше, ніж за 6 місяців до початку нового бюджетного року і набувають чинності з початку нового бюджетного року. Ще на стадії підготовки даного законопроекту деякі іноземні інвестори відзначали, що він порушує їх права і є підставою для звернення до суду і відшкодування збитків. Починаючи з 2006 р., неодноразово робилися спроби повернутися до СПРЕД з реальними фінансовими стимулами. Останні з цих спроб відбито в Податковому кодексі України.

Умови функціонування СПРЕД на різних територіях не є однаковими і мають враховувати місцеві пріоритети і особливості розвитку. Метою їх створення було залучення іноземних інвестицій і сприяння ним, активізація підприємництва для нарощування експорту товарів і послуг, постачань на внутрішній ринок високоякісної продукції і послуг, запровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвиток інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів України. Проте, пільгові режими не завжди використовувалися за призначенням, і сприяли уникненню податків, зниженню бюджетних доходів, і навіть, фактично контрабандному безмитному ввезенню товарів до країни, спотворюючи її конкурентне середовище. Але це не може стати основою для остаточного відказу від територій з пільговим режимом, оскільки інакше не побудувати ринкову економіку [1]. Необхідно розвивати і удосконалювати законодавство, правозастосовну практику, заходи державного контролю дотримання умов пільгового режиму, а не змінювати умови інвестування, незважаючи на прийняті державою зобов’язання.

Пільги природно спричиняють втрати бюджетних доходів, але їх відміна веде до зниження інвестиційного потенціалу держави і регіонів, згортання інвестпроектів, а іноді і репатріації інвестицій. Абсолютне зростання інвестицій на території СЕЗ і ТПР протягом 2005 – 2010 рр., пов’язане, переважно, із необхідністю окупити вже вкладені в період дії пільгових умов гроші, але скорочення числа інвестпроектів є очевидним.

Аналіз основних показників інвестування на всіх територіях СЕЗ і ТПР в Україні свідчить, що найбільш масштабно цей механізм діяв в Донецькій області, а також в АР Крим, Харківській, Львівській і Закарпатській областях. Істотним є розкид величини фактично отриманих інвестицій щодо передбачених за проектом: на початок 2006 р. – від 5,07% в Одеській області до 130,85% в Миколаївській. І, аналогічно, на початок 2010 р. від 13,05 в Одеській області до 278,73% в Житомирській. При цьому по всіх регіонах має місце достатньо високий рівень освоєння отриманих інвестицій – вище 80% [2; 3].

На 1.01.10 в Донецькій області з початку функціонування СЕЗ і ТПР створено 23,6 тисяч робочих місць і 36,9 тисяч робочих місць збережено. При цьому середньосписочна чисельність штатних працівників, зайнятих в реалізації проектів в 2006 р., складала 42,8  тис. чоловік, а їх середньомісячна зарплата – 1699 грн., перевищуючи майже в 1,5 рази середній рівень оплати праці в економіці області. У 2009 р., відповідно, 7,2 тис. чоловік і середньомісячна зарплата – 2336 грн. (вище середньої по області на 220 грн.) [2; 3]. Не можна не оцінити соціальну роль цих результатів.

Різні види СПРЕД мають сприяти також вирішенню проблем старопромислових регіонів, малих та монопромислових міст, а також всебічному розвитку рекреаційного потенціалу країни.

Таким чином, аналіз діяльності СПРЕД в Україні за умов пільгового оподаткування і після його відміни дозволяє зробити такі висновки. В процесі розробки законодавства, регулюючого господарювання в СЕЗ і ТПР, слід комплексно враховувати і напрями інноваційного розвитку економіки України, і регіональні проблеми, причому як промислово розвинених регіонів, так і депресивних територій. При цьому інституційне поле, що регулює інвестиційну діяльність має залишатися достатньо стабільним, прозорим і прогнозованим на певний строк. Для інвесторів, що виконують всі вимоги, державні гарантії повинні чітко виконуватися та надаватися.



Література

  1. Развитие производственной сферы региона: теоретические и практические аспекты государственного регулирования: Монография/ Чумаченко Н.Г., Червова Л.Г., Кузьменко Л.М. и др. НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2007. – С. 167 – 183.

  2. СЕЗ і ТПР Донецької області: реалізація інвестиційних проектів у 1999 – 2009 роках / Державний комітет статистики України. Головне управління статистики у Донецькій області. – Донецьк, 2010. -12 с.;

  3. СЕЗ і ТПР Донецької області: реалізація інвестиційних проектів у 1999 – 2005 рр. / Економічна доповідь / Головне управління статистики у Донецькій області – Донецьк, 2006 - 12 с.

УДК 339.727.22



Васильченко О.Р.

Інститут економіки промисловості НАН України, м.Донецьк



Крикунова Ю.М.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



ylichi2007@rambler.ru

ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНІ:

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ
Економічний розвиток будь-якої країни значною мірою обумовлений рівнем інвестиційної діяльності. В умовах глобалізації економіки України завдяки процесу іноземного інвестування значно покращується економічна ситуація в країні, що також позитивно впливає і на розвиток ринку нерухомості, який займає особливе місце в економіці держави.

Інвестиційна діяльність – визначальний фактор економічного росту будь-якої країни. Тому питання її активізації є особливо актуальним. Світова історія доводить, що залучення ресурсів у формі інвестицій є дієвим засобом піднесення національної економіки. Від створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залежить подальший її соціально-економічний розвиток.

Результати фундаментальних досліджень українських та зарубіжних вчених однозначно свідчать про те, що процеси економічного росту обумовлюються обсягом і темпами зростання інвестицій, їх структурою та якісними характеристиками. Незважаючи на деяке пожвавлення інвестиційного процесу в Україні, позитивні тенденції в інвестиційній сфері ще не набули сталого характеру. Крім того, в умовах трансформації економічних відносин продовжують діяти чинники, що стримують розвиток інвестиційної та інноваційної діяльності.

Проблема дослідження іноземного інвестування в Україні на сьогодні є досить актуальною у зв’язку з підготовкою до Євро-2012. Тому науково-практичне завдання роботи полягає в вирішенні поставленої проблеми і знаходженні шляхів залучення іноземних інвестицій як в Донецький регіон, так й в Україну в цілому.

Як видно з табл. 1, обсяг прямих інвестицій в Донецький регіон поступає не багатьом іншим регіонам. І хоча в 2009 році кількість іноземних інвестицій була більше у порівнянні з 2010 роком, але Донецька область впевнено займає третє місце по обсягу іноземних інвестицій, тому необхідно збільшувати їхню кількість. Особливо це стосується ринку нерухомості, оскільки саме нерухомість є однією з найбільш динамічних і привабливих сегментів інвестиційного ринку. Порівняння термінів окупності проектів комерційної нерухомості в Україні та Європі представлено в табл. 2.

Для покращення стану ринку нерухомості необхідним є, крім залучення іноземних інвестицій, також власна його самоорганізація і розвиток. Важливою є також підтримка з боку держави. До речі, участь держави у зв’язку з підготовкою до Євро-2012 значно активізувалася.



Місто Донецьк насичене житлом, комерційною нерухомістю та об'єктами соціальної інфраструктури. У структурі інвестування економіки України на частку Донецької області припадає 8,2% інвестицій, спрямованих в основний капітал, і 4% прямих іноземних інвестицій.
Таблиця 1. - Рейтинг регіонів України за обсягом прямих іноземних інвестицій


№ зп

Область

Кількість підприємств

Обсяги інвестицій станом на 01.01.2009, у % до загального обсягу

Обсяги інвестицій станом на 01.01.2010, у % до загального обсягу

Україна

10787

100

100

1

м.Київ

7097

32,8

37,3

2

Дніпропетровська

1018

9,9

7,5

3

Донецька

567

4,6

4,2

4

Харківська

762

4,3

4,5

5

Київська

808

3,7

3,6

6

Одеська

923

3,0

2,8

7

Львівська

1273

2,6

2,6

8

Запорізька

392

2,6

2,3

9

АР Крим

543

2,5

1,8


Таблиця 2. - Порівняння термінів окупності проектів комерційної нерухомості в Україні та Європі


Вид нерухомості

Термін окупності в Україні, років

Термін окупності в Європі, років

Торгівельна

3-5

10-15

Офісна

5-8

12-15

Готельна

7-12

14-16

На сьогоднішній день в Донецьку існує дефіцит готельних номерів для задоволення вимог UEFA. Згідно з планом державної програми з підготовки до проведення фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу в Донецьку до 2012 р. необхідно побудувати і ввести в експлуатацію 15 готелів. Станом на початок 2010 року Донецька область мала у своєму розпорядженні 56 готелів, лише 20 з яких пройшли необхідну сертифікацію за присвоєння «зоряних» категорій. Вісім готелів отримали статус 1*, два готелі − 2*, вісім готелів − 3*, по одному готелю представлені у категоріях 4* і 5*.

Незважаючи на позитивні темпи зростання промислового виробництва в 2010 р., будівельний сектор Донецька поки ще не виявив явних ознак відновлення після 60% падіння в 2009 р. У той же час, в рамках підготовки до проведення чемпіонату з футболу Євро−2012, окрема увага приділяється інвестуванню в інфраструктурні об'єкти міста.

Глобальні готельні мережі поки ще не представлені в Донецьку, однак такі міжнародні готельні оператори як Rezidor Hotel Group, Intercontinental Hotels Group, Accor Group, Starwood Hotels & Resort Worldwide і Hilton Worldwide сьогодні позитивно оцінюють перспективи розвитку готельного ринку Донецька. Деякі з них висловили велику зацікавленість у виведенні на ринок своїх брендів економ, середнього та високого сегментів.

Крім активізації розвитку в найближчі 2 роки комерційних об'єктів нерухомості та житла також варто очікувати продовження реалізації інвестиційних проектів з технічного переозброєння та модернізації виробництв в основних галузях промисловості Донецька та області

Більша частина іноземних інвестицій Донецького регіону (84%) сконцентрована в п’ятьох городах: Донецьку, Макіївці, Артемівську, Маріуполі й Єнакієве. Для створення благодійних умов інвесторам в області створено «Єдине інвестиційне вікно», через яке інвестори зможуть оперативно вирішувати питання, пов’язані з реалізацією бізнес-проектів.

За інформацією Головного управління статистики в Донецькій області, всього станом на 1 жовтня 2010 року прямі іноземні інвестиції надходили в область з 58 країн світу. Найбільше коштів внесли за всі роки нерезиденти з Кіпру − 914,9 млн.дол., Сполученого Королівства − 148,1 млн.дол., Німеччини − 134,2 млн.дол., Нідерландів − 130,4 млн.дол.

За даними Державного комітету статистики, за дев'ять місяців 2010 року іноземні інвестори вклали в економіку України 3,423 млрд.дол. прямих інвестицій (на 14,3% менше показника за 9 місяців 2009 року), але одночасно вилучили 0,628 млрд.дол. (на 25,7% менше).

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну станом на 1 жовтня досяг 42,512 млрд.дол., що на 6,4% перевищує їхнє значення на початок 2010 року. З розрахунку на одну людину прямі іноземні інвестиції склали 926,7 дол.

На наш погляд, збільшити приплив іноземних інвестицій в Україну і регіони можливе за умов:



  1. Створення системи державного регулювання за інвестиційними процесами, яка б працювала з іноземними інвесторами, сприяла залученню капіталу, координувала співробітництво з міжнародними організаціями.

  2. Формування відповідної законодавчої бази, яка б регулювала відносини між інвесторами та державою.

  3. Створення вигідної для обох сторін кредитної та податкової політики.

  4. Покращення соціальної та економічної політики в країні з метою підняття її авторитету та забезпечення стабільності.

Література

  1. Худавердієва В.А. Стратегія залучення іноземних інвестицій в економіку України / В.А. Худавердієва // Фінанси України. – 2010, - № 6. – с. 62-71.

  2. Дрич А. Основні способи досягнення інвестиційної привабливості України / А.Дрич // Вісник НБУ. – 2010, - № 4. – с. 40-41.

  3. Драган І.В. Оцінка сучасного стану залучення іноземних інвестицій в Україні / І.В.Драган // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. - №18. – С.3-6.

  4. Тян Р.Б. Шляхи залучення іноземних інвестицій в Україну і Донецький регіон на основі інтеграції в міжнародне фінансове середовище / Р.Б.Тян, М.Ф.Іванов, І.В.Грищенко // Економічний простір. − 2008. − №13. − с.77−80.

  5. 5. http://economics.unian.net/ukr/detail/67938

  6. 6. http://www.investment.donetsk.ua/ua/544/719.html

  7. http://www.zagorodna.com/uk/statti/pro-stan-ta-perspektivi-rozvitku-rinku-nerukhomosti-donecka-v-20102011-rr.html

УДК 330.556:330.332(477)



Веретенникова О.В., к.э.н., доцент

Донецкий национальный университет экономики и торговли

имени М.Туган-Барановского

Ишкова Ю.А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт



ПРЕДПОСЫЛКИ, УПУЩЕННЫЕ ВОЗМОЖНОСТИ И ПУТИ АКТИВИЗАЦИИ ИНВЕСТИЦИОННОГО ПРОЦЕССА В УКРАИНЕ
Переход от плановой к рыночной системе хозяйствования нуждался в значительной реструктуризации экономики, рациональном размещении производительных сил, новой политической элите. Рыночные преобразования, в частности приватизацию, необходимо было осуществлять на основе эффективного хозяйствования и производственного воспроизводства, а не на основе простого перераспределения между финансово-промышленными группами, которые на начальном этапе проводили неэффективную финансовую деятельность, приумножая капитал не путем воспроизводства производственного процесса, а путем эксплуатации основных производственных фондов и рабочей силы, перепродажи имущества. Низкая конкурентоспособность отечественных товаров привела к тому, что отечественная экономика постепенно стала превращаться в сырьевой придаток развитых государств. Привлеченные иностранные финансовые ресурсы преимущественно использовались не для развития производства, а для наращивания потребления импортных товаров. Все это привело к консервации экономики. Денежно-кредитные факторы перестали выполнять функцию формирования инвестиционного процесса. На сегодня экономика государства нуждается в реструктуризации и реформировании инвестиционного и инновационного сектора.

Государственная политика вложения инвестиций в основной капитал состоит в основном в увеличении расходов на социальные программы без учета реального экономического состояния. В прошлом году при падении объемов ВВП на 15% социальные расходы за счет роста дефицита бюджета почти до 60 млрд. грн. увеличились на 8%. Это произошло за счет уменьшения бюджетных инвестиций в основной капитал - в 2010 году по сравнению с 2009 годом этот показатель снизился на 50%.

В течение нескольких лет ежегодные объемы социальных выплат втрое превышают инвестиции в основной капитал - в Украине этот показатель самый низкий среди постсоветских стран. Государство не решается через налоговую политику вводить ускоренную амортизацию технологического оборудования для интенсификации инвестиционного обновления предприятий. В последние годы неуклонно растут государственные долговые обязательства. За 2009 год общая сумма прямого гарантированного государственного долга увеличилась на 112 млрд. грн. и сейчас составляет более 300 млрд. грн., что составляет почти 35% процентов ВВП.

В 2009 году задолженность правительства по облигациям внутреннего государственного займа выросла на 54 млрд. грн., что сузило и так недостаточно емкий внутренний финансовый рынок и уменьшило возможности финансово-кредитных учреждений в кредитной сфере, а это вызвало инфляционные процессы и рост процентных ставок по кредитам коммерческих банков. В течение 2009 года правительство предоставило гарантии под привлечение кредитов на сумму более 60 млрд. грн. Эти средства чаще всего используются не в инвестиционных целях, а для решения текущих финансовых проблем.

Сейчас финансово-кредитный рынок имеет ряд специфических проблем, которые приводят к свертыванию деятельности финансово-кредитных учреждений в инвестиционной сфере. Не погашенные кредиты уменьшают капиталы банков и снижают их способность выполнять обязательства. Проблемы с ликвидностью банков существенно изменили инвестиционную направленность активов; кредитная деятельность учреждений имеет кратко- и среднесрочный характер, а национальный банковский сектор требует инфраструктурного изменения и усиления финансовой стабильности. Социально-экономические преобразования в стране, по-прежнему определяются не научно-обоснованными подходами, а интересами политической власти и бизнес структур, которые пренебрегают экономическими и социальными реалиями, руководствуясь субъективными и зачастую некомпетентными соображениями.

Таким образом, исходя из ситуации в Украине необходимо:



  • активизировать деятельность фондового рынка повысив тем самым инвестиционную привлекательность предприятий;

  • восстановить спрос на национальную валюту как средство сбережения и платежное средство, которая будет побуждать к вложению в банковскую систему изъятых населением во время кризиса средств;

  • создать условия для поощрения граждан к размещению сбережений в национальной валюте по сравнению с иностранной, применяя гибкое курсообразование.

Эти мероприятия помогут сформировать внутренние финансовые источники для инвестиций, уменьшить зависимость национальной экономики от мировой конъюнктуры и вес внешних каналов монетизации отечественной экономики, восстановить финансовую стабильность кредитных учреждений.

Для скорейшего преодоления последствий финансово-экономического кризиса также необходимо:



  • сохранить конституционную независимость НБУ;

  • упорядочить сеть купленных государством банков, прекратить пагубную практику использования Ощадбанка и Укрэксимбанка и расчеты с российским Газпромом по долгам НАК «Нафтогаз України»;

  • реформировать фонд гарантирования вкладов населения и привлечь его к процедуре ликвидации банков, обеспечить наполнение фонда государственных финансов;

  • восстановить активную кредитную политику банков, вернув в банковский сектор депозитные средства, которые были изъяты в период кризиса;

  • осуществить меры по усилению уровня защиты прав кредитора;

  • активизировать банковский сектор через механизм рефинансирования со стороны НБУ, прежде всего в части увеличения инвестиционного кредитования промышленности, сельского хозяйства, ипотеки и т.д.

Литература

  1. Марцын В.С. Стратегия развития инвестиционной деятельности в экономике Украины. / В.С.Марцын // Актуальные проблемы экономики. - 2008. - № 9 (75). - С. 57 - 63.

  2. Вербицкая Ю.М. Инвестиционно-инновационная деятельность как фактор социально-экономического развития региона / Ю.М.Вербицкая // Финансы Украины. - 2009. - № 8 (74). - С. 101 - 105.

  3. Официальный сайт Национального банка Украины. - http://www.bank.gov.ua/Publication/visnuk.htm

УДК 338.1



Гальцова О.Л., к.е.н., доцент

Класичний приватний університет, м.Запоріжжя



olgagaltsova67@ mail.ru


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   38

Схожі:

Збірка тез доповідей iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
Збірка тез доповідей icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Збірка тез доповідей iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
Збірка тез доповідей iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Збірка тез доповідей iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка