Збірка тез доповідей



Сторінка17/38
Дата конвертації04.02.2018
Розмір6.98 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ІННОВАЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ У СТРУКТУРІ ПОЛІТИКИ РЕГІОНАЛЬНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Сучасний стан економіки України характеризується значними територіальними диспропорціями. З метою підвищення конкурентоспроможності регіонів, враховуючи як внутрішні, так і зовнішні чинники їх соціально-економічного розвитку, розробляється регіональна політика.

Забезпечення наукових засад формування політики регіонального соціально-економічного розвитку передбачає дослідження її структури та суб’єктно-об’єктної бази. Об’єктом політики регіонального соціально-економічного розвитку є весь спектр соціально-економічних процесів, що відбуваються на конкретній території. Суб’єкти регіональної політики безпосередньо виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. До основних суб’єктів регіональної політики відносяться: «центральні органи законодавчої і виконавчої влади, органи регіонального управління та місцевого самоврядування» [1].

Дискусійним питанням серед науковців-регіоналістів є визначення структури регіональної політики. Представники Львівської школи регіоналістики, зокрема академік М.Долішній у своїй монографії «Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети» зазначає, що «враховуючи природу регіональних процесів, держава має сформувати чітку політику дій щодо розвитку всіх сфер суспільного життя: соціальної, промислової, аграрної, екологічної, гуманітарної, науково-технічної» [2].

Доповнюючи наведений перелік, доцільно зазначити, що в сучасних умовах найважливішим аспектом регіональної політики України є її інноваційна складова.

У Концепції державної регіональної політики України до першочергових завдань, які передбачається вирішити для досягнення головної мети державної регіональної політики, віднесено «здійснення на інноваційній основі структурної перебудови економіки регіонів з урахуванням особливостей їх потенціалу» [3].

Одним з основних принципів, на яких ґрунтується державна регіональна політика, вітчизняні науковці виділяють пріоритетне застосування інноваційного підходу, що полягає, передусім, у структурних трансформаціях господарських комплексів регіонів на користь інноваційних технологій, забезпеченні взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у реалізації довгострокових науково-технічних програм.

Дослідження основних складових політики регіонального соціально-економічного розвитку дозволяє визначити її структуру, яка представлена на рисунку 1.

Рис. 1. - Структурні складові політики регіонального соціально-економічного розвитку
Світовий досвід формування регіональної економічної політики свідчить про ефективне застосування інноваційно-інвестиційних програм щодо вирішення стратегічних завдань, спрямованих на подолання територіальних диспропорцій економічного розвитку регіонів.

Регіональні програми сприяють вирішенню проблемних питань регіонів, підвищенню рівня їх соціально-економічного розвитку, забезпеченню темпів якісного зростання національної економіки в цілому.

Враховуючи світовий досвід формування регіональної економічної політики та сучасні проблеми України і стан її науково-технічного потенціалу, доцільно зазначити, що інноваційна складова політики регіонального соціально-економічного розвитку є провідним елементом у її структурі, оскільки інноваційний шлях розвитку економіки України є головним стратегічним орієнтиром економічної політики держави [4].

Література


  1. Регіональна політика: методологія, методи, практика / НАН України, Інститут регіональних досліджень; Відповід. ред. М. Долішній. – Львів, 2001. – С. 15.

  2. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ-ХХІ століть: нові пріоритети /М.І. Долішній. – К. : Вид-во «Наук. думка», 2006. – С. 18.

  3. Указ Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» від 25.05.2001 р. № 341/2001 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=341%2F2001.

  4. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001 «Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року» // Офіційний вісник України від 09.08.2006. – 2006. – № 30. – С. 36.

УДК 332.1(477)



Разумцев В.В., к.е.н., доцент

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, м.Луганськ



Zablodin@ yandex.ru

ЗБАЛАНСОВАНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ УКРАЇНИ:

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
У економічних реаліях нашого часу регіони України опинилися за ситуації, коли стратегічні цілі, що стояли перед ними, і завдання, істотно розширені на рахунок передачі значного об'єму управлінських питань з державного на регіональний рівень, не повною мірою забезпечені механізмами і ресурсами їх досягнення. Одним із способів розв’язання ситуації, що склалася, і формування ефективного механізму, що забезпечує збалансований розвиток регіону, є визначення джерел внутрішнього зростання і розвитку регіональних економік, адекватних специфічним характеристикам конкретних регіонів і загальним тенденціям економічного розвитку в глобальному і національному контексті.

При цьому збалансованість характеризує різні аспекти розвитку регіональних економік: збалансованість по цілях і ресурсах; збалансованість між різними сферами суспільного виробництва, галузями, територіально-виробничими частинами регіональної економіки; досягнення балансу між управлінням і самоврядуванням в регіональному розвитку, між ринковим механізмом і механізмом державного регулювання регіональної економіки; збалансованість інтересів в системі регіональної економіки (приватних і суспільних, соціальних і економічних і т.п.); збалансований розвиток промислових центрів і периферійних або навіть депресивних територій усередині економічної системи регіону.

Трактування регіону як соціально-економічної системи припускає (з позицій системного і синергетичного підходів), що його успішний збалансований розвиток багато в чому обумовлений якістю, кількістю і різноманітністю системних зв'язків між господарюючими суб'єктами. Отже, забезпечення збалансованого розвитку регіональної економіки припускає створення і розвиток інтеграційних технологій і багатоканальних механізмів взаємодії всіх її елементів.

У формуванні механізму збалансованого розвитку регіону через економічні інтереси, особливостей функціонально-ролевих характеристик і ресурсних можливостей господарюючих суб'єктів особливу роль грає партнерство різномасштабних бізнес-структур. Це пояснюється тим, що спеціалізація і кластеризація організацій в сукупності формують основу інновацій і конкурентоспроможності. Саме активне використання потенціалу міжфірмової співпраці дозволяє акумулювати достатні умови і ресурси для збалансованого інноваційного розвитку російських регіонів. При цьому особливий інтерес представляє не просто взаємодію різномасштабних суб'єктів бізнесу, а його вбудовування в регіональну економічну систему, що міняє складність і характер структури регіону, а також динаміку її розвитку. У основі даного висновку лежать наступні взаємозв'язані концептуальні положення:

По-перше, аналіз конкурентних переваг малих, середніх і крупних підприємств свідчить про те, що недоліки структур одного типу в контексті збалансованого розвитку компенсуються достоїнствами структур іншого типу.

По-друге, хоча потенціал малих підприємств в ринкових умовах господарювання розглядається нарівні з потенціалом крупних компаній, в даний час стан малого бізнесу і рівень його інноваційної діяльності є украй обмеженими через історичні передумови, несприятливе інституційне середовище і ресурсні обмеження. Після фінансової кризи малі підприємства опинилися в більш уразливому положенні в порівнянні з великими, що привело до скорочення об'ємів, фінансових результатів і напрямів їх діяльності. У ситуації, що склалася, крупний бізнес може виступати як буфер, що знижує негативну реакцію малого бізнесу на дію несприятливих чинників зовнішнього середовища, і основне джерело фінансування інноваційної діяльності малих підприємств.

По-третє, з позицій синергетики топологічно правильне об'єднання структур (відповідно до власних функцій і тенденцій організації середовища), що розвиваються з різною швидкістю і знаходяться на різних стадіях розвитку, приводить до швидшого розвитку створеної структури і економії ресурсів.

По-четверте, регіони є полі компонентними складними відкритими системами з нелінійними процесами, великою кількістю позитивних і негативних прямих і зворотних зв'язків. Розвиток таких систем відбувається багато в чому під впливом процесів самоорганізації. Самоорганізація складної системи і придбання нею необхідній стійкості в ході розвитку починається в ареалі області стійкого стану регіональної системи, званої аттрактором. Під аттрактором розуміються «реальні структури у просторі та часі, на які виходять процеси самоорганізації у відкритих нелінійних середовищах», які виступають своєрідними цілями еволюції.

По-п'яте, за ситуації, коли регіональні межі носять віртуальний характер, саме малий бізнес забезпечує максимальну прив'язку господарської діяльності до регіонального середовища. Практично всі технології взаємодії різномасштабних суб'єктів бізнесу роблять позитивний вплив на розвиток механізму збалансованого розвитку економіки регіону. Причому особливе значення грає не ізольовано дана роль малого, середнього і крупного бізнесу в реалізації пріоритетів регіонального розвитку, а дослідження їх взаємодії, яка здатна не частково нівелювати негативні і підсилити позитивні чинники мезоекономічної динаміки, а впливати на якість структури і розвиток системи регіональної економіки в цілому. Крім того, через розвиток вказаних партнерських відносин можливе балансування рівня соціально-економічного розвитку в регіональній структурі «центр-периферія», оскільки в даний час практично відсутні реальні механізми трансмісії інновацій від агломерації до інших територій регіону. Взаємодія суб'єктів бізнесу дозволяє погоджувати, скоординувати інтереси певних груп організацій і, задіявши механізми ієрархічної і неієрархічної координації, сформувати збалансовану систему регіональних інтересів і сконцентрувати ресурси на пріоритетних цілях розвитку регіону.

Таким чином, механізму збалансованого розвитку регіональної економіки в даний час є взаємодія різномасштабних суб'єктів бізнесу, оскільки інституційні ресурси, що накопичуються в ході і в результаті міжфірмового партнерства, сподобна створити критичну масу умов, необхідних для збалансованого інноваційно-орієнтованого розвитку регіону.



Література

  1. Регіональна політика та механізми її реалізації. / за ред. М.І. Долішнього. -К. : Наукова думка, 2003. - 489 с.

УДК 332.0218:355.691.2



Рибіна О.І., аспірант

Сумський державний університет



Helen_rybina@mail.ru

РЕФОРМУВАННЯ ЗАЛІЗНИЧНОЇ ГАЛУЗІ ЯК ПЕРЕДУМОВА У ВИРІШЕННІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ КРАЇНИ
Залізничний транспорт сьогодні є найбільш фундаментальним соціально-економічним утворенням господарського комплексу України. Проте зміна економічних умов, кризові явища в економіці країни, що поширились на залізничний транспорт, необхідність залучення інвестицій і впровадження нових технологій обумовлюють необхідність реформування галузі. Додається до цього і постійно зростаючий вплив зовнішньоекономічних чинників, таких як глобалізація ринків товарів і послуг, вимоги Євросоюзу щодо майбутніх форм господарювання залізниць у сфері міждержавної взаємодії.

Європейська практика реформування визначила три базові організаційні моделі ринкової трансформації залізниць – модель розділення, інтеграційну та холдингову моделі [1]. Перша передбачає відокремлення функцій управління залізничними перевезеннями від управління інфраструктурою залізниць з обов’язковим розділенням бухгалтерських рахунків. Розмежування може бути або організаційним, або інституційним. Друга передбачає створення високопродуктивного суспільного залізничного транспорту на базі ефективного монопольного утворення, яким за суттю нині є залізничний транспорт України. А холдингова модель є усереднене інституційне утворення, що поєднує характерні риси двох моделей – розділення та інтеграційної. В основі її впровадження лежить намагання зберегти традиційно усталену організаційну структуру залізниць, але яка найбільш успішно конкурувала на внутрішньому та міжнародному ринках залізничних послуг [2].

Основними принципами реформування європейських залізниць є:


  • збереження державного контролю над залізничною галуззю;

  • відмова державних органів від втручання у господарську діяльність і децентралізація управління окремими видами діяльності;

  • передача регіональним представництвам влади частини бюджетних коштів для компенсації компаніям-перевізникам збитків від місцевих і регіональних пасажирських перевезень;

  • поетапне проведення реформ протягом тривалого часу.

Перелічені принципи є основним завданням і зобов’язанням держави, які вона бере на себе з метою забезпечення безперебійного функціонування транспортної системи [3]. В Україні сьогодні залізнична галузь працює стабільно і прибутково, все ж виникають обставини, що змушують рухатися далі на шляху реформування: зношеність рухомого складу перевищує 70%, а коштів на оновлення вистачає лише на 25% від потреби. Упровадження інформаційних технологій, нових технологій у сферах експлуатаційного, технічного, фінансового управління, впровадження систем управління якістю продукції залізничного транспорту, зростаючі вимоги до якості пасажирських послуг – усе це потребує рішучих дій менеджменту залізничної галузі.

Крім того, зростання інвестицій за рахунок внутрішніх джерел вимагає значного збільшення тарифів на перевезення і скорочення витрат. Але обидва ці фактори мають істотні обмеження через низку суб’єктивних факторів (платоспроможність користувачів послуг залізничного транспорту, податкова та бюджетна політика тощо).

Залучення недержавних інвестицій при діючій системі господарювання ускладнено необхідністю надання іноземним інвесторам державних гарантій і неврегульованості ряду правових та інших питань організаційної структури залізничного транспорту [4].

Для інвестування реструктуризації та розвитку залізничного транспорту України в сучасних умовах існує 5 основних джерел: бюджетні інвестиції; власні кошти Укрзалізниці; кредити банків і міжнародних фінансових організацій; доходи від спільної діяльності; лізинг. На сьогоднішній день залізниці визначили такі пріоритетні напрямки інвестування: модернізація головних шляхів, розвиток міжнародних транспортних коридорів, відновлення парку пасажирських і вантажних вагонів, електро- й дизель-поїздів, електровозів, колійної техніки.

Отже, реформування системи залізничного транспорту сьогодні є об’єктивною необхідністю. Воно є першим кроком на шляху інституційної адаптації залізничного транспорту України до стандартів ЄС, а також застосування прозорих ринкових механізмів. В першу чергу реформування вимагає якісного удосконалення законодавчої бази і організаційної структури, для чого необхідний системний, комплексний підхід.

Література

1. Естіваль Ж.П. Організаційні моделі залізниці: національні критерії побудови / Ж.П. Естіваль. // Залізничний транспорт України. – 2005. - №5-6. – с. 67-69.

2. Мукмінова Т.А. Реформування залізничної галузі: ключові аспекти / Т.А.Мукмінова // Залізничний транспорт України. – 2006. - №3. – с. 10-13.

3. Гриценко Н.В.Напрямки реформування та державне регулювання розвитку залізничного транспорту України / Н.В.Гриценко, Ю.В.Єлагін. // Залізничний транспорт України. – 2010. - №2. – с.10-12.

4.Проблемы экономики и управления на железнодорожном транспорте: Материалы Международной научно-практической конференции. – К.: КУЭТТ, 2006. – 372 с.
УДК 332.1

Рогозян Ю.С., аспірантка

Донбаський державний технічний університет, м.Алчевськ



Zablodin@ yandex.ru

БАЛАНСОВИЙ ПІДХІД ДО ПОБУДОВИ

КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ
Сьогодні регіони багато в чому надані самі собі і повинні самостійно вирішувати виниклі проблеми. За роки реформ у багато разів зросла міжрегіональна диференціація в соціально-економічному розвитку. Її подальше збільшення може створити загрозу збалансованості економічного розвитку і політичної цілісності країни. Це вимагає створення комплексу заходів, направлених на зближення рівнів розвитку регіонів, перегляду підходів регіональних органів державної влади до управління економічним розвитком регіонів. Зарубіжний досвід державного управління економікою регіонів може бути використаний для розробки в Україні нових моделей державного управління і регулювання, що враховують повноваження регіональних органів державної влади.

Регіональні і міжгалузеві проблеми управління розглянуті в роботах: В.В.Леонтьева, А.Р. Гранберга, А.С. Маршалової, І.А. Пихова і інших. Особливої уваги заслуговує наукові публікації Тарасової О.О., а саме розглянута концептуальна модель економіки регіону. Довгий час більшість учених і практиків розглядали економіку регіону як об'єкт державного управління державних органів влади. Вважалося, що регіональні органи влади практично не повинні займатися питаннями стратегічного управління економічним розвитком.

В даний час завдання поєднання державного, територіального і галузевого розвитку вирішується на основі складних методів математичного моделювання, теорії ігор, що враховують вплив зовнішніх і внутрішніх чинників, а також взаємодію безлічі суб'єктів в регіоні. Складність даних методів сприяє пошуку нових методичних підходів, що дозволяють на основі прийнятної статистичної бази оцінювати рівень збалансованості територіально-галузевого розвитку і пропонувати заходи по посиленню ефективності їх взаємодії.

Механізм цілеспрямованого державного регулювання економіки регіону на наш погляд діятиме таким чином. Спочатку виконавчі органи державної влади регіону дають імпульс регіональній економіці через цілеспрямоване застосування певних методів державного управління. Регіональні органи влади, проводячи відносно самостійну певну соціально-економічну політику (в рамках встановлених повноважень), формують тим самим особливі умови функціонування економічних суб'єктів в даному регіоні, при збереженні загальних умов їх функціонування.

Нижче наведена концептуальна модель економіки регіону, яка базується як на власній економічній політиці, так враховує і державну політику, а також балансовий підхід (рис.1).


Рис.1. - Концептуальна модель економіки регіону

на основі балансового підходу
Наведена модель економіки регіону дозволяє враховувати наступні вектори: споживання домашніх господарств – функція цін, офіційних і тіньових доходів населення; державне споживання – функція динаміки відповідних статей витрат бюджету (у зіставних цінах); накопичення основного капіталу – функція джерел фінансування капітальних вкладень; вивіз продукції в Україну – функція відповідних статей виробництва і розподілу продукції України; експорт за межі України – задається виходячи із ступеня реалізації експортно-орієнтованої стратегії. ввезення продукції – функція відповідних елементів проміжного і кінцевого споживання. А також балансову рівновагу цих векторів.

Література

1. Економічна теорія: Посібник вищої школи / Воробйов Е. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболев В. М.; За ред. Е. М. Воробйова. — Харків—Київ, 2001 – 374 с.

УДК 368.5

Семенів О.З., асистент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»



АГРОСТРАХУВАННЯ - ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Існуюча структура страхового ринку України не сприяє зміцненню соціального захисту громадян та забезпеченню внутрішніх інвестицій. Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) до 90 відсотків страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я людей, які від'їжджають за кордон, до 60 відсотків - за "автокаско", до 50 відсотків - під час страхування великих майнових ризиків.

Страхова галузь забезпечує перерозподіл лише 0,9 відсотка валового внутрішнього продукту (цей показник у розвинутих країнах становить 8-12 відсотків), що свідчить про потенційні можливості її подальшого розвитку та про те, що страховий ринок не акумулює значного обсягу інвестиційних ресурсів та не справляє відчутного впливу на процес перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Розвиток страхового ринку України потребує розв'язання проблем зі страхування життя, пенсійного медичного страхування та страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страхування життя, як надійне джерело інвестиційних ресурсів, становить на ринку страхових послуг найменшу частку (0,66 відсотка), тоді як у країнах з розвинутою економікою цей показник дорівнює 30-40 відсотків. Нормативно-правова база (з точки зору термінів і форм страхування) не сприяє розвитку цього виду страхування. Щороку питома частка платежів із страхування життя в загальній структурі платежів зменшується у 2 рази. Лише 12 страховиків України мають ліцензію на проведення операцій із страхування життя, а реально цим питанням займаються тільки 6 страховиків. Внаслідок нелегальної діяльності іноземних страховиків із страхування життя Україна за оцінками експертів втрачає щороку 80 - 100 млн. доларів США.

Слабкий розвиток та недосконалість таких соціально важливих видів страхування, як пенсійне і медичне страхування, стримує розвиток страхового ринку.

Законом України "Про страхування" встановлено обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Однак, проведення цього виду страхування стримується відсутністю у відповідних законодавчих актах норм, які регулювали б це питання (у той час, коли в Україні внаслідок дорожньо-транспортних пригод щороку гине близько 5 тис. осіб, а ще 40 тис. отримує травми). Лише незначна частка власників транспортних засобів (2,1 відсотка) залучена до обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні справляють:


  • відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

  • значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

  • неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

  • високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті неможливе;

  • слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

  • відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

  • неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Для розвитку страхового ринку України необхідно:

- створення привабливого і доступного для страхувальників ринку страхових послуг, перетворення страхування в ефективну складову частину соціального захисту населення;

- усунення адміністративних бар'єрів для здійснення окремих видів страхування та створення рівних умов для всіх страховиків;

- забезпечення шляхом страхування реальної компенсації збитків, завданих стихійним лихом, катастрофами та аваріями природного і техногенного характеру, що дасть змогу зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети;

- збільшення інвестиційних можливостей страховиків, впровадження системи мотивацій їх інвестиційної діяльності, перетворення накопичувальних страхових резервів у надійне джерело інвестування національної економіки;

- досягнення високої конкурентоспроможності українських страховиків, приведення вітчизняного страхового ринку у відповідність із світовими стандартами.

Література


  1. Ґудзь О.Є. До концепції розбудови системи агрострахування в Україні / О.Є.Ґудзь // Економіка АПК.-2006.-№11.-С.35-39.

  2. Дем’яненко М.Я. Проблеми фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектора АПК // «Проблеми фінансової підтримки малих і середніх підприємств на селі: За ред.. М.Я. Дем’яненка. – К.: ННЦ ІАЕ. – 2004. – с. 6-11.

  3. Фінанси в період реформування аграрного виробництва / М.Я. Дем’яненко, В.М. Алексійчук, А.Г. Борщ та ін., За ред.. М.Я. Дем’яненка. – К.: ННЦ ІАЕ УААН. – 2002. – 645с.

УДК 336.532



Скриньковський Р.М.,

Національний університет “Львівська політехніка”



skrynkovskyy@voliacable.com


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   38

Схожі:

Збірка тез доповідей iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
Збірка тез доповідей icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Збірка тез доповідей iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
Збірка тез доповідей iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Збірка тез доповідей iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка