Збірка тез доповідей



Сторінка19/38
Дата конвертації04.02.2018
Розмір6.98 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   38

ПОКАЗНИКИ ДИСПРОПОРЦІЙ У РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Особливістю адміністративно-територіального устрою України є політичні регіональні відмінності у принципах його створення, що пов’язане з тим, що ці окремі регіони були протягом недавньої історії включені до адміністративних систем різних країн. Так, наприклад, українська етнічна територія на початку ХХ ст. була периферійною в значній за розмірами Російській імперії і тому була поділена на досить великі за площею адміністративні одиниці ― губернії. Українські землі в складі Польщі (на 1931 р.) ділилися на воєводства. І якщо кожна окрема частина території України на той час була впорядкованою і майже однорідною за індексом параметрів по площі і кількості населення, то сучасний рівень індексу цих параметрів не можна вважати пропорційним. При тому, що найбільша за площею область Одеська (33,2 тис. кв. км) переважає найменшу ― Чернівецьку (8,1 тис. кв. км) більш ніж у чотири рази, площі з найменшими показниками сконцентровані на заході, що, напевне, відбиває події недавньої історії. Показовими є індекси розмірів областей (і Автономної республіки Крим ( АРК) до їх середнього значення по Україні. Так найменші індекси характерні для західних областей – Чернівецької (0,3), Івано-Франківської (0,5) тощо, в той же час найбільші для східних і південно-східних – Одеської (1,4), Дніпропетровської, Харківської, Чернігівської (1,3) і т.д.

Диспропорції в розрізі областей спостерігаються і в кількості населення, що пов’язане з ступенем промислового розвитку. Регіонами з максимальною кількістю населення є Дніпропетровська, Донецька, а також Луганська, Львівська, Одеська та Харківські області, при цьому за деякими виключеннями все-таки виділяються регіони із максимальною кількістю населення ― на сході, та регіони з мінімальною кількістю ― на заході. Різниця досить відчутна ― у 4-5 разів. Вказані історичні тенденції є однією з головних причин диспропорційного розвитку регіонів держави.

До адміністративних одиниць вищої ланки відносяться АРК і 24 області. Серед областей тільки дві (Волинська і Закарпатська) є такими, у яких назва не співпадає з назвами обласного центру. Стосовно кількості адміністративних одиниць у зазначених регіонах, то тут спостерігаються значні відмінності. Кратність (співвідношення кількості) сягає кілька разів. Так, наприклад, кількість сільських районів у Вінницькій і Харківській областях більша ніж у Чернівецькій та Івано-Франківській областях в 2,1 рази. При цьому на один район Івано-Франківської та Тернопільської областей припадає понад 30 сільських рад, в той час як цей показник по Луганській або Дніпропетровській області складає 11-12. Нерівномірність проявляється також у коефіцієнті співвідношення кількості районів в області до середнього по Україні. Різниця між мінімальними та максимальними складає 2,5 рази. Дуже непропорційним по регіонах є показник кількості населених пунктів різного типу та підпорядкування, що зумовлює певну недосконалість адміністративно-територіального поділу на рівні середньої адміністративної ланки. Значною непропорційністю відзначається кількість міст по регіонах. Територіальний інтервал цього показника досить значний (від 9 до 51 міста). Значною кількістю міст (в межах 19-51) виділяються традиційно промислові регіони (особливо Львівщина та Донбас).Найменша кількість відповідно в областях традиційно непромислових або слаборозвинутих у цьому відношенні. За кількістю міст обласного та республіканського підпорядкування на першому місці знаходяться також промислові регіони: Донецька область (28 міст), Дніпропетровська (13) Луганська (14), а також регіони, які концентрують управлінські функції: Київська область (13) та Автономна республіка Крим (11). Приблизно ж такі тенденції промислового розвитку відбиває показник кількості селищ міського типу по окремих регіонах України. Більш ніж третина з них (302 з 891) концентруються лише в трьох областях (Донецькій, Луганській та Харківській). Протилежна територіальна тенденція спостерігається стосовно кількості сільських рад по регіонах. При значних територіальних диспропорціях (від 202 по Луганській до 662 по Вінницькій області) найбільша їх кількість припадає на західні та центральні регіони, найменша - на південні та східні.

При визначені спроможності регіональних центрів до виконання своїх функцій важливим є показник людності. Усі такі центри в Україні за людністю переважають друге за показником місто регіону, причому, в деяких випадках цей показник досить значний, наприклад: Харків і Лозова – у 16 разів; Київ і Біла Церква – у 12 разів; Одеса і Ізмаїл – у 11 разів тощо). Мінімальний показник складає 1,4 рази - Ужгород і Мукачеве. При цьому усі регіональні центри належать до великих міст. З них у п’яти кількість населення перевищує 1 млн. мешканців: Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Одеса, Харків. Ще три центри мають більш ніж 500 тисяч мешканців: Запоріжжя, Львів, Миколаїв. Населення чотирьох найменших за людністю регіональних центрів становить трохи більше 200 тисяч мешканців: Ужгород, Тернопіль, Луцьк, Рівне. Співвідношення між людністю регіонального центру та людністю другого в регіоні за величиною міста, а також значні співвідношення між такими показниками відносно центрів між собою свідчать про диспропорцію розселення, що певним чином впливає на функціонування адміністративно-територіальної системи.

Дуже помітні диспропорції адміністративно-територіальної системи на рівні районів і міст обласного підпорядкування. Майже в 40% районів кількість населення та площа території в 1,2 рази і більше перевищує середньообласні показники. Середні значення площ районів в окремих регіонах характеризуються значною тенденцією зростання із заходу на схід і південний схід. Найвищі значення спостерігаються в Автономній Республіці Крим, Херсонській, Чернігівській областях. Найменші – в Чернівецькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях. Однак в межах регіонів диспропорції ще більші. Наприклад, співвідношення між максимальним і мінімальним розміром площ районів у Київській області сягає 6 раз, в Херсонській області 5,1 разів тощо. Середня кількість населення у районах окремих областей та Автономної Республіки Крим, коливається в межах двохкратного перевищення, найвищі середні значення населення по районах спостерігаються в західних областях та АРК, в інших територіях України - цей показник приймає середні та найнижчі значення.

Література


    1. Карпінський Ю. Аналіз проблем сучасного стану адміністративно-територіального устрою України [Електронний ресурс] - www.adm.dp.ua

УДК 330.322:001.895(477)



Товстик Е.В., старший преподаватель

Хоптюк О.В.

Макеевский экономико-гуманитарный институт



Olesyamail@i.ua

РАЗВИТИЕ ИННОВАЦИОННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ В УКРАИНЕ
Научно-технический прогресс занимает ведущую роль в экономическом росте. В экономической конкуренции ведущее место занимают страны, создающие благоприятный климат для научно-технического прогресса, который предоставляет условия для непрерывного внедрения в производство новых видов различных технологий, материальных ресурсов и техники. В современной экономике инновации занимают первое место, поскольку они выступают элементом ее функционирования, так как без новшеств невозможно создать условия для эффективного развития производства.

Темпы развития инновационной деятельности стали общепризнанным направлением развития общества и заметно ускорились, а масштабы инноваций продолжают нарастать. Особенно значимых результатов в этой деятельности достигли страны, которые быстро развиваются на основе инновационных достижений, - Германия, Япония, США. В Украине также имеются объективные предпосылки для формирования инновационной экономики. Инновационная ситуация в современной Украине характеризуется наличием квалифицированных инженерных и научных кадров (по данным Госкомстата на 2009 год в Украине 13866 докторов наук в экономике, 81169 кандидатов наук), большим интеллектуальным потенциалом, запасом значительных технологических и фундаментальных заделов, наличием научно-производственной базы (1340 организаций, выполняющих научные исследования и разработки).

Интеллектуальный продукт, производимый в результате инновационной деятельности играет большую роль в создании конкурентоспособной продукции, которая имеет высокую степень новизны и наукоемкости, но в настоящее время усиливается влияние негативных факторов, сдерживающих развитие инновационной деятельности: не достаточно финансовых ресурсов на реализацию инвестиционной деятельности; отсутствуют стимулы для инновационных внедрений; низкий платежеспособный спрос воздействует сворачиванию спроса на научно-техническую продукцию со стороны государства и негосударственного экономического сектора. Опыт развитых стран показывает, что без большой поддержки местных органов власти и государства невозможно обеспечить быстрый инновационный рост.

Специфичность инновационной сферы заключается в повышении риска вложений финансовых средств и в продолжительности окупаемости инновационных проектов, так как нестабильность большинства предприятий, кризис экономического состоянии и ориентация руководителей предприятий на близлежащие цели способствовали тому, что финансовая база проведения инвестиционной политики была подорвана (в 2009 году финансирование инновационной деятельности за счет собственных средств составило 5169,4 млн.грн., за счет государственного бюджета 127 млн.грн., за счет иностранных инвесторов – 1512,9 млн.грн., из других источников – 1140,6 млн.грн.)

Однако, если финансовые ресурсы, имеющиеся в наличии, ограничены, то переход от экстенсивных методов совершенствования к интенсивным, реформирование процесса обновления продукции в условиях перехода к рыночным отношениям, рациональное расходование всех видов ресурсов и оптимизация цикла создания, производства и эксплуатации новой техники является актуальной проблемой активизации инновационной деятельности.

Выход Украины из кризисных ситуаций на новый, социально-экономический уровень целесообразно осуществлять на основе эффективной научно-технической политики, направленной на преумножение национального богатства Украины за счет масштабного использования ресурсосберегающих технологий в народном хозяйстве; широкомасштабного развертывания финансовых, организационных, экономических и других аспектов повышения эффективности инновационной деятельности.

Таким образом, можно сделать вывод о том, что устойчивости подъема промышленного производства и стабилизации промышленных предприятий можно достичь переводом экономики на инновационный путь развития на основе масштабной реализации результатов разработок и научных исследований в области выпуска высокотехнологической продукции и современных интенсивных технологий.

Для того, чтобы в научно-технической сфере активизировать инновационную деятельность, необходим организационно-экономический механизм, управляющий инновационной деятельностью предприятий и направленный на поиск и разработку технических решений, а также ориентирован на формирование и своевременную реорганизацию структур, которые осуществляют инновационные процессы. Воплощение в жизнь данного механизма приведет к получению экономического, технического и социального эффекта, который связан с обеспечением высокого качества и технического уровня продукции; к повышению эффективности производства, процесса разработки и эксплуатации продукции; к сокращению сроков подготовки и освоения выпуска новой продукции.



Литература

  1. Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. та ін. Економіка та організація інноваційної діяльності: Підручник (третє видання). – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 662 с.

  2. Калюжный И.Л. Особенности организационно-экономического механизма управления инновационной деятельностью предприятий / И.Л.Калюжный, Т.В. Калюжная // Вісник СевДТУ. - Вип. 92: Економіка и фінанси: зб. наук. пр. — Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2008.

  3. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. - http://www. ukrstat.gov.ua

УДК 332.122:001



Трач Г.

Брежнєва-Єрмоленко О.В., старший викладач

Дніпродзержинський державний технічний університет



kafedraET@bigmir.net

ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РІВНІ РЕГІОНІВ
Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

В Україні ж дотепер не створено обґрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обґрунтована інвестиційна політика держави.

Інвестиції – це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва.

Таким чином, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [1].

Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції мають вирішальний вплив на формування темпів економічного зростання добробуту населення країни, що, в свою чергу, безпосередньо пов'язано із забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням.

Запровадження у 2006 р. в Україні політичної реформи кардинально змінило формат системи управління регіональним і місцевим інвестиційним розвитком, розподіл повноважень та відповідальності за розвиток територій [2].

Передача основних повноважень у сфері регіонального й місцевого розвитку органам місцевого самоврядування гальмується відсутністю адекватної системи й механізмів контролю за ефективністю рішень і дій цих органів. Механізми та інструменти, які сьогодні використовуються державою для розв’язання регіональних проблем, є недостатньо ефективними, що призводить до поглиблення структурних деформацій та диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів.

Інвестиційна діяльність на рівні регіонів віддзеркалює макроекономічні тенденції, але крім того зазнає впливу економічної ситуації, об'єктивно складених соціально-економічних умов в регіонах. Це потребує коригування і регулювання з боку органів влади. Управління інвестиційною діяльністю на регіональному рівні відбувається за двома напрямками.

По-перше, це підвищення інвестиційної привабливості, яку забезпечують розвиток ринкової інфраструктури, рівень заробітної плати, рівень зайнятості, соціальна ситуація, доступ до перспективних ринків збуту, високопрофесійні кадри, вагомий виробничий потенціал.

По-друге, важливим механізмом управління інвестиційною діяльністю виступає регулювання обсягів централізованих капіталовкладень. Крім того, інвестиційна діяльність зазнає впливу громадського сектору. Відповідно різняться і механізми, якими оперують органи влади при активізації інвестиційної діяльності.

Серед важелів, що спричинюють необхідність впливу держави на інвестиційну діяльність на рівні регіонів, значним є нерівномірність показників інвестиційної діяльності у різних регіонах.

Найінтенсивніший розвиток виробництва за рахунок вітчизняних капіталовкладень та із залученням іноземних інвестицій спостерігається в одних і тих самих регіонах. У тих же регіонах спостерігається й активне інвестування капіталу в економіку інших країн. Це спричинено привабливим інвестиційним кліматом, загальним стабільним економічним розвитком, а також виваженими управлінськими рішеннями органів місцевої влади. Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху до формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змогу розширювати виробництво, розбудовувати господарський комплекс території, відповідно не розвивається соціальна сфера.

Таким чином, при збільшенні інвестування окремих регіонів, які перебувають у більш складному фінансовому становищі, країна може вирішити проблеми не тільки цих окремих регіонів але й всієї держави в цілому.



Література:

  1. Електронний ресурс. - Режим доступу: http://apx.org.ua/2160-investiciyami-ye-vsi-vidi-majnovix-ta.html

  2. Управління державними фінансами: Навч. посіб. / М.Я.Азаров, Ф.О.Ярошенко, Т.І.Єфименко, С.Д.Бушуєв, М.С.Вертузаєв, О.М.Юрченко та ін.; За заг. ред. М.Я.Азарова. – К.: НДФІ, 2004. – С.240

УДК 332.122:001



Третяк В.П., к.е.н., доцент

Зущенко Є. В.

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна



РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ ІННОВАЦЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Визначальним фактором розвитку економіки на сьогоднішній день є інноваційна діяльність. Розробка та впровадження різних інновацій в державі є невичерпним джерелом розвитку економіки. Перспективи розвитку національної економіки у свою чергу нерозривно пов’язані з економічним розвитком регіонів на інноваційних засадах.

Питання переходу України до інноваційної моделі розвитку привертає до себе дедалі більшу увагу науковців та представників практичного бізнесу. Інноваційна діяльність підприємств виступає сьогодні як об’єкт поєднання інтелектуальних, фінансових, матеріальних та інших процесів укладення ресурсів, насамперед, для одержання ефекту.

Інноваційні процеси та інноваційна діяльність є об’єктом досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Питання інноваційної діяльності та інноваційного розвитку регіонів досліджували О.І.Амоша, Є.І.Бойко, А.С.Гальчинський, В.М,Геєць, О.Б.Жихор, С.В.Захарін, В.П.Мікловда, В.П.Семиноженко, Л.І.Федулова та ін.

Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу [3, с.28].

Розвиток інноваційної діяльності є одним із головних напрямків діяльності держави та головним фактором підвищення рівня конкурентоспроможності економіки. Більшість економічно розвинених країн при цьому віддають перевагу формуванню регіональних інноваційних осередків. Концентрація та інтеграція науки, виробництва та ефективного менеджменту в регіонах створює сприятливі передумови для розвитку інноваційної економіки як окремих регіонів, так і держави загалом. Тому регіональна інноваційна політика може розглядатися як стратегія або набір стратегій реалізації інноваційних пріоритетів у межах національних інноваційних систем [4, с.133].

Сьогодні на ефективний розвиток регіональної інноваційної діяльності впливають дуже багато факторів, а саме: відповідність законодавчих актів реальним потребам економічного та інноваційного розвитку; достатнє фінансування та розширення фінансового забезпечення інноваційної діяльності; вдосконалення економічного механізму розроблення та впровадження новітніх технологій та інновацій у практичну діяльність; налагоджений механізм підтримки інноваційної діяльності з боку місцевих органів влади; визначення пріоритетів розвитку регіону; формування і розвиток системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності та ін.

Офіційні статистичні дані по Харківській області свідчать, що інноваційна активність підприємств у регіональному аспекті залишається вкрай низькою (табл.1) [5].
Таблиця 1. - Інноваційна діяльність підприємств Харківської області


Показники

2008

2009

темп
росту %

2009 до 2008

%


Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств) (тис. грн.)

1418959,9

1408911,4

99,29

-0,71

Розподіл обсягу фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування

 

 

 

 

держбюджет (тис. грн.)

530399,4

468904,7

88,41

-11,59

власні кошти (тис. грн.)

75447,6

62156,0

82,38

-17,62

Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації

97

128

131,96

31,96

Кількість інноваційно активних промислових підприємств, усього

110

135

122,73

22,73

відсотків до загальної кількості промислових підприємств, %

13,1

15,8

 

 

Обсяг реалізованої інноваційної продукції (тис. грн.)

2884701,4

1899175,7

65,84

-34,16

У сучасних умовах виходу з економічної кризи Україна змушена здійснювати пошук прийнятної моделі економічного розвитку, найголовнішою складовою якої є регіональна інноваційна складова. Україна все ще має великий науково-технічний потенціал, накопичений запас нереалізованих розробок, тому на сучасному етапі головним завданням є збереження цього потенціалу та адаптація його до ринкових умов.



Література

1. Бутов А.М. Інноваційна діяльність регіону:теоретичний аспект / А.М.Бутов // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.13. – С.160 – 166.

2. Гнатенко М.К. Форми та методи державної підтримки регіонального інноваційного розвитку / М.К.Гнатенко // Економічний простір. - №18. – 2008. – С. 126 – 134.

3. Птащенко Л.О. Державна регуляторна політика щодо інноваційної діяльності регіонів України / Л.О.Птащенко, О.М.Кущик // Економіка і регіон. – №1(20). – 2009. – С. 27 – 30.

4. Третяк В.В. Регіональна інноваційна система як основний об’єкт формування інноваційної політики / В.В.Третяк, Н.В. Дронов //АПЕ. - №3 (93). - 2009.- С. 131-137.

5. Харківська область у 2009 році: статистичний щорічник [Електронний ресурс]: за редакцією М. Л. Чмихала. - Харків: Головне управління статистики у Харківській області, 2010.


УДК 330.332.3

Філонич О.М., аспірант кафедри фінансів, банківської справи

та державного управління

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка



lenycia@meta.ua


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   38

Схожі:

Збірка тез доповідей iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
Збірка тез доповідей icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Збірка тез доповідей iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
Збірка тез доповідей iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Збірка тез доповідей iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка