Збірка тез доповідей



Сторінка23/38
Дата конвертації04.02.2018
Розмір6.98 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   38

ПРЕОДОЛЕНИЕ КРИЗИСНЫХ ЯВЛЕНИЙ В ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ ПОТРЕБИТЕЛЬСКОЙ КООПЕРАЦИИ
Изменение условий функционирования потребительской кооперации, обусловленных переходом к рыночной экономике, привело к кризисному состоянию значительной части потребительских обществ и союзов, сокращению объемов деятельности, потере платежеспособности, банкротству и ликвидации.

Совершенствование управления в кризисных организациях потребительской кооперации выступает фактором преодоления кризисного состояния, повышения их конкурентоспособности и обеспечения устойчивого экономического развития. Это вызывает необходимость исследования современных приемов и методов организации управленческой деятельности в кризисных условиях и разработки практических рекомендаций для их применения.

Управление организацией в кризисном состоянии является сложной системой, предназначенной для сбора, анализа и переработки информации с целью получения максимального конечного результата в условиях ограниченных финансовых, материальных, трудовых, информационных и других видов ресурсов.

В качестве концепции исследования системы управления в кризисных условиях примем следующие положения:

- программно-целевое исследование систем управления рассматривает создание организационного механизма управления, под которым понимается социально-управляемая система, обусловленная экономическими законами, наделенная соответствующими полномочиями, ресурсами, имеющая определенную структуру и позволяющая управлять коллективами людей путем принятия решений;

- практически организация управления – это система принятия решений, являющаяся фундаментом, на котором можно достаточно полно анализировать всю систему управления от сбора исходных данных, исследования действующих организационных процедур и схемы принятия решений и до поиска путей совершенствования системы управления – результата решения [1, c. 45].

Процесс исследования управления осуществляется в рамках управляемой системы и управляющих подсистем, следовательно, касается всех аспектов деятельности организации. При исследовании управления в потребительской кооперации особое внимание необходимо уделять наличию программ по выходу из кризиса; участию пайщиков в этом процессе и эффективности системы кооперативных выплат; подготовленности кадров управления для работы в кризисных условиях; наличию системы мотивации и ответственности за результаты реализации антикризисных программ.

Основные принципы, на которых должно базироваться управление в потребительской кооперации на стадии кризиса, показаны на рисунке 1.




Рис. 1. - Принципы антикризисного управления в потребительской кооперации
Системность рассматривается как взаимоувязанность и соподчиненность антикризисных процедур. Многовариантность предполагает разработку дополнительных мер страховки параллельно с основным планом мероприятий реализации антикризисных процедур. Сущность принципа мобильности заключается в восприимчивости ко всем изменениям внутренней и внешней среды.

Таким образом, управление в условиях кризиса – это реагирующее управление, которое рассматривается, во-первых, как высокопрофессиональный менеджмент, основанный на знании циклической тенденции развития социально-экономических систем, способный сохранить организацию как хозяйствующий субъект и адаптировать ее к изменяющимся условиям внешней и внутренней среды; во-вторых, как осуществление мер по предупреждению банкротства и восстановлению платежеспособности, которые должны принимать пайщики до подачи в арбитражный суд заявления о признании должника банкротом; в-третьих, - это арбитражное управление по проведению судебных процедур банкротства.

Широкое участие пайщиков в принятии и реализации антикризисных мер, многоуровневость иерархии и многоотраслевая направленность хозяйственной деятельности являются особенностями управления в потребительской кооперации на стадии кризиса.

Литература

1. Бачин В.Г., Управление в потребительской кооперации в кризисных условиях : монография / В.Г. Бачин, В.И. Чистякова. - Новосибирск: СибУПК, – 2006. – 211 с.


УДК 336.027



Гранько К.Б., аспірантка

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури



kgranko@mail.ru

ПРО МОЖЛИВІ ПРИЧИНИ, ЩО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ЕФЕКТИВНОМУ УПРАВЛІННЮ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА
Здебільшого джерелом виникнення проблем в ефективному управлінні фінансовими ресурсами підприємства є сукупність умов або факторів, що впливають на функціонування підприємства.

Можна виділити наступні класифікаційні ознаки прояву проблем та їх складу: 1) за межею поширення – локальні та загальні проблеми; 2) за часовим фактором – короткострокові та тривалі проблеми; 3) за характером цілей підприємства – стратегічні та тактичні проблеми; 4) за виникненням з навколишнього середовища – зовнішні та внутрішні проблеми; 5) за характером виникнення – абсолютно нові проблеми та модифіковані проблеми; 6) за ступенем впливу на діяльність – припустима, критична та кризова проблема; 7) за характером прояву проблеми – латентні (приховані) та явні проблеми; 8) за ієрархією виникнення проблем – проблема-причина, проблема-наслідок; 9) за можливістю прогнозування – передбачувані (закономірні) та непередбачувані (випадкові).

Управління фінансовими ресурсами підприємства потребує поглиблених знань в теорій та практиці прийняття ефективних управлінських рішень, та йому притаманні наступні ознаки системності:


  1. динамічність – обумовлена мінливою величиною фінансових ресурсів, доходів та витрат, коливаннями попиту та пропозиції на капітал, що поглиблює зв’язок системи управління з зовнішнім середовищем;

  2. відкритість визначена інтенсивністю обміну інформацією та ресурсами із зовнішнім середовищем;

  3. управління фінансовими ресурсами підприємства є системою, що постійно розвивається, оскільки її головною ціллю є максимізація ринкової вартості підприємства;

  4. цілеспрямованість процесів управління;

  5. взаємозв’язок системи управління фінансовими ресурсами підприємства з зовнішнім середовищем, що дозволяє системі розвиватись, забезпечуючи відносну стійкість та адаптивність функціонування.

До найголовнішої цілі ефективного управління фінансовими ресурсами підприємства необхідно віднести забезпечення зростання добробуту власників, що виражається у максимізації його ринкової вартості. Проте, більшість вітчизняних підприємств зорієнтовані на виживання та намагаються забезпечити продовження своєї діяльності в нинішніх нестабільних умовах.

Досягненню цієї цілі перешкоджає цілий ряд проблем, суть яких знаходиться значно глибше, ніж це може здатись на перший погляд.

Відсутність стратегічного плану розвитку на підприємстві призводить до неефективного витрачання ресурсів та заганяє підприємство у глухий кут.

Більшість підприємств стикається з проблемою недостатності обігових коштів, яка полягає в неефективній системі управління якістю: дублювання операцій функцій та виробництв породжує надмірні витрати та неймовірні видатки.



Недостатня увага до планування та управління грошовими потоками може проявитись кризою неплатежів або неможливістю підприємства відповідати за своїми короткостроковими зобов’язаннями.

Недооцінка значення структури видатків призводить до продажу товару нижче собівартості, надмірного витрачання ресурсів, підтримки виробництва невигідної продукції та неможливість прийняття тактичних та стратегічних рішень.

Погіршення якості матеріалів та комплектуючих, що надходять від постачальників, пов’язане із тим, що відділи постачання знаходяться поза системами управляння, відсутнє співробітництво з постачальниками по створенню ефективних систем підвищення якості їх продукції та зниження її собівартості.

Відсутність контролю власників підприємства за процесами закупок призводить до частої зміни посередників та постачальників.

Неврахування підприємствами проблем та побажань своїх споживачів, невизначеність всіх типів продукції підприємства, секторів та ніш, що зайняті продукцією веде до зменшення кількості споживачів даної продукції.

Нерівномірний розподіл ресурсів серед підрозділів та напрямів діяльності спостерігається через відсутність обліку та контролю за витрачанням ресурсів за різними напрямами діяльності підприємства, через боротьбу відділів один з одним за ресурси.

Обладнання зношене та морально застаріле: не контролюються та не вимірюється продуктивність існуючих виробничих ділянок та устаткування. Не досліджується ефективність закуповуваного устаткування.

Низькі ціни на продукцію українських підприємств та випуск морально застарілої продукції. Підґрунтям цієї проблеми є тривалий цикл розробки нової продукції, відсутність практики управління процесами.

Всі перераховані вище проблеми перешкоджають ефективному управлінню фінансовими ресурсами, бо відволікають від безпосереднього виробництва значні кошти для подолання цих проблем або для їх усунення.

Для вирішення цих проблем необхідно розпочати з контролю системи управління, отримати стартові ресурси для більш глибокої перебудови існуючих систем управління на підприємствах. Сьогодні керівники управляють людьми та грошима, та не розуміють, що їх управління стане ефективним тільки тоді, коли вони будуть управляти процесами та проектами.

Вдосконалено класифікаційні ознаки прояву проблем та їх складу, вперше проведено оцінку правильності прийняття управлінських рішень з точки зору зростання вартості компанії.


УДК 336.531.2(477)



Джемелінська Л.В., к.е.н.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»



Lesya.dz@gmail.com

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
В умовах розвитку ринкових відносин, економічної кризи та зростання інфляції, підприємства АПК України переживають спад виробництва. Підтримка конкурентоспроможності аграрного сектору стає важливим завданням в умовах інтеграції України в світовий економічний простір. Актуальними для підприємств стають питання отримання інвестицій для розвитку бізнесу, розширення ринків збуту, створення ефективної системи підтримки життєвого циклу продукції.

Аграрний сектор (сільське господарство, харчова і переробна промисловість) забезпечує продовольчу безпеку та продовольчу незалежність країни, формує 17% ВВП та близько 60% фонду споживання населення. Аграрний сектор країни займає друге місце серед секторів економіки у товарній структурі експорту [1].

Розвиток АПК країни чи регіону визначається на основі ефективності його виробництва, забезпечення споживчого попиту населення продуктами харчування, формування експортного потенціалу продукції.

Виробництво у харчовій промисловості за січень – листопад 2010 р. порівняно з даним періодом 2009 р. зросло на 2,7%, а виробництво у сільськогосподарському господарстві за цей період скоротилось на 1,3%. За 2010 р. відбулось падіння виробництва в рослинництві на 4,1% та в тваринництві на 3,1% [2].

Згідно звіту [3] фактичне споживання продуктів харчування населенням України у 2009 році було в цілому на 15% нижче за раціональну норму (розрахунки МОЗ України). Дещо більше за рекомендовану раціональну норму Українці споживають хлібопродуктів, картоплі та олії. Значно нижче за рекомендовану норму споживається молокопродуктів, м’яса, плодів, ягід та винограду (в середньому половина від норми).

Експорт продуктів харчової промисловості та сільського господарства за січень-листопад 2010 р. порівняно з даним періодом 2009 р. зріс і склав 129,8%. Імпорт харчових та сільськогосподарських продуктів за цей період реж зріс і склав 133,9% [4], але імпорт даної продукції поки значно перевищує її експорт. Попит на високоякісні, безпечні для здоров’я продукти харчування у світі зростає, тому існують можливості для виходу на ринки інших країн з конкурентоспроможною продукцією вітчизняних аграрних компаній.

Бюджетні витрати на АПК в 2010 р. були збільшені на 15% в порівнянні з 2009 р. (до 12,709 млрд. грн.) [5]. Але не зважаючи на зростання витрат держави на АПК, фінансова підтримка сільськогосподарського виробництва, інвестиції в агропромислове виробництво є недостатніми.

В АПК України з 1992 року на 01.07.2009 було залучено 2628 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій (6,9% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України). З них вкладено 1792 млн. дол. США у 769 підприємств харчової та переробної промисловості та 836 млн. дол. США у 668 сільськогосподарських підприємств. Приріст іноземного капіталу в АПК країни за 6 місяців 2009 р. був в 3,4 рази менше, ніж за даний період 2008 року [6].

Вітчизняні компанії аграрного сектору за останні два роки стали більш привабливими на ринку капіталів. Так у 2010 році через первинні, вторинні розміщення акцій та євро брендів, українські компанії аграрного сектору залучили 967 млн. дол. США. За даними “Української аграрної конфедерації” потреби АПК України в інвестиціях оцінюються в 55-60 млрд. дол.. США., або 5-6 млрд. дол. США. за один рік на найближчі десять років [7].

Поки що іноземні інвестиції надходять переважно у галузі з швидким обігом капіталу та у великі компанії з стабільними прибутками, які мають прибуткові проекти (птахівництво, виробництво рослинного масла, та ін.), а в галузях з більш тривалим обігом капіталу, зокрема, таких як фруктово-овочева та молочного скотарства, іноземні інвестиції незначні.

Виходячи з проведеного аналізу можна зробити висновок, що для розвитку АПК України необхідні серйозні прямі інвестиції. На даний час обсяг інвестицій є недостатнім і немає тенденцій до їх помітного збільшення. Підприємства АПК України не мають реальних можливостей для залучення інвестицій в існуючих судово-правових, податкових та законодавчих реаліях України.

Література


  1. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року http://www.minagro.kiev.ua

  2. Урядовий портал: Розвиток реального сектору економіки (листопад 2010 року). http//www.kmu.gov.ua

  3. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. Звіт про стан продовольчої безпеки України у 2009 році. http://me.kmu.gov.ua

  4. Державний комітет статистики України. www.ukrstat.gov.ua

  5. Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

  6. Стан інвестування АПК за період січень-червень 2009 року. http://www.minagro.kiev.ua

  7. Всеукраинский деловой еженедельник “Власть денег”. №52 - С.18-23.

УДК 339.5:665.51



Дронова А.Ю., аспірант кафедри інвестиційного менеджменту

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені М.Туган-Барановського

AlenaDro@yandex.ru

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ НАФТОПРОДУКТІВ УКРАЇНИ
Забезпечення стабільного та ефективного функціонування ринку нафтопродуктів є ключовим завданням уряду України в зв’язку з високою залежністю багатьох галузей від ситуації на ринку.

Ринок нафтопродуктів – це сукупність економічних та правових відносин, що виникають у процесі видобування, купівлі-продажу нафти та продуктів її переробки, надання послуг з їх транспортування, зберігання та постачання. Ринок нафтопродуктів унікальний порівняно з іншими ринками, оскільки одночасно відноситься до трьох видів: ринку сировини (ринок сирої нафти), ринку готових виробів (ринок продуктів переробки нафти) та фінансового ринку (торгівля нафтовими контрактами) [1, с.8].



Аналіз нестабільної ситуації на вітчизняному ринку нафтопродуктів дозволив виокремити основні проблеми, які необхідно подолати для забезпечення стабільного функціонування сектору економіки. Серед них головними є:

    1. Непрозорість паливного ринку. Завданнями держави є проведення ефективної політики стосовно паливного ринку шляхом вчасного прогнозування обсягів сезонного збільшення попиту на паливо та різкого збільшення цін на нафту на світовому ринку за рахунок моніторингу цін на нафтопродукти, адекватного за кількістю та масштабами заходів коригування роботи ринку нафтопродуктів [2, с.30].

    2. Відсутність конкуренції і наявність «тіньового» монополіста на ринку нафти і нафтопродуктів України, який володіє нафтопереробними потужностями та роздрібною мережею АЗС. У зв’язку з цим ціна, яка формується на ринку є монополізованою і відповідає передусім інтересам виробника-монополіста.

    3. Відсутність прозорих та дієвих механізмів ціно- та тарифоутворення.

    4. Низький рівень платоспроможності галузевих споживачів (сільськогосподарські, комунальні господарства, транспорт) та населення в регіонах України. Однією з причин зростання обсягів експорту нафтопродуктів з України за мінімального рівня забезпечення внутрішнього ринку є низька платоспроможність вітчизняних споживачів [3].

    5. Брак механізмів та умов для залучення інвестицій. Відсутнє стимулювання інвестицій з боку держави.

    6. Нестабільність політичної та економічної ситуації в Україні.

    7. Надвисокий рівень залежності від імпорту нафти з єдиного джерела [2, с.30]. Основним постачальником нафти та готових нафтопродуктів є Росія, від ситуації на ринку пального якого складаються ринкові тенденції на ринку України.

    8. Відсутність ефективної системи механізмів державного регулювання діяльності стану та суб’єктів ринку.

    9. Недосконалість законодавчої бази із забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу [3].

    10. Відсутність у нафтопереробних підприємств стимулів до широкомасштабної реконструкції і модернізації. Незважаючи на те, що на окремих укра­їнських НПЗ здійснюється модернізація виробництва і збудовані деякі сучасні технологічні установки, цей процес має характер переважно заміни застарілого обладнання для підтримки виробничих потужнос­тей в робочому стані [2, с. 30].

    11. Невідповідність вітчизняних нафтопродуктів до екологічних норм та європейських стандартів якості палив, що не дозволяє українському ринку нафтопродуктів конкурувати з європейськими компаніями.

    12. Недостатній рівень корпоративних прав держави, що проявляється у відсутності механізму впливу на завантаження та обсяги транспортування нафти нафтопроводом Одеса Броди та її споживання українськими НПЗ [3].

Висновки. Ефективний розвиток економіки України залежить від злагодженої та надійної роботи всіх галузей та складових, серед яких основним виступає ринок нафтопродуктів. Надійність та ефективність функціонування ринку нафтопродуктів залежить від багатьох складових, але передусім від ефективної та прозорої державної політики. ЇЇ відсутність дестабілізує ринок, в зв’язку з чим і виникає ряд проблем.

Література:

  1. Лесик В.М. Статистичний аналіз ринку нафтопродуктів: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.10/ В.М. Лесик; Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. - К., 2007. – 22 с.

  2. Нафтопереробна промисловість України: стан, проблеми і шляхи розвитку// Національна безпека і оборона. – 2006. – №3 (75)// http://razumkov.org.ua.

  3. Шпак О.Г. Ринок нафтопродуктів в Україні: проблеми і перспективи / О.Г.Шпак // Економічний часопис XXI. 2002. №11–12, – С. 7–9.

УДК 658.152.11



Єгорова Н.В, к.е.н.

Кисельова Г.С.

Міжнародний Університет Фінансів, м. Київ



anna_kiselyova@ukr.net

ЕФЕКТИВНІСТЬ ФІНАНСУВАННЯ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Для успішного функціонування на ринку підприємству необхідне ефективне управління необоротними активами в цілому та аналіз фінансування необоротних активів підприємства, що є як невід’ємною складовою загальної системи управління.

Фінансування необоротних активів являє собою систему дій, заснованих на чітко сформульованих принципах, на базі яких визначаються напрями та обсяги фінансування необоротних активів, формуються необхідні грошові кошти з доступних джерел фінансування за допомогою різних методів та форм фінансування з урахуванням забезпечення оптимальної структури сформованих ресурсів з метою створення умов ефективного здійснення технологічних процесів як у довгостроковому, так і в короткостроковому періодах [1, с.217]. При цьому ефективною є така політика фінансування необоротних активів, яка забезпечує досягнення усіх поставлених перед нею цілей.

До основних принципів формування політики фінансування необоротних активів підприємства належать: комплексний підхід до розробки політики фінансування; забезпечення відповідності обсягу коштів, що залучаються, обсягам інвестиційних потреб підприємства; забезпечення оптимальної структури сформованих коштів з позицій ефективності діяльності підприємства; мінімізація витрат з формування інвестиційних ресурсів із різних джерел; мінімізація часового лагу між формуванням інвестиційних ресурсів (фінансуванням) та їх безпосереднім вкладенням (інвестуванням) [4, с.176].

На сьогоднішній день багатьом підприємствам властива незадовільна робота з пошуку доступних джерел фінансування необоротних активів, що виявляється в отриманні фінансування за вищою, ніж очікувалось, вартістю, що виражається у незадовільних показниках фінансової стійкості. Все це вимагає розробки ефективної політики фінансування необоротних активів, яка складається з чотирьох основних етапів, які мають чітку послідовність: визначення напрямів та обсягів фінансування, визначення способів залучення джерел фінансування, пошук та відбір джерел фінансування й оптимізація джерел фінансування[2, с.193].

Перший етап формування політики фінансування необоротних активів полягає у визначенні необхідного обсягу фінансування з урахуванням потреб підприємства в необоротних активах. Важливим напрямом роботи на цьому етапі є пошук можливостей зниження потреби в необоротних активах – альтернативних варіантів покриття потреби в необоротних активах.

На другому етапі – визначенні способів залучення джерел фінансування – виділяються дві стадії: визначення можливості здійснення фінансування шляхом використання того чи іншого методу та відбір форм фінансування в межах обраного методу фінансування. На першій стадії слід враховувати низку екзогенних та ендогенних чинників при визначенні можливості використання підприємством того чи іншого способу залучення джерел фінансування. Друга стадія полягає у виборі форм фінансування в межах обраного методу фінансування.

Третій етап формування політики фінансування необоротних активів пов’язаний з вибором джерел фінансування. У межах цього етапу доцільно виділити класифікаційні ознаки джерел фінансування, які найбільше відповідають цілям зазначеної політики, а саме: за місцем формування; за відношенням власності до джерел фінансування; за рівнем ризику; за об’єктами фінансування.

Класифікаційні ознаки потрібно розглядати відповідно до їх ієрархічної підпорядкованості. Ієрархія класифікації джерел фінансування не є чітко фіксованою і може корегуватися відповідно до потреб підприємства [3, с.286].

Заключний етап здійснення політики фінансування необоротних активів – оптимізація структури джерел фінансування необоротних активів. Критерії оптимізації джерел фінансування мають відповідати цілям фінансової політики, а саме: відповідність сформованих коштів інвестиційним потребам підприємства, мінімізація часу на залучення джерел фінансування, мінімізація витрат, пов'язаних з отриманням фінансування, відповідність структури джерел фінансування цільовій фінансовій структурі капіталу підприємства.

Таким чином, ефективною є така політика фінансування необоротних активів, яка сприяє досягненню усіх поставлених перед нею цілей, серед яких головною метою є формування необхідного обсягу коштів, що будуть спрямовані на придбання необоротних активів. Для підвищення ефективності управління фінансуванням необоротних активів підприємств доцільним є використання комплексної системи оцінки.



Література

  1. Фінанси підприємств:підручник / А. М. Поддєрьогін. − К. : КНЕУ, 2006. – 552с.

  2. Зубков С.О. Оцінка ефективності використання необоротних активів підприємства / С.О.Зубков // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. — Х., 2006. — Вип.1 (3). — С.190–197.

  3. Бланк И.А. Управление активами. – К.: «Ника-Центр», 2000. – 720 с.

  4. Тигранян А. В. Особливості формування необоротних активів підприємства // Економіка: проблеми теорії та практики. — Д., 2002. — Вип.144. — С.175–183.

УДК 004.78:025.4.036



Загорная Т.О., к.э.н., доцент

Макеевский экономико-гуманитарный институт



tanya-z@meta.ua


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   38

Схожі:

Збірка тез доповідей iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
Збірка тез доповідей icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Збірка тез доповідей iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
Збірка тез доповідей iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Збірка тез доповідей iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка