Збірка тез доповідей



Сторінка29/38
Дата конвертації04.02.2018
Розмір6.98 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   38

КОНКУРЕНЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ – ЦЕ КОНКУРЕНЦІЯ ЇХ СИСТЕМ ЯКОСТІ
В Україні в період швидкого включення до світових економічних зв’язків продовжується інтенсивне впровадження систем менеджменту якості. Причому слід відзначити, що сучасні системи менеджменту якості розглядаються як інструмент зростання конкурентоспроможності підприємства, підвищення відповідальності працівників, гарантування споживачам стабільної якості товарів і послуг. Оскільки вплив якості на прибуток і втрати від випуску недоброякісної продукції мають важливе значення з точки зору конкурентоспроможності та перспективного розвитку підприємств [1].

Наприклад, у всьому світі на машинобудівних підприємствах працюють сотні компаній, і це виробництво можна вважати локомотивом розвитку промисловості. Але проблема полягає в тому, що наші машинобудівні підприємства несерйозно ставляться до поетапної побудови менеджменту якості та менеджменту взагалі. Складно говорити про технологічні інновації, якщо модельний ряд не змінюється десятиліттями. А між тим, ключовим завданням сучасних вітчизняних підприємств є підвищення конкурентоспроможності [3].

Конкуренція – економічне суперництво і боротьба між різними суб’єктами (передусім товаровиробниками та продавцями товарів і послуг) за якнайвигідніші умови їх виробництва і збуту, за привласнення найбільших прибутків та інших цілей. В політекономічному аспекті і контексті сучасності конкуренція – це регульована економічна форма суперництва і боротьби між суб’єктами різних типів і форм власності та всередині них за вигідні умови і результати виробництва, обігу і розподілу з метою привласнення максимального доходу і перед усім найбільшого прибутку [2]. Для цього необхідно постійно вдосконалювати діяльність, щоб виграти в конкурентній боротьбі, а це вже завдання системи менеджменту якості з формування ринкової поведінки компанії (підприємства).

У стратегії розвитку економіки України на перше місце необхідно ставити цілі досягнення високої якості та конкурентоспроможності нашої продукції. Сьогодні поки що вітчизняний споживач віддає перевагу імпортним товарам, які за співвідношенням "ціна-якість" його задовольняють більше. Разом із тим, на багатьох вітчизняних підприємствах усе більше впроваджуються нові статистичні методи, за допомогою яких можна прорахувати й збільшити відсоток якісної продукції, а проявам дефекту запобігти до випуску готової продукції. Тож із часом якість займає велику роль у виробництві товарів і є методом виживаності підприємств в умовах ринкової конкуренції [4].

Результативно функціонуюча система менеджменту якості як інструмент підвищення конкурентоспроможності підприємств дозволяє успішно вирішувати два взаємозв'язані завдання:

- по-перше, задоволення запитів і чекань споживачів, тобто споживач має бути упевнений в здатності підприємства надавати послуги необхідної якості, а також постійно підтримувати і покращувати досягнутий рівень якості;

- по-друге, задоволення інтересів самого підприємства, тобто підприємство з економічної точки зору досягає і підтримує необхідний рівень якості надання послуг впродовж всього їх життєвого циклу при оптимальних витратах.

Література


  1. Момот О.І. Менеджмент якості та елементи системи якості: Навч. посібник. – К. : Центр учбової літератури, 2007 – 368с.

  2. Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Устенко О.А., Юрій С.І. Економічний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 1 / За ред.. С.В. Мочерного. – Львів: Світ, 2005. – 616с.

  3. Тимохин Д. В. Перспективы менеджмента качества / Д. В. Тимохин // НТЖ - Методы менеджмента качества. - 2009. - № 5. - 16 с.

  4. Управління якістю / Електронна бібліотека Fiction Book [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.fictionbook.ru.

УДК 334.012.64



Сердюк В.М., к.е.н., доцент

Акаєва О.Ш.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



ВПЛИВ МІЖНАРОДНИХ ФАКТОРІВ НА УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ
Аналіз світового досвіду свідчить, що практично в усіх розвинених країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних її напрямів. Навіть у тих країнах, де склалися давні традиції приватного підприємництва, мале підприємництво потребує такої підтримки й одержує її на основі державних програм підтримки малого підприємництва. Одні країни з розвиненою ринковою економікою мають розгалужену та чітку систему державної підтримки малого підприємництва (США, Японія, Німеччина, Франція), в інших же подібна система перебуває у стадії становлення або розвитку.

Якщо не створити правові, економічні, організаційні та соціальні умови для нормального функціонування малих підприємств в Україні, то наша держава не вийде з глибокої економічної кризи. Системоутворюючим напрямком управління розвитком малого бізнесу повинно бути створення такого зовнішнього середовища, яке гарантує реалізацію конституційного права громадян на підприємницьку діяльність з метою підвищення добробуту населення регіону, залучаючи широкі верстви населення до цієї діяльності.

Особливу увагу привертають міжнародні фактори, що характеризують оточення, в якому функціонує організація. Це обумовлено тим, що зовнішньоекономічна діяльність посідає одне з найважливіших місць і є вагомою складовою економічної системи будь-якої незалежної держави.

Доцільно зазначити негативні моменти впливу зовнішньоекономічних відносин на розвиток малих підприємств в Україні, зокрема передумову відтоку кваліфікованих кадрів. експорт переважної кількості сировини.

Недостатнє залучення іноземних інвестицій у вітчизняну економіку як джерела фінансування нововведень у промисловості пов'язано зі значною нестабільністю в реалізації інноваційної стратегії в країні. Особливий дефіцит становлять стратегічні інвестори (промислові компанії), що були б зацікавлені в розвитку високотехнологічного виробництва, впровадженні передових форм організації виробництва, а також у розширенні експортного потенціалу країни. При створенні умов, що сприяють підвищенню довіри, впевненості й лояльності в середовищі інвесторів, залучення іноземних інвестицій в українські промислові підприємства для фінансування інноваційної діяльності.

Важливе значення має той факт, що розвиток зовнішньоекономічних зв`язків позитивно впливає на загальну атмосферу довіри між країнами, закріплює їх партнерські відносини.

Можна стверджувати, що малі підприємства дуже чутливо реагують на перераховані фактори зовнішнього впливу. Ті труднощі, що великі підприємства можуть перебороти за рахунок використання внутрішніх ресурсів і можливостей економічного та політичного тиску на зовнішнє середовище, для малих підприємств стають просто згубними. В основі багатьох проблем розвитку малих підприємств лежать саме недоліки політико-правових факторів, унаслідок цього внутрішній запас міцності малих підприємств може бути вичерпаний уже найближчим часом, принаймні, в окремих галузях і регіонах, особливо у виробничій сфері. Таким чином, потрібно передбачати негативний і стимулювати позитивний вплив макроекономічних факторів на розвиток малих підприємств.

Практика господарювання дозволила визначити позитивні аспекти впливу зовнішньоекономічних відносин на розвиток малих підприємств в Україні: підвищення ефективності виробництва за рахунок переваг міжнародного розвитку праці; забезпечення економічного росту, модернізації та інтенсифікації використання виробничого та торгового потенціалу; залучення міжнародних інвестицій; забезпечення економічного потенціалу та задоволення потреб внутрішнього ринку; забезпечення новітніми науково-технічними розробками.


УДК 658.511

Сизоненко О.А., к.е.н.

Білоус С.Ю.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



sizol@list.ru

SWOT-АНАЛІЗ ПОТЕНЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ МЕТАЛУРГІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
Металургія – потужна галузь вітчизняної економіки, що забезпечує найбільший відсоток (21,9%) у загальному обсязі реалізованої промислової продукції [1, с. 104]. Слід відзначити наявний потенціал металургії як важливого чинника економічного зростання України найближчими роками. За даними Міжнародної енергетичної агенції, у найближчі шість років споживання природного газу в Європі збільшиться на 200 млрд. м3, в країнах Південно-Східної Азії – на 150 млрд. м3. Вільних трубопровідних потужностей із транспортування таких об’ємів немає. Таким чином, необхідність будувати нові транзитні магістралі викличе зростання попиту на труби великого діаметру з 55 до 98 млрд. дол. на рік. Це надасть можливість збільшити продаж у 2,5 раза [2, с. 89].

Як показує світовий досвід, мультиплікативний ефект від розвитку чорної металургії значно перевищує безпосередні результати її функціонування у вигляді обсягу прибутку, податкових платежів тощо. Проведений аналіз тенденцій й перспектив розвитку світової металургії та слабких і сильних сторін вітчизняних виробників (рис. 1) дозволяє стверджувати, що консервація сучасного стану у металургійній галузі України несприятлива з точки зору довгострокової перспективи.




Рис. 1. - SWOT-аналіз слабких та сильних сторін функціонування і потенційних можливостей розвитку металургійних підприємств України
Усвідомлення загроз та оцінка слабких і сильних сторін функціонування металургійних підприємств свідчать, що єдиною можливістю забезпечення довгострокових перспектив вітчизняної металургії є реалізація моделі її сталого розвитку. На зміну «вимушеним» інвестиційним вкладенням, спрямованим на вирішення тільки поточних проблем, потрібні усвідомлені й оцінені за критеріями ефективності інвестиції у сталий розвиток.

Зростання динаміки інвестицій говорить про те, що інвестори вже оцінили привабливі перспективи розвитку металургійних підприємств України. Але, між розвитком та сталим розвитком є суттєві відмінності. Інвестиції у сталий розвиток передбачають упровадження «кращої з існуючих технологій», реструктуризацію економіки в напрямі екологізації виробництва на базі нових наукових знань [3, с. 24].

Інвестиції в розвиток рано чи пізно будуть обмежені так званою «кризою проектних заділів». Це означає, що після завершення проектних заділів по модернізації найбільш відсталих виробництв (заміни мартенів, застарілих прокатних станів і ін.), мобілізації існуючих джерел економії витрат (трудові ресурси) і отримання результатів від технологічної модернізації окремих металургійних переділів (енергія) колишні шляхи для подальшого інвестиційного розвитку можуть виявитися вичерпаними.

Тому на сьогодні необхідний такий механізм розвитку галузі, що забезпечить перехід від підтримки старих потужностей до розвитку на базі нових виробництв та змін в системі управління, які володіють потенціалом сталого (постійного, відтворювального, стійкого) розвитку. Зрозуміло, перехід до моделі сталого розвитку зажадає часу, але вже сьогодні потрібно створювати для нього певні умови, що робить за необхідне реалізацію механізму забезпечення сталого розвитку в системі управління металургійним підприємством.



Література

  1. Стратегія формування інвестиційної привабливості металургійних підприємств України / [О. П. Білий, В. В. Гнатушенко, М. М. Іванов та ін.]. – Донецьк: Юго-Восток, Лтд, 2005. – 381 с.

  2. Шансовый инструмент / [авт. текста Н. Шевченко] // Бизнес. – 2008. – № 24. – С. 88-89.

  3. Сизоненко О.А. Оценка энергетических факторов устойчивого развития металлургического предприятия / О. А. Сизоненко // Образование и наука на 21 век: междунар. науч.-практ. конф., 2008 г. : тезисы докл. – София, 2008. – С. 22-25.

УДК 631.1; 658



Смоленюк Р.П., к.е.н., доцент, завідувач кафедри фінансів

ПВНЗ «Хмельницький економічний університет»



ЕФЕКТИВНІСТЬ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Сільське господарство, як і будь-яка інша галузь економіки, має свої особливості, які зумовлюють певну специфіку у прояві ризиків. В той час, коли природні сили в будь-якій іншій галузі розглядаються лише з точки зору стихійного лиха і завдання збитків, то сільське господарство є винятком. Враховуючи, що в рослинництві сонячна енергія та волога є факторами впливу на результат господарювання, їх дія може приносити не тільки збитки, а й дохід. Інша особливість сільського господарства, яка підвищує рівень ризику - тривалий період виробництва. Рішення щодо виробництва приймаються за рік, а то й більше до моменту реалізації. За цей час ринкова ситуація може значно змінитися в несприятливий для господарства бік. Важлива особливість сільського господарства порівняно з промисловістю виявляються в тому, що обсяги виробництва змінюються за однакових обсягів використання ресурсів. Якщо на промисловому підприємстві точно відомо, що з однієї тонни металу вийде, скажімо, певна кількість гайок, то в аграрних підприємствах при використанні однієї тони мінеральних добрив не можна бути точно впевненим в кількості майбутнього урожаю. Технологічний процес в аграрному секторі жорстко обмежений в часових рамках. Фінансовий ризик в сільському господарстві має досить високий рівень в зв`язку з тим, що сучасні аграрні підприємства достатньо капіталоємні. Значна частина дорогих основних засобів використовується протягом року короткий термін, є вузькоспеціалізованою, має великий строк окупності, при цьому виникає потреба в залученні додаткових фінансових ресурсів. Ще одна особливість сільського господарства, яка підвищує рівень фінансового ризику – сезонність виробництва. В зв’язку з цим виникає потреба в сезонних кредитах, обсяг яких практично не зменшується з року в рік, навіть при простому відтворенні.

Вищенаведені приклади свідчать, що сільськогосподарське виробництво є високоризиковою галуззю економіки і з точки зору інвестування. Одночасно з цим можна виділити ще одну особливість сільського господарства порівняно з іншими галузями: високий рівень ризику за низької норми прибутку. Чим більший рівень ризику, тим більший має бути сподіваний прибуток, бо в іншому випадку зникає стимул для вкладання грошей у ризиковану справу. Вважаємо, що в загальних рисах процес управління ризиком може бути представлений наступним чином. Для прийняття рішень з врахуванням ризику спочатку потрібно ідентифікувати ризики та дати їм кількісну оцінку. Після цього встановлюють допустимий рівень ризику з врахуванням фінансового стану підприємства. Скрутне фінансове становище спонукає до прийняття рішень з низьким рівнем ризику, тому що навіть невеликі збитки загрожують існуванню підприємства як юридичної особи.

Вважаємо, що управління ризиком включає наступні стадії:

- ідентифікація ризиків (якісний аналіз);

- кількісний аналіз;

- встановлення допустимого рівня ризику;

Управління ризиком, яке поділяється на елементи - уникнення ризику, контроль ризику, передачу ризику та самофінансування. Контроль ризику – містить мінімізацію ризиків та строкові угоди, передача ризику – страхування та строкові угоди [3, с.28].

Завдання управління ризиком - звести можливий вплив несприятливих факторів до прийнятного рівня, використовуючи такі інструменти управління ризиком як уникнення ризику, контроль ризику, передача ризику, самофінансування ризику. Переважно, управлінські рішення в сільському господарстві приймаються практично без врахування ризику. Причин такого становища є декілька.

По-перше, це відсутність відповідних навичок у керівників підприємств. В програмах вузів питання ризику почали вводитися відносно недавно, відповідної широкої перепідготовки або підвищення кваліфікації практично не проводиться, а для вивчення цього питання самостійно практично відсутня навчально-методична література стосовно сільського господарства.

По-друге, в умовах економічної кризи в країні в сільськогосподарських підприємствах практично відсутнє стратегічне планування, керівники вимушені займатися питаннями лише сьогоднішнього дня.

По-третє, врахування ризику при прийнятті рішень вимагає наявності великої кількості інформації, яка мала б бути загальнодоступною, але в Україні її отримати дуже важко і вона відносно дорого коштує [2, с.117].

Рішення в агропромисловому виробництві приймаються у різних обставинах по відношенню до ризику. Ці умови можна класифікувати як умови визначеності, ризику та невизначеності ситуації, виходячи з наступного поділу інформації: повна, достовірна інформація; неповна інформація чи така, що швидко змінюється; повна невизначеність[1, с.154].

Визначеність у даному випадку означає, що кожне рішення однозначно призводить до єдино можливого результату. Невизначеність, що є більш реалістичним передбаченням, означає можливість здійснення кількох варіантів із різною ймовірністю. З огляду на вищезазначене, при прийнятті раціональних управлінських рішень в агропромисловому виробництві завжди необхідно враховувати фактор ризику.

Література


  1. Вітлінський В.В. Аналіз, моделювання та управління економічним ризиком В.В. Вітлінський, П.І. Верченко. - К.: КНЕУ, 2000. - 292 с.

  2. Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навчальний посібник. - 2-ге вид., до перероб. / Ілляшенко С.М. - К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 220 с.

  3. Миндин А.С. Экономический риск в сельском хозяйстве / А.С. Миндин, Г.Л.Юсупова. М.: [б. и.], 2004. - 191 с.

УДК 336.748.4



Сотник І.М., к.е.н., доцент

Мазін Ю.О., к.е.н.

Сумський державний університет



irinasotnik@mail.ru, mazin@kusumpharm.com

РЕСУРСОСЕРВІСНІ КОМПАНІЇ ЯК ФАКТОР СТАБІЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ
Стабільний фінансовий стан – гарантія успішної довготривалої діяльності підприємства на ринку. У свою чергу, сталий розвиток суб’єкта господарювання визначається насамперед конкурентоспроможністю продукції або послуг, які він виробляє (надає). Спільною рисою багатьох вітчизняних підприємств сьогодні є низька конкурентоспроможність продукції (послуг), спричинена високим рівнем виробничої собівартості. Оскільки значну частину собівартості становить ресурсна складова, впровадження заходів з раціонального використання та економії ресурсів має пріоритетне значення при створенні необхідних передумов зростання конкурентоспроможності українських підприємств, стабілізації їх фінансово-економічного стану. Проте дефіцит фінансових коштів, характерний для вітчизняних виробників, не дозволяє їм активно впроваджувати ресурсозберігаючі заходи. Навіть розуміючи доцільність та ефективність ресурсозбереження, керівники підприємств не завжди можуть знайти кошти для реалізації таких проектів. У зв’язку з цим, останнім часом актуалізуються питання запровадження гнучких інвестиційно-фінансових схем реалізації ресурсозберігаючих заходів у суб’єктів господарювання різних видів економічної діяльності в Україні.

Ключового значення у вирішенні цих питань набуває розбудова вітчизняного сектору ресурсосервісних компаній – підприємств, які надають послуги зі зниження плати за споживання ресурсів з інвестиційним забезпеченням. При цьому зниження ресурсоспоживання відбувається за рахунок виконання робіт, спрямованих на вдосконалення, реконструкцію технологічних процесів і техніки з підвищенням рівня їх ресурсоефективності. Як зазначається у [2], ресурсосервісні компанії не можна розглядати як звичайні комерційні фірми з виробництва, заміни або сервісного обслуговування приладів обліку, устаткування тощо. Принципова відмінність схеми їх роботи від інших інвестиційних механізмів полягає у тому, що при її застосуванні грошові доходи для компенсації інвестиційних вкладень та отримання прибутку генеруються за рахунок коштів, утворених внаслідок економії ресурсів. Ресурсосервісні компанії можуть працювати у різних сферах економіки і займатися заощадженням водних, паливно-енергетичних (ПЕР) та інших видів ресурсів. На вітчизняному ринку, враховуючи складну ситуацію з енергозабезпеченням та постійно зростаючі ціни на енергоносії, сьогодні активно розвивається сектор енергосервісних компаній, які надають послуги з економії саме ПЕР. Менш розповсюдженими є водосервісні компанії, які працюють переважно із сільськогосподарськими підприємствами [1].

Основними перевагами виконання ресурсозберігаючих проектів через спеціалізовані ресурсосервісні компанії є такі: 1) підприємство у порівняно короткі строки досягає зниження споживання основного (на який спрямовані ресурсозберігаючі заходи) та супутніх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) без додаткових фінансових вкладень зі свого боку; 2) наявною є гарантія ефективної реалізації проекту з боку спеціалізованої ресурсосервісної компанії та його високої окупності; 3) підприємство-замовник отримує сучасні ресурсоефективні технології, устаткування, управлінські навички; 4) відбувається впровадження нових форм організації господарювання тощо [1-2].

Прозорість та гнучкість схем роботи ресурсосервісних компаній дають їм можливість співпрацювати навіть зі збитковими підприємствами, які отримують унікальний шанс зміцнити свій фінансовий стан фактично за чужий рахунок. По-перше, підприємство-замовник, підписуючи договір про надання послуг з ресурсозбереження, отримує вичерпну інформацію про стан та резерви підвищення ресурсоефективності свого виробництва. По-друге, всі обов’язки з технічної й фінансової реалізації ресурсозберігаючих заходів бере на себе ресурсосервісна компанія. По-третє, підприємство-замовник починає сплачувати за надані компанією послуги лише після того, як була отримана фактична економія ресурсів, яку він має змогу чітко контролювати. При цьому замовник сплачує лише частину отриманої економії і, як правило, лише протягом першого року її отримання. Отже, у подальші роки, працюючи на встановленому і оплаченому ресурсосервісною компанією ресурсоефективному устаткуванні, підприємство отримує чистий прибуток, який може використовувати для стабілізації свого фінансового стану та впровадження інших ресурсозберігаючих заходів [3].

Враховуючи, що ресурсосервісні компанії на українському ринку переживають лише етап свого становлення, практична реалізація механізмів фінансування ресурсозбереження за їх допомогою потребує активної державної підтримки. Остання може виявлятися у наданні державних гарантій при залученні комерційних кредитів; компенсації частки витрат з погашення відсотків за кредитами, отриманими у вітчизняних банках; розширенні сфери застосування прискореної амортизації для ресурсозберігаючих основних фондів; наданні цільового пільгового кредитування; розміщенні державних замовлень; пільговому оподаткуванні ресурсосервісних компаній тощо.

Література


  1. Краснощеков В.Н. Водосервисные компании как эффективный механизм привлечения финансовых ресурсов и реализации стратегии ресурсосбережения в орошаемом земледелии [Электронный ресурс] / В.Н. Краснощеков, А.П. Ковалев. – Режим доступу: //www.msuee.ru/science/1/2005_2/2_105.doc.

  2. Сметанин В. Механизм финансирования ресурсосбережения на муниципальных предприятиях комунального хозяйства [Электронный ресурс] / В. Сметанин. – Режим доступу: //interm.gtk.gau.hu/miau/61/szmetanyin_article_1.pdf.

  3. Сотник І.М. Управління ресурсозбереженням: соціо-еколого-економічні аспекти : монографія / І.М. Сотник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 499 с.

УДК 339.142



Стасюк Н.В., к.е.н.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



ВПЛИВ ТОВАРООБОРОТУ НА ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКІ ПОКАЗНИКИ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ
Перехід України до ринкової економіки супроводжувався зміною соціальної й економічної ролі товарообороту. В умовах фінансово-господарської самостійності підприємств його функції трансформувалися. Це зажадало нового підходу у визначенні місця товарообороту в системі економічних показників торгового підприємства.

Накопичений досвід економічного аналізу, існуючі моделі визначення взаємозв'язку товарообороту і факторів, що на нього впливають [1, 2], базувалися на уявленні про товарооборот як найважливіший плановий показник, відповідно до якого налаштовувалась уся господарська діяльність торговельного підприємства.

Сьогодні значення товарообороту на рівні підприємства розглядається в двох аспектах: перший визначає товарооборот як економічну передумову одержання необхідного доходу і прибутку, другий – як фактор формування ресурсного потенціалу підприємства [1].

Принципово підтримуючи дані характеристики товарообороту, зауважимо, що в ринкових умовах господарювання його функції значно ширше і покликані забезпечити торговим підприємствам одержання необхідних торгових доходів; фінансову стійкість і платоспроможність; підтримку і підвищення ділової активності і конкурентоздатності; ефективне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для аналізу впливу товарообороту на фінансові результати були досліджені показники групи торгових підприємств м. Макіївки. Ми виходили з того, що розвиток товарообороту повинен здійснюватися за рахунок інтенсифікації діяльності торгового підприємства і сприяти зміцненню його фінансового стану.

У якості основної фінансової ознаки, що характеризує тип підприємства, обране співвідношення між основними й оборотними коштами, тобто структура активів. Показники фінансово-господарчої діяльності досліджуваних підприємств були згруповані у чотири блоки відповідно до зазначених вище функцій У перший блок увійшли показники, що характеризують прибутковість процесу реалізації товарів, у другий – вплив динаміки обсягу товарообороту на платоспроможність підприємства, реальну здатність підприємств покривати зовнішні короткострокові зобов'язання. Третій блок містить показники, що характеризують вплив товарообороту на ділову активність підприємства і рентабельність вкладеного в нього власного капіталу, четвертий – забезпечення ефективності використання ресурсів.

Дослідження показало, що зростання товарообороту у всіх досліджуваних підприємствах не забезпечує відповідного росту маси торгового доходу і підтримання його рівня. Існує чітко виражена залежність доходів не від товарообороту, а від структури активів. У тих підприємствах, де переважають необоротні активи, спостерігається тенденція зниження частки торгового доходу в складі загального доходу підприємства. Існує чітко виражена залежність доходів не від товарообороту, а від структури активів. У тих підприємствах, де переважають необоротні активи, спостерігається тенденція зниження частки торгового доходу в складі загального доходу підприємства.

Ця тенденція підтверджує прагнення торгових підприємств надавати перевагу доходам більш «легким», ніж торговий. В основному, це доходи від здачі торгових площ в оренду. Поступово збільшуючи частку площ, що здаються в оренду, великі торгові підприємства або припиняють свою торгову діяльність, змінюючи спеціалізацію, або зберігають незначну торгову площу, та свою діяльність спрямовують, в основному, на надання орендарям різних торгових і неторгових послуг.

Дослідження підтверджує також висновок про те, що дефіцит торгових доходів, значна трудомісткість, змушують торговельні підприємства шукати інші джерела доходів і відмовлятися від своєї головної місії – реалізації товарів. Альтернативним управлінським рішенням, на наш погляд, повинний бути пошук шляхів забезпечення обсягу і структури товарообороту, необхідних для одержання оптимальних доходів від реалізації товарів.

Аналіз також свідчить про те, що зростання товарообороту не забезпечує стабільного стану ліквідності як показника платоспроможності. Розрахунки показників ефективності використання ресурсів підприємства, дозволяють також виявити відсутність стабільного впливу товарообороту на ефективність ресурсів.

Проведені дослідження взаємозв'язку товарообороту з фінансово-господарськими процесами в підприємствах показують, що реалізація функцій товарообороту щодо забезпечення фінансового благополуччя підприємства, залишається актуальною проблемою Один з напрямків її вирішення - створення механізму регулювання товарообороту під цільовий рівень платоспроможності і фінансової стійкості підприємства.

Література


  1. Мазаракі А.А. та ін. Економіка торгівельного підприємства: Підручник для вузів. / Під ред.. Н. М. Ушакової. – К.: «Хрещатик», 1999. – 800 с.

  2. Кравченко Л.И. Анализ хозяйственной деятельности в торговле: Учебник. 6-е изд., перераб. – М.: Новое знание, 2003. – 526 с.

  3. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – М.: ИНФРа-М, 2004. – 272 с.

УДК 368.5



Стемковська І.В., асистент

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»



Kozova avtodor@rambler.ru


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   38

Схожі:

Збірка тез доповідей iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
Збірка тез доповідей icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Збірка тез доповідей iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
Збірка тез доповідей iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Збірка тез доповідей iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка