Збірка тез доповідей



Сторінка31/38
Дата конвертації04.02.2018
Розмір6.98 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   38

ВИКОРИСТАННЯ КОНТРОЛІНГУ В УПРАВЛІННІ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА
У ринкових умовах господарювання результати роботи підприємств залежать від системи управління, що забезпечує його економічну самостійність, конкурентоспроможність, стабільне становище на ринку. Вирішення проблеми ефективного розвитку й економічного зростання підприємств неможливе без удосконалення системи управління витратами. Тому перед підприємствами стоїть важливе завдання розробки такої системи управління витратами, яка б відповідала принципам єдності підходів на різних рівнях управління, планування, обліку й калькулювання, дозволяла оптимізувати.

Системою управління для досягнення цілей підприємства виступає контролінг. При цьому контролінг у системі управління витратами спрямований на ефективне корегування і синтезування управлінських рішень, націлених на досягнення кінцевих цілей підприємства. Тому для підвищення ефективності управління витратами необхідне впровадження системи контролінгу і її використання.

Дослідженню питання управління витратами підприємств та сутності контролінгу присвячено ряд робіт вітчизняних і закордонних вчених-економістів, таких як: Е.А.Ананькина, О.В.Ареф’єва, Л.В.Гусарова, І.Є.Давидович, Н.Г.Данілочкіна, С.В.Данілочкін, В.Л.Дикань, А.М.Карминський, Л. Левін, Л.М.Малярець, А.Г.Олєнєв, В.В.Прохорова, А.Дайле, Р.Манн, Е.Майєр та інші.

Незважаючи на широкий спектр питань, охоплених дослідженням, недостатньо опрацьованими як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі залишаються питання: сутності та теоретико-методичного інструментарію контролінгу в управлінні витратами підприємства; розробки різноманітних методичних підходів до діагностики рівня витрат з використанням контролінгового механізму; моделювання управлінських рішень на основі функцій контролінгу в управлінні витратами підприємств; комплексних підходів до розробки моделі контролінгу в управлінні витратами підприємства. Вищенаведене, безумовно, підтверджує актуальність обраної теми дослідження.

В даний час економічне середовище функціонування будь-якого підприємства украй нестабільне. Зміни зовнішнього середовища потребують від сучасних підприємств використовувати нові методи, що відповідали б складності зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємств. Одним із нових методів управління стала поява контролінгу як функціонально обґрунтованого напрямку економічної роботи на підприємстві.

Одне з найважливіших завдань контролінгу - підвищення прибутковості підприємства. Тому в центрі його уваги знаходяться витрати: їхні види, місця виникнення і принципи управління ними.

Разом зі змінами, що відбуваються в технології та організації виробництва, повинна удосконалюватися і система керування витратами.

Контролінг витрат на підприємствах охоплює їх облік, аналіз і планування.

Особливу увагу необхідно звернути на складну організаційно-управлінську систему підприємств різних сфер діяльності, яка відображається на особливостях формування загальної суми витрат.

Тобто, основою побудови контролінгу витрат повинна служити ієрархія розподілу у відповідності з організаційною структурою. У складі вказаної ієрархії на першому рівні знаходяться витрати підприємства в цілому, на другому – витрати підрозділів, на третьому – витрати, розподілені по видах діяльності (для виробничих підрозділів), і, далі, витрати, розподілені відповідно до класифікації, прийнятої в системі управлінського обліку і з принципами (базою) їх віднесення на певні статті собівартості.

Таким чином впровадження контролінгу на підприємствах різних сфер діяльності дозволяє підвищити ефективність управління витратами, що можливо на основі удосконалення їх обліку, аналізу та планування. Одним з напрямків посилення аналітичної функції контролінгу витрат є деталізація завдань підприємства, а також їх подальше моделювання, яке направлене на виявлення резервів зниження витрат підприємства.

Література


  1. Друри, К. Управленческий и производственный учет [Текст]/ К.Друри: пер.с анг.- М. : Юнити-Дана, 2007. — XXII, 1401с.-ISBN 1-84480-028-8

  2. Майер, Э. Контроллинг как система мышления и управления [Текст]/ Пер. с нем. Ю. Г. Жукова; Под ред. С. А. Николаевой - М.: Финансы и статистика, 1993. - 94 с.

  3. Котляров, С.А. Управление затратами [Текст]: Учеб. пособие. — СПб. : Питер, 2002. - 159с. - ISBN 5-272-00080-3

  4. Швиданенко, Г.О. Контролінг: Навч. посіб. [Текст]/ Швиданенко Г.О., Лавриненко В.В., Дерев’янко О.Г., Приходько Л.М. // – К.:КНЕУ, 2008. – 264 с.

УДК 658.14



Харламова О.В., к.е.н, доцент

Харківська національна академія міського господарства



vylex@mail.ru

ПРИЧИНИ ДИСБАЛАНСУ БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ І КАПІТАЛІЗАЦІЇ КОМПАНІЙ
Дисбаланс в оцінці вартості компаній означає неврівноваженість їх балансової вартості та ринкової капіталізації. Під балансовою вартістю компанії розуміється вартісна оцінка чистих активів компанії, тобто різниця між вартістю активів і величиною зобов’язань, відображених у її балансі. Капіталізація компанії представляє собою оцінку вартості компанії суб’єктами ринку. Сучасна наука виділяє різні види капіталізації, наприклад реальна, маркетингова (суб'єктивна), ринкова (фіктивна) капіталізація. Не вдаючись у тонкощі вартісної оцінки капіталізації, можна стверджувати, що показник капіталізації є украй нестійким і майже ніколи не співпадає с балансовою вартістю компанії, породжуючи дисбаланс між ними.

Природно, що капіталізація компаній у більшості випадків перевищує грошову оцінку її матеріальних активів на суму, в яку ринок оцінює невідображені у фінансовій звітності активи. Питання дисбалансу балансової вартості фірм їх ринковій вартості активно опрацьовується багатьма фахівцями [2, 3, 5, 6].

Дослідження професорів Стокгольмської школи економіки К’єлла А. Нордстрема і Йонаса Ріддерстралє свідчать, що у звітності компаній відображається не більше 15-20% їх реальної цінності [4, с.14].

Результати досліджень Д. Андриссена й Р. Тиссена, викладені у роботі "Невагоме багатство", демонструють той факт, що середня вартість всіх компаній, акції яких продаються на Нью-Йоркській фондовій біржі, в 2,5 рази більше їх оголошеної балансової вартості. В той же час ринкова вартість компаній, що працюють у сфері інформаційних технологій, у середньому десятикратно перевищує їх балансову вартість [1]. У якості прикладу можна навести компанії Erіcsson або SAP, в яких фізичні активи становлять лише 5% їх вартості [7].

Детальне вивчення рейтингу найбільших за капіталізацією компаній світу за 2010 рік свідчить про те, що у першу двадцятку увійшли шість представників комп'ютерної та телекомунікаційної галузей (Apple, Microsoft, China Mobil, Google, IBM и AT&T), загальна ринкова капіталізація яких дорівнює приблизно 1,3 трлн. доларів. Одночасно у першу двадцятку найбільших за капіталізацією компаній світу пройшли 5 підприємств нафтової галузі (Exxon, PetroChina, Petrobras, Royal Dutch Shell, Chevron), сукупна ринкова капіталізація яких складає близько 1,1 трлн. доларів. З наведеного слідує, що сукупна вартість компаній комп'ютерної та телекомунікаційної галузей орієнтовно на 200 млрд. доларів перевищує загальну вартість нафтовиків.

Не коштує вагань, що зіставлення балансової вартості компаній комп'ютерної та телекомунікаційної галузей і нафтовиків лідерами зробить останніх, оскільки їх як фізичні, так і визнані у балансі нематеріальні активи значно перевищуватиме аналогічні показники компаній телекомунікаційної та комп'ютерної галузей. Безперечно, що превалювання наукоємних галузей пояснюються значущістю саме людських активів цих компаній.

Порівнюючи ринкову вартість Microsoft і General Electric можна зробити висновок, що вони приблизно співпадають, хоча в General Electric працює в десятеро більше працівників. Елементарні розрахунки показують, що вартість компанії, яка припадає на 1 працівника у Microsoft в десятеро вище ніж General Electric. Специфіка їх діяльності обумовлює значне перевищення вартості основних засобів General Electric над вартістю основних засобів Microsoft.

У чому причина такої ситуації? На авторську думку головна причина полягає у тому, що фінансова звітність компаній не містить оцінки найціннішого ресурсу сьогодення – людських активів з притаманними їм здібностями, компетенціями, інтелектом. Саме це викликає дисбаланс між балансовою вартістю і капіталізацією компаній. Проте не слід сприймати цей висновок буквально. Перевищення ринкової вартості (капіталізації) над балансовою вартістю чистих активів пояснюється не тільки «недооцінкою» людських активів, але й інших невідчутних активів, таких як, наприклад, інтелектуальний капітал, бренд, інноваційна та корпоративна культура, бази даних клієнтів і т.п.



Література

  1. Андриссен Д., Тиссен Р. Невесомое богатство. Определите стоимость вашей компании в экономике нематериальных активов / Д. Андриссен / Пер. с англ. - М.: Олимп-бизнес. - 2004. - 304 с.

  2. Капитализация коммерческих банков Украины: проблемы и направления их решения [Электронный ресурс] / О.Г. Зорий, С.Э. Абляева // Культура народов Причерноморья. — 2007. — №120. — С. 117-119 — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Articles/Kultnar/knp120/knp120_117-119.pdf

  3. Міщенко В.І., Салтинський В.В. Проблеми фінансового оздоровлення комерційних банків на основі підвищення рівня капіталізації // Вісник Української академії банківської справи. – 2001. – № 1(10). – С. 9-14.

  4. Нордстрем К.А. Бизнес в стиле фанк. Капитал пляшет под дудку таланта. / К.А. Нордстрем, Й.Риддерстрале. — Санкт-Петербург: Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге, 2003. — 279 с.

  5. Ткачук Н. М. Капіталізація банківської системи України: сутність і проблеми нарощення / Н. М. Ткачук // Вісник Української академії банківської справи НБУ. – 2005. – № 2. – С. 60–67.

  6. Шевченко Н. В. Методичні підходи до визначення рівня капіталізації промислових підприємств / Н. В. Шевченко // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України. – 2008. – Вип. 18.6. – С. 134 – 139.

  7. Эдвинссон Л. Корпоративная долгота. Навигация в экономике, основаной на знаниях. – М. ИНФРА-М, 2005. – 248 с.

УДК 625.7/8.0.31



Харсун О.О., докторант Міжрегіональної академії управління персоналом,

голова ЦК «Бухгалтерського обліку»

Харківський Автомобільно-дорожній технікум



zakyrion@gmail.com

УКРАВТОДОРИ: СТАН, ПЕРСПЕКТИВИ, РОЗВИТОК
Президент України Віктор Янукович упевнений, що тільки іноземні інвестиції можуть допомогти країні підготуватися до Євро-2012. За його словами, жоден захід такого масштабу не може проводитися без залучення фінансування з боку зарубіжних інвесторів [5].

33,5 млрд. гривень буде потрібно Україні для будівництва і реконструкції доріг в рамках підготовки до чемпіонату Європи з футболу. Про це в Києві під час круглого столу, присвяченого підготовці України до Євро-2012, повідомив заступник глави Державної служби автомобільних доріг України Олександр Турченко. Він зазначив, що ще не знає, який відсоток цієї суми буде виділено з держбюджету, а який відсоток буде заповнений за рахунок коштів інвесторів.

За його словами, на сьогоднішній день Міністерство економіки розглядає проект з будівництва та реконструкції доріг до  Євро-2012, підготовлений Укравтодором.

Постає логічне запитання: як Укравтодору стати інвестиційно привабливим об’єктом для закордонних партнерів? Вибираючи об’єкт фінансування потенційний інвестор перш за все вивчає фінансовий стан підприємства, перспективи і напрямки його розвитку, майбутню економічну вигоду.

З поміж нових об’єктів обліку, які визначають пріоритети розвитку економіки у світі і в Україні, є продукти інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. Ресурси інтелектуального характеру, на противагу матеріальним активам, набувають вирішального значення для забезпечення сталого розвитку завдяки своїм унікальним особливостям [1].

Характеристика нематеріальних ресурсів найчастіше зустрічається в загальних дослідженнях економіки підприємства. Під нематеріальними активами розуміють складову частину потенціалу підприємства, яка здатна забезпечити економічну користь протягом відносно тривалого періоду часу [2, ст.115]. На автодорожніх підприємствах до нематеріальних активів відносять склад дорожньої суміші, технології ремонту і відновлення дорожнього полотна, метод нанесення дорожньої розмітки, технології побудови штучних споруд.

Кожне регіональне дорожнє підприємство володіє унікальними технологіями виробничого процесу, які змінюються в залежності від географічного, кліматичного, соціального факторів.

Природні катаклізми останніх років підтвердили думку про індивідуальні і вибіркові підходи в будівництві та експлуатації, і що саме основне обліку доріг, магістралей, штучних споруд.

У бухгалтерському обліку будь-які економічні засоби реєструються двічі: по дебету і по кредиту, тобто як активи і як капітал (джерело формування активів). Тому з позиції обліку інтелектуальні активи повинні дорівнювати інтелектуальному капіталу, якщо останній виділяється у складі пасивів підприємства. Формування і оцінка джерел утворення інтелектуальної власності у балансі підприємства є одним з найактуальніших і досі повністю нерозв’язаних завдань облікової науки [3, ст. 37].

Інвестиційна привабливість виду промислової діяльності обумовлюється сукупністю двох показників: інвестиційним потенціалом та його активністю. На основі оцінки цих показників може бути визначений рейтинг привабливості автодорожнього підприємства.

Останнім часом господарська активність автодорожніх підприємств набула значних обсягів. Всього державна программа передбачає біля 3 тис.км капитального ремонту доріг и біля 1 тис. 400 км реконструкції й будівництва доріг – зазначив Олександр Турченко. Тому для науковців важливо розробити нові методологічні підходи в системі вдосконалення обліку.

Правильна оцінка і облікова політика сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості дорожньої галузі.



Література

  1. Алексєєва, А.В. Облік нематеріальних активів і малоцінних швидкозношуваних предметів / А.В. Алексєєва, Ю. В. Бакун, - К: Київ держ. Торг.- екон. Ун-т, 2000 -83 с.

  2. Петрович Й.М. та ін. Економіка підприємства / Й.М. Петрович, А.Ф. Кім, О.М. Семенів та ін. ; (заг. ред. Й.М. Петровича ). – Львів «Новий світ», 2000. – 680,с.

  3. Садовська, І.Б., Жураковська, І.В. Облік інтелектуальних активів сільськогосподарських підприємств: теорія і практика. – Луцьк. - 2009. – 37 с.

  4. Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.10.01 / С.В. Іванов; Нац. акад. природоохорон. та курорт. будівництва. – Сімф., 2005. – 24 с.

  5. Офіційний сайт ИА REGNUM http://www.regnum.ru/news/958906. html#ixzz19mgUHFsm

УДК 347.191.11



Himchenko A.

Donetsk National University



himan@meta.ua

The System of Operative Management of Corporation
The problem of short-term management of assets is urgent for every commercial organization all over the world. It is connected with the fact that under the influence of different factors the assets are in dynamic state, i.e. the whole complex of their characteristics is constantly changing.

For the efficient management the corporation should form the contour of operative management. To which we should consider the tasks, directly connected with the realization of productive plans. Among these tasks the following could be singled out: supply, storage (warehouse) accounting, operations with consignment goods, retail trade/ the tasks of technical and economic planning, technical preparation of production process are oriented on the activity, connected with the industrial output.

The contour of operative management is based on the system of operative management, created in accordance with the demands of traditional management schemes. Within the limits of these schemes, the management is regarded as the process of elaboration and realization of managing effects by a subject of management.

Conventional signs

IF – information about the functioning of corporation

MI – managing (directing) influence

EI External influence
Fug. 1. - Traditional scheme of management
Managing (directing) influence is the influence on the object of management, directed at the achievement of management aims. Drawing up directing influences includes the collection, processing, transferring of necessary information, decision-making (fig.1)

In order to increase the efficiency, in the process of current activities of corporation the system of its operative management should be functioning.

Operative management is purposeful influence on the object of management for the stabilization of current situation and bringing main characteristics of an object into correspondence with the strategy of its activity.

Operative management is considered to be the short-term management, that is why the main attention in the process of operative managing measures should be paid to the management of circulating (working) assets. In this connection there could be singled out main aspects of operative management, and the process of operative management should include the realization of several parallel processes (fig. 2).



Fig.2. - The aspects of operative management system
УДК 336.05

Храпкина В.В., к.э.н., доцент

Макеевский экономико-гуманитарный институт



valentina_31@mail.ru

ФОРМИРОВАНИЕ СИСТЕМЫ ФИНАНСОВЫХ ИНТЕРЕСОВ В КОНТЕКСТЕ ФИНАНСОВОЙ БЕЗОПАСНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЙ
Необходимым условием для осуществления финансовой деятельности и обеспечения финансовой безопасности является формирование системы финансовых интересов, требующих защиты в процессе финансовой деятельности. Четко сформулированные финансовые интересы, в первую очередь, формируют направления развития финансовой деятельности, стимулируют к активизации и повышению ее эффективности, а также определяют основу формирования процессов управления финансовой безопасностью предприятия.

Финансовые интересы являются одной из форм экономических интересов предприятия. Реализация финансовых интересов способствует реализации экономических интересов и обеспечению функционирования предприятия. Следовательно, финансовые интересы играют доминирующую роль в системе интересов предприятия. При этом в системе финансовой безопасности должны рассматриваться только приоритетные финансовые интересы, играющие наиболее важную роль в обеспечении его развития, поскольку рассмотрение финансовых интересов, возникающих на всех уровнях финансовой деятельности, ведет к усложнению системы финансовой безопасности и сложности реализации защитных мер.

Система приоритетных финансовых интересов должна включать как текущие, так и долгосрочные финансовые интересы, сбалансированные между собой и с интересами других субъектов финансовых отношений предприятия. Сбалансированность финансовых интересов является одним из важных предварительных условий обеспечения его финансовой безопасности. Если финансовые интересы соответствуют интересам внешних субъектов, таких как поставщики, потребители, конкуренты, инвесторы, государство, и интересам внутренних субъектов (персонала), тогда возможно достижение состояния финансовой безопасности. Несогласованность интересов может привести к конфликтам при реализации финансовых интересов предприятия и к возникновению угроз его финансовой безопасности.

Процесс формирования системы финансовых интересов носит субъективный характер, поскольку формируется для конкретного предприятия субъектами, осуществляющими финансовый контроль. При этом финансовые интересы отражают объективные потребности в соответствии с действующими экономическими законами, то есть имеют объективный характер.

Финансовые интересы предприятия могут изменяться в соответствии с изменением факторов внешней и внутренней среды функционирования, изменением стадии жизненного цикла предприятия, сменой собственников или руководства. На разных этапах функционирования предприятия финансовые интересы могут быть подчинены его определяющей стратегии, направленной на выживание, стабилизацию или развитие. Динамизм финансовых интересов предприятия является одной из форм его адаптивного механизма, обеспечивающего эффективное осуществление финансовой деятельности в условиях рыночной экономики.

И.А. Бланком предложено следующее определение: финансовые интересы предприятия представляют собой форму проявления его объективных потребностей в сфере финансовой деятельности, формируемых субъектами, осуществляющим и финансовый контроль над предприятием, и сбалансированных с другими субъектами его внешних и внутренних финансовых отношений, удовлетворение которых обеспечивает реализацию основных целей финансовой деятельности на каждом из этапов его финансового развития. Там же финансовые интересы предприятия классифицируются в зависимости от:



  • уровня финансовой деятельности;

  • уровня значимости;

  • вида финансовой деятельности;

  • источника возникновения;

  • временного периода реализации интересов;

  • функционального критерия;

  • отношения к предприятию.

Это позволяет целенаправленно осуществлять формирование системы финансовых интересов предприятия и их защиту от негативных воздействий.

Особенно важной является классификация финансовых интересов по уровню значимости. В качестве главного финансового интереса ученые определяют получение прибыли или максимизацию благосостояния собственников путем максимизации рыночной стоимости предприятия. Реализация главного финансового интереса обеспечивается системой приоритетных финансовых интересов, к которым относят:



  • возрастание уровня доходности собственного капитала;

  • достаточность формируемых финансовых ресурсов на всех этапах развития предприятия;

  • достижение финансовой стабильности предприятия;

  • высокий уровень инвестиционной активности и эффективность инвестиций;

  • эффективная нейтрализация финансовых рисков;

  • высокий инновационный уровень финансовой деятельности;

- быстрое и эффективное преодоление возникающих кризисных финансовых ситуаций.

УДК 331.101.262.522:658



Chetveryk V., graduate student

Bila Tserkva National Agrarian University



tomchakvika@ukr.net

Human resources as a base of competitiveness of enterprises
Nowadays more and more enterprises feel the necessity to possess the high qualified personnel. Therefore development of the personnel is very important problem in the national economic.

Human resource practitioners have traditionally earned their credentials from the school of hard knocks-layoffs, lawsuits and labor disputes. But today's leaner, more talent-focused companies are in search of generalists who have mastered deeper strata of business skills along with a keen understanding of the HR spectrum. They want seasoned professionals who can steer the ship [1].

Competitiveness of agriculture is the strategically aspect of development of agricultural enterprises which will give possibility to infix the position at the market. As a result an enterprise must to develop the personnel and consider workers as the base of the income and competitiveness.

The purpose of this research: to define of necessity of develop of the personnel of agriculture enterprises.

Task: analysis of forming and development of the personnel, consideration of conditions of development of human resources of agricultural enterprises.

Material used in the research: during research we had used the national and foreign editions, which dedicated to the competitiveness and the personnel and also documents at the State statistics committee of Ukraine. Methods: analysis, projection, retrospection, induction, deduction.

Human Resource Development (HRD) is the frameworks for helping employees develop their personal and organizational skills, knowledge, and abilities. Human Resource Development includes such opportunities as employee training, employee career development, performance management and development, coaching, mentoring, succession planning, key employee identification, tuition assistance, and organization development [2].

HRD is "organized learning activities arranged within an organization in order to improve performance and/or personal growth for the purpose of improving the job, the individual, and/or the organization" [3].

The problem of development and forming of the personnel can be solved only if agricultural businessmen realized and understand that the personnel are the most important recourse which allows providing the competitiveness of enterprises.

The result of our research will be providing recommendations for the development of the personnel. Those are:



  • to discuss conditions of forming of the personnel;

  • to research the common conditions of development of agricultural enterprises;

  • designing the methodological estimation of the personnel;

  • to estimate the personnel of agricultural enterprises.

Developing recommendation, in the case of their realization will allow to react if any changes in the nearest future at the micro- and microenvironment.

Bibliography

  1. Human Resources generalists [Electronic resource]. - Mode of access: Internet. URL: http://findarticles.com/p/articles/mi_m3495 /is_3_48/ ai_98830406/

  2. What Is Human Resource Development (HRD)? [Electronic resource]. - Mode of access: Internet. URL: http://humanresources.about.com/ od/glossaryh/f/hr_development.htm

  3. Gilley, J.W. & Eggland, S.A., Principles of Human Resource Development, Addison-Wesley, NY, 1989, p. 5.

УДК 657.6:504



Чигрин О.Ю., к.е.н.

Пімоненко Т.В., аспірант кафедри економіки

Сумський державний університет



markizza_05@mail.ru

Фінансові аспекти проведення екологічного аудиту в корпоративному секторі
Ринкові трансформації економіки, створення та розвиток нових сучасних форм підприємств призвели до становлення корпоративного сектору України, який є важливим структурним елементом національної економіки, а ефективність його діяльності має значний вплив на загальний стан економіки України в цілому (близько 70% ВВП України припадає на корпоративний сектор).

Першими корпораціями на Україні стали «Укрінмаш», «Укрспецекспорт», судноплавна компанія «Укррічфлот», хімічний концерн «Стірол», холдинг «Азовмаш» та інші. Зазначимо, що більшість АТ розташовано у крупних промислових регіонах, де зосереджена металургійна, добувна, обробна, хімічна, машинобудівна промисловість. Слід відмітити, що приведені галузі народного господарства є найбільш енерго- та ресусоємними і відповідні виробництва характеризуються значним рівнем екодеструкції.

Таким чином, можна зробити висновок, що промислові підприємства, які мають акціонерну форму господарювання, забезпечують значний об’єм забруднення навколишнього природного середовища.

Сучасні реалії соціально-еколого-економічного розвитку корпоративного сектору забезпечують розуміння необхідності використання сучасних інструментів екологічного менеджменту, одним із яких є екологічний аудит.

Національна нормативно-правова база визначає екологічний аудит як документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності певних видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту. Слід відмітити, що на відміну від існуючого закордонного досвіду, в Україні процедура екоаудиту є не обов’язковою. Необхідність її проведення визначена законодавством тільки в окремих випадках (приватизація, корпоратизація тощо).

Значною перешкодою у проведенні екологічного аудиту є відсутність фінансових коштів на залучення зовнішніх експертів-екоаудиторів та проведення повноцінної процедури визначення відповідності господарської діяльності екологічним, природоохоронним нормативам та критеріям.

Так, в умовах функціонування крупних акціонерних товариств зі значними розмірами фінансових ресурсів, реінвестування прибутку на екодіяльність може бути істотним джерелом фінансування проведення екоаудиту та реалізації заходів щодо оптимізації природокористування. Екологічний імідж компанії буде позитивним фактором під час придбання інвестором цінних паперів корпорації. Грамотний екологічно освічений склад крупних акціонерів компанії дозволить акціонерному товариству реалізовувати дивідендну політику з урахуванням необхідності фінансування діяльності щодо екологізації виробництва та раціоналізації природокористування. Рівень екологічної свідомості та культури безпосередньо менеджменту корпорації (правління та його голови) має важливе значення при ініціюванні перед наглядовою радою за загальними зборами акціонерів необхідності проведення екологічного аудиту, реінвестування прибутку компанії на екологоорієнтованої заходи.

Корпоративний механізм фінансування екологічної діяльності (екологічного аудиту) акціонерної компанії є достатньо гнучкою та многогранною системою. У зв’язку з цим, одним із перспективних напрямів фінансового забезпечення проведення екоаудиторських перевірок повинно стати створення окремого корпоративного екологічного фонду корпорації.

Створення корпоративного екологічного фонду повинно забезпечити прозорість фінансових потоків компанії, які направляються на екологічні заходи, а також повинно сприяти об’єктивній оцінці екологічної діяльності корпорації держаними природоохоронними органами, іноземними інвесторами, суспільними організаціями.

Джерелами формування корпоративного екологічного фонду акціонерного товариства можуть бути: 1) частина коштів від цільової екологічно орієнтованої емісії акцій компанії та інших цінних паперів компанії; 2) обов’язкові відрахування від чистого прибутку компанії; 3) частина платежів компанії за забруднення навколишнього середовища у вигляді податкового кредиту; 4) амортизаційні відрахування за об’єктами та спорудами природоохоронного призначення; 5) кредити на проведення екологічної (природоохоронної) діяльності корпорації; 6) централізоване фінансування із державного позабюджетного фонду охорони навколишнього середовища в рамках територіальних екологічних проектів; 7) тимчасово вільні кошти екологічних банків; 8) доходи (депозитні відсотки) від зберігання в банківських установах коштів корпоративного екологічного фонду.

Слід відмітити, що акціонерні товариства, які створюють корпоративний екологічний фонд, набувають певної свободи у використанні коштів даного фонду. Проте, при цьому слід забезпечити жорсткий контроль за витрачанням коштів корпоративного екологічного фонду з боку внутрішніх органів управління компанією (зокрема, ревізійною комісією), а також фінансових і природоохоронних органів управління.

Таким чином, функціонування системи корпоративного екологічного фонду забезпечить взаємодію основних учасників екологічно орієнтованих корпоративних відносин, надасть можливості ефективного функціонування системи екологічного менеджменту, проведення екологічних аудиторських перевірок та за їх висновками впроваджувати заходи, направлені на екологічно збалансоване функціонування підприємств корпоративного сектору.


УДК 330.131.7:336

Чиж А.Ю.

Східноукраїнський національний університет імені В.Даля, м.Луганськ



anton.tchizh@yahdex.ru

УПРАВЛІННЯ ПОДАТКОВИМИ РИЗИКАМИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА
З 1.01.2011 року в Україні почав діяти Податковий кодекс, який змінив порядок податкового адміністрування, визначив нові методи і підходи до податкових перевірок [1]. Це веде до посилення податкових ризиків і потребує вдосконалення управління ними для усунення їх впливу на економічну безпеку підприємства.

Збільшення податкового навантаження, особливо для підприємств з недостатньою поточною ліквідністю, веде до загроз економічної безпеки. Управління податковими ризиками дозволяє скоротити обсяг податкових донарахувань за наслідками перевірок, що дозволяє стверджувати про актуальність цієї проблеми.

Зміну податкового законодавства традиційно відносять до зовнішніх чинників ризику, що має найістотніший вплив. Актуальність проблеми управління податковими ризиками вимагає визначення самого поняття “податковий ризик”. Аналіз різних підходів до нього [2] дозволив визначити податковий ризик як сукупність ризиків пред'явлення податкових претензій й податкових донарахувань та переплати податків. Такий підхід дозволяє не тільки запобігти або зменшити додаткові донарахування податків, але і досягти оптимального для конкретного підприємства рівня оподаткування, яке не буде загрозою його економічній безпеці.

Існуючі методи управління податковими ризиками суттєво залежать від розміру підприємства, ступеня його публічності й рівня розвитку принципів корпоративного управління. Так, невеликі та середні підприємства сприймають податковий ризик тільки як ризик донарахування податків та штрафів за результатами податкової перевірки. Тому вони не мають податкового відділу, виділеного в самостійну організаційну одиницю, і всі рішення щодо оподаткування приймає головний бухгалтер. Управління податковими ризиками на таких підприємствах зведено до заперечення рішень податкових органів за результатами перевірки та звернення за роз’ясненнями до податкових органів з окремих питань оподаткування. Єдині принципи оцінки податкових ризиків, як правило, відсутні, а рішення приймаються на основі принципу консерватизму. Такий підхід до управління податковими ризиками дозволяє зменшити вірогідність суперечок з податковою інспекцією, проте може привести до переплати податків і низької ефективності оподаткування в цілому.

Великі підприємства та публічні акціонерні товариства мають, як правило, податковий відділ як самостійну організаційну одиницю або фахівця з оподаткування. Податкові ризики оцінюють як по пред’явлених претензіях, так і ще не виявлених податковою інспекцією виходячи з принципів їх матеріалізації та суттєвості. Управління здійснюється як виявленими податковими ризиками через заперечування претензій, що пред’явлені податковими органами, так і не виявленими податковою перевіркою через відстеження практики. Це дає змогу своєчасно надати уточнюючі декларації, отримати податкову консультацію відповідних органів.

Ефективною формою управління податковими ризиками в забезпеченні економічної безпеки підприємства є впровадження внутрішнього податкового аудиту, функціями якого може бути оцінювання податкових наслідків найбільших операцій, контроль за ефективною ставкою оподаткування, податкове бюджетування, облік податкових зобов’язань за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку ти звітності.

Управління податковими ризиками є одним з джерел підвищення ефективності бізнесу і зростання ліквідності, тому що розмір податкового навантаження впливає на обсяг чистого прибутку підприємства та його грошові потоки. Зусилля мають бути спрямовані на ідентифікацію і зниження існуючих податкових ризиків та усунення податкової неефективності.

Ідентифікація та зниження існуючих податкових ризиків грає вирішальну роль, оскільки після пред’явлення податкових претензій уникнути ризиків неможливо, особливо у випадках, коли ризик зумовлений помилками в документації, формулюваннями договорів та іншими чинниками, які неможливо виправити після пред'явлення претензій. Незапланований відтік грошових коштів на погашення податкових претензій або арешт рахунків податковими органами може привести до припинення бізнесу, тому зниження і запобігання податковим ризикам дозволить запобігти втратам грошових коштів

Усунення податкової неефективності слід відрізняти від незаконних схем податкової оптимізації. Результатами податкової неефективності можуть бути переплати податків, відволікання коштів у невідшкодованому ПДВ і відкладених податкових активах, що веде до погіршення фінансового стану підприємства і веде до загроз економічній безпеці. Податкова ефективність досягається застосуванням інструментів податкового планування, облікової політики, використанням засобів внутрішнього контролю. Аналіз причин податкової неефективності може виявити значні резерви підвищення результативності бізнесу.

Для ефективного управління податковими ризиками необхідна побудова системи управління податковими зобов’язаннями, яка базуватиметься на принципах розробки єдиних критеріїв оцінювання податкових ризиків, детального опрацьовування методології розрахунку основних податків, чіткого визначення сфери відповідальності податкового відділу і його місця в організаційній структурі підприємства, виявлення і оцінювання ризиків з використанням інструментів внутрішнього контролю, регулярної звітності з податкових питань перед керівництвом підприємства.



Література

1. Податковий кодекс України / Серія «Бібліотека платника податків». Книга 12 (18). – К.: Юрінком Інтер. – 2010. – 495 с.

2. Родіонов, І. Управління податковими ризиками в умовах фінансової кризи / І. Родіонов, П. Кудрявцев // Фінансовий директор. - № 5. – 2009. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.fd.ru
УДК 343.535

Чучко О.П., к.е.н., доцент

Нікітіна Е.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ БАНКРУТСТВА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Ключовою проблемою в сучасній економіці є криза неплатежів. Саме тому слово "банкрутство" лунає з кожним днем усе частіше. І все більшій кількості підприємств доводиться стикатися з цією проблемою. Питання реструктуризації і банкрутства в кризовій економічній ситуації, яка склалася в Україні, набувають особливого значення, що пов'язано з хронічним станом неплатоспроможності, нерентабельності, збитковості суб'єктів підприємницької діяльності.

Актуальність і практична значущість цієї теми зумовлені рядом причин. По-перше, сьогодні в економіці ключовою проблемою є криза неплатежів і принаймні половину підприємств слід було б оголосити банкрутами, а вилучені кошти перерозподілити на користь ефективних виробництв, що, поза сумнівом, сприяло б оздоровленню ринку. По-друге, оскільки проблема банкрутства набула значного поширення, то питання прогнозування і визначення ймовірності банкрутства стає вкрай актуальним. По-третє, значній частині промислових підприємств характерні негативні тенденції щодо динаміки фінансових результатів, що призвело до збільшення частки збиткових підприємств у загальній їх кількості.

Безсумнівно, одна з головних причин виробничої і фінансової неплатоспроможності українських підприємств, кризи неплатежів, які призвели за останні роки до катастрофічного зменшення реального валового внутрішнього продукту, полягає в тому, що дотепер украй нерішуче застосовується такий визнаний у всьому світі спосіб цивілізованого врегулювання відносин боржників і кредиторів, як банкрутство. Водночас в умовах кризи неплатежів банкрутство підприємств стало масовим і охопило більшість галузей та регіонів країни.

Однак основою підходу до вирішення проблеми існування збиткових підприємств і при цьому найбільш актуальним завданням є не збанкрутування підприємств, а саме відновлення їх платоспроможності, виведення підприємств, що знаходяться в кризі, спочатку на беззбитковий, а потім і на прибутковий рівень діяльності.

Найважливішим завданням для сучасних українських підприємств є необхідність «протриматися на плаву», підтримати відносно стабільний розвиток до кращих часів, намагаючись при цьому забезпечити свою фінансову стійкість.

Як відомо, політика стабільного фінансового управління взагалі є часткою загальної фінансової стратегії підприємства, а за його кризового стану полягає в розробці системи методів попередньої діагностики фінансової дестабілізації і «включення» механізмів, які б забезпечували вихід підприємства на стабільний розвиток.

Реалізація такої політики передбачає здійснення постійного моніторингу фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак порушення його стабільної роботи.

Своєчасність та об’єктивність діагностики фінансової кризи є ключем для забезпечення ефективності подальших антикризових заходів.

Діагностика банкрутства становить собою систему цілісного фінансового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому.

Залежно від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства підприємства поділяється на дві основні підсистеми: експрес-діагностика банкрутства; фундаментальна діагностика банкрутства.

Експрес-діагностика кризового фінансового стану (банкрутства) характеризується системою регулярного оцінювання кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, здійснюваного на базі даних його фінансового обліку за стандартними алгоритмами аналізу. Основною метою експрес-діагностики є визначення масштабів кризового стану підприємства на базі аналізу окремих сторін його кризового розвитку за ряд попередніх етапів. Практика фінансового менеджменту при оцінюванні масштабів кризового фінансового стану підприємства використовує три принципових характеристики: легка фінансова криза; глибока фінансова криза; фінансова катастрофа.

Для того щоб прогноз ймовірності неплатоспроможності (банкрутства) підприємства був більше обґрунтованим, рекомендується комплексно використати одночасно кілька методів прогнозування ймовірності неплатоспроможності (банкрутства) підприємства, що дозволить значно підвищити ступінь вірогідності отриманих результатів.



СЕКЦИЯ 5

ТРАНСФОРМАЦІЯ МОДЕЛЕЙ НАЦІОНАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
УДК 339.146

Абсава Л.О., к.е.н., доцент

Херсонський економічно-правовий інститут



absavaa@rambler.ru

ТРАНCНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРОДОВОЛЬЧИХ РИНКІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Становлення глобальної економіки, здатної працювати як єдина система й у масштабі всієї планети, характеризується стрімким розвитком процесів транснаціоналізації виробництва.

Процеси транснаціоналізації світової економіки вимагають розгляду продовольчого ринку вже не на рівні окремої країни, а на міжнародному рівні, припускаючи узгоджені міждержавні заходи щодо цілеспрямованого формування єдиного глобального продовольчого ринку.

Глобалізація продовольчих ринків, виражена у ряді трансформацій і проявляється в посиленні інтенсивності міжнародної торгівлі, зростанні впливу транснаціональних корпорацій (ТНК) у виробництві і розподілі продуктів і капіталу. Зростає і територіальна мобільність населення, що виражається в туристських, ділових, освітніх, особистих та інших поїздках, що визначає необхідність посилення заходів інтернаціоналізації ринку послуг підприємств громадського харчування і всіх пов'язаних з ними структур продовольчого комплексу, посилюється уніфікація стандартів споживання благ і послуг, вироблених на підприємствах агропродовольчого комплексу.

Відбувається розширення зовнішньоекономічних зв'язків і підвищується роль і масштабність діяльності ТНК. Будучи провідним фактором глобалізації економіки, ТНК розміщують частини та стадії відтворювальних процесів на території різних країн. Вони являють собою найбільш потужну частину корпоративного бізнесу, відіграють провідну роль в зміцненні світогосподарських зв'язків. Через структури ТНК проходять фінансові та товарні потоки, що визначають розвиток світового господарства, виконуються функції міжнародного регулятора виробництва і розподілу товарів і послуг.

В даний час у світі діє приблизно 82 тис. ТНК з більш ніж 810 тис. закордонних філій. ТНК панує у всіх сферах і галузях світової економіки. Більше половини ринку (57%), контрольованого ТНК, припадає на п'ять основних галузевих секторів, серед яких у 2008 р. виробництво електроніки та електрообладнання становило 17%, хімічна та фармацевтична промисловість - 16%, видобуток і торгівля нафтою і іншими енергоресурсами - 14%, виробництво автомобілів, вузлів і агрегатів до них - 14%, і замикає п'ятірку лідерів виробництво продуктів харчування та напоїв - 12%. У той же час, якщо судити по індексом транснаціональних (TNI), найбільший рівень проникнення на закордонні ринки спостерігається сьогодні в галузях саме продовольчого комплексу. Під контролем ТНК, за розрахунковими оцінками, перебувають близько дев'яноста відсотків ринку пшениці, кави, кукурудзи, тютюну, джуту й до сімдесяти відсотків ринку бананів і натурального каучуку [1].

Нині ТНК в продовольчій сфері можна представити як виробниче підприємство, окремі підрозділи якого, пов'язані єдиним технологічним циклом, розташовані в різних країнах. Майже весь виробничий цикл виноситься за межі країни базування для економії на трансакційних витратах. Відмінною рисою «міжнародності» продовольчого сектора ТНК є не стільки ознаки походження капіталу, скільки розміщення ресурсів та сировини, виробництва продуктів і напоїв в декількох країнах на основі міжнародного поділу праці за географічним і галузевому принципах. Зростає і число залученого зарубіжного персоналу, особливо в сфері виробництва продуктів харчування, де індекс транснаціональності в докризовий період (2007 році) досягав 82,9%, а в 2008 році він знизився до 74,4%. Таким чином, у сучасних умовах сектор виробництва продуктів харчування стає одним з ключових гравців на ринках транснаціонального бізнесу, виступаючи потужним стимулом для розвитку національних економік і формування уніфікованих і стандартизованих послуг.

У цих умовах зростає потреба розробки раціональних механізмів регулювання діяльності ТНК в продуктовому комплексі. Проте розробка таких механізмів є завданням більш високого рівня і має вирішуватись із використанням зусиль всього світового співтовариства. Такі зусилля мають мати узгоджений характер і виходити з об'єктивно існуючої ситуації в продовольчому комплексі. Основним трендом розробки принципових механізмів регулювання діяльності ТНК є стимулювання використання умов раціональних принципів як виробництва, так і споживання продуктів харчування, що просуваються корпораціями на глобальні продовольчі ринки.

Основним принципом раціонального харчування є його збалансованість і правильний режим. Збалансованим називається харчування, в якому забезпечені оптимальні співвідношення основних харчових і біологічно активних речовин і відповідна калорійність. Однак для вирішення завдання забезпечення раціональним харчуванням населення недостатньо тільки розробки його принципів, але важливо й проведення цілеспрямованої політики. Основними завданнями державної політики є: забезпечення доступності харчових продуктів для всіх верств населення; висока якість і безпека харчових продуктів; постійний контроль за станом харчування населення і, що важливим для пропаганди серед населення принципів раціонального, здорового харчування.

Література:

1. UNCTAD/Eramus University database [Електронний ресурс]. – Режим доступу – http://www.unctad.org/sectsjns/dite_dir/docs/Top100WIR2008.pdf

УДК 338.43:631.11

Бойко В.В., аспірант

Львівський національний аграрний університет



boyko.v888@online.ua

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Забезпечення сталого розвитку економіки неможливе без формування належного рівня економічної безпеки передусім структурної її одиниці – підприємства. Формування економічної безпеки сільськогосподарських підприємств є особливо важливим в контексті наростання світової продовольчої кризи.

Питання економічної безпеки досліджували у своїх праці такі вчені: Ареф’єва О.В., Бандурка О.М., Губенко В.І., Грунін О.А., Лайко П.А., Ткаченко В.Г., Хромушина Л.А., Мунтіян В.І., Шкарлет С.М.

Держава як основний інститут встановлює основні правила гри для учасників економічного процесу. Методи і принципи, які вона декларує шляхом проведення своєї політики є ніщо іншим, як фундаментом, на якому будується вся ієрархічна структура національної економіки. З огляду на це, особливо важливим є те, щоб державне регулювання було послідовним та носило системний характер. Його суть в сфері економічної безпеки сільськогосподарських підприємств в жодному випадку не повинно полягати в ручному керуванні цього процесу, а базуватись, перш за все, на непрямому впливі, тобто на створенні необхідних сприятливих умов для формування належного її рівня.

На нашу думку, основними кроками в цьому напрямку повинні стати:



  • вдосконалення нормативно-правової бази в сфері сільськогосподарського виробництва;

  • розробка на загальнодержавному рівні Єдиної стратегії економічної безпеки галузі сільського господарства, як основи формування продовольчої безпеки держави в цілому;

  • створення сприятливого інституційного середовища для розвитку сільськогосподарських підприємств;

  • логічне завершення процесу формування ринку земель сільськогосподарського призначення;

  • активізація припливу капіталу в сільське господарство шляхом кредитування галузі з частковою компенсацією відсотків по кредитах за рахунок бюджетних коштів;

  • оптимізація інформаційного забезпечення через побудову розгалуженої мережі дорадчих служб в регіонах;

  • створення спеціалізованих підрозділів або ж секторів в складі обласних та районних управлінь агропромислового розвитку, до функцій яких би входили моніторинг основних показників економічної безпеки та надання відповідних консультацій керівництву сільськогосподарських підприємств;

  • підготовка високо кваліфікованих фахівців в галузі економічної безпеки, зокрема за державним замовленням;

  • державна підтримка розвитку кооперації сільськогосподарських підприємств;

  • оптимізація експортно-імпортної політики (скасування практики введення квот на експорт сільськогосподарської продукції вітчизняних товаровиробників, проведення ефективної політики протекціонізму тощо);

  • розвиток лізингових відносин з метою покращення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств;

  • вдосконалення системи надання та виплат дотацій, зокрема в галузі тваринництва, яка й досі є збитковою.

Своєчасна реалізація вище запропонованих заходів дозволить уникнути зайвих ризиків сільськогосподарським підприємствам та може стати надійною основою зміцнення їх економічної безпеки.
УДК 657.422.4


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   38

Схожі:

Збірка тез доповідей iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
Збірка тез доповідей icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Збірка тез доповідей iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
Збірка тез доповідей iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Збірка тез доповідей iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка