Збірка тез доповідей



Сторінка7/38
Дата конвертації04.02.2018
Розмір6.98 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   38

МОДИФІКАЦІЯ РОЗУМІННЯ ПУБЛІЧНИХ ФІНАНСІВ ПІД ВПЛИВОМ ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Глобалізація суттєво модифікує традиційне розуміння публічних фінансів, які раніше розглядались виключно в контексті того, як уряди повинні знаходити кошти для фінансування внутрішніх соціально-економічних та політичних проблем. Пізніше з’явилась теорія економіки державного сектора, яка надавала важливого значення не лише оподаткуванню, але й державним витратам. У своїй праці «Чиста теорія локальних витрат» [1] Ч.Т’єбу розвинув теорію суспільних благ локального рівня, вигоду від яких отримує лише населення, що проживає на певній території. Пізніше Дж.Стігліц в роботі «Теорія локальних суспільних благ – двадцять п’ять років після Т’єбу: перспектива» обґрунтував три фундаментальні проблеми надання суспільних благ [2]: проблема формування преференцій, проблема соціального вибору, проблема управління. Однак глобалізація, що посилює не лише взаємну інтеграцію країн, але й потребу у колективних діях, змушує по-новому дивитися на сучасні публічні фінанси не лише як на регулятор локальних та національних проблем, але й важливий елемент розв’язання глобальних проблем людства. Традиційна теорія публічних фінансів розглядає взаємодію між державними та місцевими фінансами, в т.ч. питання про те, які види діяльності повинні фінансуватись на державному, а які – на місцевому рівні (рис. 1а). Нова ж теорія публічних фінансів враховує взаємодію ринків і держав, співпрацю і конкуренцію між державними і приватними учасниками (рис. 1б), а також охоплює міжнародні та національні аспекти глобальних проблем (рис. 1в). Саме в контексті нових підходів досліджується те, як уряди в індивідуальному та колективному порядку спрямовують державне та приватне фінансування на розв’язання глобальних суспільно-політичних проблем, а також вивчаються аспекти мобільності факторів виробництва (праця і капітал) та причини їх міграції в межах різних країн світу.

Сьогодні як ніколи національні держави стикаються з швидким розвитком так званих «зовнішніх очікувань» з приводу бажаності тої чи іншої національної політики, джерело яких знаходиться за межами внутрішнього політичного процесу. Такі очікування виникають в результаті формальних міжурядових переговорів, а також неформальних процесів нормотворчості і стандартизації, що здійснюються недержавними гравцями (наприклад, агентства з кредитних рейтингів країн, глобальна мережа громадянського суспільства, міжнародні аудитори, адвокати, галузеві лобі).

Очікування економічної відкритості сприяють взаємодії між суспільним і приватними секторами, що призводять до зростання конкуренції між державами. Уряди, які долучились до «відкритості», виявляються включеними в процес поступової синхронізації політик, адже саме в умовах відкритості проявляється мобільність капіталу, праці та інших факторів виробництва. Усе більшого значення набуває глобальний «ефект Т’єбу», за якого мобільні фактори виробництва обирають національну юрисдикцію, яка в найбільшій мірі задовольняє їх інтереси, змушуючи уряди здійснювати те, що від них вимагають, якщо ті хочуть втримати або залучити мобільні фактори. Коли держави «підкоряються» зовнішньому впливу, то цілі, джерело яких знаходиться за межами національної політики, включаються в програму реалізації національної політики, формуючи пріоритети розподілу державних і приватних ресурсів1.



Рис. 1. - Еволюція публічних фінансів (від традиційних до нових)*

*Примітка. Складено автором на основі [3]


Результати державної політики (забезпечення національної безпеки та охорона правопорядку, система медичного забезпечення, програми скорочення бідності, розв’язання екологічних проблем) часто називають «державним забезпеченням», проте насправді більшість цих благ фінансуються через партнерство суспільного і приватного секторів (так зване «інтерактивне партнерство» або «третя сила») [4; 5]. Уряди продовжують орієнтуватися на інтереси державної політики, проте більш опосередковано. Замість забезпечення державних послуг напряму, вони гарантують, що інтереси державної політики викличуть відповідну реакцію з боку приватних фірм і домогосподарств через механізм фінансових (податкові кредити, знижки, гарантії) та нефінансових (регулювання прав власності, соціальне та економічне регулювання) стимулів. У формуванні державно-приватних партнерських відносин уряди сьогодні широко застосовують механізм аутсорсінгу для виконання певних завдань (наприклад, забезпечення харчуванням пацієнтів лікарень, вихованців будинків-інтернатів, учнів шкіл) або «здачі в оренду» цілих сфер державних послуг (наприклад, будівництво шосейних доріг, утримання закладів пенітенціарної системи).

Таким чином, сьогодні публічні фінанси є чимось більшим, ніж просто забезпечення доходів і регулювання державних витрат, адже вони акумулюють і нецентралізовані ресурси з метою спрямування їх для досягнення цілей державної політики, стимулювання і схвалення приватної ініціативи в питаннях фінансування суспільних та змішаних благ.



Література:

  1. Tiebout C.M. Pure Theory of Local Expenditures / C.M.Tiebout // Journal of Political Economy. –1956. –Vol.64. –p.416-424.

  2. Stiglitz J.E. The Theory of Local Public Goods Twenty-Five Years after Tiebout: a Perspective / J.E.Stiglitz // NBER Working Paper Series. –1982. –Vol.954. –38 p.

  3. Новые государственные финансы: ответ на глобальные вызовы / Под. ред. И.Кауль, П.Кунсисанью. –Оксфорд: Оксфорд Юниверсити Пресс, 2006. –с.19-21.

  4. Stiglitz J.E. Redefining the Role of the State: What should It Do? How should It Do It? And How should These Decisions be Made? / J.E.Stiglitz [Електронний ресурс] –Режим доступу: http://www.meti.go.jp/topic/mitilab.

  5. Salamon L.M. The Tools of Government: a Gide to the New Governance / L.M.Salamon. –New York: Oxford University Press, 2002.

УДК 336.146.07



Дмитриченко Л.І., д.е.н., професор

Донецький національний університет



Павлій О.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



КАЗНАЧЕЙСЬКЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ БЮДЖЕТІВ ЗА ДОХОДАМИ

Доходи державного бюджету – це фінансові ресурси держави, що використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України.

Склад доходів Державного бюджету України встановлюється у главі 5 Бюджетного кодексу (стаття 29).

Відповідно до статті 9 Загальних положень Кодексу, складниками доходів Державного бюджету України є:



  • податкові надходження,

  • неподаткові надходження,

  • доходи від операцій з капіталом,

  • трансферти,

  • гранти та дарунки.

Рахунки для зарахування платежів до державного бюджету відкриваються на балансі головних управлінь Державного казначейства України та Державного казначейства України (центральний апарат).

Платежі здійснюються платниками у безготівковій або готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку. Перерахування на бюджетні рахунки грошових коштів, сплачених платниками до державного бюджету, здійснюється через СЕП НБУ.

Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.

Зарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів здійснюється щоденно. На кінець операційного дня залишки коштів, що склалися на відповідних дохідних рахунках, перераховуються на котлові рахунки. Акумульовані суми коштів, зараховані на котлові рахунки, розподіляються за встановленими нормативами. У цей самий день суми дотацій місцевим бюджетам перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, кошти, що підлягають перерахуванню до державного бюджету зараховуються на відповідні рахунки, відкриті у Державному казначействі (центральний рівень). Таким чином, забезпечується консолідація всіх надходжень до бюджету на єдиному казначейському рахунку.

Усі кошти, які надійшли на рахунки для акумулювання коштів, в установленому порядку спрямовуються на відповідні рахунки для здійснення видатків державного бюджету.

На підставі даних про рух грошових коштів на аналітичних рахунках з обліку доходів бюджету щоденно в кінці операційного дня територіальними органами казначейства формуються звіти про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами у розрізі кожного з місцевих бюджетів відповідного регіону, а також зведених бюджетів районів та областей. Дані звітів за останній робочий день місяця є підставою для складання місячної звітності про виконання бюджетів у частині доходів.

Основним принципом складання форм фінансової звітності є використання економічних показників безпосередньо із баз даних Державного казначейства України.

До загального фонду Державного бюджету за 8 місяців 2010 року надійшло 128678,6 млн. гривень. Порівняно із аналогічним періодом 2009 року надходження збільшились на 30,6%, або на 30115,2 млн. гривень.

До спеціального фонду державного бюджету у січні-серпні 2010 року надійшло 14792,1 млн. грн., що на 21992,6 млн. грн., або на 59,8% менше порівняно із аналогічним періодом 2009 року. Це пов’язано із тим, що у серпні п.р. по спеціальному фонду державного бюджету було проведено погашення заборгованості з відшкодування ПДВ у сумі 16442,7 млн. грн., яке було здійснене за рахунок випуску ОВДП відповідно до ст. 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».

В співставних умовах, без врахування у спеціальному фонді Державного бюджету України у 2010 році відшкодування ПДВ в обсязі 16442,7 млн. грн. за рахунок випуску ОВДП, до спеціального фонду державного бюджету у січні-серпні 2010 року надійшло 31234,8 млн. грн., що на 5549,9 млн. грн., або на 15,1% менше порівняно із аналогічним періодом 2009 року.

Всього Державний бюджет України отримав143470,7 млн. грн., що на 8122,6 млн. грн., або на 6,0% більше за відповідний показник 2009 року. У співставних умовах, без врахування у спеціальному фонді погашення заборгованості з відшкодування ПДВ за рахунок випуску ОВДП, за 8 місяців п.р. Державний бюджет України отримав 159913,4 млн. грн., що на 24565,3 млн. грн., або на 18,1% більше за відповідний показник 2009 року.

Податкові надходження до Державного бюджету України за звітний період становили 98008,2 млн. грн., що на 4779,1 млн. грн., або на 5,1% більше від надходжень за січень-серпень 2009 року. У співставних умовах податкові надходження до Державного бюджету України за звітний період становили 114450,9 млн. грн., що на 21221,8 млн. грн., або на 22,8% більше від надходжень за січень-серпень 2009 року.

Неподаткові надходження до державного бюджету становили 40073,9 млн. грн., що на 3737,3 млн. грн., або на 10,3% більше за відповідний показник січня-серпня 2009 року.

Загальна сума доходів зведеного бюджету України за січень-серпень 2010 року становила 189628,6 млн. грн., що на 13657,6 млн. грн., або на 7,8% більше за аналогічний період 2009 року. У співставних умовах доходи Зведеного бюджету України за звітний період становили 206071,3 млн. грн., що на 30100,2 млн. грн., або на 17,1% більше від надходжень за січень-серпень 2009 року.

На основі показників виконання бюджетів за доходами фінансовими органами та органами податкової служби складається прогноз надходжень на наступний місяць, квартал, до кінця року. Наявність інформації про очікувані надходження доходів до бюджетів дозволяє прогнозувати обсяг фінансових ресурсів для виконання бюджетних зобов’язань поточного періоду та проводити ефективну податкову політику у наступні періоди.
УДК 336.14:352

Ковалев А.А., д.э.н., профессор, директор

Институт самоуправления, г.Москва, Российская Федерация



Маглаперидзе А.С., к.э.н., профессор

Макеевский экономико-гуманитарный институт



АКТУАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ ВНУТРИРЕГИОНАЛЬНЫХ МЕЖБЮДЖЕТНЫХ ОТНОШЕНИЙ
Несмотря на значительное исследование вопросов бюджетного регулирования в научной литературе по-прежнему остаются нерешенными и чрезвычайно актуальными проблемы внутрирегиональных межбюджетных отношений как для Российской Федерации, так и для Украины. К их числу относятся такие вопросы, как распределение расходных полномочий между уровнями бюджетной системы, обеспеченность органов местного самоуправления собственными финансовыми ресурсами, определение границ межбюджетного выравнивания, построение эффективного механизма организации и регулирования межбюджетных отношений.

Мнения различных авторов на проблему бюджетного регулирования отличаются друг от друга. Анализ литературных источников позволил выделить 4 модели организации межбюджетных отношений на основе взаимодействия органов власти разных уровней:

- модель кооперативного федерализма;

- модель идеального федерализма (или дуалистического федерализма);

- модель внутригосударственного федерализма (или связывающая модель);

- модель межгосударственного федерализма (или разделяющая модель).

Критерием эффективности каждой конкретной модели могут выступать только качество и объем бюджетных услуг, предоставляемых населению. Разные страны решают задачу выбора модели бюджетных отношений по-своему. При этом необходимо отметить, что эффективность системы межбюджетных отношений должна определяться совокупностью критериев, соответствующих особенностям конкретного государства, а именно степенью централизации или децентрализации бюджетной системы, наличием или отсутствием регулирующих налогов, долями доходов и расходов центрального правительства, объемом и способами передачи финансовой помощи.

С нашей точки зрения, реформа межбюджетных отношений должна быть направлена на решение таких острых накопившихся проблем, как:



  1. устранение нечеткости и нерациональности разграничения полномочий между центральным, региональным и местным уровнями власти;

  2. обеспечение большей самостоятельности органов местного самоуправления по реализации возложенных на них задач за счет увеличения в местных бюджетах собственных доходов;

  3. создание эффективного механизма распределения финансовой помощи, которая в условиях нового законодательства формирует значительную часть доходов административно-территориальных единиц.

В этой связи, перспективным видится использование программно-целевого метода в регулировании межбюджетных отношений для решения противоречий между ограниченным объемом финансовых возможностей и нерешенными социально-экономическими проблемами развития территорий.

В зависимости от уровня и статуса территории определение целей и программ по их достижению может заметным образом отличаться, но в целом должно быть направлено на решение следующих внутрирегиональных противоречий:



  • создание новых, развитие и поддержку существующих прогрессивных производств, т.н. «точек роста», позволяющих реализовать конкретные преимущества региона;

  • создание благоприятных общеэкономических условий функционирования и развития региональных предприятий и производств путем улучшения инвестиционного климата, обеспечения режима наибольшего благоприятствования для региональных товаропроизводителей, занятых в приоритетных для развития региона сферах экономики и отраслях производства;

  • активизация правовых и иных форм содействия малому и среднему предпринимательству;

  • развитие объектов рыночной инфраструктуры местного значения;

  • поддержка и развитие социально значимых объектов: больниц, школ, детских учреждений и т.д.;

  • содействие занятости населения, включая вопросы переподготовки кадров, преодоления структурной безработицы;

  • развитие нормативной базы в целях облегчения решения указанных выше проблем.

УДК 336.1(477)



Куценко Н.А., к.е.н.

Александрова А.Є., аспірант

Східноукраїнський національний університет імені В.Даля, м.Луганськ



alina.alexandrova@mail.ru

ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Головною стратегічною метою економічної політики України на сучасному етапі є підтримка стабільних темпів економічного зростання. Як свідчить світовий досвід, найкращим шляхом для досягнення швидкого економічного зростання є розвиток відкритої ринкової економіки. Однією з головних тенденцій, що характеризує сучасний розвиток світової економіки та фінансів, є глобалізація. Процесу формування глобальної економіки та фінансової глобалізації не можна уникнути, але важливо відстоювати національні інтереси, формувати національну модель розвитку, яка дасть змогу ефективно використовувати потенціал України.

Проблемам розвитку глобалізаційних процесів, їхнього впливу на різні сфери суспільного життя, особливостям формування фінансової системи в сучасних умовах присвятили свої роботи вітчизняні та іноземні фахівці, науковці й практики, зокрема Т. Левіт, А. Тейлор, М. Обстфелд, Г. Гескюере, Д. Лук'яненко В. Лукашевич, І. Хоминич, А. Макушкін, А. Архипов, В. Захожай та інші.

Складовими фінансової глобалізації є: глобальні фінансові ринки, глобальні фінансові суб'єкти (ТНК, транснаціональні банки, центральні банки тощо), глобальні фінансові інструменти як глобальні продукти, які є об'єктом купівлі-продажу на глобальних фінансових ринках (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити тощо), технології фінансової глобалізації (глобальні фінансові стратегії, глобальні фінансові мережі, фінансові інновації тощо).

У найширшому розумінні фінансова глобалізація є ідеологією, політикою та практикою об'єднання національних грошових систем шляхом їх заміщення «світовими грошима», функції яких беруть на себе гроші США, об'єднаної Європи та Японії. Вона є багаторівневим явищем, оскільки існує на мікрорівні — тобто впливає на підприємства, в тому числі ТНК, мезорівні — валютні, фондові та інші фінансові ринки всередині федеративних держав, макрорівні — державні фінанси і мегарівні — міжнародному, в тому числі регіональному, міждержавному рівні [1].

При формуванні фінансової політики України та реформуванні її фінансової системи слід брати до уваги той факт, що фінансова глобалізація — це суперечливий процес. З одного боку, вона сприяє розширенню обмінів товарами, технологіями, руху капіталів, інформації тощо, а з іншого — супроводжується гіпертрофією міжнародного фінансового сектору, що дедалі більше не відповідає потребі розвитку реальної економіки, надає переваги розвиненим державам, збільшує відстань між багатими й бідними країнами. На макрофінансовому рівні діє дві супротивні тенденції — тенденція до лібералізації фінансових ринків країн поряд із збереженням протекціоністських заходів. До того ж, з одного боку, глобалізація дає можливість фінансовим структурам захистити себе від валютних та процентних ризиків шляхом використання інноваційних фінансових інструментів, з іншого — породжує міжнародну фінансову нестабільність, міжнародні фінансові кризи.

Регулятивні фактори фінансової глобалізації, насамперед, полягають у тому, що відбуваються глибокі зміни в системі регулювання економіки, а саме — простежується переміщення повноважень з державного на міждержавний рівень. Глобалізація, підриває роль держави у фінансах: має місце послаблення впливу держави на структурну політику, джерела поповнення бюджету та вивіз капіталу, відбувається фактична відмова країн від суверенітету в галузі фінансів, втрата контролю за утворенням державного боргу та дерегулювання сфери фінансової діяльності.

Серед факторів розвитку глобалізації слід назвати скорочення трансакційних витрат при укладанні угод на глобальному фінансовому ринку концентрацію ресурсів для розв'язання глобальних проблем, дедалі більши вплив екзогенних факторів на національні господарства внаслідок їхньої економічної відкритості, посилення впливу лібералізації фінансових ринків на динаміку світового енергетичного та інших товарних ринків[2].

Підбиваючи підсумок, слід зауважити, що Україна поступово інтегрується до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни. Зважаючи на той факт, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може отримати від процесу глобалізації, в Україні слід виробити політику, що здатна протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним наслідкам цього процесу. Насамперед, з метою збереження стабільності на національних фінансових ринках необхідна чітка система впливу держави на рух фінансових потоків у країні та приплив іноземного капіталу. Як уже зазначалося, Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційні процеси, тому фінансову політику держави треба формувати відповідно до факторів розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу фінансової глобалізації, які можуть стати предметом подальших наукових пошуків.



Література

1. Стукало Н.В. Глобалізація й розвиток фінансової системи України / Н.В.Стукало //Фінанси України-2005р- № 5 – c. 29-35

2.Макушкин А.Г. Фінансова глобалізація / А.Г.Макушкин //Вільна думка 21 століття - 2003р- № 10 – c. 30-43
УДК 369.5:061.27

Левченко В.П., к.т.н., Заслужений економіст України, заступник голови

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, м.Київ



kozmenko@academy.sumy.ua

Вплив наслідків фінансової кризи на пенсійні накопичення учасників недержавних пенсійних фондів
Недержавні пенсійні фонди (НПФ) в усьому світі починаючи із 2008 року демонструють погіршення основних показників функціонування, і в першу чергу, такого показника, як вартість пенсійних активів. Така ситуація пояснюється тим, що в умовах кризи безробіття зростає високими темпами, доходи громадян скорочуються внаслідок падіння заробітної плати та зменшення тривалості робочого дня (тижня), що в комплексі призводить до недостатнього надходження внесків до НПФ.

Безумовно, важливість НПФ, як джерела додаткового до гарантованого державою пенсійного забезпечення та інвестиційні можливості НПФ (визначені відповідним фінансовим регулятором) в різних країнах відрізняються. Сила негативного впливу світової фінансової кризи на функціонування НПФ також залежить від умов конкретної країни. Однак безсумнівним є той факт, що окремі категорії учасників НПФ відчувають зазначений негативний вплив в різній мірі.

Наймолодші учасники НПФ (у віці від 25 до 34 років) в невеликій мірі відчувають наслідки фінансової кризи, оскільки їх пенсійні накопичення є достатньо незначними. Нові пенсійні внески такої категорії учасників НПФ компенсують втрати від інвестування в умовах кризи. Навіть при тому, що дана категорія вкладників НПФ підпадає під вплив спричиненої фінансовою кризою деформації ринку праці, такі вкладники мають в своєму розпорядженні близько 30 років для того, щоб компенсувати інвестиційні втрати посткризового періоду. Ситуація з пенсійними накопиченнями для учасників НПФ, що мають середній вік (від 35 до 44 років), має здебільшого такі ж характеристики, як і для попередньої категорії учасників. Незважаючи на те, що для пенсійних накопичень учасників НПФ середнього віку наслідки фінансової кризи є більш відчутними, ніж для наймолодших учасників НПФ, вони також мають достатньо часу для відновлення втраченої вартості пенсійних активів. Крім того, їх позиції на ринку праці є найбільш надійними у порівнянні із представниками молодшого покоління та із працівниками передпенсійного віку. Деформація ринку праці стосовно кількості робочих місць та рівня заробітної плати не має прямого впливу на теперішніх пенсіонерів. Крім того, більшості із них вдалося мінімізувати негативний вплив можливих фінансових криз, якщо вони обрали пенсійні схеми із визначеними виплатами або спрямували всі пенсійні активи на придбання довічної пенсії в страховій компанії. Серед теперішніх пенсіонерів в найбільшій мірі відчувають наслідки фінансової кризи ті, хто обрав пенсійні схеми із визначеними внесками та вклав всі пенсійні накопичення у цінні папери та у нерухомість, тобто такі активи, які під час кризи втратили суттєву частину своєї вартості. Однак очевидно, що із всіх категорій учасників НПФ в найбільшій мірі постраждали від фінансової кризи саме особи передпенсійного віку. Вони в першу чергу підпадають під скорочення штатів і опиняються в ситуації довгострокового безробіття. Довгострокове безробіття та достроковий вихід на пенсію в умовах кризи значно зменшують їх пенсійний дохід внаслідок неповного періоду здійснення пенсійних внесків. Крім того, особи в цій віковій категорії не мають достатнього часу для компенсації втрат від інвестування пенсійних активів в умовах кризи. Навіть продовжуючи працювати у пенсійному віці вони зможуть компенсувати лише частину втраченої вартості пенсійних активів.

Фінансова криза здійснює найбільший негативний вплив на величину пенсійних доходів осіб, які обрали саме пенсійні схеми із визначеними внесками. В багатьох розвинутих країнах учасники НПФ традиційно обирали пенсійні схеми із визначеними виплатами. При цьому в останні роки спостерігається зростання частки пенсійних схем із визначеними внесками в усіх зазначених країнах. Однак незважаючи на таку тенденцію більшість учасників НПФ передпенсійного віку отримуватимуть пенсію саме за пенсійними схемами із визначеними виплатами. Теоретично, в пенсійних схемах із визначеними виплатами величина пенсії визначається за певними правилами і повинна виплачуватися саме в такому розмірі незважаючи на фактичні показники інвестиційної діяльності НПФ, що є достатньо привабливим фактором для учасників НПФ. Однак фінансова криза здійснила суттєвий негативний вплив і на НПФ, які працюють на основі схем із визначеними виплатами. В першу чергу це проявляється у зменшенні співвідношення між активами НПФ та поточними і майбутніми зобов’язаннями, тобто у значному зменшенні платоспроможності таких НПФ. Внаслідок цього НПФ намагаються прискорити перехід від пенсійних схем із визначеними виплатами до пенсійних схем із визначеними внесками.

Фінансова криза викликала цілу низку змін в пенсійних системах. Більшість відповідних заходів націлена на вирішення проблем теперішніх пенсіонерів і зовсім не стосується осіб передпенсійного віку, тобто саме тієї категорії учасників НПФ, які постраждали в найбільшій мірі. Так, в окремих країнах надано дозвіл на дострокове використання частини пенсійних накопичень, причому лише тим особам, пенсійні накопичення яких суттєво перевищують суму необхідну для виплати прийнятної пенсії. Ефективність такого заходу є спірною, оскільки виникнення фінансових проблем у працюючих осіб із пенсійними накопиченнями, що перевищують необхідну суму, є малоймовірним. На сьогоднішній день найбільш ефективним способом захисту інтересів учасників НПФ передпенсійного віку вважається застосування інвестиційної стратегії “життєвого циклу”. Дана стратегія передбачає поступовий перехід від інвестування пенсійних накопичень у ризиковані активи (наприклад, акції) до інвестування у менш ризиковані активи (наприклад, депозитні вкладення, державні та місцеві облігації) протягом переходу особи від категорії наймолодших учасників НПФ до категорії учасників НПФ передпенсійного віку. За допомогою засобів державного регулювання необхідно стимулювати обрання учасниками НПФ саме такої стратегії інвестування їх пенсійних накопичень.
УДК 336.27

Маглаперідзе А.С., к.е.н., професор

Колотов Є.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ
Важливим елементом фінансової системи держави є державний борг, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішньому та світовому фінансових ринках.

Державний борг (відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу) – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

За своєю економічною сутністю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами щодо перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності  та повернення.

Залежно від сфери розміщення позик розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов’язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу, а введення нових податків може підірвати заінтересованість підприємців до бізнесу. Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит з усіма його негативними економічними, соціальними і фінансовими наслідками. Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів, які змогли контролювати дефіцити своїх бюджетів. Використання державних запозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним способом.

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від організації системи управління боргом. Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

Управління боргом – це складний аспект економічної політики, який полягає у виконанні зобов’язань держави щодо погашення внутрішнього та зовнішнього боргу без створення у майбутньому проблем у сфері платіжного балансу та державного бюджету. З одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого – борг збільшує навантаження на держбюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням і запозиченнями – і внутрішніми, і зовнішніми. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній і зовнішній борг за раніше взятими зобов’язаннями. Величезні втрати держави на обслуговування боргу порівняно з обсягами податкових надходжень до держбюджету засвідчили необхідність побудови чіткої системи управління державним боргом.

У цілому державний бюджет за перше півріччя 2010 р. виконано з дефіцитом у сумі 26,5 млрд. грн., що на 5,2 млрд. грн. менше плану. Внаслідок перевищення надходжень від державних запозичень над погашенням боргу, державний і гарантований державою борг збільшився на 22,8 млрд. грн., або 7,2 відс., - до 340,7 млрд. грн., у тому числі державний - на 27,5 млрд. грн. - до 254,5 млрд. грн. Законом України «Про Державний бюджет на 2011 рік» граничний обсяг державного боргу встановлено на рівні 375643401,9 тис.грн.

Значні витрати на обслуговування державного боргу порівняно з надходженням платежів до державного бюджету вимагають побудови дієвої системи управління державним боргом.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від його імені інші організації та установи.

Важливою складовою управління державним боргом є його обслуговування. Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.


УДК 332.872

Міхальова К.В., асистент кафедри «Економіка підприємства»

Луцик О.О.

Донбаська національна академія будівництва та архітектури, м. Макіївка



olya-lucik@rambler.ru

МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ОСББ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ
Значна частина житлово-комунального господарства Донецького регіону складається з комунальної власності територіальних громад. Його обслуговують більше 600 підприємств різних форм власності. Обсяг послуг, які надаються ними, щороку перевищує мільярд гривень. Разом з цим, ЖКГ є найбільш відсталою галуззю економіки з великою кількістю проблем, які останнім часом особливо загострилися.

Для істотного поліпшення стану житлового фонду недостатньо конкурсного підбору компаній по обслуговуванню і управлінню, оскільки проблема багато в чому упирається у відсутність ефективного власника цього фонду. Одним з шляхів рішення проблеми на сьогодні є створення ОСББ (об'єднань співвласників багатоквартирних будинків).

Станом на 01.09.2010р. в Україні функціонує 11222 ОСББ, у тому числі 907 об’єднань створено протягом поточного року. Найбільш активно процес створення ОСББ відбувається в Донецькій області (рис. 1).



Рис.1 - Динаміка створення ОСББ
Тільки у поточному році їх створено 94 об’єднання.

Перші кроки по створенню управляючої компанії в місті Макіївка були зроблені в серпні 2006 року. Відповідно до Ухвали Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг», розроблена конкурсна документація для потенційних учасників конкурсу, договір на управління житловим фондом. Майже третина ОСББ було створено в період 2006 р. [3]

Макіївська влада підтримує ініціативу своїх жителів по створенню кондомінімумів. У 2008 р. з місцевого бюджету виділені кошти у розмірі 299,4 тис. грн. на капітальний ремонт ОСББ.

У 2007 р. в бюджеті міста закладено 15 тис. грн. на відшкодування витрат при реєстрації і 260 тис. на ремонт житлового фонду майбутніх кондомініумів.

У 2006 році створено 76 ОСББ, 2 Асоціації співвласників житлових будинків, 736 будинкових комітетів. Виконавши порівняльну характеристику, відзначмо, що спостерігається динаміка зростання кількості ОСББ, так в 2007 році створено 103 ОСББ та 2 управляючі компанії.

Враховуючи, що частіше за все, головами ОСББ обираються мешканці різних професій: вчителі, шахтарі, медпрацівники і т.д., люди що у минулому не мали ніякого відношення до сфери ЖКГ, виникла необхідність навчання цих людей. Згідно з рішенням Макіївської міської ради Про затвердження плану організаційних заходів щодо реалізації цільової програми «Кадри Макіївки» в 2007 році були виділені кошти у розмірі 9525 грн. на організацію і проведення курсів для 28 працівників ОСББ з метою підвищення їх рівня кваліфікації. У травні 2008 року проведено навчання 30 голів об'єднань на суму 10,2 тис. грн.

При створенні об'єднань і асоціацій власників житлових будинків потрібно враховувати той факт, що вірогідність створення об'єднання вище в будинках, де більше приватизованих і викуплених квартир.[1]

В Макіївці найбільш крупною управляючою компанією є компанія ТОВ «Будівельний будинок». Вивчивши структурну схему взаємодії підрозділів компанії, можна зробити висновок про те, що компанія, працює по методу цільового розподілу грошових коштів, тобто нарахування і оплата проводяться безпосередньо по видах робіт, і використання грошових коштів з одного виду витрат на інший при даному методі неможливо.

Як показує практика, цей метод доводить законність діяльності компанії по відношенню до населення і, спрощуючи процедуру звітності перед платником, є могутнім каталізатором в процесі формування довіри до організації недержавної форми власності, що надає ЖК послуги.

Найбільш важливим і першочерговим в реформуванні процесів управління житловим фондом є завдання по створенню реального ринку компаній житлово-комунального обслуговування. Це повинно знаходити своє віддзеркалення в пропозиції послуг різних керівників компаній з переліком послуг за змістом і експлуатації житлового будинку і їх цінам. Інформація про ці фірми повинна бути доступна всім споживачам послуг, щоб вони могли вибрати залежно від своїх доходів яку-небудь з цих фірм [2].

Проаналізувавши діяльність ОСББ і УК, можна зробити висновок про те, що масове створення ОСББ й швидкі темпи його розвитку дали початок процесу реформування ЖКГ України, але не дивлячись на зростання і популярність ОСББ, даний вид громадської організації у сфері комунальних послуг має багато проблем: головами ОСББ в основному є люди, які не мають спеціальної освіти, ніколи не стикалися з проблемами управління, не знають технічних моментів в роботі, часто не ефективно і помилково вирішують фінансові проблеми, тим самим прирікаючи об'єднання на крах.

Узагальнююче все вище наведене можна казати про те, що подальшим кроком в процесі реформування ЖКГ повинен стати перехід від ОСББ до передачі будинків в управління професійним компаніям, які мають кваліфікованих співробітників, знають необхідні методи управління, вміють працювати з людьми і бачать економічний ефект. На даному етапі розвитку УК існує ще безліч проблем як в самій системі управління, так і в сприйнятті населенням альтернативної форми управління житлом.



Література

  1. Стратегія соціально-економічного розвитку міста Макіївки до 2015 року, 2005р.

  2. Служба єдиного замовника: житлово-комунальне господарство//Вісник Макіївки, 2008 - №3.- С.3.

  3. jkg.com.ua

УДК 331.25



Папазова Е.Н., к.э.н., доцент

Куприянова И.А., преподаватель кафедры информационных технологий

Донецкий государственный университет управления



КОРПОРАТИВНОЕ ПЕНСИОННОЕ СТРАХОВАНИЕ,

КАК ОДИН ИЗ ИНСТРУМЕНТОВ СОЦИАЛЬНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ
Необходимость повышения пенсий в Украине ни у кого не вызывает сомнения. Об этом заявляют и государство, и работодатели, и профсоюзы, да и все граждане Украины. Вопрос только в том, где найти источники финансирования дополнительных выплат пенсий? Практика независимой Украины показывает, что традиционные методы, заключающиеся в увеличении размеров обязательных отчислений в государственный Пенсионный фонд, в основном, исчерпали себя. Существенное повышение пенсий в условиях структурной перестройки экономики и демографического кризиса маловероятно, а попытки государства усилить налоговое бремя для работодателей, частных предпринимателей и наемных работников, как правило, приводит к “вымыванию” оборотных средств, дальнейшей “тенизации” зарплаты работников и экономики предприятий.

В сложившейся ситуации, постепенно растет осознание того, что существенный вклад в решение проблемы пенсионного обеспечения может сделать не государство с его дефицитным бюджетом и стареющим населением, а работодатели, возглавляющие реально работающие предприятия. Важно только суметь заинтересовать их в осуществлении корпоративных (отраслевых, региональных, муниципальных) пенсионных программ для своего персонала.

В пенсионных системах европейских стран, США, Великобритании, Нидерландов и других стран с развитой экономикой уже давно используется механизм корпоративного пенсионного обеспечения. Пенсионные активы систем негосударственного пенсионного обеспечения этих стран сопоставимы с объемами ВВП и, подчас, превышают их, а негосударственные пенсионные фонды и страховые компании являются наиболее значимыми внутренними инвесторами. Так называемый коэффициент замещения пенсиями заработных плат граждан стран членов ЕС находятся на уровне 70-90%, причем более половины от общей суммы пенсионных выплат, в основном, приходится на “пенсии от предприятий”. Роль государственной (социальной) пенсии и добровольных личных накоплений, как правило, намного скромнее. Сегодня кардинально изменяются и пенсионные системы наших соседей - России, Польши, Венгрии и других государств.

Негосударственное пенсионное обеспечение (НПО) во многих странах стало или становится одним из самых важных моментов в общем пакете социальных гарантий, закрепленных в коллективных договорах и генеральных (отраслевых) соглашениях, заключаемых между наемными работниками (представленными профсоюзами), работодателями и правительством. Но даже при отсутствии подобных соглашений на государственном уровне в большинстве известных корпораций и финансовых учреждений негосударственные пенсии включаются в систему льгот и компенсаций, предоставляемых персоналу наряду с заработной платой, медицинским страхованием, жилищными программами, взрослым и детским отдыхом и т.п.

К сожалению, корпоративные пенсионные программы в их классическом виде пока не имеют в Украине широкого применения, хотя большинство серьезных работодателей, предоставляют своим ветеранам периодические или единовременные выплаты, большая часть которых традиционно связана с наступлением пенсионных оснований (возраст, инвалидность, смерть кормильца).

Универсальной программой, с помощью которой Компания-Работодатель может принять участие в негосударственном пенсионном обеспечении своих сотрудников – это программа негосударственного пенсионного обеспечения с элементами страхования жизни. Такие программы предлагают страховые компании. Они представляет собой договор долгосрочного накопительного страхования жизни, предусматривающий негосударственное пенсионное обеспечение в виде накопления капитала до пенсии (или же на срок от 10 лет) с элементами страховой защиты. При этом на все время действия договора все сотрудники предприятия застрахованы на случай естественной смерти, смерти от несчастного случая, инвалидности в результате несчастного случая.

Круг задач, решаемых корпоративной пенсионной программой, довольно широк и охватывает многие вопросы деятельности предприятия. Помимо своей непосредственной задачи – пенсионного накопления, программы корпоративного страхования жизни позволяют:


  • снизить текучесть кадров, повысить лояльность персонала;

  • дополнительно материально стимулировать сотрудников;

  • обеспечить социальную и финансовую защиту для сотрудников предприятия и их семей на случай потери кормильца;

  • повысить имидж компании;

  • укрепить командный дух и повысить корпоративную культуру в компании;

  • создать накопительный резервный фонд предприятия

  • получить дополнительную прибыль.

Анализ современного мирового опыта социальных реформ указывает на всевозрастающую роль негосударственного пенсионного обеспечения в усилении социальной защиты населения. Страны, в которых уровень жизни пенсионеров, благодаря выплатам из фондов предприятий, соответствует минимальным стандартам Европейского кодекса социального обеспечения, менее подвержены социальным потрясениям. А это позволяет полагать, что от того, насколько надежными и эффективными будут пенсионные системы, учреждаемые работодателями, зависит будущее не только собственников предприятий, но и самого государства Украина.
УДК 336.1

Петровська І.О., к.е.н., доцент

Закрасняний Л.П.

Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Ю.Бугая, м.Київ



Leo_zakrasnyanyi@ukr.net

СТРАТЕГІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
В умовах глобалізації економіки наявність ефективної системи управління державними фінансами має фундаментальне значення для забезпечення стабільності національної бюджетної системи, а також загальної фінансової безпеки та стійкого економічного зростання кожної країни. Вона займає провідне місце в системі державного управління. Принципи і механізми, що лежать в її основі, є, з одного боку, фактором соціально-економічного розвитку країни, з іншого, - ефективним інструментом державного регулювання.

Метою Стратегії модернізації системи управління державними фінансами є визначення стратегічних принципів і напрямів розвитку цієї системи та підвищення ефективності її функціонування шляхом удосконалення нормативно-правового забезпечення і створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи управління державними фінансами.

Існуюча в Україні система управління фінансами сформувалася під впливом структурних змін, які відбулися в усіх сферах суспільного життя, і характеризується недостатнім рівнем інституціональної спроможності та інтеграції її учасників.

Одним із недоліків є недотримання та ігнорування стратегічних принципів які становлять основу впровадження глобалізацій них заходів щодо розвитку.

Принципи яких потрібно дотримуватись в стратегії :


  1. системність і послідовність політики та дій у сфері державних фінансів, що потребує високого рівня організації роботи державних інституцій, повноти, точності і надійності інформації про стан та розвиток державних фінансів;

  2. ефективність управлінських рішень, у тому числі щодо використання бюджетних коштів, які повинні бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей та базуватися на результатах аналізу поточної ситуації, попередньому досвіді та оцінці майбутнього впливу;

  3. відкритість і прозорість, що передбачає доступність для суспільства і засобів масової інформації процедур розгляду та ухвалення рішень щодо використання державних фінансів, обов'язкове оприлюднення виявлених у процесі контролю фактів їх незаконного, нецільового та неефективного використання, підзвітність та відповідальність суб'єктів сектору державного управління за прийняття та невиконання управлінських рішень.

Основним завданням стратегії є розширення функціональності фінансової системи, удосконалення державного управління бюджетною сферою, що зумовить більш якісний підхід діяльності державного управління. Інші завдання такі як забезпечення прозорості бюджетного процесу, цілісності, актуальності, повноти фінансової звітності ,а також здійснення інформаційної підтримки зазначеної системи та задоволення інформаційних потреб державних установ дозволить зменшити корупційні процеси та рівень бюрократії.

Покращення стратегії та її полегшення потребує продовження проведення розпочатих реформ у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, місцевих бюджетів, податкової системи та модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі та гармонізація нормативно-правового забезпечення системи управління фінансами на основі міжнародного досвіду.

Модернізацію державного управління можна досягти за допомогою наступних шляхів:


  1. створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи, що передбачає раціоналізацію та оптимізацію виконання функціональних процесів та технологічних процедур, налагодження взаємодії інформаційних систем суб'єктів сектору державного управління, проведення методологічних та інших робіт, спрямованих на ефективне використання інформаційних ресурсів;

  2. удосконалення системи навчання, підвищення фахового і кваліфікаційного рівня спеціалістів у сфері державних фінансів та інформаційних технологій;

  3. підвищення рівня нормативно-правового та методологічного забезпечення процесів, пов'язаних із змінами у системі управління фінансами.

Глобалізаційний процес системи управління фінансами передбачає, що управління державними фінансами матиме замкнутий цикл та реалізовуватиметься за допомогою інтегрованої інформаційно-аналітичної системи.

УДК 331.25



Рад Н.С., к.е.н., перший заступник начальника

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області



NRad2@yandex.ru

ПЕНСІЙНА СИСТЕМА В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ
Проголошені Конституцією України принципи соціальної держави передбачають підвищення рівня матеріального забезпечення громадян похилого віку та формування більш якісних соціальних стандартів [1, с.4]. Реалізація цієї мети може бути досягнута завдяки фінансовій збалансованості бюджету Пенсійного фонду України [2]. Основним бюджетоутворюючим показником доходної частини бюджету є заробітна плата (доходи) працівників або підприємців. Тому сфера пенсійних відносин щільно пов’язана з ринком праці, зайнятістю, станом економіки тощо. Інноваційне спрямування економічного розвитку держави надає підстави представити цю специфічну сферу відносин у вигляді, приведеному на рис.1.

Рис. 1. – Структурно-логічна схема сфери пенсійних правовідносин
Можна зазначити, що реформування пенсійної системи та структурні перетворення трудових відносин і заробітної плати є невід’ємною частиною трансформаційних процесів інноваційно-інвестиційного розвитку держави. Спираючись на це, оцінка структурних змін у цих процесах, на наш погляд, повинна виходити з критеріїв інтелектуалізації праці, наукомісткості економіки, спроможності країни продукувати нове знання тощо. Таким чином, відстеження структурних змін ринку праці, на нашу думку, повинно охоплювати складові, приведені в таблиці 1.

Таблиця 1. - Основні складові ринку праці, що трансформується


Категорія

Характеристика

Позитивний вплив

Негативні наслідки

Наукові кадри

Вказує на науковий потенціал розвитку держави

База для інноваційного розвитку економіки (якщо фах відповідає інноваційним напрямкам науки)

Не сприяє інноваційному розвитку економіки (якщо фах не відповідає інноваційним напрямкам науки)

Фахівці

вищої кваліфікації



Свідчить про кваліфікаційний рівень зайнятих в економіці

База для підвищення якості та конкурентноздатності економіки в разі відповідності інноваційним напрямкам

Не сприяє інноваційному розвитку економіки в разі невідповідності інноваційним напрямкам

Студенти

Показує перспективний кадровий потенціал

Зумовлює зміну кадрів (якщо фах відповідає інноваційним напрямкам)

Не сприяє інноваційному розвитку економіки (якщо фах не відповідає інноваційним напрямкам)

Галузева структура працюючих

Віддзеркалює галузеву структуру економіки

Забезпечує ефективне використання кадрів (якщо фах відповідає потребам інноваційної економіки)

Не сприяє інноваційному розвитку економіки (якщо фах не відповідає інноваційним напрямкам економіки)

Отримувачі інших видів доходів

Кількість відповідної категорії громадян в правовому полі

Декларування доходів, не пов’язаних з трудовою діяльністю

Не є застрахованими особами

Зайняті неповний робочий час

Фактичне навантаження працівників

Негативна характеристика фактичної зайнятості населення

Сприяє тінізації трудових відносин

Безробітні

Кількість не задіяних в роботі за фахом кадрів

Негативна характеристика зайнятості населення

Сприяє тінізації трудових відносин

Незайняті

Економічно активне населення, що не має трудових відносин

Негативна характеристика структури економічно активного населення

Сприяє тінізації трудових відносин

Аналізуючи приведене, слід відмітити поширення видів доходів, не пов’язаних з трудовою діяльністю, що не підлягають обкладенню страховими внесками. Це потребує гармонізації в контексті пенсійного реформування. Спостерігаються також прояви явищ нематеріального характеру, що впливають на розвиток досліджуваної сфери. До них можна віднести послаблення принципів обов’язковості праці та законослухняності серед громадян і роботодавців, трудових традицій тощо. Приведені фактори сприяють також зниженню серед населення тенденції до планування трудових та страхових активів. Вказане, на нашу думку, потребує зміни законодавчих підходів до регулювання цієї сфери суспільних відносин та її комплексної перебудови з урахуванням стимулюючих чинників та упорядкування відповідальності, зокрема роботодавців, що використовують найману працю поза межами правового поля.

Запровадження запропонованих заходів дозволить підвищити якісні чинники концепції пенсійної системи та сфери трудових відносин.

Література


  1. Конституція України. К.: Велес, 2006. – 48 с.

  2. Про схвалення Концепції подальшого проведення реформи пенсійної системи. Розпорядження КМУ від 14.10.2009 № 1224-р. [Електронний ресурс] – Режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua

УДК 369.041:352



Русін В.М., аспірант

Тернопільський національний економічний університет



viktor.rusin@gmail.com

Принципи фінансування повноважень органів місцевого самоврядування
Від реалізації повноважень органів місцевого самоврядування значною мірою залежить задоволення суспільних потреб та інтересів населення територіальних об’єднань. Відповідної якості суспільних послуг та соціально-економічного розвитку територій в цілому можна досягнути лише за умови наявного фінансового забезпечення. Питання фінансування повноважень держави та органів місцевого самоврядування постійно перебувають в центрі уваги вчених теоретиків і практиків.

Чинна практика ресурсного забезпечення територіальних громад гостро критикується за низьку дієвість та невпорядкованість. Вирішення існуючої проблеми можливе шляхом визначення дієвої моделі ресурсного забезпечення, що має ґрунтуватися на логічних принципах. Під принципами фінансування повноважень органів місцевого самоврядування слід розуміти сукупність законодавчо-відправних засад, ідей, положень, постулатів, які виступають базисом при формуванні фінансових ресурсів необхідних для реалізації власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування.

В системі фінансового забезпечення центральне місце займає місцевий бюджет, так як в ньому сконцентрована основна частина фінансових ресурсів місцевого самоврядування. Принципи формування і виконання місцевих бюджетів в цілому відповідають загальним принципам побудови бюджетної системи, що відображені у Бюджетному кодексі України, а зокрема: принцип збалансованості, принцип самостійності, принцип повноти [1]. В Європейській хартії місцевого самоврядування, ратифікованій в Україні у 1997 р., зазначено, що обсяг фінансових ресурсів повинен відповідати функціям, а також органи місцевого самоврядування мають право на свої власні адекватні фінансові ресурси.

Т.Г. Бондарук розглядаючи механізм фінансового забезпечення сформулювала 4 основних принципи забезпечення функцій місцевого самоврядування: 1) принцип взаємозв’язку і послідовності фінансового забезпечення функцій; 2)принцип нарощування фінансових ресурсів; 3) принцип економії ресурсів; 4) принцип інфраструктурного забезпечення [3, с.170]. Досить обширний перелік принципів наводить В.Г. Дем’янишин. Вчений вважає, що процес формування дохідної частини бюджету має базуватись на таких наукових принципах: політичного підходу та політичної доцільності; соціальної справедливості; рівнонапруженості; економічної ефективності; поєднання гнучкості й стабільності; демократичності; обов’язковості; відповідності доходів обсягам функцій; повноти; реальності; наукової обґрунтованості; планомірності; системності; гласності; матеріальної зацікавленості; поділу доходів; матеріальної зацікавленості, бюджетного контролю [4, с.71]. І.О. Луніна вважає, що формування доходів місцевих бюджетів має базуватися, перш за все, на принципі еквівалентності (тобто отриманої вигоди від місцевих суспільних благ) [5, с.21]. В.М. Опарін вихідними принципами формування доходів бюджету вважає фіскальну й економічну ефективність та соціальну справедливість[6, с.60].

Ознайомившись із нормативно-правовою базою, а також дослідженнями вітчизняних економістів ми прийшли до висновку, що у науковій літературі немає сформульованих єдиних підходів до визначення принципів фінансування повноважень органів місцевого самоврядування. В багатьох випадках теоретичні положення не стикуються з практикою.

Беручи до уваги вище викладене вважаємо, що дієва модель фінансування повноважень органів місцевого самоврядування повинна базуватися на таких основних принципах: 1) законності; 2) відповідності (узгодженості) фінансових ресурсів видатковим повноваженням; 3) економічної обґрунтованості; 4) багатоманітності використання ресурсів; 5) поділу ресурсів на виконання власних і делегованих повноважень органів місцевого самоврядування; 6) територіальної прив’язки; 7) системності; 8) прозорості; 9) компенсації державою додаткових видатків органів місцевого самоврядування, які виникають внаслідок рішень, що ухвалюють органи державної влади; 10) забезпечення рівномірності надходжень по всій території держави; 11) врахування досвіду минулого та екстраполяція його на майбутнє; 12) демократизму; 13) ефективності; 14) справедливого розподілу та співвідношення фінансових ресурсів між державою та органами місцевого самоврядування; 15) результативності.

Усі принципи повинні бути цілком взаємопов’язаними один з одним, і лише в такому випадку буде забезпечено дієвість та впорядкованість заходів з фінансового забезпечення реалізації повноважень органів місцевого самоврядування. Лише чітке визначення повноваження органів місцевого самоврядування та джерела їхнього фінансування дасть можливість місцевому самоврядуванню повноцінно себе реалізувати.

Література:


  1. Бюджетний кодекс України, редакцiя вiд 01.01.2011. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2456-17&p=1296218899957501

  2. Європейська хартія місцевого самоврядування, редакцiя вiд 16.11.2009 Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_036&p=1295442101004624

  3. Бондарук Т.Г. Місцеве самоврядування та його фінансове забезпечення в Україні / Т.Г. Бондарук – НАН України; Ін-т економіки та прогнозування. – К., 2009 – 608 с.

  4. Дем’янишин В.Г. Теоретична концептуалізація і практична реалізація бюджетної доктрини України: Монографія / В.Г.Дем’янишин. – Тернопіль: ТНЕУ, 2008 – 496 с.

  5. Диверсифікація доходів місцевих бюджетів / [Луніна І.О., Кириленко О.П., Лучка А.В. та ін.]; за ред. д-ра екон. наук І.О. Луніної; НАН України; Ін-т економіки та прогнозування. – К., 2010 – 320 с.

  6. Бюджетний менеджмент: Підруч. / [В. Федосов, В.Опарін, Л. Сафанова та ін.]; за заг. ред.. В.Федосова. – К.: КНЕУ, 2004.-864 с.

УДК336.14:352




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   38

Схожі:

Збірка тез доповідей iconНаціональна металургійна академія україни
Збірка тез доповідей Всеукраїнської науково-технічної конференції студентів І молодих учених
Збірка тез доповідей icon72-та студентська науково-технічна конференція збірник тез доповідей секція права та психології 7-10 жовтня 2014 року
«Львівська політехніка». Секція права та психології: збірник тез доповідей. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014 р....
Збірка тез доповідей iconЗбірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов маріуполь – 2014
Дебют. Збірник тез доповідей студентів факультету іноземних мов за результатами участі у Декаді студентської науки – 2014 / За заг...
Збірка тез доповідей iconБердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Збірка тез доповідей iconАктуальні питання теоретичної та практичної медицини Topical Issues of Clinical
Актуальні питання теоретичної та практичної медицини : збірник тез А43 доповідей ІІ міжнародної науково-практичної конференції студентів...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2015 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 14 травня 2015 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2008 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Гуманітарні науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Природничі науки Бердянськ 2016 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2016 року. –...
Збірка тез доповідей iconТом Педагогічні науки Бердянськ 2014 (06) ббк 74я5
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2014 року. –...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка