Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження



Сторінка1/10
Дата конвертації05.05.2017
Розмір1.96 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Міністерство культури України

Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації

Громадська Рада директорів обласних центрів народної творчості

КЗ «Рівненський обласний центр народної творчості» РОР

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…

Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження

Тараса Шевченка


Рівне, 2014

УДК 08.454
«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка.
Даний збірник сформований за матеріалами, підготовленими співробітника обласних центрів народної творчості України та практичними працівниками закладів культури і може використовуватися у підготовці культурно-дозвіллєвих заходів відповідної проблематики.

Упорядники: провідні методисти КЗ «Рівненський обласний центр народної творчості» РОР Терещук В.В., Посільська Л.О., Боднарчук В.І.

Редактор: Виткалов В.Г.

Рекомендовано до друку: колегією управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації.
Відповідальний за випуск: Васечко Ф.Ф.

КЗ «Рівненський обласний центр народної творчості» Рівненської обласної ради.



Рівне, 2014 р.

Передмова
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…» є актуальним для сьогоднішнього часу. Зміст матеріалів висвітлює не лише життєвий і творчий шлях поета, художника, пророка, але й акцентує увагу на важливих питаннях, які хвилювали і хвилюватимуть людство в минулому та майбутньому.

Коли в Україні і прогресивному світі іде активна підготовка до відзначення славного ювілею генія, надіємося, що високохудожні мистецькі твори Т.Г.Шевченка та інших авторів використають працівники культури у художньо-мистецьких заходах, які сприятимуть формуванню у відвідувачів духовних і художніх смаків, поваги до української культури, мови, культурно-мистецької спадщини поета.



«ВИСОКА СИЛА КОБЗАРЕВИХ СТРУН»

Літературно-драматична композиція
1 ведучий: Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.


2 ведучий: Щиро матір і дитину

Він прославив серцем чистим,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.


1 ведучий: Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим уже не можна. Як Україна. Як світ.
2 ведучий: Сьогодні ми святкуємо 200-річчя від дня народження великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом, а на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово.
Читець: Спасибі, земле, що ти родиш хліб,

Спасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.


Читець: І в слово ніжне й гнівне перелив

Снагу свою, і віру, і надію,

Він не зломився і не відступив,

А став борцем своєї України.


Виконується пісня на слова Т.Г.Шевченко «Думи, мої думи».
1 дія. «Поетова молодість»
1 ведучий: Тарас Шевченко. Він був сином кріпка, а піднявся у своїй геніальності до найвищих вершин народного духу. Він не мав власної оселі, був безрідним сиротою, а став гордістю й неоціненним скарбом духовної культури українського народу й оселився в його серці як найрідніший і найдорожчий син.
2 ведучий: А прожив усього 47 років, із них – 24 роки в кріпацькій неволі, а 10 – у казематі на засланні.

Виходить юний Шевченко.
Шевченко: Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини.
Декламація вірша Т.Шевченка «Якби ви знали, паничі» від початку до слів «У наймах сестри й умрете».

За сценою лунає мелодія «Ой, не шуми, луже». Співає бандурист.

Окраїна села. Під кущем терену сидить старий, але ще міцний селянин-кріпак Іван Шевченко, поруч з ним – онук підліток Тарас. Дід Іван дошиває бриля, час від часу приміряючи на онукові. Тарас малює.

Іван: Тарасе, а піди-но перевір, чи ягнята до царини не заскочили. Як наробить шкоди, дістанеться від економа…
Тарас побіг. Тим часом з’являється дівчинка Яринка з вузликом в руках. Придивляється стурбовано навкруги, від сонця долонею прикривається, когось пильно шукає.
Яринка (голосно): Тарасику-у!

Іван (лагідно): І чого б ото зненацька горло дерти на всенький степ?

Яринка: Ой, це ви , дідусю?

Іван: Та вже ж не пень.

Яринка: А я й не помітила відразу. (Біжить до діда).

Іван: Не помітила.

Яринка: Здраствуйте, дідусю! (Б’є дідові чолом).

Іван: Здорова була, онучко!

Яринка: Чи не проходив часом до вас Тарасик?

Іван: А навіщо тобі братик Тарасик отак раптом знадобився?

Яринка: Ой дідусю, мені лячно-лячно за нього (Сідає біля діда). Мачуха казали (таємниче), що Тарасик таке наробив! І лають його, і клянуть, аж страх бере (удаючи репетування розлюченої мачухи). «Де це видано. Де це чувано!!! Отак поглумитися над божим чоловіком! Нехай, нехай-но тільки навернеться до хати отой шибеник, я на ньому всі рогачі поб’ю!...».
Тим часом Тарасик вже пробрався з терника й опинився в Яринки за спиною. Вона не бачить брата, який зненацька ззаду затуляє їй очі.
Яринка: Ой, хто це?

Іван: А ти вгадай.

Яринка: Оксанка!

Тарас: От і не вгадала.

Яринка (радо): Тарасик! Хай тобі абищо, налякав (Тарас сідає поруч). Оце з раннього рання блукаю. Усе розшукує. Та дарма, їси ось принесла (Подає братові вузлик).

Тарас: Оце ти, Яринко, молодчина! (Бере вузлик, розв’язує. У вузлику окрайчик житнього хліба. Тарасик розламує навпіл, подає сестрі). На! Ти ж і сама вже, напевно, їсти хотіла! Сонце ген високо (Яринка бере хліб. Тарас подає шматок, розламавши навпіл, дідові), їжте діду.

Іван: Спасибі. Сам їж. Я вже поснідав.
Яринка й Тарас починають смачно їсти черствий хліб.
Тарас: Діду, а ви якось обіцяли про гайдамаків розповісти.

Іван: Та якось і розповім, коли обіцяв. Щось охоти нема сьогодні.
З’являється старий кобзар з кобзою за плечима.
Кобзар: Добридень, Іване!

Іван (підводиться): День добрий, Кобзарю! От він вам, онуки, ліпше від мене розповість. Сідай до гурту. Відпочивай.

Кобзар (сідає): Спасибі. Що ж вам заспівати?
Починає грати і співати «Ой чого ти, дубе».
1 ведучий: Важка сирітська доля Шевченка була ніби уособленням долі його безталанної України. І 27-річний юнак, викуплений із кріпацтва, глибоко усвідомив потоптану правду свого народу. У 1840 році поет створив свою геніальну книгу «Кобзар».

У ранніх творах Шевченка – яскраві картини народного горя.

Вперше в літературі героєм став сам народ.
Усі сходять зі сцени виконується пісня на слова Т.Шевченка «По діброві вітер виє».
2 дія. «Син волі»
2 ведучий: Незабутнім у житті поета став день 22 квітня 1838 року. У цей день його друзі, російські й українські культурні діячі (художники Сошенко, Брюллов, Венеціанов, поет Жуковський) вручили Шевченку відпускну, викупивши талановитого кріпака з неволі в пана Енгельгарда. Перед Шевченком відкривався широкий шлях у мистецтво.
Виходить Шевченко.
Шевченко: Все йде, все минає – і краю немає.

Куди ж воно ділось? відкіля взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає.

Живе… умирає… одно зацвіло,

А друге зав’яло, навіки зав’яло…

І листя пожовкле вітри рознесли.

А сонечко встане, як перше вставало,

І зорі червоні, як перше плили,

Попливуть і потім, і ти, білолиций,

По синьому небу вийдеш погулять…

Порадь мені ще раз, де дітись з журбою?

Я не одинокий, я не сирота, –

Єсть у мене діти, та де їх подіти?

Заховать з собою? – гріх, душа жива!

А може, їй легше буде на тім світі,

Як хто прочитає ті сльози-слова…

Сини мої, гайдамаки!

Світ широкий, воля, –

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.


Інсценізація поеми «Гайдамаки».

Чути в далині пісню «Місяць по небу ходить», яку співає Кобзар.
Читець: Отак, ходе попід гаєм, Ярема співає,

Виглядає; а Оксани

Немає, немає.

Зорі сяють; серед неба місяць

Горить білолиций;

Верба слуха соловейка,

Дивиться в криницю;

На калині, над водою,

Так і виливає,

Неначе зна, що дівчину

Козак виглядає.
Ярема: «Нащо мені врода,

Коли нема долі, нема талану!

Літа молодії марно пропадуть.

Один я на світі без роду, і доля –

Стеблина-билина на чужому полі.

Стеблину-билину вітри рознесуть:

Так і мене люде не знають, де діти.

За що ж одцурались? Що я сирота.

Одно було серце, одно на всім світі,

Одна душа щира, та бачу, що й та,

Що й та одцуралась».
Читець: І хлинули сльози.

Поплакав сердега, утер рукавом.

Озирається навколо.

Коли гляне:

Попід гаєм, мов ласочка,

Крадеться Оксана

Забув, побіг, обнялися.
Ярема: «Серце!»

Оксана: Серце!

Ярема: «Одпочинь, моя ти зоре!

Ти з неба злетіла!»(Послав свитку).



Оксана: «Сідай же й ти коло мене».

Ярема: «Серце моє, зоре моя,

Де це ти зоріла?»



Оксана: «Я сьогодні забарилась:

Батько занедужав;

Коло його все поралась...»

Ярема: «А мене й байдуже?»

Оксана: «Який-бо ти, єй же богу!» (І сльози блиснули.)

Ярема: «Не плач, серце, я жартую».

Оксана: «Жарти!»

Ярема: «Бач, Оксано, я жартую,

А ти й справді плачеш.

Ну, не плач же, глянь на мене:

Завтра не побачиш.

Завтра буду я далеко,

Далеко, Оксано...

Завтра вночі у Чигрині

Свячений достану.

Дасть він мені срібло-злото,

Дасть він мені славу;

Одягну тебе, обую,

Посаджу, як паву,

На дзиґлику…

Оксана: «А може, й забудеш?

Розбагатієш, у Київ

Поїдеш з панами,

Найдеш собі шляхтяночку,

Забудеш Оксану!»

Ярема: «Хіба краща є за тебе?»

Оксана: «Може, й є – не знаю».

Ярема: «Гнівиш Бога, моє серце:

Кращої немає

Ні на небі, ні за небом,

Ні за синім морем

Нема кращої за тебе!»

Оксана: «Що се ти говориш? Схаменися!»

Ярема: «Правду, рибко!»

Оксана: «Серце моє, доле моя! Соколе мій милий!
Підвелася й тихо й урочисто пов’язала своєю хустиною руку Яремі. Звучить пісня «Засвистали козаченьки». Оксана і Ярема дивляться одне одному в очі.
Оксана: Мій єдиний…

Не барися, швидше повертайся!


Уклонились одне одному в пояс і Оксана тихо, як і прийшла, зникла.
Ярема (стоїть з хусткою на руці):

Тут Оксана…Тут весело і в сірій свитині,

А там, а там… що ще буде?

Може, ще загину!...


Гайдамаки збираються з піснею в лісі. Чути дзвін.
1-й гайдамака: Цить, лишень… Здається дзвонять…Чуєш? Ще раз…о!

Кобзар (випроставшись): Дзвонили, дзвонили

Пішла луна гаєм!



2-й гайдамака: Беріть ножі, беріть зброю!
З’являється Залізняк.
Залізняк: Кари ляхам, кари!

Нехай ворог гине!

Замучені руки розв’язались –

І кров за кров, і муки за муки!


Кобзар виконує пісню «Літа орел».
Читець: Гомоніла Україна, довго гомоніла,

Довго, довго кров степами. Текла – червоніла...

Текла, текла та й висохла. Степи зеленіють,

Діди лежать, а над ними кургани синіють...

І день, і ніч ґвалт, гармати . Земля стогне, гнеться...

Сумно, страшно, а згадаєш – Серце усміхнеться!


1 ведучий: У 1843 році 29-річний Шевченко повертається в Україну. І те, що він там побачив, ще більше вразило його зболене серце.
Шевченко: І я прозрівати

Став потроху... Доглядаюсь, –

Бодай не казати!

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії...

І засохли мої сльози,

Сльози молодії…
Декламація уривку з поеми «Сон» від слів «Смеркалося... огонь огнем Кругом запалало…» до слів «Гуля наш батюшка, гуля!Ура!.. ура!.. ура! а-а-а...».
1 ведучий: Наприкінці 1845 року, перебуваючи на Переяславщині, Шевченко важко захворів. Поета лікував його приятель, лікар Козачковський. Але стан хворого щоденно погіршувався. Адже від запалення легенів тоді мало хто одужував.
2 ведучий: І тоді митець відчув потребу сказати останнє слово рідному народові, закликати його до боротьби за нову, вільну державу. Так з’явився «Заповіт».
Шевченко (зажурено, поволі, не підводячи голови, ніби сам до себе):

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій.
Ансамбль продовжує співати «Заповіт».
Шевченко: Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!


1 ведучий: Міцний організм Тараса Григоровича переміг важку хворобу.
2 ведучий: У Переяславі він створив незабутній образ Ганни – матері-страдниці у поемі «Наймичка».
Читання кінцевого уривка із поеми.
3 дія. «Караюсь, мучуся, але не каюся»
1 ведучий: За участь у Кирило-Мефодіївському братстві Шевченка заарештовують у 1847 році. Попереду десятирічне заслання в пустелі Кос-Арала.
Шевченко (після паузи починає писати):

Лічу в неволі дні і ночі і лік забуваю.

О Господи, як-то тяжко тії дні минають.

І четвертий рік минає тихенько, поволі,

І четверту начинаю книжечку в неволі мережати…(Пауза)
2 ведучий: І знову в поезії Шевченка звучать мотиви боротьби, протесту, а разом із тим народжуються ліричні, ніжні, задушевні вірші, в яких – спогади про рідний край, про княжну Варвару Рєпніну, з якою познайомився в Яготині, на Київщині.
Шевченко: Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть,

А я дивлюся... і серцем лину

В темний садочок на Україну.
Схиляється над столом, дрімає. Звучить пісня на слова Шевченка «Зоре моя вечірняя».
Шевченко: Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?


Рєпніна (з’являється):

Коли б ви знали, як кохаю

Як жду я вас із далини

І як ночами виглядаю…

Ви полонили думи й сни,

Кобзарю славний, я й писати

Заради вас розпочала…

Ще як взяли вас у солдати,

Гірку жалобу зодягла.
Шевченко: Моя ти сестронько єдина,

Який коханий я тобі?

У мене є одна Вкраїна,

Одна турбота в далебі,

До смерті встигнути скоріше

Все недороблене піднять,

Мої убогі діти-вірші

Вкраїні-матінці віддать.

Забудь мене, тобі я вдячний

За всі турботи, за листи.

Тебе любив я, необачний

Перегоріло все… Прости…


Рєпніна: Я знаю. Що моя провина

Моїм прокляттям упаде.

Так от чому таким байдужим

Були ви часом! А мені

Було тоді так гірко, друже, так боляче в самотині.
Шевченко: Чому ж прийшли ви в цю пустелю дику?

А вже й листів від вас давно немає,

Ніхто мене в чужині не згадає.

Рєпніна: Для мене ви і нині, як раніш,

Моя любов єдина і остання.

І я напам’ять знаю кожен вірш,

Який ви залишили на Вкраїні,

І ті, що вийшли в вашім «Кобзарі».

Здалека шлю квиління вам чаїні,

Молюся вам, немов своїй зорі.
Княжна виходить.
Шевченко (прокидається):

В темниці цій, немов у домовині,

Лише шкребуться миші та щурі…

Який я сон тривожний бачив нині…

Ну, й приверзеться ж справді.
Бере огризок олівця, книжечку на коліна , пише:

Благаю Бога, щоб світило…

Бо на позорище ведуть

Старого дурня муштрувати,

Щоб знав, як волю шанувати,

Щоб знав, що дурня всюди б’ють...



(задумавшись)

І щоб збудить химерну волю,

Треба миром, громадою

Обух сталить та добре вигострить сокиру

Та й заходиться вже будить…

(Пауза)

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.
4 дія. «Вічно живий»
1 ведучий: Знесилений, хворий повернувся поет після довгих років заслання в Петербург. Самотній, невтішний, він знову тужить за Україною. Йому байдуже, як складеться його доля, але майбутнє рідного народу залишається провідною темою його поезій.
2 ведучий: Але не судилося великому кобзареві доживати в Україні. Він помер у Петербурзі 10 березня 1861 року. Йому щойно виповнилося 47 років. Але фізична смерть змінилась вічним безсмертям, яким удостоюють поета вдячні покоління.
Читець: Над широким Дніпром у промінні блакить.

І висока, і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили.

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні.

А навколо лани вдалині, вдалині

розлетілись, як птиці блакитні.

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України

Кароокі дівчата, стрункі юнаки –

І всміхаються гори й долини...

І щасливий Дніпро зустрічає дідів

І жінок – Батьківщини окрасу,

І гримить «Заповіт» безсмертного спів

На високій могилі Тараса.


Виконується пісня на слова Т.Г.Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».

Вікторія Годюк,

методист комунального закладу «Корецький районний Будинок культури і дозвілля» Рівненської області

«ВІД ПЕРШОЇ І ДО ОСТАННЬОЇ ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

У залі повністю вимикається світло. У темряві тричі звучать «позивні» вечора: «Реве та стогне Дніпр широкий». Після чого звучить запис.
Голос. Вельмишановні пані і панове, просимо вас зустріти і прийняти серцем духовні обереги сьогоднішнього вечора: вогонь, який ми нині запалили в Київському храмі Святої Софії, і голос калинової сопілки з її чистим звучанням пралісів прадавньої землі Української.

Почесну місію – запалити Святий Вогонь і доставити сюди, – доручено кращим студентам училища!


Заспівує сопілка, і під її мелодію в темряві «свічкарі» несуть запалені свічі.
Голос. Трепетне полум’я свічі, – долаючи простір і час, – допомагає нашим словом і помислом оберігати Благословенне Світило. А голос калинової сопілки, – то сумний, як зимовий вітер, а то ніжний, як шелест листочків берези, – співає про невмирущу любов.
Свічі поставлено на відповідне місце. Спалахує світло. Входить ведуча.
Ведуча. Добрий день, шановні пані і панове!

Приступаючи до складної і відповідальної теми «Від першої і до останньої поезії Тараса Григоровича Шевченка», ми сумнівалися, як назвати нашу зустріч, щоб назва точніше відповідала її суті. Шукали довго…по-різному, і зупинились… на Сповіді.

Ми сподіваємося на приємне спілкування, аби наша Сповідь Вам видалася цікавою, а головне – потрібною.

Отже, заспів.


Читець 1. Ще малим хлопченям вирушив Тарас, майбутній поет, у дорогу, аби побачити оті залізні стовпи, що підпирають небо.

Яка ж тяжка йому судилася дорога!.. Гай-гай! Та не одну ж крутую гору, в собі і за собою, довелося йому подолати!..

А він таки знайшов оті три стовпи! Три стовпи – це три субстанції, на яких тримається увесь світ. Це Бог – Людина – Нація! І всі вони, ці три начала, проголошені в Шевченківському «Кобзарі» вершинними. А осягнення їх і служіння їм стало сенсом життя поета.

І ми, відчуваючи потребу в розумінні оцих вершинних начал, хочемо бережно і тактовно торкнутися теми «Від першої і до останньої поезії Тараса Григоровича Шевченка».


Ведуча. Так трапилось у моєму житті: тема долі і творчості Тараса Григоровича Шевченка стала для мене головною. А доля української жінки-Матері в поезіях поета стала для мене настільки близькою, що їхні думи і сльози стали моїми. Разом з ними я шукала і сподівалася, щось знаходила, а щось втрачала.

А коли мені ставало гірко, тоді як спасіння, я хапала голку…і хрестиком виводила на полотні…

«Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами.

Нащо стали на папері

Сумними рядами!»

А часом і таке бувало, – я впадала в розпач… І кому ж тоді було пожалітися? А нікому. І в мені тоді зойком кричали Тарасові слова: «Україно, Україно! Серце моє, Ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько».

Я буду рада, як цього рушника прилаштуєте десь біля Тараса Григоровича. Може, йому буде тепліше.

А ще теплоти нам додасть калинова сопілка, голос якої ще з правіку кує зозулею або заливається соловієм, від чого калина розквітає, а дика рожа яріє.

Голос сопілки допоможе перенестися на два століття назад і зупинитися в давньому Санкт-Петербурзі, у знаменитій Академії мистецтв. Там, «на антресолях», найвищому поверсі, живе Великий поет – Тарас Григорович Шевченко.


Звучить сопілка.
Ведуча. За одинадцять днів до смерті Тарас Григорович пише останній вірш, останню свою поезію: «Чи не покинуть нам, небого?». Знесилений хворобою, зусиллям волі він намагається перемогти жорстокий біль, а інтуїція підказує йому, що смерть уже близько, зовсім близько. Поруч нікого нема. І Шевченко береться за олівець… Цього останнього вірша він пише на офорті власного портрета 14 лютого 1861 р. Другого дня, 15-го лютого, він завершує вірш.

Перша частина вірша – це своєрідна дружня пропозиція Музі вирушити разом у дорогу, НА ТОЙ СВІТ.

Однак який дивний віршований жанр він обирає для ОСТАННЬОЇ поезії! Він бере глибоку іронію, яка межує з сарказмом. Він каже: «Моя сусідонько убога!»

І починає він з найважливішого і того, що тримає його на цьому світі.

З поезії:

«Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать?

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога!»

У передсмертну годину поет звертається до Музи… Тієї Музи, яка давно і владно кликала його до поетичного слова.

«А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала… і співала…

І чари діяла…

А який же пророчий був його початок! Адже йому було тоді лише 13 літ!


Каталог: data -> files -> n.volyan
n.volyan -> Відзначаємо ювілей книги у бібліотеці
n.volyan -> Книга ювіляр Марк Твен. «Пригоди Тома Сойєра»
n.volyan -> Рекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
n.volyan -> Волян Наталія Петрівна, головний бібліотекар відділу маркетингу та наукової роботи Комунального закладу «Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека»
n.volyan -> Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат
n.volyan -> Семінар «Інформаційна підтримка школи», м. Рівне, 19 березня 2013 р


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження iconЗгадаємо всіх поіменно Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років Рівне, 2014
«Згадаємо всіх поіменно»: збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 70-й річниці Перемоги у Великій...
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження iconЗбірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат
М’ятних дат, підготовлений співробітниками установ культури України / передмова заступника начальника управління, начальника відділу...
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження iconОцесу в школі та внз збірник наукових праць випуск 1 (11) Присвячено 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка Рівне 2014

Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження iconМетодичні рекомендації до проведення Першого уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
М. В. Остроградського направляє методичні рекомендації щодо проведення Першого уроку в 2012 ­– 2013 навчальному році, присвяченого...
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження icon200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814 – 1861), українського поета, художника, мислителя
Яцюк В. Не забудьте пом'янути Шевченківська листівка як пам'ятка історії та культури 1890–1940. 195–річчю від дня народження присвячується...
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження iconЗбірка розробок виховних годин, присвячених 200-річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, «Подорож у минуле: ми чуємо тебе, Тарасе, крізь віки!»
Родіонова Світлана Франаківна, учитель початкових класів хг №39, старший учитель
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження iconПропозиції на проведення культурно-мистецьких заходів у 2016 році для розгляду на засіданні Експертної ради Міністерства культури України з відбору культурно-мистецьких проектів для надання державної підтримки
А молоді, заходів, пов’язаних із забезпеченням свободи совісті та релігії, державна підтримка регіональних культурних ініціатив та...
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження icon119-річчю з дня народження Н.І. Махна (м. Гуляйполе, 11. 11. 2006 року)
Від минулого до сьогодення: історичний І політичний портрет Н.І. Махна. Матеріали Круглого Столу, присвяченого 119-річчю з дня народження...
Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів, присвячених 200-річчю від дня народження iconУправління освіти Калуської міської ради Міський методичний центр Збірник тез педагогічних читань «Андрей Шептицький митрополит, патріот, меценат І праведник світу»
«Андрей Шептицький митрополит, патріот, меценат і праведник світу», присвячених 150-річчю від дня народження громадського та релігійного...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка