Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик



Сторінка1/18
Дата конвертації30.10.2017
Розмір5,14 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

На правах рукопису

КОЗЛОВА ІНГА ВОЛОДИМИРІВНА



УДК 316: 338. 481 (477)

ЗМІНИ У СОЦІАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МІСТА ПІД ВПЛИВОМ ТУРИСТИЧНИХ ПРАКТИК

22.00.04 — спеціальні та галузеві соціології
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Науковий керівник

Черниш Наталія Йосипівна

доктор соціологічних наук, професор



Львів — 2014

ЗМІСТ


Вступ

4

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження міського простору

12

1.1 Основні наукові підходи до вивчення міста та міських процесів

12

1.2 Поняття простору у соціології: соціальний простір міста

35

1.3 Онтологічні характеристики концепту соціального простору міста

51

Висновки до розділу 1

57

Розділ 2. Концептуалізація соціального простору міста: значення туризму та зміни під впливом туристичних практик

60

2.1 Феномен туризму та його значення для країни та міста

60

2.2 Типологія агентів здійснення змін у соціальному просторі міста

67

2.3 Операціоналізація поняття «соціального простору міста» крізь призму орієнтації країни на туристів

69

2.4 Схема здійснення змін соціального простору міста

87

Висновки до розділу 2

101

Розділ 3. Специфіка змін соціального простору сучасного українського Львова під впливом туристичних практик

103

3.1 Туристична спрямованість Львова як стратегічний крок у процесі розвитку міста

103

3.2 Модифікація образу міста Львова у часовій перспективі (від 90- тих рр. ХХ ст. до сьогодення)

105

3.3 Туристичні практики у соціальному просторі Львова: особливості споживання міста

122

3.4 Туристична інфраструктура в орієнтації на гостей міста: специфіка видозміни у часовій перспективі (2008-2013 рр.)

147

Висновки до розділу 3

152

Висновки

155

Список використаних джерел

161

Додаток А Туристична інфраструктура

184

Додаток Б Пропозиції до здійснення практик гедоністичного характеру

186

Додаток В Об’єкти, які пропонуються мешканцями для відвідання туристам

195

Додаток Г Програма дослідження

196

Додаток Д Таблиці статистичного аналізу

205

ВСТУП

Актуальність теми. Світове захоплення феноменом туризму у міському просторі, зокрема у соціальному просторі міста, знайшло своє відображення і в українських законодавчих актах та місцевих стратегіях розвитку. Міста змінюються задля приваблення туристів та отримання економічного ресурсу, однак, як відомо, ці зміни можуть мати як позитивний, так і негативний характер. З одного боку, туристичний збір, як економічно-вимірювана одиниця, та налагоджена інфраструктура приносять місту дивіденди, а з іншого –– відчутні утиски, яких можуть зазнавати самі мешканці міста, оскільки їхній простір стає дедалі більш обмеженим і вони часто перестають почувати себе господарями у власному місті. Відповідно, перед владою міста постає проблема дотримання балансу між поступками для приваблення туристів та комфортом самих мешканців. Детальне дослідження процесу (пере)творення змін міського простору під впливом туристичних практик дає змогу міським управлінцям, по-перше, поглянути на ті конкретні аспекти розвитку міського простору, які «споживаються» туристами, та з’ясувати, чи відповідає міська пропозиція справжнім запитам туристів, а не уявленням про ці запити посадовців, бізнес-кластеру чи мешканців міста. По-друге, обраний дослідницький ракурс надасть можливість встановити ті межі конформності, на які може піти міська влада на шляху приваблення туристів до міста та збільшення їхніх потоків за умов збереження соціального простору мешканців міста. По-третє, дослідження сприятиме визначенню реального впливу туристів на процеси (пере)творення у соціальному просторі, що надасть надійну інформацію для планування туристичної діяльності міст.

Специфіка соціології у дослідженні обраного феномену полягає у тому, що вона виникла як наукова дисципліна в результаті синтезу низки наук, її понятійний апарат найкраще пристосований до методологічного синтезу, аналізує взаємодію у спільноті, а місто характеризується саме через взаємодію, що витворює особливу спільноту.

В історії соціологічної думки існують певні розробки у галузі соціології міста; зокрема йдеться про наукові доробки як класиків соціології (таких, як É. Durkheim (Е. Дюркгайм), MWeber (М. Вебер), FTönnies (Ф. Тьонніс), які трактували місто як функціональну одиницю і разом з тим як взірець різного роду взаємодій), так і розробників нових і новітніх теорій соціології міста, насамперед представників Чиказької, Лос-Анджелеської та Каліфорнійської шкіл у соціології, які відомі своєю емпіричною спрямованістю. Йдеться про R. Park (Р. Парк), E. Burgess (Е. Берджес), R. MacKenzie (Р. Маккензі), L. Wirth (Л. Вірт), які працювали у напрямі класичної або ж суттєво видозміненої соціальної екології (уявлення про місто як про організм) та низки інших дослідників. Маємо на увазі, до прикладу, W. Thomas (В. Томас), W. Ogburn (В. Огборн), які займались дослідженням соціальної психології та прогнозуванням суспільного життя), B. Berry (Б. Беррі), J. Kassarda (Дж. Кассарда), котрі працювали над виокремленням факторів суспільного становища і стратифікації, E. Shewki (Е. Шевкі), W. Bell (В. Белл), які вивчали процеси делімітації суспільних областей, M. Young (М. Юнг), P. Willmott (П. Вільмотт), котрі розробляли соціологію локальних спільностей, O. Lewis (О. Левіс), який досліджував соціологію андеркласу, D. Porteous (Д. Портеус), котрий працював у руслі соціології соціальності.

Міську проблематику аналізує також низка українських дослідників, зокрема рефлексії стосовно міста можемо знайти у працях В. Бєлоусова, С. Катаєва, котрі вивчали питання структурування міста, досліджували різноманітні міські процеси, В. Середи, Ю. Сороки, Л. Малес, І. Прибиткової, О. Міхеєвої, О. Мусієздова, котрі аналізували дихотомію «приватне/публічне» у міському просторі та роль центру як частини міста, займались дослідженням міської ідентичності та процесів «писання» міського простору за посередництвом пам’ятників і комемораційних практик, та інших.

Також певне коло авторів розробляли тематику соціального простору; йдеться насамперед про доробки P. Bourdieu (П. Бурд’є), G. Simmel (Г. Зіммель), H. Lefebvre (А. Лефевр), E. Soja (Е. Сойа), M. Foucault (М. Фуко), які поділяли простір на уявний та реальний, фізичний та соціальний і намагались розмежувати ці терміни, головним чином окресливши поняття власне соціального простору. Найбільш поширеною в річищі такого гатунку розробок на теренах пострадянського простору є праця А. Филиппова (О. Філіпова) «Социология пространства» («Соціологія простору»), у якій у зібраному вигляді подано класифікацію наявних підходів до вивчення простору.

Отож маємо ситуацію паралельного існування теорій середнього рівня — соціології міста та соціології простору, предметні поля яких у дослідженнях згаданих вище авторів, як правило, не перетинаються, тому можна умовно виокремити дві групи науковців-соціологів: одні досліджують переважно місто, інші –– соціальний простір. Навіть якщо деякі з цих дослідників (до прикладу Г. Зіммель) працюють над обома зазначеними концептами, все ж в їхньому доробку відчувається нестача синтезованих теоретичних уявлень, здатних відобразити взаємозв’язок і взаємозалежність цих двох соціологій. Окрім того, перелічені автори схильні розглядати радше впливи міста та міських процесів на індивідів чи групи осіб або ж піддавали аналізу внутрішньоміські процеси, не надаючи особливої уваги тим чинникам, які впливають на саме місто та його простір, сприяють його (пере)творенню. Також відчувається брак вагомих вітчизняних соціологічних напрацювань у контексті дослідження туризму як такого соціального явища, що здатне впливати на процес здійснення змін у соціальному просторі міста (перші і, фактично, поодинокі українські розробки у галузі туризму належать Ю. Середі та А. Денисюк). На Заході ж дослідженням тематики туризму займалися/займаються J. Urry (Дж. Уррі), D. MacCannell (Д. Макконелл), E. Cohen (Е. Коен).

Таким чином, наукова проблема дисертації полягає у невідповідності соціальної значимості тематики трансформацій міського простору (насамперед під впливом туристичних практик) з одного боку, та відсутності її теоретичної інтерпретації –– з іншого.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи пов’язана з науковими темами кафедри історії та теорії соціології Львівського національного університету імені Івана Франка «Соціокультурні виміри пострадянського суспільства: національне, регіональне (г)локальне» (№ держреєстрації 0108U007780 та «Конструювання групових ідентичностей, формування суспільних лояльностей та інституціональний розвиток у сучасному українському суспільстві: глобальний та регіональний контекст» (№ держреєстрації 0111U005522).

Внесок авторки полягає в участі у розробці інструментарію, аналізі отриманої інформації, а також розробці пропозицій та рекомендацій у рамках аналітичних звітів із зазначених тем, в яких авторка брала участь у розробці інструментарію, аналізі отриманої інформації, а також розробці пропозицій та рекомендацій.



Мета і завдання дослідження. Мета дослідження –– концептуалізація соціального простору міста та визначення специфіки його змін у ході здійснення туристичних практик.

Завдання дослідження:

–– встановити сукупність теоретичних положень стосовно їхнього використання в аналізі міста та простору і на цій основі сформувати концепт соціального простору міста;

–– на основі порівняльного аналізу праць вітчизняних і закордонних дослідників виокремити структуру соціального простору міста та охарактеризувати інструменти, за допомогою яких відбуваються / можуть відбуватись зміни у ньому;

–– окреслити основних агентів, які мають безпосередній вплив на здійснення змін у соціальному просторі міста, та визначити специфіку ролі туристів поміж інших агентів;

–– виокремити безпосередні сфери / структурні якості соціального простору міста, що піддаються змінам під впливом туристичних практик;

–– визначити моделі здійснення змін соціального простору міста під впливом туристичних практик;

–– окреслити найбільш типові групи туристичних практик, здійснюваних у сучасному місті (на прикладі Львова).



Об’єкт дослідження — соціальний простір сучасного українського міста.

Предмет дослідження процес та характерні особливості здійснення змін у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик.

Методи дослідження. Застосовувалась методологічна тріангуляція таких методів: стандартизоване інтерв’ю «обличчям до обличчя» (для виявлення безпосередньо туристичних практик); контент-аналіз і глибинні інтерв’ю (для аналізу видозміни образу міста як структурної якості соціального простору); фокус-групові дискусії (для аналізу видозмін туристичної інфраструктури).

Теоретичною основою дослідження є структуральний неомарксизм як синтез теорії структурації (зокрема використовується концепція дуальності структури A. Giddens (Е. Гідденс) та неомарксизму (базові положення про структуру соціального простору (А Лефевр, Е. Сойа), а також напрацювання щодо соціального простору та типів капіталу (П. Бурд’є), та положення про безперервний діалектичний процес інтерналізації-екстерналізації-об’єктивації P. Berger (П. Бергер), T. Luckmann (Т. Лукман).

Емпіричну базу дослідження становлять дані двох опитувань в’їзних відпочинкових туристів (n = 350, 2012 р.; n = 360, 2013 р.; стратифікована вибірка з квотним відбором типових представників на останньому щаблі), фокус-групових дискусій з працівниками туристичної галузі (2 фокус-групи, 2008 р.), глибинного інтерв’ювання львів’ян (16 інтерв’ю, 2012 р.), контент-аналізу туристичних путівників (8 путівників, видання 1991-1999 рр. і 2010-1013 рр.).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням соціального простору міста та його структури, що піддається емпіричній верифікації.

Уперше:


–– представлено структуру соціального простору міста, що складається із трьох сфер: простору репрезентації, репрезентації простору та уявленого простору, кожна з яких містить три внутрішні структурні якості: образ, практики та інфраструктуру. Структурні якості містять у собі низку індикаторів / показників для емпіричного вимірювання досліджуваного феномену;

–– визначено основних агентів здійснення змін у соціальному просторі міста за наступними критеріями: наявність безпосереднього доступу до процесу впровадження змін у місті; володіння соціальними, культурними чи економічними ресурсами, що надають їм змогу змінювати, міський простір; активна участь у соціальних процесах, перетвореннях. За цими критеріями було визначено чотирьох агентів: міську владу, бізнес-кластер, мешканців міста та туристів;

–– продемонстровано схему здійснення змін у соціальному просторі міста на основі безперервного діалектичного процесу, що складається із трьох стадій: інтеріоризації-екстерналізації-об’єктивації, та визначено, на яких стадіях формуються ті чи інші структурні якості соціального простору міста (на стадії інтеріоризації формується образ міста, на стадії екстеріоризації – практики, на стадії об’єктивації –– інфраструктура);

–– визначено основні моделі здійснення змін у соціальному просторі міста, що базуються на технічному поєднанні агентів (пере)творення простору та наявних у них ресурсів; також визначено три моделі, гіпотетично притаманні Україні; серед них обрано модель, релевантну для Львова. Йдеться про наступне: високий ресурс міста + низький ресурс бізнес-кластеру + високий ресурс туристів + високий ресурс мешканців. За таких умов влада міста створює міський образ, спираючись на власне бачення того, яким чином слід позиціонувати місто, в той час як бізнес-кластер намагається передбачити, чого очікують від міста його гості, та намагається запрезентувати їм очікуване. Мешканці (залежно від того, підтримують вони чи ні напрямок «туристоорієнтованості» міста) або сприяють (як їм здається) вигідному висвітленню сильних сторін Львова в його образі або ж докладають максимум зусиль до припинення його надмірної «туристизації».

–– окреслено специфіку взаємодії між соціальним простором міста та туристичними практиками, що полягає у зміні сфер чи структурних якостей соціального простору міста (згідно концепції дуальності структури А. Гідденса, структурна якість може виступати як складовою соціального простору, так і одним із елементів його (пере)творення). Також визначено сферу/структурну якість соціального простору міста, що зазнає найбільших змін, а саме – туристичну інфраструктуру (у конкретному випадку – туристичну інфраструктуру Львова).

Поглиблено:

–– понятійно-категоріальний апарат із авторським визначенням центрального поняття «соціальний простір міста», актуалізованого як відтворювані, позиціоновані та уявлені взаємовідносини суб’єктів діяльності (індивідів чи колективів), організовані у вигляді регулярних соціальних практик, що здійснюються у фізично детермінованих, територіальних межах, які включають у себе сукупність об’єктів, закладів та галузей, покликаних забезпечити повноцінну людську життєдіяльність, та інших похідних категорій і понять, наприклад, «агенти здійснення змін соціального простору міста», «процес змін у соціальному просторі міста», визначених на основі структурального неомарксизму, як теоретичної рамки дослідження, що дає можливість поглянути на простір з позиції дуальності структури: як на заданий та разом з тим творений простір.

Дістало подальшого розвитку:

–– визначення туристичних практик; останні дефініційовано як структурна якість, що здійснює вплив на процес здійснення змін соціального простору міста шляхом (пере)творення окремих сфер чи структурних якостей соціального простору.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення роботи можуть бути застосовані для розвитку концепту соціального простору міста, що може лягти в основу розробки теорії середнього рівня, для впровадження навчальної дисципліни «Соціологія міського простору» та оновлення змісту навчальних програм із соціології простору, соціології туризму, соціології міста у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації.

Розроблений концепт соціального простору міста, огляд його структури й можливостей здійснення змін та їхня емпірична верифікація створюють можливість корекції політики органів місцевого самоврядування, спрямованої на роботу з туристами, у тому числі уточнення стратегії розвитку сучасного українського міста.



Особистий внесок здобувача. Праць за темою дисертації, опублікованих у співавторстві, немає.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювались на таких форумах та конференціях: П’ятий львівський соціологічний форум «Сучасне українське суспільство: рух вперед чи повернення назад?» (Львів, 2010); наукова студентсько-аспірантська конференція Інституту гуманітарних та соціальних наук «Соціологія — соціальна робота — регулювання соціальних проблем» (Львів, 2012); XI Polsko — Ukrainska Konferencja LWOW: Miasto — spoleczeсstwo — kultura (Kraków, 2012); ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція «Проблеми розвитку соціологічної теорії: концептуалізація ціннісних змін у сучасному суспільстві» (Київ, 2012); Міжнародна конференція «Місто вчора, сьогодні, завтра: пам'ять в урбаністичному просторі» (Київ, 2012).

Публікації. Основні наукові результати дисертації опубліковані у 5 фахових наукових працях, 1 з них — в іноземному виданні, 3 праці додатково відображають наукові результати роботи.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЬКОГО ПРОСТОРУ

1.1 Основні наукові підходи до вивчення міста та міських процесів

Соціологія міста –– це одна з найпрактичніших галузевих соціологічних теорій у сучасному суспільстві, однак, разом з тим, це одна з найменш концептуально розвинених галузевих дисциплін у межах сучасної української соціології. Таку розбіжність можемо пояснити широтою теми дослідження: соціологія міста –– об’ємна галузь, яку можна дослідити лише фрагментарно, чим і займаються українські та закордонні дослідники.

На сучасному етапі існує безліч визначень, що пояснюють природу та специфіку міста та міських процесів. За визначенням В. Бєлоусова, місто –– це резервуар культурних та соціальних капіталів [13, с. 223]1). Класики урбаністичної соціології R. Park (Р. Парк), E. Burgess (Е. Берджес) пояснюють фізичну експансію міста як результат диференціації елементів, що складають соціальну структуру, а саме: переміщення одиниць, груп та ринкових суб’єктів відповідно до місця проживання та професії. Американські соціологи L. Mumford (Л. Мамфорд) [83, с. 11; 4]2) та K. Devis (К. Девіс) [33] дефініціюють місто як спільноту тривалості, що змінюється у матеріальному, суспільному і культурному середовищі. Л. Мамфорд зазначає, що «місто — це перш за все люди, вулиці виступають лише сценами, на яких розігрується безперервна вистава» [83, с. 11]3).

У польській соціологічній літературі поширеною є синкретична дефініція M. Malikowski (М. Маліковський) [203, с. 18]1), який визначає місто як компактну, відокремлену від оточення, індивідуалізовану та врегульовану одиницю, що має сформований центр, заселену людьми, не задіяними у сільськогосподарській діяльності, натомість ця одиниця продукує матеріальні блага, послуги і цінності, а також репродукує свою здатність до праці і суспільного життя, особливо інтенсивно впливає на своє просторове середовище і сама підлягає його впливу [202, c. 24; 203, c. 36]2).

Російська соціолог та філософ Е. Трубина (Е. Трубіна) зазначає, що в ході фіксації європейською філософією та соціологією масштабних соціальних трансформацій модерності місто «синекдохічно» виступає як найбільш «представницька» частина суспільства, що втілює у собі і проявляє взаємозв’язок індустріалізації та урбанізації, відчуження і нормалізації [132, c. 13]3.

Підсумовуючи вищенаведені визначення, поширені у соціогуманітарних науках, можемо твердити, що сучасне місто охоплює всі етапи людського життя, забезпечує матеріальні й духовні потреби особистості. Міський простір існує не тільки фізично, його можна сприймати у різних вимірах: на рівні соціуму (простір для соціальних відносин), культури (простір, де розгортаються історичні події), історії. Можна сказати, що міський простір упорядковує життя городян, задаючи траекторії їхньої поведінки й життєвого шляху [127, c. 70]4). У такому контексті логічним виглядає питання про те, чим тоді сільська місцевість відрізняється від міста, адже вище перелічені характеристики можна застосувати і стосовно неї. Л. Мамфорд у статті «What is a City» («Що таке місто») [83, с. 13]1) зазначає, що «саме в міст більш рішучі людські дії через конфлікт і співпрацю між особами, подіями і групами концентруються і досягають свого вираження у важливих кульмінаційних моментах. Без соціального драматизму, що виникає при концентрації та інтенсифікації групової активності, не залишиться жодної функції міста, яку не могла б виконати (і, власне, не виконує) сільська місцевість» [83, с. 13]2). Ми ж обираємо для свого дослідження місто не через драматизм, а через значно більш прагматичні дослідницькі міркування –– питання вивчення впливу туристичних практик, через які у подальшому розглядатиметься процес трансформації міського простору, можливе лише у міській місцевості, яка відчуває на собі «туристичні хвилі» значно більшою мірою, ніж сільська місцевість.

Виходячи з важливості такої соціальної локалізації як місто, останнє виступає однією із центральних категорій досліджень у багатьох соціогуманітарних (і не тільки) дисциплінах. Достатньо широкий спектр підходів (згідно з авторським визначенням –– дисциплінарних ракурсів) до вивчення міста пропонує українська дослідниця В. Середа:

–– територіально-поселенський;

–– економічний;

–– містобудівельний;

–– психологічний;

–– історико-культурний;

–– філософсько-методологічний;

–– соціологічний [112, с. 190]3).

Відповідно, кожен з цих підходів спирається на окрему дисципліну.

Територіально-поселенський підхід (урбаністика) представляє найбільш традиційну типологію міст, що використовується урбаністами (в тому числі соціологами), –– за виробничими функціями і розмірами. У цьому ракурсі можемо виділити декілька основних факторів:

–– геоландшафтний фактор як причина виникнення міст. Сучасні дослідники цього напряму поєднують питання геоландшафтних механізмів з геополітичними особливостями території, соціокультурними характеристиками сучасного ландшафту, соціально-екологічними проблемами сучасного міста, психоментальними особливостями території.

–– соціально-екологічний фактор або аспект території дає можливість подивитись на місто як ареал взаємодії антропогенних і природних елементів середовища; тут йдеться про:

1) співвідношення, концепції і основи взаємодії природних і штучних компонентів середовища;

2) пропорції використання території та її охорона;

3) соціально-естетичний аспект співвідношення елементів середовища;

4) екологічну свідомість (якість життя, спосіб життя).

5) демографічний аспект території дає досліднику можливість порівняння міст за демографічними показниками: щільністю населення, демографічною структурою (статтю, віком, сімейним статусом), професійною структурою, формами зайнятості, структурою і характером відтворення населення, факторами, структурою і формами міграцій.

Економічний підхід до вивчення міста (економіка) дотримується тези про виробничо-економічний фактор появи і розвитку міст, про виробничо-економічні закономірності розселення і територіальної мобільності. Теорії і методики у межах цього ракурсу наступні:

–– типології міст згідно виробничо-економічних функцій: мономісто, поліфункціональні міста, диверсифікаційні центри, «інформаційне місто», фінансовий центр, «глобальне місто»;

–– визначення рангу територіального статусу і зон впливу міста: «метрополітенський центр», «мегаполіс», «місто-супутник»;

–– морфологічна структура міської території: «зони», «сектори», «центри», «мікрорайони».

У межах науки містобудування місто розглядається як:

–– система соціально-функціонального розселення: місце праці, житло, розваги;

–– штучне середовище: сукупність архітектурно-інженерної інфраструктури.

У межах історичного підходу (історія) місто доволі часто розглядається як історичний матеріал, який використовується соціологією, і навпаки. Історія робить акцент на політичних аспектах міського життя. Французькі історики O Thierry (О. Тьері) і F. Guizot (Ф. Гізот) вважають, що виникнення міста –– це зародження нового соціально-політичного ладу. Історія міста –– це історія боротьби буржуазних прошарків з феодальним ладом (станом на ХХІ ст. варто зазначити, що історія міст виступає радше розвитком спільнот та технологій).

Психологічний дисциплінарний підхід (психологія) розглядає місто як простір життєдіяльності, який, відповідно, дає можливість досліджувати «сприйняття», «образ», «установки», «архетипи», «інтерпретації», «конструювання» у міському просторі.

Філософсько-методологічний дисциплінарний підхід (філософія) вміщає у собі два контексти розмірковувань про місто:

–– гносеологічний – обговорення питань, пов’язаних із самим процесом пізнання міста;

–– системний – розгляд міста як системи або ж необхідність системного аналізу міських процесів (наприклад, у проектуванні).

Соціологічний підхід. Як ми вже мали змогу зауважити, попередньо розглянуті підходи попри те, що досліджують окремі аспекти розвитку міст, також частково торкаються і соціологічної проблематики (зокрема, це доволі відчутно у напрямках соціогуманітарного характеру). Різноманітні дисципліни виділяють у місті як об’єкті досліджень лише окремі, «свої» сторони, відповідно, з огляду на цей факт, дослідження в обраній нами галузі є сегментарними та мозаїчними. Багатоаспектність і змінність феномену міста спонукає дослідників до пошуку інтегральної, генералізуючої основи, дисципліни для його визначення та опису –– у цьому контексті йдеться про соціологію як науку, що здатна звести в єдине ціле мозаїчні фрагменти, досліджувані іншими дисциплінами (тут йдеться не про «сакралізацію» соціології як генералізатора положень інших дисциплін, а як про науку, що, спираючись на досвід соціогуманітарних дисциплін, пропонує більш широке, комплексне бачення суспільних процесів).

Можемо визначити декілька суттєвих переваг саме соціології як науки у вивченні міста:

–– соціологія як наукова дисципліна сама виникла в результаті синтезу низки наук, її понятійний апарат найкраще пристосований до методологічного синтезу;

–– соціологія аналізує взаємодію у спільноті, а місто характеризується саме через взаємодію, що витворює особливу спільноту [112, с. 183]1).

Специфіка соціології у вивчені міських процесів полягає у її комплексному підході, адже, спираючись на досягнення суміжних дисциплін, соціологія міста пропонує огляд формування та функціонування різноманітних міських процесів, починаючи від фізичного планування міського простору, завершуючи ментальними картами міста.

Соціологія міста не виступає єдиним монолітним блоком у соціо-гуманітарних науках. Це означає, що якщо ми говоримо про фрагментарність у питаннях дослідження в межах цієї галузі, йдеться і про мозаїчність чи радше множинність теорій та підходів, що формують цю дисципліну.

Починаючи із ХІХ ст. у межах соціології почали висвітлюватись наступні теми, пов’язані із містом та міськими процесами:

–– що являє собою міський спосіб життя і чи можна говорити про те, що він знаходить свої прояви в усіх містах?

–– чи сприяє міський спосіб життя виникненню нових соціальних групп і варіантів ідентичності?

–– як міське життя впливає на традиційні соціальні відносини, в основі яких лежить повага до власників «вищого» класового, гендерного, кастового чи расового статусу?

–– сприяє чи перешкоджає місто утворенню соціальних зв’язків між людьми різного походження, місця проживання та роду діяльності?

–– у чому полягає сутність історії урбанізації і чому населення концентрується саме у містах і агломераціях міст?

–– які основні риси просторової організації міст і чи породжують різномантітні її варіанти особливі способи соціальної взаємодії?

–– який діагноз можна поставити міським проблемам, таким, як перенаселення, забрудненість, бідність, волоцюжництво, злочинність та розбій?

–– у чому особливість міської політики і її нерівномірних впливів на різних мешканців міста?

Відповіді на усі ці питання за логікою речей повинні міститись у певних теоретичних підходах до вивчення міста. Класифікувати теорії та теоретичні підходи до вивчення міста у межах соціології доволі проблематично. В українській традиції налічуються спроби створення такого роду класифікації (як приклад підручник «Соціологія міста»), однак вони є недостатньо широкими та в основному базуються на двох критеріях: класичні напрямки та сучасні (відносно класичного). У якості більш ширшого прикладу наводимо класифікацію американського дослідника J. Parker (Дж. Паркер) (див. табл. 1.1) [206, с. 119]1).

Таблиця 1.1 –– Підходи до вивчення міста у межах соціології



Демографічний підхід

–– Теорія плавильного казана

–– Теорія асиміляції

–– Теорія «push and pull» факторів


Продовження таблиці 1.1

Екологічний підхід

–– Теорія розміщення у просторі

–– Теорія просторової мобільності



Структурно-функціональний підхід

–– Аналіз міста як системи суспільного інституціонального підходу

–– Аналіз ролі систем влади

–– Теорія масового суспільства

–– Теорія функції і дисфункції



Культуралістичний підхід

–– Теорія стилю життя

–– Гіпотези культурного розрізнення

–– Моделі культурних змін


Конфліктологічний підхід

–– Марксистська теорія конфлікту

–– Зіммелівська теорія конфлікту

–– Необіхевіористська теорія конфлікту

Ця схема ілюструє міждисциплінарність такої галузі, як соціологія міста, однак і вона має свої недоліки. Зокрема, йдеться про плутаність та нагромадження різнорідних підходів, розміщених американським дослідником в межах однієї класифікації, адже він висвітлює низку як міждисциплінарних поглядів на досліджене нами явище, так і внутрішньо соціологічних, разом з тим не надаючи їм спільних критеріїв для розгляду.

Натомість польські дослідники у галузі соціології міста B. Jalowiecki (Б. Яловецький) та M. Szczepanski (М. Щепанський) пропонують іншу класифікацію, див. рис. 1.1.

На цій класифікації ми зупинимось детальніше (див. рис. 1.1).

Отож, яскравими представниками класичного періоду у розробці дисципліни «соціологія міста» виступають K. Marx (К. Маркс) [84, 85], FEngels (Ф. Енгельс) [159, 160], Ф. Тьонніс [140] Е. Дюркгайм [39, 40], Г. Зіммель [45], М. Вебер [20; 21].

Розробки К. Маркса та Ф. Енгельса, зокрема праці «Das Kapital. Kritik der politischen Ökonomie» («Капітал. Критика політичної економії») [84] та «Der Ursprung der Familie, des Privateigenthums und des Staats» («Походження сімї, приватної власності та держави») [160] знаходяться у царині макро-концепцій.



Рисунок 1.1 –– Класифікація підходів до вивчення міста у межах соціології

Автори розглядали місто в першу чергу як результат історичного процесу економічного розвитку соціальної системи, як місце концентрації виробництва і розподілу суспільної праці. Відповідно, класики марксизму фокусують свою увагу на процесах розвитку виробництва як визначальних, рушійних формах соціальної системи (частиною якої, у свою чергу, виступає місто).

Роль процесу розподілу праці яскраво ілюструє функціоналізм Е. Дюркгайма (макро-соціологічні концепції). У роботі «De la division du travail social» («Про розподіл суспільної праці») французький дослідник зазначає, що «міста завжди походять від потреб, що примушують індивідів постійно знаходитись на максимально близькій відстані один до одного; вони являють собою точки, в яких соціальна маса стискається сильніше, ніж в інших місцях» [39, с. 81]1). Процес розподілу, диференціації праці Е. Дюркгайм вважає основою функціонування самого суспільства та міста як його територіально-просторової оболонки. Звертаючись до дюркгаймівської концепції механічної та органічної солідарності, де перша притаманна доіндустріальним містам, а друга –– індустріальним, можемо твердити, що автор одним з перших висловив гіпотезу про професійний розподіл праці, який лежить в основі урбанізаційних процесів.

Вищезгаданих дослідників цікавить радше соціально-економічний характер розвитку міських процесів.

Місто як соціокультурну гетерогенність, що створює умови для формування і виокремлення специфічних міських спільнот, які, у свою чергу, різняться символічною й організаційною культурою, характеризують німецькі дослідники Г. Зіммель та М. Вебер – це єдині автори «класичного» періоду, які присвячували місту окремі праці соціологічного характеру.

«The Metropolis and Mental Life» («Великі міста та духовне життя») Г. Зіммеля – одна з перших спроб соціологічного аналізу ментальної складової міста та міського життя. Одна з перших тому, що, на наш погляд, спробу опису та дослідження цієї проблематики здійснив Ф. Тьонніс у всесвітньовідомій праці «Gemeinschaft und Gesellschaft» («Спільнота і суспільство»). Ф. Тьонніс як представник макро-соціологічного підходу у соціології дефініціює дві основні форми організації суспільного життя – Gemeinschaft (спільнота) і Gesellschaft (суспільство). Дослідник у роботі акцентує на ментальних, духовних особливостях та відмінності міста і сільської місцевості, його концепція суспільства ілюструвалась міськими прикладами. На відміну від Ф. Тьонніса, Г. Зіммель у своєму есе аналізує, порівнює між собою маленьке та велике місто. Ключовими поняттями праці дослідника виступають раціоналізм та індивідуалізм як характеристики, притаманні відповідно мешканцям великих й маленьких міст. Уніфікатором у системі раціональних відносин Г. Зіммель вважає гроші. На противагу великому раціоналізованому місту виступає маленьке, індивідуалістичне місто, в основі функціонування якого лежать понижена нервовість та міцні міжособистісні духовні взаємини. В основі міжособистісних взаємин між мешканцями мегаполісу лежить феномен, який Е. Гідденс пізніше назвав «ввічливою неуважністю» –– здатність до поверхневих реакцій.

З такого опису логічно було б запідозрити зіммелівські преференції у плані двох аналізованих ним типів міст. Однак і маленьке місто автор критикує, адже воно відчутно звужує світогляд особистості, її пересування та відносини. Така характеристика ще раз підтверджує певну схожість концепції «gemeinschaft і gesellschaft» Ф. Тьонніса та бачення міста Г. Зіммеля. Зіммелівський мегаполіс по суті своїй відповідає утворенню типу gesellschaft Ф. Тьонніса, тоді як соціальному утворенню маленького міста більше відповідають характеристики спільноти типу gemeinschaft. Важливо наголосити на тому, що Г. Зіммель у своєму есе робить акцент на урбанізмі (життя у межах міста), а не на урбанізаційних процесах (розвиток міських районів). За Г. Зіммелем місто –– це арена боротьби між колективною/масовою культурою, цінності якої було знівельовано за посередництвом грошей, та індивідуальною культурою групи, зорганізованої навколо однієї аксіологічної системи.

М. Вебер (макро-концепції) у праці «The City» («Місто») фактично першим визначив різницю між метафізичним простором міста та фізичними, територіальними його межами. Автор вирізняє два погляди на місто: економічний та політико-адміністративний. Останньому характерна прив’язка до території, адже, на думку класика німецької соціології, у політико-адміністративному сенсі містом може вважатись та територія, яка за своїм економічним значенням не могла б претендувати на таку адміністративну позицію [20]. М. Вебер у своїй праці представляє місто втіленням вже не економічної, але політичної суті соціальної організації. Автономність міста досягається через політику, що проявляє природу міста як «спільноти із особливими політичними та адміністративними інститутами». Тим самим місто виступає частиною історичного процесу, у ході якого суспільство створює інститути, що допомагають йому домінувати як політично, так і економічно. Цей процес Вебер називає інституційною раціоналізацією, а його наслідком –– бюрократичну адміністрацію. Коли вони поєднуються із політикою, виникає національна держава. За логікою умовиводів М. Вебера, місто виступає як емблема загальних історичних процесів територіального домінування і державного будування, так і головним реальним місцем, у якому ці процеси відбуваються.

Екологічний напрямок (Чиказька школа у США). Саме зародження та поява Чиказької школи символізує собою зародження урбаністичної соціології. Особливість напрацювань і основна відмінність від попередньо перелічених розробок класичного періоду полягала у тому, що дослідницькі доробки у галузі соціології міста у межах школи в більшості своїй носили емпіричний характер, використовувались задля вирішення конкретних проблем міста. Дослідники Чиказької школи вивчали:

–– специфіку виникнення урбанізму;

–– існування та визначення зон злочинності;

–– слабкість суспільних інституцій;

–– корупцію влади та ін.

Американські науковці також розглядали місто як результат процесів концентрації, централізації, сегрегації та вторгнення.

Екологічний напрямок містить у собі низку піднапрямків, а саме:

–– урбаністично-екологічний;

–– кримінологічний;

–– соціально-психологічний;

–– прогнозування суспільного життя.

Найбільш відомий з них –– урбаністично-екологічний піднапрямок, представлений доробками таких авторів, як Р. Парк [97, с. 11-18; 205]1), Е. Берджес [173], Р. Маккензі [201], Л. Вірт [24].

Основним методологічним нововведенням Р. Парка стала соціально-екологічна концепція, в основі якої лежить уявлення про місто як про організм (не слід забувати, що Р. Парк був соціобіологом), у першу чергу біологічний феномен, який крім соціального (культурного) рівня містить також рівень біотичний, що лежить в основі соціального розвитку і визначає саму організацію суспільства.

Спробу адаптації теоретичних напрацювань Р. Парка та надання їм емпіричного характеру здійснив Р. Маккензі. Дослідник намагається віднайти зв'язок між соціальними та просторовими змінами. Також Маккензі категоризує саме поняття соціальної екології, виділяючи у ній:

–– екологічну організацію (просторова структура поселень та інститутів);

–– екологічне домінування (функціональні зв’язки між елементами просторової соціальної структури);

–– екологічну послідовність (часові зміни в екологічній спільноті) [201, c. 40]1).

На основі цих категорій виникли такі методи емпіричних досліджень міста як зонування, соціальне картографування, опис життя спільноти методом включеного спостереження, біографічний метод, кейс-стаді тощо [115, c. 56]2).

Послідовник та колега Р. Парка Е. Берждес розглядав міську спільноту як мозаїку різноманітних соціальних груп, кожна з яких претендувала на певну територію. Таким чином з’явилась відома зональна теорія Е. Берджеса (вона ж теорія структурування міського простору), що характеризувалась як методологічною, так і практичною новизною, впровадженою у дослідницьких колах Чиказької школи.

Ще одним яскравим представником Чиказької школи є Л. Вірт. У своєму есе «Урбанізм як стиль життя» основну проблему соціології міста дослідник формулює як потребу у виявленні форм суспільного впливу і організації, які виникають у відносно постійних компактних поселеннях, у яких проживає значна кількість гетерогенних індивідів [24]. На основі спостережень, припущень та досліджень Л. Вірт висуває гіпотезу про взаємозв’язок між кількістю, густиною та різнорідністю населення з одного боку, та специфікою життя та взаємодій груп –– з іншого.

Кримінологічний піднапрям Чиказької школи представлений доробками таких авторів, як K. Shau (К. Шау) [155], F. Thrasher (Ф. Трешер) [224], E. Faris (Е. Фаріс) [179]. Ці автори працювали над дослідженням суспільної дезорганізації, вивченням неповного пристосування осіб до життя у місті.

Предмет дослідження піднапрямів соціальної психології та прогнозування суспільного життя був спільним – соціологія суспільних проблем. Дослідники субнапрямків: В. Томас [223] та В. Огборн [93-95].

Підсумовуючи наукову вагу усього напрямку, зазначаємо, що Чиказька школа соціології здійснила низку важливих кроків для розвитку соціології міста, а саме йдеться про:

–– ідентифікацію нової форми культури і способу життя –– урбанізму;

–– трактування міста як природнього складника екзистенції у місці, розташованого територіально;

–– звернення уваги на питання, яким раніше не приділялась увага, а саме: дезорганізація, інтеграція і згуртованість населення.

Логічними послідовниками ідей Чиказької школи виступають представники напрямку суспільної неоекології, яка також поділяється на низку піднапрямків, а саме:

–– аналіз чинників – погляди розміщення суспільних категорій у просторі міста;

–– аналіз суспільних областей [193, с. 94]1).

Представники першого піднапрямку – Б. Беррі, Д. Кассарда [169] працювали над виокремленням факторів суспільного положення і стратифікації, що розрізняють спільноту мешканців, а також над вивченням кульмінації стратифікаційних особливостей. Представники другого – Е. Шевкі, В. Белл [168] –– над процесами делімітації суспільних областей за допомогою індексації первинних змінних. Загалом сам напрямок виник наприкінці 60 - поч. 70-х рр. ХХ ст., основна його ідея –– визначити, яким чином спільнота організується в процесі адаптації до середовища, що постійно змінюється і реструктурується. Пізніше в центрі наукових інтересів напрямку постала міжміська екологія, яка ставила собі за мету дослідити взаємозалежність та конкуренцію, стосунки домінування та підпорядкування між містами.

Культуралістичний напрям носить на собі відбитки антинатуралізму, який знаходить свій вираз у праці F. Znaniecki (Ф. Знанецький) «Miasto w świadomości jego mieszkańców» («Місто у свідомості його мешканців») (1931). У руслі цього напрямку місто розуміється як суспільна антологія відчуттів, що функціонують в уявленнях мешканців. До уваги беруться також цінності, як витвори культури суспільних груп. Напрямок спирається на ідеї М. Вебера, Г. Зіммеля, Л. Вірта.

Дослідники М. Юнг, П. Вільмотт у межах цього напрямку працювали над соціологією локальних спільностей. У праці «Family and Kinship in East London» («Сім’я та спорідненість у Східному Лондоні)» [230] автори розкривають проблему зміни та адаптації у спільнотах великих міст. Інший дослідник, O. Левіс, розробляв соціологію андеркласу. У книзі «Five families. Mexican Case Studies in the Culture of Poverty» ( «П’ять сімей. Мексиканське кейс-стаді культури бідності») [196], він аналізує процес і умови утворення культури бідності. Дослідник A. Rapoport (А. Рапопорт) досліджує питання простору міста у контексті архітектури. У праці «Human Aspects of Urban Form» («Людські обличчя міських форм») автор представляє аналіз культури і особистості як категорій –– посередників в процесі уявлення простору [212]. Ще один дослідник напрямку – Дж. Портеус –– працював у руслі соціології соціальності та соціології простору. У праці «Enviroment and Behavior» («Зовнішнє середовище та поведінка») (1977) автор досліджує поведінку індивідів, суспільства і спільнот у міському просторі, а також процеси уявлення та індексації простору [209]. A. Strauss (А. Страусс) і K. Lynch (К. Лінч) паралельно працюють у напрямку соціології та антропології простору. А. Страусс у праці «Images of the American City» («Зображення американського міста») (1961) [222] подає аналіз культурних та суспільних образів міста. К. Лінч у роботі «The Image of the City» («Зображення міста») (1960) [199] аналізує обумовлені культурою процеси творення і структуру образу міста. Дослідники P. Gould (П. Гоулд) і R. White (Р. Вайт), працюючи у руслі антропології простору у праці «Mental Maps» («Ментальні карти») (1974) [187], представляють аналіз процесу творення ментальних уявлень (карт) простору і міста, обумовлених через культуру та стиль життя.

Структуралістичний напрям. У межах цього напрямку польські дослідники виділяють декілька шкіл та теорій:

–– теорія обігу капіталу і класової акумуляції;

–– нова соціологія міста

–– регуляційна школа

–– каліфорнійська школа;

–– теорія нерівномірного розвитку;

–– теорія глобальних міст;

–– теорія дуалізації.

Теорія обігу капіталу і класової акумуляції представлена у роботах D. Harvey (Д. Харві) «The Limits of Capital» («Ліміти капіталу») (1982) [189] і «The Condition of Postmodernity» («Умови постмодерніті») (1989) [191]. Автор, натхненний працями у дусі структурального неомарксизму А. Лефевра, у своїх роботах розглядає:

–– процес концентрації або циркуляції капіталу;

–– протиріччя між диспонентами капіталу та спільнотами мешканців, що набувають форм класового конфлікту на тлі різниці інтересів, які виникають у зв’язку із якістю умов проживання;

–– процес творення матеріального міського середовища у такий спосіб, що міг би слугувати циркуляції капіталу, продукції та попиту;

–– можливості отримання користі з міських інвестицій у форматі класово-монополістичної ренти.

Очевидно, що Д. Харві у своїх працях значну увагу приділяє капіталістичним основам формування міст. Ключовим дослідницьким питанням для нього виступає пошук причин, через які міста стають збудниками соціальних конфліктів. Також автор вводить у науковий обіг поняття урбанізації капіталу, яке він доволі часто вживає, не даючи, однак, конкретного його визначення.

У підсумку можемо констатувати, що Д. Харві акцентує увагу на тому, що міська структура визначає пошук найбільшої вигоди для капіталу, а також на процесі боротьби різних власників, суспільних і громадських інституцій за панування і управління у місті [148; 190].

Школа під назвою нова соціологія міста так само базована на праці Д. Харві — «Social Justice and the City» («Соціальна справедливість і місто ») (1973) [188]. Ця школа мало відрізняється від попередньої, в основі дослідження лежать процеси продукції, обігу капіталу, класово обумовлений поділ міського простору.

Регуляційна школа. В основі школи погляди структурального неомарксизму. Представниця школи – C. Boyer (К. Бойер) у праці «Dreaming the Rational City» («Уявляючи раціональне місто») (1983) [172] розглядає стосунки між трьома основними областями: капітал, робота і політична влада, а також процес переходу від режиму акумуляції і способів регуляції, тобто фордизму, до вимог акумуляції і способів дерегуляції –– пост фордизму.

Каліфорнійська школа так само вибудувана на засадах структурального неомарксизму. Представники: D. Gordon (Д. Гордон), М. Storper (М. Сторпер). Автори у своїх творчих доробках представляють широке, міждисциплінарне дослідження стану сучасних міст, урбанізованого суспільства і процесів інтеграції простору крізь призму системних та структурних, політичних, економічних і суспільних утворень.

Конфліктологічний підрозділ каліфорнійської школи представлений працями Д. Гордона; зокрема, йдеться про його працю «Class struggle and the stages of urban development» («Класова боротьба та етапи розвитку міста») [184]. Методологічний напрямок –– структуральний неомарксизм, акцентує увагу на сучасних формах класових протистоянь. Дослідник висуває думку про те, що протиріччя класових інтересів виступає головним чинником змін у міському просторі.

Теорія локалізації як піднапрямок каліфорнійської школи вибудувана на парадигмі структурального неомарксизму як підґрунтя робітничої теорії локалізації. Піднапрямок представлений такими дослідниками як M. Storper (М. Сторпер), R. Walker (Р. Волкер) у праці «The theory of labor and the theory of location» («Теорія праці і теорія локалізації») [221]. У цій роботі автори напрацьовують питання політичної мобілізації або демобілізації трудового колективу як найважливішого чинника локалізації інвестиції.

Ринковий підрозділ каліфорнійської школи ґрунтується на засадах структурального неомарксизму, збагаченого елементами критичної перспективи як основи теорії машини зростання. Автори, що працюють у рамках піднапрямку: J. Logan (Дж. Логан) та H. Molotch (Х. Молох) у праці «Urban Fortunes» («Міські випадки») [197] розкривають питання інтересів капіталу як основного чинника формування структури простору міст. У роботі також розкривається зміст терміну «машина зростання», який розуміється як механізм розуміння зиску на будівельному ринку через капітал, чому сприяє міська влада, шукаючи можливості розширення податкової бази [197].

Теорія нерівномірного розвитку базується на теорії модернізації. Йдеться про капіталістичний розвиток, що спирається на новий, міжнародний поділ праці. Дослідники M. Smith (М. Сміт), J. Feagin (Д. Фагін) працювали над питаннями об’єктивації у економічно-просторовій та суспільній базі суспільних систем і урбаністичних процесів акумуляції, конкуренції, експлуатації і реструктурації [217].

Теорія глобальних міст базується на теорії глобалізації і модернізації. S. Sassen (С. Сассен) у праці «Cities in a World Economy» («Міста у світовій економіці») (1994) розкриває питання інтеграції глобальних ринків, операції капіталу і його вираз в центральних місцях [213; 27].

Теорія дуалізації базується на критичній перспективі. Автори: A. Portes (А Портес), M. Castells (М. Кастельс), L. Benton (Л. Бентон). Їхня грунтовна праця –– «The Informal Economy» («Неформальна економіка») [210], у ній розкривається питання поглиблення відкритості економічних і культурних кордонів авансуючими (верхніми) і маргінальними (нижніми) верствами суспільної структури міст [210]. У межах цієї теорії варто детальніше зупинитись на наукових доробках М. Кастельса. Іспанський теоретик починав свою наукову роботу із вивчення проблем урбанізації і соціальної структури сучасного міста. У статті «Міське питання» дослідник аналізує фундаментальні зміни, що відбулися у капіталістичній системі. На його думку, основна функція міста ––– економічна. Місто –– це місце споживання товарів і послуг, необхідних для підтримки життєдіяльності й ефективної роботи, а також місце відтворення робочої сили капіталістичного суспільства. Одночасно місто стає показником основного протиріччя капіталістичної системи – протистояння між максимізацією прибутків і намаганням скоротити витрати, пов’язані з організацією праці [174; 54, с. 38].

Нові течії у соціології міста представлені у працях наступних авторів: M. Gottdiener (М. Готдінер), R. Hutchison (Р. Хатчісон). Автори, спираючись на засади критичної перспективи та теорії культури, у праці «The New urban sociology» («Нова міська соціологія») (2000) розкривають синкретичне співвідношення економічних та політичних аспектів із суспільними і культурними [185; 186].

Інший дослідник ––– W. Flanagan (В. Фленеган), використовуючи здобутки критичної перспективи та елементи функціоналізму у праці «Urban Socioloigy. Images and Structure» («Міська соціологія. Зображення і структура») (1990), без огляду на ідеологічну відмінність між структуралістичним і культуралістичним підходами, ілюструє зв’язки в межах однієї перспективи [181, c. 101-102].

Однак до вищенаведених класифікацій не увійшли доробки дослідників ще одного знаного напрямку розробок соціології міста, а саме –– йдеться про Лос-Анжелеську школу дослідження міських процесів. Яскравим представником школи є M. Devis (М. Девіс). Дослідник у праці «City of Quartz» («Місто кварцу») досліджує місто і як фізичне, і як уявне місце, у якому гра національних і міжнародних політичних сил та економічних тенденцій відбувається на фоні расових та класових відносин (проблема школи полягає у тому, що, як і у випадку чиказької школи, умовиводи здійснювались на прикладі одного конкретно взятого міста) [33, с. 49]. Цей напрямок багато у чому перетинається із інтересами Чиказької школи, однак російська соціолог та філософ Е. Трубіна наводить низку відмінностей у підходах цих шкіл:

–– якщо представники Чиказької школи будували свою дослідницьку стратегію на постулаті моноцентричності міста, то лос-анжелеські теоретики бачать у своєму місті модель поліцентричного розвитку;

–– якщо для представників Чиказької школи принциповим був центр, то для лос-анджелесців – периферія;

–– перші сповідували ідеологію об’єктивного наукового дослідження, такого, що свідомо переважає по глибині проникнення в предмет випадкових спостережень та досвіду самих городян, то у другому випадку дослідники зовсім не претендують на те, щоб «перекрити» об’єктивністю і глибиною своїх пошуків будь - які інші спостереження;

–– якщо представники Чиказької школи цікавились матеріальним, соціальним та вимірюваним, то представники Лос-Анджелеської школи будують свій аналіз на тезі про те, що соціальне та політичне уявне по зростаючій стає матеріальною силою, втілюючись у нових міських проектах;

–– якщо чиказьці були відносно байдужі до дій влади, то у теоретиків з Лос-Анджелеса, особливо у М. Девіса, її дії часто виступають об’єктом аналізу;

–– якщо в текстах перших поетика «насичених» описів нечасто (і не рефлексивно) проникала у соціологічні студії, то у текстах інших журналістський репортаж з місця події поєднується із аналізом художньої літератури, екскурсами до основ урбаністики;

–– якщо чиказьці окреслювали портрет/профіль класичного індустріального міста, то лос-анджелеські дослідники робили акцент на реструктуруванні, деіндустріалізації і реіндустріалізації міст, зокрема ріст індустрії розваг;

–– якщо чиказьці дотримувались схеми лінійної еволюції, то лос-анжелесці виступають прихильниками нелінійного бачення розвитку міста, що являє собою своєрідне поле можливостей, в якому розвиток однієї частини в результаті капіталовкладень ніяк не відбивається на розвитку іншої частини [132, с. 111-112]1).

За радянських часів дослідження міста також мали місце, і радянська соціологія міста стала відносно автономним напрямком [29]. Тут особлива увага приділялася взаємодії міста та сільської місцевості, проблематиці урбанізаційних процесів та розробкам ефективного соціально-економічного міського планування, побуту міського населення.

Також варто згадати працю В Вагина (В. Вагіна) «Социология города» («Соціологія міста»), позиції, викладені автором у цій праці, у значній мірі перегукуються із позиціями, висловленеми європейськими та американськими дослідниками, викладеними у вищенаведених таблицях [19].

Говорячи конкретно про вітчизняний досвід, слід зазначити, що у галузі соціології міста працює низка відомих українських вчених; зокрема, йдеться про В. Бєлоусова [11-13], С. Макєєва [77], Л. Малес [78-82], С. Матяш [86], О. Міхеєву [89], О. Мусієздова [90], І. Прибиткову [106; 107], В. Середу [112; 113], Ю. Сороку [118-121]. Серед перелічених дослідників Л. Малес та І. Прибиткова працюють у напрямку дослідження структурування міста (зокрема, йдеться про дихотомію «приватне/публічне» у міському просторі та роль центру як частини міста). В. Середа та Ю. Сорока працюють у галузі дослідження міської ідентичності та «писання» міського простору за посередництвом пам’ятників і комемораційних практик.

Напрацювання на тематику міста можна знайти у також і у працях наступних авторів: О. Алексеева [2], A. Amin [3], Н. Анциферова [5], О. Афанасьева, А. Троценко [6], В. Бабаєва [7], О. Бойко-Бойчука [14], Г. Вецаловича [227], Т. Возняка [25], З. Гренбецкої [28], Н. Гринчука [30], В. Ільїна [47], М. Соколовой [48], В. Каганського [50], В. Казанцева, М. Светунькова [51], А. Карпова [52; 53], О. Киселева [55], С. Катаєва [67], А. Левинтова [69], С. Легези [70], О. Лисенко [73], Ю. Щербаковой [87], P. Merlen  (П. Мерлен) [88], Е. Перцика [99], Ю. Пивоварова [101], С. Пирогова [102; 103], Б. Портнова [104]; Б. Посацького [105], S. Sassen [110, 213], Сен- Г. Жюльена [111], Н. Слуки [114], А. Стрельникової [126], В. Суковатої [128], Тарасова О [135], Тищенко І [136], С. Третьяковой (С. Третьякової) [129], О. Трущенко [131], Н. Ходько [150], Б. Черкес [151], О. Эдельмана [158], Ю. Скрипченко [161], О. Яницкого [162], L. Bouldry (Л. Боулдрі) [171], J. Short (Дж. Шорта) [214], D. Simpson (Д. Сімпсон), M. Kelli (М. Келлі) [216], W Whyte В. Вайта [228], Т. Вільяма [229]. Серед нових видань з урбаністичної соціології варто згадати про урбаністичні студії фонду Г. Бьолля та усіх учасників цього проекту [4]. Перелік дослідників у галузі міста є доволі широким, однак нашою метою не може бути висвітлення наукових доробків усіх відомих нам авторів; акцент робиться на працях тих дослідників, чиї ідеї вплинули на формування авторського концепту.



Інформація про місто управлінського характеру представлена у наступній низці документів: Європейська хартія місцевого самоврядування [42], Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» [43].

Представлений перелік авторів та їх концепцій є доволі широким, однак не дає можливості прослідкувати парадигмальний характер чи, радше, парадигмальну належність вищенаведених напрямків та підходів. Також вищенаведені класифікації не дають можливості відслідкувати сам процес (пере)творення міського простору або ж хоча б поодинокі елементи цього процесу. З огляду на це відчувається потреба у створенні авторської класифікації, яка більше відповідала б вимогам дослідження. Отже, така класифікація повинна будуватись на двох критеріях:

–– належність до метапарадигми (за Г. Зборовським) [44, с. 3-15]1);

–– наявність елементів (пере)творення, змін міського простору.

Класифікація, побудована за цими критеріями, представлена у рис. 1.2.

Рисунок 1.2 –– Класифікація підходів до вивчення міста у межах соціології

Ця класифікація є структурованим варіантом, за допомогою якого можна досліджувати процес зміни міського простору.

Також вона дає можливість прослідкувати, в межах яких саме парадигм знаходяться теорії та підходи, що становлять підвалини самого просторотворчого процесута процесу здійснення змін у просторі.

По представленню наявних теоретичних напрямків у вивченні соціології міста визначаємо, у межах якого з них буде побудована наша робота.

Найбільш відповідним стосовно мети та завдань нашого дослідження ми вважаємо структуралістичний напрямок у соціології міста (пост-некласична соціологія), також відомий під назвою «нова соціологія міста» (за аналогією до назви одного із піднапрямків цієї течії). Як вже зрозуміло із назви самого напрямку, його теоретико-методологічною основою виступає теорія структурації, а, виходячи із визначень польських дослідників Б. Яловецького та М. Щепанського, – структуральний неомарксизм як синтез теоретичних положень теорії структурації та неомарксизму. У межах теорії структурації використовуватимуться положення про дуальність структури (тобто твердження про те, що простір соціально продукується і водночас виступає соціальним продуктом).

Це положення є спільним як для структуралістів, так і для неомарксистів. До такого висновку доходимо у результаті огляду праць А. Лефевра. Також у межах теорії структурації використовуватиметься поняття агента (пере)творення простору, а саме –– групи індивідів. Варто зазначити, що соціальні групи, або группи індивідів можуть трактуватись як агенти (пере)творення простору за умов, якщо вони:

–– мають безпосередній доступ до процесу впровадження змін у місті;

–– володіють соціальними, культурними чи економічними ресурсами, що надають їм змогу змінювати, міський простір;

–– є активними учасниками соціальних процесів, перетворень.

У межах неомарксистського напрямку як основу для подальших наробок ми використовуватимемо класифікації просторових елементів А. Лефевра та Е. Сойі.

Для подальшої роботи нами обрано саме структуралістичний напрямок, чи, радше, структуральний неомарксизм, як синтез напрямків, оскільки вони надають найбільш пристосоване до досліджуваної тематики теоретичне поле для дискусій. Вони вже мають міцний теоретичний каркас, що містить у собі положення про можливість подвійного структурування та (пере)творення простору, а також відповідні визначення агентів (пере)творення міського простору. Керуючись положеннями цього напрямку, матимемо змогу здійснити свій внесок у розвиток дисципліни «Соціологія міського простору»; зокрема, йдеться про розробку концепту соціального простору міста, а також опису специфіки змін у ньому.



Каталог: institute
institute -> Львівського національного університету імені Івана Франка; Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика. Львів: Манускрипт-Львів, 2013. 400 с., іл
institute -> Імпресіонізм як предмет І стиль літературно-критичного мовлення І. Франка василь Будний
institute -> 1. Як Ви вважаєте, життя у нашій країні стає кращим, гіршим чи особливо не змінюється?
institute -> Звіт про роботу Наукової Ради з проблеми „Фізика напівпровідників І діелектриків" при вфа нан україни у 2014 році. Наукова рада з проблеми „фізика напівпровідників та діелектриків" при вфа нан україни
institute -> Самогубства у творчості Івана Франка. С. 71-74
institute -> Публікації =161. 2 09“18/19”(092)І. Франко один з “моїх знайомих євреїв” Роман Горак
institute -> Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка нан україни
institute -> Перспективи франкознавства
institute -> Українське літературознавство


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconКонтрольна робота з історії зарубіжної літератури Виконала: Студентка іздн напрям 7030500 ІІ курсу гр. №1 Макаренко А. В
Друга половина XVІІІ сторіччя в Англії це час змін в економічному, філософському, соціальному й культурному житті країни. Відбуваються...
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconІ. В. Козлик Івано-Франківськ методологічний стан сучасного українського літературознавства: деякі аспекти проблеми надруковано у науковому збірнику: Русская литература
Методологічний стан сучасного українського літературознавства: деякі аспекти проблеми
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconЕдвард В. Саїд орієнталізм київ — 2001 Увага! Електронний текст приведено у відповідність до сучасного українського правопису
Увага! Електронний текст приведено у відповідність до сучасного українського правопису
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconІнформаційний огляд джерел Інтернету серія «державність україни: історія І сьогодення» Валерій Журавков Національна свідомість в Україні І Росії під впливом гібридної війни Київ 2016 (477) Журавков В. В
Журавков В. В. Національна свідомість в Україні І росії під впливом гібридної війни. Інформаційний огляд джерел Інтернету. – Серія:...
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconПоезія “срібного століття” Символізм
Філософія І естетика символізму складалася під впливом різних вчень від поглядів античного філософа
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconБіографія гейне генріх
Дюссельдорфі в родині єврейського купця. Особистість сформувалася під впливом матері, шанувальниці французького просвітництва та...
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconДержавний стандарт базової та повної середньої освіти, нові програми з іноземних мов для загальноосвітніх навчальних закладів, сучасне навчально-методичне забезпечення вивчення іноземних мов стали своєчасним відгуком на сучасне замовлення
України слід визнати компетентнісну стратегію. Кардинальні зміни, що відбуваються останнім часом в економіці, політичному й соціальному...
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconПідготували: Тетяна Макарейчук
У культурному історичному дискурсі Буковина є чи не найцікавішим краєм України. Її культура формувалась під впливом багатьох чинників...
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconПрограма міжнародної міждисциплінарної конференції «людина та її ідентичність у добу глобалізації»
Трансформація парадигм мислення та концепцій знання під впливом сучасних викликів у загальній, соціальній, практичній та прикладній...
Зміни у соціальному просторі сучасного українського міста під впливом туристичних практик iconЯкщо вибір, то на все життя
Дитячі захоплення можуть змінюватись. Випадково І невипадково, під впливом обставин, друзів, родичів, моди. Зрештою причин багато,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка