Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5



Сторінка2/6
Дата конвертації15.04.2017
Розмір0.99 Mb.
1   2   3   4   5   6

Коран та його переклади в контексті історії

Щораз, коли я чую розспіви Корану, я начебто слухаю музику, що ллється понад мелодію й постійно звучний неминущий ритм барабану, начебто це биття мого серця!”

А. Дж. Арберрі (один з дослідників Корану), у передмові до одного з перекладів

Кожен народ, кожна цивілізація залишила свій спадок. Деякі залишили після себе величні архітектурні споруди, деякі – винаходи, якими користується і сучасне покоління, інші — мудрість, яка передавалася з покоління в покоління.

Згадуючи ісламську цивілізацію, можна сказати, що в певний період історії вона дала це все людству. Не всі можуть це оцінити, але нічого не з’являється без причини й нічого не зникає без сліду. То що було тією рушійною силою, яка змушувала багатьох людей творити шедеври архітектури, мистецтва, поезії, розвивати різноманітні науки. Відповідь на це питання буде різною, коли йтиметься про різні народи й цивілізації.

Стосовно до цивілізації ісламської скажемо, що її, без сумніву, створила й зміцнила віра в єдиного Бога. І що сильнішими були ці переконання, то стрімкішим був розвиток ісламської цивілізації. Коли ця віра стала слабкою, тріснув фундамент величезної будівлі, вона похитнулася та впала. Вірою, яка тримала імперію, що об’єднала мільйони людей, цілі народи, був Іслам, а джерелом наснаги та життя для мусульман була одна єдина книга – Коран.

Людством створено не так і багато писемних пам’яток, які є підвалинами духовності цілих спільнот, основою їхньої автентичності та історичної свідомості. Між ними особливе місце посідають священні тексти найпоширеніших релігій: Тора й Талмуд в юдаїзмі, Біблія в християнстві, Трипітака в буддизмі, Веди та Упанішади в індуїзмі, Коран в ісламі.

Сьогодні, коли для одних іслам – єдина надія на майбутнє, а для інших – чи не найбільша загроза ХХІ століття, обізнаність зі Священною Книгою мусульман набуває особливого значення. Пророк Мухаммад справедливо вважається провісником ісламської цивілізації, а Коран – її маніфестом. Тому кожен його новий переклад – це завжди ще одна спроба осмислити все те, що становить її сутність, соціальні ідеали, пріоритетні цінності та орієнтири.[61: 3]



1.1. Коран і ставлення до нього

Стиль Корану місцями суворий і справді піднесений, а тому ніхто не має дивуватися дії, спричиненій цією Книгою.”

І.В.Ґете
Перед детальнішим вивченням самого Корану важливо спробувати з’ясувати, хто і як сприймає цю Книгу. Нижче буде подано визначення з певних джерел і вислови людей різних поглядів, походження та переконань, які розкривають ставлення до Корану, ісламу та мусульман, узагалі.

Лише кілька книг, окрім Корану, мали подібний вагомий та глибокий вплив на духовну історію людства. Для мусульман Коран – це Божественне Одкровення. Вони використовують його в спільних та індивідуальних актах богошанування; Коран цитують на святах та врочистостях, він є основою релігійних переконань, ритуальної практики, закону; він визначає правила поведінки, як у суспільстві, так і наодинці.

Коран формує мислення мусульман, його аяти стали невід’ємною частиною літературних праць та повсякденної мови спілкування. Книга, перед якою схиляється понад понад чотириста мільйонів людей заслуговує шанобливого ставлення. Вона вимагає також уважного її вивчення: вона дуже нелегка для розуміння. Це не богословський трактат, не кодекс законів та не збірка проповідей — Коран містить, окрім цих трьох складових, і деякі інші. [19: 5]

Коран нерукотворний. Це вічна книга, що зберігається під престолом Аллаха; він — слово Аллаха, а отже справжній у кожному слова й букві. Прогте таємний зміст Корану доступний не кожному, він прихований і відкривається лише посвяченим. Так, Аллах відкрив завісу своїх таємниць Мухаммаду, обравши його Пророком і передавши Коран у вигляді одкровення. Порушувати приписи «матері книг» — великий гріх, бо не можна людині змагатися з Богом та йти проти його велінь [25 :203 ].

Ми можемо однозначно стверджувати про небожественний характер одкровень Корану. Для всякого читача Корану, який хоч трохи обібзнаний із православним аскетичним ученням, цілком очевидно, що більшість одкровень, уміщені в ньому, є плодом духовної самоомани «пророка» Мухаммада. Можна погодитися, що Коран є цінним історичним свідченням про життя арабів Аравійського півострова в період VI-VII століть, що священна книга мусульман є пам'ятником словесності, який стоїть між фольклорною та авторською творчістю, але із чим погодитися неможливо, так це з претензіями на Божественність текстів, що він містить. [62]

Улеми дали Корану визначення, яке дозволяє відрізняти його від усього іншого: «Ниспослані пророку Мухаммаду, мир йому та благословення Аллаха, у неповторній формі, зафіксовані на письмі та передані багатьма способами слова Аллаха, читання яких вважається поклонінням». [10: 9]

Згідно з тлумаченням мусульманських богословів слово «коран» має два значення: «збір, зібрання» (Божих одкровень) і «читання» — у розумінні «те, що читається голос». Самі ж мусульмани, керуючись текстом священної Книги, називають її по-різному: «розрізнителем» (добра і зла), «керівництвом на праведній дорозі», «провідником на праведному шляху», «нагадуванням», «пересторогою», «благородним сувоєм». Але найпоширенішою назвою є саме «Коран». Це слово здебільшого вживається з епітетами «преславний», «премудрий», «шляхетний». Згідно з уявленнями набожних мусульман, на небі існує першотекст Корану, щось на зразок автографа — «Матір Книги», яка через посередництво «вірного духа» була частинами передана пророкові Мухаммадові і записана його послідовниками. [63]

Коран – книга, яка містить у собі викладені догми та положення ісламу, мусульманських міфів та норм права. [25: 295]

Коран – останнє Святе Письмо, ниспослане Аллахом. [11: 193]

Аль-Кур'ан («читання уголос, напам’ять»; під впливом сир. керіана – «читання священного тексту», «настанова») – Коран, головна священна книга мусульман, запис проповідей, які проголошував Мухаммада у формі «пророчих одкровень» головним чином у Мецці та Медині між 610 та 632 рр. [24: 141]

Коран (аль-кур'ан, від араб. караа «проголошувати, читати уголос») – 1) Спочатку одне з багатьох назв для короткої формули у проповідях Мухаммада. 2) Священне Письмо ісламу, зібрання проповідей пророка Мухаммада. [21: 75]

А от, що сказав про Коран сам Посланник Аллаха: «Немає нічого кращого від Корану, крім Аллаха, і перевага Корану над іншими книгами така, як і перевага Аллаха над своїми створіннями. Вшанує Аллах того, хто шанобливий до Корану, а хто не шанобливий до Корану, той не шанує самого Аллаха…» (Тірмізі: хадис правдивий).

Коран – Святе Письмо, дароване Аллахом останньому пророку та печаті пророків Мухаммаду як справжнє одкровення. [27: 13]

Отже, лише обізнавшися з цими кількома визначеннями, бачимо, що ставлення до Священної Книги залежить від релігійних, політичних та соціальних поглядів дослідників: для одних Коран – це слово Бога, для інших – проповіді людини, для когось – літературна спадщина арабів, а для певних кіл навіть книга зла.

Те саме можна сказати й про переклади Корану. Люди, які читають чи слухають їх, можуть приймати позицію перекладачів. Отже, ставлення автора праць про Коран чи перекладача Корану — як і будь-якої священної книги — має бути, наскільки це можливо, незаангажованим. У дослідженні треба спиратися на автентичні роботи й літературу, в якій висвітлені різні, часом протилежні, погляди.

1.2. Релігійні судження щодо можливості перекладу Корану

Навряд чи знайдеться на світі мусульманин, навіть не дуже обізнаний у своїй релігії, який, тримаючи в руці переклад Корана, скаже: «Це — слово Аллаха!» Він не скаже цього принаймні з двох причин: така заява є безглуздою, адже йому відомо, що існує оригінал у повній цілості тою самою мовою, якою він був продиктований Всевишнім через ангела Джибрила пророкові Мухаммаду.

По-друге, всяка розсудлива людина, безумовно, розуміє: ручатися за тотожність перекладу й оригіналу щонайменше наївно.

Звичайно, тут не йдеться про збереження стилістики й поетичних чеснот Останнього Божественного Одкровення. Це просто нереально. Ми говоримо про конкретну вимогу: неприпустимість перекручування змісту того чи іншого аяту.

Перекладачі, якщо вони вірять у Творця Всесвіту, не можуть не усвідомлювати, наскільки важкий тягар їхньої відповідальності перед Аллахом і людьми. Проте чимдалі більше охочих братися за цю надто важку й досить ризиковану, хоч і вкрай необхідну справу. Адже без перекладів ми обійтися не можемо, бо кожен народ має право знати, про що йдеться в цій священній Книзі. Питання лише в тім, наскільки успішно впораються перекладачі зі своїм завданням, які справжні їхні цілі й прагнення, наскільки можна довіряти цим перекладам.

Підстави до недовіри можуть бути цілком обґрунтованими. Почнемо з того, що не можна виключати ідеологічну або релігійну упередженість перекладача, насамперед у тих випадках, коли за переклад Корану береться людина з немусульманського середовища. Надто багато залежить від того, яким чином він передасть слово, що може мати різні значеннєві відтінки; чи поставить дієслово в майбутньому або в теперішньому часі; чи поставить він кому у відповідному місці. Ці та багато інших чинників можуть істотно змінити сенс будь-якого вислову. Будь-яка освічена людина уявляє подібні проблеми, а тому знає, що цілком довіряти будь якому перекладу – нерозумно. [64]

Коран формує мислення мусульман, його аяти стали невід’ємною частиною літературних праць та повсякденної мови спілкування. Книга, перед якою схиляються понад чотириста мільйонів людей заслуговує шанобливого до себе ставлення. Вона також вимагає уважного її вивчення: вона дуже нелегка для розуміння. [9: 5-6]

Коли йдеться про переклад коранічного тексту, по-перше мають на увазі саме його письмовий переклад, а не усний. Важливо зазначити, що мусульманські богослови, вчені та і прості пересічні мусульмани зустрілися з цією проблемою не одразу. Коран ниспосланий арабською мовою. Першим місцем поширення ісламу був Аравійський півострів, де розмовляли переважно арабською.

У перші століття поширення ісламу арабська мова домінувала, і богослови не замислювалися над тим, що вони можуть колись мати з того проблему. Уважалося, що все зрозуміло для всіх. Але іслам став релігією, яка стрімко поширилася на широких територіях, і мусульманами ставали цілі народи, які й гадки не мали, що таке арабська мова й не могли так досконало її опанувати, як це вимагає Коран для свого розуміння. Саме тому й постала проблема розуміння мусульманами-неарабами Корану.

Неарабомовні мусульмани вивчали й вивчають арабську мову, але не всі можуть вільно й легко її опанувати. До того ж мова Корану не є легкою для розуміння навіть для неосвіченого араба, а тим паче для іноземця, який можливо не є фахівцем у цій сфері. Говорячи про стиль та мовні засоби в Корані, можна сказати, що він переповнений різними метафорами та алюзіями і навіть визначається як неперекладний.

Поширений був і погляд, згідно з яким перекладати Корану не тільки неможливі, але й заборонені[49: 14]. Але проблема розуміння Священної книги не була вирішена лише намаганням навчити мусульман арабської мови. Адже це дуже тривала в часі та клопітка праця. І попри всі заборони мусульманам хотілося більше зануритись у глибини змісту Корану — і його почали перекладати.

Зараз і протягом тривалого часу Священну Книгу мусульман перекладали й перекладають, але точніше тут використати термін інтерпретують чи передають сенс, зміст. У цій праці ми будемо вживати термін перекладають, але маємо на увазі передачу смислів Корану, адже вище вже згадувалося, що й богослови, й літератори, й перекладачі визначають текст Корану як неперекладний. Але приблизне значення сур та аятів перекладачі різних епох намагалися та намагаються передати, щоб наблизити читача — чи він глибоко віруючий мусульманин, чи людина в пошуках істини, чи просто сходознавець або релігійний оглядач — до істини та основних положень ісламу.

Коли виникли перші спроби перекласти Коран, виникли й перші суперечки про те, чи, взагалі, це правомірно робити. Одні були цілковито проти самого факту перекладу Священної книги, бо втрачалася її Божественність та сакральність. Інші, напевно, ті, що стикнулися з цією проблемою, підтримували ідею перекладу дослівно. Але всі улеми дійшли висновку, що в ритуальній практиці неможливе читання перекладу Корану замість оригінального тексту.

Коли мова йшла лише про передачу сенсу Корану, абсолютно всі вчені погоджувалися з тим, що це можливо. Але сам термін «переклад Корану» деяких лякав. І тому, щоб уникнути непорозумінь у тому, що саме є Кораном, постановили, що переклад цілого тексту можливий, але він називається «смисловим переклад» Чи «перекладом сенсу Корану з коментарями».

Слід зауважити, що богослови, які опиралися перекладам Корану, не були проти самого перекладу. Вони боялися, що переклад Корану буде сприйнятий як заміна священного Корану і використаний замість нього під час обрядів поклоніння. [25: 322]

Отже, передача смислів Корану будь-якою мовою можлива лише двома шляхами.

У вигляді буквального, дослівного перекладу, «коли замість арабських слів підставляються іноземні слова, які мають відповідне значення, після чого речення будується згідно з загальноприйнятими правилами цієї іноземної мові, зберігаючи при тому всі особливості арабського стилю».

У вигляді смислового перекладу, під яким мається на увазі «переклад основної частини тексту з поясненням смислу незрозумілих деталей і більш детальним тлумаченням загальних положень», чи переклад арабського речення з подальшим роз’ясненням його значення іноземною мовою». [21: 127]

«Поистине, Аллах — Он мой Господь и ваш Господь! Поклоняйтесь же Мне! Это — прямой путь». (рос.) (Коран, 43: 64)

Що можна подумати, прочитавши цей аят? А от що: «Поряд із Аллагом Всевишнім, треба, вочевидь, поклонятися й пророкові Ісі. І багато інших, довіряючи перекладу Крачковского могли подумати так само, і, отже, виявитися в лавах шанувальників кумирів! Цей переклад суперечить віровченню ісламу взагалі.

До речі Саблуков знову був точнішим за Крачковского. Цей аят він переклав так:

«Потому что Бог есть Господь мой и Господь ваш, а потому поклоняйтесь Ему: это прямой путь.» (рос.)

Ось чому люди ісламу ніколи не керувалися й не мають наміру керуватися перекладами Корану.

Ось чому люди ісламу різних національностей завчають для ритуальної молитви тексти зі Священного Корану мовою оригіналу.

Абсолютна вірогідність і збереження Корану в первинному вигляді була й залишається запорукою того, що люди ісламу, в цілому, врятовані від серйозних розбіжностей щодо засад віровчення. Пророк Мухаммад заповів: «Дві цінності залишаю вам — Коран і Сунну. Тримайтеся їх і ніколи не заблукаєте». [65]

Досі вчені сперечаються, який переклад є придатний, і яким можна користуватися. Адже в Корані та Сунні не має чітких указівок на дозвіл чи заборону перекладу смислів Корану. А ми знаємо, все що не заборонене – дозволене.

І попри всі заборони мусульманам, арабістам, сходознавцям та простим людям хотілося більше зануритись у глибини змісту Корану і його почали перекладати. Останнє десятиліття цей процес стає активнішим, і зараз уже важко знайти мову, якою б не була перекладена Священна Книга мусульман.

1.3. Переклади Корану на європейські мови

Перша спроба перекласти Коран датується 1143 роком. У ті часи багато хто почав звертати увагу на схід і особливо на іслам. Це і призвело до першої спроби зрозуміти Коран. Але як не дивно першими за це взялися монахи та християнські священнослужителі. Вони хотіли дослідити, що це за книга. Але для детальних досліджень потрібен був переклад Корану на відому їм мову. Перший хто закликав до цього абат Клюнійського монастиря [5: 128] Пітер у Франції. Цією справою надалі зайнялися два монахи Роберт та Герман. Той факт, що цією справою зайнялися монахи не є дивним, адже лише священнослужителі були писемними і мали доступ до рукописів. Церква тримала під своїм контролем доступ до джерел.[71]

Отже преподобний Пітер наглядав за цією справою на півдні Франції. Один з перекладачів був англієць Роберт Ратіні ( Роберт Кетонський [21:119]), а інший – німець Гарман (Далматинський [21: 119]). Вже у 1143 році переклад на латинську мову був ними здійснений, але дивно те, що саме церква заборонила друг цього видання. Причину в забороні вбачалася допомога в поширені ісламу, а не його повне зникнення, що було метою церкви того часу. Лише через чотири століття цей переклад вийшов у світ у місті Баль у Швейцарії у 1543 році, після того як її знайшов Теодор Бібліяндр. Це видання визначне тим, що містить вступ Мартина Лютера та Филипа Мілінгтона. Але сам текст мало чим схожий на оригінал не тільки мовою, але й смислом. Багато місць змінено, вирізано, дописано з помітною зміною оригінального тексту.

Але не дивлячись на те, що перша спроба перекладу Корану була зроблена не для Ісламу, а проти нього і мала багато суттєвих помилок це було гарне починання справи. Адже після цієї спроби були і багато інших більш вдалих.

Першим справді науковим перекладом Корану, зробленим європейцями, слід вважати латинський переклад Л. Мараччі, здійснений з благословення самого папи й виданий у Венеції 1547 року під назвою «Refutatio Alcorani», тобто «Спростування Корану». Поряд із перекладом тут друкувався оригінал, а до кожного неясного слова додавалися ще й тлумачення найвідоміших мусульманських коментаторів.

У XVII – XIX ст.. з’явилися переклади низкою європейських мов – італійською, голландською, французькою, німецькою, англійською, російською, польською й навіть штучною мовою волоп'юк. [8: 129]

Вже у 1647 році з’явився перший переклад французькою мовою здійснений Андре Дю Ріе. Цей переклад передруковувався численну кількість разів у період 1647-1775рр., він послугував основою для першого перекладу Священної Книги мусульман англійською мовою(1649)[21: 119] Перший англійський переклад зробив Олександр Росс, а інший – отець Ла Пере. Був потім переклад голландською( Глазмахер), німецькою (Лянж), російською (Верьовкін).

У сімнадцятому столітті італієць Людвіг Маркі переклав Коран з арабської на латинську у 1698р. Він працював над цим перекладом більш ніж сорок років, вивчаючи ісламську екзегетику. Для багатьох перекладачів ця праця була та залишається джерелом для дослідження.

У вісімнадцятому столітті у 1734 році англієць Джон Сель( [11:119]) закінчив переклад на англійську мову безпосередньо з мови оригіналу. У передмові до свого перекладу від висловив думку про те, що Коран творіння Мухаммада.

Далі виходить французькомовний переклад Корану 1751р., виконаний Сафарі з арабської мови. Цей переклад був схвалений у Мецці, хоча деякі автори, наприклад, Едуард Моне зауважували деякі помилки у ньому. У слід за ним виходить інший французький переклад, який ще більш відрізнявся науковістю та красномовством притаманним оригіналу. Його перекладачем був Казимирський А. Б. (Бібірстейн-Казимирський) [21: 119] Цей переклад побачив світ у 1840 році.

Перший повний польський переклад Корану безпосередньо з оригіналу зробив імам польських татар Ян Мурза Тарак Бучацький. Цей переклад із чудовим як на той час коментарем Владислава Костюка було видано у Варшаві 1858 року.

Німецький переклад Корану вперше вийшов у світ у 1772році.[21: 120]

У 1925 розі вийшов переклад зроблений Едуардом Монте. Ця праця, як відмічали знавці відрізнялася точністю. І навіть досі на думку деяких цей переклад найкращий, з перекладених на французьку мову. У його передмові описується історія зібрання Корану, та життєпис Пророка. Потім у 1949 з'являється переклад Бляшера французькою мовою. Він відрізняється тим, що паралельно з текстом перекладу йде й пояснення та деякі аяти, запропоновані ним у двох варіантах перекладу, через що ця праця більше охоплює смисли Корану. Хоча дехто казав, що, незважаючи на академічні знання, Бляшер не відчував духу і краси Корану, тому що був світською людиною, що і призвело до помилок у його праці. Потім з’являються і інші переклади на французьку, але вони не мали нічого особливого. І лише у 1990 році з’явився переклад над яким повз вісім років працював Жак Бірк. Ця праця була чимось новим. Перекладач при перекладі користувався десятьма тафсирами. У передмові до перекладу Бірк розглядає Коран та його особливості, його складові та неповторність. Хоча у Франції цей переклад вважався культурним бумом, про нього багато писали та говорили. Але сам Бірк казав, що, незважаючи на кропітку та довготривалу працю, цей переклад не досяг досконалості.

Якщо розглядати переклад Святого Письма мусульман на французьку мову можна виділити три основних періоди.

Переклад з латині на французьку

Переклад безпосередньо з арабської на французьку (Бляшер, Бірк)

Період активної участі мусульман у перекладі на французьку. Наприклад, переклад алжирців Ляйша та Ібн Дуда, переклади Ахмада Ятрані (1936 р.), ХамідАллаха (1959р.) та Сухі ас-Саліха (1979р).

У 1966 році з’являється переклад Корану на німецьку мову Роді Барта. Цей переклад один з кращих не тільки на німецькій мові, а кращий з усіх зроблених на європейську мову. [71]

1.4. Коран у Росії

Відомості про іслам докотилися до Русі ще під час арабських завоювань VII-X стт.. І більш вірогідно, що перші рукописні екземпляри Корану на арабській мові також з’явилися у цій місцевості у той період. [11 116]). Пізніше перед князем Володимиром постав вибір віри і він всерйоз розглядав пропозицію прийняття його народом ісламу. Але прийняв інше рішення – охрестити Русь, прийняти християнство візантійського зразка. І це сталося у 988 році. Пізніше у Європі царили більш ніж негативні настрої проти ісламу. У середньовічній Європі пік анти мусульманських настроїв припадає на кінець XI ст.. 26 грудня 1095 року неподалік від французького міста Клермон Папа Римський Урбан II призвав усіх католиків взятися за зброю й рушити на Схід проти «перського племені турок». Так був покладений початок рицарським хрестовим походам на Ближній Схід.( К в рос стр 117) Пізніше багаточисленні християнські богослови написали немало праць, навіть з назв яких можна прослідити їх ненависне ставлення до мусульман та їх Пророка. Пізніше видатний арабіст Кримський А. Ю. напише, підсумовуючи всю історію християнсько-мусульманських відносин середньовіччя: «до XVIII століття європейські уявлення про мусульманського Пророка дуже превратними».([11: 118]). Переважно це пов’язано з тим, що велика кількість літератури, яка містила в собі релігійно-правові основи мусульманської віри, виявилися поза полем зору широких кіл просвітленого суспільства. Починаючи з XIX ст.. у країнах Західної Європи стали проводитися спроби о перекладу і пред’явленню деяких з найважливіших пам'яток мусульманської екзотеричної літератури. Але у Росії доступ до цих джерел був штучно фактично наглухо зачинений. У європейців склалася прийнятніша картина ознайомлення з текстом Святого Письма мусульман.[64: 119] Але все ж таки і у Росії і у всій Європі взагалі майже не писали про справжній іслам, а писали лише про його примару і спотворену подобу.

У 1790 році директор Казанської гімназії, член Російської Академії наук Верьовкін М. І надрукував свій варіант перекладу тексту Корану Дю Ріе. Ця Книга отримала назву «Книга Алкоран аравлянина Магомета, который в шестом столетии выдал оную за ниспосланную к нему с неба, себя же последним и величайшим из пророков Божьих»(рос.). Цікаво, що саме цим перекладом користувався Пушкін А. С. , коли писав свої «Наслідування Корану» у 1824р.. Коранічні ремінісценції знаходять місце також і у ряді інших творів поета (наприклад «Пророк»).

Творцу молитесь; он могучий:

Он правит ветром; в знойный день

На небо насылает тучи;

Дает земле древесну сень.

Он милосерд: он Магомету

Открыл сияющий Коран,

Да притечем и мы ко свету,

И да падет с очей туман. (рос.)

Пушкин А.С. «Подражания Корану»(рос.)

У книзі «Взаємопроникнення культур: Коран в російській поезії» представлені віршовані тексти тринадцяти авторів, зокрема Пушкіна, Полонського, Бальмонта, Буніна. Книга «Коран в російській поезії» допомагає зрозуміти, як Священне Писання мусульман, інтелектуально-духовний фундамент мусульманської культури, постійно і глибинно - починаючи з Пушкіна - золотими нитками пронизує не тільки російську поезію.

Чудовий цикл «Наслідування Корану» дуже високо оцінили друзі поета. Дельвіг, узагалі, називав ці дев'ять віршів «алкораном Пушкіна». Могутня творча воля великого російського поета спочатку залучала до російського інтелектуального простору Шекспіра, Данте, Гете, Байрона. Вони були для Пушкіна творцями величезного поетичного світу, в сонмі таких він рахував і пророка Мухаммада-Магомета. Як пише Л. Анненков (перший біограф класика), Олександр Сергійович був «до того захоплений гіперболічною поезією твору, що пошанував за борг поширювати ім'я Магомета як геніального художника».

Якщо про пушкінські «Наслідування Корану» існує немало і наукових досліджень, і філософських есе, то про орієнтальну творчість І. Буніна написано набагато менше. І, звичайно, це несправедливо, тому що саме Пушкін і Бунін понад усе сприйняли релігійно-етичні коранічні заповіді. Ось що пише Бунін: «І Христос, і Магомет були виконані пристрасною вірою, яка підкоряє все... Перші сури Корану горіли такими вогненними буквами в юній душі пророка, що посивіло волосся його...». Величезний талант російського поета, чуйного до дійсної духовності, в повній силі полум'яніє в тридцяти бунінськіх віршах, безпосередньо пов'язаних з сюжетами і темами Корану

За словами Полотнюка Я. «перший російський переклад Корану побачив світ у Казані у 1878 році. Його здійснив відомий російський сходознавець Саблуков Г. С. (1804 – 1880). Паралельно зі Саблуковим генерал Богуславський Д. Н.(1826 – 1893) зробив переклад Корану, але безпосередньо з мови оригіналу. Нажаль він так і не був опублікований». [8: 129] Про переклад Богуславського можна сказати, що це перший переклад з оригіналу, а не з перекладу, здійснений на російську мову.

Але ми маємо більш ранній переклад, зроблений за ініціативою Петра І російським дипломатом, «доктором перуанського університету» Петром Постніком ( [11: 120]). Але цей переклад був зроблений не з мови оригіналу, а з французького перекладу Андре Дю Ріє, який також не був досконалим. Про недосконалість перекладу Корану Постниковим свідчить сама назва перекладу «Алькоран про Магомета, чи закон турецький».

Потім з'являється «Алкоран, или Закон магометанский /Переведенный с арапского на французский язык через господина дю Рие» (рос.) – Анонімний переклад. (перша чверть ХVІІІ століття). Більш точний і ясний, ніж переклад Постникова. В основному зберігаються недоліки, властиві праці останнього. [72]

Творіння А С. Пушкіна сприяли помітному зростанню інтересу до Корану в найширших кругах російських читачів. Кораном цікавляться П. Я. Чаадаєв, Л. Н. Толстой, В. С. Солов'їв. Прекрасний перекладач східної поезії М. Л. Михайлов (1829-1865) опублікував фрагменти Корану у віршованому перекладі.

У 1792р. з'явився «Алькоран Магомедов», переклад якого здійснив поет Колмаков А. В. з англійського перекладу Джона Селя. Ця праця, як і всі попередні була переповнена церковнослов'янською лексикою, і через це дуже далекий від живого арабського оригіналу. [64: 120] Колмаков був службовцем Адміралтейської колегії, професійний перекладач.

У 1787 році за наказом Катерини Великої у Росії було вперше створено типографічне видавництво арабського оригіналу Корану. Але й до тих пір не існувало більш менш наукового перекладу Корану. І мусульмани змушені були користуватися існуючими жахливими перекладами, які то і перекладами страшно називати.

Велику популярність тоді набув переклад Ніколаєва К. «Коран Магомета. Переведен с арабского на французкий переводчиком французского посольства в Персии Казимирским с примечаниями и жизнеописанием Магомета», який здійснений з французького перекладу Казимирського А. Б., який виходив у світ 5 разів 1864, 1865, 1876, 1880, 1901.[64: 121]

Один з перший переклад Корану з арабської мови був, як писалося вище, перекладений Богуславським Д. Н. , який був одним з перших вільно слухачів факультету східних мов Петербурзького університету. У 1860-х перебуваючи на посаді перекладача дипломатичної місії у Стамбулі він підготовив повний переклад Корану, який вийшов (1995) лише через багато років після його смерті по рукописним записам, які збереглися. Усього є 100 колекційних примірників цього перекладу.

Потім з’являється другий переклад з оригіналу (1878), але перший переклад, який надруковано з арабської на російську. Його здійснив Саблуков Г. С., сходознавець та місіонер. До 1963 року це було єдине більш менш доступне джерело перекладу Корану з арабської мови, яким могли користуватися мусульмани Росії. [64: 121]Перший виданий переклад коранічного тексту на російську мову. Наявні неточності, архаїзми, чужа Корану християнська фразеологія. На думку багатьох коранознавців, мова художньо виразна. У 1879 році вийшла друга частина праці Гордія Саблукова – “Додаток до перекладу Корану”, а в 1884-м, уже після смерті вченого, були видані “Сведения о Коране – законодательной книге мохаммеданского вероучения”.

Гордій Семенович Саблуков (1804-1880) – російський сходознавець. У 1826 році закінчив Оренбурзьку духовну семінарію, у 1830-м – Московську духовну академію. Будучи викладачем Саратовскої духовної семінарії, самостійно вивчив татарську, арабську і перську мови. Серед учнів – Микола Чернишевський. З 1849 року жив і працював у Казані. Праці з історії, нумізматики, археології, етнографії Поволжя, кипчаків, Золотої Орди. Блискучий ісламознавець і сходознавець. [73]

Потім виходить частковий переклад на російську мову вченого, сходознавця, який працював на теренах України Кримського А. Е. «Коран: Суры старейшего периода».

Найвідомішим перекладом Корану на російську довгий час був переклад Крачковського І. Ю. (1883 – 1951), виданий у 1963 після його смерті. Робота над цим перекладом була розпочата ним ще у1921році. Але, нажаль, робота була не досконала. Так як прекрасний арабіст і сходознавець Крачковський І. Ю. не завершив цієї праці й переклад виглядає більше як підрядник, не сягаючи рівня давнього перекладу Саблукова Г. С.. [8: 129] Але у 1990 році був здійснений другий випуск та ряд інших після цього. Але для непідготовленого читача, ця праця дуже важко читаємо, та важка для розуміння.

У 1993році виходить переклад Іман Валерії Порохової, випускниця Московського Лінгвістичного університету. Вона здійснила поетичний переклад « Коран. Перевод смыслов и комментарии»(рос.), на досить грамотній російській мові. Після цього з переробками і доповненнями її переклад ще не раз передруковувався. Це був свого роду бум у перші часи появи цього перекладу.

Валерія Михайлівна Порохова – професійний перекладач-синхроніст з англійської мови, перший перекладач Корану, що сповідує іслам. Працювала над перекладом у Дамаску у співавторстві з чоловіком, сирійським арабом. У 1991 році переклад було передано на розгляд до Академії ісламознавства авторитетного мусульманського університету Аль-Азгар (Каїр). У 1997 році Академія видала Валерії Пороховій дозвіл на видання перекладу, зазначивши, що він виконаний “у дусі ісламу”.[74]

Але коли філологи, арабісти та теологи взялися за її працю, то вона зустріла чимало критики та дорікань у неточності перекладу та не досить глибоких знаннях арабської мови. Неодноразово казали, що переклад Порохової містить у собі помилки інших перекладачів, у тому числі англійських.

Потім у 1995 (2000) спробу поетичного перекладу Корану здійснив Шумовський Т. А.. Але його праця більш схожа на поетичний переказ Корану ніж на Коран. Сури в порядку їхнього посилання та відсутність поділу на аяти роблять цей переклад ще більш далеким від оригіналу. В художньому відношенні мова перекладу бездоганна. Не зважаючи на складність задуму, автор дозволяє собі мінімальні відхилення від букви і духу оригіналу, уникає інтерполяцій, залишає переклад без коментарів. Аяти не пронумеровано, що значно ускладнює пошук відповідних місць в оригіналі. [4: 92]

Потім у 1995 році з’являється переклад дагестанського арабіста, професора Османова М. О., у перекладі якому допомагали російські ісламознавці. (друге перевидання – 1999 року). Але нажаль і ця праця не була досконала, і тому в його сторону були спрямовані негативні промови богословів Дагестану. Подейкували навіть про заборону його перекладу. Казали, що цей переклад найгірший, що Османов М. О. підтримує атеїстів та вахабістів. Але все ж ці нападки припинилися з часом. Вважається першим перекладом, який поєднує в собі науковість, точність, прагнення передати художні і сакральні властивості Корану, а також зробити переклад доступним для читача.

Версія тяжіє до іраномовної традиції коранічної екзегези X-XII ст., текст інтерпретується не тільки як літературна пам’ятка, а передусім як Святе Письмо. У другому виданні перекладач наблизився до передачі змісту Корану, як його розуміли в епоху Пророка.

Найважливішою рисою перекладу М-Н. Османова, над яким він працював близько 20 років, є серйозна спроба розкрити значеннєву основу Корану. Для цього перекладач широко залучає мусульманську екзегетику: видання містить понад 300 сторінок традиційних коментарів, які детально й різнобічно підводять до розуміння підвалин ісламу. Попередні “версії” Священної Книги російською мовою, на думку Османова, були представлені в дослівному перекладі. Незважаючи на визнання перекладу М.Н.Османова одним з найкращих, сам він не вважає, що виконана робота вирішує проблему розкриття філософського змісту окремих коранічних пасажів, – це за багато століть зробити точно досі ще нікому не вдавалося. [4: 90-91]

У 1997 році з'являється переклад Корану з англійської мови, виконаний Садецьким А. Цей переклад виконаний з версій з коментарями Мухаммада Алі. Олександр Садецький – професійний перекладач англійської мови, професор, директор Центру російських досліджень університету Лаваль (Канада, Квебек).

У 2003 році вийшов переклад Шидфара Б. Я. (1928-1993), який отримав досить схвальні оцінки. У 2000 році з’являється переклад сходознавця Гафурова А. Г, філолога-сходознавця з Таджикистану. Переклад виконано добірною російською мовою. Головна вада – не лише зловживання біблійними сюжетами, але й привнесення до тексту суто християнских реалій, відсутніх в оригіналі, наприклад: «Мы крещены Аллахом, а кто крестит лучше Аллаха?» (рос.) (Коран, 2:132)

Потім з'являється переклад азербайджанського вченого Кулієва Е. Та з кожним роком з’являються переклади нових перекладачів, філологів, сходознавців, та вдосконалюються вже існуючі. Над власними інтерпретаціями продовжують працювати сходознавці Ушаков В. Д. та Тавфік Ібрагім [4:83] І хоча за останнє десятиліття сходознавство та кораністика особливо зазнають пожвавлення, ще зроблено не досить багато. Адже на теренах Росії майже половина населення – мусульмани, а отже літератури стосовно ісламу має бути відповідна доля, але, нажаль, ще досить далеко до цього.

1.5. Іслам та Коран в Україні

Зараз у ЗМІ ми чуємо багато різноманітних повідомлень, деякі з них нейтральні, інші – дуже позитивні, але здебільш ми відчуваємо як нам нав'язують страх. Нам розповідають про тероризм, невігластво, зло, жорстокість і потім додають епітети ісламський, мусульманській… Неосвічені люди беруть ці вислови, як належне, адже вони звучать з вуст знаменитих дикторів. Вони приймають це. І живуть так, з викарбуваними у їх свідомості ярликами: «Іслам – зло», «Іслам – тероризм». Авжеж деякі з нас намагались дізнатись про такого собі запеклого ворога Америки на ім’я Іслам, але вони шукали відповіді у тих же ЗМІ та знайшли теж саме. Інші пішли далі та намагалися зрозуміти суть усього зсередини. Вони не хотіли тільки бачити симптоми хвороби, а намагалися докопатися до джерела з якого вона походить. І дивно, але факт, більшість з них приходили до висновку, що ця хвороба не існує в реальності, вона надумана, вона – міраж, який для багатьох здається правдою.

Сьогодні, коли для одних іслам – єдина надія на майбутнє, а для інших – чи не найнебезпечніша загроза ХХІ століття, близьке знайомство зі Священною Книгою мусульман набуває особливого значення. Пророк Мухаммад справедливо вважається провісником ісламської цивілізації, а Коран – її маніфестом. Тому кожний його новий переклад – це завжди ще одна спроба осмислити все те, що становить її сутність, соціальні ідеали, пріоритетні цінності й орієнтири. [4:3]

Як відомо, кожен народ має мову. Мова це засіб набуття ними інформації. Вона може бути розвинута чи ні, але за допомогою неї люди спілкуються. Отже мова дає народу накопичувати свій історичний досвід. Але через мову вони мають змогу знайомитись з іншими культурами та цивілізаціями. Мова в певній мірі диктує спосіб життя. Зараз на даному історичному етапі домінує англійська мова, мова США та Великобританії, отже вона і нав’язує стереотипи і цінності. Вона пояснює, кого любити, а кого ненавидіти. Але освіченим людям слід замислитись над цим і переосмислювати інформацію перед тим, як її засвоїти.

Посилення інтересу до мусульманського віровчення в Україні викликає гостру потребу в об’єктивній інформації про іслам, його духовні цінності й орієнтири, соціальні ідеали та релігійну практику. Україна — один із самобутніх регіонів, де мусульмани в порівнянні з християнами складають нечисленну конфесію, однак вони протягом тривалого історичного періоду активно взаємодіяли з немусульманськими народами України. Разом з тим, про «український» іслам немає достовірної інформації ні на Заході, ні в мусульманському світі, ні в країнах СНД; цей регіон практично «випав» із поля зору світового ісламознавства». [4:4]

Говорячи про релігійну приналежність України переважно згадують Православ’я, при цьому забувають, що на території країни проживають кримські та казанські татари, башкіри, узбеки, араби, афганці, іранці та інші народності, які здебільш ості мусульмани. Навіть в сусідній нам Росії 40% населення сповідують Іслам.

«Після проголошення незалежності України були зареєстровані мусульманські організації, центри та фракції (усього близько 15) на Кримському півострові, у Києві, Донецьку, Запоріжжі і Львові.

Мусульмани дедалі активніше включаються в громадське життя України, намагаються виступати консолідованою силою, інституювати свої структури, виробити програму для участі в політичних кампаніях. Яких можна чекати від них акцій і до яких наслідків може привести активізація в Україні політично забарвленого ісламського руху?

Традиційно православна Україна не може залишатися нейтральною щодо процесу активізації ісламу. Під впливом глобалізації світового ринку, до якого вона інтегрується, та посилення міграційних потоків демографічний баланс і етно-конфесійний ландшафт України може змінитися вже в недалекій перспективі.

Небезпека потенційних і реальних конфліктів на ґрунті конфесіональних протиріч настільки серйозна, що, незважаючи на заплутаний клубок факторів, які лежать у їхній основі, необхідно шукати шляхи до їхнього запобігання чи ослаблення. Головний з таких шляхів — науково обґрунтована пропаганда достовірної інформації про іслам та його стосунки з іншими релігіями. [4:4]

В Росії іслам разом із християнством, іудаїзмом та буддизмом визнаний домінуючою релігією, традіційною релігією. Чи є іслам традиційною релігією для України? Якщо ні, то що таке тоді Крим?

Перед Німеччиною та перед Україною стоять одні й ті самі завдання – утворення інтегрованого нацменшинами суспільства. Німці кажуть: чужинські культури нацменшин повинні розчинитися в німецькій культурі без втрати їхнього колориту. Пророк Мухаммад був колоритною фігурою. Достатньо мовити, що за визначенням ООН щодо ста найвпливовіших людей людства нашої ери він посів перше місце. З 7-го ст. нашої ери внаслідок гоніння в світі загинуло понад 14 млн. мусульман. Жодна релігійна течія світу не зазнала стільки втрат через переслідування та гоніння. [69]

Іслам в Україні — невід’ємна частина української історії і культури, разом із тим це не тільки предмет академічної науки, але й важливий фактор суспільно-політичного життя. Поверхневе розуміння механізму міжконфесійних відносин і несвоєчасне вироблення ефективних механізмів для їхньої гармонізації може виявитися несприятливим фактором для сформованого в Україні громадянського миру й соціальної злагоди.» [4:5]

Володимир Великий і іслам… Це щось несумісне і неуявне. Одне лише припущення про те, що Володимир міг бути мусульманином, для представників православної конфесії граничить з блюзнірством. Можливо тому вітчизняні історики, які як етнічно, так і конфесійно були патріотами своєї батьківщини і хоронителями її духовної традиції, ніколи не допускали протилежного. До того ж традиційними джерелами відомостей про ту епоху були літописи, написані православними ченцями через півтора століття.

Згодом образ Володимира як святителя Русі був канонізований і зарахований до лику святих догідників Божих. А з питання стосовно його зв’язку з мусульманською релігією серед вітчизняних авторитетів від історичної науки, особливих розбіжностей не було. Ніхто з них не піддавав сумніву історичну вірогідність сторіччями «накатаної» теорії про вибір Володимиром Великим державної релігії. І тільки в 1992 р., у виданні «Хроніка 2000», відомий тюрколог О. Прицак (незалежний від диктату авторитетних думок у вітчизняній науці) опублікував свою роботу «Походження Русі», де він прямо каже, що під час свого правління в Новгороді Володимир був мусульманином. А в 2000 р., в 47-му номері газети «Наш край», А.Залізний, аналізуючи історіографію і джерела про хрещення Київської Русі, доходить такого висновку: «Під час свого новгородського правління Володимир приймає іслам, потім, в 988 р. він хрестився і запровадив на Русі християнство, а в 1014 р. булгарський каган схилив його знову повернутися в іслам». При цьому О.Прицак посилається на роботу арабського історика Аль-Марвазі, датовану приблизно 1120 р., а джерелом, на яке вказує А. Залізний, є звід булгарських літописів «Джагфар Таріхе», датований 1680 р., що став доступний вітчизняному дослідникові тільки в 1994 р. (виданий в Оренбурзі). Після подібних публікацій виникає безліч неоднозначних запитань, і тому дана проблема вимагає ретельного дослідження.[ 1: 5-8]

Сходознавча наука виходить із пріоритетної необхідності філологічної інтерпретації текстів першоджерел, розкриття понятійного апарата «класичного» й «регіонального» ісламу, ключових концептів Корану. Пасивність української академічної науки щодо ісламознавчої тематики спричиняє те, що цю нішу, природно, дедалі активніше заповнюють нефахові, комерційні, тенденційно-маргінальні та ідеологічно заанґажовані праці, якими, на жаль, обмежуються сьогодні можливості українського суспільства ознайомитися з культурними та духовними надбаннями ісламу.

Молодий науковець Михайло Якубович вивчаючи священну книгу мусульман у контексті історії України 14-го століття, з’ясував, що в цей період литовський князь Вітовт запросив до себе на службу велику кількість татар, котрі мешкали на Волині колоніями. Вони почали асимілюватися, і там, у їхньому середовищі, з’явилися перші коментарі до Корану, написані білоруською та польською мовами, з’явилися і переклади Корану цими мовами. Але уявіть собі – білоруською мовою і арабськими літерами, і так само – українська прадавня літературна, книжна мова записувалась цими літерами… Ці так звані кітаби – книги недостатньо досліджені, тим більше в Україні».

Існує ще сучасніший переклад Валерія Рибалкіна, однак і він лише частковий. У друкованих виданнях існує лише частковий варіант, хоча чорновий варіант вже, за словами В. С. Рибалкіна існує.

Дійсно український переклад має прислужитися взаєморозумінню

При перекладі Корану українською, існує певна проблема з лексикою, з граматичними конструкціями, пов’язані з суттєвими відмінностями в мовах і смислах.

Наприклад, Коран зорієнтований спочатку на усну традицію, і в ньому все те, що ми називаємо присвійними займенниками, стоїть за іменниками, і це має певний психолінгвістичний ефект.

Треба зважати й на цей момент, тобто конструювати структуру речення українською так, щоб воно більш-менш відповідало арабській. Варто все ж таки звертати увагу саме на ту українську мову, якою перекладається Коран, і тоді це буде дійсно український переклад, а не підлаштована під російське сходознавство робота.

Навряд чи можна назвати Коран чимось чужим для України, адже історія ісламу сягає корінням ще VII століття нашої ери. Тому, оцінюючи Коран та іслам загалом, не варто й посилатися на різноманітні конфліктні історичні прецеденти – протистояння козаків і татар, що часто переходило у союзництво, сучасні війни на Близькому Сході та проблеми співіснування автохтонних європейців з іммігрантами із мусульманських країн. Людина залишається людиною в будь-якій релігії. А інші оцінюють її вчинки з позицій уявлень про людяність. Тому священне писання ісламу – Преславний Коран (як шанобливо його йменують) – постає як феномен духовного буття людства, що його виклали мовою арабського етносу.

Перші відомості про іслам та його Священну Книгу потрапили в Україну-Русь ще до XI століття: андалузький араб Абу Хамід Мохаммед аль-Гарнаті (1080-1169), перебуваючи в Києві, навчав мусульманських молитов тюркських воїнів київського князя.

А 1905 р. український сходознавець академік А.Кримський опублікував у Москві “Суры старейшего периода (перевод с обьяснениями)” (рос.).

В Україні перший повний український переклад Корану здійснив О.Абрамчак-Лисинецький (1913) Згодом Коран перекладали такі відомі українські арабісти, як Т.Г.Кемза, А.П.Ковалівський, В.М.Бейліс Ю.М.Кочубей, В.С.Рибалкін.

Український поетичний переклад найстаріших сур мекканського періоду пророчої діяльності Мухаммед; здійснив Я.Є.Полотнюк [75]на основі тексту офіційного каїрського критичного видання Корану. Цей переклад надрукований у “Всесвіті” (1990, № 6), відкрив для багатьох українських читачів ще одну сторінку світової літератури. [63]Хоча текст, максимально адаптований до української, все ж містить чимало неточностей і спирається на російську сходознавчу традицію, використовуючи лише один коментар до Корану.

Власне кажучи, Коран є зразком арабської літературної мови. Його вважають настільки досконалим, що мусульманська апологетика позначає цю довершеність поняттям ’іджаз аль-Кур’ан – «незрівнянність Корану». Кажуть, досконало перекласти цю священну книгу на інші мови годі: особливості конструкції речень, риторичні прийоми та смислове навантаження тексту так гармонійно поєднані, що реконструювати все це у межах іншої мови надзвичайно складно. [67]

Україна єдина з великих держав, яка досі не мала власного перекладу цієї видатної пам’ятки писемності. Про дві спроби перекладу початку ХХ ст. львів’ян Олександра Абранчака-Лисенецького та Володимира Лезевича знають лише дослідники архівів [4:7]
1.6. Переклади та перекладачі Корану на українську мову
Переклад Полотнюка Я.

“Як автохтони, ми повинні творити гармонію”

Ярема Євгенович Полотнюк – відомий сходознавець, перекладач з арабської та перської мов, доцент кафедри сходознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Батько був безробітним інженером лісового господарства, а мама, Дарія Полотнюк, працювала у часопису “Жіноча доля”. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, яка друкувала свої твори під псевдонімом Ірина Вільде. А ось батька, Євгена Васильовича, під час війни заарештувало гестапо – як свідомого українця, активного члена ОУН. Розстріляли його у Ворохті 28 грудня 1943 року.

Середню школу Ярема закінчив у Львові в 1952 році. Коли йому було 15 років, він вперше почув перську мову, а точніше, один із її різновидів – таджицьку. Тоді ж ознайомився з арабською мовою та арабською графікою. Як це часто буває, його першою “хрестоматією” з арабської став Коран. Ось так, несподівано для самого себе, Ярема закохався у Схід.

Щоб поглибити знання таджицької, у 1959 році приїздить у Таджикистан. Тут познайомився і потоваришував із групою депортованих кримських татар. Схожість трагедії кримських татар зі трагедією багатьох українців викликала в нього щиру симпатію до цього народу.

У 1967 році Ярема Полотнюк закінчив Ленінградський університет.[75]

1967 році закінчив Ленінградський університет. Пізніше викладає факультативні курси з перської та арабської мов у Львівському національному університеті імені І. Франка, однак курси незабаром починають згортати. Я. Полотнюк працює в Інституті суспільних наук АН УРСР з літературою А. Кримського. Сходознавець спілкується з відомими орієнталістами Ленінграда, Москви, Чехословаччини, Польщі, Великобританії, США та з перекладачем В. Мисиком, харківським вченим-арабістом А.П. Ковалівським.

Коли Україна здобула незалежність, Я. Полотнюк іде працювати в Музей історії релігії та Львівський національний університет ім. І. Франка, в Київський Інститут сходознавства АН України (разом зі своїм учнем, перекладачем Р.Р. Гамадою).

Я.Є. Полотнюк - член східних культурних товариств (Єврейське культурно-просвітницьке товариство ім. Шолом-Алейхема, львівська єврейська газета “Шофар”, татарське культурно-просвітницьке товариство “Тугак-іг”.

З 1992 року сходознавець викладає факультативні курси східних мов, культури та країнознавства у Львівському університеті. Завдяки йому з 1995 року здійснюється розширення науково-культурних зв'язків України та Ірану.

У 1997 році з ініціативи Я.Є. Полотнюка на базі Львівського університету відкривається кафедра сходознавства, що продовжує свою діяльність і досі.

Сходознавець досліджує перську мову та літературу, індійське фарсі, арабо-мусульманську та персо-мусульманську культури.

Перекладає з перської та арабської. [75]



Переклад Рибалкіна В. С.

Рибалкін Валерій Сергійович — арабіст, сходознавець, дипломат, доктор філологічних наук (2001), професор.

Почесний доктор наук багатьох університетів США, Канади, ОАЕ, Єгипту, Йорданії та інших країн.

Є автором першого академічного перекладом Корану українською мовою, перша частина якого вийшла друком у 2003 році у Києві.

Народився 19 травня 1952 р.

Закінчив екстерном з відзнакою Східний факультет Ленінградського державного університету (1976) та аспірантуру Ленінградського Відділення Інституту сходознавства АН СРСР (1984). Доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник. Вів науково-дослідницьку роботу в Тель-Авівському (1995-1996), Мічиганському (2002-2003) та Гарвардському університетах (2003, 2004).

Працював перекладачем у НДРЙ (1979-1981), Єгипті (1990, 1991), ОАЕ (1990-1991, 1993) та інших арабських країнах, де спілкувався з видатними особистостями - колишніми президентами Алі Насером Мухаммедом та Алі Абдулою Салехом, Хосні Мубарраком, королем Йорданії Хусейном та ін.

Лауреат Премії імені А. Кримського НАН України (1995). Відзначений Почесною Відзнакою Митрополита Лівану Ж. Хадара за успішну роботу по організації Міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО «Діалог культур» (Тріполі, 2001).

Старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (до 1990), зав. кафедри теорії та практики перекладу східних мов факультету іноземної філології Київського державного університету ім. Т.Шевченка (1990-1992), заступник директора Інституту сходознавства імені А. Кримського НАН України з наукової роботи (1991-1996) та завідувач відділу класичного Сходу того ж Інституту (1991-1996; 1999-2005, дотепер), радник з політичних питань Посольства України в ОАЕ (1996–1999), професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003- дотепер), ректор Київського університету «Східний світ» (2004 - дотепер),

Автор близько двохсот наукових праць з історії арабських лінгвістичних вчень, лексикології та лексикографії арабської літературної мови, мовної ситуації в сучасному арабському світі, арабської археографії, коранічної екзегетики, арабського літературознавства.[76]

У друкованих виданнях можна знайти його переклад наступних сур Корану 1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 13; 14.

Переклад Якубовича М.

Перекладом священної книги мусульман українською мовою займається двадцятирічний студент магістеріуму Острозької академії Михайло Якубович. Фрагмент його роботи, над якою Михайло працював протягом двох років, нещодавно надрукував літературно-критичний журнал «Київська Русь». Публікація має назву «Смисли Преславного Корану українською мовою» та разом з передмовою займає більше ста сторінок журналу.

Опублікований Михайлом переклад — це лише п’ята частина Корану. Повний переклад він планує зробити впродовж наступних двох років, при тому що робота над однією сторінкою тексту Корану може займати кілька днів.

Арабську мову Якубович вивчив самостійно. Користувався словниками, спілкувався зі студентами-іноземцями. Відтоді читає арабських письменників в оригіналі. [64]

У своїй роботі М. Якубович користується арабо-англійськими словниками, польськими та російськими перекладами, а також арабо-українськими розмовниками. Останні, щоправда, як вважає молодий перекладач, досить примітивні, тому здебільшого він користується англомовними виданнями. [66]

М. Якубович каже: «Мого зацікавлення культурою Сходу не можна пояснити «суто науковим інтересом». Мабуть, ідеться про якийсь екзистенційний діалог, певну спорідненість із текстом. Сухі методи історико-філологічного аналізу, текстологічного та ін. не можуть дати перекладачеві найголовнішого, без чого годі збагнути священне писання ісламу, – визнання традиції, з якою я як перекладач хочу розпочати плідний діалог рідною мовою українців, які прагнуть зрозуміти Коран. Звісно, один переклад не може дати вичерпного тлумачення Корану, та й навряд чи це можливо. Мусульманська екзегетична традиція нараховує сотні коментарів, що ґрунтуються на різних методах тлумачення: від суто лінгвістичного (аналіз мови Корану) до реально-історичного (відтворення найперших коментарів – роз’яснень самого пророка Мухамеда та його сподвижників). Тому як перекладач, тобто читач оригіналу, використовую спадок класичних мусульманських коментарів. Фрагменти одного з таких коментарів, що його написав авторитетний середньовічний богослов Фахр ад-Дін ар-Разі (1159 – 1209) перекладач дає у своїй публікації в журналі «Київська Русь». [67]




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconЯ маю честь присвятити статтю світлій пам'яті Віталія Іларіоновича Стріхи
Оскільки тепер англійська мова – найрозповсюдженіша в світі, англомовні переклади українського художнього слова – один із вагомих...
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconСімеон Полоцький: історичний портрет
Полоцького виявилася актуальною в контексті непередбачуваній історії рубежу XVII – XVIII ст. У його творчості з'єдналося старе І...
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів
Узгодження тем обох курсів здійснюється вчителем під час календарного планування таким чином, щоб процеси, явища І події вітчизняної...
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconВивчення щоденної історії в контексті феноменологічної соціології
Соціологи накопичили великий досвід вивчення повсякденних практик, якими вони можуть поділитися з істориками1”, пише про це один...
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня історія 5-9 класи
Узгодження тем обох курсів здійснюється вчителем під час календарного планування таким чином, щоб процеси, явища І події вітчизняної...
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconМіфопоетика фрідріха геббеля у контексті міфокритики ХIХ ст
Він уважав міфи виразом причетності людини до божественного, світовим досвідом, культурним кодом, що дозволяє інтерпретувати художні...
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів Пояснювальна записка Навчання історії спрямоване на реалізацію
України в контексті історичного процесу. Ця мета має конкретизуватися в комплексі завдань, серед яких пріоритетними є
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconАктуальність соборності України в контексті російської агресії «Ми всі по-новому повинні зрозуміти місце України у світовому контексті»
Вагон, у якому було підписано акт возз'єднання. Зараз музей на Фастівському вокзалі
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconІндивідуальний освітній маршрут «Добро І зло в контексті творчості видатного японського письменника Акутагави»
Притча про злочинця, який мав шанс врятуватися із пекла, та не використав його, змалку відома кожному японцю. У культурній спадщини...
Зміст 2 Коран та його переклади в контексті історії 5 iconЛариса колодіна
У статті розглянуто художньо-мистецькі особливості та теоретичні засади щодо історії виникнення й актуальності літератури факту у...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка