Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10



Сторінка19/24
Дата конвертації09.02.2018
Розмір6.64 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Частина IV. Америка і Система

Раціональний ентузіазм

Коли на початку 1997 року голова Федерального резерву Алан Ґрінспан дав свій знаменитий коментар, остерігаючи інвесторів на фондових ринках США перед “ірраціональним ентузіазмом”, оскільки вони піднімали ціни на свої акції, виходячи за рамки будь-яких, здавалось би, раціональних калькуляцій прибутків, я написав статтю у формі листа до Ґрінспана, буцімто він лікар, який дає поради в газетній рубриці. Вона починалася так: «Шановний д-ре Ґрінспан, у мене величезна проблема. Я відчуваю потребу ірраціонального ентузіазму щодо фондового ринку США і нічого не можу з цим вдіяти. Я знаю, ви сказали, що “ірраціональний ентузіазм” шкодить моєму здоров’ю, і я пробував усе: гіпноз, валіум, продаж акцій без покриття {short selling}. Навіть перечитав усі ваші промови, починаючи з 1987 року. Але нічого не допомагає. Щоразу після поїздки до Европи чи Японії мене охоплює сверблячка вкласти у ринок США ще більше грошей. Допоможіть мені, будь ласка. Щиро ваш, Самовідданий Інвестор».

Далі я писав, що не знаю, яким має бути належний рівень фондового ринку США, і вважаю, що якщо Америка перестане дотримуватися засад збільшення продуктивности і утримання процентних ставок та інфляції на низькому рівні, то фондовий ринок піде вниз так само, як раніше він пішов був угору. Але цим я хотів сказати, що причиною бадьорого настрою на ринках США є не лише “ірраціональний ентузіазм”, але й певний раціональний ентузіазм щодо американської економіки.

Проводячи чимало часу за океаном, далеко від Волл-стріту, і спостерігаючи за своєю батьківщиною ззовні, я постійно відчуваю раціональний ентузіазм решти світу щодо Америки. Цей раціональний ентузіазм побудований на такій логіці: якщо вважати глобалізацію домінантною нині міжнародною системою і розглянути ті атрибути, що їх потребують компанії та країни, аби успішно розвиватися в умовах цієї системи, ви неодмінно дійдете висновку, що у цій системі Америка має більше активів і менше слабких місць, ніж будь-яка інша велика країна. Саме це я називаю раціональним ентузіазмом. Світові інвестори відчувають, що поки багато хто в Европі та в Азії все ще намагається пристосувати своє суспільство до глобалізації, а дехто ще просто стоїть на стартовій лінії, то дядечко Сем вже на повній швидкості забіг за перший поворот.

Аби проаналізувати цей раціональний ентузіазм, корисно буде поставити таке запитання: якби сто років тому ви прийшли до якогось геоархітектора-ясновидця і сказали б йому, що у 2000 році світ визначатиме система, яка називатиметься “глобалізацією”, то яка країна була б головним конкурентом і переможцем у його проекті такого світу? Відповідь буде така: він би спроектував щось дуже-дуже подібне до Сполучених Штатів Америки. Ось що я маю на увазі.

Насамперед він би спроектував країну, яка б мала ідеальне для конкуренції географічне розміщення. Тобто це була б країна, яка б мала потугу як в Атлантичному регіоні, так і в регіоні Тихого океану, яка б досить впевнено почувалася в обох напрямках, і водночас суходолом була з’єднана з Канадою та Латинською Америкою, і таким чином була б спроможна легко взаємодіяти зі всіма ключовими ринками світу – азійським, европейським та американським. Це було б зручно.

Він спроектував би країну з різноманітним, багатокультурним, багатоетнічним і багатомовним населенням, яке б мало природні зв’язки зі всіма континентами земної кулі, але водночас було б пов’язане в єдине ціле однією мовою – англійською, яка була б також панівною мовою в Інтернеті. Він також створив би в цій країні принаймні п’ять різних регіональних економік, об’єднаних єдиною валютою, доларом, який би був також резервною валютою для решти світу. Мати єдину країну з різними регіональними економіками – дуже цінна риса, адже коли один регіон занепадає, то інші піднімаються, допомагаючи вирівняти максимуми і мінімуми циклів бізнесу. Все це дуже би знадобилося.

Він сконструював би країну з надзвичайно різноманітними, інновативними і ефективними ринками капіталу, де ризиковий капіталізм {venture capitalism} вважався б мистецтвом шляхетним і сміливим, і кожен, хто б зробив дотепний (чи навіть позірно безглуздий) винахід у себе в підвалі чи в гаражі, завжди зміг би знайти підтримку у якогось схильного до ризику капіталіста. Це було б непогано. Адже коли йдеться про швидкість, ніхто так швидко не викладає гроші на нові ідеї, як американські ринки капіталу. Якщо порівняти список двадцяти п’яти найбільших компаній в Европі двадцять п’ять років тому зі списком двадцяти п'яти найбільших европейських компаній сьогодні, ці два списки будуть майже однакові. Але коли взяти список двадцяти п’яти найбільших компаній в Америці двадцять п’ять років тому і порівняти його зі списком двадцяти п'яти найбільших американських компаній сьогодні, це будуть великою мірою різні списки. Так, фінансові ринки Америки, які постійно вимагають короткотермінових прибутків і щоквартальних доходів, часто не дозволяють корпораціями “марнувати гроші” на довготермінове зростання. Це правда. Але ці ж самі ринки з дня на день дадуть 50000 доларів людині з напівсирою ідеєю, щоб перетворити цю ідею в комп’ютер "Макінтош". Штат Массачусетс має більшу індустрію ризикових капіталовкладень, ніж уся Европа взята разом. Ризикові капіталісти нині дуже важливі люди, і не просто як джерело грошей. Найкращі з них дають компаніям-початківцям надзвичайно цінний досвід. Вони бачили багато таких компаній, розуміють, які стадії повинна пройти компанія у своєму розвиткові, і можуть допомогти їй у цьому, що часто є таким же важливим, як і початкові інвестиції.

Наш геоархітектор напевне спроектував би країну з найчеснішою правовою та регулятивною системою у світі. У такій країні як внутрішні, так і іноземні інвестори завжди можуть розраховувати на досить рівномірний простір для гри, де корупція відносно незначна, де є цілий ряд юридичних гарантій для кожного іноземця, який хоче вкласти гроші і в будь-який час забрати прибуток геть, де панує законність, яка дозволяє ринкам та контрактам функціонувати нормально і через патентний захист охороняє та заохочує новації. Ринки капіталу США нині не лише ефективніші, ніж ринки капіталу в будь-якій іншій країні, вони також найпрозоріші. Фондові ринки США просто не потерпіли б секретности, тому кожна зареєстрована компанія повинна вчасно подавати звіти про прибутки, разом з фінансовими деклараціями, які регулярно перевіряються, так що невдалі методи управління і розміщення ресурсів відразу виявляються і караються.

Він спроектував би країну з такою системою законів про банкрутство і суди, яка б заохочувала людей, котрі зазнали краху у бізнесі, щоб вони, оголосивши про своє банкрутство, пробували знову; і якщо вони знов зазнають невдачі, то можуть знов оголосити банкрутство і пробувати знов і знов, аж поки не доможуться успіху і не започаткують, приміром, новий Amazon.com, – не будучи приреченими носити тавро своїх початкових банкрутств решту свого життя. У Кремнієвій Долині, як каже знаменитий капіталіст-ризикант Джон Дурр, «невдача не вважається чимось ганебним, а навіть може бути важливо, що раніше ви зазнали невдачі з чужими грішми». Банкрутство розглядається там як необхідна і неминуча плата за новації, і таке відношення заохочує людей ризикувати. Якщо ви боїтеся невдачі, то не розпочнете свій бізнес. Якось в Пало-Альто Гаррі Саал, який після кількох невдалих спроб з новими ризиковими підприємствами опрацював одну з найвдаліших систем діагностики програмного забезпечення в Кремнієвій Долині, сказав мені за кавою: «Тут панує погляд, що невдачі завжди приносять тобі досвід і мудрість. Ось чому людям, чиї спроби зазнали невдачі, часто легше здобути гроші на наступну спробу. Адже кажуть: “Що, його перша спроба зазнала невдачі? Б’юсь об заклад, це його чогось навчило, тому я знов дам йому гроші”».

В Европі банкрутство – довічне тавро. Бійтеся оголосити себе банкрутом в Німеччині: ви, ваші діти і діти ваших дітей – усі носитимуть Каїнове тавро в очах німецького суспільства. Якщо в Німеччині ви мусите оголосити себе банкрутом, вам краще виїхати звідти. (І вас з відкритими обіймами приймуть в Пало-Альто).

Під цим оглядом наш геоархітектор напевне спроектував би країну, яка позитивно сприймала б нових іммігрантів, у якій кожен, хто прибуває на її береги, теоретично вважався б конституційно рівним з будь-ким іншим. Це дало б тій країні змогу ненастанно висмоктувати найкращі мізки з цілого світу і залучати їх у своїх компаніях, медичних центрах та університетах. Нині приблизно третина науковців та інженерів Кремнієвої Долини – це народжені за кордоном іммігранти, які потрапили туди і розповсюджують цінності та продукти Кремнієвої Долини по цілому світі. Як стверджує Анна-Лі Саксенян, експерт з міського врядування Каліфорнійського університету в Берклі, дослідження Каліфорнійського інституту державної політики показали, що в 1996 році 1786-ма технологічними компаніями Кремнієвої Долини, обсяг продажу яких становить 12,6 мільярда доларів і на які працює 46000 осіб, керували виключно іммігранти з Індії та Китаю. Дональд Райс, колишній бос у компанії "Теледайн", 1997 року заснував у Санта-Моніці (штат Каліфорнія), біотехнологічну компанію "УроДженезіс", яка опрацьовує методи лікування хвороб простати. Одного дня він описав мені свій персонал: «У нас дев’ятнадцять працівників. Троє – два науковці і один адміністратор – народилися у В’єтнамі; двоє, обидва науковці, народилися в Канаді; один науковець народився в Німеччині; ще один – в Перу; один – у Малайзії; ще один – в Китаї; один наш науковець з Ірану, а ще один – з Індії. Решта всі – народжені в Америці. Я не можу уявити собі жодної іншої країни в світі, де ви могли б так легко зібрати таку команду». І це правда. Ви не пробували часом стати японським громадянином? А як щодо швейцарського громадянства? Щоб мати японське громадянство, вам насправді треба народитися японцем. Щоб мати швейцарське громадянство, вам фактично треба народитися швейцарцем. А щоб бути американцем, треба просто хотіти бути американцем. Це не означає, що ми впускаємо всіх, хто хоче бути американцем, але коли громадянство є питанням юридичним, а не етнічним, расовим чи національним, країні набагато легше вбирати нові таланти. Як полюбляє говорити один мій приятель з Кремнієвої Долини: «Я не боюсь Японії чи інших азійців. Наші азійці завиграшки поб’ють їхніх азійців».

Чим більше кваліфікованих працівників ви можете привабити на свою територію, тим більші ваші шанси на успіх. Що стосується Америки, то моя думка така: нехай приїжджають усі, не лише багаті, освічені підприємці. Я б ніколи не завернув назад жодної особи, яка припливла човном з Гаїті. Кожного, хто має достатньо енергії та кмітливости, щоб побудувати з упаковань від молока пліт, переплисти Атлантику і дістатися таким чином до американських берегів, я хочу бачити новим іммігрантом. Т. Дж. Роджерс, головний менеджер "Сайпресс Семікондакторс", скаржачись на встановлені Конгресом обмеження кількости тимчасових робочих віз для іноземних інженерів, зауважив: «В інформаційну добу переможців і переможених відрізнятиме потужність мозку. Але наші сенатори цього не бачать. Вони лаштуються відіслати назад сметанку інтелектуального світу, щоб вона потім конкурувала проти нас у себе вдома. Четверо з моїх десяти віце-президентів – іммігранти. Близько 35 відсотків моїх інженерів – іммігранти. Мій заступник з науки – хлопець, який розробляє мій найхитромудріший чіп – походить з Куби». Ви б хотіли, аби у вашій країні працювали лише ті інженери, котрих може дати ваша країна, чи ви б воліли користуватися послугами найкращих десяти відсотків всіх інженерів світу? Америка нині єдина країна, яка дійсно може користуватися їхніми послугами. Японія, Швейцарія, Німеччина не мають справжніх традицій імміграції, і це буде для них велетенською вадою.

Наш геоархітектор, безперечно, спроектував би країну з гнучкою, демократичною федеративною політичною системою, яка дає більший простір для децентралізації прийняття політичних рішень, а тому дає змогу різним регіонам і місцевостям пристосовуватися до світових тенденцій, не чекаючи, аж центр зробить перший крок. Адже федеративний устрій – коли п’ятдесят штатів мають стимул конкурувати і експериментувати, шукаючи вирішення тісно переплетених між собою проблем освіти, соціального забезпечення та охорони здоров’я – є велетенською перевагою в добу глобалізації, коли ці проблеми стають дуже складними і важко знайти правильне вирішення, не поекспериментувавши кілька разів.

Наш геоархітектор, безперечно, спроектував би країну з найгнучкішим ринком праці на світі, який давав би змогу працівникам легко переміщатися з однієї економічної зони до іншої, а працедавцям – відносно легко наймати і звільняти з роботи персонал. У період швидких змін легкість руху має критичне значення. В Америці, коли одного дня ви втратите роботу у штаті Мен, наступного дня ви можете знайти іншу в Сан-Дієґо, якщо ви готові змінити місце проживання. Якщо ж одного дня ви втратите роботу в Токіо, я б не радив вам наступного дня шукати роботу в Сеулі. Якщо ви втратите працю в Мюнхені, то навіть в умовах спільної европейської валюти і ринку вам буде нелегко знайти іншу в Мілані. Це створює значні труднощі.

Ба більше, чим легше працедавцям звільняти працівників, тим охочіше працедавці наймають їх. Цей маленький парадокс є одним з пояснень – можливо, навіть найважливішим поясненням – того, чому в 1990-ті роки Америка так перегнала Японію та Західну Европу у впровадженні інформаційної революції у свою економіку.

Замисліться над однією простою річчю: хоч усі технології, від Інтернету до персональних комп’ютерів, доступні кожній розвиненій країні, чому деякі країни швидко впроваджують їх у бізнес, а інші ні? Що ж, коротко відповісти на це запитання можна так: ці нові технології підвищують продуктивність виробництва і рівень життя у суспільстві тому, що вони заміняють людську працю. Робот здійснює операцію на конвеєрі ефективніше, ніж робітник. Чіп голосової пошти у вашому телефоні здійснює роботу краще, ніж телефоніст. Іншими словами, суть інформаційної революції не в тому, що вона збільшує кількість затраченої праці на одиницю продукції, а в тому, що вона зменшує кількість потрібної праці на одиницю продукції, даючи в результаті вищу ефективність і економію коштів. Кількість фізичної праці, потрібної на виконання будь-якого завдання, зменшується. Тож якщо ваша культура і ваше суспільство дозволяє вам легко і вільно заступати працю робітників новими технологіями, ви пожнете плоди переваг, які вони вам дають, у вигляді підвищеної продуктивности, кращих прибутків, вищого загального добробуту і, в кінцевому рахунку, створення більшої кількости робочих місць.

Все це підвищує конкурентоспроможність країни. Нинішнє суспільство і культура Америки саме такі, які потрібні для Шумпетерової творчої руйнації. Якось Алан Ґрінспан зауважив, що в середині 1999 року нові технології ліквідовували в Америці приблизно 300000 робочих місць щотижня. Але щотижня ці ж технології створювали 300001 робоче місце, і тому загальний рівень безробіття в Америці постійно утримувався на низькому рівні. Маючи змогу легко звільняти робітників і заміняти їх технологіями, американські компанії не бояться купувати ці нові технології, до того ж їм легше заплатити за них, коли вони звільнять робітника. Але з цієї ж причини вони набагато менше бояться наймати нових людей.

В Европі та в Японії, навпаки, звільняти людей дуже важко. Уявіть собі, що з’явилася нова система голосової пошти, яка може зробити справжню революцію у телефонній системі вашої компанії і замінити працю десяти телефонних операторів. Типова західноевропейська компанія буде змушена, купивши цю нову систему голосової пошти, тримати на роботі цих десять телефонних операторів або відкупитися від них дуже дорогою ціною. Тому компанія або буде дуже неохоче наймати нових працівників, або відмовиться від купівлі нової технології, бо не зможе дозволити собі оплачувати рахунки за нове обладнання і водночас платити зарплатню старим працівникам. Прибуток від нового капіталовкладення буде занадто низьким. У цьому сенсі, можливо, одним з ключових поворотних пунктів в американській історії, яка вступає у нове тисячоліття, було рішення Рональда Рейґана у 1981 році звільнити всіх страйкуючих авіадиспетчерів. Жодна інша подія не зробила більше для того, аби змінити рівновагу сил між адміністрацією та робітниками, давши таким чином вільну руку американським компаніям звільняти персонал, сприйняти інформаційну революцію і дістати змогу наймати ще більше працівників. І не дивно, що у 1990-ті роки в Америці зникли мільйони робочих місць, але ще більше мільйонів робочих місць створено, тоді як у Західній Европі ринок праці перебував переважно у стагнації, а рівень безробіття застряг на 12-відсотковій позначці.

Наш геоархітектор сконструював би країну, де б панувала неприязнь до захищених урядом картелів, де кожна компанія і банк повинні боротися власними силами, і де не потерплять монополій. Це дуже важливо. Навіть коли якась американська фірма стає світового класу компанією й викликає заздрощі, як-от "Майкрософт", вона все одно повинна відповідати вимогам антимонопольного відділу міністерства юстиції. Це одне з прихованих джерел могутности Америки. Коли хтось каже, що Америка, аби зберегти свою міць, мусить підтримувати такі гігантські компанії, як "Майкрософт" – хоч що вони роблять, – цей хтось дуже помиляється. Справжнім джерелом нашої сили є саме той факт, що група правників з міністерства юстиції, які заробляють 75000 доларів за рік, може напосістися на "Майкрософт", найбільшу компанію в Америці, і перемогти! Доки є антимонопольний відділ міністерства юстиції, готовий і спроможний усувати монополістів, доки є такі судді, як Томас Пенфілд Джексон, які не побояться винести їм максимальний вирок, доти завжди будуть інші компанії, не гірші за "Майкрософт". За іронічним збігом обставин, суддя Джексон виявив, що "Майкрософт" – монополія, яка завдає шкоди споживачам, у листопаді 1999 року, саме в тиждень десятої річниці падіння Берлінської стіни. Варто пам’ятати, що люди, які зруйнували цю стіну, дуже хотіли потрапити по той її бік. Звичайно, вони хотіли того, що продавав Білл Ґейтс: "Віндовза", діснейлендів, біґ-маків і гарного життя. Але вони хотіли також того, що пропонував суддя Джексон: верховенства закону {rule of law}. І якщо посткомуністичні країни чогось навчилися за ці останні десять років, то це того, що верховенство закону – це той фундамент, на якому побудований увесь американський добробут. Як це зрозуміла насамперед Росія, ніякий добробут без цього верховенства не втримається. В основі американського способу життя лежить саме американська система управління, заснована на додержанні законів, у якій жодна особа чи компанія не стоїть вище від закону. Мене так само, як будь-кого іншого, засмутили повідомлення про гадане викрадення Китаєм у 1999 році американських ядерних секретів. Такого не можна допускати. Але водночас я відчував, що у міркуваннях китайців було щось жалюгідне. Адже найбільший наш секрет – справжнє джерело нашої сили – вкрасти неможливо. Це наш спосіб життя. Коли б китайці зробили ксерокопію цього секрету, я б занепокоївся, що вони можуть стати нашими конкурентами. Але поки вони намагаються викрасти наші останні секретні військові розробки, хай знають, що наша система відразу витворить ще досконаліші.

Наш геоархітектор створив би країну, яка б толерувала диваків – хлопців з конячими хвостами чи дівчат з кільцем у носі, які є також математичними геніями або талановитими програмістами. Америка – це країна, де в ту мить, коли одна людина підводиться і каже: «Це неможливо», – входить хтось інший і оголошує: «Ми тільки-но це зробили». Віце-президент "Інтелу" Аврам Міллер каже: «Японці цього не розуміють, бо самі зосереджені на однорідності. Виробляючи безконечну кількість тих самих речей, вони здобули славу висококласних спеціалістів, і ми сприйняли це за якесь особливе обдарування. Але нині світ не потребує багатьох однакових речей, і в цьому світі, де кожен хоче чогось іншого – і де потрібні технології, які дадуть змогу виробляти речі, досконало пристосовані до індивідуальних потреб, – Америка має справжню перевагу».

Наш геоархітектор спроектував би країну, чий корпоративний сектор, на відміну від цього сектора в европейських країнах чи в Японії, на середину 1990-х років уже б пройшов більшість стадій скорочення, приватизації, створення мереж, дерегуляції, перепроектування, реорганізації та реструктурування, необхідних для того, щоб повністю пристосуватися до демократизації фінансів, технології та інформації і використовувати ці досягнення, щоб уникати Синдрому Мікрочіпового Імунодефіциту. Так, як Америка виграла в космічних перегонах, так тепер вона виграє у кіберпросторових перегонах. На інформаційні технології американські компанії витрачають більше грошей на душу населення, ніж будь-хто у світі.

Він би також вигадав країну з глибоко закоріненою підприємницькою культурою і системою податків, яка дозволяє успішному інвесторові або новаторові утримувати свої прибутки з капіталу на високому рівні, аби він мав постійний стимул багатіти дедалі більше. У нашій ідеальній країні Горейшо Елджер [1] – не міфічний персонаж, а часто-густо ваш сусід, який почав працювати інженером в "Інтелі" чи в "Америка онлайн" на зорі їх діяльности, а тепер йому платять опціонами, які варті 10 мільйонів доларів.

Наш геоархітектор, безперечно, спроектував би країну, у якій було б багато відкритих просторів з гарною природою і затишних містечок, які приваблюють працівників інтелектуальної сфери. Адже нині, завдяки Інтернетові, факсові та кур'єрській пошті, високотехнологічні компанії і розробники технологій можуть втекти з великих міст і поселитися там, де хочуть. Так що усі наші численні зелені долини неподалік від гір та океанів дають нам справжню перевагу. Ось чому такі штати, як Айдаго, Вашинґтон, Ореґон, Міннесота та Північна Кароліна нині мають квітучі сектори високої технології.

Він би спроектував країну, яка настільки високо цінує вільний потік інформації, що захищає право на поширення інформації навіть для найогидніших порнографів і найзапекліших расистів. Це теж великий актив для країни. Адже у Швидкому Світі, де інформація, знання, товари і послуги тектимуть через кіберпростір з дедалі більшою швидкістю, вагому перевагу матимуть ті країни, які зручно почуваються з такою відкритістю, які звикли до тої какофонії та хаосу, що часто-густо її супроводжують; країни, які вміють змагатися завдяки розмахові своєї уяви, а не завдяки захистові стін. Америка, прийнявши "Акт про свободу інформації", який не дозволяє урядові надто довго тримати щось в секреті, плекала цю культуру відкритости з самого свого початку.

І, що найважливіше, наш геоархітектор придумав би країну, де мультинаціональним компаніям і дрібним підприємцям дедалі звичніше було б мислити у великих, глобальних масштабах і досягати вершин у кожному швидкому, динамічному, обладнаному мережами, наукомісткому секторі діяльности. Америка нині залишила позаду всіх у розробці програмного забезпечення та нових комп’ютерів, інтернет-проектуванні, інтернет-маркетинґу, комерційній банківській справі, електронній пошті, страхуванні, деривативах, генній інженерії, опрацюванні проблем штучного розуму, інвестиційній банківській справі, охороні здоров’я, вищій освіті, кур'єрській пошті, консалтинґу, харчуванні нашвидкуруч, рекламі, біотехнології, засобах масової інформації, розважальному бізнесі, готельному бізнесі, вирішенні проблеми відходів, фінансових послугах, охороні природи та телекомунікаціях. Це – постіндустріальний світ, а у всьому, що постіндустріальне, Америка нині найкраща.

* * *

Якщо у світі глобалізації все дістається переможцеві, в Америці – принаймні поки що – переможцям, безперечно, дістається багато. Це робить Америку унікальною супердержавою. Вона перевершує всіх у традиційних джерелах сили. У неї є велика, готова до бою армія, озброєна більшою, ніж будь-коли, кількістю авіаносців, найновіших реактивних винищувачів, транспортних літаків і ядерної зброї, так що її потуга сягає далі і глибше, ніж потуга будь-якої країни світу. Той факт, що Америка має непомітний радарам бомбардувальник далекої дії Б-2 і зараз розробляє непомітний радарам винищувач близької дії Ф-22, означає, що літаки повітряних сил США можуть залетіти непоміченими в систему протиповітряної оборони майже будь-якої країни. Водночас, як детально описано вище, Америка перевершує всіх у нових критеріях могутности, властивих ері глобалізації.



Але згадайте: лише десять років тому здавалось, що на перший план вийдуть азійці та европейці, і була в моді теорія про занепад Америки. Тепер, як сказав газеті "Нью-Йорк Таймс" Джон Нойффер, американський аналітик у Морському дослідницькому інституті Міцуї в Токіо, все раптом обернулося навпаки: «Японці не бачать світла в кінці тунелю, а американці не бачать кручі, яка могла б заступити їм шлях».

Це не значить, що круч немає. Вони є завжди. Хай які органічні переваги в конкуренції має в цей історичний момент Америка, – та, однак, аби бути конкурентоспроможною, вона повинна піклуватися про належний стан своїх підвалин. Вона повинна дбати про постійне підвищення продуктивности та здатности виробляти товари і послуги з дедалі нижчими затратами, так, щоб і заробітна платня зростала, і щоб інфляції не було. Зростання продуктивности в Америці наприкінці 1990-х років було новим, обумовленим технологією явищем, і невідомо, чи воно матиме такі самі темпи, чи сповільниться до темпів попередніх двадцяти п’яти років чи прискориться. В цю добу глобалізації Японія поки що, можливо, й має більше пасивів, ніж активів, але у багатьох галузях промисловости вона далі є дуже ефективним виробником, до того ж там високий рівень заощаджень, що завжди є позитивним чинником, і дуже працьовите населення. Японія далі є рушієм новацій у таких ділянках, як виробництво високоскладних приладів, управління товарними запасами та електроніка. В Японії є чимало добрих підприємців, яких просто душить ця система. Так що макроекономічне кульгання Японії в 1990-х роках не означає банкрутства, – для неї це просто нагода, щоб пристосуватися до нових умов. Поки японці та західноевропейці тримаються своїх негнучких, захищених систем загального добробуту, які, злагіднюючи руйнівну силу капіталізму, водночас зводять нанівець його творчий і збагачувальний характер, Японія та Західна Европа не становитимуть конкуренції для Америки. Але чим далі Америка випереджатиме їх в добу глобалізації, тим завзятіше, на мою думку, вони намагатимуться її наслідувати. Це неминуче пристосування буде дуже болісним, але вони будуть змушені вдатися до нього, щоб зберегти свій теперішній рівень життя.

Річ не в тім, що ці суспільства не дають підприємчих умів, потрібних у цю добу. Мізки француза працюють так само, як і мізки американця. Питання лиш в тому, в якому економічному і соціальному контексті ці мізки розвиваються. Причиною припливу багатьох найкращих французьких програмістів до Кремнієвої Долини є те, що, на їхню думку, у нинішній французькій системі вони просто не могли б досягти успіху. 21 березня 1998 року "Вашинґтон Пост" повідомила з Парижа про відплив інтелектуальних сил з Франції до Кремнієвої Долини завдяки гнучкості, що її дає американська система: Реза Малекзаде, двадцятичотирьохрічний випускник однієї з найпрестижніших шкіл бізнесу Франції, переїхав до Штатів, за три роки тричі змінив роботу і став директором операцій по США компанії "Софтвей Інтернешинел Інк." у Сан-Франциско, яка займається побудовою мережних систем. «Я б не міг робити у Франції того, що роблю тут, – сказав він. – У Франції, навіть коли вам п’ятдесят років, про вас говорять як про випускника тої чи тої школи. А тут важливо лише те, на що ви здатні, і ніхто не зважає на те, скільки вам років чи який навчальний заклад ви відвідували п’ятнадцять років тому». Тепер він – один з 40000 французьких громадян, які живуть у Північній Каліфорнії. Якщо зміниться контекст у Франції, то, безсумнівно, багато з них повернеться назад, і до Кремнієвої Долини їх приїздитиме менше.

Америці варто використати цей момент, коли у неї є декілька додаткових переваг, щоб дати собі раду зі своїми дуже серйозними проблемами, серед яких злочинність у середмістях, нездоровий брак контролю за вогнепальною зброєю, дедалі більші розриви між прибутками, недостатнє фінансування громадських шкіл, культура судових процесів, які можуть виснажити будь-кого, від дрібного бізнесмена до великих корпорацій, недостатнє фінансування системи соціального забезпечення, культура споживчих кредитних карток, яка спонукає багатьох людей споживати далеко більше від їхніх фінансових можливостей, внаслідок чого нагромаджується ціла гора споживчого боргу, яка у разі рецесії може становити неабияку загрозу всій фінансовій структурі, і політична система, яку дедалі більше спотворюють і розкладають слабкі закони про фінансування виборчих кампаній. Розв’язання цих проблем буде справді доречним в добу глобалізації.

Я сподіваюся, що Америка скористається зі своїх переваг мудро, і не думаю, що у цьому раціональному ентузіазмі я самотній. Але якщо ми будемо надто задоволені самі собою, після буму наступить спад з такою ж певністю, як після світанку настають сутінки. Ось чому я завжди пам’ятаю слова міністра фінансів Ларрі Саммерса, який не раз казав про Америку 1990-х: «Єдине, чого ми повинні страхатися, – це браку самого страху».



[1] Горейшо Елджер (1834-1899) – американський письменник, герої якого завдяки працьовитості і чесності доходили великого багатства і почестей.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24

Схожі:

Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconМузичне мистецтво ХХ століття
Українська народна пісня «Ой гиля, гиля…», Л. Ревуцький симфонія №2 І частина, М. Скорик «Гуцульський триптих», В. Барвінський. Прелюдія...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconОпис виховної системи класу
Це зумовлено тим, що освіта покликана не тільки обслуговувати сьогоднішні соціально-економічні запити людини І держави, але й випереджати...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconБезсполучникове
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconУрок №17 прелюдія. Мета уроку
С. Рахманінова та Й. С. Баха вчити учнів розуміти інструментальну музику, аналізувати її зміст (утілені в ній почуття людини) та...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconДжордж гордон Байрон 1788-1824 Біографія та творчість Байрона
Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім'ї. У десять років, після смерті двоюрідного дідуся,...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconАнатолій костецький все — як насправді
День народження — це завжди гарно. А коли тобі до того ж минає десять років — то й зовсім пречудово. І що б там не було, а ти цілий...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconБіографія Джованні Боккаччо
Джованні померла. З інших джерел відомо, що Боккаччо народився у Флоренції або поблизу в містечку Чертальдо. Батько його був флорентійським...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconЗарічненський районний відділ культури та туризму зарічненська центральна районна бібліотека серія: «Краєзнавство» незагоєна рана афгану
День виводу Радянських військ з Афганістану. День закінчення найдовшої І найкривавішої з усіх локальних воєн, що тяглася майже десять...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconЗміст робота з обдарованими дітьми-важлива ділянка роботи сучасної школи; Приклади І розв’язки нестандартних задач; Розв’язки рівнянь І систем рівнянь вищих степенів; Приклади самостійних І контрольних робіт вищого рівня
В цьому посібнику поміщені системи завдань, які можна розв’язувати з учнями додатково при вивченні тієї чи іншої теми. Також підібрані...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconУ роботі містяться десять першоджерел російських дослідників творчості Байрона



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка