Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10



Сторінка3/24
Дата конвертації09.02.2018
Розмір6.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Інформаційний арбітраж


У чудовому музеї науки в Барселоні я бачив експонат, який дуже гарно ілюструє поняття хаосу. Нелінійний маятник підвісили так, що відвідувач може притримати гирю і пустити її в рух із вибраної позиції та з вибраною швидкістю. Тоді можна спостерігати цей рух, що відбувається внаслідок цього, і самописка фіксує його на аркуші паперу. Відтак відвідучеві пропонують знову пустити гирю в рух, причому спробувати якнайточніше повторити попередню початкову позицію та швидкість. Хоч як старанно це робити, але все одно в результаті матимемо траєкторію, дуже відмінну від попередньої... Я спитав директора музею, що то за люди стоять в кутку і дивляться на нас. Він відповів: «А-а, це два голландці, вони чекають, щоб забрати "хаос" геть». Очевидно, цей експонат мали зняти і відвезти до Амстердама. Відтоді я не раз думав, що, мабуть, послуги цих двох голландців мали б величезний попит у цілому світі в організацій, керівники яких хотіли б, аби хтось забрав геть хаос із їхньої діяльності.

Маррі Ґелл-Манн, автор книжки "Кварк і Ягуар"

Як і кожен, хто намагається пристосуватися до нової системи глобалізації і зосередитися на ній, я був змушений привчити себе до неї і виробити в собі призму, щоб її бачити. Аби пояснити, як я це зробив, дозвольте мені розпочати із зізнання, яким я вже давно, дуже давно хочу полегшити собі душу. Ви готові? Гаразд: я колись складав метеорологічні зведення і надсилав їх з Бейрута.

Ну, насправді я їх не складав. Це було б неправдою. Я прикидав їх на око. Був рік 1979-й, і я працював новоспеченим репортером "Юнайтед Прес Інтернешинел". Часто-густо мені доводилося виходити в нічну зміну, а до обов’язків того, хто працює в нічну зміну, належало готувати довідку про погоду в Бейруті, і ці дані мали увійти у зведену метеорологічну довідку ЮПІ з цілого світу, яка друкувалась щодня у газетах, зі всіма циклонами та антициклонами. Єдина проблема: у Бейруті тоді не було жодного метеоролога, принаймні я про такого не знав. Країна у розпалі громадянської війни. Кого обходить, яка температура надворі? Люди тішилися вже з того, що залишалися живі. Тоді в Бейруті когось обходила хіба що своя температура – 36,6 градуса. Тому часто-густо температуру я визначав способом голосування на місці. Складання метеорологічного зведення полягало здебільшого в тому, що я гукав на другий кінець коридору чи кімнати: «Гей, Ахмеде, як там надворі нині?»

І Ахмед, чи Соня, чи Дауд гукали у відповідь: «Я’ані, надворі спекотно!»

«Градусів тридцять два є?» – питав я. «Авжеж, пане Томасе, як скажете», – чулася відповідь. «Схоже на те». І я писав: «Високий тиск, 32 градуси». Трохи пізніше я питав: «Надворі тепер похолоднішало, правда?» «Звичайно, пане Томасе», – чулася відповідь. «Можна сказати, що десь двадцять два градуси?» «Авжеж, пане Томасе, як скажете», – чулася відповідь. І я писав: «Низький тиск, 22 градуси». Ось так складалося метеорологічне зведення з Бейрута.

Ті хвилини я згадав через багато років, коли мені довелося працювати у рубриці “День для бізнесу” газети "Нью-Йорк Таймс". Мені іноді доручали писати про курс долара чи про події на фондовій біржі, і після закінчення робочого дня на ринках я мусив видзвонювати до брокерів, щоб дізнатися, як там мається долар проти інших головних валют, або з'ясувати, чому промисловий індекс Дов-Джонса посунувся додолу чи догори. Мене завжди дивувало, що хай яким чином рухалися ринки, хай долар падав чи піднімався, а якийсь аналітик завжди мав солідне і стисле пояснення, чому 1,2 трильйона доларів у трансакціях на шести різних континентах, на всьому обширі двадцяти чотиньох часових зон спричинили падіння чи зростання долара на півцента проти японської єни. І всі ми вірили в ці пояснення. Але десь у глибині моєї душі виникав сумнів, чи часом усі ці коментатори не водять мене за носа. Десь в глибині моєї душі виникало питання, чи це часом не Волл-Стрітівська версія метеорологічного зведення з Бейрута, коли хтось гукає на другий кінець коридору чи офісу "Мерріл Лінч" або "Пейн Веббер" щось схоже на «Гей, Ахмеде, як там нині долар?» І те, що відповість біржовий посильний, чи секретар, чи перший брокер, що нагодиться, наступного дня врешті-решт опиняється у газетах як глобальне пояснення поведінки тисяч різних біржових маклерів по цілому світі.

1994 року я, кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у справах міжнародної торгівлі та фінансів, готував матеріали про торговельні переговори між Сполученими Штатами та Японією. Одного пообіддя я сидів за столом, переглядаючи на комп’ютері телеграми з новинами, коли помітив два повідомлення агентства Ройтер, які йшли одне за другим:

Долар піднімається – оптимізм щодо торговельних переговорів.

Нью-Йорк (Ройтер) – у п’ятницю долар піднявся щодо більшости провідних валют у міру зростання оптимізму, що Вашинґтон і Токіо підпишуть торговельну угоду.

Акції "Блакитних Фішок" падають – непевність у результатах торговельних переговорів.

Нью-Йорк (Ройтер) – у п’ятницю акції "Блакитних Фішок"{stocks} БлакитниБ впали через непевність у результатах торговельних переговорів між США та Японією, оскільки опівночі минає термін можливих санкцій.

«Гей, Ахмеде, що ти думаєш про переговори між США та Японією?»

* * *


Те, що я робив у дні, коли надсилав з Бейрута метеорологічні зведення, і що робив Ройтер з повідомленнями про курс долара та акцій, полягало у намаганні упорядкувати хаос – без особливих успіхів в обох випадках. Почавши у 1995 році працювати закордонним оглядачем, я знав, що не втримаюся довго, якщо буду упорядковувати хаос, лише застосовуючи політичний еквівалент вгадування температури у Бейруті. То що ж робити? Як зрозуміти і пояснити всю цю неймовірно складну систему глобалізації?

Коротка відповідь полягає у тому, що я зрозумів: треба робити одразу дві речі – дивитися на світ з багатьох різних перспектив і водночас передавати цю складність читачам через прості історії, а не через великі теорії. Я використовую два методи: здійснюю “інформаційний арбітраж”, щоб зрозуміти світ, і “розповідаю історії”, щоб пояснити його.

Що таке інформаційний арбітраж? Арбітраж {arbitrage} – це ринковий термін. Він позначає одночасну купівлю та продаж тих самих цінних паперів, товарів чи іноземної валюти на різних ринках, щоб одержати прибуток завдяки різниці у цінах. Успішно практикує арбітраж той маклер {trader}, котрий знає, що свиняча грудинка в Чикаґо продається по доларові за фунт, а в Нью-Йорку – по півтора долара, купує її в Чикаґо і продає в Нью-Йорку. Можна застосовувати арбітраж на ринках. Його можна практикувати і в літературі. Про великого іспанського письменника Хосе Ортеґу-і-Ґассета подейкують, буцімто він «дешево купив інформацію в Лондоні і дорого продав її в Іспанії». Тобто відвідував у Лондоні всі великі салони, а потім у себе вдома переклав іспанською почуті там ідеї для іспанських читачів. Але чи продаєте ви свинячу грудинку, чи ідеї, секрет успішного практикування арбітражу полягає у широкій мережі інформаторів, в інформації та у вмінні синтезувати її так, щоб вона принесла прибуток.

Нині скоро, як ніколи, зникають традиційні кордони між політикою, культурою, технологією, фінансами, національною безпекою та екологією. Часто неможливо пояснити одне, не звернувшись до іншого, і неможливо пояснити ціле, не пославшись на кожне з них. Тому, аби бути успішним аналітиком чи оглядачем закордонних справ, треба навчитися практикувати інформаційний арбітраж із цих розрізнених перспектив, а тоді сплітати всю цю інформацію разом, щоб дати картину світу, якої ви б ніколи не змогли дати, якби дивилися на світ лише з однієї перспективи. Це і є суть інформаційного арбітражу. У світі, де ми всі настільки тісно пов’язані, вміння прочитувати зв’язки і сполучати точки – це справжня додана вартість, яку виробляє журналіст. Якщо ви не дивитесь на зв’язки, ви не побачите світу.

Мені б хотілося сказати, що я розумів усе це, коли розпочинав свою кар’єру, але я цього не розумів. Я оволодів цим підходом чисто випадково, в міру того як кожна наступна зміна у моїй кар’єрі змушувала мене – щоб я зміг якось вижити – додати ще одну перспективу до інших. Ось як воно було.

Я почав своє журналістське життя як репортер дуже вузького профілю. Впродовж першого десятиліття своєї кар’єри я давав матеріали про “Матір всіх міжплемінних війн” – арабсько-ізраїльський конфлікт, спершу з Бейрута, а потім з Єрусалима. У ті часи журналістика була для мене засадничо справою двовимірною. Ця діяльність стосувалася політики і культури, адже на Близькому Сході культура значною мірою визначає політику. Іншими словами кажучи, світ для мене полягав у спостеріганні людей, які щосили тримаються власних коренів і намагаються вирвати з корінням оливкові дерева своїх сусідів.

Тоді, провівши десять років на Близькому Сході, у 1988-му я виїхав з Єрусалима і перебрався до Вашинґтона, де став дипломатичним кореспондентом "Нью-Йорк Таймс". Першою подією, яку мені доручили, було слухання у Сенаті про затвердження призначення Джеймса А. Бейкера ІІІ на посаду державного секретаря. Мені незручно це казати, але, оскільки я здобув ступінь бакалавра і маґістра з арабських та близькосхідних студій і оскільки усе своє дотеперішнє журналістське життя провів, даючи матеріали про Близький Схід, я справді дуже мало знав про інші частини світу і напевно нічого не знав про ті питання, щодо яких сенатори розпитували пана Бейкера: приміром, про договір СТАРТ, про контрас, Анґолу, про переговори щодо контролю за озброєннями Конвенційних сил в Европі (КФЕ) та НАТО. Коли я вийшов після слухання, у мене голова йшла обертом. Я не мав найменшого поняття про суть справи. Навіть не знав, що означала половина цих скорочень. Я ніяк не міг втямити, контрас – це наші чи не наші, і гадав, що КФЕ – це описка і цей вираз насправді означає “кафе” без літери "а". Коли я повертався у таксі до офісу "Таймса", єдине, що стояло мені перед очима, була шапка у завтрашньому номері "Вашинґтон Пост", в якому говориться про щось важливе, що сказав Бейкер, а я навіть не згадав про це у своєму репортажі. Того дня я зміг зліпити докупи свій репортаж лише завдяки допомозі пентагонівського репортера нашої газети Майкла Ґордона. І саме тоді я зрозумів, що двох вимірів уже недостатньо. На щастя, завдяки чотирьом рокам репортерської роботи у сфері дипломатії, за які було близько півмільйона миль поїздок разом з Бейкером, я зумів долучити до вимірів політики і культури ще один – національної безпеки, вимір балансу сил. Він охоплює ціле плетиво питань, що обертаються навколо контролю за озброєннями, змагання наддержав, стосунків у таборах холодної війни та геополітики влади. Отак перемінився мій колишній двовимірний погляд на світ. Пам’ятаю, якось я летів разом з Бейкером до Ізраїлю, перед самою посадкою в Тель-Авіві наш літак завернули, і перш, ніж піти на посадку, пілотові довелося зробити широку петлю над західним берегом Йордану. Я зловив себе на тому, що дивлюся з вікна літака державного секретаря униз на західний берег і думаю: «Знаєте, загалом кажучи, це місце вже втратило свою важливість. Воно цікаве, так. Але геополітично воно вже більше не важливе».

Після кінця репортерської роботи у Державному департаменті, а відтак – короткої, на щастя, кар’єри кореспондента у Білому домі (нехай ніхто не посміє назвати це журналістикою), 1994 року я додав ще одну перспективу, коли "Таймс" доручив мені новий ексклюзив, у якому належало давати матеріал на перетині закордонної політики та міжнародних фінансів. Ставало дедалі очевидніше, що із закінченням холодної війни та з крахом Радянського Союзу фінанси та торгівля стали відігравати вагомішу роль у формуванні міжнародних відносин. Матеріал, що мав зосереджуватися на перетині економіки, політики та національної безпеки, був чимось на кшталт експерименту і для мене, і для "Таймса". Офіційно мене призначили кореспондентом у справах фінансів та торгівлі, але з огляду на мій досвід роботи в Державному департаменті та в Білому домі, мене попрохали поєднати перспективи. Цю рубрику ми називали по-різному:  “Комерційна дипломатія” чи “Закордонні справи та фінанси”. Стоячи на цьому перехресті, я зрозумів дві речі. Перша річ – що з кінцем системи холодної війни цей перетин обіцяє стати джерелом безлічі новин. По-друге, я зрозумів, що цей перетин ніхто не висвітлює. Натомість було чимало репортерів, які спеціалізувалися на торгівлі, але не торкалися дипломатії. Було багато репортерів у фінансовій галузі, які не цікавилися справами національної безпеки. Було достатньо дипломатійних репортерів, які оминали фінанси.  Були репортери Білого дому, які обходили питання торгівлі, фінансів та закордонних справ, а писали тільки про те, що сказав чи зробив президент.

Коли до вимірів політики, культури та національної безпеки я додав вимір фінансових ринків, то немов надів ще одну пару окулярів і подивився на чотиривимірний світ. Я помітив нові сюжети, які раніше я б ніколи не визнав журналістським матеріалом. Я розгледів причинні ланцюги подій, які раніше ніколи б не зумів виділити. Побачив невидимі руки і наручники, що стримували керівників та держави від тих чи інших вчинків, і цього теж раніше я собі навіть не уявляв.

На жаль, чотирьох вимірів було недостатньо. Коли мене призначили закордонним оглядачем, я поступово став усвідомлювати, що чинником, який зумовлює зростання та могутність ринків, змінює спосіб, яким нації та окремі люди взаємодіють між собою, чинником, який справді становить серце глобалізації, є нещодавний поступ в технології – від Інтернету до супутникових телекомунікацій. Я усвідомив, що не зможу пояснити навіть собі, не кажучи вже про читачів, ті сили, котрі формують світову політику, якщо не зрозумію краще цих технологій, які різноманітними новими способами давали міць народам, компаніям та урядам. Те, хто контролює зброю в країні, завжди є вирішальним. Але важливе й те, хто контролює телефонні лінії і те, як вони працюють. Те, скільки війська та ядерних боєголовок має ваша країна, завжди є вирішальним. Але важливе й те, у якому діапазоні робочих частот каналу зв’язку ви під'єдналися до Інтернету. Так що мені довелося додати ще один вимір – технологію – і стати п’ятивимірним репортером. Це означало додати Кремнієву Долину до переліку світових столиць – Москви, Пекіна, Лондона, Єрусалима: котрі, як я відчував, мені треба відвідувати щороку, аби бути в курсі того, що відбувається.

Врешті, чим довше я спостерігав систему глобалізації в дії, тим очевиднішим мені ставало те, що вона дала волю руйнівним для природи силам розвитку та цілодобово-діснейлендівському уодноманітненню, котрі, якщо їх не спинити, здатні зруйнувати довкілля і викоренити культури небаченими раніше в людській історії темпами. Поступово я усвідомив: якщо не введу у свій аналіз перспективу довкілля, то злегковажу одну з найбільших сил, які можуть обмежити розвиток і викликати негативне ставлення до глобалізації. Тому до свого арбітражу я додав шостий вимір – здобуваючи екологічні знання – і почав вводити до своїх маршрутів подорожі, в яких спостерігав довкілля, аби зрозуміти, як глобалізація впливає на екосистеми і як їх руйнування впливає на глобалізацію.

Тепер, дійшовши до шести вимірів, я не знаю, який буде наступний. Але якщо з’ясується, що потрібен новий вимір, я додам його. Адже я “глобаліст”. Глобалізм – це та філософська школа, до якої я належу. Це означає, що я не реаліст старої дати, який думає, буцімто все в міжнародних відносинах можна пояснити прагненням влади та здобуття геополітичної переваги, а ринки не мають значення. Я не екологіст, який дивиться на долю світу лише крізь призму довкілля і того, що слід зробити, аби врятувати його, і випускає з поля зору розвиток. Я не технологіст – не один з тих технойолопів з Кремнієвої Долини, які вважають, буцімто історія почалася з винайдення мікропроцесора і що Інтернет визначатиме майбутнє міжнародних відносин, а геополітика не має значення. Я не есенціаліст, який гадає, буцімто поведінку людини можна пояснити якимись глибинними культурними чи спадковими рисами, а технологія не має значення. І я не економіст, який вважає, буцімто можна пояснити світ, беручи до уваги лише ринки, а політика влади та культура не мають значення.

Я вважаю, що нова система глобалізації – у ній стіни між країнами, ринками та науковими дисциплінами дедалі відчутніше руйнуються – відображає фундаментально новий стан справ. І єдиним способом, яким можна побачити, зрозуміти і пояснити його, є арбітраж усіх описаних вище шести вимірів, – приділяючи різним перспективам різну вагомість у різний час і в різних ситуаціях, але завжди розуміючи, що визначальною рисою міжнародних відносин нині є саме взаємодія всіх перспектив разом. А отже, лише будучи глобалістом, можна систематично сполучити всі точки, побачити систему глобалізації і таким чином упорядкувати хаос.

Якщо я помиляюся щодо цього світу, це стане видно дуже скоро. Але якщо не помиляюся, тоді багатьом людям доведеться знову сісти за шкільну парту. Гадаю, що мислити як глобалісти дуже важливо зокрема журналістам, які мають обов’язок пояснювати світ, та стратегам, які мають обов’язок формувати його. Між усіма цими різними світами та інституціями тчеться дедалі густіша цілісна павутина, і репортери та стратеги повинні діяти так само цілісно, як ця павутина. На жаль, як серед журналістів, так і в академічному світі глибоко закоренилася схильність мислити в категоріях дрібно сеґментованих, вузьких ділянок компетентности, яка нехтує той факт, що реальний світ не розділений на такі окремі маленькі шматочки і що зникають всі межі між внутрішніми, закордонними, політичними та технологічними справами.

Дозвольте навести лише один приклад. Впродовж років адміністрація Клінтона погрожувала, що накладе торговельні санкції на Японію, якщо та не знесе офіційних і прихованих тарифів на ряд товарів. Але щоразу, коли вельми кмітливий торговельний представник США Мікі Кантор вже, здавалось би, здобув перемогу в дебатах в адміністрації і домігся дозволу діяти, а Клінтон вже майже дозволив знизити темпи торгівлі з Японією, як в останню мить той відступав. І ось що – як малює мені моя уява – відбувалося тоді в Овальному кабінеті:

Кантор заходить до Овального кабінету, присуває до президента стілець і каже: «Пане президенте, ці кляті японці знову роблять нам обструкцію, знову шиють нас у дурні. Вони не впускають нашого експорту. Найвищий час нам знизити темпи торгівлі. Ввести санкції, пане президенте. Серйозні санкції. Саме тепер наступила на них пора. Саме тепер їм місце, і, до речі, пане президенте, профспілки розцілують нас за це».

«Мікі, ти маєш повну рацію, – каже президент. – Ну ж-бо, дій». Але якраз коли Кантор вже виходить, аби знизити темпи торгівлі з Токіо, бічними дверима до Овального кабінету заходить міністр фінансів Роберт Рубін.

«Ох, пане президенте, – каже Рубін, – розумієте: якщо ми накладемо на Японію торговельні санкції, тоді долар стрімголов впаде, а японці як почнуть продавати векселі державної скарбниці США, то зростуть внутрішні процентні ставки{interest rates}».

Тоді президент махає Канторові, який вже вийшов був за двері: «Гей, Мікі, Мікі, Мікі. Ходи-но сюди на хвилинку. Над цим ще треба подумати».

За кілька днів Кантор приходить знову. Він наводить ті ж самі аргументи. Цього разу президент таки дає себе переконати. Він каже Канторові: «Ані не гадаю більше терпіти цих японців. Давай санкції. Знижуємо темпи торгівлі».

Тільки-но Кантор збирається вийти, аби знизити темпи торгівлі з Токіо, аж тут бічними дверима до Овального кабінету заходить міністр оборони Вільям Перрі.

«Ех, пане президенте, – каже Перрі,  – ви розумієте: якщо ми накладемо на Японію торговельні санкції, то японці не поновлять нашого договіру про базу на Окінаві або не заплатять за той ядерний реактор для Північної Кореї, як ми розраховуємо [i] ».

Тоді президент розпачливо махає Канторові, який вже майже вийшов за двері: «Гей, Мікі, Мікі, Мікі. Ходи-но сюди на хвилинку. Над цим ще треба подумати».

Це уявна сцена, але б’юсь об заклад на великі гроші, що вона дуже близька до дійсности, що репортер, який спеціалізується або тільки в торгівлі, або тільки у фінансах, або тільки у справах Пентагону, не зможе сприйняти її належним чином і передати читачам, і що це зможе лише той, хто, рухаючись вперед і назад, здійснює арбітраж між цими трьома напрямками водночас.

Історики міжнародних відносин із Єльського університету Пол Кеннеді та Джон Люїс Ґеддіс вважають одним зі своїх обов’язків підготовку наступного покоління американських стратегів. Заслугою цих науковців є те, що вони вирішили розширити свою навчальну програму і випустити нове покоління стратегів, які б могли мислити як глобалісти, а не як партикуляристи. У своєму спільному есеї Ґеддіс та Кеннеді стверджують: хоч мати партикуляристів у кожному предметі важливо, – мати належну кількість людей, які володіють глибоким знанням у різноманітних сферах завжди важливо, – але так само важливо, аби тими, що творять і аналізують закордонну політику, були не самі партикуляристи.

«Ці люди, – писали єльські історики, – бездоганно компетентні, коли йдеться про якісь частини картини, але вони напотикають труднощі, якщо треба розглянути цілість. Вони намічають пріоритети, здійснюють їх окремо і одночасно, але мало замислюються над тим, як кожен з цих пріоритетів може зіштовхуватися з іншими. Вони доволі впевнено прямують від дерева до дерева, але раптом впадають у подив, виявивши, що заблукали в лісі. Великі стратеги минулого тримали в полі зору і ліс, і дерева. Ґенералісти, вони діяли з екологічної перспективи. Вони розуміли, що світ – це павутина, в якій зміни, внесені в одному місці, спричинятимуть зміни в іншому, що все взаємопов’язане. Але де ж ті ґенералісти нині?... В університетах та стратегічних дослідницьких закладах панує тенденція до дедалі вужчої спеціалізації: глибока діяльність в межах окремої ділянки заохочується більше, ніж діяльність на обширі кількох ділянок. Однак без деякого усвідомлення цілости – без певного відчуття того, як різні засоби взаємодіють між собою, сприяючи або перешкоджаючи досягненню мети, стратегія існувати не може. А без стратегії маємо тільки дрейф.

Дехто намагається змінити стан справ. Ось наприкінці 1990-х років і надсекретна Агенція національної безпеки (АНБ), яка прослуховує весь світ, висмоктуючи силу-силенну інформації, вирішила перевести свій внутрішній метод обробки даних від девізу холодної війни “необхідно знати”, який означав, що якщо вам потрібна інформація, вам треба тільки знайти її, – до девізу “треба поділитися”, який означає, що ми ніколи не зрозуміємо великої картини, якщо не поділимося між собою інформацією про фрагменти.

Мабуть, саме з цього огляду можна пояснити те, що я поступово виявив: нині деякі (але зовсім не всі) з моїх найкращих інтелектуальних джерел – це ані не фахівці в царині міжнародних відносин, ані не дипломати Державного департаменту, а радше представники єдиної насправді активної школи глобалістів у нинішньому світі – керівники інвестиційних фондів{hedge funds}. Я відчув, що мене дедалі дужче приваблюють кмітливі менеджери інвестиційних фондів, а не дипломати чи професори; адже найкращі з цих менеджерів старалися бути якнайкраще поінформованими у світових справах і мали природну здатність та бажання практикувати арбітраж, зіставляючи інформацію з усіх шести вимірів, перш ніж робити висновки. Одним з найкращих серед них є Роберт Джонсон, який колись був партнером Джорджа Сороса. Після наших розмов, під час яких ми аналізували світ, ми з Джонсоном часто зауважували, що обоє ми робимо фактично те ж саме. Єдина відмінність полягає в тому, що в кінці дня він робить ставки на якусь акцію чи облігацію {bond}, а я пишу статтю про якийсь аспект міжнародних відносин. Але щоб мати змогу це зробити, нам обом доводиться здійснювати той самий процес арбітражу.

Якщо шестивимірний інформаційний арбітраж є найкращим способом осягти систему глобалізації, то це занадто складна система, щоб її можна було пояснити за допомогою лише великих теорій. Мабуть, найкраще її можна пояснити через прості історії. Я згадав про це одного пообіддя, розмовляючи з Робертом Горматсом, віце-головою "Ґолдмен Закс Інтернешинел", і він зауважив: «Щоб зрозуміти, а відтак пояснити глобалізацію, корисно думати про себе як про інтелектуального кочівника. У кочовому світі немає виразно окресленої зони діяльности. Ось чому саме у кочівників розвинулися монотеїстичні релігії – юдаїзм та іслам. Якщо ви осілий народ, то у вас напевно розвинуться всілякі міфології про цю скелю чи про те дерево і ви будете схильні думати, що Бог перебуває тільки в цій скелі чи в тому дереві. А кочівники завжди бачили чимало світу. Вони знали, що Бог перебуває не тільки у цій скелі. Він усюди. І, сидячи навколо своїх вогнищ чи мандруючи від одної оази до другої, кочівники цю складну істину передавали через прості історії».

Колись репортер, оглядач або державний діяч міг обмежитися до того, щоб вважати своїм “ринком” мерію, адміністрацію штату, Білий дім, Пентагон, міністерство фінансів чи Державний департамент. Але нині справжнім ринком є планета Земля. Глобальна інтеграція технології, фінансів, торгівлі та інформації впливає на зарплатню, процентні ставки, рівень життя, культуру, можливості працевлаштування, війни та погодні умови на цілому світі. Річ не в тім, що завдяки системі глобалізації можна пояснити все, що нині відбувається у світі. Просто якщо сьогодні існує одна система, котра дедалі різноманітнішими способами впливає водночас на щораз більші маси людей, то це система глобалізації.

Маррі Ґелл-Манн, нобелівський лауреат, колишній професор теоретичної фізики в Каліфорнійському технологічному інституті й один із засновників Інституту в Санта-Фе, колись у циклі своїх лекцій ствердив: те, що я називаю інформаційним арбітражем, дуже подібне до підходу, обраного науковцями для того, щоб зрозуміти складні системи. Він має рацію. А нині нема складнішої політичної системи, ніж глобалізація, і розуміння її вимагає від журналіста та стратега такої ж складности мислення.

«Тут, на землі, коли вона утворилася, внаслідок фізичної еволюції планети, внаслідок біологічної еволюції та людської культурної еволюції виникали системи дедалі більшої складности, – сказав Ґелл-Манн. – Процес зайшов настільки далеко, що ми, люди, тепер стоїмо перед небачено складними екологічними, політичними, економічними та соціальними проблемами. Коли ми робимо спробу торкнутися таких важких проблем, то, природно, намагаємося розчленувати їх на менші шматки, з якими легше давати собі раду. Це корисна практика, але вона має серйозні обмеження. Маючи справу з будь-якою нелінійною системою, особливо ж зі складною, не можна спрощено мислити в категоріях частин чи аспектів, механічно сполучати складові одна до одною і твердити, що поведінка цього і поведінка того, якщо їх скласти разом, утворять єдине ціле. Складну нелінійну систему належить розчленувати на шматки, тоді дослідити кожен аспект, а відтак вивчати дуже сильну взаємодію між ними всіма. Лише таким способом можна описати цілу систему».

Цей вислів – суть того, що я вважаю глобалістичною школою в міжнародних відносинах. Але щоб у нас була глобалістична школа, нам треба якомога більше студентів, професорів, дипломатів, журналістів, секретних агентів та суспільствознавців, які б мали глобалістичну підготовку.

«Нам потрібна велика група людей, які наголошували б на необхідності серйозним і професійним поглядом приблизно окинути цілу систему, – каже Ґелл-Манн. – Це має бути приблизний погляд, адже ви ніколи до кінця не зрозумієте жодної частини, жодного зв'язку. Вам може здатися, що більшість журналістів уміє це робити. Але це не так. На жаль, у багатьох колах нашого суспільства, включно з академічними колами та більшістю бюрократичного апарату, зростає престиж насамперед тих, хто ретельно вивчає якийсь вузький аспект проблеми, галузь торгівлі, певну технологію, аспект культури; а натомість обговорення цілісної картини обмежується до розмов під час вечірок. Це безумство. Ми повинні готувати не лише спеціалістів, але й людей, чиєю спеціальністю є виявляти глибокі взаємодії та взаємозв'язки різних вимірів, і тоді виробляти приблизний погляд на ціле. Те, що ми колись вважали просто предметом балачок на вечірках, стає вирішальним аспектом реального сюжету».

Отож, запрошую на свою вечірку.

[i] 1998 року Північна Корея погодилася заморозити свою програму ядерних досліджень в обмін на два ядерні реактори, спорудження яких серед інших мала фінансувати також Японія. (Тут і далі примітки перекладачів).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconМузичне мистецтво ХХ століття
Українська народна пісня «Ой гиля, гиля…», Л. Ревуцький симфонія №2 І частина, М. Скорик «Гуцульський триптих», В. Барвінський. Прелюдія...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconОпис виховної системи класу
Це зумовлено тим, що освіта покликана не тільки обслуговувати сьогоднішні соціально-економічні запити людини І держави, але й випереджати...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconБезсполучникове
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconУрок №17 прелюдія. Мета уроку
С. Рахманінова та Й. С. Баха вчити учнів розуміти інструментальну музику, аналізувати її зміст (утілені в ній почуття людини) та...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconДжордж гордон Байрон 1788-1824 Біографія та творчість Байрона
Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім'ї. У десять років, після смерті двоюрідного дідуся,...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconАнатолій костецький все — як насправді
День народження — це завжди гарно. А коли тобі до того ж минає десять років — то й зовсім пречудово. І що б там не було, а ти цілий...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconБіографія Джованні Боккаччо
Джованні померла. З інших джерел відомо, що Боккаччо народився у Флоренції або поблизу в містечку Чертальдо. Батько його був флорентійським...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconЗарічненський районний відділ культури та туризму зарічненська центральна районна бібліотека серія: «Краєзнавство» незагоєна рана афгану
День виводу Радянських військ з Афганістану. День закінчення найдовшої І найкривавішої з усіх локальних воєн, що тяглася майже десять...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconЗміст робота з обдарованими дітьми-важлива ділянка роботи сучасної школи; Приклади І розв’язки нестандартних задач; Розв’язки рівнянь І систем рівнянь вищих степенів; Приклади самостійних І контрольних робіт вищого рівня
В цьому посібнику поміщені системи завдань, які можна розв’язувати з учнями додатково при вивченні тієї чи іншої теми. Також підібрані...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconУ роботі містяться десять першоджерел російських дослідників творчості Байрона



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка