Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10



Сторінка8/24
Дата конвертації09.02.2018
Розмір6.64 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   24

Електронне Стадо


У вересні 1997 року, після того, як акції та валюту Малайзії зруйнували світові і місцеві інвестори, малайзійський прем’єр-міністр Махатір Мохамад скористався нагодою на зборах Світового банку у Гонконгу, щоб викрити лихо глобалізації. Махатір проклинав “ідіотів”, які торгують валютою, і звинувачував “наддержави” та таких фінансистів, як Джордж Сорос, у тому, що вони змушують азійців відкривати свої внутрішні ринки світовим спекулянтам і маніпулюють тутешніми валютами, щоб знищити азійців як конкурентів. Він прирівняв нинішні світові ринки капіталу до “джунґлів з лютими звірами” і натякнув, що ними прямо керує єврейська кліка. Слухаючи декламацію Махатіра, я спробував було уявити собі, що б сказав малайзійському лідерові тодішній міністр фінансів США Роберт Рубін, який був серед публіки, якби справді міг висловити свою думку. Гадаю, це було б приблизно таке:

«Ах, даруйте мені, Махатіре, але на якій планеті ви живете? Ви говорите про участь у глобалізації так, буцімто маєте вибір. Глобалізація – це не вибір. Це реальність. Нині є один-єдиний світовий ринок, і єдиний спосіб, що може забезпечити вам таке зростання, якого хоче ваш народ, полягає у тому, щоб здобути доступ на світові фондові ринки, знайти мультинаціональні корпорації, які захотіли б інвестувати у вашу країну, і продавати у світовій торговельній системі те, що виробляють ваші заводи. А суть глобалізації ось яка: глобального начальника нема – це ані не Джордж Сорос, ані не “наддержави”, ані не я. Не я розпочав глобалізацію. Я не можу її зупинити, і ви теж не можете – хіба що ціною гігантських втрат для вашого суспільства та його перспектив зростання. Ви шукаєте, кому б це поскаржитись, шукаєте когось, хто б зняв провину з ваших ринків, кого можна було б звинуватити. А знаєте що, Махатіре, на другому кінці дроту немає нікого! Я знаю, з цим важко змиритися. Це так, якби людям сказали, що Бога немає. Ми всі хочемо вірити, що є якийсь глобальний начальник, котрий відповідає за все. Але світовий ринок нині – це Електронне Стадо переважно анонімних покупців і продавців акцій, облігацій та валюти, Стадо мультинаціональних інвесторів, пов’язаних між собою екранами та мережами. І не прикидайтесь переді мною невинним, Махатіре. Ми з вами обидва знаємо, що на початку 1990-х років ваш Центральний банк втратив три мільярди доларів, спекулюючи англійським фунтом, – так що не говоріть дурниць. Електронне Стадо нікому не дає поблажок. Нікому. Воно не зважає на ніякі унікальні обставини. Стадо знає лише свої власні правила. І його правила досить послідовні – це правила Золотої Гамівної Сорочки. І це Стадо пасеться у ста вісімдесятьох країнах, Махатіре, отож не має часу безперервно й детально вас розглядати. Воно виносить миттєві судження про те, чи живете ви за його правилами, і найщедріше винагороджує ті країни, яким властива прозорість. Стадо не любить сюрпризів. Здавалось, що Малайзія вже роками живе за цими правилами: вона приваблювала масу прямих та портфельних інвестицій {direct investments and portfolio investments}, які дали вам змогу за десятиліття-два підвищити дохід на душу населення від трьохсот п'ятдесяти до п'яти тисяч доларів. Але коли ви почали порушувати правила, забагато позичаючи і забагато будуючи, – то що ж, Стадо пустило вас на відкуп. Невже вам справді потрібно було будувати два найбільші у світі офісні будинки? Ви винайняли бодай половину офісних приміщень? Я чув, що ні. Отож Стадо покинуло вас напризволяще, наче переїханого собаку на дорозі. Індекс КЛСІ, ваш індекс Дов-Джонса, у 1997 році впав на сорок вісім відсотків, а курс вашої валюти сягнув найнижчої позначки за останні двадцять шість років. Але коли таке трапляється, не просіть Стадо про пощаду, не викривайте “єврейської змови”, а просто підведіться, обтрусіться, затягніть на собі тугіше Золоту Гамівну Сорочку і постарайтеся знову влитись у Стадо. Звичайно, це несправедливо. У певному сенсі Стадо само накликало на вас біду: воно весь час пропонувало вам усі ці дешеві гроші, і ви брали їх і споруджували зайві дамби, даремно розбудовували заводи, зводили непотрібні офісні вежі. Але ось що найстрашніше, Махатіре: Стадо не є непомильне. Воно теж допускається помилок. Воно і перебільшує, і промахується. Але якщо ваші основи засадничо здорові, то Стадо врешті це визнає і повернеться. Стадо ніколи не буває дурним надто довго. Врешті-решт воно завжди позитивно реагує на добре адміністрування і добрий економічний менеджмент. Що ж, Америкою теж тіпало, коли вона була молодим ринком, коли то підносився, то спадав курс акцій залізниць [1] . Ви просто повинні давати собі раду з труднощами і вбудовувати якомога більше амортизаторів. Я слідкую весь день за рухом Стада на екрані Блумберґа {Bloomberg screen} поруч з моїм робочим столом. В демократичних країнах люди голосують за політику уряду чи проти неї що два чи що чотири роки. А Електронне Стадо голосує щохвилини, щогодини і щодня. Хоч коли спитаєте, Стадо точно вам скаже, як ви виглядаєте у Золотій Гамівній Сорочці і чи добре вона на вас сидить, чи ні. Я знаю, ви гадаєте, буцімто я – всесильний міністр фінансів США. Але я, Махатіре, живу так само, як і ви – у страху перед Електронним Стадом. Ці ідіоти в мас-медіях весь час пхають мене на перші сторінки, буцімто від мене справді щось залежить, а я сиджу тут і тремчу, що коли наш Конгрес відмовиться дозволити президентові розширити вільну торгівлю або проб’є бюджетну стелю, то Стадо відвернеться від мене і розтопче долар та індекс Дов-Джонса. Дозвольте поділитися з вами маленькою таємницею – і не кажіть цього нікому. Я вже більше навіть не тримаю телефон на своєму столі, бо краще від будь-кого знаю: телефонувати нікому».

Подобається вам це чи ні, але мій уявний міністр фінансів таки каже правду. Країни у нинішньому світі не можуть процвітати, не влившись в Електронне Стадо, і вони не виживуть, якщо не навчаться, як найкраще скористатися з нього, не дозволивши, щоб їх перекинули чи приголомшили його неминучі коливання. Електронне Стадо – це немов високовольтний провід, підведений до вашого будинку. У звичайних умовах він може опалювати та освітлювати ваш будинок і забезпечувати ряд ваших інших потреб в енергії. Але якщо у вас нема добрих регуляторів напруги і запобіжників, а тут раптом трапляється сплеск напруги, то він може вас вдарити, спалити на вуглину і послати на той світ.

Електронне Стадо нині складається з двох головних груп. Одну групу я називаю короткорогою худобою. До неї входять всі ті люди, які купують і продають акції, облігації та валюту по цілому світі і які можуть у короткі терміни переміщати свої гроші й часто так і роблять. Короткорога худоба – це валютні маклери {currency traders}, великі взаємні та пенсійні фонди, інвестиційні фонди, страхові компанії, торговельні палати банків {bank trading rooms} та окремі інвестори. До неї належать усі, від "Меррілл Лінч" та "Кредіт Свісс" до банку "Фуджі" та веб-сайта Чарлза Шваба: на цьому сайті усі, що мають комп’ютер та модем, можуть брати участь у торгах із власної вітальні.

Другу групу я називаю довгорогою худобою. Це мультинаціональні корпорації, – приміром, "Дженерал Електрік", "Дженерал Моторс", ІБМ, "Інтел", "Сіменс", – які беруть дедалі більшу участь у прямих іноземних інвестиціях, будівництві заводів по цілому світі, в укладанні міжнародних довготермінових угод та союзів з чужоземними фабриками про виробництво чи складання продуктів. Я називаю їх довгорогою худобою тому, що вони повинні брати на себе довготермінові зобов’язання, інвестуючи в країну. Але навіть вони тепер бігають Стадом туди-сюди з дивовижною швидкістю.

Хоча Електронне Стадо народилося і виховувалося в еру холодної війни, його члени ніколи б не змогли набрати критичної маси, швидкости та засягу у тій високорегульованій, заставленій стінами системі. Більшість країн зберігала контроль за капіталом (принаймні до 1970-х років), тож капітал не міг переміщатися через кордони так, як він переміщається у нинішній системі глобалізації. Тому світовому Стадові було важко зібратися докупи. До 1970-х років у відносно закритих економіках системи холодної війни валютна політика уряду повністю контролювала встановлення процентних ставок, а головним знаряддям стимуляції зростання була безсумнівно державна податкова політика. Тож під час холодної війни уряди США та Радянського Союзу могли легко виправдати великі податки, потрібні для фінансової політики {fiscal policy}, посилаючись на цю саму холодну війну: «Нам потрібні ваші податкові долари, щоб боротися з ворогом, щоб першими вислати людину на Місяць і побудувати нову систему доріг, аби наша армія могла рухатися швидше». З іншого боку, багато слаборозвинених країн виживали за рахунок того, що видоювали з однієї із супердержав – Сполучених Штатів, Радянського Союзу й Китаю – або ж із міжнародних позикових інституцій фонди на спорудження греблі, утримання армії або на будівництво доріг. І, оскільки громадяни цих країн у розвитку і близько не були обізнані з тим, як живуть люди в інших країнах, так як вони обізнані нині, то вони були готові миритися з низьким рівнем життя – наслідком відносно закритої економіки.

Але з поступовим знесенням контролю за капіталом в 1970-х роках, з демократизацією фінансів, технології та інформації, з кінцем системи холодної війни і з повсюдним падінням стін раптом з’явилася широка світова рівнина, на якій могли вільно пастися стада інвесторів з багатьох країн. Саме на цій широко відкритій рівнині, яка згодом простяглася в кіберпростір, Електронне Стадо могло досхочу пастися, зростати, розмножуватися, а відтак збиратися у могутні Ринки-велетні. На кінець двадцятого століття домінантним фактором світової фінансової системи було те, що приватний сектор – його я називаю Електронним Стадом та Ринками-велетнями – став, як одного разу сказав міністр фінансів США Ларрі Саммерс, «бездонним джерелом капіталу для зростання», замінивши державний сектор. Це стосувалося як внутрішнього становища в країнах, так і стосунків між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. За даними міністерства фінансів США, у 1990-ті роки близько 1,3 трильйона доларів приватного капіталу потекло до молодих ринкових економік порівняно з близько 170 трильйонами доларів у 1980-х роках та мізерними копійками в 1970-х. Це найкраще ілюструє той спосіб, яким Ринки-велетні замінили супердержави як джерело капіталу для зростання.

Ринки-велетні – це мегаринки Токіо, Франкфурта, Сіднея, Синґапуру, Шанхая, Гонконґу, Бомбея, Сан-Паулу, Парижа, Цюріха, Чикаґо, Лондона та Нью-Йорка. Саме там сходяться найзначніші члени Електронного Стада, обмінюючись інформацією, беручи участь у торгах, випускаючи акції та облігації різних компаній, на яких пасеться Стадо. Як стверджує експерт з глобалізації Чиказького університету Саскія Сассен, на кінець 1997 року двадцять п’ять Ринків-велетнів контролювали 83 відсотки світових звичайних акцій під інституційним менеджментом і становили приблизно половину капіталізації світового ринку – близько 20,9 трильйона доларів ("Форейн Афферз", січень 1999 року).

Це Електронне Стадо – і Ринки-велетні, на яких воно збирається, щоб пастися і розмножуватися – стало важливим міжнародним дійовцем у системі глобалізації. Хоч воно не може піти війною на ту чи ту країну, не може окупувати її, як це робили війська тих чи інших держав, та воно спроможне формувати поведінку національних держав у багатьох аспектах. Ось чому я тверджу, що якщо система холодної війни була заснована на рівновазі між державами, то система глобалізації заснована на рівновазі між державами та іншими державами, а ще й між державами та Електронним Стадом і Ринками-велетнями. Щось схоже на Електронне Стадо діяло й під час ери глобалізації до Першої світової війни, ще з часу прокладення трансатлантичного кабеля, але за часів холодної війни воно ніколи не мало такої ваги, як нині. Новим у сьогоднішньому Стаді є не стільки інша його якість, як масштаб. В умовах глобалізації нинішнє Електронне Стадо – як короткорога худоба, так і довгорога – змінює свій розмір, свою швидкість і свої різновиди у небачених в історії масштабах. Миша має хвіст, і тиранозавр має хвіст. Вони обидва називаються “хвостами”, але коли миша махне хвостом, це веде до зовсім інших наслідків, ніж коли ним махне тиранозавр. У першу добу глобалізації Електронне Стадо мало мишачий хвіст. Нинішнє Електронне Стадо схоже на тиранозавра, і коли воно махне хвостом, це докорінно змінює цілий світ. Цей розділ пояснює, як це Стадо стало нині таким невичерпним джерелом економічного зростання і водночас такою страшною силою, що, махаючи хвостом, воно може навіть скидати уряди.



Короткорога худоба

Перше, що вражає нині у короткорогій худобі, це неймовірна розмаїтість фінансових продуктів, якими вона може живитися. Ріг достатку, повен акцій та облігацій, споживчих товарів та ф’ючерсів {futures contracts}, опціонів та деривативів, що пропонуються найрізноманітнішими країнами та ринками цілого світу, означає, що нині можна робити ставку майже на все.

Справді, коли я зазираю у теперішню годівницю Електронного Стада, мені завжди згадується сцена з фільму "Хлопці та ляльки", в якій Натан Детройт хоче побитися об заклад зі Скаєм Мастерсоном про те, чи крамниця Мінді продає більше сирників чи струдлів. Це виглядає так. Натан Детройт: «Мені було б цікаво знати – от так з льоту, чого більше продається: сирників чи струдлів?»

Скай каже, що, як на його смак, Мінді продає більше сирників, ніж струдлів. Далі йде жвавий торг: на скільки Скай хотів би побитися об заклад – ставлячи на сирники проти струдлів – з Натаном, який вже з'ясував усе на кухні і знає, що струдлі продаються краще, ніж сирники, а тому намагається вмовити Ская поставити гроші на те, що приємніше Скаєвому шлунку. Отож, Скай Мастерсон – це людина, якій дуже подобається битися об заклад. У звичайних умовах він поставив би на сирні тістечка так само охоче, як біржовий маклер з фірми "Саломон Бразерз" поставив би на різницю між процентними ставками {interest-rate spreads}. Але Скай нюхом чує пастку. Натан надто вже охочий закластися на тисячу доларів.

І замість того, щоб відразу погодитися, Скай пропонує йому краплину мудрости. «Натане, дозволь розповісти тобі історію, – каже він. – У той день, коли я покидав домівку, щоб прокласти собі шлях у світ, мій татусь відвів мене убік. “Синку, – сказав татусь, – мені дуже шкода, що я не можу дати тобі великих грошей. Але, не маючи достатньо зелених, щоб підтримати тебе на початку, я дам тобі дуже цінну пораду. Колись у своїх мандрах ти натрапиш на хлопця, який покаже тобі новесеньку запечатану колоду карт. Той хлопець запропонує тобі побитися об заклад, що він примусить пікового валета вистрибнути з цієї колоди і бризнути ситром тобі у вухо. Але ти, синку, не погоджуйся на такий заклад, бо програєш і справді матимеш повні вуха ситра”. Отож, Натане, я не кажу, що ти рахував сирники Мінді...»

Натан. Невже я б зробив щось подібне?

Скай. Однак (накриваючи рукою Натанову краватку), якщо ти справді хочеш на щось закластися, то я закладаюся на ту саму тисячу баксів, що ти не знаєш, якого кольору твоя краватка. То закладемося?

Натан. Не хочу.

Тоді, глянувши на свою краватку, Натан вигукує: «В крапочку! У цілому світі ніхто, крім Натана Детройта, не міг би продути тисячу баксів на крапочках!»



Що ж, якби Натан та Скай жили в нинішньому світі, то на продажу сирників та струдлів у крамниці Мінді базувалася б, напевне, якась облігація, котру вони могли б купити. І, напевне, вони могли б купити якесь пристосоване до таких ось потреб фінансове знаряддя, щоб застрахувати свої ставки, незалежно від того, чи ставили вони гроші на струдель, на сирник чи на краватку в крапочку. Завдяки демократизації фінансів та масовому переведенню всього у цінні папери, нині майже все можна обернути на облігації. Ви навіть можете випустити облігації на себе та свої унікальні таланти, як це зробив співак Дейвід Бові. У 1997 році він зібрав 55 мільйонів доларів за облігації Бові, підкріпивши їх своїми прогнозованими авторськими гонорарами. "Нью-Йорк Таймс" висловила все це у заголовку: «Ваш рейтинґ теж може бути ААА».

Моя знайома Леслі Ґолдвассер, провідний маклер у галузі облігаціяй на Волл-стріті, – фахівець з перетворення в облігації ще не знятих фільмів. Вона пояснює, як це відбувається: «Уявіть собі, що ви – житлово-іпотечний банк в Міннеаполісі і у вас на місцевому ринку є сотня закладних на будинки. Ця сотня закладних передбачає з боку іпотечного банку затрати в розмірі сотень мільйонів доларів, і вони приносять прибуток у мільйон доларів на місяць у вигляді відсотків та основних виплат {interest and principal payment}. Цей іпотечний банк може зібрати всі свої житлові іпотеки разом і тоді випустити на них облігації, які ми з вами можемо купити по тисячі доларів за штуку. Перевагою для іпотечного банку є те, що він може отримати назад свою сотню мільйонів доларів відразу, не маючи потреби чекати, аж поки всі ті люди виплатять свої закладні протягом тридцяти років. Перевагою для власників облігацій є те, що їм виплачують дивіденди з потоку готівки, який становить щомісячна сплата відсотків та основні виплати, і процентна ставка буде на кілька пунктів вищою, ніж може дати рахунок в ощадному банку або на грошовому ринку. Що більше, облігації підкріплені реальними будинками, і оскільки в кожному пакеті їх є звичайно кілька сотень, то навіть якщо кілька з них не виконає зобов’язань, цілком ймовірно, що більшість інших належно виплатить свої позики. Отож люди подумали: якщо можна збирати в пакети житлові іпотеки, то чому не можна так само зібрати в пакети голлівудські фільми – навіть ще не зняті?! Скажімо, ви – кінокомпанія і у вас нема оцінки кредитоспроможности {credit rating}. Мій інвестиційний банк просто збере в один пакет десять ваших задумів на фільми. Не обов’язково навіть, щоб вони були на стадії постановки, нехай вони будуть просто на підході. Тоді на основі історичних прецедентів ми зробимо статистичний аналіз імовірних прибутків, що їх дадуть ці десять фільмів: один буде мегагітом, другий – великим гітом, ще два – меншими гітами, два проваляться, а решта чотири будуть більш-менш беззбитковими. На основі цього аналізу ймовірности ми розрахуємо, скільки грошей ви заробите за п’ять років. Скажімо, ми вважаємо, що фільми коштуватимуть п’ятсот мільйонів доларів і разом дадуть шістсот мільйонів. Тоді ми дамо вашій кінокомпанії аванс у чотириста мільйонів під відсоток, який дорівнює відсоткові від трирічної облігації міністерства фінансів, плюс ще кілька пунктів. Ваша кінокомпанія повинна сама додати до коштів на постановку ще сто мільйонів. Відтак ми візьмемо ці чотириста мільйонів, які ми позичили вашій кінокомпанії, і розділимо на облігації, продаючи їх по тисячі доларів за штуку, які можемо купити ми з вами. Відсоток і основна сума цих облігацій буде виплачуватися, коли почнуть надходити прибутки від фільмів. І ось ваша кінокомпанія, яка не має оцінки кредитоспроможности і має лише невеликий капітал, отримує гроші, щоб зняти фільми, – гроші, які вона ніколи не змогла б дістати у банку, а ви, інвестор, купуєте її пайку і дістаєте трохи більший відсоток, ніж звичайно ви б дістали у банку. Ось як це відбувається. Якщо те, що ви робите, виробляєте або здійснюєте, викликає потік готівки, який можна статистично передбачити на певний період часу, ми можемо це обернути на облігацію».

І байдуже, що це – продаж сирників у "Мінді", іпотека нерухомости, виплати з кредитних карток, безнадійний борг, позики на купівлю автомобілів, комерційні позики, римейки "Титаніка", бразильський корпоративний борг {corporate debt}, урядові векселі ліванського міністерства фінансів чи потік доходів рок-зірки Дейвіда Бові. Чим більше падає між країнами стін контролю за капіталами, тим більше кожен пропонує будь-чого на продаж у вигляді акцій, облігацій чи деривативів. Така тенденція до перетворення будь-чого у цінні папери «фундаментально змінила характер кредитних ринків», каже ветеран Волл-стріту, економіст Генрі Кауфман. Легко зрозуміти чому. У часи ваших батьків закладна на будинок, позика на машину, борги на кредитній картці, страхові поліси чи навіть позики, взяті у банку урядом Бразилії, ніколи не були предметом торгів на відкритому ринку. Вони фігурували у рахункових книгах банку чи страхової компанії ваших батьків у своїй первісній номінальній вартості {original face value} і звичайно зберігалися у цих інституціях як активи, аж поки не наставав термін виплати. Але збігали 1980-ті роки, і всі ці речі перетворилися на цінні папери, їх зібрали в пакети і продали у вигляді облігацій мені, вам та моїй тітоньці Бев, вони виставляються на продаж, і їх ціни коливаються на ринку щодня, – залежно від того, наскільки успішними вони виглядають, від загальних економічних умов та від рівня прибутків, які вони дають порівняно з іншими активами. Це привело до того, каже Кауфман, що таке перетворення на цінні папери відкрило активи вартістю в трильйони доларів – до того вони ніколи не були предметом торгів, й ніхто навіть не думав перетворювати їх в облігації – впливові «різких скачків змінних умов на ринку». Усе це разом дало ринкам неймовірну розмаїтість – забезпечуючи Електронне Стадо ще більшою кількістю паші, ніж було будь-коли раніше – і додало елемент коливання вартости активам, які раніше ніколи не були предметом торгів.

Найкраще розповісти вам про це можуть деякі провідні бугаї Електронного Стада. Ці бугаї пам’ятають, як вони паслися у давні часи холодної війни, коли все було заставлене парканами. Леон Куперман, колишній директор дослідницького відділу фірми "Ґолдмен Закс", а тепер менеджер інвестиційного фонду своєї власної фірми, "Омеґа Едвайзорз", в 1998 році зауважив мені: «Впродовж усієї моєї кар’єри у "Ґолдмен Закс" – з 1967 по 1991 рік – я ніколи не був власником жодної іноземної акції чи паю на молодому іноземному ринку. Тепер я маю сотні мільйонів доларів в акціях Росії, Бразилії, Аргентини та Чилі і завжди хвилююся курсом долара до єни. Щовечора, перед тим як іти спати, я роблю запит про квотування долара до єни і дізнаюся, як там стоїть індекс "Ніккей" і як справи з індексом "Ган Сен" {Hang Seng Index}. У нас є ставки на всіх цих ринках. Оце зараз Пол, який сидить отам, – Леон киває на одного зі своїх брокерів, який дивиться на портативний пристрій, що дає змогу слідкувати за всіма ключовими індексами акцій та облігацій в реальному часі, – спекулює на канадському доларі. У нас є ставки всюди. Двадцять років тому все це мене б не обходило. А тепер я мушу за все це переживати».

Куперман витягає примірник "Волл-Стріт Джорнел" за той день і зачитує різні ставки, які він може зробити: «Погляньмо на оце... євродолари, облігації міністерства фінансів США, ф’ючерси "S&P"{SSS&P futures} , британські фунти, соєві боби, пічне паливо , легка малосірчиста нафта, синґапурські облігації, венесуельські облігації, НАСДАК-100, японський індекс, індекс "Дов", взаємні фонди, облігації комунальних підприємств, високоприбуткові облігації {high-yield bonds}, корпоративні облігації, проміжні облігації{intermediate bonds}...» Коли за якусь хвилину я підвівся, щоб уже піти, він і далі читав список.

Ця різноманітність інвестиційних знарядь і можливостей була знахідкою і для розвинених країн та компаній, і для країн та компаній у розвитку. Деяким з них вона дала змогу зростати з немислимою раніше швидкістю. Як зауважив 25 жовтня 1997 року "Економіст": «Бідні країни з великими потребами в інвестиціях вже не мають тієї перешкоди, якою був брак капіталу. Люди, які хочуть заощадити, вже не обмежені внутрішнім ринком, тепер вони можуть шукати можливості інвестицій, які дають найвищі прибутки, на цілому світі». Нині кожна велика спілка взаємних фондів у США пропонує принаймні одну екзотичну можливість інвестицій на “молодому ринку” .

Коли у вас такий великий вибір різних продуктів і так багато інформації, яка завжди миттєво доступна, ваша здатність здобути перевагу в конкуренції і скористатися нагодою до того, як хтось інший цю нагоду помітить, стає щораз меншою і меншою. Отож інвестори змушені робити все можливе, щоб знайти ту малесеньку перевагу, яка може дати їм змогу випередити інших на ринку.

«Коли у 1967 році я почав працювати у "Ґолдмен Закс", – згадував Куперман, – я був головою дослідного відділу і наймав на роботу аналітиків. У ті часи типовий аналітик працював з сімдесятьма п’ятьма компаніями десь у шести різних галузях промисловости. Недавно я розмовляв з одним із аналітиків, якого я тоді найняв на роботу, і він сказав, що тепер страшенно перепрацьований, бо працює з дванадцятьма компаніями. Я розсміявся. Лише з дванадцятьма? Але ж тепер треба набагато глибше зазирати в ці компанії, щоб знайти якусь перевагу, і тому це займає весь його час. Те ж саме з економічними даними. Колись, коли уряд видавав довідку про рівень безробіття в країні, кожен бачив тільки рівень безробіття і все. Згодом стали цікавитися, що стоїть за цією загальною цифрою, яка стоїть у платіжних відомостях – збільшуються числа у загальних платіжних відомостях чи зменшуються? – адже це могло вказати на щось, за що можна зачепитися. Тоді почали звертати увагу на структуру платіжних відомостей. Що піднімається, а що падає і що це вам каже? Аби здобути перевагу і заробити гроші, нині треба виконати значно більше роботи».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   24

Схожі:

Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconМузичне мистецтво ХХ століття
Українська народна пісня «Ой гиля, гиля…», Л. Ревуцький симфонія №2 І частина, М. Скорик «Гуцульський триптих», В. Барвінський. Прелюдія...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconОпис виховної системи класу
Це зумовлено тим, що освіта покликана не тільки обслуговувати сьогоднішні соціально-економічні запити людини І держави, але й випереджати...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconБезсполучникове
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconУрок №17 прелюдія. Мета уроку
С. Рахманінова та Й. С. Баха вчити учнів розуміти інструментальну музику, аналізувати її зміст (утілені в ній почуття людини) та...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconДжордж гордон Байрон 1788-1824 Біографія та творчість Байрона
Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім'ї. У десять років, після смерті двоюрідного дідуся,...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconАнатолій костецький все — як насправді
День народження — це завжди гарно. А коли тобі до того ж минає десять років — то й зовсім пречудово. І що б там не було, а ти цілий...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconБіографія Джованні Боккаччо
Джованні померла. З інших джерел відомо, що Боккаччо народився у Флоренції або поблизу в містечку Чертальдо. Батько його був флорентійським...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconЗарічненський районний відділ культури та туризму зарічненська центральна районна бібліотека серія: «Краєзнавство» незагоєна рана афгану
День виводу Радянських військ з Афганістану. День закінчення найдовшої І найкривавішої з усіх локальних воєн, що тяглася майже десять...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconЗміст робота з обдарованими дітьми-важлива ділянка роботи сучасної школи; Приклади І розв’язки нестандартних задач; Розв’язки рівнянь І систем рівнянь вищих степенів; Приклади самостійних І контрольних робіт вищого рівня
В цьому посібнику поміщені системи завдань, які можна розв’язувати з учнями додатково при вивченні тієї чи іншої теми. Також підібрані...
Зміст прелюдія: Світові десять років Частина І. Бачення системи 10 iconУ роботі містяться десять першоджерел російських дослідників творчості Байрона



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка